Старець Ісихій упросив одного монаха, і той показав молодому Петрові кілька малих сусідніх монастирів. А потім відвів його до Св. Миколаївського Медведівського монастиря на Київщині, в 25 верстах від м. Чигирина, біля містечка Медведівки, на острові річки Тясмин.
І тут знову послушник Петро ревно приймається за читання та списування книг, вправ-ляється в монашому житті. А на Спаса, 6 серпня 1741 року, ігумен Никифор постриг послушника Петра в рясофор, з нареченням його Пар-фенієм. Велика подія в житті Величковського!
Разом з ним був пострижений у рясофор і другий послушник, названий Платоном. Але нашому молодому ідеалістові трапилося так, що ці імена поплутали, і наш Петро став Платоном1... На послух Платонові призначено не багато — трапезу та кухню.
Монастир був ніби спокійний, і чернець Петро думав побути в ньому довше і повчитися. Та вийшло не так: загальне українське лихоліття — унія — докотилося й до Медведівського монастиря, до нього прибув польський урядник, щоб навернути його в унію. Урядник зібрав усіх монахів і став їх криком умовляти прийняти унію. Звичайно, ченці рішуче відмовилися і урядник розлютився. Він описав усе майно й церковні речі, церкву замкнув і запечатав, а ключа забрав собі. І, кленучи монахів, виїхав...
1 Яцимирський. С. 192; «Житіє». С. 9, 40; Четвериков С. С. 37.
Це була звичайна тоді подія для православних у Польщі...
Цілий місяць стояла церква замкнена... Монахи знали ці уніятські насилля, і стали помалу втікати, хто куди... А на дворі був лютий мороз...
Життя Паїсія подає про це:
«З Божого попусту настало гоніння в Україні на православну віру від злословних уніятів, що нахиляли православних до свого злочестя... Через усе це була велика печаль у тому монастирі. І коли тамошні отці побачили, що вже більше місяця церква стоїть замкнена і запечатана, дехто з них почали розходитися, куди хто хотів»1
Змушений був покинути Медведівського монастиря й наш рясофорний Платон, і разом з іншою братією подався таки до Києва. Була думка в нього піти до спокійної Молдавії, але «страха ради поляків тоді було неможливим іти в Молдавію». Мрії ідейного юнака, тепер уже рясофорного ченця, знову розбилися. Унія вбивала Україну взагалі, і тяжкою її жертвою був і чернець Платон...