Про це вже також сказано, наскільки воно стосується історичної правди. Вказівки про стислість і чіткість шукай у 3-й кн., де йдеться про розповідь, і в 4-й книзі, де є виклад про повну і скорочену промову, а також буде користь із цього розділу, якщо знатимеш, що треба пропускати.
1. Щодо цього Ціцерон подає історикові два правила: щоб він завжди- не смів говорити неправди і щоб він мав 347 сміливість говорити правду. Перше правило випливає із вже сказаного, друге — стосується не тих речей, які можуть бути пропущеними, а тих, яких не можна замовчувати. Також і не про все правдиве треба говорити, бо коли, наприклад, полководець веде військо, то неодмінною правдою є те, що він зупинявся в тому чи іншому селі, що він пив пиво і що він з’їв курку чи гуску. Наприкінці й те, що коли він крокує, то як змінює по черзі ноги, але хто ж думає, що історикові треба це зображувати?
Таким чином, думки Ціцерона нехай вивчаються з положень Лукіана.
2. А що про це говорить Лукіан, ти зможеш дізнатися з тих його глузувань, де він картає невдалих істориків за допомогою дошкульних порівнянь. Лукіан говорить: «Кожного разу, коли вони натикаються на великі і славні події, стають подібними до раба, який тільки-но розбагатів за рахунок спадщини свого хазяїна і який не знає, як треба одягати плащ, як їсти: сідаючи часто до столу, хоча на ньому накладеного багато курячого, свинячого чи заячого м’яса, він так набиває черево ласощами, що мало не тріскає під час їжі» [До Філона, 20].
З тих то слів зроби висновок, що в історії не варто обминати того, що є і правдивим і серйозним, і на чому подія обертається, немов на завісах, тобто йдеться про особи полководців, вождів, сенаторів тощо. Та не всі їхні дії треба враховувати, а тільки ті, які стосуються війни (коли дається опис війни) і без яких не можна добре зрозуміти її хід. Також дії і незначних осіб, якщо від них багато залежало в тій чи іншій справі, обов’язково не повинні замовчуватися, а все, що є незначним і непотрібним для зображення справи, то це автор показувати вважає зайвим. Перша подія з огляду на багаті страви вважається головною, а друга з уваги на дешеве блюдо — другорядною. Але зверни увагу, що тут можна двічі помилитись: по-перше, коли розповідати навіть і про те, що необхідно, /151зв./ не пропускаючи зайвого; по-друге, що гірше, це коли те, що не варто зображувати, зображується, і навпаки, те, що треба, — пропускається.
3. На підставі Лукіана я признаю два роди маловажних справ, які можна пропустити: непотрібні та довгі описи і розповіді про події, які не мають жодного відношення до суті справи. Розгляньмо деякі його приклади:
4. «Один історик, — каже Лукіан, — який славився в усіх державах своїм красномовством, зобразив усі гори, поля та річки, як йому здавалося, найбільш повно і гідно. Але (хай краще Геркулес, що відвертає лихо, скрутить голови ворогам) у його описі було більше холоду, ніж у каспійському 348снігові чи в галльському4І льоді. Навіть щит полководця був описаний так, що ледве вміщався в цій книжці, — бо тут і Горгона в середині щита, і її трикольорові очі: білі, чорні і голубі, і пояс, подібний до веселки, і змії, що в’ються кільцями, як кучері...» [До Філона, 19].
На цьому зупинятися було б по-дитячому [наївно], крім того воно суперечить історичній стислості, бо якщо полководець вів війну так, як писав цей історик, то ніколи, напевно, не дочекатись кінця війни.
5. Про іншого історика Лукіан говорить, що він битву біля Європа не о.писав навіть у семи книгах, а розповідь, яка до цього не мала відношення, розтягнув надзвичайно довго, а саме: якийсь вершник, мавр, по імені Мавсак, відчуваючи спрагу, блукав по горах, натрапив на сірійських хліборобів, котрі, довідавшись, що він з дружньої країни, підкріпили його, давши поїсти та випити. Опісля йдеться про те, що він бачив слонів, які пасуться в тому самому місті, і в Цезареї42 купував великі рибини.
«І цей незвичайний історик, — пише Лукіан, — залишивши так жахливу різню біля Європа, атаки ворогів, необхідні перемир’я, виставлені сторожеві пости, до пізнього вечора стояв, спостерігаючи, як сіріець Мальхійон купував у Цезареї великих риб...» І трохи нижче: «Якби він всього цього не описав детально у своїй історії, ми б не знали про великі справи і для римлян було б непоправимою шкодою, коли б згаданий Мавсак, страждаючи від спраги, не знайшовши води і, не поївши, повернувся в табір...» [До Філона, 28]. Безперечно, цей історик, ведучи мову про спрагу Мавсака, сам начинився стравою Лукіана.
6. З цього всього ти легко зрозумієш думку Ціцерона, який не каже, що не треба пропускати всього правдивого. Ми ж в пориві почуттів обминаймо не те, що має велике значення, а те, що пов’язане чи то з чиєюсь ганьбою чи зі славою ворогів.