Приклади обгрунтування дивись у всіх захисних промовах Ціцерона, крім того, в дуже витончених декламаціях Фабія Квінтіліана, а також в істориків, особливо в Саллюстія, Тіта Лівія і Курція вони дуже переконливі. Не бракує цієї слави і в поетів, але насамперед треба читати найкращих трагіків. Треба виписати /86зв./ і вивчити всім, на мою думку, досконалу 237 промову Одіссея, в якій він відповідає Аянтові (Овідій, «Метаморфози», XIII, р. 306). Але я і тут дещо додам.
1. Паламед спростовує обвинувачення у зраді, яке йому закидає Одіссей, ніби він, підкуплений золотом, яке йому прислав троянський цар Пріам48, повідомляє про грецькі справи троянців. Це взяв Кавсін із Горгія Леонтійського. «Повинен бути якийсь початок зради і то за посередництвом розмови. Бо доказом таємних справ є мова. Але могла відбутися зустріч, коли ані я не приходив до нього, ані він до мене ніколи не приходив, ані ми не могли посилати жодних листів без листоноші сюди й туди? Та уяви собі зустріч, уяви собі також між нами взаємну розмову! Що ж, зрештою, міг говорити грек з варваром?40 Як він слухав і як говорив, чи сам на сам? Але ж між нами немає ніякого мовного зв’язку. А якщо це відбулося за посередництвом перекладача, то ти вже даєш третій доказ того, що це мало відбутися в найбільшій таємниці. Але сталося те, чого, однак не було. Ми ж повинні були дати собі взаємну запоруку і яка ж це запорука? Кажеш: «присяга»? Та хто ж би мені, зрадникові, повірив, якщо б навіть я присягнув? Чи дані заложники? Які? Маю однісінького брата і більше нікого, якого ані вам, розумним, я не міг дати, ані від ворога прийняти якогось сина чи свояка. Гроші, каже, твоєю хай будуть безпечною важливою справою. Та чи великі гроші чи малі? Малі не потрібні для справи, а великі гроші мусили б нести багато людей, і стільки було б свідків змови. І, справді, я б хотів знати і про них, чи вони принесли гроші вдень чи вночі? На ніч забезпечуються різними і численними сторожами, між якими навіть мушка не пролетить. А якщо вдень, то, гадаю, світло денне цим зіркам опирається.
Хай буде і це, хоч це нісенітниця і сприймається як неможливе: я проник у табір ворогів, я взяв гроші або гроші мені принесли від ворогів. Отже, як я міг сховатися від війська і перед тисячами очей? А тепер, будь ласка, скажи, як я ті, що ти кажеш, гроші заховав, як я їх зберіг аж дотепер, поки живу, не затаїв? Чи залишив їх закопаними? Не принесли б ніякої користі. Припустімо все те, що ти приймаєш, хоч воно дуже непевне. Ми зійшлися, поговорили, я взяв гроші, затаїв, заховав. Треба було, щонайголовніше, зрадити царя, Як ви знаєте, це не є справою одного. Змовляються зі мною інші? Хто? Раби /87/ чи вільні? Якби хтось з вас, скільки вас тут вільних, довідався, доніс би це суддям. Отже, чи працею рабів я користуюсь дотепер? О ласкаві боги, це ж неймовірна річ і не досить ефективна, що я жменею рабів знищив тисячу кораблів. Ти, каже, ввів інших. Важко знайти вищих за вас. Але звідки я ввів? Як запровадив їх до середини? Через 238 брами? Володарі мають ключі і дуже пильно їх вартують. По драбинах? Куди? Коли всі вежі оточені воїнами. Я, каже він, зруйнував мури, і тоді, думаю, вартові дивилися на мене спокійно, як мідні статуї, що зовсім неможливе».
2. З першої декламації Фабія Квінтіліана, аміст якої такий: якийсь чоловік, маючи сліпого сина, якого назначив своїм спадкоємцем, привів до нього мачуху, а юнака помістив в окремій частині дому. Якось батько лежав у кімнаті, і там його вбили: щойно на другий день знайшли його убитого з мечем сина у рані. Стіна від його кімнати до кімнати сина була закривавлена слідами від руки. Мачуха звинувачує сина в убивстві, а його захищає Квінтіліан. Я виписую одну частину з його промови, в якій на основі самої сліпоти сина доводиться, що тут не могло бути батьковбивства. «Сліпий задума» батьковбивство? З ким? Чиїм очам довірив себе, щоб іти по всьому домі? Кого вибрав собі за провідника той, що опав сам у своїй кімнаті? Сам наодинці, думаю, з собою розмірковує. Вистачить, якщо він говорить з дуже рішучою людиною. Чому шукає його, щоб був співучасником? Все може знати. По-перше, коли є ніч, потім добре розглянути, чи спить вся челядь. Іти навшпиньках, роблячи певні кроки і на кожну частинку свого страху звертати схвильоване обличчя. О, як мало значить в страху мати самі очі! Так сказав він сам до себе: «Адже хочу вбити батька, але. за ким іде ця рука? Вночі виходжу сам, але куди прийду? Чи думаєш, що ми мешкаємо в сусідніх кімнатах? Дім між батьком і сином середній, скільки блукання, скільки затримки, віддаль велика і навряд чи можна виміряти. Нерозважна сліпото, що ти робиш? Скоріше засвітає. А що, як одне і друге не спить? Що коли мачуха? Анумо, знайду поріг, порушу завіси без скрипу, ввійду до кімнати сплячого, вдарю мечем батька, що відпочиває, раз і буде досить, мачуха не пильнує, спокійно вийду, повернуся, і ніхто, не буде знати. Такі побажання, але сліпота очей розчаровує, хоч тоді ніч обіцяла багато». /87зв./