Країна наближається до визначного дня – Різдва Христового. Осмислюючи цю подію і її значення, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ висловлює свої міркування і стосовно свята, і стосовно нинішніх суспільних проблем.
– Що означає для світу Різдво Христове!
– Це є не тільки народження Ісуса Христа як людини. Це прихід Сина Божого, однієї з трьох Іпостасей Пресвятої Тройці, тобто Самого Творця, Який створив всесвіт. Це з’єднання в одній особі Божества і людської природи.
Для кого це було потрібно? Не для Бога, а для нас, людей. Бо якщо характеризувати стан, в якому перебувало людство більш як дві тисячі років тому, то його гріховна розбещеність була безпросвітною. Моральний розлад, розпуста, багатоженство, нестримний егоїзм, заміна справжнього Богошанування ідолопоклонством – царство зла охопило все людство і, як наслідок гріховності людської природи, повсюдно запанував закон смерті. Щоб визволити нас від рабства гріха, і прийшов у світ Син Божий – з’єднавшись з нашою людською природою, народився від Пресвятої Діви Марії у Вифлеємській печері.
У цьогорічному різдвяному посланні преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Української Православної Церкви Київського Патріархату ще раз нагадую піснеспів, який не раз чуємо у церкві під час різдвяного богослужіння: “З нами Бог, розумійте, народи, і підкорюйтеся, бо з нами Бог!”. Що означають ці слова? Вони свідчать про те, що з безмежної любові до людей, щоб спасти нас від гріха і смерті, величний Бог принизив Себе і став смиренною людиною.
Церква святкує Різдво Христове, щоб нагадати християнам, які втрачають надію у цьому світі, що Бог не залишив людство на самоті зі злом. Для того, щоб бути впевненим у земному житті, мати міцну надію, треба кожній людині духовно відродитися в особистому житті. Моральне оздоровлення суспільства через окрему людину є місією Церкви. Соціальне служіння має важливе значення, але набагато важливішим є духовне відродження. Недаремно Христос Спаситель сказав: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам”, тобто турбуйтеся насамперед про духовні цінності, а матеріальні будуть наслідком вашого духовного життя. Церква закликає своїх послідовників до активної участі у суспільному житті, але при цьому до такої участі, яка ґрунтувалася б на засадах християнської моралі. Це означає також, що християнство повинно давати відповідь на сучасні проблеми.
– Звертаючись до давньої історії, ви нагадали про ті сутінки гріха, які охопили суспільство більш як дві тисячі років тому. Деморалізацію спостерігаємо, на жаль, і у нинішньому суспільстві. Якою повинна бути відповідь християнства на сучасні проблеми?
– Злочинність зростає як в Україні, так і в усьому світі. Чому люди ображають ближнього, грабують, убивають? Чому безсоромні лаються, неправдомовці обманюють, клятвопорушники порушують клятви, а кривдники кривдять? Чому людина, сама перебуваючи у гріхах, осуджує інших? Чому неправедні судді неправедно судять, фальшиві свідки лжесвідчать, а ті, хто мають владу, зловживають нею? Чому п’яниці п’ють, наркомани вживають наркотики? Чому розвалюються благополучні, здавалося б, сім’ї? На всі ці запитання можна відповісти однозначно – тому, що Бога немає перед ними, немає страху Божого, не бояться вони вічних мук і не думають про Царство Небесне. Якби Бог був перед очима грішника, якби він знав і пам’ятав про майбутній суд та про покарання Боже, тоді не посмів би грішити і гнівити Бога – свого праведного Суддю.
Віруючі самі себе запитують: “Як жити, щоб не загинути? Як жити, щоб спастись?”.
“Як жити?” – питання не пусте. З подібним запитанням до Ісуса Христа звернувся законник, людина вчена, авторитетна у суспільстві. Він сказав: “Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?”. Господь відповів запитанням: “У Законі що написано?”.
Значить, відповідь на питання “як жити?” може бути така: виконуй Закон Божий. І ми знаємо цей Закон, тому що він написаний на скрижалях нашого серця. А для тих, у кого серце кам’яне, Господь написав десять заповідей на скрижалях кам’яних.
Роз’яснюючи Закон, Ісус Христос дав заповідь: “Не роби іншому того, чого не бажаєш собі”.
– І все ж людині під тягарем проблем світу важко іноді виконувати цю заповідь?..
– Людина за своєю суттю є суспільною істотою. Від колиски до могили вона постійно знаходиться серед подібних до неї людей, входить з ними у безперервне спілкування. Сім’я, друзі, знайомі, товариші по роботі, службі, нарешті, сторонні люди, з якими конче необхідно стикатися, створюють таку різноманітну і вельми заплутану мережу стосунків, що людині нерідко важко визначитись, як їй правильно поводитися.
До того ж усі мають різні характери, різне бачення. У одного Христос такий, у іншого – інший, одна людина інтелігентна, інша – маловихована, одна викликає повагу, інша – навпаки, вселяє якщо не огиду, то байдужість. Один ставиться до нас прихильно, інший утискає. Скільки потрібно терпіння, тактовності, вправності, хитрувань, часто неправди і лицемірства, щоб зберегти і підтримувати з кожним нормальні стосунки! Мимоволі людині доводиться рахуватися з вимогами часу і обставин. Вона постійно змінює поведінку і настрій. Хіба це нормально? Чи є у таких діях людини щось євангельське, християнське? І невже не можна спростити і звести до єдності все, цю складну плутанину стосунків побудувати на твердому і загальному принципі? Не лише можна, а й слід. І ще раз хочу наголосити на тому, до чого закликає всіх нас Господь: “Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм”.
– У багатьох релігійних текстах знаходимо думку про те, що любов до ближніх є основою не лише сімейного, а й суспільного життя.
– Один законник, спокушуючи Ісуса Христа, запитав Його: “Учителю, яка заповідь найбільша в Законі”? Ісус сказав йому: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки”. Любов – це основа, на якій стоїть весь світ, створений Господом. Якби ми могли пізнати тайни Божі, ми всі зрозуміли б, що Бог створив світ з любові до людей, щоб люди насолоджувалися його красою, славили свого Творця і, живучи серед собі подібних у любові, блаженствували й раділи.
Кожна людина повинна любити Бога, любити не тільки із вдячності, але головним чином тому, що у любові до Бога полягає сутність життя всіх розумних істот. Ось чому Ісус Христос сказав, що любов до Бога – це перша і найбільша, а значить, і найважливіша заповідь.
Друга заповідь Божа – любити ближнього, як самого себе, – справді є основою і сімейного, і суспільного життя. Чому ж у суспільному житті ми часто страждаємо? Тому, що у людей немає любові одне до одного. Люди не виконують заповідь Божу про любов до ближніх і тим самим порушують встановлений Богом закон духовного життя. Більшість людей стали егоїстами, бо дбають тільки про себе і своє благополуччя.
Чому нині досить часто розпадаються шлюби? Тому, що молоді люди, вступаючи у шлюб, не мають міцної духовної основи, тобто не мають справжньої любові. А якби вони мали любов, яка довготерпить, не залишає зла, їхній шлюб був би міцним. Недаремно ж під час вінчання нареченим дають пити із однієї чаші вино – цим обрядом Церква свідчить, що впродовж усього життя молоді люди будуть пити із однієї чаші і радість, і страждання, і треба бути готовими до цього.
– У нинішньому світі досить гострою стала боротьба за владу. Як Церква розцінює владолюбство?
– Існує духовна і світська влада. Християнин, який одержав ту чи іншу владу, повинен мати здоровий глузд та добру совість. Без розуму начальник буде помилятися, як сліпий, а без доброї совісті буде розоряти, а не творити суспільство.
Чимало бід у нашому суспільстві виникає з тієї причини, що окремі начальники позбавлені поміркованості. Деякі правдами і неправдами домагаються державних посад, а державного глузду їм бракує. Від таких користі не буде – одні непорозуміння. Інші начальники мають розум і знають як управляти, але не мають доброї совісті. Відсутність її призводить до зловживання владою. Коли у того, хто наділений владою, немає стримуючого принципу, тобто совісті, він легко може стати на шлях злочину.
Владолюбство є велике зло у людині і початок усілякого зла у суспільстві. Ми знаємо, що беззаконному Іроду не страшно було вбити тисячі немовлят, щоб позбавитися новонародженого Ісуса, щоб не втратити царську владу. Це було дві тисячі років тому, а скільки безвинних загинуло у XX столітті? А причина та ж сама – владолюбство. Намагання утримати свою владу над людьми і цілими народами.
О, велике зло владолюбства! Людина хоче мати владу над іншими, а собою володіти не може. Треба перш за все навчитися керувати своїми діями. Для християнина будь-яка влада не благоденство та честь, а тяжкий хрест, поєднаний з великими і численними труднощами та клопотами. Хочеш мати владу над людьми, будь готовий до труднощів і наберися терпіння.
Святитель Тихон Задонський дає таку рекомендацію начальникам: “Коли відчуваєш гнів на підлеглого – бережися під час гніву карати словом і ділом, але зачекай, доки гнів ущухне. Оскільки під час гніву не зможеш покарати по-християнськи, а зробиш багато непристойного і того, що й не личить тобі. Про це ти будеш потім жалкувати, але вже не забереш назад того, що зроблено чи сказано”.
– Церковне середовище за всієї своєї праведності в існуванні іноді потерпає і від усілякого роду порушень Заповідей Божих та суспільних законів, які, звичайно ж, не можуть лишитися без покарання. Хто визначає цю міру покарання?
– Бог бажає не покарання, а хоче, щоб усі люди спаслися. Це стосується грішних людей як поза Церквою, так і у самій Церкві. Бог хоче, щоб люди виправилися, змінили своє гріховне життя на життя праведне, щоб виконували заповіді духовні і закони громадянські. Коли йдеться про порушення моральних законів, то цими питаннями займається Церква, вона закликає грішників до виправлення, до покаяння, до зміни свого життя, або накладає єпітимію, яка носить характер спонукання до того, щоб людина виправилася. Це стосується будь-якого грішника, який носить ім’я християнина, а християнських обов’язків не виконує, не виконує законів Божих.
А коли порушуються закони цивільні, творяться злочини, то право суду і покарання належить державі. Це споконвіку так було – ще за законами, які прийняли Ярослав Мудрий та Володимир Великий.
Поряд із закликом до виправлення і покаяння Церква застосовує і покарання до порушників моральних законів – за тяжкі моральні вчинки вона відлучає від Церкви і духовенство, і мирян. Таким прикладом є відлучення від Церкви апостолом Павлом кровозмісника, який вступив у незаконний шлюб. Якщо брати день теперішній і порушення моральних законів священиками, то за це церковна влада може заборонити їм проведення богослужінь, вони не матимуть права відправляти таїнства.
– І все ж, коли приходять такі свята, як Новий рік та Різдво Христове, люди не стільки переймаються проблемами, скільки складають плани на майбутнє.
– Коли приходить Новий рік, у втомленому серці народжуються надії і сподівання на краще майбутнє. Усі ми підсвідомо прагнемо бути щасливими, і тільки минулий досвід примушує нас повертатися до дійсності і запитувати себе: де ж це краще життя, й у чому полягає справжнє щастя? Де те щастя, яким мають рівно володіти всі люди, незалежно від їх соціального стану, добробуту, здоров’я та інших зовнішніх ознак буття?
На це вічне питання людині відповідає блаженний Августин – отець святої Церкви IV століття. Прийнявши Таїнство Хрещення і бачачи, як щиро, зі слізьми на очах, молилася за нього його мати, він сказав: “Я знайшов справжнє щастя – воно в Богові, Який створив мене. І тепер молюся: “Господи, Ти створив людину, подарував їй душу, як образ Свого Духа, дав розум, щоб пізнати Тебе, серце – щоб любити. Я бажаю пізнати Тебе, я хочу любити і виконувати Твої закони, дотримуватися Твоїх заповідей і через це досягнути щастя”.
Не передрішуючи майбутнього і не бентежачись сумним сьогоденням, нехай кожна людина мірою своїх сил працює над собою і покладе від себе хоч би один камінь у величну споруду священного храму любові. Заповідь Божа звернена не до якогось безособового, абстрактного людства, а до кожного з нас зокрема. І кожна людина має йти цим шляхом.
У цей святковий день сердечно вітаю всіх вас, дорогі браття і сестри, всіх християн України з Різдвом Христовим і Новим роком! Прославляючи Різдво Христове, смиренно дякуймо Богові за всі Його благодіяння, за радість і скорботи, за Його безмежну любов до нас, грішних. Нехай милість Господня перебуває на нас і на Україні нашій і у новому році. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зі всіма нами.
Христос народився, славімо Його!
Розмову вела Галина МАКАРЕНКО,
газета “Юридичний вісник”, 5–11 січня 2002 року