Шлях розгляду почуттів, а саме, як викликається кожне зокрема, на нашу думку, буде зручним, якщо спочатку подамо визначення кожного почуття, а потім причини, які його породжують. Пізнавши їх, нам буде легко викликати те саме почуття. Далі, очевидно, ще варто додати багато, щоб вияснити природу і властивості кожного почуття, бо це необхідне для вибору відповідного стилю. Крім того, подаємо всюди дві фахові вказівки: перша, очевидно, про те, як можна викликати те чи інше почуття, а друга — як їх послабити або зовсім погасити. І перша, і друга, звичайно, стосуються професії оратора. У цьому розділі, як видно із заголовка, поведемо мову про почуття любові і хочемо водночас також сказати про жадобу та прагнення й про інші емоції, тому що вони близькі до почуття любові і породжуються майже тими самими причинами. Отже, до справи!
По-перше, оскільки любов вважаємо першим та основним почуттям, то спочатку розповімо саме про неї. Любов — це прагнення нашої волі, обдарованої розумом, до доброї справи, оскільки вона добра. Цьому визначенню не суперечить те, що ми часто любимо погані речі, а [іноді] навіть дуже погані. Але насправді, ми не любимо поганих речей, а тільки те, що вони обіцяють щось добре, хоч воно й неправдиве, — це безсилля людського розуму, тому й додаємо «до доброї справи, оскільки вона добра». Звідси бачимо й таких, що підняли на себе руки, як, наприклад, сагунтинці3, які кинулись у вогонь, Брут, що кинувся на меч4, Іуда, що закінчив життя, повісившись, і багато інших явно прямували до певного добра, хоч і неправдивого, очевидно, до звільнення від неприємностей або до послаблення мук совісті. Взагалі, якщо вірити філософам, то людська воля не може любити нічого іншого, хіба тільки те, в чому людська уява вбачає щось добре. Таку любов сприймають скрізь. Зрештою, любов у дружбі, про яку в основному зараз поведемо розмову, — це бажати іншому тільки того, що вважається добром, і намагатись підготувати це добро не заради себе, а для друга. /125зв./ 291
ШЛЯХИ ЗБУДЖЕННЯ ЛЮБОВІ
Основну причину любові та доброзичливості визначають Арістотель («Риторика», нн. 2, розділ 2), оратори та інші приблизно так: по-перше, доброзичливість, по-друге, спільність та співучасть у щасті та торі, по-третє, такі чесноти, як справедливість, розсудливість, знання, побожність і т. п. По-четверте, ласкавість, згода, готовність. По-п’яте, подібність характерів, прагнень, репутації, життєвого становища і т. д. По-шосте, близькі відносини старших з молодшими. По-сьоме, повага молодших до старших. По-восьме, чесність або довір’я та простота. По-дев’яте, краса, по-десяте, споріднення, по-одинадцяте, сама любов — це важливий фактор взаємної любові.
1. Отже, якщо ти до когось намагаєшся викликати любов, то ти повинен заявити слухачам, що у цієї людини є всі або деякі причини, щоб її любити. Ми, по-перше, любимо щедрих благодійників, адже ж добродійства приборкують навіть диких звірів, тому вони своїм годувальникам не тільки не роблять шкоди, а й, очевидно, їх поважають. Багато прикладів є скрізь, як, наприклад, лев, якому подали допомогу, виступив проти ведмедиці, що роздирала прохожих, і цим виявляв до людей багато ознак доброзичливості. Еліан говорить (кн. З, розд. 46), що слон боровся дуже завзято з переслідувачами, захищаючи свого годувальника. Такої великої любові заслуговують добродійства.
2. Любов породжується спільністю добра і горя, бо ті, що були хоч раз у одній і тій же небезпеці, як, наприклад, леви, то завдяки саме цьому полюбили один одного. Це влучно відмічає Назон, показуючи Девкаліона 5, який після потопу так говорить своїй жінці, залившись гіркими сльозами [«Метаморфози», І, 350 — 353]: «Сестро, дружино моя ти і жінко, одна тут лишилась. Рід мене спільний з тобою єднав, ти ж сестра двоюрідна. Згодом з’єднало нас ложе, тепер лиш одні небезпеки».
3. Та в кого може виникнути сумнів, що також нечесні люди люблять доброчесність, якщо немає в цьому ненависті, а особливо з’єднують любов ті чесноти, які прищеплюються для блага інших, як, наприклад, справедливість, рівність, ласкавість і т. п. Дарій, коли його повідомили, що до його матері та дружини ставляться у таборі Александра з великою пошаною та повагою, то він сказав: «О боги батьків, передусім зміцніть моє царство, а потім, якщо доля моя вирішена, то благаю вас, щоб не хто інший був царем Азії, а цей такий справедливий ворог і такий милостивий переможець» (Курцій, кн. 4, розд. X, 34]). /126/ 292
4. Ніжність і привітність також до того милі людям, що здобувають любов навіть у противників. Прекрасно про це говорить Овідій («Науки кохання», кн. 2 [145 —150]):
«Ніжна ласка передусім привертає до себе душу людини. Жорстокість породжує ненависть і криваві війни. Ненавидимо яструба, що завжди носиться зі зброєю, або вовків, що постійно ходять до боязливої отари, на ластівку ж не роблять люди засідок, тому що ніжна, і хаонійські бджоли мають вежі, які вони будують».
5. Подібність характерів, прагнень, зв’язків тощо, здається, є особливим фундаментом любові: воїн з воїном, купець з купцем, учений з ученим укладають дружбу. Про це ясно повчають ті, хто пише про душевний союз, а саме: якщо ми намагаємось комусь сподобатись, то в усьому стараємось зробитись подібним до нього. Про це Сенека (лист до Луцілія) так пише: «Нехай у душі все буде неподібне, та зовнішній вигляд нехай узгоджується з загалом». Цього, як свідчить Корнелій Непот6, дуже дотримувався у своєму житті Алківіад: «Хоч він народився в Афінах, дуже знаменитій державі, але всіх афінян перевершив славою та достойним життям. Потім, коли його вигнали звідси, він прибув до Фів і включився в їхні справи так старанно, що ніхто не міг йому дорівнятись ні в праці, ні фізичною силою Також у спартанців, у яких найвища доблесть грунтувалась на терпеливості, він так віддався суворому способові життя, що й тут перевищив їх невибагливістю в їжі і скромністю в житті. Він був у фракійців7, людей, які схильні до п’янства. Їх теж перевищив у цьому. Згодом прибув до персів, у яких найвищою похвалою було вміння полювати та розкішно жити. Він так добре наслідував їхні звички, що вони дуже цьому дивувались. Що б він тільки не робив, коли перебував у когось, то завжди в усьому його вважали першим і дуже любили» [«Алківіад», II, 2 — 6].
6. Щира приязнь між молодшим і старшим або між старшим і молодшим особливо мила і, хоч іноді шкідлива для нас, однак, не зважаючи на це, її варто плекати, але обережно й не дуже надмірно. Вона виявляє характер і дає змогу докладно пізнати людину. Тому історики завжди вихваляли у керівників та вождів близькі стосунки з воїнами.
7. Повага та пошана, завдяки чому молодші шануються як старші, породжує вдячність, і нічого немає так ненависного, як горда та непокірлива людина, що нехтує іншими, і, навпаки, ніщо не вважається більш гідним любові, ніж скромність. /126зв./ 293
8. Усі, звичайно, дуже люблять правдивість душі та здоровий, без обману, спосіб життя, якщо його добре пізнають. Немає нікого, кто б не бажав собі саме таких друзів. Ціцерон у листі до Аттіка [1, 18] пише: «Знай, що мені зараз нічого так не вистачає, як людини, якій я міг би звіритись у всьому, що у мене викликає якусь тривогу, яка б мене любила, розуміла, з якою я міг би поговорити, нічого не видумуючи, не лицемірячи, нічого не приховуючи». 294
9. Про красу, — чудовий дар природи, — зайво говорити. Вона з першого погляду всіх, скільки б їх не було, робить своїми друзями. Коли Александра запитали (Арістотель, як передає Діоген Лаертський8 у його біографії): «Чому це так буває, що всі мимоволі прагнуть знайомства з красивими людьми?», він відповів, що це питання людей недалеких, а любов між спорідненими не може викликати сумніву ні в кого, бо думаю, що нема нікого, хто про це питав би».
10. Та найбільш, важливе в любові — це передусім любити іншого, — це значить, щоб нас любили, то раніш полюбімо ми. Про це прекрасно говорить Марціал [VI, 11, 9 — 10]:
«Буду Піладом, якщо хтось мені стати схоче Орестом9,
Марку, раніш полюби, будуть любити й тебе».
Подібно пише й Пліній у панегірику до Траяна: «У тебе є друзі, тому що ти сам дружиш з іншими. Навряд чи треба цінувати людину, яка не любить того, хто її любить». «Не бачу нічого огиднішого в людини, — каже Ціцерон у листі до Брута [І, 1, 1], — як не відповідати взаємністю тим, хто вас любить».
Сюди належить теж похвала чужих чеснот, — найкраще свідчення любові. За це тебе полюбить не тільки той, кого ти вихваляєш, а й інші. Подібно ненавидимо ми того, хто ганьбить не тільки нас, а й інших. І навпаки, любимо того, хто вихваляє нас, бо бачимо його ставлення до інших. Звідси в нас появляється страх або надія. Ці слова допомагають пояснити причини любові, які, коли ти їх у комусь виявиш, то напевно зробиш його любимим і, нарешті, всі засоби похвали відіграють значну роль у збудженні почуття любові.
Поглянь ще ось на це правило, яке має значення і для інших почуттів, а саме: коли ти переглянеш старанно всі ці причини досягнення любові, які ми навели вище, і їх ти знайдеш у цій людині, яку ти хочеш порекомендувати іншим, то виклади їх не по-простому, а дещо з перебільшенням, бо вже саме перебільшення породжує певні емоції. Тут, як я вже зазначив, не говоритиму ні про що інше, хіба тільки наведу місця з тих аргументів, з яких виникає якесь почуття. /127/
Зрештою, усе це охолоне, коли його не підігрівати перебільшенням. Зверни увагу, якщо оратор хоче любові не для когось іншого, а для себе самого, що завжди буває у вступі й часто в інших частинах промови, то він не повинен у промові вказувати, що причини любові є у ньому самому, що, наприклад, він сам справедливий, святобливий, побожний тощо, і, крім того, себе вихваляти, — гідне ненавис295ті, — нехай скаже так, щоб можна було зробити висновок про всі ці риси. Наприклад, коли хоче сказати, що він набожний, і зарекомендувати себе на підставі цієї набожності, то нехай хвалить не свою, а взагалі набожність, і хай заявить, що в його розумінні ця чеснота здається благородною та прекрасною. Якщо ж хоче показати себе таким, що хвалить чужі чесности або любить усіх, то нехай цього не говорить відкрито, а тільки вихваляє слухачів. Так, блаженний Златоуст у своїй гомілії, коли йшлося про його вигнання, заявив народові:
«Ви — батьки мої, ви — моя мати, ви — моє життя, ви — моя ласка, і я радію, якщо у вас є успіхи. Ви — моя прикраса і моє багатство, ви — мій скарб, я тисячу разів готовий принести себе в жертву за вас. Нема для мене милості, і віддам я, що повинен, бо ж добрий пастир повинен віддати душу свою за овець своїх: така смерть приносить безсмертя». Цими й подібними словами цей божественний муж здобув собі народну прихильність.
Та й сам характер стилю відіграє значну роль у збудженні почуття любові, а який він має бути, довідаємось, якщо раніш розглянемо деякі властивості любові.
ВЛАСТИВОСТІ ПРИРОДИ ЛЮБОВІ
Кажуть, що любов полум’яна з природи і подібна до вогню. Тому-то й поети зображують її озброєною стрілами і смолоскипом. Для справжньої любові властиве таке: вона легко проявляється в сльозах, у частому зітханні та зойках, нетерпляча в очікуванні й подібна до горячки та хвороби. Саме тому часто говорять «любов завдає ран». Сенека-трагік такі слова вкладає в уста Федри10 [«Федра», с. 640 — 643]:
...«Любов, немов вогонь,
сп’яніле серце сушить і пече вона
аж до кісток, жорстока, і до вен проникає,
і, затаївшись у них, жаром нас палить».
Тривожна вона уві сні. Овідій («Героїні», лист 12, слова Медеї11 [с. 169 — 170]):
«День мені кожен немилий, і ночі гіркі, і не спиться;
ніжний сон з серця утік, болю ж зазнало воно».
Любов дуже боїться за того, кого любить. «Любов — почуття тривожне і повне страху», — каже /127зв./ Овідій. Тому й батьки хвилюються не так за свою безпеку, як за своїх 296 дітей. Вона не дбає про себе, а тільки допомагає любимому або є разом з ним.
5. Любов надто смілива і досить стійка у небезпеках. Багато є прикладів, що ілюструють цю властивість любові. Ось як хоробро б’ється Ніс, захищаючи Евріала12, і намагається визволити його своєю смертю («Енеїда», IX [426 — 430]);
«На мене, на мене, я тут — винуватець, поверніть зброю,
Рутули!13 Це мій підступ, а він ні на що не відважився
і не міг відважитись.
За свідків я беру це небо й зорі:
так надто нещасливого полюбив він друга».
6. Якщо зрадити любов, то вона тоді жорстока та сповнена гніву. Прикладом послужить залишена Енеєм Дідона14 і, як їй самій здавалось, зневажена («Енеїда», IV [365 — 367]), коли вона, мов божевільна, проклинала зрадника:
«Ані не мати тобі — богиня, ані не з Дардана15 роду
ти походиш, зраднику, а народив тебе скелястий Кавказ,
а гірканські тигриці подали своє вим’я»,
7. Любов балакуча. Дуже часто говорять друзі про похвали, і навіть кожен шукає час та нагоду, що відповідна для цього, як своїх порадників, і ніколи не думає, що він вже досить наговорився. Мова міцної любові переривається зітханнями із-за душевних страждань та втрати пам’яті,
ХАРАКТЕР СТИЛЮ У ВИКЛАДІ ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ
Розглянувши ці та інші особливості любові, не трудно уявити собі, який повинен бути стиль, коли пояснюємо почуття любові. Тому що любов полум’яна за своєю природою, то й мова повинна бути живою, неспокійною, дуже жвавою, немов виходить із схвильованої душі, подібна до вогню, насичена метафорами, алегоріями, що походять від таких слів, як вогонь, любов, погляд. А тому що любов ніжна, то вишукує фігури, які відображають ніжність душі, як вигуки, заклинання, замовчування і т. п., а тому що любов тривожна, то часто повинен виражатись сумнів. Цього самого вимагає й страх в любові. Тут треба також вставляти й такі фігури, як передача лиха та нещастя на чийсь розгляд, а також побажання самої смерті, адже ж любов не знає небезпек і нехтує собою. Так, наприклад, нехай зустріне мене тисяча 297 мечів, тисяча стріл, тисяча смертей, усе це я перенесу задля тебе. Та тому що любов балакуча, тому й мова повинна бути багатослівною, — це значить — повинна містити багатослівні фігури, як повторення, подвоєння, виправлення, синонімія, широке обгрунтування окремих питань, нагромадження, звертання, риторичне запитання, припущення, характеристика, персоніфікація і т. п. Не дивуйся, прошу, що я нагромадив стільки фігур, адже ж це почуття дуже складне. /128/
Далі, композиція та зв’язок між частинами промови буде мистецьким, якщо здаватиметься, що в цьому нема жодного мистецтва. Думаю, що заледве чи можна вжити відповідні періоди. Тут місце для звичайних періодів, синтагм, членів періоду, але часто розповідь слід урізноманітнювати: то вживати фігури, що хвилюють слухача, то ніжні, то знов жагучі, то багатослівні, як я їх подаю тут у цьому конспекті. Зваж, якою була б промова людини, охопленої пристрастю, такою повинна бути промова того, хто любить. Приклади — це вся четверта книга «Енеїди» Вергілія, промова Овідієвої Медеї, перша книга «Метаморфоз», монологи Федри в «Іпполіті» Сенеки та ін.
СПОСІБ СТРИМАННЯ ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ
Це, що ми дотепер сказали про досягнення любові, треба віднести до чесної любові. Цього ораторське мистецтво не використовує для збудження неблагочестивих пристрастей, а якщо хтось і використовує, то він це робить, не беручи до уваги красномовства, і спричинює йому несправедливість. Однак у риторики є не тільки факели, якими запалює любов, а й вода, яка в разі потреби може її погасити.
Далі, любов, яку треба, очевидно, послабити або стримати, потрійна: неблагочестива, надмірна, шкідлива.
Неблагочестива любов — це пристрасть мерзеної похоті, завдяки якій досягається незаконне спілкування.
Надмірною любов’ю вважаю ту, яка вимагає більшого почуття, ніж вартість речі, до якої відчувається любов. Наприклад, якщо цар полюбив селянина так, що велів йому бути учасником царського бенкету. Шкідлива любов — це така, яка, хоч не порушує законів та міри честі, однак шкодить несвоєчасністю моменту, якщо її не приборкати як, наприклад, якщо хтось, щоб не розлучатись з хворими батьками, у яких він живе, відмовляється допомагати батьківщині, якій загрожує небезпека.
Згідно з цим поділом любові можуть бути три шляхи її отримання. Нечесну любов треба погасити, надмірну зменшити, а шкідливу змінити на корисну. 298
Погасити нечесну любов можна так: по-перше, зображенням полюбленої речі як некрасивої, тому що як краса — причина любові, так огидність відвертає любов. Другий шлях полягає в тому, що ми зображаємо любов як найогидніше рабство. Ось, наприклад, у Вергілія в першій еклозі говориться:
«Хто любить — раб; за коханцем своїм ходить, покорений ним, і носить ярмо на покореній шиї».
По-третє, треба порадити зайнятись якоюсь пращею і відраджувати відпочинок. Слушно про це говорить Овідій:
«Якщо залишиш спокій, загине лук Купідона16, Безсилі і без вогню лежать факели».
По-четверте, треба нагадати тут про честь та доблесть, особливо про чарівність моральної чистоти та стриманості, /128зв./ і то перебільшуючи і подаючи приклади. По-п’яте, треба перерахувати невигоди, що випливають з цієї пристрасті, як огидна покора, зневага власної гідності, небезпеки і чари суперників, страх та боязнь викриття, а найбільше з усього — неслава. До цього додай ще, що за незначним задоволенням йде стільки горя та втрата такого великого добра. «Що подобається, — незначне, а більшим є те, що приносить горе тим, хто любить», — каже Овідій. По-шосте, можна вказати на можливість виникнення підозріння в зраді того, хто любить, звинуватити в підступі того, хто любить з розрахунком і невірно. По-сьоме, та найсильнішим аргументом буде, коли ми наочно змалюємо непевність смерті, картину божого суду, кари безбожників та вічну радість праведних, про що скажемо ширше в священній риториці.
Надмірну любов зменшують особливо перебільшеним зображенням нікчемності об’єкта, до якого відчувається любов, зображенням авторитету того, хто любить, таким, начебто він зневажений і потоптаний. Далі, вказується на те, що з дружби не може бути користі, що це бачить народ; що треба побоюватись, щоб ця нікчемна людина, яку ти сильно полюбив, не виявилась часом не милою, а різкою й свавільною, і щоб вона переконала себе, що їй зробили не ласку, а віддали належне,
А шкідливу любов, щоб замінити на корисну, то спочатку треба їх порівняти, розуміється шкідливу з корисною, і вказати, що остання в багатьох відношеннях стоїть вище від першої.
По-друге, необхідно пояснити, які випливають в цієї любові невигоди та втрати. По-третє, зазначається, що цю річ, яку так дуже люблять, не можна зберегти, якщо також не 299 любити меншої більше від неї. По-четверте, більш гідній людині варто досягати любові по змозі тими всіма способами, про які було сказано, коли йшлося про збудження почуття люібові. По-п’яте, нарешті, треба тут подати чотири види переконання: необхідність, честь, легкість, користь.
СПОСІБ ЗБУДЖЕННЯ ТА ПОГАШЕННЯ ПРАГНЕННЯ
1. Розглянувши шляхи збудження та отримання любові, я, здається, тим самим дав досить вказівок і про прагнення, адже ці шляхи зовсім однакові, тому що прагнення — це любов і бажання відсутнього добра. Отже, тут розглядається і те, що сказано вже про любов, і чи воно є в цій речі, до якої хочеться викликати прагнення. Далі треба викладати в перебільшеному виді все те, що сюди підійде, і здійснити весь задум. Та особливо треба вихваляти якусь річ, яка вона славна, яка вона корисна, яка приємна та дорога тощо. Дій протилежно, якщо виникне, потреба стримати прагнення. Жадоба, занепокоєння, тривога, честолюбство і т. п., — усе це види прагнення, і розглядаються в цей самий спосіб. Адже ж це прагнення отримало різні назви від різних речей, яких людина бажає: прагнення золота називається жадобою, посади — честолюбством, розкоші — бажанням і жадобою насолоди і т. п. /129/