Подібно до того, як на географічних картах Землі письменники уникають зображати ті віддалені місцевості, про які вони не знають анічогісінько, помічаючи лишень мовляв, “а далі безводні і піски і дикі звіри”, або ж: “похмурі болота”, або ж “скіфські морози”, так само і я, Сосію Сенеціоне, взявшись до роботи над порівняльними життєписами, які охоплюють справді певний історичний відтинок часу, доступний для докладного вивчення і осмислення з огляду на реальні події, я міг би сказати про найдавніші часи: “А далі чудеса і трагедії, - усе, що так любе уяві постів та міфографів, бо в них немає місця для правдивості та ясності”. Однак, написавши про життя законодавця Лікурга і царя Нуму, я поміркував за слушне дійти і до Ромула, тим більше, що в розповідях, опинився зовсім поблизу з його часом. І коли я про це роздумував, кажучи словами Есхіла:
- з цією людиною хто зітнеться?
- кого відрядити супроти? Хто зрівняється силою з нею?
то дійшов висновку, що з батьком непереможного і славетного Риму слід порівняти і поставити навпроти засновника “прекрасних і багатьма оспіваних Афін. А тому я би хотів, щоб усе міфічне, пов’язане з життям Тесея, було стерто розумом, і розповідь про нього стала би правдивою історією. Коли ж, однак, вигадка свавільно зневажить правдоподібність, і навіть не хоче зблизитися з нею впритул, то, зі свого боку, я закликаю свлїх читачів бути доброзичливими і не сильно обурюватися з цих давніх історій.
2. Отже, мені видалося, що Тесей багатьма сторонами схожий з Ромулом. Найперше тим, що походження в обох невідоме і таємне, і панувала думка, що вони народилися від богів
- і обидва найодважніші воїни, в чому усі ми впевнились до того ж й обидва поєднували силу з розумом. Згодом один заснував Рим, інший – Афіни – найславніші у світі міста. Обом приписують також викрадення жінок. Ні той, ні інший не уникнув сімейного нещастя і лиха, але й ненависті з боку своїх громадян, бо ж, зрештою, зійшлися з ними в сутичці, - якщо, хвичайно, існує якась правда в тому, що написали пости, не спираючись на міфічні перекази.
3. Тесеїв рід з боку батька сягає Ерехтея і перших корінних мешканців Аттіки, а по материнській лінії – Пелопа. Пелоп став наймогутнішим з-поміж пелопонеських царів, і то не стільки завдяки великим статкам, як численному потомству: багатьох дочок він повидавав заміж за найзнатніших громадян, а синів поставив правителями у багатьох містах. Один з них, Пітфей, дід Тесея, котрий заснував невелике місто Трезен, прославився як найученіша і наймудріша людина свого часу. Взірцем і вершиною такої мудрості були, як видається, вислови Тесіода, котрий вживає їх у творі “Робота і дні”. Один з них, як кажуть, належить Пітфею:
- треба, щоб другу своєму ти дав хорошу платню.
Те ж саме стверджує і філософ Арістотель, Евріпід же, з’ясовуючи думку про Пітфея, називає Іполіта “вихованцем непорочного Пітфея”.
Коли Егей, забажавши мати дітей, звернувся за допомогою до Піфії, вона, як кажуть, дала йому знамените пророцтво: бог застерігав його від будь-якого зв’язку з жінкою, аж поки не прийде до Афін. Однак не досить ясно було сказано, що саме малося на увазі, тому, прийшовши до Трезен, Егей сповістив Пітфею про божественне віщування, яке було таким:
Нижній край бурдюка свого, царю могутній не розв’язуй, аж поки не прийдеш до Афін.
Піфей збагнув, у чому річ, і чи-то переконав, чи-то обманув Пітфея, але змусив його злягтися з Етрою. Дізнавшись, що вона була дочкою Пітфея, і вважаючи, що вона завагітніла, Егей від’їхав, залишивши в Трезені свого меча і сандалії, сховані під великим каменем з внутрішнім заглибленням, і то таким, щоб вмістилося одне й інше. Він сказав про це лише Етрі, звелівши, щоб, як тільки в неї народиться син, і виросте, він підняв камінь і забрав звідти сховані речі, а потім відіслати юнака з мечем і сандаліями до нього, але так, щоб про це ніхто не знав, бережучи усе у глибочезній таємниці. Адже Егей дуже боявся підступів з боку Паллантідів, - п’ятдесят синів було у Палланта – котрі зневажали його за бездітність.
4. Етра народила сина й одні кажуть, що одразу ж його назвали Тесеєм через скарб з прикметними ознаками, інші ж – що це сталося пізніше, в Афінах, коли Егей визнав його сином. За його виховання у Пітфея спочатку взявся наставник і вихователь Коннід, на чию честь афінці аж донині, напередодні свята Тесеї, приносять у жертву барана, пам’ятаючи і шануючи його з більшою слушністю, аніж скульптура Силаніона та художника Паррасія, котрі створили зображення Тесея.
5. Тоді ще існував звичай, щоб хлопчаки, виходячи з дитячого віку, ішли у Дельфи і присвячували богові своє перше волосся. В Дельфи прибув і Тесей (і кажуть, ніби там є місце, яке й тепер називається Тесея), але волосся він постриг лише спереду, як, кажучи словами Гомера, стриглися а банти і цей вид стрижки був названий Тесеєвим. Абанти першими навчилися так стригтися, а не перейняли це від арабів, як гадають декотрі, і не наслідували в цьому місійців. Вони були войовничими, удатними в рукопашному бою, вишколені ліпше від будь-кого іншого в двобоях, як про це свідчить Архілох в таких рядках:
- Не з луків численних летітимуть стріли і не пращі коли Арей зітнеться в бою на рівнині;
- А мечі розпочнуть свою з великим стогоном працю.
В двобої такім вони найудатніші –
Евбої володарі, списоносці преславні.
Отже, вони підстригалися спереду, щоб вороги не змогли ухопити їх за волосся. Це, кажуть, помітив і Олександр Македонський і звелів своїм воєначальникам зголити македонцям бороди, за які дуже зручно хапати противникам у битві.
6. Увесь цей час Етра таїла справжнє походження Тесея, а Пвтфей поширив чутку, немовби вона народила від Посейдона. Річ у тім, що трезенці особливо шанують Посейдона, бо він їхній бог – охоронець, якому вони присвячують початки плодів і на своїх монетах карбують тризубець. Тесей, зростаючи і набираючись одночасно тілесних сил, виявляв відвагу, розсудливість, у нього був твердий і живий розум, і таким чином Етра привела його до каменя і відкрила правду про народження, звеліла йому дістати батьківські знаки і пливти в Афіни. А він проник під камінь і легко його підняв, але пливти відмовився, хоч і морська подорож була безпечною і його вмовляли у цьому дідусь з матір’ю. Адже діставатися до Афін пішки було складно: скрізь на подорожнього чигала небезпека з боку розбійників і зловмисників. У ті часи жили надприродні люди і невтомні у фізичній праці і в швидкості ніг і в тілесній дужості, котрі, однак, не використовували свої природні дари на щось добре і корисне, а, навпаки, виявляли зухвалу свавільність, тішилися своїм дикунством та жорстокістю, вдаючись до насильства і розправи над кожним зустрічним, і вважали, що тим, хто переважає усіх інших, взагалі не личать скромність, справедливість і людяність. Такі риси, на їхню думку, притаманні багатьом з тих, хто не в силах чинити кривду і боїться сам зазнати її. Декотрих з них повбивав Геракл, під час своїх мандрів, інші ж від жаху перед його наближенням поховалися і розбіглися так, що він полишив їх без покарання у цілковитих злиднях. Коли ж, однак, Геракл втрапив у халепу і, вбивши Іфіта, подався до Лідії, де довгий час служив в Омфали, поклавши сам на себе покару за вбивство, тоді у лідійців запанував мир і спокій, в Греції ж, однак, злодіяння набухли і вирвалися назовні з новою силою, і вже не було нікого, хто б міг приборкати їхню силу. Ось чому для тих, хто йшов пішки з Пелопонесу до Афін, дорога була вкрай небезпечною. І Пітфей, розказуючи Тесею про кожного із розбійників зокрема, хто вони і що вони чинять з чужоземцями, намагався вловити його, щоб він їхав морем. Але Тесея, як видається, таємно розпалювала слава Гераклових подвигів і він постійно говорив про нього і з превеликою охотою слухав усіх, хто розповідав про героя, і насамперед тих, хто бачив навіч його подвиги і слухав його слова. І було очевидно, що в юнака палали почуття від того усього, як це трапилося з Фемістоклом, коли він багатьма роками пізніше зізнався, що йому не дає спати трофей Мільтіада. Так і Тесею, шанувачу Гераклових подвигів, уночі снилися подвиги героя, а вдень його охоплювали ревнощі і думка збуджувалася від того, аби учинити такі ж подвиги, що й Геракл.
7. Вони, до того ж, були й родичами, бо народилися від двоюрідних сестер: Етра була дочкою Пітфея, Алкмена – Лісідіки, а Пітфей з Лісідікою були братом і сестрою, від Гіподамії та Пелопа. Тому Тесей вважав нестерпною ганьбою, в той час як Геракл, ходив усіма землями, очищаючи суходіл і море від злочинців, уникати від змагань, що очікували на його шляху, та морською подорожею осоромити гаданого батька, і принести справжньому батькові прикметні знаки – пару сандалій та незакривавлений меч – і то віддати їх просто, не вчинивши прекрасних подвигів і справ, як відмітного карбу свого шляхетного походження.
Поміркувавши отак, з такими думками він вирушив з наміром нікого не кривдити, але з тими, хто вдається до насильства, поводитися нещадно.
8. І спочатку в Епідаврській долині він зійшовся в поєдинку з Неріфетом, (зброєю в котрого була палиця, тому його й називали Палеценосій); Періфет напав на Тесея, перешкоджаючи йому іти, але був убитий. Палиця сподобалася Тесеєві і він узяв її з собою і зробив зброєю, маючи її завжди при собі, як Геракл – лев’ячу шкуру. Геракл, носячи її на собі, показував, якого великого звіра він переміг, а Тесей палицю, яка немовби говорила, що мене хоч і переміг мій новий господар, але в його руках я нездоланна.
На Істмі він стратив Сініда, котрий згинав сосни, в той самий спосіб, яким Сінід знищив багатьох подорожніх. Не маючи в цій справі особливого вишколу, чи знань, Тесей довів, що природна мужність вища від будь-якої науки і вправлянь. У Сініда була донька, на ім’я Перігуна, незвичайно вродлива і високого зросту. Після вбивства батька вона тікала, а Тесей шукав її скрізь довкола. Заховавшись в густих кущах, зарослих стебами та дикою спаржею, Перігуна, простодушно, мов маленька дитина, просила і благала ці рослини – так, немовби вони чули це – що, коли вони врятують і сховають її, вона їх ніколи більше не ламатиме і не палитиме. Але Тесей кликав її і дав слово подбати про неї і не чинити їй ніякого зла, вона вийшла. Побравшись з Тесеєм, вона народила сина Меланіпа. Згодом Тесей пізніше віддав її в дружини Деіонею, сину Евріта від Іхалії. Від Теланіпа народився Іокс, який разом з Отнітом заснував колонію в Карії. Ось чому в нащадків Іокса повівся звичай не спалювати ані стеби, ані колючок дикої спаржі, але шанувати ці рослини.
9. І Клеміонська дика свиня за кличкою Фея, були войовничим і лютим звіром, зовсім не простим для того, аби її здолати. Тесей, проходячи дорогу мимо, убив її, щоб показати, що він усі свої подвиги робить не з якоїсь необхідності, бо вважав, що хоробрій людині слід давати відсіч нікчемам лише у випадку на їхні ворожі дії, але на сильного звіра треба нападати першому, попри небезпеку, яка очікує при цьому. Декотрі ж стверджують, що Фея була розбійниця, кровожерна і розгнуздана; вона мешкала в тому ж місці, Кромміоні, і була прозвана “Свинею” за її бридкий спосіб життя, і тому її вбив Тесей.
10. Перед Мегарою Тесей убив Скірона скинувши його зі скелі. Більшість говорить, мовляв, Скірон грабував перехожих, декотрі ж кажуть, що він нахабно і безчесно протягував чужоземцям ноги і велів їх мити, а коли ті бралися до справи, ударом п’ятки він скидав їх у море. Однак мегарські письменники не погоджуються з цією думкою, воюючи, за словом Сімоніда, “з давниною”, стверджуючи, що Скірон не був ані нахабою, ані грабіжником, а навпаки, карав розбійником, був другом і спільником хороших і справедливих людей. Адже Еакл вважався найблагочестивішим з греків, а Кіхрею Саламінському віддавали божеські почесті в Афінах, звитяжність Пелея і Теламона відома усім; зрештою, Скірон, - зять Кіхрея, тесть Еака, дід Пелея і Теламона, що народився від Ендеїди, дочки Скірона і Харікло. А тому неможливо, щоб найкращі поріднилися з найпіднішою людиною, віддали йому, і своєю чергою, прийняли найславнішого і найшанованішого мужа. На їхню думку, Тесей убив Скірона не в першій подорожі до Афін, а коли відібрав в мегарців Елевсін, обманувши тамтешнього правителя Діокла. Отже, з переданням про Скірона існують такі сумніви.
11. В Елевсіні Тесей, борючись з Керкіоном. З Аркадії, убив його, а трохи далі, в Гермі – Домаста – Розтягувача, примусивши його самому простягшись зрівнятися з ліжком, достоту як той поводився з чужинцями. Чинячи так, Тесей хотів наслідувати Геракла. Бо Геракл, убиваючи своїх противників, вдавався до тих самих способів, що й вони при нападі, накидаючись першими; Бусіріда він приніс у жертву богам. Антея поборов, Кікна убив в поєдинку, а Термера убив, проламавши йому череп. Від імені Термера й утворився, як кажуть, вираз “термерове лихо”, бо він, видається, знищував свої жертви, б’ючи їх насмерть в голову. Отже таким чином, і Тесей карав злочинців, піддаючи їх тим самим тортурам, яких зазнавали подорожні від них.
12. Потім він пішов далі і прибув до річки Кефіс, де його зустріли і прийняли першими якісь мужі з роду фіталідів. Вислухавши його прохання про очищення, вони звершили належні обряди, і принесли умилостивительні жертви, а його самого пригостили у себе вдома, - до тих пір він не зустрічав жодної гостиної людини на своєму шляху.
Кажуть, що на восьмий день місяця кронія, а по-нинішньому гекатомбеона, Тесей прибув до міста. У самому місті він зустрів безлад і чвари, та й домашні справи в Егея були в поганому стані. З Корінфу втекла і Медея, живучи разом з Егеєм і даючи йому обіцянки, що з допомогою чар-зілля вилікує його від бездітності. І здогадавшись першою, хто такий Тесей, вона умовила Егея, котрий навіть не підозрював про це, був немічний в роках і боявся усяких заворушень у місті, підсипати гостеві отруту в той момент, коли йому піднесуть частунок. Отже, Тесей прийшов і сів за стіл, вважаючи, однак, за розумне не говорити першому, хто він такий, але бажаючи, щоб сам Етей впізнав його. І коли йому подали м’ясо, він вийняв меча; щоб швидко розрубати м’ясо і показати старику меча. Егей одразу ж впізнав свій меч, жбурнув келих з отрутою, і розпитуючи сина, обійняв його і, скликавши громадян, представив їм Тесея. Афінці ж прийняли його з радістю, бо були начувані про його хоробрість. Кажуть що, коли впав келих, отрута розлилася в тому місці, яке тепер обнесене загорожею в межах Дельфінія, бо Егей жив там, і зображення Гермеса, на схід від храму, називають “Гермесом біля Єгеєвої брами”.
13. Паллантіди плекали надію оволодіти царством, якщо помре бездітний Егей. Коли ж його наступником став Тесей, вони, палаючи злістю через те, що спочатку царював Егей, усиновлений Пандіоном, не маючи аніякого родинного стосунку до роду Ерехтідів, а тепер знову Тесей, якийсь зайда, вони почали війну. Заколотники розбилися на два табори: одні на чолі з Паллантом відкрито рушили в місто з боку Сфетта, інші ж поховалися в Гаргетті, влаштувавши засідку, щоб ударити на противника з двох сторін. Серед них був і оповісник Леой, уродженець Агнунга – він сповістив Тесеєві про задум паллантідів, і той несподівано напав на них, що перебували в засідці, і перебив їх усіх. А всі інші, хто супроводжував Палланта, дізнавшись про це, розбіглися. Кажуть, що через це люди з дему Паллена не беруть шлюбу з агнунтійцями і палленські оповісники не вживають в Аттіці звичайного виразу; “Слухайте люди!”, бо їм осоружне це ім’я через зрадництво оповісника.
14. Бажаючи щось робити і водночас здобути прихильність в народу, Тесей вийшов проти Марафонського бика, який завдавав великої шкоди мешканцям Чотириграду, і схопивши його живцем, провів його по всьому місту, показуючи його афінцям, а потім приніс у жертву Аполлону - Дельфінію.
Відносно ж міфу про Гекалу і її гостинність виявлену Тесеєві, то, видається, в ньому є частка правди. Бо навколишні деми збиралися на свято Гекальського Зевса, і відзначали Гекалесій, шануючи і Гекалу, називаючи її пестливо Гекаліна, бо вона прийнявши гостинно Тесея, котрий ще був зовсім юний, з любов’ю поцілувала його, вживаючи при цьому різні пестливі імена. Окільки ж вона перед тим, як Тесей вирушив на битву, молилась за нього Зевсу, пообіцявши, що принесе богу жертву, якщо Тесей повернеться живим, однак померла ще до його повернення, то він дав наказ влаштувати їй почесті за її гостинність до нього. Про це розповідає Філохор.
15. трохи пізніше з Кріту втретє приїхали за даниною. Більшість письменників стверджує, що, коли Андрогей в Аттіці був підступно вбитий, Мінос, воюючи, приніс афінцям багато лиха, як і боги, тому що на країну обрушився недорід і хвороби, повисихали річки. І бог звелів умилостивити Міноса, і втихомирити його гнів, щоб покласти край нещастям, тому вони послали послів і, благаючи, уклали мир з умовою кожні дев’ять років посилати на Кріт данину – семеро юнаків і стільки ж дівчат. Щодо долі цих підлітків, то, як каже, передання, як тільки вони прибували на Кріт, їх пожирав Мінотавр в Лабіринті, або ж вони самі помирали там, блукаючи і не можучи знайти виходу. Мінотавр, як сказано в Евріпіда, був
Потвора, змішання двох порід.
Наполовину бик і напівлюдина.
16. Філохор, однак, говорить, що крітяни не згодні з цим, вважаючи, що Лабіринт був в’язницею, й ув’язненим не робили нічого поганого, а лише вартували, щоб вони не повтікали і що Мінос влаштовував гімнічні змагання в пам’ять Андрогея, а переможцям в нагороду давав юнаків, яких тримав під вартою в Лабіринті. На перших змаганнях переміг воєначальник на ім’я Тавр, найвпливовіший у Міноса, але людина груба і дика, з підлітками він поводився зверхньо і жорстко. Арістотель у “Державному устрої боттійців” теж схильний вважати, що, навряд, чи Мінос вбивав юнаків; навпаки, вони там доживали до старості, виконуючи на Кріті рабську службу. І колись крітяни виконуючи давній намір, послали в Дельфи своїх первенців, серед яких були й нащадки афінців. Однак вони не змогли утримати себе, тому спочатку подалися в Італію, де оселилися в Япігії. А потім звідти знову вирушили у Фракію і дістали назву боттійців. Ось чому боттійські дівчата, закінчуючи якесь жертвоприношення, приспівують: “Ходімо до Афін!” Справді, страшна річ, коли тебе ненавидить місто, яке володіє завзятістю і майстерністю слова! Бо в афінських театрах постійно лихословили і лаяли Міноса, і тут не зарадили ані Гесіод, ані Гомер – перший назвав його “найдостойнішим з царів”, другий “спевбесідником Кроніона” – але гору взяли трагіки, котрі з проскинію та скінію вкрили його безслав’ям, ославивши його гвалтівником та порочним. І це попри те, що в переказах про Міноса мовиться як про царя і законодавця, і що суддя Радамант стояв на варті його законів.
17. Отже, надійшов час віддіслати третю данину і батькам, чиї діти не знали шлюбу, доводилося згідно з жеребом віддавати синів чи дочок, і знову громадяни стали з плечем ремствувати на Егея, мовляв, він винен в усьому, і єдиний, хто звільнений від будь-якого покарання, але надаючи владу байстрюкові і чужинцеві, байдужий до того, як в них відбирають їхніх рідних дітей. Ці бідкання пригнічували Тесея: і, вважаючи, що буде справедливо не триматися осторонь, але розділити долю громадян, він сам без жеребу, подався на Кріт. Усі дивувалися з його рішення і раділи за його любов до народу, тоді як Егей попри усі свої прохання і благання, бачачи його непохитність і незмінність його волі, призначив за жеребом всіх інших юнаків. Геланік, однак, говорить, нібито ніякого жеребу не кидали для того, аби місто послало юнаків і дівчат, але вибирав сам Мінос, приїхавши до Афін, і першим з поміж усіх він вибрав Тесея, мовляв, такі були умови – а вони ще й передбачали, щоб афінці споряджали корабель і Мінос везтиме юнаків повністю беззбройних, і що лише смерть Мінотавра покладе край покаранню.
У попередніх від’їздах не було жодної надії на порятунок, а тому афінці відправляли корабель з чорними вітрилами, як знак того, що він вирушає на певну загибель. Однак, на цей раз Тесей підбадьорював батька і говорив йому гордовитими словами, що він уб’є Мінотавра, і Егей дав керманичу ще одне вітрило, біле, звелівши в разі щасливого повернення Тесея підняти біле, якщо ж ні - пливти під чорним, сповіщаючи біду. А Симонід говорить, що Егей дав не біле вітрило, а “пурпурове, прикрашене вологістю квітів гіллястого дуба”, як знак порятунку. Симонід також стверджує, що керманичем на кораблі був Ферекл, син Амерсіада. Однак Філохор запевняє, що Тесей взяв у Скіра з Саламіну керманичем Навсітоя, а його помічником Феока, бо афінці в ті часи не займалися мореплаванням, і що один з юнаків, Менест, був внуком Скіра. Цю думку підтверджують святилища героїв Навсітоя та Феака, що їх спорудив Тесей у Фалерах біля храму Скіра, і в їхню честь, як кажуть відзначається і свято Кібернесії.
18. Коли кидання жеребу було закінчено, Тесей узяв юнаків з пританії і прийшов у Дельфіній, де поклав за них перед Аполлоном гілку благання. Це була гілка з священної оливки, вкрита білою вовною. Помолившись, Тесей спустився до моря; усе це відбувалося на шостий день місяця муніхіона, в який ще й досі посилають в Дельфіній процесію дівчат з благанням про милість. І кажуть, що дельфінійський бог звелів узяти провідницею і супутником Афродіту, і коли Тесей приносив їй у жертву козу, вона раптово обернулася на цапа; звідси й призвісько богині – “Цапина”.
19. Прибувши до Кріту, Тесей, про що мовиться в оповіданнях чи трагедіях більшості авторів, отримав від закоханої в нього Аріадни стрічку, - вона ж і навчила його способу пробиратися в звивинах Лабіринту, й отаким чином він убив Мінотавра, і втік, узявши з собою Аріадну та юнаків. Ферекід, звісно, говорить, що Тесей пробив дно в крітських суден, позбавивши їх можливості вчинити переслідування. А Демон пише, що був убитий Тавр, Міносів воєначальник, у бою з Тесеєм в гавані, якраз у той час, коли він збирався відпливати. Філохор же залишив нам свідчення, що Мінос призначив день змагань, й очікувалося, що Тавр знову їх усіх здолає, - ця обставина викликала невдоволення в народу, бо його сила в царя скидалася на тиранію. А ще ходила чутка, нібито у нього зв’язки з Пасіфаєю. Ось чому, коли Тесей попросив дозволу поборотися з ним, Мінос погодився. На Кріті був звичай спостерігати за змаганнями і жінкам. Була й там Аріадна, яка була вражена зовнішнім виглядом Тесея і силою, з якою він переміг усіх. Особливо радів і Мінос, а саме з поразки і приниження Тавра, і тому він віддав Тесеєві юнаків і звільнив Афіни від данини.
Певним чином інакше і більш вагомо написав про ці події Клідем, починаючи досить здалеку. Отже, він говорить, що загальна думка у греків була такою, що жодна трієра не повинна виходити в море, маючи на борту понад п’ять чоловік і що лише Ясон, капітан Арго, плавав, очищаючи море від піратів. Коли ж Дедал на кораблі утік в Афіни, Мінос, понехтував загальну думку, і гнався за ним на великих кораблях, але буря занесла його в Сіцілію, де й помер. І коли згодом син Міноса Девкаліон, ставлячись вороже до афінців, зажадав від них видати Дедала, а то інакше повбиває юнаків, котрих Мінос взяв як заручників, Тесей відповідав йому примирливо, просячи його відмовитися від Дедала; котрий був його двоюрідний брат і кревний родич по батьківській лінії (матір у нього була Меропа, дочка Ерехтея). Тим часом Тесей почав будувати кораблі, одні в Тіметадах, в Аттіці, далеко від дороги, кудою ходили чужинці, інші ж з допомогою Пімфея в Трезені, бажаючи не розкривати планів. І коли кораблі були готові, він вирушив в дорогу, маючи провідника Дедала і втікачів з Кріту.
Оскільки ж ніхто не був сповіщений про це заздалегідь, і крітяни подумали, що наближаються дружні кораблі, Тесей оволодів гаванню, і висадившись, поквапився прибути в Кнос, не зустрічаючи опору. Біля брами Лабіринту він затіяв бій і вбив Девкаліона та тілоохоронців. За справи тоді взялася Аріадна і Тесей уклав з нею мир, взяв назад юнаків і поєднав афінців дружбою з крітянами, котрі поклялися ніколи більше не починати війну.
20. Багато ще говориться про це і про Аріадну однак між цими переданнями відсутній якийсь-небудь зв’язок. Одні кажуть, що Аріадна задушилась, покинута Тесеєм, інші – ніби моряки повезли її на острів Наксос, де вона одружилась з Онарем, жрецем Діонісія, бо Тесей покинув її і покохав іншу.
Жагне кохання розпалило його до Панопеєвої дочки Еглі.
Герей з Мегари говорить, що Пісістрат дізнався про це від Гесіода. А сам Пісістрат, аби догодити афінцям, в Гомерове “Заклинання мертвих” вставив ще один вірш
– Тесея, і Пірітоя, славних дітей від богів.
Інші знову кажуть, що Аріадна народила від Тесея Енопіона і Стафіла. Один з них – поет Іон з Хіосу, котрий пише про свою батьківщину.
– Місто колись збудував Енопіон Тесеїд.
Стосовно ж найвідоміших розповідей про Тесея, то їх знають усі. Але Пеон Аматунтський пише про це зовсім інакше. А він говорить, що Тесея прибило на Кіпр бурею, вагітна ж Аріадна, до того ж змучена хитавицею, скаржачись, вийшла на берег, в той час як він сам лагодив корабель. Аж тут раптом його понесло знову в море. Місцеві жінки взяли Аріадну, перейняту смутком на самоті, заходжувалися біля неї і приносили вигадані листи, написані немовби від Тесея, допомогли їй під час болючих пологів. Але вона померла, так і не дочекавшись звільнення від пологів, і поховали її.
Тесей, повернувшись і сповнений жалю залишив жителям гроші і звелів їм приносити Аріадні жертви, і встановив два невеличкі її зображення, одне срібне, інше бронзове. І під час жертвоприношення (другого числа горпіея) один юнак лягає на ліжко і говорить, і робить усе, що й жінки під час пологів. Мешканці Аматунта показують гай, де могила Аріадни, і називають його гаєм Аріадни – Афродіти.
Але декотрі наксосці по-своєму передають історію, кажучи, ніби було двоє Міносів і дві Аріадни, з котрих одна одружилася з Діонісієм Наксосі і народила Енопіона та Стафіла, а другу викрав Тесей. Вона ж і прибула до Наксосу з власною годувальницею Коркіною, чию могилу показують і донині. І кажуть, що тут померла й Аріадна, які й складають зовсім не таку шану, як першій. Бо пам’ять про першу відзначають весело і радісно, а коли жертви приносять другій, то роблять це із смутком і похмурим настроєм.
21. Пливучи з Кріту, Тесей прибув до Делосу. Там він приніс жертву богові і присвятив йому статую Афродіти, яку дала йому Аріадна, а потім разом з афінськими юнаками виконав танець, який, про що кажуть, і тепер виконують делосці: численні оберти колом, то в один, то в інший бік відтворюють заплутані ходи Лабіринту. Дікеарх зазначає, що вид цього танцю у делосців називається “журавлем”.
Тесей танцював навколо Рогового жертівника, зладженого повністю з лівих рогів тварин. Також говорять, що він влаштував і змагання на Делосі і саме тоді переможці вперше в нагороду отримали пальмову вітку.
22. Корабель вже наближався до Аттіки, але і керманич, і сам Тесей на радощах забули підняти вітрило, яке мало показати Егею про їхній рятунок, і цар, впавши у відчай, кинувся вниз із скелі і загинув. Вийшовши на суходіл, Тесей приготував жертвоприношення, які він сам обіцяв принести богам у Фалерах, а в місто послав гінця із звісткою про порятунок. Гінець знайшов багатьох у жалобі через смерть царя, тоді як інші раділи і намірились святкувати та увінчати його за щасливу звістку. Гінець прийняв вінки і обвив ним свого жезла, а потім повернувся до моря, бо Тесей ще не закінчив узливань. Тож гінець не бажаючи заважати звершенню священнодій, очікував осторонь. Коли ж узливання були закінчені, він повідомив про смерть Егея. І плачучи й голосячи, вони поспішно кинулися в місто. Ось чому, кажуть, і нині під час Осхофорій увінчують не оповісника, а його жезл, й учасники узливань при цьому вигукують: “Елелеу! Іу-іу”. Перший з цих вигуків вони, зазвичай, роблять під час узливань або співають радісні пісні, другий передає сум’яття і безлад.
Тесей, поховавши батька, виконав даний Аполлонові обіт. На сьомий день місяця пінеапсіона врятовані юнаки і дівчата увійшли в місто. Варіння бобів, кажуть бере початок, з того, що тоді на Кріті зібрали усі залишки припасів і зварили їх усі разом в одному горщику, влаштували спільну трапезу і спільний стіл, щоб відсвяткувати їхнє визволення. А ще при цьому виносять іресіону – оливкову вітку, прикрашену вовною (як у тому випадку з оливковою віткою прохачів) і увішану плодами, в пам’ять про закінчення недороду, і приспівують:
Іресіона, неси нам фіги і хліба повнечу.
Неси нам меду у келиху й запашної олії і чистого вина, щоб заснути, сп’янівши.
Декотрі ж, однак, вважають, що цей обряд відбувається в честь Гераклідів, яких виховували афінці, але більшість розповідає так, як викладено вище.
23. Тридцятивесельне судно, на якому Тесей з юнаками вирушив до Кріту і щасливо повернувся, афінці берегли аж до часів Деметрія Фалерського, забираючи щоразу старі дошки і колоди, і ставлячи замість них міцні, і зладнали його так, що сам корабель викликав у філософів сумнів, у міркуваннях про зростання: одні стверджували, що він залишився тим самим, іншим – що став новим предметом.
Вони відзначають й Осхофорії, - свято, засноване Тесеєм. Річ у тім, що, вирушаючи на Кріт, Тесей не взяв з собою всіх дівчат, на яких випав жереб, але двох з них замінив своїми друзями, певною мірою жіночними з вигляду, але дуже мужніми. Він повністю змінив колір їхню зовнішність теплими лазнями, спокійним знітеним життям, намащуваннями, які надають м’якість волоссю, прикрасив їх належним чином, і навчив їх розмовляти дівочим голосом, ходити по-дівочому, не відрізнятися від дівчат ані осанкою, ані звичками, так що вони, знаходячись серед дівчат у зміненому вигляді, не викликали жодних підозр до себе. Коли ж він повернувся і влаштував святкову процесію, то й ці двоє пройшли містом в тому ж одязі, як це роблять нині осхофори. Вони несуть виноградні вітки з гронами, - згідно з міфічним переданням – аби вшанувати Діонісія та Аріадну, чи скорше тому, що Тесей повернувся якраз тоді, коли збирався врожай. Приходять і “діпнофори” і вони беруть участь у жертвоприношеннях, зображаючи матерів тих, кому випало їхати за жеребом – підходять до них з хлібом та всілякими стравами і розповідають легенди, як і ті матері розказували тоді, аби втішити своїх дітей. Про це говорить і Демон.
Для Тесея виділили священну ділянку і розпорядилися робити почесні внески тим сім’ям, чиї діти були віддані в данину Міносу. Виконання священнодій взяли на себе фіталіди – так Тесей віддячив їм за виявлену ними гостинність.
24. Після смерті Егея Тесеєві спало на думку зробити велику і прекрасну справу – він зібрав усіх мешканців Аттіки, організував їх як один народ в одному місті, тоді як раніше вони були розсіяні і їх важко було скликати, навіть коли йшлося про загальні інтереси, причому інколи між ними виникали суперечки і війни. Отож Тесей обходив кожен дім, кожен рід і схиляв їх до своїх намірів. Прості люди і злидарі швидко погоджувалися на його слова, а могутнім людям він пропонував державу без царя і демократичний устрій, при якому він сам буде лише воєначальником на війні та охоронцем законів, натомість в усьому іншому він надасть усім рівність, - одних вдалося вмовити, інші ж, від страху перед його могутністю, на той час вже неабиякою, та відвагою, воліли поступитися самостійно, аніж з примусу. Отже зруйнувавши місцеві пританеї, і будинки ради і розпустивши власті, він спорудив один спільний для всіх пританей і будинок ради в нинішній частині міста, місто назвав “Афіни” і заснував Панафінеї – спільне свято з жертвоприношеннями. На шіснадцятий день гекатомбеону він відзначив свято Метекії з жертвоприношеннями, яке відзначається і донині. Потім, склавши з себе, як і обіцяв, царську владу, Тесей взявся до влагодження державних справ, звернувшись спочатку до богів, тому з Дельф йому було дано відновідь відносно Міста:
Егеїв нащадку, Тесею, і доньки Пітфеєвої син!
Батько мій дав мені від міст багатьох
і країн кордони і присуд над ними
Але не будь ти пригніченим і духом
своїм не засмучуйся
бо ж немов той бурдюк легко пливтивеш
по хвилях морських.
Кажуть, що те ж саме пізніше повторила Афінам
Сівілла, сказавши:
Глибоко, мов бурдюк, увійдеш у води –
але потонути не дасть тобі доля.
25. Намагаючись зробити місто ще більшим, Тесей прикликав до нього усіх, хто бажав, пропонуючи рівні права громадянства, і кажуть, що його заклик: “Прийдіть сюди, усі народи!” став гаслом Тесея, котрий збирав докупи увесь люд. Однак, він не допустив, аби хвилі переселенців з різнолюду перетворили демократію в безладний натовп, а тому першим поділив громадян на стани: шляхетних, землеробів і ремісників. І шляхетним людям він дав право судити про релігійні обряди, обіймати верховні посади, а також навчати законів і тлумачити божественні і людські установлення, а в усьому іншому урівняв усіх громадян; щоправда з певною перевагою шляхетних в достоїнстві, землеробів у корисній праці, ремісників у численності. Про те, що Тесей, як говорить Арістотель, першим виявив прихильність до простолюду і відмовився від одноосібної влади, свідчить, мабуть, і Гомер, називаючи в “Переліку кораблів” “народом” лише афінців.
Тесей карбував і монету, із зображенням на ній бика; що нагадувало аби Марафонського бика, або ж Міносового полководця, або ж заклик до громадян займатися землеробством. Звідси, як кажуть, і походять вирази “вартість у сто биків”, “вартість в десять биків”.
А ще Тесей приєднав до Аттіки Мегариду і на Істмі поставив знаменитого стовпа, на якому викарбував два ямбічні рядки про розмежування сусідніх земель. Один рядок говорить про землі в напрямку на схід:
Тут не Пелопонес, тут Іонія.
А другий, повернутий на захід, сповіщав:
Ось де Пелонес, не Іонія.
Наслідуючи Гераклову славу, він першим влаштував там змагання, вважаючи славою для себе те, що греки, завдяки Гераклу проводячи Олімпійські ігри на честь Зевса, проводитимуть завдяки йому Істмійські в честь Посейдона. Адже змагання, які відбувалися там в честь Мелікерта, проводилися вночі і носили на собі відбиток священнодії, а не видовища і розкішного свята. Декотрі говорять, що Істмійські ігри присвячені Скіронові, мовляв, Тесей був його родичем і хотів стерти з себе провину за його вбивство: бо Скірон був сином Канета і Геніохи, дочки Пітфея. Нарешті, треті стверджують, що сином Геніохи був не Скірон, а Сінід і що саме в його честь, а не іншого Тесей заснував ігри. Тесей, зрештою, домовився з корінфійцями, аби вони афінцям, котрі прибували на Істійські ігри, надавали стільки місця в перших рядах, скільки вмістить розгорнуте вітрило теориди. Про це пишуть Гелланік й Андрон Галікарнаський.
26. Як стверджують Філохор та декотрі інші, Тесей вирушив у плавання до Понту Евксинського разом з Гераклом, воюючи там проти амазонок і “за хоробрість” отримав Антіопу. Але більшість істориків (серед яких і Ферекід, Телланік і Геродор) вважає, що Тесей плавав після Геракла на власному кораблі, і взяв амазонку у полон. Це припущення більш імовірне: Бо про жодного з його друзів, хто був з ним у поході, не говорить, що він узяв у полон амазонку. А Біон пише, що її захопив Тесей вдавшись до обману. Від природи амазонки були мужелюбні, вони не лише не тікали від Тесея, коли той прибув у їхні землі, але вислали йому подарунки. І Тесей покликав ту, яка їх принесла, на корабель, і коли піднялася на борт, відійшов від берегу.
Якийсь Менекрат, видавши історію віфінського міста Нікеї, пише, що Тесей, маючи з собою Антіону залишився в тих краях і разом з ним у поході були троє юнаків з Афін, рідні брати Евней, Теант і Солоент. Останній кохав Антіону, але приховував свої почуття перед іншими, але в цьому він зізнався одному з своїх друзів. Той поговорив з Антіоною, однак вона рішуче відкинула пропозиції, щоправда, поставилася до цієї справи розумно і спокійно, і не стала скаржитися Тесеєві. Солоент, упавши у відчай, кинувся у якусь річку і потонув, а Тесей, дізнавшись про причину смерті та страждання юнака, дуже сприкрився, і, сумуючи, згадав про один піфійський оракул, який торкався тієї справи. Піфія у Дельфах звеліла йому, як тільки він у чужих краях він відчує глибокий сум і тугу, побудувати там місто і залишати в ньому правилелями когось з своїх товаришів. Ось чому, побудувавши місто, він дав йому ім’я – Піфополь, в честь Аполлона, а річку, яка текла поблизу, назвав на честь юнака Солоент. Начальниками і законодавцями міста він поставив брата померлого і разом з ними Терма, афінця із стану евпатридів. А тому одну будівлю у місті піфополітці назвали “Будинком Герма”, але неправильно додали один склад і став вимовлятися “Будинок Гермеса”, перенісши, таким чином, славу, яка належала героєві, на бога.
27. Як би там не було, але такою, зазначеною вище, була причина, яка викликала війну з амазонками. Сама війна, звісна річ, виявилася справою не дріб’язковою і не жіночою забавою. І справді, амазонки не стали би табором в самих Афінах і не билися би зовсім поряд з Пніксом і Мусеєм, коли б спочатку не оволоділи Аттікою і не підступили би без страху до міських мужів. Те, що вони прийшли, як говорить Гелланік, переходячи по кризі через Боспор Кіммерійський, - цьому повірити важко, але про те, що стояли табором майже в Акрополі, свідчать назви багатьох місць і могили полеглих. Довгий час обидва противники зволікали і відкладали наступ, аж поки Тесей, керуючись якимось пророцтвом, приніс жертву Жахові і напав на ворога. Битва сталася в місяці боедроміоні, і в пам’ять про неї про неї афінці відзначають свято Боедромії. Клідем, намагаючись дати усі подробиці, повідомляє, що лівий фланг амазонок розтягнувся до нинішнього Амазонія, а правим вони йшли на Пнікс вздовж Хріси. З правим крилом афінці і затіяли бій, вчинивши напад з Мусею, і могили полеглих у тій битві знаходяться на вулиці, яка веде до брами біля святилища героя Халкодонта, - її тепер називають Пірейською. Якраз у цьому пункті афінці відступили перед натиском жінок і були вже біля храму Євменід, коли другий їхній загін, напавши з Палладія, Ардета й Лікея, відкинув праве крило амазонок до самого табору, завдаючи їм великих втрат. На четвертому місяці війни противники уклали перемир’я завдяки втручанню Іпполіти (Клідем називає Тесеєву подругу не Антіопою, а Іпполітою); а втім, декотрі історики стверджують, що ця жінка впала, воюючи на боці Тесея, від списа Молпадії, і пам`ятник біля храму Геї Олімпійської споруджений над її тілом. Нема нічого дивного у тому, що історія тут заплутана, оскільки веде мову про дуже давні події. Так, розповідають, що поранених амазонок Антіола таємно переправила в Халкіду, і там над ними доглядали, а деякі були поховані там поблизу місця, яке нині називають Амазоній. Але про те, що війна завершилася мирною угодою, свідчить і назва сусіднього з храмом Тесея Горкомосія, і жертви, які в давнину приносили амазонкам Тесеї. Гробницю амазонок показують у себе і мегарці по дорозі від площі до так званого Русу, там, де стоїть Ромбоїд. Кажуть також, що інші амазонки полягли біля Херонеї і були поховані на березі струмка, який колись, мабуть,називався Термодонтола, а тепер носить назву Темону. Про це написано в Життописі Демосфена. Видається, що і Фессалію амазонки перетнули не без труднощів: їхні могили ще й нині показують в Скотуссі біля Кіноскефал.
28. Ось все про амазонок, що гідне згадки. Відносно ж розповіді автора “Тесеїди” про повстання амазонок проти Тесея, який побрався з Федрою, про те, як Антіопа напала на місто, як слідом за нею кинулись інші амазонки, жадаючи відомстити кривдникові, і як їх Геракл перебив, - звичайно, все це вигадка уяви і казка. Тесей взяв собі в дружину Федру, як тільки померла Антіопа, від котрої мав сина Іпполіта, чи, як сказано у Піндара, Демофінта. Про нещастя Федри і сина Тесея усі історики і трагіки пишуть однаково, і тому слід припустити, що все відбувалося так, як вони про це описали.
29. Існують інші перекази про шлюби Тесея, які не потрапили на театральну сцену, без піднесеного початку і щасливого кінця. Кажуть, що він викрав трезенську дівчину Анаксо, силоміць забрав дочок убитих ним Сініда і Керкіона, одружився з Перибоєю, матір’ю Аякса, з Феребоєю, з Іопою, дочкою Іфікла. І нарешті, викрадення Єлени, що стало причиною війни, в яку занурилась Аттіка, в той час як сам Тесей завершив своє життя втечею і загибеллю. Але про це трохи пізніше.
То був час, коли найхоробріші мужі брали участь у багатьох звитяжних битвах, але Тесей, як вважає Геродот, не брав участь в жодній з них, крім битви лапіфів з кентаврами. Інші доповнюють, що він був і в мандрах до Колхди з Ясоном, і ходив з Мелеагром, на вепра (звідси й прислів’я: “Не без Тесея”), а сам звершив чимало прекрасних діянь один, без будь-чиєї допомоги, і за ним закріпилося слава “другого Геракла”. Він допоміг Адростові поховати тіла, полеглих під Кадмією, але не перемігши фіванців у битві, як зобразив у трагедії Евріпід, а вмовляннями схиливши їх до перемир’я, як про це стверджує більшість письменників. Філохор додає також, що це була угода про поховання трупів, але насправді першим видав неприятелеві його вбитих Геракл, - про те написали у книзі про нього. Могили простих воїнів знаходяться в Елевтерах, а полководців біля Елевсіну: - Тесей виявив ще одну милість Адрастові. Між іншим, Есхілові “Елевсінці”, де Тесей розповідає про ці події, розходяться в цьому питанні з Евріпідовими “Прохачками”.
30. Дружні ж стосунки з Піротоєм, як кажуть встановилися таким чином. Чутки про силу й хоробрість Тесей розійшлися по всій Греції. І тому Піротой, бажаючи його випробувати, погнав з Марафону тесеєвих корів і, почувши, що господар із зброєю і руках кинувся слідом, не тікав, але повернув до нього назустріч. І як тільки обидва мужі побачили один одного кожен був вражений красою та відвагою противника; відтак вони не стали битися, і Пірітой, першим пристягши руку, запропонував Тесеєві самому бути суддею; в угоні корів; він, мовляв згоден з будь-яким покаранням. Тесей не лише відмовився його карати, але й просив стати його другом і спільником. Пірітой погодився, і свою угоду вони скріпили клятвою. Через деякий час Пірітой, збираючись побратися з Деідамією, запросив Тесея ознайомитися з країною лапіфів, побувши там разом з ними. Трапилось так, що на весільну учту наречений запросив і кентаврів. Сп’янівши, вони стали бешкетувати і нахабно чіплятися до жінок, лапіфи ж дали відсіч бешкетникам і одних вбили на місці, інших здолали в бою і прогнали за межі країни, і Тесей допомагав в цій війні своїм друзям. Геродор, зі свого боку, стверджує, що це відбувалося не так; Тесей, за його словами, прийшов на допомогу лапіфам, коли війна вже почалася, і тоді ж уперше він навіч побачив Геравла, і що ця зустріч відбувалася в Трахіні, де Геракл жив у спокої, завершивши свої поневіряння і подвиги; і що зустріч була сповнена обільної шани, приязні та всіляких похвал. А втім, скорше можна повірити тим, хто пише, що вони часто зустрічалися один з одним і що Геракл був посвячений в таїнства за наполяганням Тесея і за його ж турботами був очищений напередодні посвячення від гріхів, які він вчинив з необхідності, всупереч власній волі.
31. Гелланік розказує, що Тесей, немовби забувши про старість, - а йому було вже п’ятдесят років – відвіз Єлену, щоправда, аби зняти з нього цю найтяжчу провину, інші кажуть, нібито Єлену викрав не Тесей, а Ідас з Лінкеєм, тим часом йому звеліли охороняти її. А тому він і відмовився виконати вимогу Діоскурів повернути сестру, чи, як кажуть, про що й на думку не спаде! – нібито сам Тідар передав йому дочку, зовсім маленьку і нетямущу, боячись, як би її не захопив силоміць Енарсфор, син Гіппокоонта. Однак, найвірогідніше і те, що підтверджується багатьма доказами, таке Тесей і Пірітой разом з’явилися в Спарті і, викравши дівчину, коли вона танцювала в храмі Артеміди Ортії, утекли. Вислані за ними переслідувачі, дійшовши до Тегеї, повернулися назад: ободва друзі, спокійно перетнули Полонесс, домовилися, що той, кому за жеребом випаде Єлена, допоможе товаришу роздобути іншу жінку. Жереб випав Тесею; він забрав дівчину, якій ще не була пора виходити заміж, привіз її в Афідни і, приставивши до неї свою матір Етру, передав обох своєму другові Афідну, звелівши стерегти Єлену і ховати їх від чужих очей. А сам, платячи взаємністю Пірітоєві, подався разом з ним в Епір роздобувати дочку Аідонея, царя малоссів. Давши дружині ім’я Персефони, дочці – Кори, а псу – Кербера, Аідоней пропонував битися з псом кожному, хто ставився до Кори, обіцяючи, що переможець отримає її в дружини. Але дізнавшись, що Пірітой з товаришем задумали не сватати дівчину, як це годилось, а викрасти її, він звелів схопити їх обох, і Пірітоя тут же розірвав Кербер, а Тесея кинули у в’зницю.
32. Тим часом Менестей, син Петеоя внук Орнея і правнук Ерехтея, як кажуть, перший із смертних, вдався до демагогії і лестощів перед народом, аби з корисливою метою здобути у нього прихильність, збирав докупи впливових громадян і підбурював їх; вони ж вже давно були невдоволені Тесеєм, вважаючи, що він позбававши знатних царської влади, яка належала кожному з них у власному домі, і загнавши їх в одне місто, перетворив їх на своїх підданих і рабів; він підбурював до бунту і простолюд, заявляючи, що його свобода – це лише сон, що насправді він втратив і батьківщину і рідні святині, щоб коритися лише одному чужоземному володарю, а не багатьом царям, законним і добрим. І ось коли Менестей розвинув таку діяльність, його бунтівним наміром посприяла значною мірою війна з тиндаридами, котрі вторглися в Аттіку. (Декотрі взагалі вважають, що їх покликав туди Менестей). Спочатку вони не чинили нікому ніякої кривди, а лише вимагали повернути їм сестру. Городяни відповідали їм, що дівчини в них немає, і що вони не знають, де її тримають під охороною, і тоді Кастор і Палідевк взялися до воєнних дій. Але Академ, якимось чином дізнавшись, що Єлену переховують в Афіднах, все відкрив діоскурам. За це йому за життя тіндериди складали почесті, і згодом неоднарозово лакедемонці, котрі, скільки б не вторгалися в Аттіку, і вирубуючи всі дерева в усій країні, завжди щадили Академію, в пам’ять про Академа. Щоправда, Дікеарх говорить, що союзниками тіндаридів були Ехем і Мараф з Аркадії, і що від першого й отримали свою назву Ехеодмія – нинішня Академія, - а від другого дем Марафон; задля виконання скогось пророцтва Мараф самовільно приніс себе в жертву, перед битвою. Отже, подавшись до Афіди, Кастор і Полідевк вступили в бій і розбили противника, захопивши ту місцевість. У битві, кажуть, загинув Галук, син Скірона, котрий воював тоді на боці Діоскурів, тому і місцевість в Мегариді, де його поховали, називається Галік. Герой писав, що Галік загинув від рукисамого Тесея, і на доказ наводять такі вірші про Галіка:
… одного разу на широкій рівнині Афідни
Бився хоробро він за пишнокосу Єлену, але поліг від руки Тесея…
Але малоймовірно, щоб вороги, коли би Тесей був присутнім, змогли захопити його матір й Афідни.
33. Отже, тіндариди оволоділи Афіднами.
Всіх мешканців міста охопив страх і Менестей умовив народ впутити в Афіни і з приязню прийняти тіндаридців, котрі мовляв, воюють лише з одним Тесеєм, призвідцею ворожнечі і насильства, для решти ж людей вони є благодійними та рятівниками. Цю саму думку підтверджували і дії переможців оволодівши усім, вони не просили нічого, хіба що посвяти в таїнства, посилючись на такі ж міцні родинні зв’язки, з Афінами, як і в Геракла. Їхнє прохання було взяте до уваги, тому їх обох усиновив Афідн, як раніше Пілій Геракла, а потім їм склали божеські почесті, називаючи їх “Анаки”, - чи то в пам’ять про перемир’я, чи про турботу, й покладений пильнувати за тим, щоб ніхто не зазнав якоїсь кривди від усього того війська, яке увійшло в місто (уважно стежити чи пильнувати за чимось – грецькою “анакос” ехін); можливо, й царів через це називають анактас. Декотрі, зрештою, думають, що їх назвали анаками через появу на небі зірок, бо “вгорі” аттіцькою мовою “анекас”, а “згори” – “анекатен”.
34. Взяту ж у полон матір Тесея Етру відвели, як повідомляють, в Лакедемон, а звідти вона разом з Єленою була відвезена в Трою; це підтверджує і Гомер, кажучи, що слідом за Єленою ішли
Етра, Пітфеєва дочка, і Климена, з осяйними очима.
Інші, однак, заперечують і цей вірш, як підробний, і міф про Муніха, котрий немовби потай народила в Трої Лаодіка від Демофонта, а виховувала разом з нею Етра. Істр. у 13-ій книзі “Історія Аттіки” подає зовсім інші, відмінні від усіх відомості про Етру: згідно з декотрими письменниками заявляє він, що Олександра – Паріса перемогли Ахілл і Патрокл у битві на березі Сперхея, а Тактор взяв і сплюндрував Трезен і повів звідти Етру, а атім це вже цілковита нісенітниця.
35. Тим часом Аідоней Молоський, приймаючи у себе Геракла, випадково згадав про Тесея й Пірітоя – про те, навіщо вони прийшли і як були покарані за свою зухвалість, коли їх викрили, і Геракл був важко пригнічений, почувши, що один безславно загинув, а іншого очікувала загибель. Що ж до смерті Пірітоя, Геракл знав, що не зможе нічого вдіяти, але за Тесея просив царя, щоб відпустив в’язня з поваги до нього, Геракла Аідоней погодився, і Тесей, вийшовши на волю і повернувшись до Афін, де його друзів ще не цілком здолали, всі священні ділянки, які місто подарувало йому, присвятив Гераклові, звелівши назвати їх не Тесеями, а Гераклеями, - всі, крім чотирьох, як вказує Філохор. Але, бажаючи владувати й управляти державою як і раніше, він тут же натрапив на бунти й заворушення, переконавшись, що ті, кого він залишив повними ненависті до нього, тепер, окрім цього, ще й перестали його боятися, а народ піддався сильному зіпсуттю – він вже не схильний більше мовчки виконувати накази, але чекає ластощів та запобігань. Тесей намагався упокорити ворогів силою, однак зустрів опір з боку демагогів та бунтівників. Втративши надію, він, насамкінець, дітей таємно відіслав на Евбею до Елефенора, сина Халкодонта, а сам, викарбувавши на стовпі прокляття афінцям у Гаргетті, в тому місці, яке нині зветься Аратерій, відплив на Скірос, де, як він сподівався, були його друзі і колись володів землями його батько. Царем Скіросу був тоді Ліколод. Отже, прибувши до нього, Тесей став просити в нього повернути назад земельні володіння, маючи намір оселитися там. Декотрі ж стверджують, що він просив у царя допомоги проти афінців. Але Ліколод, чи то боячись слави цього мужа, чи то з бажання догодити Менестеєві, повів Тесея на найвищу гору острова, нібито для того, щоб показати йому його володіння, і штовхнув його з гори. Тесей розбився насмерть. Інші, щоправда, говорять, ніби він сам послизнувся і впав униз, роблячи звичайну прогулянку після обіду. Одразу ж після смерті ніхто й не відгукнувся про Тесея. В Афінах царював Менестей, а діти Тесея, живучи звичайними громадянами, разом з Елефенором подалися в похід під Трою. Але коли Менестей загинув, вони повернулися в Афіни і повернули собі царство.
Лише згодом, у значно пізніші часи афінці вирішили вшанувати Тесея як героя; і з інших причин вони керувались тим, що багатьом воїнам, котрі билися з персами біля Марафону, з’явився Тесей і в повному озброєнні, несучись на варварів і ведучи за собою греків.
36. Після закінчення Перських воєн, коли архонтом був Федон, Піфія звеліла афінцям, котрі питалися поради в неї, позбирати кістки Тесея, і, поховати їх, охороняти у себе. Але взяти прах і знайти могилу виявилося справою непростою, бо долопи, котрі населяли Скірос, вирізнялися грубою і відлюдькуватою вдачею. Однак, коли Кімон, як розповідається в його життєписі, взяв острів і палав бажанням гробницю, трапилось, кажуть, що він помітив орла, який довбив дзьобом і розривав пазурами якийсь пагорбок. Тоді просвітлений божеством Кімон, пов’язав цю подію з своєю метою і звелів копати. Під пагорбом знайшли гріб для великих розмірів тіла, поряд лежали мідний спис і меч. Коли Кімон привіз усе на своїй трієрі, афінці, зрадівши, влаштували блискуче шестя і жертвоприношення, достоту ніби повернувся сам Тесей у місто. Нині його останки знаходяться в центрі міста, біля гімнасію і це місце слугує притулком для рабів і взагалі для всіх слабких і пригноблених, котрі бояться сильного, бо й подавав людям захист і допомогу і завжди прихильно вислухував прохання принижених.
Найбільше жертвоприношення в його честь здійснюється восьмого піанежіона – в день, коли він разом з юнаками повернувся з Кріту. Однак йому приносять жертву і по восьмих числах решти місяців – чи тому, що він уперше прийшов з Трезену восьмого гекатомбеона, як писав про це Діодор Мандрівник, або вважаючи, що це число найбільш личить йому, оскільки він вважається сином Посейдона, а жертвоприношення Посейдону здійснюється восьмого числа кожного місяця. Адже вісімка – це куб першого з парних чисел і подвоєний перший квадрат, а тому немовби володіє надійність і непохитність, притаманні могутності бога, котрого ми називаємо Непохитним та Земледержцем.