За часу навчання в академії Петра Величковського у ній навчалося понад 1200 учнів, з них третина синів духовного звання, а дві третини — світських. Студенти ділилися на різні гуртки, а тому були різних ідеологій. Ці гуртки сильно й багато працювали.
Учень Петро жив не в академії, а в при-ходській церковній бурсі. Зібрався там окремий гурт мрійливих юнаків, які любили високочес-нотне життя, любили вже за молодих років понад усе аскетизм і монаше життя.
Цікаво, що вже тоді юнаки виробили собі високоморальний світогляд, як належить жити в світі. Цього світогляду П. Величковський додержував усе своє життя. А саме:
1. Не суди свого ближнього, хоч би ти на власні очі бачив гріхи його!
2. Ні до кого не виявляй ненависти!
3. Цілим серцем прощай кривди, хто тебе скривдив!
Юнаки клялися один перед одним, що вони: 1. Підуть у ченці, і 2. Ніколи не підуть у багатий монастир, бо в ньому не знайдуть спасіння.
У таких юнацьких групах вироблялася своя глибоко-чеснотна ідеологія. Юнаки свідомо ненавиділи багатство і свідомо виховувалися в бідності. Пригадаймо, що власне таку саму ідеологію виробив собі ще в академії товариш і земляк Петрів — Григорій Сковорода (Сковорода вступив в академію року 1738).
Юнаки визнавали: «Краще позоставатися в миру, як тільки для виду зрікатися світового добра, але жити собі в монастирі безтурботно та широко, і тим спокушати мирян, ображати мо-наший стан і навіки засуджувати свої душі на день Суду Божого»1...
І молоденькі юнаки поклялися один одному, що таки покинуть цей зрадливий світ і підуть у правдиве монашество для аскетичного подвижництва.
Київ стає центром аскетичної філософії.
Учень Петро згодом почув охолоду до академічної науки, бо вона в молодших класах була світська. Цього часу він зустрівся з глибоким аскетом ієросхімонахом Пахомієм, який багато бачив, багато пережив, і той мав на нього й на інших великий вплив. На жаль, о. Пахомій не
1 С. Четвериков. С. 18.
вговорював студентів, що їхній обов`язок перше закінчити академію.
Літня перерва науки в академії була від 15 липня по 15 вересня, два місяці. Час канікул Петро провадив у матері в Полтаві, і без кінця читав та пильнував жити в аскезі.
Року 1738, зимою, трапилася в житті Петра Величковського академічна подія, яка сильно вплинула на його піднесений ідеологічний стан, — двоє його товаришів по науці покинули академію і втекли в Китаївський скит під Києвом. Незабаром пішов туди й студент Петро, і три дні пробув там, — у розмові з товаришами про правдиве монашество та в читанні книги великого аскета Сирійця. Монаше життя Китаївського скиту сильно припало Петрові до вподоби, і тільки мати ще задержувала його в академії. Через три дні Петро вернувся до школи, бо скит його не прийняв.
В Китаєві справді прекрасна природа, і вона сильно вплинула на молодого мрійливого юнака. А до того в Китаївському скиту, що належав до Києво-Печерської Лаври, був величний хор, який полонив юнакову душу. І ці враження по-зосталися на все життя його і остаточно поставили юнака на монашу дорогу.
Року 1738 молодий Петро вже не поїхав на канікули додому, але ціле літо пробув у Києві, оглядаючи та вивчаючи київські історичні монастирі, а надто Києво-Печерську Лавру. А певне в світі нема кращого місця, як Печерська Лавра вліті, положена над широким Дніпром!
Хотів Петро вступити послушником до Китаївського скиту, але без дозволу матері його не прийняли.
На 1738—1739 рік викладали в академії риторику, та молодий Петро навчався вже зовсім мало. На цей час до Києва приїхав Молдавський митрополит Антоній Черновський, і зробив великий вплив на Петра. Митрополит служив по-румунському, і той захопився служенням Бо-гослужб іншою, не церковнослов`янською мовою, і це поширило його ідеологію, а також від митрополичого оточення він розвідався про хороші молдавські монастирі.
Один з товаришів Петра повідомив префекта (помічника ректора) академії о. Сильвестра Ку-лябку, що учень Петро Величковський зовсім не вчиться, а мати його даремно витрачається на сина. Отець Кулябко покликав до себе учня Петра, і той йому чистосердечно признався, що він більше вчитися не буде, бо не варто. Здивований префект запитався: чому?
І Величковський докладно вияснив, чому саме, і це вияснення високо цінне, бо воно показує нам світогляд молодого Петра. Він сказав:
1. Я хочу якнайскоріше прийняти чернецтво, і твердо постановив це, бо ж смертний час нікому не відомий...
2. Мене навчають в академії світських наук, а вони не приносять моїй душі жодної користи... Я чую в академії тільки поганських богів та мудреців: Цицерона, Арістотеля, Платона. Навчаючись такого, від чого світ збився з належної дороги, не бачучи користи для моєї душі від такої науки, я й покинув її, щоб і мені самому не споганитись1...
3. А третя причина така: «Розглядаючи плоди цієї науки в духовних особах монашого сану, я бачу, що вони — немов світські сановники — живуть у великій честі та в славі, зодягаються в дорогі одежі та в сла-ву, їздять прехорошими кіньми та в дорогих повозах... Не на осуд їх говорю це, — нехай не буде! Я боюся й дрижу, щоб і мені самому, навчившися цієї світської науки і ставши монахом, не впасти ще в гіршу недугу... Ось через це все я й постановив покинути світську науку!»1
1 Навпаки, його ровесник Григорій Сковорода кохався в античній культурі і не боявся її впливу. У своїх творах він цитував грецьких та латинських авторів. Але Петро Величковський мав рацію оминати «поганських» авторів, — Григорій Сковорода чистоту українського православія таки надщербив...
Це високоважливе вияснення, яке показує ідеологію молодого аскета та й цілого гуртка юнаків у Києві. Від неї так і віє пізнішою наукою Григорія Сковороди, що тоді саме навчався в духовній академії, і сам був під впливом цієї ідеології. І цікаво підкреслити тут, що цієї ідеології студенти набиралися не в академії, а поза її стінами, — в своїх бурсах, яких немало було в Києві.