Більше очікуймо майбутнього добра, ніж біймося прийдешнього лиха. Це почуття варто викликати, передусім, у дорадчих промовах, і, особливо, тоді, коли дораджуємо трудну справу, грізну та ризиковану, закінчення якої сумнівне, як, наприклад, у бойовій лаві, коли солдат боїться наслідків війни, в облозі або штурмі, при виконанні важливої справи і взагалі в усіх важких умовах та страхіттях будемо викликати надію такими способами. 300
ШЛЯХИ ЗБУДЖЕННЯ НАДІЇ
По-перше, слід сказати, що горе та небезпеки — близькі сусіди добра. По-друге, якщо появляються небезпеки та перешкоди, то, кажуть, появляються також численні та радикальні засоби захисту перед ними. По-третє, необхідно вказати, наприклад, на мужність своїх і відсутність бойового духа ворожих військ. По-четверте, треба підкріпити прикладами інших людей, що сталися в минулому в подібних умовах, і прикладами з власного досвіду. По-п’яте, не можна пропустити розгляду небесних прикмет та знамень і пояснення їх на власну користь. Так, наприклад, коли затемнення місяця навело страх на воїнів Александра, то єгипетські ворожбити підбадьорили переляканих, заявивши, що це щасливе знамення. Вони сказали: «Сонце — світило греків, а місяць — персів, і кожен раз, коли відбувається затемнення місяця, передбачається поразка персів. Тут вони нагадали давні приклади того, що затемнення місяця вказувало царям Персії, що вони вели битву проти волі богів». Про це так говорить Курцій у четвертій книзі [X, 6]: «Відповіді [жерців] повернули збентеженим воїнам надію та впевненість». По-шосте, треба запропонувати нагороди; по-сьоме, вказати легкі шляхи, які ведуть до досягнення даного об’єкта; по-восьме, звернути увагу ще на численні почуття, які виникають внаслідок збудження інших. Це пропущено при розгляді почуття любові, тому що, якщо сама любов є початком інших почуттів, то ледве чи може бути інше почуття причиною любові.
Далі, легше збудити надію, якщо раніш викличеш радість або гнів. Радісна душа легко зазнає щастя, а розгнівана, тому що вона сліпа, менше передбачає небезпеки і в неї народжується надія, що вона досягне того, до чого тягне її душевний порив.
Багато прикладів збудження надії знайдеш у істориків у промовах вождів до воїнів, крім того, у четвертій «Філіппіці» Ціцерона, починаючи від слів: «Та тримається, придушується» і т. д. Особливо викликали це почуття в собі святі мученики, щоб прийняти мужньо смерть задля Христа.
Надія за своєю природою полум’яна та смілива, сильна духом, довірлива, радісна та повна задоволення. Такою ж повинна бути промова: невеликі періоди, часті синтагми, члени періоду, багатослівні і шумні фігури: риторичні запитання, іронія, заклинання, повторення, радісні вигуки, як «Прекрасно!», «Ну ж, сміливо!», «Ну ж, давай!» і т. п. Правила для того, щоб відібрати надію, такі ж самі, які викликають розпач, про що буде сказано на своєму місці.