Іван Желізо народився в Галичині на Покутті, десь біля 1551 року1. Народився на Станіславівщині в православній родині, яка свя-
1 Деякі дослідники, за Пом`яником, що зберігається в Почаєві, подають, що батько Іова звався Іван, а мати Ага-фія, що жили вони недалеко від Коломиї. Родина була заможна й шляхетна. Див.: С. Антонович, с 19. Життя Іова, написане його учнем Досифеєм, подає тільки: «Родом бі от преділ Покутських, в землі Галицькой, от родителей правовірних і христолюбивих».
то берегла свою батьківську віру св. Князя Володимира, віру православну. Маленький Іван зростав у чеснотному оточенні, у пошані до Господа і його віри православної. З малих літ у дитини помічався нахил до релігійного життя.
У той час прості селяни звичайно прізвищ не мали, а мали їх тільки шляхтичі. Батьки Іова прізвище мали, Желізо, а це піддає думку, що вони були шляхтичі.
Дитина, певне, не раз бувала на прощах у своїм поблизькім монастирі, і рано бачила глибоку радість православних монастирів і їх небесну красу служения Богові. І дитина рано запрагла віддатися Господеві цілком, і вступити в монастир.
Тільки десять років мала дитина, коли вступила в Угорницький монастир послушником, і його там прийняли з любов`ю. Чому так рано дитина вступила до монастиря, нема відомостей — можливо, що батьки його разом померли, а може їх татари захопили в полон або вбили, що тоді бувало нерідко. Це був десь 1561 рік. Це Господь захотів, щоб Іов Желізо віддався на службу йому ще з дитячих років. Беручи це на увагу, стане ясним, чому малий монашок вибрав собі ім`я Іова многострадального1.
Угорницький Спаський монастир, здається, тоді тільки постав2, але можливо, що він існував уже й до того. Монастир був Товмацького
1 Проф. А. А. Хойнацький (Почаевская Успенская Лавра, 1897, с. 49) подає, ніби малий Іван Желізо таємно втік від батьків у монастир. Джерела про це не свідчать.
2 Проф. Ів. Крип`якевич у своїй праці «Середньовічні монастирі в Галичині» на с. 103 подає, що Угорницький монастир згадується від початку XVII в. Це не так, — він уже був року 1560-го. Австрія закрила цього монастиря 1752 року. Див. «Записки ЧВВ». Жовква, 1926. Т. II. Вип. 1-2.
повіту біля Отинії, десь над Дністром, у Карпатах. Не виключено, що тут недалеко було й рідне село Івана Желізо, яке він так рано покинув. У цьому монастирі малий Іван бував, певне, не раз зі своїми батьками.
Малого хлопця віддали в науку до еклесіярха (монаха ключаря, що відав порядком Богослужб), і під ним він був два роки. Молоденький монашок був тихий і пильний, дуже добре вчився, та все мовчав і мовчав. І все пильнував усім послужити й усім догодити.
А в 12 літ, десь року 1563-го, молодий послушник Іван став проситися постригти його в монахи. Бажання небуденне для малого, але його сповнили, і Іван став Іовом. Чому власне назвали Іовом? Це слово староєврейське, і Словник 1627 р. Памви Беринди вияснює його так (с. 283): «Тверд, любяй Бога, або боліючий, або вздихаючий, терп`ячий неупріязні». Можливо, що молодий монашок уже перед тим багато натерпівся, пізнав горе, тому й назвали його Іовом. У всякому разі, Іов усе життя своє не забув значення цього глибокого слова і був справді твердий у своїй православній вірі та любив Бога. Школи не забував він і свого многостраждального біблійного праотця Іова, що твердо беріг віру в Бога, не зважаючи ні на жодні терпіння.
Іов був дуже чеснотним монахом, був «як Алгол», каже його життєписець. Монаші обов`язки виконував пильно — був слухняний, смиренний і повний мовчальник. Усі його любили, бо Іов усім смиренно корився. І ревно навчався Святого Письма, і читав книжки, які міг дістати.
Коли Іов досяг повноліття, то його висвятили в диякони, а пізніше і в ієреї, і він став ієромонахом. Тепер священичі обов`язки та сам священичий сан ще більше споважнили Іова — він пильнує жити чистим монашим життям. І слава про молодого чеснотного монаха стала ширитися по Галичині.
Іов від юнацьких літ був аскетом: суворо постив і любив багато молитися. А тепер віддавався цьому весь. Бути справді з Господом стало ціллю життя Іова.
А десь року 1581-го, коли Іову сповнилось 30 літ, він постригся в «великий Ангельський образ», — прийняв т. зв. схиму, став схимонахом. При прийнятті схими знов конче міняється ім`я і Іов став Іоаном, як звався він до монашества. Це рідкий випадок, щоб молодий монах відважився стати схимонахом чи ієросхимонахом, бо такий без крайньої потреби не може кидати свого помешкання — обов`язаний не виходити з келії.
Схиму прийняв Іов на пам`ять Івана Предтечі, тому пильнував і наслідувати йому в усьому — суворо постив, просто зодягався, любив самотність і довгу молитву. Може, схиму прийняв він 24 червня, на день Івана Предтечі.
Прийнявши «великий Серафимський образ» (схиму), ієросхимонах Іван ще побільшив свої християнські й аскетичні подвиги та поглибив своє чеснотне життя. І чутки про суворе чеснот-не життя Івана покотилися по всіх Карпатах, по всій Галичині.
Угорницький монастир спочатку розвивався дуже помалу, але трохи пізніше він добре розрісся, а це тому, що ігуменом його став знаменитий Іов Княгиницький (f 1621). Дідич Адам Балабан сильно просив Княгиницького: "Єсть у моїй маєтності церковця мала святого Архистратига Михаїла. Я тебе задовільню всім, що потрібне, тільки спасайся й моли Бога за нас. А коли захочеш приймати й братів однодушних, то я з дружиною своєю дамо вам потрібне, бо хочу мати в своїй маєтності богомольця й монастиря"... і Іов Княгиницький пішов до Угорник, "і почав там жити скитським життям, а незабаром стали приходити до нього багато-хто з монахів та світських, хто хотів з ним жити та спасати душу свою"1.
Безумовно, чеснотний схимонах, трохи пізніше основного скиту Манявського, що був недалеко від Угорник, ще застав Іова Желізо в Угорниках, і Іов мав змогу виховуватися в високоосвідченого ігумена Княгиницького. Сцди ж, до Угорник, приходив з Афону і славний борець проти унії, Іван Вишенський, приятель Княгиницького. І ці три великі мужі, завзяті борці проти унії, мали нагоду обміркувати способи боротьби проти неї.
Праця преподобного Іова в Угорницькім монастирі коротко, але виразно оцінена в Акафисті йому: "Радуйся, обитель (монастиря) Угорницькую твоїм житієм просвітливий!" (Ікос 1).