Тож, як бачимо, передісторія появи нашої церкви була доволі тривалою, та, водночас, власне часові рамки того моменту, від якого веде свій відлік наша парафія, досі залишаються занадто розпливчастими.
Коли у 1686 році, по десятиліттях Руїни, згідно з умовами “Вічного миру“ між Річчю Посполитою та Московською державою, Київ разом із округою остаточно відійшов до останньої, борщагівські землі виглядали, як пустеля: тогорічний опис зафіксував тут тільки три “пусті“ селища, “имя которым Борщовки“. Впродовж наступних десятиліть прикордонне положення цих земель - обабіч неспокійного Правобережжя, на якому ще довго не вщухали козацько-гайдамацькі заворушення, - не давало змоги повноцінно їх загосподарити, що мусило так само негативно відбиватися й на місвому духовному житті. Адміністративно Київ із околицями до 1781 року складали Київську полкову сотню.
Рівночасно, у 1685-86 роках в історії Української Церкви сталася також подія, що мала величезні наслідки. Тоді, завдячуючи тиску османського уряду та царському хабареві, Москва отримала згоду царгородського Патріарха Дионісія на її перепідпорядкування московському Патріархові. Відтак, першим з українців гідність Київського митрополита від останнього прийняв колишній Луцький владика Гедеон Святополк-Четвертинський, який перед тим давно вже озирався в бік Москви.
До початку XVIII століття відносяться перші повідомлення про кількість населення у сільці (рос. “деревне“) Борщагівці Братського монастиря. Так станом на 1701 рік тут нараховувалося лише 4 двори. Поселення це знаходилося на відстані 10 верст від тогочасного Києва.
В середині 10-х років XVIII століття, після великої пошесті 1710 року та останнього татарського нападу 1713 року, тут певно оселилася велика група вигнанців з Правобережної України, відтак 1723 року відомо про 16 дворів “посполитих“. Але для нас важливо, що у тогочасних документах до 1732 року “братська“ Борщагівка фігурує, як “деревня“ – тобто як поселення без парафіяльного храму. Ця обставина, втім, не виключає тут існування (чи поновлення давньої) вже згадуваної каплиці над колодязем. Знову ж таки наголосимо, що власне посвята пізнішого храму на честь ікони “Живоносне Джерело“ та наявність надалі традиції на парафії проводити хресні ходи до місцевої каплиці повинні свідчити на користь першості існування саме каплиці у цьому селі.
В разі ж, якщо її тоді ще не існувало, то можна в такому випадку припустити, що для задоволення своїх духовних потреб борщагівчани початково користувалися жилянською Дмитрівською церквою, яка постала у 1715 році, або Воскресенською - у Білогородці, оскільки про ближчі церкви тоді не відомо.
Варто згадати, що в ці ж самі роки у Жилянах в родині місцевого пароха зростав майбутній видатний український та російський церковний діяч середини XVIII століття, вихованець і учитель Київської Академії, голова російської православної місії у Пекіні з 1745 по 1755 роки Гервасій (в миру - Григорій) Линцевський. Майбутній владика за юних літ, безперечно, мав нагоду бувати і у сусідніх із Жилянами Борщагівках.
В історії Української Церкви його ім’я закарбоване насамперед, як єпископа Переяславського та Бориспільського і духовного провідника православних на підвладних Польщі теренах Правобережної України у 1757-68 роках, тобто в часи найбільших для жителів цього краю релігійних утисків і водночас епоху найбільшого піднесення національно-релігійної боротьби за визволення – Коліївщини. Він же, поза сумнівом, дуже добре був обізнаний із релігійною ситуацією у Правобережжі, оскільки після проголошення на тих теренах Замойським Синодом 1720 року та Житомирським Собором офіційною лише унійної церкви, звідти до Києва щороку більше переходило православного священства та чернецтва, яке прагнуло зберегти батьківську віру. Значне число вигнанців з Правобережжя, а також гайдамаків, знаходило тоді тимчасовий прихисток саме у селах поблизу Києва.
Як ми казали вже вище, згідно давніх переказів та свідчень Ф.Сікорського, церква початково знаходилася на березі річки, званої на той час Борщагівкою, при місці впадіння в неї ручая на місці пізнішої каплиці. Це твердження зараз важко перевірити. Зокрема, М.Петров мав щодо цього великі сумніви: він вважав, що місце там “занадто вогке“ для церкви. Значно пізніше там і розташовувалася каплиця над давнім колодязем.
Впевнено говорити про існування в Борщагівці Братського монастиря церкви (яка безперечно вже тоді була присвячена Богородичній іконі “Живоносне Джерело“) можна з 1733 року. Це випливає з аналізу тогочасних документів, у яких фігурує це село. Зокрема, якщо до 1732 року вони ведуть мову про деревню Борщагівку, то з жовтня 1733 року, вона вже постає, як село, тобто приблизно в цей самий час тут безперечно мала постати й церква. Побіжно цю дату підкріплює також поява у родині першого настоятеля храму Олексія Тимонова в середині 30-х років XVIII століття одного з первістків, який, очевидно, мав народитися невдовзі після отримання панотцем борщагівського приходу.
Через брак джерел, які б дали змогу висвітлити передісторію появи храму, про те, як він тоді власне зводився і як довго практично нічого не відомо, і тому доводиться лише припускати ті чи інші моменти. Певно він був невеликим, і не виключено, що для своїх потреб борщагівчани тоді (що практикували громади, які не мали достатньо коштів на будівництво) купили стару розібрану церкву із іншого села. З того, що вона простояла тільки близько п’ятнадцяти років, можна зробити слушний висновок або про те, що вона дійсно могла бути дуже старою, - якщо її таки перенесли із іншого села, або про певні порушення при її поставленні, або ж про її зведення на нестійкому грунті (що, до речі, перегукується з пізнішою місцевою легендою про існування першої церкви на вогкому низькому місці при березі річки), що й могло зрештою спричинити її достатньо швидкий занепад.
Зведення церкви на селі на той час було доволі обтяжливою справою для громади. У тогочасному випадку з Борщагівкою воно ускладнювалося ще й тим, що до місцевої парафії тоді не було приписано жодної іншої громади. Наприклад, прихожани із сусідніх Борщагівок Микільського та Михайлівського монастирів належали до церков найближчих сіл своїх монастирів, зокрема перші – до Гатного, оскільки воно належало Микільскому монастирю. Отож, при спорудженні церкви мешканці Борщагівки Братського монастиря, в якій на той час нараховувалося не більше 15 хат, мали покладатися лише на себе та допомогу монастирської братії. До того ж частина борщагівських чоловіків тоді перебувала далеко від домівок, на зведенні Української оборонної лінії.
Вже за п’ятдесят років потому, у 1780-ті роки місцеві мешканці не могли пригадати чиїм коштом зводилася ця перша церква у Борщагівці, однак за аналогією до церкви, яка була зведена тут через два десятиліття, можна твердити, що її будівництво, як і наступної, відбувалося здебільшого “тщаніем монахов Братского монастиря“.
Згідно повідомлення Ф.Сікорського, вже невдовзі, 1741 року, в нашому храмі почалась провадитись церковна метрика. Саме вона першою згадує першого настоятеля церкви – отця Олексія Тимонова. Ймовірно із цього ж часу протягом кількох десятиліть панотцеві прислужував пономар Василь Андріїв.
Щойно 1746 року згідно наказу київського митрополита Рафаїла Заборовського, перший храм Живоносного Джерела у “братській“ Борщагівці “за обветшалость“ наказувалося запечатати, і водночас “другу вновь… велено строить“. Про це, зокрема, доповідав у своєму доношенні від 6 квітня 1747 року, зверненому на ім’я архимандрита Києво-Братського монастиря Сильвестра Ляскоронського, борщагівський парох. За місяць, 6 травня у своїх показаннях у Київській митрополичій канцелярії Олексій Тимонов подасть свідчення про все церковне начиння, що залишилося при запечатанні церкви, про свої доходи, майновий стан парафії та, зрештою, про тогочасну кількість парафіян. Так, зокрема настоятель церкви тоді не мав у вжитку ніяких орних земель та сіножатей, а вдовольнявся лише тими доходами, які надходили йому за виконання треб і, крім того, мав своє подвір’я у селі, де вів власне господарство. Взагалі документи зі справи про побудову нової парафіяльної церкви у Борщагівці є найранішими насьогодні збереженими документальними свідченнями про нашу парохію і одночасно вони є дуже інформативними.