Іов Желізо завжди був зразком чеснотного монашого життя і без слів кликав увесь монастир за собою власне найкращими прикладами, які сам подавав. Монастир був великий і не легко було давати добрий лад йому — завжди потрібна була невпинна праця, до всього треба було пильно доглянути. Іов був зразком трудящого монаха: він цілий день невпинно працював і ніхто ніколи не бачив його без праці. Він дуже любив садок та город і цілими днями працював у них: то садив і пересаджував дерева в монастирському садку, то копав у городі, то копав саджавки для води. Сам невпинно працював, і других кликав до того ж.
І аж до нашого часу позосталися старезні й весочезні липи, руками Іова насаджені, позосталося й два ставки (для пійла худоби), руками його викопані. Разом з монахами Іов викопав при монастирі глибоку криницю, яка так само позосталася й дотепер1.
А по ночах Іов любив молитися. Ставав на коліна і зо слізьми вичитував свого улюбленого акафиста до Божої Матері і гаряче молився, часто зо слізьми, щоб вона, милостива заступниця, визволила Україну і ввесь «руський народ» від жорстокої унії. Особливо любив Іов молитися в своїй печері — зачинявся в ній і молився на самоті без перешкод.
Життєписець Іова, ієросхимонах Досифей, його улюблений учень, пише про це:
«Коли б ця камінна печера мала уста, вона розповіла б нам, що Іов зачинявся в печері на день, а то й на три дні і більше, а часом і на тиждень, а годувався тільки слізьми своїми. І безперервно молився про добро світу, за православну церкву, за народ український, за те, щоб серед нього панувала Віра Православна, а не унія. Молився і плакав, і гарячі сльози рясно лилися на холодну долівку печери... Бо рятунок українцям позоставався тільки в Бозі».
Від постійної праці та неперестанного стояння на колінах усе тіло Іова вкрилося язвами, а часом навіть відпадало від тіла. А ноги боліли й отікали та пухли. Але вічний молільник, не
1 Див.: Хойнацький А. С. 54 і 56.
зважаючи на це, ревно молився, І благав почаївську опікунку оборонити український народ від уніятських підступів та жорстокостей.
Іов був глибокий мовчальник. Ніхто ніколи не чув від нього непотрібного слова. Усією душею любив Ісусову молитву, і дуже часто проказував її: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!» Часто це була його відповідь там, де треба було дати гострішу.
Іов був щедрий і многомилостивий, і допомагав кожному, хто до нього про що звертався. А бідоти було тоді багато, і Іов заспокоював, кого міг і чим міг.
Родина дідичів Жабокрицьких не раз допомагала Почаївському монастиреві. Але в 40-х роках XVII століття Жабокрицькі зовсім збідніли, і ігумен Іов прийняв їх з трьома дітьми до Почаївського монастиря1.
Одного разу довго й гаряче молився Іов Почаївський. Але встав з молитви, щоб пройтися поміж монастирськими будинками, і зайшов до клуні зо збіжжям. Аж бачить, якийсь чоловік незграбно вовтузиться з великим мішком пшениці, усе ніяк не може взяти собі на плечі. Бо затяжкий був.
Іов підійшов і тихо допоміг злодієві, щоб легше взяти мішка на плечі:
— Бери зручніше, брате, бо не донесеш... Я піддам тобі... Як треба, то бери собі, брате... Але пам`ятай про Господа...
I більше нічого, і Іов мовчить...
I злодій не витримав: кинув мішка, а сам повалився в ноги преподобному, і просив вибачити за крадіж, на яку його пхнув нечистий...
А Іов тихо пішов у свою печеру і молився далі, просячи Пречисту рятувати всіх і допомагати бідним.
І печера була улюбленим місцем святого — тут він завжди молився, тут він душевно відпочивав. І тут він поклався і на свій вічний спочинок — у ній його нетлінні мощі лежать і тепер. А Іовова печера — це святиня всеукраїнська.
За своє глибоке чеснотне життя Іов удостоївся навіть того, що йому одного разу явилася Божа Мати. Життєписець і учень Досифей розповідає, що він сам бачив оце. «Одного разу, — пише він, — преподобний Іов молився в своїй печері. Аж ранком осяяло його світло Божої благодаті, яке сяяло дві годині безперестанно. А я, побачивши це, у великім страху впав на землю, переможений таким чудесним видінням». І, певне, не раз бувало таке чудесне явління.
Повстання Богдана Хмельницького стало року 1648-го всенародним, і всі чекали великих змін. Але наступив 1651 рік, коли преподобному Іову довелося багато перетерпіти й пережити душевно.
Берестечко знаходиться недалеко від Почаєва, над річкою Стиром, і тут у неділю 22 червня 1651 року сталася велика трагедія України: в боротьбі за віру православну проти унії полягло від поляків 30,000 козацтва... В архиєрейській мантії, у митрі, з Євангелією в одній руці, а з освяченим мечем у другій Коринфський митрополит Йоасаф носився на полі, підбадьорюючи козацтво стояти за віру православну проти унії, але митрополита перейняв польський шляхтич на коні, і прошив його мечем1...
1 Костомаровь Н. Богдан Хмельницкій. 1870. Т. II. С 358.
Це прошило душу і преподобному Іову, бо митрополит Йоасаф напевне спинявся в Почаївськім монастирі. І взагалі берестецькі бої сильно вплинули на монастиря, бо він був чисто українським і вірою, і своєю ідеологією. Столітній ігумен Іов нічим не міг допомогти козакам, крім як своєю гарячою молитвою. Думаю, що свого часу славний гетьман Богдан Хмельницький побував у Почаївськім монастирі, і Іов приймав його, як оборонця православної віри, як нищителя смертоносної унії, що «була причиною всього злого в Україні», як говорив сам великий Богдан.
Козаки втікали з-під Берестечка і, певне, багато було їх і в Почаївськім монастирі, і вони запевняли всіх, що це не кінець, що православіє таки переможе і козаки відімстять за зрадливу унію. І Іов Желізо глибоко в це вірив і гаряче молився за Україну.
В акафисті преподобному Іову ясно змальоване все чеснотне життя його. Подамо кілька уривків 1 з нього:
«Ти полюбив єси зачинення в печері, де проводив дні і ночі в молитві 1.3. Почаївські брати чули безперестанно Ісусову молитву, яку твої уста вимовляли, отче Іове, і бачили сльози, що текли з твоїх очей, наставлялися бесідою твоєю, навчалися прикладом життя твого й виголошували: «Радуйся, молитвенику наш найдобріший. Радуйся, учителю наш Кроткий... 1.4. Ти Хрестителя в повздержанні наслідував» 1.4.
Почаївські монахи й прості люди бачили, як їх ігумен смиряв себе копанням землі, і садженням дерев, і збиранням гною, і дивувалися, як другому Дамаскину, і тим зненавидили всю єре-
1 Скорочення: І — це Ікос, а котрий саме — це зазначено цифрою.
тичну гординю, а в православп затверджували свої душі і проказували: «Радуйся, доброго подвига вождю... 1.5. Ти тіло своє за життя свого постом і трудами перемагав єси 1.6. Ти навчав нас дбати про своє спасіння» 1.11. І багато такого іншого.