Світ не загине,
доки на землі будуть святі
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Природа людського буття є такою, що кожна лю-
дина, перемагаючи в собi зло, цiєю власною перемогою наносить поразку всесвiтньому злу, таку значиму, що її наслiдки благотворно вiддзеркалюються на долях всього свiту. Всесвiтнє зло, що є переможене в окремiй особi, безконечно перевищує власне зло однiєї людини.
Навiть один святий має неоцiненне, вагоме значення для всього свiту. Самим фактом свого iснування, хоч, можливо, й невiдомого людям, але вiдомого Богу, святi приносять на землю та людству велике Боже благословення. Святий Варсонофiй свiдчить, що у свiй час молитва трьох мужiв утримувала свiт вiд катастрофи. Заради невiдомих свiту святих змiнюється течiя всесвiтнiх подiй. Кожен святий має всесвiтнє значення, оскiльки вiн своїм життям виходить за межi земної iсторiї у свiт вiчностi.
Святi – сiль землi. Вони – сенс буття. Заради них зберiгається i сама земля. Коли земля перестане народжувати святих, тодi зникне сила, що утримує свiт вiд катастрофи.
Просячи i молячи Господа, Авраам запитав, чи помилує Вiн Содом i Гоморру заради десяти праведникiв. Господь вiдповiв: “Не знищу й ради десятьох!” (Бут.18, 32).
Святий старець Афонський Силуан говорить: “Ось думаю, що Господь зберiгає свiт через цих святих людей, бо вони приємнi Богу, i Бог завжди слухає Своїх смиренних рабiв, i всiм нам завжди буває добре за їх молитвами... Свiт стоїть молитвою, а коли молитва послабне, тодi свiт загине... Ти можеш зауважити, що тепер немає таких ченців, якi молилися б за весь свiт; а я тобi скажу, що коли не буде на землi молiльникiв, то свiт скiнчиться, пiдуть великi бiди; i вони є вже тепер”.
Бiльшiсть людей не розумiє зв’язку між релiгiйним життям, внутрiшньою духовною боротьбою зi злом кожної окремої людини і вiчним Божественним буттям. Люди сприймають релiгiйне духовне життя як особисте психологiчне переживання, котре зникає, як тiльки воно зникає в душi подвижника. Насправдi духовне життя святих має вiчне i неперехiдне значення, що вiдбивається на внутрiшньому станi всього свiту.
Старець Силуан сприймав молитву за свiт як вiчне життя, як Божественну дiю в душi людини, як дар благодатi Святого Духа. I доти, доки свiт сприймає цей дар, свiт буде iснувати. А як тiльки на землi не стане серед багатьох людей хоча б окремих носiїв цiєї благодатi, земна iсторiя скiнчиться. I нiяка людська наука i культура не здатнi зупинити цiєї загибелi.
Перебуваючи в борнi зi злом, що має фiзичнi прояви (вбивства, насильства, вiйни тощо), люди удаються до фiзичної сили. В певному розумiннi це потрiбно застосовувати. На шлях фiзичної боротьби зi злом стають навiть християни. В католицькiй Церквi в часи середньовiччя фiзична боротьба зі злом отримала навiть догматичне виправдання, котре не переглянуте й дотепер. Колись це втiлювалося у формi “священної iнквiзицiї”, тепер вiднайденi й iншi форми. Але за своєю духовною сутнiстю фізична боротьба iз злом залишається тiєю ж самою.
У православнiй Церквi – i стародавнiй, i новiй – також вiдомо багато випадкiв фiзичної боротьби зі злом, але це стосувалося окремих iєрархiв i церковних груп. Сама ж Церква не освячувала та не догматизувала цих засобів. Вона завжди наслiдувала приклад розіп’ятого Христа, Який взяв на Себе грiхи свiту.
В часи гонiнь у колишньому Радянському Союзi Церква вела боротьбу зi злом без застосування фiзичного насильства i перемогла. Зло перемагається тiльки добром. Боротьба силовими засобами призводить лише до замiни одного насильства iншим.
В Євангелiї переконливо наводиться приклад: коли самаряни не захотiли приймати Христа, то апостоли Якiв та Iоан запропонували звести вогонь з неба, щоб знищити їх, але Господь заборонив це, сказавши: “Не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душi людськi, а спасати” (Лк. 9, 52-56).
Дорогi браття й сестри! Церква навчає нас молитися про мир у всьому свiтi. Сама лише молитва у поєднаннi з любов’ю може спасти свiт. Ми молимося i за нашу Україну, i за всю Повноту Української Церкви. I Господь почує нашу молитву, якщо вона виходить зi смиренного серця. Вiн дасть нам бачити Українську Церкву єдиною, адмiнiстративно i канонiчно незалежною вiд Московського Патрiархату. Ми в це вiримо i всi надiї покладаємо на Бога. А Вiн не вiдкине нікого, хто звертається по Його допомогу.
Амінь!