Радість — це певне душевне збудження, викликане уявою придбаного добра або, як каже Ціцерон у «Тускулянських бесідах», IV, 14 — це «свіжа уява придбаного добра». Очевидно, якщо нам до вподоби те, чого немає, то це прагнення, а якщо ж досягаємо бажаного і воно приносить нам певну насолоду, — то це називається радістю. Отже, душа, яка чогось бажає, перебуває немов би в дорозі: якщо вона чогось бажає, то сподівається його досягти, вже наче б то здалеку бачить бажану річ. Якщо ж нею заволодіє, то, здається, що прийшла вже до мети, і тоді спочиває. Як же збуджується це почуття радості? /130зв./
ПРИЧИНИ ЗБУДЖЕННЯ РАДОСТІ
Причини збудження радості такі: по-перше, раніш ніж маєш повідомити про щось радісне, схвилюй слухача сумом, розповівши про якесь нещастя, про жорстокі та трагічні випадки, небезпеки, горе і т. п., що, однак, пов’язане з причиною і що попереджувало або могло попереджувати щасливу подію, на підставі якої ти намагаєшся викликати радість. Тут вкажи, що як після ночі день миліший, як після зими красивіша весна, а після захмарення небо світліше, так після страждання та горя, звичайно, приємніше благополуччя.
Це тому, як каже Ціцерон про своє повернення після вигнання [Після повернення до квіритів, 4]: «Наче добре здоров’я приємніше для тих, хто одужав після тяжкої хвороби, ніж для тих, що ніколи не хворіли, так і все, що ми втратили, дорожче для нас, ніж те, що ми маємо постійно». Раніш, отже, треба зворушити слухача сумом, схвилювати страхом (про ці почуття ще скажемо), а потім сповнити його приємністю.
По-друге, треба заявити, що немає жодної надії досягти те, що приносить нам добро.
По-третє, що нова доля незвична, дивовижна.
По-четверте, необхідно викликати величезну священну радість у тих, у кого чиста совість, яка є правдивою та єдиною радістю. А грішників закликаймо до покути й пообіцяймо вже після одного їхнього зітхання божественну радість. Це 304 почуття маєш викликати на початку виступу або в переході до речі властивої.
По-п’яте, вершина радості — у викладі щастя або досягнутого добра й у перебільшеному його зображенні. Опиши красу, блиск, оплески, тріумф, різні співи, молитви і т. п.
По-шосте, після цього всього вже й запалюй надію на майбутнє добро.
РОЗГЛЯД ПРИРОДИ РАДОСТІ Й ВІДПОВІДНОГО ІЙ СТИЛЮ
Для радості властива полум’яна природа, але й водночас вона ніжна й проявляється в сльозах. Ось, наприклад, Анхіз22, коли побачив свого сина Енея на Єлісейських полях23, то радість виявив безперервним плачем («Енеїда», VI [684 — 688]):
«Коли він побачив Енея, що йшов по траві йому
назустріч, то руки обидві простягнув уперед,
і сльози полились по щоках, і з уст роздався
голос: «Нарешті ти прибув; чи перемогла трудний
шлях твоя любов, яку батько так довго чекав?»
Що ж, не бракує і прикладів раптової смерті від радості. /131/ Ось Тіт Лівій пише про дві римські матрони, з яких одна, побачивши в дверях врятованого сина, померла на його очах, а друга, яку неправильно повідомили про смерть сина, сиділа вдома дуже зажурена, і коли тільки побачила сина, що повернувся, віддала душу від надмірної радості [Тіт Лівій, XXII, 7, 13]. Таке сильне буває іноді це почуття.
Помірна радість — активна й багатослівна. Крім того, зверни увагу, що радість може бути двох видів: перша — тріумфуюча, говірка, жвава, схвильована, і друга, яка слабне від ніжної любові. В одній промові можна іноді торкатись обох видів, а іноді тільки одного. Промова, отже, повинна захоплювати нас, і всі фігури, що цьому сприяють, можуть тут застосовуватись, а саме: приємні високохудожні слова, яскраві і часті метафори, уподібнення, що походять від приємних предметів, влучні вислови, рідкісні та нечувані приклади, дуже часті синтагми і члени періоду. Вживаються й справжні періоди, іноді змішані, щоб як буває в дійсності, здавалося, що душа то вся радіє, то завмирає. Сюди відносяться часті та довгі вигуки: «О щасливий день!» і т. п. Крім того, вживається часте повторення одного й того самого слова, якщо воно особливо характерне для почуття радості. Саме так дуже вдало св, Иоанн Дамаскін у пасхальній пісні вжив 305 багато разів слово «пасха». Уся ця пісня визнана канонічною і співається в церкві на Великдень. Вважаю, що її варто прочитати й запам’ятати як зразок. Тут також подаю ще два приклади св. Григорія Назіанзіна, а другий Златоустого, тому що вони довго вважались неперевершеними.
ПРИКЛАД СВ. ГРИГОРІЯ НАЗІАНЗІНА ПРО НАРОДЖЕННЯ ХРИСТА
«Христос народжується, — прославляйте його! Христос з небес, — зустрічайте його! Христос на землі, вознесіться! Співай господеві, вся земле! Щоб об’єднати небо й землю в одне, нехай радіє небо й веселиться земля, бо ж Христос з небес на землю прийшов. Христос у плоті, веселіться зі страху і радості! Від страху — за гріхи, з радості — із-за надії. Христос від діви, шануйте, жінки, дівочість, щоб стати матерями Христа. /131зв./ Хто ж не поклоняється тому, що є споконвік? Хто * ж не прославляє і не возвеличує того, хто є останнім? Знов гине тьма, знову появляється світло, знову тьма потрясає Єгиптом, знову стовп осяває Ізраїль: народ, що перебуває в темряві незнання, очікує великого світла споріднення та науки. Усе старе загинуло, ось усе нове. Міняється літера, перемагає дух, гине темрява, іде правда».
Приклад св. Златоуста (гомілія 32 до «Послання до римлян»), де він міркує, яке буде видовище, коли в Римі воскреснуть Петро і Павло:
«З одного боку схоплюють Павла, з другого Петра, зважте та лякайтесь, яке видовище побачить Рим. Павло і Петро, очевидно, разом встануть із могил і підуть назустріч господеві. Який терен пошле знову Рим Христові? Якими двома вінками засяє це місто? Якими ж ланцюгами, чи ж не золотими, воно оточене? Які відважні люди в ньому? Хто ж дасть мені тепер обняти тіло Павла й прихилитись до домовини, подивитись на прах цього тіла, якого раніше не мав Христос, до ран померлого, що скрізь сіяв учення Євангелія? Подивитись на прах, — сказав, — цих уст, якими говорив сам Христос, з яких виходило світло, ясніше блискавки, і голос виходив проти демонів, страшніший грому».
* Приклад радості переможця.
** Зразок ніжної та спокійної радості. (Тут й далі знак * позначає відповідний запис на полях рукопису у зазначеному місці. — Ред.). 306
ШЛЯХИ ОТРИМАННЯ РАДОСТІ
Не так легко стримати інші почуття, але радість, на нашу думку, стримати дуже легко. Якщо вона є уявою досягнутого добра і дорівнює щастю, то не так легко її здобути, як втратити, бо все, що люди щасливо набули, є, звичайно непостійним, недовготривалим.
Радість треба стримувати тоді, коли вона здається даремною або шкідливою. Її можна стримати такими способами: по-перше, треба довести, що річ, із-за якої хтось радіє, нетривка. Такими є багатство, почесті, розкіш тощо, нетривкість та непевність яких необхідно показати наочно. «Все те, — каже Сенека [Лист 99], — що є між першим та останнім днем, змінне та непевне, Якщо, брати до уваги труднощі, то це навіть для юнака здається довгим, а якщо — швидкість, /132/ то це коротке й для старого. Немає нічого незмінного, необманливого й більш швидкого, ніж час. Усе руйнується і з волі долі переходить у протилежність». По-друге, треба підкреслити непостійність долі: кого щойно піднесла вгору, того незабаром може скинути донизу. Сенека («Фієст»24, акт 4 [р. 613 — 620]) так пише:
«Кого ранок зустрічає гордим,
Того вечір бачить покореним.
Ніхто нехай не довіряє надто щастю,
Нехай ніхто в біді не втрачає надії на краще,
Усе це разом змішує Клото25 й не дає,
Щоб доля стояла на місці: доля кожного змінюється.
Ніхто не має таких ласкавих богів,
Щоб міг собі пообіцяти завтрашній день».
По-третє, подай ще різні приклади про змінність долі, як, наприклад, те, що й видатні герої та полководці були скинені з найвищих вершин щастя, як Велізарій26, Марій, Дарій. По-четверте, треба придумати щось смутне, що очевидно, йде в парі з цим щастям, бо ж немає постійної радості: щось тривожне перериває її. Так, наприклад, радість перемоги несе з собою багато горя простим людям і т. п. Далі обов’язково скажи, що в той час, коли ми радіємо, багато людей плаче. По-п’яте, необхідно викликати страх. Він порушує всяку радість і є її ворогом. Страх, підкреслюю ще і ще раз, перед якоюсь небезпекою, в яку ми, нерозумні, наче засліплені надмірною радістю, можемо попасти (дивись «Про почуття страху»).
Стиль у викладі про стримання радості повинен бути поважним та спокійним, зі справжніми періодами, рідкісними 307 фігурами, спокійними та вагомими, а найбільше хай посідає емфаз і порівняння з сумними речами, а також сентенції, у яких також відчувається смуток. /132зв./