СЛОВО
митрополита Київського і всієї України
ФІЛАРЕТА при закритті Собору
Української Православної Церкви
2 листопада 1991 року
Ваші високопреосвященства,
преосвященства, дорогі делегати Собору!
Сприянням Святого Духа Освячений Собор Української Православної Церкви успішно завершив свою роботу. Ми розглянули і всебічно обговорили питання про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
Бажаючи мати благословенний мир, братерське єднання з Матір’ю-Церквою і богозаповідану любов Христову, наш Собор єдинодушно й одноголосно прийняв історичне рішення: звернутися до Святійшого Патріарха Московського і всієї Руси Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з проханням дарувати Українській Православній Церкві повну канонічну самостійність, тобто автокефалію.
Собор вважає, що для блага Церкви в незалежній Україні повинна бути незалежна Церква. Вона буде сприяти зміцненню єдності православ’я в Україні, служити примиренню і встановленню згоди між ворогуючими нині віросповіданнями, згуртуванню всіх національностей, що проживають в Україні. Наша 35-мільйонна паства буде розвивати справи милосердя і духовно-морального відновлення всякої людини, що приходить до Бога.
Ми усвідомлюємо, що в умовах, коли люди протягом декількох поколінь виховувалися в дусі, далекому від віри і християнської моральності, важко відродити людину. Але ми, навчені Євангелієм Господа нашого Ісуса Христа, знаємо, що те, що неможливо людині, можливо Богу.
Ми також усвідомлюємо, що в Україні діють не тільки творчі, але й руйнівні сили. Собор закликає нашу багатомільйонну паству підносити молитви Господу, щоб Він благословив незалежну Україну та її народ трудитися в союзі миру і братерської любові. Ми віруємо і сповідаємо, що для віруючої людини навіть у самих важких обставинах життя є надія на краще. В історії нашої Батьківщини ця віра, поєднана з надією, ніколи не посоромлювала наших предків. Сподіваємося, що вона не посоромить і нас.
У той час, коли в нашому суспільстві виявляються жорстокість і нетерпимість одне до одного, Церква Христова закликає усіх нас любити ближнього свого, як самого себе. Любов Христова повинна об’єднувати людей.
На закінчення я хочу закликати всіх архипастирів і пастирів, ченців і мирян роз’яснювати історичне значення нашого Собору, який повинен служити зміцненню єдності православ’я в Україні, збереженню братерських відносин із Російською Православною Церквою і з усіма помісними православними Церквами, дотриманню священних канонів і наших православних звичаїв, і всієї нашої духовної спадщини незмінними.
Дякую всім учасникам Собору за дух однодушності і братерства, що панував серед нас, за ті труди, що кожен із нас проробив.
На цьому дозвольте Собор Української Православної Церкви оголосити закритим і піднести вдячну молитву Богу за Його благодіяння до усіх нас.