Хоч сміх, що викликаний жартами, не вважається таким станом, який можна зарахувати до почуттів, але, оскільки він є все-таки певним душевним зворушенням, дехто називає його легким почуттям. І сама справа вимагає того, щоб жарти віднести саме до почуття радості, наче до якоїсь сім’ї почуттів.
1. Що жарти необхідні для оратора, видно з промов Ціцерона, де вони є часто і не без причин, бо, по-перше, вони викривають певні чесноти, звідси їх інакше називають міською витонченістю, начебто вони наслідували місто, а не село. По-друге, жарти змінюють великі справи, стримують від важких переживань, ламають ненависть та гнів, злагіднюють жорстокість. Ось, наприклад, якісь воїни царя Пірра під час бенкету вели трохи зухвалу бесіду проти свого царя. Коли про це доповіли цареві, то він зажадав від них пояснення, і вони, не маючи як заперечити свого злочину, хитро вийшли з цього становища, бо один з них заявив: «Дійсно, якби була тоді пляшка, то ми тебе вбили б». По-третє, жарти підкріплюють і дають розраду в досаді й силу у втомі. По-четверте, особливу роль відіграють вони, коли заперечується обвинувачення (про це було сказано у відповідному розділі). По-п’яте, жарти сприяють доброзичливості, бо ж користується любов’ю той, хто вміє жартувати і, навпаки, надмірна жорстокість викликає більшу ненависть.
2. Про вміння жартувати розповідає Квінтіліан, стверджуючи, що й до нього багато про це писали, причому зазначає, що тут більше значення мають природні здібності, ніж сама виучка, бо часто вона, на думку декого, менш витончена, ніж природна схильність до цього. Тому теж і Марціал [1, 41, 18] заявляє: «Не кожному дано тонке чуття». Його Ціцерон [«Про природу богів», II, 42] приписує кліматові та повітрю тієї місцевості, де хто народився. Тому, заявляє він, жителі Аттіки27 були дуже дотепними, а фіванці, дихаючи густим повітрям, зовсім не мали цих здібностей. Крім того, відповідне місце та час сприяють гумору. Вони створюють таку атмосферу, що слова, які сказані в даний час, повні 308 гумору, а інший час — менш дотепні. Тут ми викладаємо мистецтво, як треба жартувати, але неповно (і воно іноді викликатиме сумніви і може мати помилки) та додамо певні види жартів.
3. Передусім запам’ятай, що є два види жартів: перший благородний або витончений і вільний, а другий — невільний, непристойний, блазеньський. Перший підходить вільній людині, навіть начальникові, другий блазням, підлизам та іншим покидькам суспільства. Блазеньський жарт — це такий, який або дає людині щось непристойне чи нецензурне для очей і вух, або також, якщо він когось захоплює, то тоді байдуже, чи когось вражає.
Навпаки ж, жартувати по-міському витончено — це значить створювати нешкідливе задоволення, -яке не ображає слухача ані не осоромлює його. Саме цей вид жартів повинен використовувати оратор, коли, очевидно, вимагатиме цього справа, і зовсім уникати грубих жартів. Слідкуймо ж тільки пильно за тим, що робить промову дотепною.
4. Найелегантніший вид жартів полягає в полісемії, або коли слово має багато значень, тобто воно означає щось інше, ніж, очевидно, має означати. Кажуть, прегарне місце є в Ціцерона, яке спрямоване проти якогось кухаря, котрий прекрасним бенкетом купив собі право голосу. Про нього так сказав Ціцерон: «Найкращим правом /133/ добився він влади». А Марціал в епіграмі до Аттала говорить, що коли він чимсь був занятий, то здавалось, що завжди щось робить, і говорив, що робить то се, то те [І, 79]:
«Завжди ведеш процеси, Аталле, і завжди щось робиш. Є, чи нема що робити, Аталле, ти завжди щось робиш. Якщо ж нема процесів і справ, Аталле, то мулів гониш. Аталле, щоб не бракувало роботи, гони з себе душу».
5. Близькою до полісемії є парономасія, яка полягає в тому, що задля жарту змінюють слово, пропускаючи, підмінюючи або додаючи літери. Та й ця зміна не буде справляти враження, якщо в ній — жодного смислу. «Не знаю, — каже Квінтіліан, — чи кого спокійного назвали Алкідом28, хоч він з природи суворий, якогось Туллія назвали саме тому Туллієм, що він був злодієм29. А ось якийсь Афер, як зазначає Квінтій, побачивши оратора, котрий під час виголошування промови ходив туди й сюди, підскакував, вимахував руками, скидав і одягав тогу, сказав, що цей оратор не веде справи, а має багато турбот30. Марціал дуже дотепно висміює Ціннама, який у своєму прізвищі відкинув останній склад, щоб вживанням такої форми пока309зати своє багатство і що він походить з славного роду Ціннів31 [VI, 17]:
«Цінною, Ціннаме, велиш себе називати.
Чи це, скажи, будь ласка, Цінно, не варваризм?
Якщо тебе недавно звали Фурієм,
то чи тому не будуть називати тебе злодієм?»
Етимологія — також кузня жартів. Суть її зводиться до того, що ми з чийогось імені робимо жарт на нього самого. Ось, наприклад, Ціцерон часто називав Верреса то «замітайлом»32, що все замітав, то іменем Геракла, заявляючи, що Веррес сильніший, ніж еріманфський33 кабан, бо слово «verres» у римлян означало «кабан».
7: Емфаза — теж засіб гумору. Суть її полягає в тому, що ми під прямим висловом розуміємо щось смішне. Так Марціал висміює боржника, який нікому не сплачував боргів [1,75]:
«Той воліє подарувати Лінові половину, замість того,
щоб позичити все, хто хоче втратити половину».
Тут у вислові «втратити половину», яким явно позначується те, що Лін ніколи за подарунки не сплачував боргів або це: чи то подаруєш, чи позичиш Лінові, /133зв./ нічого від нього не отримаєш, а все втратиш. Воліє, отже, подарувати мало, ніж позичити багато, бо так менше втратиш.
8. Найдосконаліший жарт, коли жартома з якоїсь речі снуємо алюзії або метафори або інші тропи. Наприклад, Марціал так висміяв якогось там Діодора — жаднюгу, який, судячись, нічого не повертав своєму патронові, а хворів він тоді подагрою [І, 98]:
«Судиться хворий подагрою, Флакку, Діодор, але нічого не дає патронові: це хірагра*».
* Хірагра — хвороба рук.
9. З уподібнення походять також витончені жарти, але тільки тоді, коли ця подібність несподівана, а саме, якщо ми щось більше зводимо до меншого, а менше до більшого, або коли ми якось особливо зображуємо чиєсь обличчя, рухи, ходу. Так, Август34 сказав до воїна, який давав йому зі страхом книжечку: «Не вагайся, а то наче ти даєш слонові аса35». А якийсь Публій Несс, за словами Фалія, назвав Юнія, людину похмуру, худу та горбату, залізним гаком. Отже, подібність явно можна застосовувати або зводити до метафори, як це видно з прикладів. 310
10. Багато може бути жартів, що походять від причини, хоч, справді, недійсної, а фіктивної, правдоподібної, та, однак, подаємо тут причину факту чи анекдоту. Нехай же вона буде життєвою, якщо здається неправдоподібною. Ось Марціал висміює якогось Селія, коли цей прийшов додому зажуреним, називаючи його шукачем обідів:
«Бачиш, Руфе, сум на чолі Селія,
і він, приблуда, топчеться до пізна в сінях
і майже землі торкається опущеним носом, б’ється
в груди рукою і рве волосся.
Не оплакує він долі друга ані брата:
І друг, і брат живі і, молюсь, нехай живуть вони.
І жінка здорова, ціле майно і раби.
Нічого він не втратив як колон і селянин
Яка ж причина суму? Вдома обідає».
У цьому дуже вдалому прикладі ось ця дотепна та неочі-. кувана причина викликає усмішку, якщо її подати по-мистецьки, — це значить, якщо її розкрити коротко, у кількох словах, щоб можна було схопити її не частинами, але щоб зразу вся була зрозумілою. Далі, можна дозволити коротку паузу, усунути інші причини, або досягти цього ще іншим шляхом, як це зробив Марціал.
11. Роблю тут примітку, що солецизм, або варваризм, або інші огріхи промови можуть вживатись для жарту, але з певним смислом. Марціал глузує з якогось Цеціліана, який, коли обідав у друзів, /134/ давав зі столу хлопцеві багато їжі, яка мала бути збережена на завтрашній день. Марціал каже йому: «На завтра тебе я не запросив». Кажуть, що Ціцерон, коли побачив Лентула, свого зятя, людину невисокого росту, з довгим мечем, то сказав: «Хто прив’язав мого зятя до меча».
12. Можна також для жарту з певних причин змінити природний порядок, як, наприклад, час, місце, число, якість. Подаєш раніш те, що повинно бути пізніше, робиш меншим і т. п. Ціцерон, як повідомляє Квінтіліан [«Виховання оратора», VI, 3, 73] сказав про Вібія Курія36, який багато роздумував про свої роки і вдавав з себе молодшого, ніж був насправді: «Ти ж не народився тоді, коли ми разом вправлялись у виголошуванні промов».
13. Історія, чи то правдива, чи неправдива також постачає нам жарти, але так, що вони виходять зовсім несподівано. Це буває, як ми вже говорили про уподібнення, тоді, коли для сміху наводимо приклади, йдучи від малих до великих речей або навпаки, або коли робимо іноді іроничне порівняння правди з брехнею, чеснот з вадами. Ціцерон 311 у промові «На захист Сестія» [19] жартує з Пізона: «Другий [Пізон], о добрі боги, який він лихий, який жорстокий, який страшний з виду! Одного із тих бородатих римлян, скажеш, бачиш перед собою, взірець старої влади, образ античності, підпору республіки».
14. Характеристика, якщо дотепна, а не надмірна і не вульгарна — це особливо витончений засіб гумору (є у наведеному вище прикладі Ціцерона та часто в епіграмах Марціала, а також у наведеному під № 10 прикладі про Селія)
15. Гостра також міська дотепність, якщо маєш сказати щось неважливе і гідне зневаги. До цієї мети простелиш доблесний шлях, — це значить, якщо ти користуєшся такою паузою, що слухач очікує почути від тебе щось величаве, а ти йому, дозволивши подумати деякий час, зображаєш річ нікчемною. Це вдається особливо тоді, коли висміюємо чиюсь гордість, зарозумілість, жадобу тощо. Тут у запереченні цих вад відіграють певну роль навіть незначні докази. Марціал так звертається до Мурмурра [IX, 59]:
«За огорожею на Форумі довго блукає Мурмурр,
Де золотий Рим розкидає свої багатства...
Знатною рукою зважив старенькі кошики,
а де були, то й дорогі різьблені чаші,
порахував зелені гемми, прикрашені золотом,
а також дорожчі серги з білих вух.
Знайшов він на кожному столі правдиві сардонікси37
і високо оцінив правдиві куски яшми38.
Коли ж після одинадцятої звідси відходив.
То купив за ас дві чаші і сам їх приніс.
16. Загадкові вислови або незвичні мовні звороти — засіб тонкого гумору, але тоді, коли якась річ спершу здається великою та означає щось дивовижне. Коли ж її розгледіти, то виявляється, що означає щось незначне, причому вона повинна бути не надто загадковою. Влучно висміяв Ціцерон Ватінія39 (як подає Макробій40 в «Сатурналіях»), який тільки один день був консулом. «Велике, — сказав він, — чудо сталося за Ватінія: за цього консула не було ані зими, ані весни, ані літа, ані осені». Подібно говорить Марціал про якогось Діавла, який став веспіллоном, /134зв./ тобто хоронив померлих за невеликі гроші, та ще був недосвідченим лікарем і, відтак, більше завдавав людям шкоди, ніж їх лікував [1, 47]:
«Недавно був лікарем, а тепер Діавл могильник,
Що робить могильник, то робив він як лікар» 312
17. Також видається дотепним і те, коли ми наслідуємо інших осіб і вдаємо, що ми перейняли чужі вади, бо саме так засуджуємо найбільш розсудливо там ті вади, викликаючи велике захоплення слухачів.
Григорія Богослова запитав його учень Ієронім, як він сам розуміє, що таке субота після другого дня Пасхи, то він відповів, що він хоче про це поговорити в церкві. «Коли, — каже, — юрба виражає згоду мовчки, то ти повинен знати, що ти не знаєшся на цій справі і тебе засуджують за твою нерозсудливість». Цими словами святий доктор злегковажив думкою неосвідченого народу, який судить про ораторів, керуючись не власним розумом, а чужою думкою. Якщо хтось когось вважає вченим та митцем — оратором, то й інші зараз це визнають, щоб про них не думали, що вони в цьому нічого не розуміють. Їх, я заявляю, Григорій висміює вміло, начебто він сам такий, що відчуває задоволення з приводу думки народу.
Дуже витончено виходить це у Марціала, який висміює сучасні йому погляди, що кифареди41 користуються більшою пошаною, ніж вчені, Він вдає, що хоче бути кифаредом (III, 4):
«Йди в Рим, вільний, якщо тебе спитає він, звідки ти прийшов,
то розкажеш там про околиці біля дороги Емілія42,
Якщо ж спитає, в яких краях, у якому ми місті,
то скажи, що мені дозволяється бути на форумі Корнелія43,
Коли ж спитає, чому мене немає, то коротку дай відповідь:
«Не міг знести сорому незаслуженої тоги».
Якщо ж опитає: «Коли прийде?», то скажи: «Поет загинув, а прийде, коли стане кифаредом».
18. Не менший гумор викликає й дотепна гіпербола, коли щось велике або добре робимо неймовірним, порівнюючи з іншими предметами або якимсь іншим чином. Це ми робимо або іронічно, або з наміром певного гумору, — значить очікуємо сміху в кінці мови. Смисл найкращої та дуже часто вживаної гіперболи полягає в тому, щоб розповісти про щось неймовірне, "що поєднується з величиною предмета або, очевидно, випливає з нього. Це, звичайно, буває завдяки часткам «так дуже, що» і т. п. або інакше, але треба зберігати в ньому певну міру та уникати грубості. Здається дотепним ось цей вислів Катулла, в якому рекомендується Фабуллу найкращий римський аромат [XIII, 13 — 14]:
«Коли понюхаєш це, то попросиш богів, щоб тебе цілого, Фабулле, вони зробили носом». 313
Дуже забавною є епіграма Марціала, де він описує надзвичайну хитрість злодія Гермогена, зображаючи неймовірні речі (XIII, 29):
«Гермоген, Понтіку, такий злодій серветок,
Що, думаю, і Масса не був таким злодієм грошей.
Хоч ти дивишся за правою і тримаєш його ліву руку,
Знайде спосіб вкрасти серветку:
Так оленяче дихання втягує холодну змію,
Так схоплюють Іріда води, що спадають високо.
Недавно схвильований, Мурен приніс посилку, —
Чотири серветки з неї вкрав Гермоген.
Коли претор хоче послати білу серветку,
то і в претора вкраде її Гермоген.
Ніхто не вкрав серветки, коли боялися крадіжок,
А Гермоген зі столу все-таки вкрав серветку.
Якщо ж навіть її не буде, то Гермоген не боїться
Зняти пояси з середини обідніх ліжок і ніжок столів.
Хоч непомірне сонце тривожить видовища,
То стягують намети тоді, коли появляється Гермоген.
Поспішають забрати паруси боязливі моряки,
Коли тільки в порту появиться Гермоген./135/
Тікають лисі жерці та юрба з тріскачками,
Коли між тими, що моляться, став Гермоген.
На обід Гермоген ще ніколи не приніс серветки,
А з обіду додому завжди її приносив Гермоген».
Сюди належить дотепна ампліфікація, коли ми користуємось немов роздумуванням. Але це нічого не додає до предмета, а лише здається, що додає. Ти можеш посміятися чи то на підставі поширеної чутки, чи іншої причини з жалюгідного чоловічка, у якого, коли він був на форумі, злодії вкрали гаманець з грішми. Яка невмолима людська доля! Усе, що годиться, належним способом зберіг та зробив він: коли переступив поріг, прошепотів добрі слова, підняв раніш праву ногу, особливо турбуючись, щоб не зустріти чи то священників, чи ченців, а навіть мав найкращий знак: йому перейшов дорогу єврей. Це був обманливий знак в щасті, тому що обіцяв найкраще, а обманув дуже огидно. Вдало виступає Марціал проти Назідіана, який носився зі своїми сновидіннями (VII, 54):
«Завжди вранці розповідаєш дивні сни про мене,
Які зворушують та тривожать мою душу.
Вже вичерпалось минулорічне й цьогорічне вино аж до осаду,
Коли ворожка випрошує для мене твої ночі, 314
Я вже розтратив солону муку та купу ладану,
Стадо зменшується, коли часто гинуть вівці.
Не залишається ні свині, ні зграї птахів, ані яєць
Тобі, Назідіане, спи чи не спи».
19: Відповідне розміщення прислівників робить промову дуже витонченою. Сюди відносяться байки Езопа44, багато теж знайдеш прикладів у сатирах Ювенала45, Персія46 Горація, у листах Ціцерона та й навіть святі отці забували іноді суворість і жартували, користуючись при цьому всім і, зокрема, дотепними приказками й байками. Часто серед них можна побачити св. Григорія Богослова, як і в творах, і в листах [допускає він жарти] як, наприклад, у листі до св. Амфілоха47, якого просив прислати йому олії. А коли Амфілох прислав мало, то Григорій жартома загрожував йому голодом, заявивши, що затримає хліб, яким багата його околиця. Якщо ж він і надалі жалітиме своїх злаків, то Григорій робить висновок словами приказки: «Побачимо, чи тільки росою живуть цикади?» [До Амфілоха, XXVI (88)].
20. Коротко кажучи, є багато засобів гумору, адже ж нам можуть постачати прекрасні жарти і наша особа, і слухач, і місце, і час, і відповідна нагода і, нарешті, інші речі, начебто є якась багатюща скарбниця, якщо тільки дозволяють на це наші природні здібності, бо талант жартувати має небагато людей, і навіть деякі люди великого розуму не мали цього приємного дару природи. Напевно його не було й у Демосфена, як свідчить Фабій Квінтіліан, але нам не треба втрачати надії, бо може ми ще допоможемо собі, пізнавши подані засоби гумору. Крім того, необхідно читати книги, сатиричні діалоги Лукіана48, Еразма Роттердамського, комедії Плавта та Теренція, епіграми різних поетів і, передусім, Марціала, найкращого митця гумору і сатири.
21. Одночасно запам’ятай собі такі важливі правила в жартах: по-перше, щоб жарт не був небезпечним або шкідливим, щоб нікого не зневажав і щоб був до вподоби тому, кому адресований. По-друге, у використанні майже для всіх випадків найкращою вказівкою є те, що жартувати треба тільки у відповідному місці та часі, бо будеш сам смішним, якщо хочеш сміятись скрізь і завжди. Дивись, що сказано в першій книзі, де йшлося про безглуздо смішний стиль. По-третє, нарешті, на нашу думку, необхідно особливо зважати і перевіряти, чи жарт дотепний, чи ні. Бо якщо він здається недотепним, то це не жарт. Не може жарт вважатись посереднім, чи тільки дотепним, бо це не жарт. Та великого сорому наберетесь, якщо слухачі не сміються з ваших жартів. Тому, якщо ти вважаєш, що з природи менш здібний до жартів, 315 то стримуйся, вважаю, від такого типу висловів, як Демосфен. По-четверте, стиль у жартах повинен бути дуже низьким, не вживати фігур, хіба тільки в іронічному смислі. /135зв./