1. Тут насамперед треба зробити зауваження, що як і в судовому, так і в дорадчому роді майже завжди трапляються протилежні за змістом промови: у першому — звинувачувати 376 та захищати, у другому — дораджувати та відраджувати, заохочувати та відмовляти. Різниця між цими родами промов полягає в тому, що в першому йдеться про захист, коли заперечуєш або спростовуєш те, що сказав звинувач, хоч не вводиться суперечність, як у дорадчій промові, в якій не досить виявити неправильність доказів порадника, коли щось відраджуєш комусь, а й треба знайти, що справа виглядає зовсім інакше. /163зв./
2. Докази переконання діляться приблизно на такі види: почесне, корисне, необхідне, легке, приємне. Якщо це, чи все, чи тільки дещо, виявляється в якійсь речі, то його радять добиватися. Докази відраджування протилежні попереднім. Вони такі: ганебне, шкідливе, важке, прикре. Це все можна взяти з тих місць, що безпосередньо стосуються справи, бо почесне належить до того роду і виду, до якого, очевидно, і вчинок: чи його слід зарахувати до чеснот, чи до вад і які до чеснот, а які до вад. Користі треба дошукуватися з дії речі, а необхідності, легкості та приємності — з другорядних моментів. Так само й про протилежне. Розгляньмо спочатку питання про почесне і ганебне.
3. Почесним уважається те, що притягає д"о себе своєю силою, не захоплюючи нас якоюсь користю, а тільки своїм достоїнством (Ціцерон, Про підбір матеріалу, кн. II [157]). Почесне все, що входить у поняття чесноти, науки та правди.
4. Ганебне ж навпаки: воно хоч не приносить, як адається, шкоди, однак своєю огидністю відвертає від себе всіх, як, наприклад, вада, злочин, глупота, нечесність.
5. Тому що чеснота є родовим поняттям, то науки — її види. Основні з них чотири: перша — мудрість, яка є знанням добрих або поганих речей, добре, коли хтось знає і тих і других, чого дотримуватись, а чого уникати [Ціцерон, Про підбір матеріалу, II, 160]. Друга — справедливість, яка, оберігаючи загальне добро, віддає кожному належне. Їх частини такі: релігійне ставлення до бога, любов до батьків, свояків і всіх тих, хто, очевидно, виконує обов’язки батьків; вдячність — це бажання зберегти дружбу; помста, яка відвертає від правопорушень або карає; пошана, завдяки якій вважаємо гідними поваги і честі тих громадян, які перевищують інших якимось достоїнством [Ціцерон, Про підбір матеріалу, II, 161]. Третя — хоробрість, під якою розуміємо свідоме взяття на себе небезпеки і перенесення труднощів. Під нею, справді, треба розуміти великодушність, що є задумом та здійсненням великих справ з небувалим проявом духу. Впевненість, що дає віру в свої сили в досягненні почесних справ. Терпеливість, коли задля почесної та корисної справи переносимо добровільно труднощі. Наполегли377вість, що полягає в стійкому та незмінному обстоюванні чогось при добре обдуманому намірі [Ціцерон, Про підбір матеріалу, II, 164]. Четверта — поміркованість, яка вважається невідступним та свідомим пануванням розуму над пристрастями й іншими недобрими поривами. Її частини — це стриманість, що ламає жадобу; ласкавість, яка перемагає несправедливий чи й справедливий гнів, але тільки задля честі, і, нарешті, скромність, що гасить жадобу неналежних і несправедливих почестей і породжує приємну соромливість [Ціцерон, Про підбір матеріалу, II, 164].
Ганебним вважаються їх протилежності.
Крім того, все це є у понятті честі, що розцінюється як щось гідне похвал усіх або багатьох учених і мудрих людей, а тим більше, коли щось признається божим провидінням.