Хто б не писав про церкву Живоносного Джерела у Братській Борщагівці до цього часу, усі насамперед звертали увагу на її головну святиню, якою був образ Пресвятої Богородиці, званий Борщагівським. Саме він тривалий час привертав до нашого храму на акафісти, присвячені цьому образу численних прочан. На превеликий жаль, після вандалізму, вчиненого над нашим храмом в часи комуно-більшовицької окупації, слід цієї ікони загубився, і сьогодні нам тільки доводиться із сумом читати захоплюючі розповіді сучасників про неї та про паломництва до Братської Борщагівки.
Пригадую, як свого часу з коротенької згадки у книзі “Земная жизнь Пресвятой Богородицы“ з подивом дізнався про існування місцевошанованої ікони Борщагівської Божої Матері, і було трохи ніяково від того, що власне я ніколи про нього й не чув, живучи вже багато років на Південній Борщагівці.
Про час її появи достеменно невідомо, зокрема Лаврін Похилевич згадував, що вона була “дуже давньою, грецького живопису“, а Микола Петров вказував на “архаїчний вигляд ікони“. У своєму нарисі, присвяченому Братській Борщагівці, отець Феодор Сікорський свідчив, що “про неї нема жодних письмових свідчень“ і наводив наступний місцевий переказ.
Свого часу тут, у хуторі Братського монастиря десять років мешкав сліпий чернець, який першим обрів цей образ на місці, на якому згодом був відомий так званий “малий“ колодязь із навісом, і потому чудесним чином до нього повернувся зір. Після цього впродовж дванадцяти років цей образ зцілював тих недужих, хто цього потребував, після чого чудесні зцілення нібито припинилися.
Водночас Микола Петров, виходячи з її давності та грунтуючись на подібності Борщагівської Богородичної ікони з Чернігівською Іллінською іконою Богородиці, вказував часом її явлення середину 1660-тих років, через те, що останню було написано 1658 року, а прославлення її відбулося вже у 1662 році. Також далі він стверджував про те, що невдовзі потому цей образ було перенесено до борщагівської церкви, безперечно маючи на увазі свідчення дарчого напису на храмовій Євангелії. Проте, якщо знову ж таки згадати обставини тогочасного життя в Києві та поблизу його, подібний сценарій за тих реалій видається доволі сумнівним, хоча це аж ніяк не заперечує можливість усамітненого проживання тут пустельника, який міг бути втікачем із розореного Києва.
У історії явлення Борщагівської Богородиці простежуються певні паралелі з явленням чудотворної Братської ікони Божої Матері, з Києво-Братського монастиря. Зокрема, остання перебувала у Вишгороді, і 1651 року, під час пограбування місцевої церкви військом литовського гетьмана Януша Радзивілла, опинилася у Дніпрі, після чого її було виловлено ченцями подільської обителі.
Схожа доля, цілком імовірно, могла спіткати і Борщагівський образ Богородиці. На наш погляд, вона безперечно мала походити з однієї із київських церков, і поява її саме тут має бути пов’язана із військовими діями доби Руїни, найімовірніше того ж 1651 року. Зокрема, під час тогорічного пограбування Києва, з міських церков та монастирів нападниками було розтягнено колосальну кількість церковного начиння - не лише ікон, а навіть дзвонів. Не виключено, що певна їх кількість могла загубитись саме під час термінового відступу війська Речі Посполитої з Києва або під час сутичок із козаками, тим більше, що саме білогородським шляхом воно могло вертатися в бік Польщі. Але в такому випадку вона не могла бути списком з чернігівської ікони.
В разі, якщо ця ікона дійсно була списком Чернігівської Іллінської ікони Богородиці, то вона могла потрапити на береги Борщівки тільки в наступні роки.
Відтак вперше про її існування Борщагівської ікони Богородиці згадується близько 1777 року, у розповіді, присвяченій великому прихильнику нашої парафії Пантелеймонові Зарчинському, який тоді склав обітницю Пресвятій Богородиці зробити усе від нього залежне для прославлення Її Борщагівського образу.
Чудотворна ікона відпочатку очевидно знаходилася праворуч від іконостаса, де вже згодом, по виготовленні кивота для неї, він і містився, про що згадував зокрема Лаврін Похилевич. Опис 1784 року описував її так - “икона пресвятой богородици под сребром оправленна з двома коронами“. На срібнозолоченій шаті ікони, про яку, певно, йшлося в тім описі, був напис, що її виконано на замовлення певного урядовця “в благодарность за невредимое хранение“, на що також вказував Л.Похилевич.
Про найраніші факти чудесного зцілення завдяки Борщагівській іконі Небесної Владичиці, свідчить опис так званих “вотів“, портретів та коштовних привісок, які робили на знак подяки ті, хто отримував благодать і виліковувався. Воти, як правило, виготовлялися у формі тієї частини тіла, яку було зцілено. Так, станом на 1784 рік біля ікони висіли воти, які зображали серця, очі, руки, ноги та живіт, а також знаходилися такі привіски – десять зображень тих, хто одужав, п’ятнадцять срібних хрестиків, два золотих кільця, пара сережок, один червінець, три гривеники тощо.
Також близько середини 1780-тих років цю ікону вже офіційно було визнано чудотворною. Тоді, зокрема, до борщагівської церкви за резолюцією Київського митрополита Самуїла Миславського було надано так звану “прохальну“ книга для збору пожертв (“милостивого подаяния“) на змайстрування кивоту до “чудовної“ ікони Божої Матері. Певно це було результатом наполягань з боку тогочасного ктитора нашого храму Пантелеймона Степановича Зарчинського. З тих пір слава про цей образ починає ширитися у Києві та на його передмістях.
Варто також сказати ще про важливу особливість давньої намісної ікони храму Живоносного Джерела. На початку ХХ століття Микола Петров звертав особливу увагу на те, що вона була “своєрідної композиції, зовсім не схожа на відому однойменну візантійську ікону“, поскільки її головним елементом був колодязь із дерев`яним зрубом, подібним до того, який знаходився у тогочасній борщагівській каплиці. Давня традиція відбувати хресний хід з церкви до великої каплиці та освячувати у колодязі воду у перший недільний день новомісяччя, яка тут існувала впродовж кількох століть, безперечно мала свідчити на зв`язок тієї каплиці із місцевою церквою.