У 1889 році на нетривалий час – трохи більше року – на посаді настоятеля нашого храму з’явилася постать, яка з-посеред усіх наших парохів залишила найпомітніший слід в українській історії, хоча тепер його ім‘я в Україні згадують доволі рідко, і здебільшого - в негативному сенсі. Натомість щирі українофоби та русофіли - переважно за кордоном - мають його за свого героя. Хоча безперечно варто визнати: з точки зору сьогодення нам важко однозначно оцінити його тогочасні погляди. Мова йде про відомого галицького громадського діяча, представника так званого “москвофільського“ руху, посла до австрійського Сейму, письменника, видавця, зрештою священика та просто непересічну особистість протоієрея Іоана Наумовича.
На час своєї появи у Братській Борщагівці він уже зажив широкої слави в Австро-Угорщині, насамперед, як представник радикальних поглядів певної частини тогочасного українського суспільства в підавстрійській Галичині, які не усвідомлювали себе окремою нацією, а вважали частиною великого “русского народа“, писали російською мовою, вбачали майбутнє України лише в складі Росії і, зрештою, вороже була налаштована до українського відродження взагалі. Не вдаючись до усіх тонкощів та лозунгів галицьких москвофілів, тим більше, що Іоан Наумович перебував у Борщагівці не так вже й довго, відмітимо, що однією з характерних рис цього руху в релігійній площині було наближення рис та обрядів греко-католицької церкви до православної традиції, точніше її очищення від римо-католицьких впливів, аж до тієї міри, що певна частина галицького українського духовенства відмовлялася від підпорядкування владі унійного митрополита й Папи Римського та переходила на православ’я.
Зокрема, подібну спробу - хоча це й був, безумовно, доволі сміливий крок у католицькій загалом Галичині - зробив і о.Іоан Наумович на парафії села Глиниця ( на сучасній Івано-Франківщині ), спробувавши перетягти цілий приход на православ’я, через що розпочалися репресії проти нього та усіх тих, які на це погодилися. Зокрема, священика було засуджено на вісім місяців.
Перебіг подій, завдяки яким отець Іоан потрапив до Братської Борщагівки ближче не відомий. Вочевидь, емігрувавши у 1886 році, незадовго перед своєю кончиною на Наддніпрянську Україну, він опинився у Києві, звідки й потрапив на нашу парафію. На той час о.Наумович був уже літнім чоловіком – йому було більше 60 років. Однак на парафії Живоносного Джерела він запам’ятався не своїми ідеологічними переконаннями, а любов’ю до ведення присадибного господарства та, зокрема своїми напучувальними бесідами із прихожанами на ці теми, зокрема про розведення кормових трав, шляхи покращення молочного господартва, про насадження й щеплення плодових дерев та про виписку насіння городніх овочів, а надто спробами прищепити місцевим мешканцям хист до бджолярства. Хоч, безперечно ще з часів бортництва існували й місцеві традиції бджолярства, однак на той час вони вже були достатньо призабуті. За порадою протоієрея багато селян дійсно зголосилися знову влаштувати у себе пасіки, які, щоправда, тут проіснували недовго. Протоієрей І.Наумович мав у Братській Борщагівці доволі велику власну пасіку, але у нього не було можливості доглядати її належним чином.
Взагалі, о.Іоан, як видавець часопису “Наука“ у 1890 році навіть згадував на його шпальтах про своїх борщагівських прихожан, як про народ щиро український, кмітливий та спритний.