Дані для спростування можна брати з безпосередніх або природних місць. Однак залишається нам ще сказати про деякі окремі способи, потім про окремі /82/ роди доказів, що є в цій частині, а потім про розміщення доказів спростування.
1. Загальним і переконливим є спростування тільки тоді, коли заперечується закид, як, наприклад, на підставі наших природних особливостей, репутації, способу життя, осіб, речей, свідчень розкриваються чужі суперечності, виявляються сумнівні місця, виділяється чужа недоречність і неясність, наводяться причини цих речей і фактів чи недоречностей. Прикладів є багато.
2. Другий спосіб полягає в своєрідному відступі й обмані, коли про закид говоритимемо в іншому місці, а увагу слухачів переводимо від того, що нас тривожило, до розгляду інших речей. Цей спосіб потребує дуже проникливого таланту і він менш відомий, його легко можна помітити, і він легко може виявитись фальшивим. Через те цей спосіб спростування не треба застосовувати окремо, а там, де доведеться спростувати багато фактів, і де разом з іншими можна застосувати і цей спосіб, який серед них не буде помітним.
3. Існує ще інше, менш пряме спростування, яке називається антиагога або компенсація31, коли ми не відповідаємо на закиди, а самі робимо інші закиди. Цей спосіб найчастіше трапляється в дорадчій промові, в якій змагаються користь зі шкодою або її можливістю, що подаються двома сторонами і т. д. Наприклад, якби тому, хто радить тікати, коли нападає ворог, закидали страх перед розбійниками, то легко можна б відповісти на закид страху перед ворогами, або коли від нас вимагають чогось неможливого, то і ми стільки ж разів вима229гаємо від них чогось іншого неможливого. У цей спосіб ведуть змагання пастухи у Варгілія, де один питає:
У землях яких, ти скажи — Аполлоном нам будеш великим
Простір небесний всього на три лікті відкритий, небільше
[Буколіки, 3, с. 104 — 105].
А другий йому [відповідає]:
У землях яких, ти скажи, виростають квіти й на листочках
Царських імен мають напис?
[Там же, с. 106 — 107].
4. Дуже гарне спростування досягається з допомогою знехтування, коли ми незважаємо на доводи противників і звертаємось до них хіба тільки тоді, коли робимо незначні закиди, які не заслуговують, щоб на них відповідала розважлива людина.
Через те або вміло скажеш, що ти не хочеш на це відповідати, бо кожному відомо, чим воно є і що воно не заслуговує відповіді, або висмієш якимсь дотепом і скажеш іронічно, що це дотепність противника. Подібним до цього є те, коли ми також обурюємося, але не відкидаємо закидів [противника], а тільки накидаємося на нього, заявляючи, що його закиди не правдиві і нікому не можуть здаватися ймовірними. Вживання такого спростування буває тоді, коли ми знаємо, що закид, а також обвинувачення навіть на думку самих слухачів /82зв./ є дуже невдалим і неймовірним. Так, Ціцерон («На захист царя Дейотара», 21) каже до Цезаря: «Хай боги знищать тебе, втікачу.., якщо робиш такі закиди!»
Тут також можемо покористуватися іронією або насмішкою, але тільки в тому, що, як я вже сказав, може підтвердити достовірність нашої справи. Бо більше й частіше ми навіть повинні [користуватись ними], оскільки не рідко закидають те, у спростуванні чого, якщо тобі не забракне аргументів, і тому ти сміхом не тільки розвеселиш, а й тим самим підсилиш підозріння щодо зробленого тобі звинувачення.
5. Важливим способом обгрунтування є розкриття закидів, які взагалі не могли відповідати часові, місцю або способі. Прикладом цього є весь захист Росція Амеріна у Ціцерона, де побічними обставинами місця, часу, осіб і переважно роздумуванням самого Росція доводиться, що Росцій не міг вбити свого батька. Таке спростування, якщо підсилити вагомими доказами, є найсильнішим і найпевінішим.
6. Треба завжди дивитися, чи всі закиди добре узгоджуються між собою, і хай у цих закидах не буде нічого такого, що завдяки вже самій назві могло б суперечити закиду та заперечувати його. Найкращий вид такої оцінки буває тоді, коли ти самими словами противника доводиш те, що геть 230 перевертає смисл його слів і доводить, що його доказ не обгрунтований. Так, Ціцерон, коли Антоній йому закинув, що він знав про вбивство Юлія Цезаря і це обґрунтовував тим, що зразу ж після вбивства Цезаря Марк Брут32 підніс високо закривавлений кинджал і вигукнув ім’я Ціцерона і привітав його з поверненою свободою (Антоній, будучи в опозиції, мав сказати, що він називає тут Брута ради почесті), то Ціцерон, повторюю, на це відповів так («Філіппіка», 2, 30): «Однак зверніть увагу на тупість цієї людини, краще скажу, худобини, бо ж вія сказав: «Брут, ім’я якого я називаю ради моєї пошани до нього, тримаючи в руці закривавлений кинджал, вигукнув: «Ціцероне!» З цього належить зробити висновок, що Ціцерон. був співучасником. Отже мене, як, на твою думку, підозрілого в чомусь, ти називаєш злочинцем, а ім’я того, хто вимахував закривавленим кинджалом ти називаєш, щоб виразити йому пошану? Хай буде так, хай ця тупість виявляється в твоїх словах. Наскільки вона більша у твоїх вчинках і висловах» і т. д.
7. Не менш сильним є спростування, коли до закидів, які нам роблять, ми викликаємо ненависть слухачів. Це може відбуватися двояко: якщо доведемо, що наш вчинок чи мова, за яку нас звинувачують, спільна з вчинком або мовою дуже великих мужів, а також коли те саме треба було б закинути не тільки нам, а й самим суддям або слухачам, /83/ бо ми зробили це безбожно на підставі їх постанови і волі.
Тут найбільше значення мають приклади, якими доводиться те, що нам закинено і що можна б закинути й святим мудрецям. Ціцерон (там же) далі так виступає проти Антонія: «Визначи, нарешті, те, консуле, чим для тебе є справа Брутів33, Гая Кассія34, Гнея Доміція35, Гая Требонія36 та ін. Я тобі ще раз кажу, проспись і видихай винні випари. Чи, може, щоб тебе розбудити, треба до твого тіла прикласти факели, якщо ти засипаєш при такій важливій справі? Невже ж ти не розумієш, що ти повинен раз на завжди вирішити, чи люди, які так вчинили, були вбивцями чи борцями за волю?»
Так, Одіссей в Овідія («Метаморфози», 13, с. 306 і ін.), коли Аянт закидав йому те, що за його намовою Філоктет37, позбавлений всього, був залишений на острові Лемносі, і що на підставі його звинувачень засуджують Паламеда, заперечив ці закиди так:
Ми дивуватись не будем, що дурень Аянт мене гудить,
Вам закидає так само учинки, що сорому гідні.
Як же для мене ганебним було очорнить Паламеда,
То для вас чесним було засудить його незаконно?
Навпліїв син38 захищати не зміг і великих і явних 231
Закидів. Ви ж їх не чули, але ви бачили добре:
Золота повний мішок вам показував, закиди певні.
Що син Пеанта39 живе на Вулкановім Лемносі40 в тому
Я винуватий? Ніякі (Ви самі захищайте свій вчинок! Ви ж дали згоду на це).
8. Якщо ми не можемо заперечити якогось вчинку, то ми будемо доводити, що це або зроблено справедливо, або так підноситимемо його, що буде здаватися, що він не заслуговує догани. Сюди належать усі виправдання: зробив щось нерозважно, незнання є помилкою, думав, що це можна або що це нікого не образить. Вік, нарешті, стать і становище часто бувають захистом справи. Коли Амінта41 обвинувачували у змові проти Александра, подаючи як причину те, /83зв./ що інколи чули, як він дуже сильно ганив царя, він відповів так (Курцій, VII, гл. 1, 21): «Ми, царю, зовсім не визнаємо за собою вини в намірі образити твою величність. Якби мені не загрожувала небезпека, я б сказав, що ти вже давно переміг всяку зависть, щоб ти не подумав, нібито я хочу підлесливою мовою виправдати своє попереднє лихослів’я. Зрештою, хоч хтось і почув які-небудь грубі слова твого воїна, що втомився походом, чи такого, що наражається на небезпеку в боротьбі, чи то хворого, що виліковує свої рани в шатрі, то ми своїми геройськими подвигами заслужили того, щоб ти зарахував ці слова обставинам часу, а не нашій волі. Коли ж трапиться щось жахливіше, тоді винуваті всі: ми накладаємо тоді на себе руки, хоч у нас немає до себе ненависті: якщо батьки зустрічаються [в поєдинку] з дітьми, то і вони для них є неприємними й ненависними. Навпаки, коли нас вшановують подарунками, коли ми повертаємося з вантажем нагород, то хто ж може переносити нас, хто зможе стримати пориви нашої радості? Обуренню і радощам воїнів немає меж» і т. д.
Є ще визначний спосіб спростування: шляхом закидів тому, хто їх нам робить, начебто відкидаючи назад стріли. Він має три види: по-перше, звинувачення, яке нам закидають, закинути противнику і обґрунтовувати його певними доказами.
По-друге, коли буде багато звинувачень та їх доказів, то переможним буде спростування: з одного обвинувачення, неначе визнаного, доведеться, що фальшивим є інший закид. Це подібне до того, про що ми сказали під шостим номером. Наприклад, коли Філота42 підозрювали і обвинувачували в тому, що він прагне до тиранії і через те закидали йому, що він зневажає батьківщину, бо зневажає македонську мову і звичаї, то він дуже вдало спростовує, використавши один з тих закидів (Курцій, кн. VI, розд. 10, 23): «Мені закидають 232 навіть те, що я зневажаю свою рідну мову і македонські звичаї. Отже, я домагаюся влади над тим, що я зневажаю»,. По-третє, найсильнішим спростуванням буде, коли ми доведемо, що закиди або фальшиві або не могли бути або не повинні бути, користуючись тим же, на підставі чого противник довів, що вони є правдивими, були або повинні були бути, так, неначе мечем противника, який повинен був нас вдарати. ми зручно будемо захищатися і будемо воювати проти нього його власною /84/ зброєю. Так діяв євангельський економ, який, як кажуть, розділив таланти поміж слуг. Коли той із них, хто, отримавши один талант, не приніс жодної користі, виправдовував це суворістю хазяїна, то [економ] сказав йому: «Жінеш там, де ти не сіяв» (Від Матфея, 25, 24). Той самий доказ виправдання обертаємо на доказ звинувачення.
9. Так, св. Златоуст, захищаючи перед народом Євтропія, раніше розпусного і дуже жорстокого, який, коли прийшло нещастя, знайшов захист у церкві, і коли ораторові можна було закинути, що він сам раніше воював проти церкви, а тепер опікується нею, то це протиставлення св. Златоустий чудово спростував у промові «На захист Євтропія»: «Ти кажеш, що він прийшов до церкви, він, який вів з нею безперервну боротьбу. Чи ж не треба було особливо вихваляти господа, який поставив його в рамки такої необхідності, що він захищав і могутність і лагідність церкви. Могутність, — тому, що він цілком змінився, ведучи боротьбу з нею, а лагідність за те, що церква свого переслідувача накрила тепер щитом і держить його під опікою своїх крил. Забувши давні кривди, вона з найбільшою любов’ю відкриває йому своє лоно. Що ж є більш блискучим за цей тріумф, чи світлішим за будь-яку перемогу? Це наводить сором на поган і на іудеїв за мене, це показує її лагідність, тому що полонений кориться ворогові і вона його, якого всі залишили і зневажали, заховала, неначе мати, своєю заслоною, виступивши одночасно проти гніву та нестерпного обурення народу до підсудних, Це — дуже велика прикраса».
10. Найкращим спростування буде тоді, коли закид, зроблений нам з метою зневаги, ми вважаємо для себе честю і славою і схвалюємо те, що противник називає обвинуваченням, ми кажемо, що це велика чеснота, заслуга, прекрасний вчинок, почесний і гідний похвали. Таке спростування не лише знімає обвинувачення, а й прикрашає обвинуваченого.
Александрові робили закид, що він безкарно шанував персів, яких сам переміг. А він уважав це для себе гідним слави, заявляючи: «Очевидно, перси, яких ми перемогли, у великій пошані у мене, і справді те є найбільшою ознакою моєї поміркованості, що я навіть над переможеними не володію зухвало 233 (Курцій, VIII, 8, 10). Аянт глумився з Одіссея за те, що він робить засідки на ворогів тільки потай і вночі (Овідій, «Метаморфози», XIII, р. 337 і ін.). Нехай, веде Одіссей, розкаже Аянт про свої вчинки, що їх доконав без свідків, але про які знає ніч. Одіссей цей глум обернув на свою славу:
Я схопив статую, сховану в храмі Фрігійки Мінерви43,
З поміж юрби ворогів! Аянт цей рівнявся б зі мною?
Нам не судилося б Трою здобути без неї ніколи!
Де ж був хоробрий Аянт у той час? Де ж слова пишномовні
Мужа великого? Чом тут боїшся? Чому Одіссей сам
Зважився йти через варти і ночі себе доручити? і т. д.