1. Почуття — це збудження чуттєвої душі, яке викликане уявою про добро або зло. Таке визначення повне, хіба тільки вимагає пояснення термін «чуттєва душа». Запам’ятай, отже, що філософи вказують на три властивості життя: вегетативність, що дає життя кожній речі й силою якої ця річ збільшується та зростає; чуттєвість, що є в органах зору, смаку, дотику і т. п., і дар мислення, який дає змогу живій істоті мислити, створювати судження та робити висновки. Усі ці три риси не властиві кожній речі: у рослин — одна вегетативність; у тварин, які позбавлені розсудку, — вегетативність і чуттєвість, а в людині, як найдосконалішій істоті, містяться всі три. Отже, почуттям називається збудження чуттєвої душі, — це не значить, що в людині злились три душі, а що одній і тій же душі, здатній відчувати, притаманні ці три особливості. У речі, яка позбавлена органів чуття, не виникають почуття. Так, наприклад, квіти, дерева не відчувають ні болю, ні радості, а ми його відчуваємо; про перших це говориться тільки метафорично.
Небесні духи, як нам відомо, не зворушуються жодними емоціями, а насолоджуються вічним спокоєм. Отже, вважаємо, що місцем виникнення цих емоцій є чуттєва душа.
2. Почуття (affectus), якщо розглядати його назву, то вона виводиться від дії (afficiendo) того предмета, що певним впливом викликає в людині хвилювання, по-грецьки παυος, що по-латинськи звучить passio: підлягання дії, страждання, адже ж хто хвилюється, той страждає.
Першопричиною почуттів є сам бог, творець природи, який заклав у людській природі основи різних переживань, створив відомі вологості, що по-різному випливають з чотирьох елементів1, наділив їх певними властивостями, і зробив це не без мети, як усе інше, тому, що почуття ? немовби збудниками доблесті, хоч ми часто ними зловживаємо. Творцем чуттєвих органів є сам бог, а хвилювання, що виникають у цих органах, породжуються, звичайно, двома чинниками: першим, що поза нами, як, наприклад, божество, демон, людина або щось інше, і другим, нам вродженим, це уявлення про добро чи зло, як видно з визначення. Пізнаючи добро або зло, зворушуємось тим чи іншим почуттям. 287
Про першоджерело почуттів різні автори говорять неоднаково. На мою думку, джерелом усіх почуттів є любов, що дає початок усьому. Ось чому, наприклад, ми ненавидимо те, /123зв./ що, на наш погляд, шкідливе для нас. Шкідливе ж бо стоїть нам і нашому добру на перешкоді, а добра кожен собі бажає, бо любить себе. Також і інші душевні хвилювання зводяться до любові.
Коли розглянемо особливості почуття любові, легко пізнаємо види почуттів. Є дві властивості любові: бажати добра і не бажати зла. Тому, оскільки породжується гнів, і оскільки всі почуття грунтуються на «бажанні чи небажанні чогось», то вони наче обертаються на двох завісах і їх легко можна звести, на нашу думку, до двох видів. Перший вид стосується прагнення до чогось, і йому властива схильність до погоні за бажаним, а другий, спрямований на відвернення душі від чогось, характеризується схильністю уникати небажаного. Отже, коли користуємось першою властивістю любові, то ми любимо, прагнемо, надіємось, радіємо з того, що, здається, веде нас до певних речей; коли ж другою — то ми відвертаємось, гніваємось, обурюємось, боїмося, співчуваємо, соромимось, втрачаємо надію, відчуваємо біль, чого, очевидно, уникаємо, як це ясно дослідникові. Тут, отже, подаю два класи почуттів.
Перший клас почуттів: любов, прагнення, занепокоєння, або тривога, надія чи впевненість, задоволення, або втіха, або радість.
Другий клас: ненависть, страх, розпач, гнів, обурення, смуток, сором, співчуття. Ці емоції особливо необхідні для оратора у веденні справи, і про них ми поговоримо в цій книжці спочатку в загальних рясах, а потім про кожну зокрема.