Традиція пошанування образу Божої Матері “Живоносне Джерело“ бере початок ще від середини V століття. Відзначення свята цього чудотворного образу Пресвятої Богородиці було встановлене у пам’ять оновлення храму в Константинополі, званого “Живоносним Джерелом“, та вчинених тут див. Храм було збудовано візантійським імператором Левом І при криниці, від вод якого силою Пресвятої Богородиці відбувалися зцілення. Першим дивом, яке зумовило створення храму, стало таке.
В час, коли Лев ще був воєводою та проходив спекотного дня серед кипарисів у Булуклійському гаю, то зустрів незрячого, який знемагав від спраги. Співчуваючи, Лев всадовив його під деревом та пішов гаєм шукати води, та води ніде не знайшов.
Коли тут, стомлений та засмучений, він повертався до сліпого, то з гущавини лісу раптом почув голос: “Леве, не сумуй та не трудися довго шукати воду, вона побіля тебе. Увійди усередину гаю, там ти знайдеш живу воду. Зачерпни та вгамуй спрагу немічного. Змасти йому очі, до нього повернеться зір. А хто Я, що мешкає тут, ти невдовзі дізнаєшся. Я допоможу тобі звести тут храм на Мою честь, в якім усі благочестиві, які з вірою линуть до Мене, отримуватимуть здійснення своїх благих побажань та зцілення від недуг“.
Лев справді відшукав неподалік воду, і коли напоїв незрячого та змастив йому очі, той миттю прозрів. Слава про це чудо швидко рознеслася скрізь, і віряни поспішали до цілющого джерела.
Коли Лев став імператором, то передусім повелів звести величний храм на честь Божої Матері, і джерело отримало назву “Живоносного“, а на згадку про цю подію кесар постановив щороку урочисто святкувати освячення його на честь і славу Пресвятої Богородиці у п’ятницю на Світлій седмиці.
Явлення імператорові Леву І Маркелу Божої Матері сталося 4 квітня 450 року. У цей день, а також щороку у п’ятницю Світлої седмиці Православна Церква святкує оновлення царгородського храму на честь Живоносного Джерела. У ХVІІ столітті цей образ пов’язувався зі зціленням від фізичних вад.
Ще у ХV столітті царгородський храм “Живоносного Джерела“ був зруйнований турками. До руїн храму було приставлено стражника, який забороняв наближатись до цього місця. З часом суворість заборони пом’якшилась, і християни спорудили там невелику церковцю. Проте й вона у 1821 році була зруйнована, а джерело засипане. Християни знову розібрали руїну, відкрили джерело і, як і раніше, черпали з нього воду. Незабаром в одному з вікон серед уламків було віднайдено напівзотлілий від часу та вологости листок із записом десяти чудес від Живоносного джерела, які відбулися із 1824 по 1829 роки.
При султані Магмуді ІІ православні у Османській Імперії отримали деяку свободу у звершенні богослужень. Вони скористалися нею, щоб утретє воздвигнути храм над цим джерелом. У 1835 році із великою урочистістю Патріарх Константин у співслужінні двадцяти архиєреїв та при великій кількости богомільців освятив храм; при храмі було влаштовано лікарню та богодільню.
На іконі Пресвятої Богородиці, іменованої “Живоносне Джерело“, Матір Божа із Богомладенцем Ісусом зображується сидячою у купелі. Іконографія цього образу Божої Матері походить від типу Нікопея Кіріотісса (Володарка Переможниця). Іконографічна схема являє собою зображення Богородиці із Немовлям на грудях, поясне чи поколінне, усередині широкої чаші. Початково образ був без зображення джерела, згодом до композиції було включено чашу (фіалу). У більш пізні часи стали зображати на іконі також водойму та фонтан.
Наприкінці ХІХ століття Лаврін Похилевич, описуючи нашу церкву із місцевою традицією освячення вод у певні дні, проводив пряму паралель із вищезгаданиму храмом ікони Божої Матері “Живоносне Джерело“ на царгородському передмісті, де знаходилося джерело, в якому плавало сім легендарних рибок.
Спробуймо простежити, коли саме прищепилася традиція пошанування образу Пресвятої Богородиці “Живоносне Джерело“ в Україні і який це мало вплив на появу церкви у Борщагівці, зокрема.
Поза сумнівом, не без посередництва афонської духовности, починаючи з XVI століття у наших землях утверджується звичай, подібний грецькому, освячувати джерела, які заходяться у монастирях та поблизу, присвячуючи їх Божій Матері та писати ікони Богородиці, званої “Життєдайне Джерело“. В Києві та на його околицях, зокрема, які складали колись просторі монастирські вітчини, він також отримав своє логічне поширення.
Отже, насамперед, варті уваги ті моменти, що перші повідомлення про спорудження на українських землях капличок над джерелами на честь ікони “Живоносне Джерело“ сягають XVI століття, і що найважливіше в нашому випадку - вони зводилися передусім в чернечих володіннях.
Здавна відома ще народна традиція встановлювати обабіч шляхів каплиці та придорожні хрести. Не виключено, що такі колись височіли й понад білогородським шляхом. Таким чином цілком, як видається, і могли спрацювати ці дві обставини – наявність цілющого джерела поблизу жвавого шляху, над яким духівники Київського Братського монастиря могли звести свого часу каплицю, і де подорожні мали можливість перепочити та напитися води[1], тим більше, що на давній храмовій іконі у нашій церкві був зображений саме колодязь, схожий на місцевий, і пізніше місцеві жителі так само були переконані у цілющості його вод.
На безперечний історичний та символічний зв’язок початків борщагівської парафії саме із цим колодязем вказувала давня традиція проводити раз на місяць хресні ходи до нього та освячувати в ньому воду, відома ще наприкінці XVIII століття. Утім, відомості про наявність такої каплиці у попередні часи в історичних документах досі так і не знайдено. З огляду на доволі пізнє засвідчення перших повідомлень про борщагівську каплицю та традицію хресного ходу до неї, відповідно і часове окреслення їх появи є доволі широким.
Не виключено, що одним із поштовхів до того, щоб назвати тутешній храм на честь Живоносного Джерела, могла стати наявність на київському Подолі також однойменної церкви, відомої у 50-60-х роках XVII століття, тим більше, що й Братський монастир та Києво-Могилянська Колегія знаходилися так само на Подолі. Зважаючи ще на таку доволі рідкісну посвяту, подібний вплив виглядає цілком імовірним.
Вартим уваги в сенсі появи борщагівської парафії, на наш погляд, є також багаторічне перебування у Києві ікони Пресвятої Богородиці “Живоносне Джерело“, наданої у 1673 року разом із образом Сергія Радонезького московським царем Олексієм Михайловичем київським воєводам для “охранения града Киева“. На важливості цих ікон кількаразово наголошували описи міста Києва кінця XVII – початку XVIII століть. На те, що образ Богородиці мав певне значення для життя тогочасного міста та околиці, вказує, зокрема, її тогочасний статус: ікона містилася у оселі київського воєводи, і саме з ікони Божої Матері “Живоносне Джерело“ розпочинався щорічний опис нашого міста, який передавався у Москву цареві на розгляд! Можемо лише припустити, що передача чудотворних образів до Києва була викликана очікуванням сподіваного нападу султанської армії Османської Імперії на Київ у цей час.
Вищенаведене дозволяє припустити наявність у XVI–XVII століттях в Києві і околицях певного культу цього образу, на що також вказує виникнення згодом у Голосіївській пустині поблизу Києва церкви в ім’я ікони Божої Матері “Живоносне Джерело“ (зведена у 1910-12 роках на місці давньої дерев’яної).
Після того, як ми розказали про походження образу Небесної Владичиці “Живоносне Джерело“ та навели факти з історії її пошанування в Україні, звернемося до версій, які висловлювалися дослідниками стосовно походження церкви у Борщагівці та спробуємо їх узагальнити.
[1] В цьому сенсі дуже важливого значення набуває свідчення гданського купця Мартина Груневега, згідно якого той у жовтні 1584 року зупинився на перепочинок по дорозі до Києва саме на березі Борщівки! Щоправда, в своїх записках він, на жаль, не конкретизував, яким відрізком дороги з Білогородки до Києва в цьому випадку він проїжджав. Але в такому випадку каплицю, якщо вона тоді тут вже була мав звести священик Хрестовоздвиженської церкви.