– Ваша Святосте! Перш за все дозвольте привітати Вас з успішним візитом до Північної Америки. Ознайомте, будь ласка, читачів газети з метою Вашого перебування за океаном.
– Головною метою поїздки до США було висвячення протоієрея Степана Біляка, який буде керівником вікаріату УПЦ Київського Патріархату у США, на єпископа Бориспільського. Така потреба виникла давно. Після смерті Патріарха Мстислава частина закордонної Української Церкви ввійшла до складу Київського Патріархату. А частина відійшла під омофор Вселенського Патріарха. У складі Київського Патріархату знаходяться 16 парафій. Після мого відвідання в 1998 році США для керівництва цими парафіями був призначений адміністратор. Але віруючі й духовенство просили призначити їм єпископа. Священний Синод обрав єпископом протопресвітера Степана Біляка. Отець Степан служить священиком майже 60 років. Він народився в Закарпатті. Висвятив його в 1943 році митрополит Варшавський Діонисій. Отець Степан служив в Україні, Німеччині, США. Він збудував кілька храмів, був головою консисторії. На його кандидатурі зійшлися всі парафії. Священний Синод також погодився з його кандидатурою.
17 травня ц. р. єпископ Димитрій (Рудюк), ректор Духовної академії і семінарії, постриг Степана Біляка у чернецтво, 18 травня відбулося наречення, а 19 травня відбулась урочиста, за участі єпископа Уманського Олександра, єпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія, представників майже всіх парафій УПЦ Київського Патріархату у США, хіротонія, яку звершив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Це була перша хіротонія Київського Патріархату на території США.
– Якою була реакція з боку Бавнд-Бруку?
– Якоїсь протидії я не відчував, бо сам цей акт не спрямований проти УПЦ у складі Константинопольського Патріархату. Він буде сприяти порозумінню та налагодженню церковного життя у наших парафіях. Ми хочемо, щоб цей акт сприяв нашому входженню до світової церковної спільноти.
– Перейдімо тепер, Ваша Святосте, до наших українських справ. У чому суть подій, що відбулися недавно в Полтаві?
– Захоплення храму Святого Миколая УПЦ Київського Патріархату є однією з подій, що свідчать про гоніння, які відбуваються останнім часом. Крім захоплення цього храму, чому сприяла влада, є інші подібні випадки. Так само було у Криму. Фонд державного майна має намір відібрати на незаконних підставах єдине приміщення для богослужіння й залишає Київський Патріархат без храму в Сімферополі. Такий самий тиск здійснюється на Київщині. З усіх областей надходять повідомлення про тиск на Київський Патріархат за участю представників місцевої влади. Часто посадові особи зустрічаються з духовними особами і схиляють та переконують їх перейти до Московського Патріархату. Навіть у моєму рідному селі Благодатному підіслали хуліганів, які погрожували будівельникам, що будують храм Київського Патріархату. Події в Полтаві треба розглядати в загальному контексті ставлення до Української Православної Церкви Київського Патріархату.
– З Божою допомогою витримаємо й ці випробування. Наша Церква перебуває у стадії становлення. Це відбувається не так швидко, як хочеться. Яке церковне бачення соціальної політики й наших перспектив?
– Наша Церква робить дуже багато благодійних справ. Але, звичайно, не в таких масштабах, як нам хотілося б. Наша Церква фінансово не забезпечена. У ХІХ столітті Церква мала свої господарства і прибутки. Вони використовувалися на утримання притулків, лікарень, шкіл, прочан.
По всій Україні Київський Патріархат займається благодійництвом. У Києві тримаємо кілька їдалень для малозабезпечених. У Тельманівському районі Донецької області утримуємо будинок для самотніх людей похилого віку.
Нещодавно в с. Буки Сквирського району на Київщині під патронатом УПЦ Київського Патріархату стараннями благодійника Івана Миколайовича Суслова відкрито притулок для сиріт з європейськими умовами проживання. Туди прийматимуть талановитих сиріт, щоб не пропали їхні здібності, а були збережені для них і для України. В інших єпархіях також будуть створюватися подібні заклади.
– Чи існує пенсійний фонд для священиків?
– За радянських часів був фонд для вдів та дітей священиків, якщо їх не забезпечувала держава. Зараз Церква робить внески до соцстраху, й держава виплачує пенсії.
– Як ставиться Київський Патріархат до Указу Президента про повернення церковного майна?
– Ми вітаємо Указ про повернення культових споруд Церкві. В указі Президент зняв обмеження, і всі церковні споруди й майно, начиння, ікони, будинки, книги повинні повертатися Церкві. Багато церковного майна знаходиться в музеях. Експозиції зачіпати не треба. Музеї повинні зберігати свої цінності, але те, що не виставлено і знаходиться у фондах, слід віддати Церкві. Ми не хочемо, щоб цим указом було завдано шкоди українській культурі. Але до цього треба підійти розумно. Ми пропонуємо спочатку організувати спільні виставки. У нас є намір створити під егідою Церкви музей історії Української Церкви. Але турбує те, що указом може скористатися лише Московський Патріархат, а інші Церкви не отримають нічого. Ми вже бачимо, що Київському Патріархату нічого не передається, а Московському Патріархату передаються приміщення музею Києво-Печерської лаври й не тільки. Є інформація, що з Софійського музею відселяється архів, і приміщення мають передати Московському Патріархату, тоді як Київський Патріархат від самого початку заявив про свої претензії на Софійський собор. Уже був готовий указ про передачу Малої Софії і Митрополичих палат МП, але ж це собор національної Церкви, а Київський Патріархат є її спадкоємцем і продовжувачем, тому МП не може претендувати на нього. Вища Церковна Рада Київського Патріархату зробила відповідну заявку на Софійський собор. Уже про це говоримо десять років.
Таке саме або ще гірше становище і в інших містах України. Наприклад, у м. Харкові Успенський собор використовується не за призначенням, а наша Церква не має жодного пристосованого приміщення.
У Чернігові не передається й не використовується за призначенням Катеринівська церква.
У Дніпропетровську залишився лише Брянський собор св. Миколая, який ми просимо передати Київського Патріархату, але нічого домогтися не можемо.
– Я був у Варшаві й бачив в аеропорту капличку. Може, ми щось подібне зможемо зробити в Борисполі, може, на новому автовокзалі, щоб подорожній міг задовольнити свої духовні потреби?
– На залізничному вокзалі в Києві з південного боку є капличка, яку передали МП. Але на розі вулиць Комінтерна й Жилянської з північного боку була церква Пророка Іллі. Вона належала Михайлівському монастирю. І було б логічно, щоб цю невелику церкву передали Київському Патріархату. Ще на Подолі є церква Різдва Христового, що будується, і Київський міський голова обіцяв передати її нашій Церкві, бо вона пов’язана з пам’яттю про Тараса Шевченка – нашого українського Пророка, а МП жодного відношення до нього не має.
– Ваша Святосте! В якому стані єдність Церкви?
– Україна як держава беззаперечно потребує єдиної помісної православної Церкви. Як помісна Церква Київського Патріархату вже існує, але ми хочемо мати єдину Церкву. У цьому нас підтримує Вселенський Патріарх. Але на перешкоді стоїть МП. Усі протиріччя сьогодні між Москвою і Києвом, Константинополем і Москвою. Сьогодні Константинополь продовжує переговори. Але вони знаходяться в безвиході через тиск МП. Тим більше від них відсторонені УАПЦ і УПЦ Київського Патріархату.
– Яке Ваше ставлення до можливого введення Патріархату в УГКЦ?
– Це їхня справа. У нас з ними добрі стосунки. Але дивно буде, якщо УГКЦ отримає Патріархат і не буде єдиної Церкви, визнаної Вселенським Патріархом. Тому може статися, що Патріархат УГКЦ буде визнаний і з ним будуть рахуватися, а з православними не будуть. Реально в Київського Патріархату понад 10 мільйонів віруючих, а в МП трохи більше 5 мільйонів. Але влада ставиться до нас упереджено і штучно підтримує розвиток МП. Опитування, проведені визнаними соціологічними службами, сходяться на тому, що Київський Патріархат має набагато більше прихильників. МП представляє в Україні інтереси Російської Церкви, але українська влада чомусь нерідко підтримує саме МП.
19 червня 10-та річниця розкольницького “Харківського Собору”. Тоді Москва не сподівалася такої єдності Українського православ’я. Але ми все одно об’єднались би з УАПЦ й існували б як єдина Церква, якби не відіграли свою роль спецслужби на Харківському зібранні. Вони разом з Москвою доклали рук до розколу українського православ’я. Але я переконаний, що він буде подоланий.
– Бажаємо Вам успіхів у справі служіння українському народу й дякуємо за цікаву, змістовну розмову. Переконаний, що читачам “Українського слова” буде корисно ознайомитися зі станом справ в Українському православ’ї, як-то кажуть, із перших рук.
Розмову вів Олександр КУЧЕРУК,
газета “Українське слово”, 20–26 червня 2002 року