Праці митр. Іларіона (Огієнка)

 

 

Митрополит Арсеній своїм характером був чистий волиняк старого часу. Він добре знав усі жорстокі утиски тодішніх католиків та уніятів, що силою нищили Українську Православну Церкву. Він уже змалку всією істотою своєю полюбив переслідувану Православну Віру, і звик боронити її.

Видатніші юнаки, особливо духовного роду, звичайно кидали свою батьківщину в Польщі і втікали в Україну, до Києва. Вступали в Київську Могилянську Колегію, набували тут вищу освіту, а з нею набували всю українську національну ідеологію та свідомість окремої старої культурної нації. Власне ця свідомість ішла з киянами на все життя, де б вони не працювали.

Був один духовний центр в Україні — Київ, був один освітній осередок — Могилянська Колегія, і хто перейшов ці осередки, той одержував і національну, і церковну ідеологію на все життя своє.

Усю цю українську вікову школу перейшов повно і Митрополит Арсеній, і таким пішов у життя, і таким і позостався аж до могили.

Чистота Православія для нього була душею його, бо це була головна прикмета Української Церкви взагалі. Уже сто років нищили цю чистоту уніяти , і краще українське Духовенство глибоко знаю це й відважно боронило чистоту своєї Віри, як ознаку нації, ознаку найголовнішу. Ця саме риса світилася в характері Святителя Димитрія Туптала, Архімандрита Паісія Величковського, і інших українських великих духовних осіб.

Православну Віру Митрополит Арсеній беріг у повній чистоті. На нього доносили, буцім то він говорив, що „в справах Віри мені й цариця не указ!" (М. Попов 196).

Своєму ростовському Духовенству Митрополит наказував, що „повинно слухати волю тільки його", а не світської влади. Для того часу це була революційна думка.

З цим органічно було пов`язане і правдолюбство. Божу Правду Святитель Арсеній ставив над усе, і боронив її сміливо, відкрито й публічно. Мало цього, — голосно всім доводив, що правдолюбство — обов`язок усього Духовенства. І часто гостро різав Правду і царям в очі.

Архиєрейська совість була жива й сильна в Святителя Арсенія, і сонцем світила в ньому. Взагалі в Україні було високе розуміння конечности повної і діяльної ієрейської совісти, — вона була вищим суддею чинів Духовенства, і вона родила правдолюбство.

Великим правдолюбцем, з високо чуткою Архиєрейською совістю, був і Святитель Димитрій, але він був спокійний, мовчазний, глибоко ввічливий, тому він і зміг у Московії більш-менш спокійно померти.

Святитель Арсеній був протилежний: гарячий, відкритий, говіркий, і на компроміси не йшов. Часто на словах і в письмі був аж надто різкий, на що Св. Синод не раз прикро звертав йому увагу. Оця риса характеру Святителя і згубила його.

Починаючи від Петра II державні урядники постійно брутально вмішувались у справи Церкви, і цим дошкульно били її. Ієрархія мовчала, бо було небезпечно сваритися з урядом. Не таким був Святитель Арсеній: він у своїй Митрополії просто виганяв урядників! Коли з царського наказу різні п`яні офіцери та урядники стали описувати церковне вівтарне майно, Митрополит Арсеній, опираючись на вікову українську традицію, не допускав їх входити у Вівтар, забороняв торкатися освячених речей, доводячи це Канонами, і здіймав цілі бучі. І царські урядники втікали, затаївши злобу на Митрополита.

Зате слава про Митрополита Арсенія, як сміливого оборонця Православної Церкви, пішла по всій Росії та по всій Україні, і на нього дивилися, як на Богом посланого Пророка супроти атеїстичної німчури, що обсіла тоді всі вищі уряди в Росії.

„Світська влада не сміє вмішуватись у справи Церкви!" — це був голос Святителя Арсенія на всю Росію. І до цього голосу всі прислуховувались, як до голосу Церкви, як до голосу віковічної традиції.

А влада світська відкрито проповідувала, що вона вища за духовну, і пхала Церкву під себе. І добре знала, як сильно перешкоджає їй у цьому Митрополит Арсеній.

Таким недавно був Патріярх Никон (1605—1681), таким тепер був Митрополит Арсеній, — і доля їх в імперіялістичній Росії мусіла бути однакова.

Святитель Арсеній викохався на чистій українській православній ідеології: Церква вільна, свободу їй дав Сам Основник її. Цього на Московії мало хто розумів, а царі — самодержці були рішуче проти такої ідеології!

І власне на Митрополиті Арсенії і збіглися ці дві протилежні течії: церковна і світська. Звичайно, світська — до зубів озброєна — перемогла!

Світська влада перемогла Патріярха Никона, але вбила всю Христову свободу Церкви, а тим понизила й її. Панування над Церквою царської влади породило, а головно закріпило старообрядство, яке з бітом часу все більшало на числі та силі, і все кричало про брак свободи в Церкві. Старообрядство — це живий і грізний протест проти захоплення Церкви світською владою, проти знищення Патріярхату. Бо й справді, — вільна у Христі Православна Церква стала в Росії тільки „Відомством Православного Ісповідання" при царі та його світському уряді.

Пониження прав Церкви й Духовенства давало старообрядцям підставу до закріплення.

Святитель Арсеній був членом Св. Синоду, і говорив і писав, що світських урядників у Синоді бути не може ... Звичайно, такої думки відкрито він був тільки один.

З Синоду й почалися в Святителя непорозуміння. Члени Синоду обов`язані були складати присягу, а в цій присязі було таке місце ще з часу Петра І: „З клятвою ісповідую, що найвищим суддею цієї Духовної Колегії (Синоду) є сама Всеросійська Монархиня, Государиня наша".1 Року 1742-го Митрополит Арсеній був призначений членом Синоду, але — як ми бачили — зрікся скласти присягу в такій формі, заявляючи, що Головою Церкви є Ісус Христос, а не цариця. І подав цариці Єлисаветі відповідне письменне вияснення. Цариця була лагідного характеру, та й чоловік її, Олексій Розумовський, заступився, і справа була „зам`ята".

Святитель Арсеній відкрито й прилюдно говорив про дуже дражливу справу того часу, — про конечність відновлення Патріяршества, хоч проти цього завжди був уряд. Митрополит відкрито виступав проти всього того нового, що завів цар Петро І, і звав його новини недопустимими в Церкві й чужими їй.

Митрополит бачив, що власне всю патріяршу владу в Церкві захопив царський уряд, а тому Церква тратила свою силу та повагу, а з цим він погодитися не міг.

Святитель Арсеній був мало обережний, і не все поступав за наукою Апостола Павла: „Уважайте, як маєте поводитися бережно, не як немудрі, але як мудрі, викупляючи час, — дні бо лукаві!" (Ефес. 5. 15—16).

Матеріяли свідчать, що Митрополит Арсеній року 1740-го належав до групи, яка підпирала цесарівну Єлисавету Петрівну (М. Попов, ст. XVIII), а це, звичайно, грозило йому щонайменше засланням. Та за Правду Митрополит Арсеній життя свого не жалів: головне чистота Архиєрейської совісти!

Через усе це ім`я Митрополита Арсенія ввесь час було окутане неправдою та злобою, — бо час був лукавий, а Святитель завжди найвище ставив совість.

Справді, в обороні прав Церкви Митрополит Арсеній був завжди ісповідницько відважний. Тоді, особливо за цариці Анни Іванівни (1730—1740), трясла Росією Біронова протестантська Таємна Канцелярія, а на чолі її стояв найлютіший кат генерал А. І. Ушаков. На своїх дибах він позакатовував тисячі людей, а тисячі позасилав на Сибір.

І ось проти цієї Таємної Канцелярії не раз відважно виступав Митрополит Арсеній, і тільки Господь обороняв його від цих „диб" і катувань...

Митрополит Ростовський уже трохи знав характер цариці Катерини, але постановив не мовчати, щоб не кривити архиєрейською совістю і „не бути двоєдушним". І він послав свого листа до Св. Синоду, — це був акт великого лицарства!

Проф. В. Більбасов високо ставить протест Митрополита Арсенія в ту чорну пору, коли всі по-рабському служили цариці Катерині, і дивується чесній відвазі Митрополита Арсенія .2

Митрополит Арсеній завжди навчав, що основою церковного управління мусить бути Закон Божий, що його дають Святе Писання, Догмати та Канони Святих Отців. А з державних Законів тільки ті, які згідні зо Словом Божим. І навіть т. зв. „Духовного Регламента" Петра І треба приймати постільки, поскільки він згоден зо Словом Божим.3

Так вірував Митрополит Арсеній, і мав лицарську й ісповідницьку сміливість так навчати і так писати! Звичайно, проти цього виступав увесь уряд з царицею Катериною, і Митрополита знищили!

Російська Московська Церква мала тоді багато різних непорядків, які постали найголовніше з часу Петра І, бо це він перший почав душити Православну Церкву, щоб підпорядкувати її цілком цареві. До Петра у Вербну Неділю Патріярх їхав на Богослужбу на коні (на осляті), а московський цар тримав коня за вуздечку, — це всі приймали, що духовна влада вища за світську. Петро І перший відмовився вести Патріярхового коня, і почав творити нову державу, в якій цар став самодержавним, а Церква підкорялася цареві.

З новим устроєм Церкви відкрито не погоджувався Митрополит Арсені`й, наслідуючи ідеологію Патріярха Никона. Але, — як упав був Никон, так упав і Арсеній!

„Літописець о Ростовських Архиереях" (Спб. 1890 р., примітка 48) так пише про Митрополита Арсенія: Владика Арсеній — високо справедливий, він наказуючий і суворий, але він завжди вибачливий. „Суворий він був для тих, хто не виконував своїх обов`язків, а хто був ревний, до тих був радісний. Кажуть, що Арсеній до всіх був милостивий".

Дослідник життя М. Арсенія твердить, що „це була людина сильних чеснотних основ. Він був наполегливий викоріняти пороки, але не відомо ви-падка, коли він не простив би винному. Він не відмовив у християнському прощенні навіть кату, коли той покаявся".4

Митрополит Арсеній був повний безсрібреник. Йому дозволили забрати з собою з Ростова в Карельський манастир усі власні гроші, — і їх було 97 р. 90 коп. Зате він мав власну бібліотеку, що складалася з 339 назов: з них 177 назов іншомовних, а 162 — церковнослов`янських, українських і російських. Оце все майно Митрополита Арсенія....

Ще одна риса характеризує Митрополита Арсенія, — відсутність цареславства. Українські духовні вчені, попадаючи на північ, у Росію, часто звертали на себе увагу власне тим, що славили царів чи цариць у своїх проповідях чи в окремих творах, — Владика Арсеній зумів вийти від цього, і цареславством ніколи не займався. З царицею Єлисаветою, за її довгого царювання (25. XI. 1741—24. XII. 1761), він був у добрих стосунках, але публічно ніколи не хвалив її. За цариці Катерини (28. VI. 1762—14. IV. 1763) Митрополит закінчив свою працю, ніколи з нею не погодившись в її руїнній церковній політиці. Оце була церковна ідеологія Святителя Арсенія, і він від неї не відступав усе своє життя. Він уважав це за Правду Божу, — за неї стояв і її проповідував. Це був останній Божий оборонець прав і чистоти науки Церкви. Це був Никон українського походження!

І власне таким уявляла його вся Росія і вся Україна.

 

1 Е. Поселян инъ: Русская Церковь и русскіе подвижники 18-го в-Ька. Спб. 1905 р., ст. 123.

2 Исторія Екатерины II, т. II, ст. 227 і 231.

3 3 Записки до Св. Синоду 1763-го року, 6-го березня л. 1.

4 М. Попов, ст. 209.

 

 

 

Починаючи з Петра І в Росії стало ширитись таке, що кожен з письменників уважав за правило доброго тону писати про Духовенство зле або взагалі недостойно критикувати його. На Духовенство всі нападали, всі підкреслювали його малу освіту, але дати йому добру школу — про це не думали.

Письменник Кантемір у своїх сатирах їдко висміював Духовенство, і писав, що воно „красномовне в шинку, а не на амвоні".5

Образами Священиків було переповнене тодішнє життя, — і Митрополит Арсеній тяжко це сприймав і сильно реагував. Духовенство мусить мати авторитет, тоді і Церква буде в більшій пошані!

То був час жорстокої панщини, і різні пани — великі й малі — бездушно били, сікли й мордували своїх селян за найменшу провину. Таке саме було поводження і з Духовенством: їх часто тягли на панщину, прилюдно били, знущалися з Духовенства навіть у самому Храмі... А знайти оборону перед такими насильствами не було де...

Де тільки можна було, Митрополит Арсеній сильно боронив своє ростовське Духовенство перед світською владою і не давав його кривдити. Власне, все життя Митрополита Арсенія пройшло в такій обороні, бо кривдам Духовенства тоді кінця не було.

Поміщики завжди сильно кривдили Духовенство, і Митрополит Арсеній завзято боронив його від цих щоденних насильств, як ми бачили це вище.

Митрополит Арсеній завжди боронив своє Духовенство від кривди уряду, боронив „принципово, — з принципу оборони Церкви". Завжди ставився дуже недовірливо до доносів на Духовенство від світських, — наперед чув неправду. Напр. року 1742-го йому подано неправдивого доноса на одного Архимандрита, що той ніби п`янствує і кривдить своїх підлеглих, і Митрополит зараз таки зарядив „найперше покарати самого донощика за те, що доносить про кривди з голих чуток, — не собі, а стороннім йому людям", а вже по цьому дослідити справу .6 Дослід показав, що донос був неправдивий.

Дошкульно кривдили Духовенство дворяни та взагалі сильні світу цього, і Митрополит Арсеній виступав і проти них. Напр. Переславський воєвода князь Щепин так побив одного Священика, що той помер. Слідство мало що дало, і Митрополит Арсеній таки добився перегляду справи і кари на князя. Тоді скрізь була панщина, і дикі поміщики жорстоко поводилися і з Духовенством. Де міг і коли міг, Митрополит Арсеній сильно боровся з такими панами-самодурами.

Один поміщик змусив свого Священика славити Христа на Свято не в домі, а в його ... хліві... Почувши про це, Митрополит Арсеній закликав цього пана до себе, — і наказав висікти його різками ...7

Ростовський купець Нащокин побив монаха, — з наказу Владики Арсенія купця зловили і вкинули в в`язницю (тоді — яму) ...8

Багатий Ярославський фабрикант, майор Лакостов, 14-го листопада 1742-го року, сильно п`яний, явився о годині 3-ій вночі в Церкву, наказав дзвонити і змусив о. Настоятеля правити для нього Св. Літургію вночі... Митрополит Арсеній довів до того, що великого багача таки покарали.

Поваги до Св. Вівтаря часом не було, — в нього входили всі. Митрополит Арсеній наказав нікого у Вівтар не пускати, крім пономарів, які повинні часто сповідатися й причащатися. Він поступав так, як наказувало йому „Ізвістіе Учительне" („Наука про Св. Літургію").

Час тоді був такий, що всіх провинників по суду жорстоко карали, щоб застрахати не тільки винного, але й інших. Кара була однакова і для світських, і для Духовенства. Звичайно на винних надягали пута чи кайдани на руки й на ноги, і жорстоко били батогами, шелепами і ін. Це був звичай, і він був і за Митрополита Арсенія.

До всього треба було вмішуватися і невинних боронити.

 

5 Пор. С. Соловьев, том VI, ст. 268, 1496.

6 М. Попов, ст. 147.

7 „День" 1864 р. ч. II. Попов 202.

8 „Русскій Архивъ" 1895 р., кн. V, ст. 5.

 

 

3. Митрополит Арсеній як проповідник.

 

Святитель Ростовський Арсеній був видатним проповідником свого часу, — давні відомості звуть його красномовним. У цьому відношенні він продовжував традицію свого славного попередника, Святителя Димитрія Туптала. Проповідувати любив і часто це робив.

Київська Могилянська Академія, яку покінчив Митрополит Арсеній, здавна звернула більшу увагу на навчання своїх учнів доброго проповідництва, і цим високо підняла стан його, бодай по більших містах. Добрі проповідники шанувалися в Україні, а в XVIII ст. багато їх попереходили в Росію і сильно вплинули на стан її проповідництва. Таким був і Митрополит Арсеній.

Арсеній Мацієвич, закінчивши Могилянську Колегію, працював як „казнодій" (проповідник) у Києві й Чернігові, а пізніше в Тобольську в Сибірі. На жаль, ці перші його проповіді (1727—1742) не дійшли до нашого часу. В одному акті 1733 р. о. Арсеній підписався, як: „Проповідник Слова Божого", цебто так, як це робилося в Україні.

Митрополит Арсеній пильно проповідував, і його проповіді за 16 років (1747—1763) склали — 12 грубих томів, що зберігалися в Ярославській Духовній Семінарії. Року 1763-го, коли Митрополит був арештований, у нього забрали проповіді останніх трьох літ (1760—1763), що були при ньому, — вони зберігалися окремо в Архіві Св. Синоду.

Як Митрополит, Арсеній найбільше проповідей виголосив у своєму катедральному місті Ростові, але він проповідував і в Ярославі та в інших містах, а також і по селах. Коли бував у Москві, то проповідував і там.

Ієрархи українці завжди добивалися собі можности проповідувати в присутності царя чи цариці. Звичайно, до таких проповідей проповідник готувався більше і намагався краще їх виголосити. П`ять раз проповідував у присутності цариці і М. Арсеній, і всі ці його проповіді були видрукувані.

Зміст проповідей М. Арсенія найчастіше характеру догматичного або морального. Багато проповідей — глибоко наукові пояснення на Псалми, науково-богословського характеру. Такі проповіді на Псалми писав М. Арсеній всі 16 літ, від яких маємо

їх. Крім цього, є проповіді проти розколу, а окремі місця проти нього дуже часті. Виступав проти різних народніх забобонів, яких в його Єпархії було аж надто багато. Любив виясняти значення Догмату Воплощения Сина Божого. Взагалі, зміст проповідей різний, але головно — науково-богословський. Простий народ розумів їх мало.

За духом свого часу, усі проповіді М. Арсенія рясно переповнені цитатами з Св. Писання та з творів Св. Отців, — цих цитат часом буває так багато, що ними густо набита вся проповідь, а свого — зовсім мало. Час був такий, що вірні, особливо розкольники, охотніше сприймали власне самі оці цитати, а не вияснення проповідника. В бібліотеці Митрополита Арсенія були добрі латинські конкорданції, де на потрібну тему давалися відповідні цитати. Є такі проповіді, в яких ці цитати списані не рукою Митрополита, а якогось його канцеляриста, якому М. Арсеній доручав списати.

Багато цитат із Пролога, багато виписок із українських проповідників: „Обіду душевного", „Меча Духовного" Арх. Лазаря Барановича, „Ключа Розуміння" 1663 р. Архим. І. Галятовського і ін. Є виписки з книги „Ифика" 1712 р. У всіх проповідях М. Арсеній виявляв свою глибоку богословську науку, особливо в виясненнях Псалмів.

Через усе це, за духом часу, проповіді М. Арсенія мало живі і з живим життям пов`язані мало. Часто вони такого наукового змісту, що не могли бути зрозумілими для його слухачів, і ті часом виходили з Церкви. Власне час був такий, що про зрозумілість проповіді проповідники мало дбали, — це прийшло значно пізніше, аж у віці XIX. Хіба проповіді морального характеру були трохи живіші.

Ознакою цих проповідей була й їх довгота, а часом одна проповідь розкладалась на два-три рази.

Проповідь про покаяння виголошувалась у п`яти бесідах. Тон проповідей часто різкий, особливо коли говорилось про розкольників.

Любив М. Арсеній — за духом часу — подавати грецьку мітологію, любив говорити алегоріями, — усе це ознаки проповіді київської за XVII—XVIII віки. Проповіді Митрополита Арсенія глибокі змістом й науково богословські, але є й „схоластичні", — побудовані по всіх правилах тодішньої київської науки. Зате вони завжди навчальні, завжди мають цінний зміст.

Митрополит Арсеній завжди пильно готувався до своєї проповіді і наперед писав її, а в Церкві — читав. Проповіді ці користалися широкою популярністю, і деякі з них ходили в народі рукописними. Напр. у Бібліотеці гр. Уварова зберігається товстий збірник переписаних проповідей М. Арсенія, — хтось наскладав їх цілий том .9

Року 1742—1743-го у Москві вийшла збірка його перших проповідей: „Семь поученій ". Але всіх своїх проповідей він не видав. У бібліотеці Ярославської Духовної Семінарії, яку так любив Святитель, зберігається 12 товстих рукописних томів з проповідями Митрополита Арсенія, — тут їх 217. Цей збірник дуже важливий, але, на жаль, мало досліджений. Думаю, що в цих рукописних проповідях знаходиться багато цінного матеріялу для вивчення світогляду самого Святителя. Де вони тепер?

Взагалі, по архівах і музеях Росії зберігається велике число рукописних проповідей українських Архиєреїв, — це часто цінні богословські твори, але вони не видані і не вивчені, бо ми мало цікавимось українським духовим майном!...

 

9 Попов, ст. 256.

 

 

 

1. Головна тема, над якою багато працював Святитель Арсеній, це був розкол. Розкольників було повно в Ростовській Митрополії .10 Святитель Арсеній пішов слідами Св. Димитрія, — не тільки боровся з розколом, але й писав проти нього різні богословські вияснення.

Взагалі треба сказати, що протирозкольничу богословську науку зродили в Росії Архиєреї українці, — вони писали проти розколу найбільше, їхні праці проти розколу найсильніші.

Як ми вище розповіли, коли Ієромонах Арсеній служив у Камчатській Експедиції (1734—1736), то зимою він був у Соловецькому манастирі, і там стрівся з старообрядцем, Ігуменом Йоасафом , який був засланий сюди за старообрядство. Ієромонах Арсеній старався навернути Ігумена Йоасафа до чистого Православія, вів з ним палкі дискусії, і з цього склав свою книжку: „Увіщаніе бывшему Монашескому Игумену Іоасафу, за расколъ въ Соловецкомъ заключеніи содержащемуся, мною нижайшимъ въ той же Обители Соловецкой сочиненное", 1734 року.11

Це „Увіщання" (Уговорення) — це перший науковий твір о. Арсенія. Головний зміст його — наука про Церкву, бо старообрядці стали ЇЇ не визнавати. Докладно подано і про Христові Таїнства. Взагалі, „Увіщання" — це богословський, сильний і глибокий, трактат. Характером своїм це твір київської школи. Мова сильна, але здержлива супроти розкольників.

2. Ще року 1722 з наказу царя Петра І Синод послав в м. Олонець Ієромонаха Неофита для дискусії з розкольниками Вигоріцьких Скитів про їхню незгоду з Святою Церквою. Ієромонах Неофит успіху не мав, а подратовані старовіри готували свою відповідь на підняті питання.

Року 1723-го вийшли (в рукопису) „Поморскіе Отвєты" на писання православних проти старообрядства. Ці „Поморскіе Отвєты" склав відомий, добре освічений Андрей Денисов, запеклий старообрядець. Ця книга була написана спокійно й сильно, і стала ширитися.

„Поморскіе Отвєты" Св. Синод зараз таки передав Архиепископу Тверському Феофилактові Лопатинському (х 6. V. 1741), українцеві, глибокому богослову, і доручив йому написати богословську критику на них. Архиепископ Феофилакт зараз приступив до праці, — це було його „Обличеніє (Виявлення) неправды раскольническія, показанныя въ Отвітахъ Выгоріцкихъ пустосвятовъ, на вопросы честнаго Ієромонаха Неофита, ко увіщанію и призьіванію ихъ ко Святій Церкви, отъ Святійшаго Правительствующаго Синода къ нимъ посланнаго".

Працю доручили Архиепископу Феофилактові, та про неї й забули. Минуло 10 літ, і про все знову згадали. Архиепископ дав вияснення, що він не закінчив праці тому, що тепер „на новописанныя книги тяжкія цензуры".12 У серпні 1734-го року Арх. Феофилакт передав Св. Синодові своє „Обличеніє" закінченим, Член Св. Синоду Питирим узяв рукописа на перегляд, і він позостався в нього ввесь час суду та страждань Арх. Феофилакта. Мученик упокоївся 6-го травня року 1741-го, і тепер можна було говорити про його „Обличеніє", — його передали на розгляд тоді Тобольському (з 1742-го року Ростовському) Митрополитові Арсенію Мацієвичу.

Митрополит Арсеній уважно засів за Феофилактове „Обличеніє неправды", і повідомив Св. Синод, що „Обличеніє" дуже добре. Тоді Синод 15-го жовтня 1744-го року доручив М. Арсенію приготовити „Обличеніє" до друку і видрукувати його,13 і ця виправлена праця була видрукувана в Москві в вересні 1745-го року, зо Вступом М. Арсенія.14

Митрополит Арсеній багато попрацював над приготовлениям до друку цього „Обличенія", і цим зв`язав себе з Митрополитом Мучеником Феофилактом Лопатинським.

Отже, „Поморскіе Отвєты" Андрея Денисова вийшли 1723-го року, а відповідь на них появилася аж через 22 роки. І склали її українські Ієрархи, бо свої російські цього зробити не могли!

Виправляючи „Обличеніє", Митрополит Арсеній визнав його неповним, і року 1744—1745-го написав своє відоме „Дополнительное Обличеніє неправых и лжесловесныхъ Отвєтовъ раскольническихъ". Праця цінна в полемічній літературі, хоч автор до неї глибоко підготовлений ще не був. Звичаєм свого часу Митрополит веде полеміку іноді аж надто гостро, переходячи в лайливий тон. Це Доповнення дуже велике, надто розтягнене, торкається воно тільки того, що дане було у Вступі до „Поморских Відповідей". Це плід великої ревности Митрополита Арсенія!

Митрополит Арсеній довго працював над Відповідями Вигоріцьких розкольників. Але праця спинилася, бо треба було дослідити, як зложені пальці для Хресного Знамення в Київських Святих. Митрополит написав про це 1-го грудня 1743-го року Київському Архимандритові Тимофієві Щербацькому, і чекав від нього відповіді.

Про це Митрополит написав і Св. Синодові, на його запитання, репорта про справу. Тоді Синод 15-го березня 1744-го року послав свого наказа в Києвопечерську Лавру Архимандритові Тимофію, щоб „точно і акуратно кожного Святого руку зрисувати", щоб дізнатися, „Києвопечерських Святих руки, — яким чином склад пальців у них". І ті малюнки відіслати Преосвященному Ростовському „без всякого замедленія, в самой скорости".15

Стиль цього „Доповнення" добре характерезує їх автора: гарячий, різкий. Цікаво, що суворі міри уряду проти старообрядців Митрополит Арсеній уважає потрібними та оправданими, — пізніше, глибше переконанвшися, що саме робить уряд розкольникам, Митрополит напевне так би не писав.16 Зрештою, такий тоді був час.

Історик Церкви старшої генерації, славний Архиєпископ Филарет Гумілевський про все це розповідав року 1845-го так: 3 предложения Св. Синоду „оборонець правди, Ростовський Митрополит Арсеній Мацієвич, разом з тим, як написав своє Обличеніє розкольникам, виправив Феофанове Обличеніє. Св. Синод одобрив виправлене Обличеніє і наказав року 1744-го видати його з передмовою Арсенія, і розіслав його по Церквах. Обидві праці були видані в Москві 1745-го року"17 під назвою: „Обличеніе неправды раскольническія, показанные въ отвєтахъ Выгоцких пустосвятовъ, на вопросы Ієромонаха Неофита, ко увіщанію и призванію ихъ ко святій Церкви".18

„Доповнення" місцями дуже різкі, і Митрополит виступає тут проти розкольників уже як проти ворогів Церкви, а не як проти заблудлих, і власне через це цей труд мало досягав своєї мети.19

3. Писав Митрополит Арсеній і проти лютеран. Твір його: „Возраженіє на пасквиль лютеран-скій, называемый Молотокъ", — це різка критика на протестантів, що виступили проти твору Митрополита Стефана Яворського „Камень Віри". У своїх Доповненнях до праці Митрополит Арсеній стоїть за відновлення Патріяршества і сильно боронить монашество, і подає давню історію його, і тим виступає проти цариці.

4. Митрополит Арсеній написав був „Образ іно-ческаго житія", але цей твір загубився.

5. Року 1757-го 9-го квітня Св. Синод доручив Митрополиту Арсенію скласти Службу й Ж и т-т я новоявленому Святому Димитрію Ростовському.20 Усе було зроблено, але Синод не був задоволений. Тоді Архиепископ Переяславський Амвросій склав іншу, — Синод її не поблагословив, бо вона була „надто високого стилю і алегорична", простому народові не ясна.21 Пізніше, року 1758-го Синод поблагословив Службу, яку перше склав Митрополит Арсеній, з поправками.

Митрополит Арсеній склав і Життя Димитрія Ростовського, яке багато разів друкувалося.22

Пізніше Службу з Акафистом Св. Димитрію Ростовському склав і в Києвопечерській друкарні видав Митрополит Київський (1757—1770) Арсеній Могилянський.

6. Митрополиту Арсенію часто приписують і написання Катихизиса, але більше доказів на те, що це твір Святителя Димитрія Туптала. Катихизис не був ще видрукуваний, і Митрополит Арсеній вільно користався ним, — робив зміни та доповнення. Катихизис був дуже потрібний, — його переписували і розсилали по Ростовській Єпархії.

7. Усе своє життя М. Арсеній займався виясненням Псалмів, і багато цих вияснень знаходиться в його проповідях. Ці вияснення часто глибокі й цінні.

8. Дуже важлива богословська праця: „О благочинії церковном", яку Митрополит Арсеній подав 15-го квітня 1742-го року цариці Лисаветі. Головним змістом цієї праці було відновлення П а т ріярхат у. Про цю працю і її зміст я вже докладно розповів вище, див. ст. 54. Ця праця ходила між Духовенством у рукописах, і вона позостається цінною й досі.

9. „Инструкція заказнымъ поповскимъ старостамъ", — про обов`язки Священиків та догляд над ними поповських старост. Видрукувано в „Ярослав. Єпарх. ВЪдом". 1868 р., ч. ч. 30—31.

Митрополит Арсеній багато писав, і любив писати, але — за умовами свого часу — його праці не друкувалися, але ходили в рукописах. Від М. Арсенія позосталося 14 грубих рукописних томів його праць. Усі ці праці написані за методами київської науки.

Коли Митрополит Арсеній року 1763-го був засуджений і з нього знято й сана, то позникали й праці „розстриженого" Святителя ... Здається, їх наказано було понищити, тому й сліду по них нема ... 23

Деякі нові праці (напр. проти старообрядців) починав Арсеній писати, але завірюха його власного життя не дала йому змоги закінчити їх.

Звичайно, Митрополит Арсеній міг би багато дати Святій Церкві своїх творів, але тяжкий час не дав йому змоги виконати це.

Усі праці М. Арсенія належать до т. зв. Київської школи, цебто вони вийшли з церковної ідеології України. Життя Митрополита Арсенія було таке, що він не зміг глибше й більше зайнятися науковими працями, але те, що він позоставив по собі, свідчить, що він був глибокий богослов, достойний представник Української Церкви й науки.

 

10 Див. про це в моїй праці: „Святий Димитрій Туптало", 1960 р., ст. 113—116.

11 Свящ. А. Синайскій: Отношеніе руской церковной власти къ расколу старообрядчества, 1895 р., ст. 138. Це „Ув`Ь-щаніе" свого часу не було видрукуване, — його видрукував „Православный Собесвдникъ 1861 р., том III.

12 Свяш. А. Синайський, ст. 75.

13 Постановленія..., том II, № 742.

14 Роспись россійскимъ книгамъ, Смирдина, 1828 р. № 298.

15 Постановленій..., том II, № 574.

16 Це „Доповнення" свого часу видрукуване не було, а далі Митрополит був ув`язнений. Ця праця частинно була видана в „Описаніе документовъ и д^лъ, хранящихся въ Архив-Ъ Св. Синода", томи І і III, 1868 р. Повний розгляд праці вміщено в „Правосл. Соб." 1861 р., ч. III, ст. 350—395, а також у Свящ. А. Синайського ст. 66 і далі.

17 Арх. Филаретъ : Исторія Русской Церкви, М. 1845 р., том V, ст. 145.

18 „Роспись росШскимъ книгам" А. Смирднна. Спб. 1828 р. № 298.

19 Уся справа про виправлення праці Архиепископа Фео-филакта Лопатинського зберігалася в Архіві Св. Синоду 1742 р. під числом 407.

20 Постановления.... том IV, № 1546.

21 Постановленій ..., том IV, № 1587.

22 М. І л а р і о н : Святий Димитрій Туптало, ст. 161—162.

 

 

 

Уся Церква і вся церковна наука високо ставлять Митрополита Ростовського Арсенія, високо ставлять усі його заслуги перед Церквою. Це був сильний подвижник, який — у час великого руйнування Церкви й її навмисного пониження, — голосно й сміло виступив за її права, за її авторитет.

Звичайно, маємо не мало і письменників, і істориків, — особливо в перше століття по впокоєнні Митрополита, — які не могли глибше зрозуміти заслуг і чину Святителя Арсенія, бо ці заслуги не є звичайного характеру. Чин Святителя Арсенія є чин правдивого Божого слуги, що за авторитет Церкви готов був життя своє віддати, — і віддав. Не важно, що серед причин, які привели Митрополита до загибелі, була ніби справа й церковних маєтків, — не в маєтках була річ, а в Церковній Правді, в авторитетові Церкви, у Божій Правді, яку життям своїм боронив Митрополит.

Церква зве таких своїх оборонців Ісповідниками. А що Митрополит Арсеній і життя своє поклав в обороні Церкви, то він — Мученик.

Чин Митрополита Арсенія можна зрозуміти тільки в обставинах того страшного часу, коли Катерина II, вдаючи з себе „богомольну", руйнувала Церкву Божу, бо істотно ненавиділа її. Найжорстокіший чекіст в історії, секретар Таємної Канцелярії Катерини, Степан Шешковський, коли — з доручення цариці — катував свої жертви і вони божевільно кричали від мук, то він з насолодою голосно читав Акафиста Ісусу Солодкому ...24 Теж був „богомольний", як і Катерина ...

Цариця Катерина і садист С. Шешковський були однаково „релігійні" ...

У цей час, коли державні урядники Церкву Божу били і на кожному кроці понижували, треба було мати найбільшу сміливість, щоб крикнути в очі цариці, що вона нищить Церкву так само, як ЇЇ нищив свого часу Юліян Відступник!. ..

Коли цариця Катерина послала своїх офіцерів переписувати дороге церковне майно, то ці офіцери перебирали Священний Посуд на Престолі, як чарки в себе на столі... І ніде їм спину не було ... І тільки Митрополит Арсеній на всю Росію закричав, що світським особам Канони забороняють доторкатися до Престола й до освяченого Посуду...

Митрополит Арсеній — це сміливий борець за авторитет Церкви, за її повагу, за її свободу від втручання світської влади, та ще до того на той час протестантської або протестантствуючої.

Митрополит Арсеній — сміливий оборонець Правди Божої, який ревно боронив її, як свого часу боронив її Святитель Миколай, як боронив її Святитель Іван Золотоустий (х 407 р.) перед нечестивою царицею Євдоксією!

Митрополит Арсеній — совість церковна свого часу, і так уся Церква й сприйняла його і його мученицький чин...

Записка Митрополита Арсенія 6-го березня 1763-го року Св. Синодові про переслідування Церкви світською владою скоро стала відома по всій Росії. Тодішнім звичаєм вона ширилася рукописно, — певне, Ростовська Консисторія, а може й Синод її не дуже ховали. Знаємо, що вона появилася в багатьох місцях і сильно подобалася Духовенству. Вона й тепер відома в кількох архівах та бібліотеках. Свого часу було кілька процесів за переховування цієї Записки.25

Ця Записка широко спопуляризувала Митрополита Арсенія і його ісповідницький чин.

Безсторонній і спокійний та високоавторитетний Чернігівський Архиепископ Ф і л а р є т у своїй „Исторія Русской Церкви" пише: „Ростовський Митрополит Арсеній Мацієвич подає Синодові 6-го березня 1763-го року гарячого протеста проти цих заряджень (відібрання церковних маєтків), і за те жорстоко постраждав".26

Він же зве його „оборонцем Правди".27

Оце Філаретове „оборонець Правди" і пішло за Митрополитом Арсенієм в історію. „Оборонець Правди" — це мусить позостатися назавжди і серед нас!

Славний учений проф. І. М. С н є г і р ь о в ще року 1857-го сміло написав про Митрополита Арсенія так: „Майже все життя Арсенія є непереривна боротьба то з духовною і світською владою, то з розкольниками та вольнодумцями, то з особистими його ворогами та гонителями.28 Його вчинки виявляють його твердий аж до впертости характер, який не піддається владі, не вступає силі, коли їхні дії не згідні з його поглядами чи Правилами".

„Його особистих переконань не захитали ані царський гнів, ані повстання на нього собратів, ані позбавлення Святительського Сану, ані знемога в похмурій та душній тюрмі, ані катування Шешковського, ані загроза смертної кари" ...

„Віддавши себе на жертву за право на власність Духовенства, Арсеній діяв не таємно, не підступно, але просто, відкрито, писав і говорив сміло з самопосвятою, бо дивився на свою працю як на працю Божу, за яку стояти й жертвувати собою уважав за свій священний обов`язок" ...

„Народ співчував йому, як нещасному Пастиреві, уважав його праведним, благочестивим, ревним оборонцем Православія".29

Оця відкрита характеристика славного історика І. Снегирева (1793—1868), що писав ще по свіжих слідах, лягла в основу всіх дальших праць, які вільно писалися про невинного Мученика Арсенія.

Дуже сильно відізвався про царицю Катерину II і Митрополита Арсенія славний російський історик В. О. Ключевський (1841—1911). У V томі своєї праці „Курс русской исторіи" він написав: „Поступок Катерини з Арсеніем Мацієвичем або з Новиковим недостойні ні її розуму, ні звання" ...30

Згаданого тут Н. І. Новикова (1744—1818), великого освітнього діяча свого часу й письменника, Катерина замкнула на 15 літ (з 1792 року) у Шлісельбурзьку фортецю, і взагалі жорстоко переслідувала його.

А. С. Трачевський (1838—1906), відомий історик, так характеризує Митрополита Арсенія: „Провідником церковників виступив Митрополит Ростовський Арсеній Мацієвич, другий Н и к о н з характеру й ролі. Це була людина дуже вчена, розумна й красномовна. Але він був надто дратівливий, гордий і надто відвертий аж до зухвальства. Огонь фанатика світився в його очах. Це був великий невгамований борец ь".31 Забув прибавити історик: за Правду Божу!

Історик Церкви Е. Поселянин пише: „Митрополит Арсеній Мацієвич робив глибоке враження на своїх сучасників. Повага, яку мимо волі викликала до себе його пряма до різкости особа, що завжди без страху боронив те, що він уважав за П р а вд у, ця повага була сильно збільшена співчуттям, яке викликане було його безприкладним стражданням ".32

Про оборону Митрополитом Арсенієм прав Церкви та ЇЇ маєтків відомий проф. К. В. X а р л а м-п о в и ч (* 1870 р.) висловлюється так: „Уся вина Митрополита Арсенія була тільки в тому, що він „боронив цілість церковних маєтків від посягань на них світської влади, і робив це зо всією гарячністю південного темпераменту, з поденервованістю і жовчністю хворої людини. Але робив він це з силою і рішучістю Святителя Церкви, переконаного, що, захищаючи її власність, він стоїть на твердому ґрунті Канонів і історії ".33

Відомий російський історик Церкви А. В. К а рт а ш є в (1875—1960), проф. Духовної Академії в Петербурзі й Парижі, у своїй праці 1960 р. дуже високо ставить Митрополита Мученика. Він пише (II. 479): „Митрополит Арсеній — борець всеросійського значення".

Я вище подав уже свою аналізу, що в Донесеннях Святителя Арсенія Синодові 1763-го року нема нічого такого, за що треба було аж сан здіймати, чи замурувати в каземат.

Так само пізніші вороги Святителя підсовують в його чин завжди одне, — боротьбу за світське, — за церковні маєтки. Але глибше вивчення всієї справи ясно говорить про інше, — Святитель боронив авторитет Церкви взагалі, виступав проти нищення цього авторитету, у чому б він не виявлявся.

І в цьому віковічна заслуга Митрополита Арсенія: він душу свою віддав за Церкву, а цим голосно крикнув, що цариця Катерина нищить Церкву! Це

багатьом і Ієрархам, і Духовенству принесло отверезіння, і вони сміліше ставали на сторожі всього Божого.

І не треба забувати, що то був час, коли сама тільки Церква провадила школи, шпиталі, притулки і т. ін., а на це мала церковні землі. Сам уряд ще не мав своїх шкіл, шпиталів, лікарень, притулків, і не збирався їх мати. Освітня й харитативна робота за довговіковою традицією належала Церкві, і тільки їй.

Ось приклад, — Архиепископ Новгородський Іов (1697—1716): він заснував у Новгороді добру школу з добрими учителями, а по своїй Єпархії заснував ще 14 шкіл. У своїй Єпархії заснував і утримував три лічниці, великий шпиталь-богодільню. Це Архиепископ Іов заснував перший в Росії приют для підкидьків та для нешлюбно народжених.34

А на все це потрібні були кошти, усього цього уряд не робив.

Ось тому, коли Митрополит Арсеній протестував проти забрання від Церкви земель та іншого, то не для себе він ці маєтки боронив, а для всенародньої користі!

Коли б цариця Катерина, відібравши церковні й манастирські маєтки, передала була їх селянству, то напевно Митрополит Арсеній і слова не сказав би проти ... А ми ж знаємо, що все відібране було роздане Катерининим коханкам та ЇЇ приятелям ... Крім цього, роздавалося військовим на виконання імпе-ріялістичних та колоніяльних загарбань.

Митрополит Арсеній був оборонцем усіх прав Церкви, усіх її вікових ідеалів у цьому. Його оборону церковних маєтків цариця Катерина навмисне виставила, як першу, — вона такою не була. Митрополита Арсенія вся Росія вважала безстрашним оборонцем прав Церкви і Духовенства взагалі.

Митрополит Арсеній — найвидатніша особа свого часу. Час був такий, що світська влада, на чолі з царицями, аж надто сильно руйнували Православну Церкву, наступала Голгота в задуманім знищенні церковної влади. Усьому цьому сильно став на заваді Митрополит Ростовський Арсеній і крикнув на всю Росію: Що ви робите, безумні? ...

Це був другий Никон, Никон український. Він звів сильну боротьбу в обороні Церкви, поклав за неї і життя своє.

Але перемогла атеїстка-німкеня Катерина, і Церкву пхнула на найбільше пониження.

І Церква покотилася, — і докотилася до сучасної комуністичної прірви ... Початок цієї прірви — Петро І та Катерина II...

А прозорливий Митрополит Мученик передбачував цей грядучий російський комунізм, і рятував авторитет Церкви, скільки сил мав.

Не врятував фізично, але ідейно дав грядучим поколінням повну церковну ідеологію.

 

23 Напр. „Роспись россШскимъ книгамъ" 1828 р. Ал. Смир-дина, що подає назви 9932 книжок, головно XVIII ст., не мае нічого з творів Святителя Арсенія.

24 Г. Л у ч и н с ь к и й, „Энц. Слов." Брокгавза, півтом 78, ст. 547-548.

25 М. Попов, ст. 534.

26 Арх. Филарет: Исторія Русской Церкви, Москва, 1848 рік, ст. 16, том V. Перше видання 1847 р. 2" Там само, 1845 р., т. V, ст. 145.

28 Цебто, ворогами як українця.

29 Проф. И. М. Снегиревъ: Жизнь Митрополита Мос-ковскаго Платона, Москва, 1857 рік.

30 Курс русской исторіи, том V, видання 1937, ст. 423, а видання 1958 р., ст. 370.

31 А. Трачевскій: Исторія Россіи 1895 р., том II, ст. 224.

32 Е. Поселянин, ст. 119, 1905 р.

33 Малороссійское вліяніе на великорусскую церковную жизнь. Казань, 1914 року, том І, ст. 489—490.

34 Е. Поселян и нъ: Русскіе подвижники XVIII в., 1905 р., ст. 30.

 

 

 

В багатьох Православних Церквах Канонізація Святих робилася й робиться так, що найперше було місцеве почитания упокоєних у Бозі осіб, яке з бігом часу ширилося все більше та більше, і вкінці приводило до офіційної Канонізації. І знаємо багатьох Святих, яких почитания встановлене було спочатку тільки місцеве. Минав час, і це місцеве почитання переходило в загальне, у всецерковне.35

І це зовсім логічний процес: кому краще знати про побожне життя того чи іншого свого Архиєрея, як не місцевим людям? Людське місцеве око постійне і бачить глибоко. Тому перше Аксіос! при Канонізації Святих належало й належить місцевому народові.

Чутки про жорстоко переслідуваного Митрополита Арсенія швидко розійшлися по всій півночі. Ще від царя Петра І народ гостро поставився до своїх царів, цілковито з ними порвав, і любовно вже ніколи з ними не сходився, не сходився аж до кінця їх у Росії, і тому так легко повалив царя й його чужий народові атеїстичний устрій. Царицю Катерину увесь народ і все Духовенство просто ненавиділи й проклинали.

Куди вивезли Митрополита Арсенія з Карельського манастиря, докладно ніхто не знав, і скоро серед народу закріпилася чутка, що його вивезли ще на більші муки на Сибір, „у Камчедали". І зараз же стали відвідувати в`язничного каземата, де сидів ув`язнений мученик. З часом це все сильно побільшилося, — народ просто валив на прощу в Карельський манастир, і конче відвідували каземата, молилися за душу Мученика Арсенія, ставили свічки і творили живі легенди. Так народ канонізував до хору Святих Мученика Арсенія зараз по його упокоєнні. Єпископ Архангельський Нафанаїл Савченко (1860—1871), родом українець, сильно шанував пам`ять Митрополита Мученика Арсенія, і його каземат, де той мучився, обернув у маленьку тісненьку Церковцю, з промовистою колодою посередині і з манюнім віконечком на світ Божий. На жаль, його наслідник, Єпископ Ювеналій Корюков (1871— 1876), наказав сильно побільшити це вікно, через що

вся ця тюрма втратила свій первісний правдивий тюремний характер.36

Ростовський Митрополит Арсеній поклав велику працю для Християнізації вірних своєї Ростовської Митрополії, не жаліючи сил своїх. Крім цього це була особа, яка Правду Церкви і Правду Божу ставила найвище, і боронила їх так, що віддала за них і життя своє. Він був Мученик за Божу Правду!

Ніхто з правдолюбців стільки не витерпів, як витерпів тяжких мук Митрополит Арсеній, — це Митрополит Мученик!

Господь ще за життя його наділив його великим Даром прозорливости, — він наперед передрікав долю людини, як і свою власну.

Було й багато різних видінь різним особам, які вказували, що Митрополит Арсеній — Святий Божий.

Так, Архимандрит Новоторзького манастиря Феофилакт розповідав, що в його манастирі одному Дияконові з`явився у сні Св. Димитрій Туптало і сказав:

— „Чи ти знаєш, що ми тепер маємо Божого Угодника, більшого за мене? Це Митрополит Арсеній!"37

Цариця Катерина вважала Митрополита Арсенія своїм сильним особистим ворогом, ворогом принциповим: він рішучий борець проти того, що вона постановила невідмінно зробити: обезсилити Православну Церкву.

І навіть такий ворог Митрополита, чуючи кругом заступства за нього, писала р. 1771-го в Ревель комендантові Тізенгавзену: „Народ його (М. Арсенія) дуже поважає здавна і вважає його Святим ".38 Це свідчення самої лютої цариці, — і воно має велику ціну.

Російський історик Е. Сумароков твердить, що сучасники свідчили, що „Митрополит Арсеній мав величезну силу особистого впливу, і часто навіть звичайні люди зберігали до нього на все життя почуття глибокої відданості ".39

Багато з тих українських Владик, що працювали в Росії, уславилися своїм великим чеснотним життям, та великою працею, а шестеро з них навіть канонізовані в Святих: Димитрій Ростовський, Інокентій Іркутський, Йоасаф Білгородський, Феодосій Чернігівський, Іван Максимович Тобольський і Софроній Кристалевський Іркутський.

Видатний історик Української Церкви, проф. К. В. Харлампович пише, що частина українських Владик українізована, „а декільки їх — шановані Святі, Канонізація яких — тільки питання часу".40

Проф. К. В. Харлампович писав, що деякі українські Архиєреї, які працювали на Московії, сильно вславилися своїм чеснотним життям і вважаються в народі Святими. Це ті Архиєреї, яких канонізував сам народ. Проф. І. Ф. Власовський називає таких Архиєреїв українців, які правдиво чекають Канонізації: Митрополит Филофей Лещинський, Архиепископ Феофилакт Лопатинський, Єпископ Симон Тодорський, Митрополит Арсеній М а ц і є в и ч і ін.41

Відомий історик Церкви проф. П. Знаменський навіть у підручнику для Духовних Семінарій подає: „В народі побожно почитали Митрополита Арсенія. Склалося кілька легенд про його чудеса та пророцтва. Глибокою побожністю пізніше була оточена і буцімто його могила в Верхнеудинську, в якій покоїлось тіло засланого монаха".42

На півночі Росії місцеве почитания Митрополита Арсенія, як Угодника Божого, розпочалося ще з 1667-го року. Коли місцева людність довідалася, що Митрополита Арсенія вивезено з Карельського манастиря насильно й невідомо де подіто, то стала масово відвідувати цей Миколо-Карельський манастир, заходили в бувшу підземну келійку Святителя і там молилися, як у „місці святому". Це почитания Митрополита Арсенія за Святого Божого дуже сильне, ї воно, власне, вже є місцева Канонізація.

Це почитания принесло й реальні наслідки. Появилося сильне оповідання, що Митрополита Арсенія року 1767-го його прихильники викрали й тихо перевезли на Забайкалля. Тут Митрополит Арсеній і проживав, ховаючись, і впокоївся 8-го травня 1771-го року. Поховали його на горі біля Церкви Св. Тройці на Забайкаллі, біля Верхнєудинська.43 І щороку збирається тут народ великими товпами, і молиться Преподобному Арсенію, і творяться чуда. І над могилою стоїть Ікона, а на ЇЇ звороті написано: „На цьому місці похований 1771-го року смиренний Ієромонах Арсеній, бувший Митрополит Ростовський і Ярославський, позбавлений цього сану".44

Оповідання каже, що коли уряд спохватився, то Арсенія вже не було в Карельському манастирі. Тоді схопили якогось „мужичка" і вивезли в Ревель, і там замурували. Там він і помео ...

Це оповідання високо важливе, — народ уже канонізував Митрополита Арсенія і творяться чуда його йменням. І Митрополит навіки вічні увійшов у серце й душу народу.

А „голос народу — то голос Божий!" Почитания Митрополита Арсенія глибоко пішло навіть до віруючої інтелігенції. Так, І. В. Лопухін (1756—1816), відомий свого часу гуманіст, глибоко релігійний, сильно поважав пам`ять Митрополита Арсенія. Був він високим державним сановником. Року 1813-го він вийшов у відставку, і в своєму кромському маєткові на Орловщині на високому березі над озером побудував копію в`язниці Митрополита Мученика. Ця місцевість названа: „Пустинька на пам`ять нещасть знаного Андрея, знаменитого твердістю духа та своїми стражданнями". Біля келійки камінь, а на ньому напис: „Священній пам`яті Арсенія — страдника. 1813 рік квітня 14 дня", —- день 50-ліття з дня засудження Митрополита.

На стіні цієї в`язниці намальований Хрест, а на його трьох кінцях — єпископські Митри. По чотирьох кутах цього Хреста вміщені: кайдани, надломане архиєрейське жезло, закрита книга і горящий Трикирій.

А в альтанці біля затоки озера написано було: „Куточок цієї води може гарячій уяві нагадати про ту морську затоку, на березі якої, замурований у темній в`язниці Арсеній - Мученик провадив останні

свої дні".

А вся ця місцевість звалася „Арсенієва Орлин а Пустинь".45

Чин знаного гуманіста й містика І. Лопухіна високо показний: він зве Митрополита Арсенія Муче-

ником, „знаним твердістю духа та своїми стражданнями", зве орлом.

Бо тільки духовий орел міг так міцно боронити Правду Божу!46

Портретів Митрополита Арсенія нема, — цариця Катерина звеліла все понищити, щоб по Митрополиті жодного сліду не лишилось. Але І. Лопухін замовив портрета, і йому зробили: в кожушку, у в`язниці, і сама в`язниця всередині. Інших портретів позостало-ся мало, — див. у цій праці, ст. 187.

Глибоко віримо, що на основі всього цього Православна Церква таки канонізує Митрополита Мученика, коли для того настане відповідний час.

А час такий настане!

 

12. V. 1961.

 

35 Е. Голубинскій: Исторія канонизаціи Святыхъ Русской Церкви. Видання друге, Москва, 1903 рік.

36 М. Попов, ст. 579—580.

37 А. Карташев: Очерки, том II, ст. 471-2. Див. вище ст. ??

38 А. Карташев, том II, ст. 478.

39 Е. Сумароков: Лекцій..., ст. 239, 1945 р.

40 Проф. К. В. Харламповичъ: Малороссійское вліяніе на великорусскую церковную жизнь, Казань, 1914 рік, ст. 506.

41 Нарис Історії Української Православної Церкви, том III, ст. 94.

42 Руководство къ русской церковной исторіи, Казань, 1876 р., ст. 409.

43 тутТ справді був похований р. 1773-го якийсь монах.

44 А. Карташев, том II, ст. 479.

45 А. Карташев, том II, ст. 47$—480. Див. М. Попов, 1905 року, ст. 261—262.

46 Ив. Вл. Лопух и нъ : Орлиная Пустынь. Див. „Другъ Юношества" 1814 р., березень.