Серед життєвої суєти, пристрастей, шуму і галасу стоять острівки спокою, благодаті та вічності. Тут люди знаходять відраду, душевну втіху, переоцінку цінностей. Тут проповідується тільки любов, любов найвища, найміцніша, сильніша від смерті - любов Бога до Свого творіння. Тут немає місця ненависті, злу. Тут люди, які приходять із зовнішнього світу обезображені гріхом й облудою пристрастей, поступово наближаються до покаяння, очищення і оновлення, змінюються із поступовим розквітом життя. І в них потоком вливається людська радість, розливається морем тому, що зустрічається з любов’ю Божою.
Це – храми Божі, збудовані нашими предками, які думали про майбутнє своїх дітей та онуків, піклувалися про їх духовне збагачення.
Люди будують храми для себе. І якщо ми кажемо, що будуємо для Бога, то це означає, що ми в ньому будемо збиратись для молитви і з’єднуватися з Богом в таїнствах тут, на землі. І коли руйнуються храми, то зневажається не Бог тому, що Бог Сам у Собі є достатньо прославлений, - зневажається сам народ. В такому випадку благодать Божа віддаляється від нас, від місця цього і від землі цієї, і Бог уже не присутній тут; ці будівлі вже нікому не потрібні – це лиш каміння.
А храм – то насамперед місце особливої Божої присутності, місце дії благодаті Святого Духа. І якщо нарешті відновлюються старі та будуються нові храми, то ми маємо радіти, через те, що Бог знову з нами, сила Божа знову діє в нас, надихаючи на нові звершення.
Відродження нашого храму - яскравий приклад дії Божого благословення. Ми щасливі і вдячні Богові за те, що прилучились до вічного, адже всі справи людські націлені на земне життя, на тимчасове. А будівництво храмів – це почесніша справа і молитви церкви підносяться за ктиторів, будівничих, за всіх, хто брав участь у цій святій справі навіть тоді, коли імена їхні вже стерлися з людської пам’яті.
Складаю щиру подяку всім, хто зробив свій посильний вклад у цю святу справу.
Настоятель храму Живоносного Джерела,
протоієрей Валерій Семанцо.