18.11. Про робітників у винограднику
Царство Боже Ісус Христос уподібнює у цій притчі з одним господарем, який на світанку вийшов домовлятися, щоб робітники працювали у його винограднику. Господар домовився з робітниками, що за роботу платитиме їм по одному динару за день, і послав їх працювати на свій виноградник.
Десь о третій годині за гебрайським часом, або о 9 годині за київським часом, господар вийшов з дому і побачив, що на ринку без роботи вештаються інші робітники. Він і з ними домовився, щоб працювали на його винограднику. З ними він не домовлявся про вартість роботи, лише сказав, що заплатить стільки, скільки належить. Вони й пішли працювати, а господар повернувся додому.
Потім господар пройшовся поселенням о шостій (десь опівдні) та дев’ятій (у нас близько 3 год. дня) годині та ще знайшов багатьох робітників, які погодилися працювати на його винограднику. Згоджені люди пішли працювати.
Вийшов господар на вулиці поселення десь біля одинадцятої (або о п’ятій годині після полудня) години і теж найняв робітників працювати на винограднику, всього на одну годину. Вони теж пішли працювати з цього часу, з якого домовилися з господарем.
Ввечері, себто о 6 годині нашого часу, господар винограднику каже своєму управителю: «Йди і дай зарплату всім робітникам, що працювали на винограднику, починаючи від останніх і до перших».
Прийшли ті, що працювали з одинадцятої години і взяли по одному динару. Й так же ті, що почали роботу з 9, 6, 3 години, отримали по одному динару. А коли прийшли перші, що працювали від самого світанку й до ночі, то думали, що їм буде більша зарплата, але й вони по одному динару взяли. А коли взяли цього динару, то почали дорікати господареві, кажучи, що ті, котрі прийшли під кінець дня і працювали лише одну годину, отримали стільки ж й скільки вони, що господар прирівняв їх до них, хоча вони працювали від досвітку, витерпіли тягар дня і спеку.
Господар відповів до одного з них: «Не кривджу я, друже, тебе, – хіба ж ти не за динара погодився зі мною перед роботою. Візьми свого динара та йди. Але я хочу дати й цьому останньому, як і тобі. Хіба я не можу зі своїми грішми робити те, що захочу? Хіба твоє око заздрить від того, що я добрий?».
Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» – сказав наприкінці Ісус Христос (Мт. 20. 16).
На цьому прикладі Ісус Христос показав учням, що розподіл нагород серед всіх нас – це справа Бога. Й, справді, можлива така ситуація, що ці, що багато працюють, і ті, що мало працюють, мають однакову винагороду. Бо винагорода залежить від доброти, доброчинності, милосердя, благодаті Господа Бога.
Через те першим не треба гордитися своєю першістю, своєю високістю, своїми титулами, своїми заслугами, своєю мудрістю, своєю посадою, своєю зверхністю, бо може бути так, що їх зрівняють з останніми, або останні можуть отримати перевагу над першими. І це надзвичайно важливо і повчально, особливо, для тих, хто творить для себе культ і звеличення на цій землі, у різних колективах та державах.
Адже всі ми, що працюємо на винограднику Христовому, не повинні забувати, що останні можуть бути першими, а перші – останніми. Бо все оцінює Бог і вирішує Бог. Все в Його руках, тому найвищий може бути там «де вогонь палає і скрегіт зубів», а найнижчий – у раю вічного Божого Царства.
18.12. Про слухняного і неслухняного сина
Один чоловік мав двох синів. Одного разу попросив він першого сина попрацювати у винограднику, а він відказує: «Я не хочу!».
Однак, дещо пізніше перший син передумав, покаявся і пішов працювати у винограднику.
Тоді батько благає другого сина попрацювати у винограднику, а той відповів:
– Готовий, тату, іду, – і не пішов працювати у винограднику.
Розказавши це, Ісус запитує учнів:
– Котрий з цих двох синів виконав волю батька?».
Учні, урахувавши, що відповідь очевидна, кажуть:
– Перший.
Тоді Ісус роз’яснює:
– По правді кажу вам, що митники та блудники випереджують вас у Боже Царство. Адже прийшов до вас дорогою праведності Іван Хреститель Предтеча, але йому не повірили, а митники і блудники повірили йому. А ви бачили все те, проте не покаялися після того, щоб повірити йому (Мт. 21. 31 – 32).
Першому синові, як вважає Ісус, відповідають митарі та блудники, а другому синові – первосвященики, старійшини та інші юдейські верховоди.
Адже обом групам людей кинутий клич у виноградник. І тут образно зливається клич Івана Хрестителя з раннім викликом Отця через пророків.
Первосвященики, старійшини та юдейські верховоди, як відомо, були людьми релігійними і відкликнулися на заклик Івана Предтечі, але за ним не пішли (у виноградник не пішли).
І навпаки, митарі та блудники спершу відмовилися іти за Іваном Предтечею, але потім передумали й таки пішли за ним, бо якраз вони пішли слідом за Іваном Хрестителем (Предтечею).
Через те й сказав Ісус, що митники та блудники йдуть у Боже Царство попереду Його улюблених учнів. А релігійним вождям Ізраїлю (первосвященикам, старійшинам та іншим юдейським верховодам) не бачити Царства Божого, їм туди вхід заборонений, бо вони не визнають вчення Ісуса Христа й виступають проти Нього, змовляючись як Його згубити.
18.13. Про злочинних винарів
Був один господар. Він насадив на полі винограднику, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, вежу поставив і віддав все це своїм винарям, щоб плідно працювали на цьому винограднику, а сам повернувся додому.
Коли наступала осінь – пора збирати виноград, то господар послав на своє господарство свого раба, щоб приніс трохи винограду та інших продуктів виноградарства – соку, вина, родзинок.
Як тільки з’явився раб на винограднику, винарі, що там працювали, схопили раба, побили і відіслали додому з порожніми руками.
Тоді господар послав на виноградник іншого раба, але винарі поранили його в голову, зневажили і він насилу повернувся додому.
Потім господар вислав ще іншого раба до винарів, які його вбили.
Багатьох рабів посилав ще господар до своїх винарів на свій виноградник, але винарі одних побили, інших замордували чи каменували, словом, нищили як могли. Побачивши, що раби не повернулися додому, господар послав на виноградники ще більше інших рабів. Винарі так само вкоротили їм життя. Раби не поверталися живими до господаря.
Тоді господар послав на виноградник свого єдиного сина улюбленого, думаючи, може винарі його посоромляться і нічого не вчинять йому. Але винарі, коли побачили сина, то подумали, що це спадкоємець, який їм перешкоджає. Вони схопили єдиного, улюбленого сина та й вбили його і викинули у канаву за виноградник, щоб забрати його спадщину (Лк. 20. 13 – 14).
Розповівши це, Ісус питає Своїх слухачів:
– Як прибуде на цей свій виноградник сам господар, то що він зробить винарям своїм?
А учні кажуть:
– Винарів-злочинців жорстоко погубить, виноградник віддасть іншим винарям, котрі будуть вчасно віддавати йому плоди виноградарства.
Тоді Ісус розтлумачує народові:
– Чи ви не читали у Писанні таке: «Камінь, що його будівничі відкинули, став наріжним каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!». Тому кажу вам, що від вас заберуть Царство Боже і віддадуть його народові, котрий плоди цього Царства буде приносити. І хто впаде на цей камінь – розіб’ється, а на кого камінь впаде – то розчавить його (Мт. 21. 42 – 44).
Коли почули цю притчу священики та фарисеї, то зрозуміли, що це про них Ісус говорить, і вони намагалися схопити Ісуса, але побоялися людей, бо вважали Його за Пророка. Священики та фарисеї залишили Ісуса та пішли (Мр. 12. 12).
Чисто земна суть цієї притчі віддзеркалює типову ситуацію для Палестини І століття нашої ери, особливо у Галілеї. Іноземні багачі мали у Галілеї великі земельні наділи, які вони здавали в оренду місцевим жителям. Місцеві працівники виконували на виноградниках всі необхідні роботи і, безперечно, частину врожаю треба було віддавати іноземному землевласнику.
Отже, після збору врожаю господар посилав своїх агентів, котрі привозили йому належне. За таких умов між місцевими трударями і господарем-іноземцем виникали різні конфлікти. По суті, все це розказав Ісус у Своїй притчі, розкривши в ній заколот членів синедріону проти Ісуса.
Людина, що посадила виноградник, – господар – символізує Бога, Котрий посадив (створив) Ізраїль. Господь огородив виноградник (Ізраїль) муром (Своїм захистом, турботою та піклуванням), видовбав чавило, щоб збирати виноградний сік й щоб нічого не пропало, сторожову вежу поставив (символ безпеки), себто Бог дав Ізраїлю все, щоб він був зразковим. Коли все було звершено, то Бог – Володар винограднику віддав його винарям (релігійним вождям Ізраїлю), а Сам відлучився, тобто особисто не знаходився в Ізраїлі, а займався Своїми іншими справами.
Отже, час від часу Бог (господар) посилав на виноградник Своїх слуг, рабів, себто пророків, яких Бог посилав Ізраїлеві, щоб прийняти від них плодів із винограднику (Ізраїлю). Але вони підняли бунт проти господаря: побили одного слугу, поранили іншого, вбили ще іншого і т.д.
Довгий час посилав Господь до Ізраїлю Своїх посланців за покаянням і праведністю – і все надарма. Тоді Бог вирішив послати до нечесних і злочинних винарів Свого Єдиного і Найулюбленішого Сина – Ісуса Христа. Але винарі вбили Сина і викинули з винограднику (це провіщення того, що буде з Ісусом Христом: розп’яття за стінами Єрусалиму і неприйняття Його Ізраїлем).
І тут Ісус риторично запитує: «Які ж дії будуть Господа за цей вчинок? Адже народ Ізраїлю спершу відвернувся від Івана Хрестителя Предтечі, а потім від Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа».
Учні відповіли: «Винарів-злочинців жорстоко погубить, виноградник віддасть іншим винарям, котрі будуть вчасно віддавати йому плоди виноградарства», себто суд над Ізраїлем і передача його привілеїв іншим земним володарям. Ось чому з цих пір аж до 1947 р. Ізраїль не мав своєї державності, а перебував під іноземним гнітом «інших винарів».
А щодо слів «Камінь, що його будівничі відкинули, став наріжним каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!», то це про смерть Ісуса, Його воскресіння і Його височінню у славі. Адже камінь (син господаря винограднику – Сам Ісус), який відкинули будівельники (релігійні вожді Ізраїлю), цей же камінь став наріжним каменем, найголовнішим, найосновнішим у цій будівлі (у світі).
Пояснюючи цю притчу, Ісус мовив: «Тому кажу вам, що від вас заберуть Царство Боже і віддадуть його народові, котрий плоди цього Царства буде приносити». Це можна розуміти так, що Царство Боже заберуть від єврейського народу і передадуть тим народам язичницьким, котрі принесуть істинні плоди віри. І це є кульмінаційним моментом у Вченні Ісуса Христа.
Дехто вважає, що це малоймовірно, можливо, тут мова йде про Церкву, яку апостоли називали «народом Божим». Найвірогідніше те, що Господь простив Ізраїлеві та не у всіх Ізраїльтян відняв Царство Боже, а лише у тих, хто цього заслужив.
Можливо, зазначений вираз «Тому кажу вам, що від вас заберуть Царство Боже і віддадуть його народові, котрий плоди цього Царства буде приносити» означає, що Царство Боже забереться від Ізраїлю тих часів і поколінь, а потім, коли народ Ізраїлю покається, прийме Христову віру і прийме Того ж Месію у майбутньому, то йому буде повернене Царство Боже.
Логічно з цих міркувань, що зараз треба було б Ізраїльській владі та народу зібрати всенародний суд і скасувати вирок Понтія Пілата, офіційно покаятися і прийняти Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Й безперечно, треба зректися іудаїзму. Іншого виходу для Ізраїлю немає.
І цю притчу зрозуміли представники синедріону стосовно себе, бо хотіли схопити Ісуса, але боялися реакції народу.
18.14. Про весільних гостей
«Царство Небесне, – каже Ісус Христос, – схоже на одного царя, котрий справляв весілля для свого сина. Запросив він на весілля багато знатних людей і послав своїх рабів покликати на весілля всіх запрошених, але вони не хотіли прийти.
Тоді цар послав інших рабів й наказав їм: «Скажіть запрошеним, що я заколов биків, приготував обід і все готове. Хай приходять на весілля».
Але запрошені злегковажили і порозходилися: хто на своє поле, а хто на торг. А деякі запрошені зловили рабів, знущалися над ними та повбивали їх.
Розгнівався цар, послав своє військо і вигубив вбивць та спалив їх місто. Тоді каже цар своїм рабам, що все на весілля готове, але ті запрошені були не достойні цього бучного весільного бенкету, що відбудеться. Через те сказав іти на різні вулиці та роздоріжжя і всіх зустрічних кликати на весілля.
Раби так й зробили. Вони вийшли на вулиці та роздоріжжя й покликали на весілля всіх, кого тільки могли – і злих, і добрих.
Невдовзі весільна зала переповнилася людьми. Прийшов цар подивитися на гостей. Він побачив серед них одного чоловіка, не зодягненого у весільний одяг і каже йому: «Як ти, друже, ввійшов сюди святково не одягнений у весільний одяг?». А той мовчав.
Тоді цар сказав своїм слугам, щоб зв’язали руки й ноги цьому неохайно одягненому чоловікові й кинули його до зовнішньої темряви, де буде плач і скрегіт зубів. Адже багато покликаних – та вибраних мало.
У цій притчі про весільний бенкет Ісус теж описує суть Царства Божого, котре Бог приготовив людям.
Як бачимо, цар двічі запрошував до себе гостей на весілля. Але не вдячні гості не прийшли і після повторного запрошення. Тут в особі царя треба розуміти Бога, який не раз закликав народ до покори, дотримання Своїх заповідей через пророків. Мало того, деякі з них навіть схопили, знущалися і вбивали слуг Божих і не послухали Господа. За це Бог посилав кару на людей: різні природні катаклізми, землетруси, вулкани, наводнення, війни, урагани тощо.
У цій притчі, мабуть, Ісус наводить нас на роздуми щодо цих наслідків, які терпітимуть ще народи за те, що відкинули Спасителя і не живуть по Божому. Адже Бог від Адама і Єви приготував народові райське життя – Царство Боже. Але перші люди своїм спокусливим гріхом не прийняли Царства Божого.
І ось з приходом на землю Ісуса Христа Господь знову запрошує Свій обраний народ до Свого Царства на гостювання. Але ні проповіді Івана Предтечі, ні Вчення Самого Ісуса та Його учнів більшість людей не чує і не відгукується на заклик Божий. Мало того, цей рід навіть замучить на хресті Спасителя нашого.
Деякі запрошені, як бачимо, так чинили – ловили рабів, знущалися над ними та вбивали їх. «Розгнівався цар, послав своє військо і вигубив вбивць та спалив їх місто» – і це, як ми знаємо, сталося через 70 років після Різдва Христового, коли відбудеться масовий мор ізраїльтян і буде зруйнований їх храм.
Хоча все для весільного бенкету, себто для входження у Царство Боже, вже готове. До нього закликаються всі: і добрі, і злі.
Тут прообразом весільного бенкету є Царство Господнє, яке ще настане на нашій землі тоді, коли люди виправляться, бо ще пророк Ісая писав: «І вчинить Господь Саваот на горі цій гостину з вин молодих, зі шпигового товщу, з очищених вин молодих. І Він на горі цій понищить заслону, заслону над усіма народами та покриття над усім людом. Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог з обличчя усякого і ганьбу народу Свого Він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав» (Іс. 25. 6 – 8).
Але як бачимо з притчі, щоб потрапити до Царства Божого кожному з нас, кожному окремо треба приготовитися, себто жити за Законами Божими і неухильно їх виконувати. Про це свідчить той факт, що один чоловік не приготовився, бо «не одягнув весільного одягу», себто був великим і непоправним грішником, через що й кинули його у темряву, до пекла, де страждають відлучені від Бога, й там для них «і плач, і скреготіння зубів».
Отже, хоч Царство Боже (весільний бенкет) вбирає в себе необмежену кількість людей всіх рас, всякого походження і кольору шкіри, але туди йде суворий Господній відбір: «багато званих, але мало вибраних».
18.15. Про вірного і злого раба
Було два раби (Мт. 24. 45 – 51). Євангеліст Лука (Лк. 12. 42) описує цю притчу з домоправителями. Однак, це не суперечить тому, що євангеліст Матвій описує притчу з рабами. Річ у тому, що домоправителі на Сході часто призначалися з рабів, тому поняття «раб» і «домоправитель» тут тотожні.
Одного раба пан поставив старшим над своїми челядниками і він своєчасно давав поживу для всіх них. Це вірний і мудрий раб. Він завжди робить за правилами. Коли тільки пан не прийде подивитися на своє господарство, то бачить, що цей раб робить все так як треба. Це блаженний раб, бо він завжди робить все правильно і у присутності й у відсутності пана. Якраз його, вірного і блаженного, пан обере керувати цілим маєтком.
А інший раб – злий. Він точно знає, коли пан часто приходить оглядати свій маєток. Як тільки пан забариться прийти, поглянути на своє господарство, то цей раб починає бити своїх рабів, починає їсти й пити з п’яницями. До такого раба пан прийде тоді, коли він не сподівається, несподівано, прийде о годині, котрої раб не знає. Пан навпіл розітне такого раба і визначить його долю з лицемірами, невірниками – і там буде плач та скрегіт зубів (Лк. 12. 42 – 47; Мт. 24. 45 – 51).
Раб той, що знав волю свого господаря, але не виконував її, не чинив згідно волі його, буде важко побитий. А хто не знав волі господаря, а чинив так, що гідне кари, буде мало битий. Отож кожному, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть, а кому багато довірено, від того ще більше хотітимуть (Лк. 12. 47 – 48).
Другий прихід Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа на землю служитиме випробуванням для Його слуг так як у цій притчі пан доручає весь свій маєток одному з своїх рабів так і Бог довірив всі Свої справи на землі слугам Своїм.
Відношення слуг Господніх до цієї справи свідчить про їх внутрішній стан. Бог хоче, щоб всі вони так, як вірний раб з притчі, достойно виконували волю Господа.
Коли Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос знову прийде на землю, то кожен з Його вірних слуг отримає нагороду. А раби, котрі не отримали довір’я свого пана будуть покарані. Адже такі люди (ці раби) гадають, що Господь прийде не скоро і починають вести аморальний, зіпсований, розбещений, розпусний, нечестивий, гріховний, неправедний спосіб життя, затівають бійки, перелюби, вживають алкоголь, наркотики. Згадаймо, як було у часи Ноя! Народ настільки зіпсувався морально, що для виправлення людей Господь мусив послати на людей потоп.
Невірний раб забуде, що Господь з’явиться зненацька, раптово. Суд Божий застане таких людей неждано-негадано тоді, коли вони грішитимуть разом із лицемірами й становитимуться такими як ці лицеміри. Для таких людей буде «плач та скрегіт зубів». Це суворе й вічне покарання.
18.16. Про мудрих і нерозумних дів
«Царство Небесне, – каже Ісус Христос, – подібне до десяти дів, що взяли свої каганці й пішли зустрічати молодого». З них п’ять дів були нерозумні, а п’ять – мудрі.
Нерозумні діви взяли з собою каганці, але не взяли оливи, а мудрі діви разом зі своїми каганцями набрали оливи у посудинки.
Всі діви чекали молодого, бо він забарився, і задрімали.
Опівночі до них залунав крик: «Ось молодий, – виходьте назустріч!». Схопилися всі діви, каганці свої захопили.
Нерозумні діви кажуть до мудрих: «Дайте нам своєї оливи, бо наші каганці вже ось-ось погаснуть».
А мудрі діви відповіли: «Якщо ми вам дамо оливи, то її забракне і нам, і вам. Краще купіть собі оливи у продавців». Й коли нерозумні діви пішли купувати оливу, то в той час прибув молодий й ті, хто були приготовлені увійшли на весілля з молодим. І як увійшли зразу двері весільної зали на ключ зачинили.
Коли ж прийшли решту дів, що були нерозумні, то не могли потрапити на весілля й почали благати господаря:
– Пане, пане, відчини нам двері й пусти нас на весілля.
А пан мовив:
– По правді кажу вам, – не знаю я вас. Ото ж пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський.
Відповідно до народних звичаїв єврейського народу тих часів жених, котрий брав свою наречену з урочистостями повертався від дому нареченої до свого дому і там, у нього, відбувався весільний бенкет.
Цю притчу можна зрозуміти так. Ісус Христос, як Цар, повертається з неба зі Своєю нареченою – Божою Церквою, щоб встановити на землі Своє Царство, котре стане Його домом. Сюди запрошено багато гостей, у тому числі євреї, котрі пережили великий смуток у зв’язку з несправедливим Судом над Спасителем під час Його земного життя.
Гості повинні бути відповідним чином підготовлені й ми бачимо як готовилися десять дів: п’ять з них добре підготовилися, а інші п’ять – ні.
Коли непідготовлені діви пішли за оливою, то двері Царства зачинилися, й вони не могли потрапити до Царства.
Отже, ця притча є образним описом майбутнього суду над Ізраїлем і над всіма народами світу. Як виходить з притчі про десять дів, після повернення Ісуса Христа відбудеться ще один «розподіл». Можливо, тут йде мова про долю цих євреїв, котрі залишаться живими під час приходу Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа у славі, можливо, й інших народів.
Як бачимо, євреї часів великого смутку будуть знати про близький прихід Ісуса Христа, але духовно вони не будуть готові зустріти Господа. Прихід Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа, як відомо, буде не очікуваний.
Стосовно оливи, то вона, мабуть, уособлює Духа Святого та Його діяльність у спасінні людства. Спасіння – це не тільки визнання віри Христової, а для спасіння потрібне прийняття Духа Святого. Ті, хто не матимуть Святого Духа, не потраплять на «весільний бенкет» Царства Божого.
Словом, ті, хто духовно не буде готовий до приходу Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа не увійдуть в Царство Боже.
А оскільки ніхто не знає ні дня, ні години повторного приходу Ісуса Христа, то ця притча навчає: завжди бути напоготові, не грішити, сповідувати Вчення Ісуса і Закони Божі.
18.17. Про таланти
Один чоловік віддав своє добро рабам своїм.
Одному рабові він дав п’ять талантів, другому – два таланти, третьому – один талант. Себто кожному роздані таланти за його спроможністю. Талант – це велика сума грошей, бо один талант важив 34 кг чистого золота.
Той, хто взяв п’ять талантів, вклав їх у бізнесову справу й отримав дохід у кількості п’яти талантів, тобто з п’яти талантів отримав 10 талантів.
Другий раб, що отримав два таланти, теж примножив їх розміром ще два таланти, себто з двох талантів отримав 4 таланти.
Третій раб, отримавши одного таланта, негайно закопав цього срібного таланта у землю для зберігання.
Минув деякий час. Повернувся господар – пан цих рабів і зажадав рахунку грошей.
Прийшов перший раб і каже:
– Пане мій, ти мені дав 5 талантів, вклавши їх у справу, я заробив ще 5 талантів.
Пан похвалив його:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
Підійшов до пана другий раб і говорить:
– Пане, я взяв у тебе два таланти і за цей час я здобув ще два таланти.
Сказав йому пан як і першому:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
І насамкінець підійшов третій раб і проказує:
– Пане, я знав тебе як тверду людину. Ти жнеш там, де не сіяв. Ти збираєш там, де не розсипав. Отож я побоявся тебе і таланта твого заховав у землю. І ось віддаю тобі цього твого таланта.
Пан відповів йому:
– Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну там, де не сіяв, і збираю там, де не розсипав? Отож треба було тобі віддати гроші мої у добру справу і, повернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть від нього цього таланта, – продовжив пан, – і віддайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви – і буде плач там і скрегіт зубів – завершив розмову пан (Мт. 25, 28 – 30).
У цій притчі Ісус розказав про господаря і трьох його рабів, кожен з яких отримав значну кількість грошей.
Два вірних раба вміло застосували ці гроші й принесли прибуток своєму пану й таким чином вони розділили загальну радість. За це вони були удостоєні великої відповідальності в управлінні справами свого пана.
Третій раб, що отримав одного таланта, побоявся, що не догодить своєму господарю і закопав цього таланта в землю. Він, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. А якщо вже й повернеться, то він віддасть йому цей талант цілий без будь-якого прибутку. Це свідчить про те, що цей третій раб не тільки боявся свого хазяїна, але й, до того, не довіряв і не покладався на нього. Він показав себе як лінивий і лукавий раб, затіявши таку хитромудру витівку. Але він обманув сам себе, бо втратив все що мав і був строго засуджений як «злий раб». Він, як злий грішник, підлягав до відділення від Бога у Вічності.
Слова «Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має» треба розуміти, що активному, енергійному, діяльному і праведному слузі Божому буде віддано й те, чим без користі володів би лінивий раб.
Ця притча, таким чином, пробуджує і активізує дієво і плідно користуватися дарами Божими – талантами, й використовувати їх на служіння Богові та Його Царству.
Ми вже згадували, що останній раб, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. Але ця притча яскраво і барвисто підкреслює і нагадує нам, що ми повинні вірно служити Господу завжди й тоді, коли ми не впевнені й нам здається, що Його немає поряд. Адже це враження «відсутності» Господа хибне, бо Бог всюдисущий, всюди присутній, Вічний і Всезнаючий.
Невірство в існування Бога нинішніх атеїстів, горе вчених, скептичних матеріалістів, бо вони не можуть побачити Бога, не можуть зрозуміти і пояснити чудодійних див і явищ, які посилає нам Господь, не можуть науковими приладами відшукати Бога чи виміряти силу Святого Духа, зовсім не означає, що Бога немає, цілковито не означає, що дива Господні не існують, що все це витівка. Підтвердженням того є також наступна притча.
Бо якщо ми нехтуватимемо цим і уподібнюватимемося цьому злому рабу, й тоді нас чекає темрява, де буде плач і скрегіт зубів. Цими словами завершується не одна притча. Й це не випадкові повтори, а це свідомі нагадування нам – живіть по Божому, виконуйте Його Заповіді й на вас чекає Царство Боже, а не вічні муки у пеклі.
18.18. Про зростання насіння
І сказав Ісус Христос: «Боже Царство, як той чоловік, що кидає у землю насіння. Незалежно від того чи спить він, чи встає він вдень чи вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч той чоловік і не знає про те, як росте насіння. Воно росте. А коли плоди його дозріють, то чоловік «посилає серпа, бо настали жнива» (Мр. 4. 26 – 29).
І так, людина, що засіяла поле, займається своїми повсякденними справами і не турбується про це насіння, яке вона вкинула у землю. А насіння сходить, росте, дає врожай, хоч й сіяч не знає: як це відбувається?
Й так само ми живемо на землі, займаємося різними справами, а Бог, мимо нашої волі, проводить велику роботу для нас, турбується про нас, приготовляє нам Царство Небесне.
Як і це насіння пускає паростки, росте, дає плоди, себто проходить відповідні етапи, або стадії, так і в природі, що нас оточує, багато явищ проходять стадії, багато явищ циклічні, стадійні.
18.19. Про воротаря
Один чоловік залишив свій дім і поїхав. Своє господарство він залишив на своїх рабів, передавши їм владу. Кожному рабові він наказав виконувати свою роботу, а воротареві, що перебував на воротах маєтку, цей господар велів пильнувати господарство.
Від’їжджаючи, господар наказав: «То ж пильнуйте, бо не знаєте, коли пан прийде додому: ввечері чи опівночі, чи удосвіта, коли півні співатимуть, чи вранці. Щоб я вас не застав, що спите, коли я повернуся несподівано. Й те, що я вам кажу, теж саме я всім кажу: «Пильнуйте!» (Мр. 13. 34 – 37).
Ця притча наголошує нам, щоб ми постійно були бадьорі, життєрадісні, сонцелюбні, мажорні, енергійні, молодецькі, жваві, щоб ми забули свої життєві негаразди й завжди були напоготові, себто ця притча закликає нас справедливо, вірно виконувати покладені на нас обов’язки і всі повсякденні справи у мирі та спокої за Законами Божими.
Господар повелівав воротарю не спати, не втрачати пильності, бути бадьорим, що означало постійно збагачуватися духовно, не опускати жодної можливості свого постійного духовного вдосконалення. Але він не робив різниці між воротарем, котрий стояв біля брами – воріт господарства, та між іншими своїми рабами. Ця притча найперше стосувалася учнів Ісуса, а також і всіх інших людей. Адже ніхто не знає, коли повернеться господар дому, себто коли повернеться на землю Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос.
«Про день той чи про годину не знає ніхто: ні Ангели на небі, ні Син, а тільки Отець» (Мр. 13. 32). Ото ж, уважайте й моліться: бо не знаєте, коли настане цей час.
«Ніч», що згадується у притчі, – це умовна назва періоду його відсутності, себто якогось періоду часу. До речі, у ті часи розрізняли чотири періоди ночі, або нічних страж:
1) вечір – тривалість з 6 до 9 годин;
2) північ – з 9 до 12 годин;
3) співання півнів – з 12 до 3 годин ранку;
4) зранку – з 3 до 6 годин.
Римська система дещо відрізнялася від юдейської. За римською системою ніч розподілялася на три частини.
Господар, себто Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос може повернутися вдруге на землю у будь-який час, тому всім нам весь час треба бути на сторожі, щоб, знову повернувшись на землю, Ісус Христос не застав Своїх слуг у стані сну, тобто у стані духовної розслабленості, недбайливості, халатності до своєї моралі. Щоб кожен з нас не перейшов рамки моралі, щоб ніхто не жив за принципами «людина людині – вовк», «гроші й гроші – найвище всього», «влада і тільки влада», «багатство, багатство і тільки багатство», «гульки, п’янки, наркоманки – повсякденні тілесні розваги» і т.п.
А відповідальність за продовження Свого вчення й напуття людей на християнську віру, Ісус поклав на Своїх учнів, а після них також на кожного віруючого у кожному поколінні – від вознесіння Ісуса Христа й до сьогодення.
18.20. Про капризних дітей
Фарисеї та законники як відомо відкинули Вчення Ісуса Христа, себто відкинули Божу волю, Божий задум, Божий план. Й розпочав Свою притчу Господь, промовляючи:
– Й до кого уподібню людей цього роду? І до кого вони подібні? (Лк. 7. 30 – 31).
Відповідає на це запитання Ісус притчею.
– Подібні вони до тих дітей, що сидять на ринку і перемовляються: «Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, а ви не плакали» (Лк. 7. 32).
Цю коротку і переповнену змістом та розумінням фразу Ісус Христос пояснює:
– Прийшов Іван Хреститель. Він хліба не їсть і вина не п’є, а ви кажете: «Має він демона».
– Прийшов Син Людський. Він їсть і п’є, а ви кажете: «Чоловік Цей ласун і п’яниця, Він приятель митників і грішників. І виправдалася ця мудрість усіма своїми ділами» (Лк. 7. 33 – 35).
У цій притчі про капризних дітей, як бачимо, Ісус докоряє невірникам. Під «людьми цього роду» Ісус має на увазі релігійних вождів, котрі заперечували вчення Івана Предтечі так і Його не визнали. Їх Ісус порівнює з капризними дітьми, котрі не можуть догодити один одному.
Так, цих вождів не влаштовував Іван Хреститель через свій надмірний аскетизм та строгість. І взагалі, коли з’явився на берегах Йордану Іван, котрий навчав і хрестив людей, нагадував людям, що незабаром прийде Цар юдейський, Месія, Котрий навчатиме людей і хреститиме їх Святим Духом. Це не подобалося тодішній владі, бо тривожило їх спокій і вони боялися за свої посади, за свій добробут в очікуванні невідомого для них. Їх не задовольняв також й Ісус, бо вони гадали, що Він надто «вільнодумний», «легковажний».
Водночас Ісус наголошує, що виправдалася ця мудрість Івана Предтечі усіма своїми ділами. Всі, що підуть за ним, в подальшому отримають доказ про істинність цього вчення.