Вступ повинен бути дуже коротким, у ньому треба висловити громадську або приватну радість, а способи їх можна придумати такі: по-перше, скажемо, що радіємо, тому що прибув той, кого ми очікували з таким великим бажанням; по-друге, вихвалятимемо чутку, яка не обманула, а принесла правду, коли нас втішила дуже приємною звісткою про його прибуття; по-третє, або що така велика радість для кас його прибуття, що мовчати не можна через емоціональне хвилювання, а говорити боїмось, щоб не виступити з промовою, невідповідною до радості; /173зв./ або, по-четверте, нехай вважає, що ми самі себе поздоровляємо, коли його вітаємо, тому що в душі йдемо за ним і, куди б він не від’їхав, супроводжуємо любов’ю, а душа більше там, де любить, ніж де одухотворює; тому скажемо, що коли він прибув, ми також, здається, повернулись до себе. По-п’яте, або що не тільки він, але також ми самі перестали подорожувати; що довга дорога є прагненням, а найбільшим прагненням є те, що ми його прагнули і т. п.
2. Ствердження нашого прагнення, з яким ми очікували його приходу і радості, яку ми зазнаємо у його присутності, візьмемо із його заслуг, з похвал і чеснот, з нашої любові до 397 нього. Кого ж любимо, того завжди бажаємо мати за присутнього, ми його любимо, і тут треба навести докази, чому любимо. Оздобу і підсилення в цій промові треба шукати особливо в порівняннях і прикладах.
3. Закінчуємо привітання словами, що ми віддаємо і присвячуємо йому свої думки, душу, серце і т. п., а також побажаємо довгого життя, доброго самопочуття, щастя тощо.