1. При розгляді самого вчинку зустрічаються додаткові дані, що пов’язані з усі?ю подією, які діляться на три частини: одні перед вчинком, як очікувана нагода, здатність, засоби, а інші під час самого вчинку: місце, час, спосіб, а ще інші після вчинку: радість або смуток, страх, боязнь тощо [Ціцерон, Про підбір матеріалу, II, 38].
2. Саме з цього найбільше випливають здогади. Так, звинувач у згаданому прикладі огляне меч, довідається, що і з ким робив підсудний перед полюванням, що говорив, який мав вигляд, чи був блідий, чи брав участь у розмові, чи, здавалось, задумував щось незвичайне, бо ж такі душевні переживання /162/ людини, що відважується на щось велике. Водночас буде вивідувати, як підсудний поводився під час самого полювання, чи не здавалось часом, що шукає якоїсь нагоди, чи інколи менш старанно займався полюванням, чи, коли цар сам віддалився в глибину лісу, не пішов за ним дещо певніше? А коли підсудний побачив царя, якого підняв олень, то чи не подумав, що це для нього найзручніша нагода, і, якщо б вбив, то сказали б, що зробив це проти своєї волі, а якщо ні, то заслужив би подяку та нагороду за цей вчинок. Що ж під час самого випадку: яким чином тут опинився? Чи не помітили, що перед тим, як витягти меч, водив очима туди й сюди? Далі, чому ж вибрав цей спосіб захисту, який тут же вів до небезпеки? Чи вважав, що пояс на великій відстані від тіла царя? Чому ж раніше не вдарив мечем самого звіра? Що ж далі було? Коли віднесли царя живого, чи не радів убивця, і варто приглянутись до радості, чи вона не штучна? Чи часом також не тремтів він? А що потім під час повернення, що вдома? Якщо ж задумав він убити, то повинен бути сумним, адже все сталося всупереч його бажанням. Потім звинувач додасть ще, що підсудного знайшли пізно вночі, і він не спав, а сумний лежав у ліжку. 8. Захисник скаже навпаки, що у нього ніколи не помічено нічого такого, що б свідчило, що він задумує щось надзвичайне. Далі він заперечить одні ознаки, які тільки зможе, інші ще применшить і інакше пояснить те, що підсудний слідував за царем, коли інші його залишили, заявляючи, що підсудний, власне, добре зробив, що він не може і не міг жодним способом передбачити цієї незвичайної нагоди. Що ж 373 до того, що водив кругом очима, то це він шукав допомоги, а пояс розтяв, бо не було в нього часу шукати іншого способу захисту, та навряд чи якийсь спосіб захисту міг бути. Та й цей спосіб був найкращим, бо ж пояс, натягнений рогом, чимало відставав від тіла, а якщо б хотів вбити звіра, то звір, розлючений внаслідок рани, скоріше міг би убити царя. Крім того, скаже ще, що потім цар, де тільки явно була б потреба, дякував йому й гордився б ним, викликаючи заздрість багатьох.