– Ваша Святосте, розкажіть про свій шлях до Бога.
– Шлях до Бога почався під час війни. Мій батько загинув на фронті, і тоді переді мною постало питання: продовжує він існувати як істота чи пішов у небуття. Виникає протиріччя. Після смерті людина зникає; з іншого боку, залишається любов. Отже, батько, якого я дуже любив, повинен жити. Тоді у школі переконували, що ніякого Бога, як і загробного життя, немає. А Церква вчила, що людина не зникає. Це відповідало моїм переконанням, світогляду, серцю. Тому без вагань обрав шлях служіння Церкві, Богу. В атеїстичні часи пішов проти течії. Закінчив Одеську, потім – Московську духовну семінарії; у 1950 році з ім’ям Філарет прийняв чернецтво у Троїце-Сергієвій лаврі. З тієї причини, що, оскільки були переслідування священиків у тридцяті роки, їх відправляли до Сибіру, розстрілювали, то я не хотів, щоб моє служіння принесло лихо моїй родині.
Був викладачем Московської духовної академії. Згодом висвятили на єпископа. Спочатку правив службу у Латвії – Ризі, потім у Відні три роки. Повернувшись з Австрії, став ректором Московської духовної академії. І ось вже 37-й рік перебуваю на Київській кафедрі. Спочатку був Екзархом України, потім – Предстоятелем Української Православної Церкви; з 1995 року – Патріарх Київський і всієї Руси-України.
– Ваша Святосте, розкажіть про розбудову Київського Патріархату, зокрема на Київщині.
– Київський Патріархат є правонаступником Київської митрополії, яка була утворена після хрещення Київської Руси, за князя Володимира. У XX сторіччі розпочалася боротьба за автокефалію Української Православної Церкви й українську державність. Автокефалія і українська державність йшли разом. Вороги, знищивши Українську Народну Республіку, взялися за Автокефальну Православну Церкву. У 1991 році Україна проголосила себе суверенною державою, підтвердивши незалежність референдумом 1 грудня. Тоді скликали Помісний Собор Української Православної Церкви, і на ньому вирішили, що має бути й автокефальна Церква. Але Московська Патріархія разом із російською владою (через відповідні політичні сили) почали боротися з автокефалією Української Православної Церкви. Москва організувала розкол українського православ’я на Харківському Соборі. Якби цього не сталося, ми були б повністю незалежними від Московської Патріархії. А так маємо сьогодні розділену Церкву на Московський та Київський Патріархати. Київський Патріархат утворився в 1992 році. У ті часи він був набагато слабкішим, оскільки на перешкоді до його розбудови стояли і деякі наші внутрішні сили. Але ми з кожним роком зміцнювалися і сьогодні є найпотужнішою Церквою. За різними соціологічними дослідженнями (українськими, російськими, європейськими), картина така. Київський Патріархат підтримує 10 мільйонів православних українців, московський – удвічі менше. Але за кількістю парафій Московський Патріархат удвічі більший – має більш як 6 тисяч. Це тому, що влада, в основному, підтримує Московський Патріархат.
Київська єпархія – найпотужніша в Київському Патріархаті. На сьогодні налічує, разом з Києвом, близько 400 парафій. За десять років вона виросла майже вдвічі. Ми спостерігаємо зростання чисельності Київського Патріархату; впевнені в тому, що він буде визнаний світовим православ’ям, з часом стане єдиною помісною Українською Православною Церквою. Це залежить від того, як буде зростати сама Церква. А також від нашої вищої влади. Якби сьогодні влада хотіла мати в Україні помісну Українську Православну Церкву, то почався б процес об’єднання.
– Окремі державні мужі намагаються переконувати віруючих, що Українська Православна Церква МП є самостійною одиницею. Але сам Патріарх Алексій таке твердження спростовує.
– Сама назва Українська Православна Церква Московського Патріархату є фальшивою; це вивіска Московської Церкви, яка вводить в оману українців. Вони хочуть належати до Української Церкви, але фактично належать до Російської. У ній нічого українського немає: проповіді, богослужіння виголошуються російською мовою. Викладання в духовних навчальних закладах також ведеться нею.
Історія православної Церкви в Україні подається у вигідному для Росії світлі. Скажу більше: всі церковні прибутки йдуть до Москви. Тут можуть заперечити. Мовляв, внески туди не посилають. Можливо. Але прибутки має Московський Патріархат через продаж свічок, літератури, церковного начиння.
В Україні налічується майже 12 тисяч парафій, в Росії – 7–8 тисяч. За колишнього Союзу в Україні було 60 відсотків парафій усього Московського Патріархату.
Приблизно стільки їх залишається у підпорядкуванні зараз. Росія має і державні, і церковні інтереси в Україні. Про це відверто висловився один депутат Держдуми: “Ми не маємо в Україні своєї армії. Але ми маємо христове воїнство, яке набагато сильніше, ніж будь-яка армія”.
Якби повністю відокремилася від Москви Українська Православна Церква, то Російська Церква стала б наполовину слабшою у світовому православ’ї.
Сьогодні Московський Патріархат тисне на Вселенського Патріарха і хоче посісти перше місце у світовому православ’ї. Але якщо буде Українська Православна Церква, то цей тиск послабиться.
– У 1988 році Вашими зусиллями відкрита Києво-Печерська лавра. Але зараз туди Вам вхід заборонено. Нині тут господарює УПЦ Московського Патріархату. Це окупація нашої найбільшої святині.
– Дійсно, до її відкриття я доклав дуже багато сил. Я тоді був першим членом Священного Синоду, Патріархом був Пимен. Моїми стараннями були відремонтовані і храми Нижньої лаври, і багато корпусів, навіть звели один. А пішли ми звідти не з власної волі – нас вигнали силою прихильники Москви, які не пускають до лаври не тільки Патріарха, а й наших єпископів, духовенство.
– Даруйте за не дуже приємне для Вас запитання. Дехто називає Філарета розкольником. Тому, кажуть, Церква, яка перебуває під Вашим керівництвом, не має Божої благодаті.
– Розкольниками треба називати саме тих священиків, які зібралися в Харкові і розкололи Українську Церкву. А Київський Патріархат намагається створити єдину Церкву в Україні, об’єднати всі православні парафії, єпархії. Нас називають розкольниками ті, хто є прихильниками Московського Патріархату. Що стосується благодаті, то це є невидима сила, і ніхто не може сказати, де вона діє, а де ні. Як записано в Євангелії: “За плодами їхніми впізнаєте їх”. Благодать діє там, де є любов, віра, мир. Де ненависть, ворожнеча, де православних людей вважають ворогами, там благодаті Божої немає. Диявол і благодать – поняття несумісні.
– Які взаємовідносини Київського Патріархату з Українською Автокефальною Православною Церквою?
– Ми дійшли до того, що підписали домовленості про об’єднання, причому не у Києві, а в Константинополі, у присутності Вселенського Патріарха.
Але пізніше ті політичні сили, які не зацікавлені в об’єднанні українського православ’я, перешкодили нам. І сьогодні ми не можемо до кінця завершити цей процес, хоча немає ніяких серйозних перешкод.
– Читачі запитують, чи не суперечить одне одному те, що, наприклад, батьки вінчаються у церкві Московського Патріархату, а дітей хрестять у церкві Київського Патріархату?
– Нічого тут немає неправильного; церковні таїнства дійсні в обох Патріархатах. Адже всі ми сповідуємо однакову віру і дотримуємося тих церковних канонів, за якими жили наші предки. У Символі віри сказано: “Сповідуй єдине хрещення на відпущення гріхів”. А священики Московського Патріархату повторюють хрещення, яке відбулося в Київському Патріархаті чи в Автокефальній Церкві. А якщо повторюють хрещення, то порушують Символ православної віри.
– Ваша Святосте, багатьох читачів цікавить, чи є наші храми за кордоном?
– Є парафії у Сполучених Штатах, Канаді, Європі, Австралії. Вони складаються з наших співвітчизників, які виїхали за кордон. Крім того, є парафії віруючих неукраїнського походження – німців, французів, які прийняли православ’я. Вони підпорядковані Київському Патріархату.
– Бог дав Вам багато років, але Ви продовжуєте часто їздити по Україні, вести активну церковну і громадську діяльність. Де берете сили?
– Життя і здоров’я дає Бог. Але не без участі людини, тому що здоров’я потрібно берегти. Але це не означає сидіти склавши руки. Можна працювати багато і бути здоровим, а можна мало і бути хворим. Все залежить від способу життя, який обрала для себе людина. Слава Богу, який дав мені міцне здоров’я – нині почуваюся повним сил і натхнення до роботи.
Щиро вдячні за змістовне інтерв’ю. Зичимо Вам, Ваша Святосте, наснаги, здоров’я ще на багато літ.
Спілкувалися Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ,
Ігор МИХАЙЛИШИН,
газета “Український Народний Рух”, 27 грудня 2002 року – 3 січня 2003 року