Перейдемо до деяких попередніх понять, що належать до ораторського мистецтва взагалі, бо хоч дотепер розглянуто все те, що спільне красномовству, але воно більш віддалене «ід нього, і немовби знаходилось перед дверима самого мистецтва, а те, що ми хочемо зараз сказати, то воно хоч і спільне, але й в той же час більш характерне для нього.
Отже, знай найперше, що промова, яку доручають тобі, складається з таких двох елементів: по-перше, [треба взяти до уваги] /41/ тип промови. Адже це, неначе приємна, вільна, захоплююча, вигладжена, виполірована душа з добрими думками і почуттями, що, розійшовшись по всьому тілі, проживає не в окремих членах, а скрізь, так і промова не буде вважатись прикрашеною думками, якщо вони будуть тільки у вступі, а в інших частинах їх не буде.
По-друге, [промова повинна бути] прикрашена ораторськими засобами, неначе квітками, про що буде мова в IV кн. Вони повинні бути не рівномірно розсипані по всій промові, а одні тут, інші там. Чим більше ораторських достоїнств знаходиться водночас у тій самій частині промови, і чим тісніше вони поєднуються, тим красивіше і гарніше стає обличчя промови, наприклад, в тому самому реченні збігаються ампліфікація, поважне почуття і численні фігури. Ось якої сили духа вимагає виконання ораторського завдання (май на увазі три попередні).
Запам’ятай, що в підборі матеріалу потрібний талант, в розміщуванні — розсудливість, а в мовно-стилістичному оформленні — те і друге.
Ораторові варто заздалегідь подумати і працювати більше в тій галузі, де в нього менші здібності. Коли приступає до твору, хай не думає про те, яким чином може його промова подобатися народові. Він повинен не тільки турбуватися тим, як переконати народ, а старанно роздумувати: якби те, 160 що я говорю тепер в присутності якоїсь найбільше досвідченої в галузі ораторського мистецтва людини, сказав, наприклад, в присутності Ціцерона або Демосфена, то в цей спосіб я міг би виявити багато недоліків, які, мабуть, закрались до промови під видом достоїнства.
Крім того, треба знати, що є деякі достоїнства промови, які не відносяться до жодного виду мистецтва, лише вживаються для вираження відповідних властивостей. Вони такі: по-перше, велич, коли йдеться про найвищі справи, про бога, небо, світ, чесноти і т. д. — вона любить емфази 190, сентенції і навмисне уникає прикраси слів;
по-друге, різкість, яка користується осудливими, жахливими, грубими словами та палкими фігурами;
по-третє, навальність, майже тотожна з різкістю, хоч остання сильніша і дещо палкіша;
по-четверте, сила промови, яка полягає у вживанні не низьких і грубих слів, а у використанні слів з вагомим значенням;
по-п’яте, гостра промова, що складається з коротких і дотепних думок, якими легко /41зв./ підбурюють слухача (див. про дотепи в кн. VIII);
по-шосте, популярність, коли оратор пристосовує мову не лише до вух, а й до потреб народу і з нужденних і народові дуже добре відомих справ баре порівняння або докази не для підтвердження великих справ, а так, щоб тільки навести, як, наприклад, Златоуст (гомілія 42, «До антіохійців») на прикладі собак вчить народ коритись богові. /41зв./