1. На засланні.
У Москві Митрополита Арсенія перше присудили були заслати у Ферапонтів манастир, де був ув`язнений сто років перед тим такий же ревний оборонець прав Церкви, Патріярх Никон. Але незабаром його таки заслали на далеку північ, де він і пробув чотири роки (1763—1767), — в Карельському манастирі.
Була весна, північні дороги були непроїздні й непрохідні, і по них повезли засудженого хворого Митрополита. Везла військова сторожа, три солдати, на чолі її був унтер-офіцер Маврин. Перед тяжкою дорогою Митрополит, сильно хворий, попросив висповідати й запричастити його. Везли Митрополита цілий місяць. Дозволили йому взяти з собою і деякі необхідні речі та книги. І 10-го травня 1763-го року Митрополита привезли в м. Архангельськ, а 13-го травня доставили його в суворий Карельський манастир.1
Микольський Карельський манастир -— дуже давній: перша історична звістка про нього відома з 1419-го року. Поставлений він на березі Білого моря, при гирлі річки Північної Двини, 34 верстві від губерніяльного м. Архангельська. Року 1707-го, за Єпископа Сильвестра Крайського, манастир став Архимандрією.
Цей манастир рано став і тяжкою в`язницею: у цьому манастирі, під Церквою, вимуруваний був глухий каземат для державних політичних переступників, що сильно било духового авторитета цього важливого манастиря.
У цьому Карельському холодному казематі за цариці Катерини II сидів і життя своє покінчив року 1726-го Архиепископ Новгородський Феодосій Яновський, українець родом, що виступив був проти царя й уряду, за що його позбавили сану. Він був противником всесильного Архиепископа Феофана Прокоповича, — і той (українець) відімстив йому ... Феодосій був позбавлений сану.
Тут же сидів року 1737-го і Коломенський Митрополит Ігнатій Смола, що виступав проти нищення Православія в Росії.2
Засудженого Митрополита Арсенія, напівживого, привезли в Карельський Св. Миколаївський манастир. Це манастир Архангельської губернії, побудований у гирлі річки Двини. Клімат тут холодний і дуже шкідливий для недужого Арсенія.
У цьому манастирі був низький і тісний каземат, під самим Вівтарем мурованої Успінської Церкви. Цей каземат викопали навмисне для тюремних цілей. Багато місця займала тут велика дерев`яна колода, до якої приковували державних ,,переступників". Митрополит Арсеній день і ніч мав цю колоду перед своїми очима, — символ, що в Російській Церкві може заробити собі правдивий Архиерей, та ще українець ...
Біля Арсенія, в сусідніх кімнатах, помістився караул, його сторожа з чотирьох відставних солдатів, а керував ними молодий людяний прапорщик Архангелогородського гарнізону Семен Алексєєвський.
До засудженого Митрополита Арсенія, видатного вченого, увесь манастир відразу поставився привітливо, — якої дошкульної заборони йому не робили. Архимандрит цього манастиря Антоній, що мав за всіма доглядати, бувало, при людях цілував Арсенія в руку, цебто, не визнавав постанови суду. З Ростова прийшло Митрополитові деяке його майно: бібліотека, білий клобук, Ікони, Мощі і т. ін.
Митрополит Арсеній любив навчати, і його слухали всі: монахи й сторожа (солдати були всі старші, 50—66 років). Усі вірили, що Арсеній незабаром буде помилуваний, і їх не забуде.
Митрополит був хворий, — і для нього проробили окремий вхід з каземату просто в Церкву, пробивши стіну.
З бігом часу всі полюбили засудженого Митрополита, і він став проповідувати навіть у Церкві. Почали Митрополита відвідувати навіть сусідні прочани. Митрополит був простий, людяний, увічливий до всіх.
Митрополит обов`язаний був — так приказала ,,милостива" цариця — три рази на тиждень робити всі „чорні" фізичні роботи: рубати дрова, палити печі, мити підлоги, носити тягарі і т. ін. І Митрополит (мав 66 літ) смиренно це все робив, але часто монахи та сторожа, бачучи це, самі бралися за цю роботу, звільняючи хворого Митрополита ...
Митрополит справді був смиренний, — був тихий і спокійний.
Пошана до осудженого Митрополита Арсенія була така велика, що з його доручення Архимандрит Антоній став читати за Проскомідією окрему тогочасну Молитву „на гонящих Церкву". Цю Молитву в манастир приніс сам Митрополит Арсеній. У Молитві цій, між іншим, проситься Господа, щоб Він зберіг Свою Церкву „під час теперішніх гонінь на неї".3 Ця Молитва за тих часів сильно ширилася по всій Росії, — вона сильно заважила на новому обвинуваченні Митрополита Арсенія по доносі на нього.
Усі Митрополита полюбили, найперше Антоній, Архимандрит Карельського манастиря, та вся братія. І часто бувало, що Арсеній служив тут, як Митрополит.
Полюбив Митрополита і караульний офіцер з караулом, і шанували його.
А по всій Росії пішли темні чутки про Митрополита Мученика. Цариця Катерина, що задушила ще й Івана VI Антоновича, біснувалася й не забувала про Митрополита Арсенія, і скрізь жорстоко переслідувала його прихильників. Пішли різні видіння. Без кінця виникали тяжкі справи, зв`язані з прихильниками Митрополита Арсенія.
Так, Архимандрит Новгородського Манастиря Феофилакт розповідав, що в його манастирі одному Дияконові явився у сні Св. Димитрій Туптало і сказав: „Чи ти знаєш, що ми тепер маємо Божого Угодника більшого за мене? Це Митрополит Арсеній!" Необережного Архимандрита схопили, і Синод його засудив: „Позбавити Феофилакта сана, розстригти, бити шелепами і заслати в Іркутський манастир".4
Уся Росія вважала Митрополита Арсенія Святим, чутки про суд над ним і про катування його ходили по всій Росії та по всій Україні.
Часом збиралися в Карельському манастирі всі монахи разом, і Митрополит Арсеній любив читати їм або розповідати життя Св. Івана Золотоустого, особливо напираючи на те, як злосерда цариця Євдоксія переслідувала Святого Івана і вкінці вислала його, і Святий помер на засланні.
Усі це слухали, затаївши духа, бо розуміли, про що це говориться ...
1 М. Попов, 433, 434.
2 С. Рункевич: Архангельская Епархія. Див. „Православная Богословская Знциклопедія". Спб. 1900 р., ст. 1116—1117.
3 М. Попов, ст. 517, 520—521.
4 А. Карташев: Очерки, II. 471—472.
2. Другий засуд: Засуд Митрополита на смерть...
Один монашок Карельського манастиря, п`яничка, Ієромонах Йоасаф Лебедев написав року 1767-го доноса , що в їхньому манастирі б. Митрополит Арсеній провадить політичну агітацію й наговорює на царицю Катерину ...
І він зробив про це все кілька тяжких доносів.
Звичайно, серед манастирського чернецтва були й особи мало достойні, — вони донесли Архангельському губернаторові про все те, що говорить осуджений Митрополит, і що Архимандрит Антоній йому потурає. І все, звичайно, перебільшили та перекрутили ...
І розпочалося друге слідство над Митрополитом. Найтяжчі були доноси Ієродиякона Лебедева.
Місцева губерніяльна влада у вересні 1767-го року суворо й докладно все дослідила, і зробила нову політичну справу на Митрополита Арсенія, — буцімто він виступає проти цариці, і про все повідомила Катерину.
Розпочалася нова справа. Від цариці приїхав прокурор В. Наришкин, і жорстоко всіх випитував... Неймовірно образливо випитував Митрополита, а той спокійно відповідав, ні в чому не визнаючи себе винним і нікого не називаючи ...
А по допиті Митрополит Арсеній вийняв з кишені мідного п`ятака і поклав на столі перед прокурором. І пояснив: „Ти незабаром згинеш, і нехай цим
п`ятаком закриють тобі очі"... І все дослівно збулося небаром ...5
Цариця Катерина пінилась, а особливо тому, що кругом пішли тяжкі чутки про нового невинного мученика, Митрополита Арсенія, і народ відкрито звав його Святим.
Люта цариця наказала доповнити слідство, невідмінно зібрати більше обтяжуючого матеріялу. І його легко зібрати ... Цариця взяла справу в свої руки, і явно мстиво повела її. Усі акти виявляють аж надто дріб`язкове мстиве ставлення цариці - німки і благородне церковне поступовання наперед без суду засудженого Митрополита...
Цариця Катерина передала справу генерал-прокуророві кн. Вяземському, і висловила йому бажання заслати Митрополита Арсенія в якусь глуху військову фортецю, де не розуміють по-російському. Знайшли таке місце, — у Ревелі, на березі затоки, на пагірку стоїть міцна фортеця, а місцеві естонці по-російському не говорять. Цариця на це погодилася.
І сама цариця склала листа, — нове обвинувачення Митрополита Арсенія. І сама ж склала з кн. Вяземським приговора:
1. Б. Митрополита Арсенія позбавити й монашого звання.
2. Зодягнути його в мужицьку одежу і переіменувати в Андрея Враля (Брехунця).
3. Заслати його на вічне й безвихідне перебування в м. Ревель, а там міцно дивитись за ним.
4. Ані паперу, ані чорнила, ані навіть бересту йому не давати, щоб нічого не писав.
5. Нікого до нього не допускати жодним способом. І щоб сторожа ніколи не знала, кого береже.
6. Сторожу брати тільки з місцевого гарнізону з таких, хто не знає по-російському.
Усе це виконати доручено Архангельській губерніяльній управі, самому губернаторові.
І 29-го грудня 1767-го року грубо розстригли Арсенія.
Генерал-прокурор князь Вяземський, що провадив справу Митрополита Арсенія, в проекті засуду мав назвати Арсенія „Андрей Бродягин". Але мстива цариця пішла ще далі: їй хотілось наперед засудити все те, що говорив і що буде говорити „розстрижений" Митрополит ... Власне царицене „Враль" (Брехун) визначало „нєкій Враль", Брехунець.
Цариця Катерина слово „враль" вживала часто й дотого, і звичайно так звала послідовників різних сект, особливо таємних, членів масонства, мартиністів і т. ін. містиків, — всіх таких вона звала „вралями",6 цебто людьми, що вдають якусь неправду. Так вона не раз оцінювала Митрополита Арсенія ще до його засуду.
Катерина навмисне вибрала таку образливу назву, — щоб відпихати людей від засудженого Митрополита або взагалі насторожувати їх. У всякому разі це було навмисне знущання, недостойне цариці... Воно свідчить тільки про мстивість недостойної трону жінки!
Приговор над старим і хворим Митрополитом був жорстокий і мстивий, — цариця явно була безумна ... Виконали все, як ще раніше постановили: Приговор наказував позбавити Арсенія і монашества, розстригти його, зодягнути в мужицьку одіж, переіменувати на Андрея Враля і заслати його на досмертне заслання в м. Ревель, у військову фортецю під пильну сторожу чужинців-військових. Паперу, чорнила, а навіть берестя йому не давати, щоб не смів чого писати. І щоб нікого до арештанта не допускати, і щоб ніхто не знав, хто такий цей страшний арештант!...
20-го грудня 1767-го року Таємна Канцелярія (тодішня Че-Ка) наказала майорові Тулзакову, взявши трьох солдат і одного капрала, негайно їхати в Архангельськ, взяти там арештанта Андрея Враля і відвезти туди, куди буде наказано. Через 8 день Тулзаков (Тоузаков) прибув до Архангельського Губернатора в Міську Канцелярію.
І 29-го грудня зібрався суд, покликали й Священика, — прочитали б. Митрополитові постанову суду й „розстригли" його і з монашества... Йому оголили і волосся7, і бороду, і зодягнули в мужицький кожушок...
Старий бувший Митрополит мовчав, і слова не проронив ... Зголили йому бороду, виголили голову, — Митрополит жодного слова не сказав... А цариця найбільше боялася, що подражнений Митрополит скаже на її адресу болючу правду, про яку говорила вся Росія ... Митрополит позостався лицарем, — своє він уже і сказав, і написав, і про це знає вся Росія!... Тепер він терпеливо страждає за всю Церкву...
Засудженого Митрополита посадили в закритого візка і в страшенний холод повезли зо сторожею у м. Вологду, а куди далі, сторожа не знала...
На новий рік, 1-го січня 1768-го року майор Тоузаков передав свого арештанта капітану-поручнику Нолькену з його сторожею, і нова сторожа повезла Митрополита далі, в Ревель ...
„А оного колодника везти поспішаючи і не спинятися ніде ані на день!" наказано капітану Нолькену ...8
Везли Митрополита інкогніто, ніхто не смів знати, кого везуть у досмертну в`язницю. На п`ятий день Тоузакова змінив капітан Нолькен, який по-російському знав зовсім мало. І таємно повезли Мученика далі, і скрізь поставали різні передання, як везли мученика-Митрополита...
Так, передання каже, що Митрополита везли через Ростов, його престольне місто. І раптом задзвонили в Катедрі всі дзвони, і люди побачили в ній блиск, побачили й Митрополита, що в повному 06лаченні благословляв народ ...9
По Митрополитові позоставалися в Архангельську деякі речі, -— жорстока цариця наказала все попалити . .. Щоб жодної пам`ятки по ньому не позосталось для нащадків ...
Мученика везли через Москву. Катерина виявила бажання побачити Митрополита. Тоді зробили так, що спинилися в Головінському садку, і тут спочивали.
Митрополит сидів на лавочці, опустивши низько голову . .. Сильно втомлений ... Катерина сама підійшла до Мученика і вп`яла в нього очі. ..
Митрополит глипнув очима, видно пізнав, і очі зажмурив . ..
Катерина вперто дивилася далі. .. Тоді Митрополит ніби сказав їй: ,,І ти задушишся так, як ти свого чоловіка задушила" . . .
Але що саме сказав Митрополит, точно не відомо.
Катерина скрикнула і втекла.. .10 Але Митрополиче пророцтво на ній сповнилось повно ...
І поза Катериною всі царі не любили Митрополита Арсенія, — ніби він і їм усім прорік загибель через те, що вони душили Православну Церкву...
По цьому Митрополита схопили й повезли в „Таємну Канцелярію", де його довго й сильно катували, а „допит" робив сам начальник Таємної Канцелярії, відомий кат С Шешковський ...п
У житті Митрополита Арсенія Степан Шешковський грає страшну ролю ката, тому хоч коротко розповім про нього.
Степан Іванович Шешковський (1727—1793) — страшний кат, якого добре знала і вся Москва, і вся Росія. Він рано попав на службу в т. зв. „Тайну Канцелярію" (по-сучасному Че-Ка) ще при цариці Єлисаветі, а при Катерині ІІ ввійшов у велику силу.
У своїй Канцелярії Шешковський був слідчим, і свої допити робив з нелюдським катуванням, і про це свого часу розповідали жахи.
Це був кат-садист. Під час катування, коли катований стогнав або жахливо кричав, Шешковський цього часу любив голосно читати ... Акафіста Ісусу Солодкому або Матері Божій ...12
Оцей кат-садист, з доручення цариці Катерини, провадив і справу Митрополита Арсенія, і кілька разів його „випитував", — і немилосердно бив ...
Від Вологди до Ревеля 1400 верстов, і вже 8-го січня 1768-го року „Андрея Враля" здано Ревельському обер-комендантові Тізенгавзену під розписку, і той офіційно прийняв привезеного арештанта.13
5 А. Карташев, II, ст. 474.
6 М. Попов, ст. 414, 545.
7 А. Карташев, т. II, ст. 476—477.
8 М. Попов, ст. 548—550. 9 Там само, ст. 477.
10 Е. Поселяниновъ, ст. 135.
11 Арх. Филаретъ : Исторія Русской Церкви, М. 1845 р., том V, ст. 16.
12 Г. Лучинскій, див. „Энц. Словарь" Брокгавза, півтом, 78, ст. 547—548.
13 М. Попов, ст. 548—550.
3. Остання спроба знайти вихід.
Митрополит Арсеній мало знав царицю Катерину, — він не хотів до кінця зрозуміти, чого можна сподіватися від деспотичної німкені, та ще й безбожної, і тому спробував ще раз шукати милости в цариці...
Зараз по тяжкому засудженні Арсеній явився 22-го жовтня (1767 р.) до Архангельського губернатора, і попросив передати цариці Катерині його прохання. Він благає царицю, щоб вона вчинила йому милість і зволила сама перечитати його Донесення Св. Синоду, за яке його так тяжко покарано. Коли цариця перечитає, — думав Митрополит, — то побачить його правду, і переконається, що він її не образив.
Бо таке саме Донесення він, Митрополит Арсеній, подав був свого часу ще цариці Лисаветі, і вона, сама перечитавши, зріклася підписати наказа про відібрання церковних маєтків. Цариця Лисавета тоді додала: „А по моїй смерті робіть, як хочете" ...
,,Св. Синод справу мого Донесення йому тепер докладав цариці тільки у виписках та устно". „А коли б її Величність зволили читати оригінально його Донесення, то він би, звичайно, покараний так суворо не був би" ...
На кінці цього Митрополит заявив, що „він, Арсеній, і тепер твердить, що через подані ним в Донесенні Св. Синодові причини — відібрати від Церкви маєтки не належало" 14
Високодраматична заява! Митрополит, засуджений на довічне ув`язнення, цебто на смерть, благає тільки одного: щоб цариця сама прочитала те оригінальне Донесення, яке він подав Св. Синодові 6-го березня 1763-го року ... Бо знав, як багато говорили на нього неправди ...
І, видно, Митрополит мав докази, що його Донесення цариця таки не читала ...
Друге, зовсім рідке в світі: Митрополит Арсеній заявляє, що він від своєї попередньої думки не зрікається, і ще раз повторює: „Відбирати від Церков маєтків не належало!" ...
Звичайно, цариця не взяла до уваги цього останнього прохання, і Митрополита погнали в Ревель на досмертне ув`язнення ...
14 с. Соловьевъ: Исторія Россіи, Спб., том XXV, ст. 1452—1453.
4. Військова фортеця — тюрма у Ревелі.
Митрополиту було тоді 70 літ, і він був зовсім розбитий, слабий... Мученика на руках внесли у в`язницю і кинули на тверде ліжко ...
Ревельська фортеця стояла на гірці на березі заливу . Кімнатка, в яку навіки замкнено Митрополита, була на 10 футів довга, на 7 футів широка. Було одне маленьке густо заґратоване віконце.
Митрополита здали під догляд коменданта фортеці фон Тізенгаузена. І наказано держати „арештанта" в повній таємниці. А коли б в`язень почав що розповідати, мати напоготові кляп15 на рота, і зараз надягати йому... (Див. малюнок на ст. 187).
І власною рукою Катерина дописала в Інструкції: „У смертному часі Попа до нього допустити. Але взяти з Попа підписку, що під смертною карою нікому про нього не скаже" ...16
Катерина наказала подавати їй особисто щотижневі (пізніше місячні) рапорти про стан в`язня.
Ув`язнений Митрополит переконався, що він уже в могилі, і треба до всього звикати. Є передання, що Митрополит чимсь гострим вишкріб на стіні: „Благо, яко смирил мя єси".17
Ще за місяць до прибуття, за 20 днів до другого суду над Митрополитом Арсенієм, 8-го грудня 1767-го року вже приготовили в м. Ревелі на березі моря маленького каземата в башті Ґросштранпфорт. Отже, ще до суду приготовили Митрополиту досмертне помешкання!... Це дуже важлива риса!...
8-го січня обер-комендант Ревельської фортеці Фабіян фон-Тізенгаузен прийняв „некоторого (якогось) мужика Андрея Враля". З Архангельська до Ревеля 2000 верст, везли 12 днів, бо наказано було везти якнайскоріше, ніде не спинятися. Стояв тоді жорстокий мороз!
Митрополита привезли 8-го січня ввечері, по вечірній перевірці (по тапті) напівживого, — і на руках його внесли в каземат - могилу ... Аж третього дня, 12-го січня покликали лікаря, який таки спас поважно хворого . .. Лікар попереду дав розписку, що під страхом смертної кари нічого нікому не скаже про хворого ... Але розписка нічого не помогла, — правда про Митрополита Мученика посунула по м. Ревелі і по всьому краю ...
Митрополит був засланий навіки, у могилу. Караул (сторожа) був незмінний, вибраний із тих, що не знають російської мови, і щоб ніхто не говорив з в`язнем. Цариця сама склала найсуворішу інструкцію, як держати в`язня. Бо вважала цю справу справою державною ... Цебто, боялася розголосу ...
Ближча сторожа Митрополита була така, рядові: Савелій Галкин, Костянтин Брешин і Салтан Клеєв, над ними сержант Олексій Семенов. Усім відає капітан Бірюков.
За Митрополитом день і ніч був суворий догляд. Одягнений він був у простий „мужицький" одяг, їсти давали досить, образ не було.
7-го липня 1769-го року обер-комендант фон Тізенгаузен помер, і догляд над Митрополитом тимчасово передали плац-майорові Гібнерові та капітану Бірюкову. Настала мала полегша для в`язня. Є передання, що в цей час дехто з росіян м. Ревеля заходили до Митрополита, і він навіть ходив до місцевої Церкви. Утримати повну таємницю не могли..
Наступного року, 19-го березня 1770-го року нашого в`язня прийняв новий обер-комендант Бенкендорф, йому сама Катерина звеліла сильно доглядати „за цим звірючкою", Андреем Вралем" ...
Спочатку в Ревельському казематі Митрополит жив вільніше, і на стінах порозвішував свої улюблені українські Ікони: Ахтирської Божої Матері, Антонія, Феодосія і Арсенія Печерських, Св. Великомучениці Варвари, Св. Димитрія Туптала, Розп`яття на полотні та Ікона Божої Матері на полотні. Було й два Хрести з Мощами.18
Свящ. М. Попов твердить, що на одній стіні ревельського каземату був портрет Митрополита в простій „мужицькій" одежі, — Арсеній стоїть при заґратованому вузенькому віконечку, на якому лежить кляп. А на другій стіні — портрет самого Митрополита в архиєрейському облаченні.19 Це портрет пізнішого часу.
Пізніше, ревельський каземат, де був замучений Митрополит Арсеній, був обернений в Церкву.20 Але є й інші відомості, — що він позостався військовою казармою для солдатів і надалі.
15 Кляп — кусок дерева або шмаття, яким затуляють рота зв`язаному, щоб не чути було його крику, коли б`ють.
16 А. Карташев, ст. 477.
17 Інші читали: „Благословень смиривый мя!" Ця цитата з Псалтиря. Дехто подає, що напис був зроблений вуглем у віконній ніші.
18 М. Попов, ст. 549. 19 М. Попов, ст. 549. 20 М. Попов, ст. 549.
5. Третій суд і замурування Святителя на смерть.
Року 1771-го в Ревелі змінився комендант фортеці, — ним тепер став генерал-поручник фон-Бенкендорф. Цариця Катерина наказала йому збільшити і зміцнити догляд над в`язнем, трохи послаблений по смерті попереднього коменданта.
Цариця власноручно написала комендантові: „У вас у міцній клітці знаходиться важний птах. Бережи його, щоб не вилетів! Сподіваюся, що не підведеш себе під велику відповідальність. Народ здавна дуже шанує його, і привик уважати його за Святого. А він нічого більше, як великий обманець і лицемір`... 21
Комендант фон-Бенкендорф перелякався, — він зовсім не хотів відповідати перед жорстокою царицею, яку добре знав ... Звичайно, він сильно збільшив в`язничний догляд над своїм в`язнем.
Тимчасом по Росії сильно ширилися чутки про Мученика Митрополита, і про знущання цариці над ним. Крім цього наспів новий донос, що Митрополит збирається втекти в Англію, і що в цьому йому допоможуть купці. Цариця знову запінилась! Крім цього, є відомості, ніби Митрополит писав і з Ревеля проти жорстокої німки.
Розпочалося третє слідство, десь перед 3-м березнем 1771-го року. Цариця доручила це слідство найстрашнішому своєму катові — Степану Івановичу Шешковському , на це видано йому велику на той час суму, — 500 рублів.
І таємно знову засудили Митрополита — уже на смерть ... Довести його голодом і холодом до смерти ...22
Про останній рік життя Митрополита Арсенїя розповідає Митрополит Київський Євгеній Болховитинов, розповідає за свідченням сучасників. Двері в каземат замурували. „В`язниця аж до смерти Митрополита вже не відчинялась. Заборонені всякі зносини з сторонніми. А вкінці відмовили давати в`язневі не тільки одежу, але й їжу" ...
Пізніше один урядник Таємної Канцелярії в Москві розповідав, що „Арсеній був замурований, позосталось тільки віконечко, через яке йому подавали їжу" ... „Через вибиті шибки своїх двох віконечок і через залізні ґрати Митрополит кричав і благав проходячих рятувати його, і не допустити померти від голоду й холоду"...
У Ревелі було трохи росіян, і вони пробували рятувати Митрополита. Розповідають, що в`язневі передали кошика з шнурком: Митрополит спускав це через віконце додолу, а милосердні люди клали в кошика, хто що міг, і в`язень підіймав це до себе...23
Клали їжу, воду, білизну, дрова ...
В`язень був замурований, і тому всі свої фізичні потреби мусів чинити у казематі...
Віконце було вибите, і зимою тут був нестерпний холод...
21 А. Карташев, ст. 487.
22 Усі матеріяли цього останнього суду — спалені.
23 М. Попов, 575.
6. Упокоєння в Бозі.
Тяжко мучився Митрополит від голоду та холоду, а Катерина тільки й чекала, коли вже нарешті живущий її ворог помре ...
Здоров`я Мученика помалу тануло, як свічка догораюча.
Лютого 26-го Митрополит став кричати, щоб покликали до нього Священика, щоб той заприча-
стив його. Взялися вибивати замуровані двері, щоб увійшов у в`язницю.
Двері вибили, і Священик о. Сава Кондратов, Настоятель Ревельської Миколаївської Церкви, увійшов у кімнату, — і жахнувся: вся кімната сяяла від блиску, а посередині стояв Митрополит у повному Облаченні...
Священик кинувся назад за двері, до коменданта...
— Ви казали, що в кімнаті арештант, а там Архиерей! ... крикнув Священик ...
Пішли тепер удвох, комендант і Священик, — хворий в`язень лежав на ліжкові... Комендант вийшов, а Священик висповідав і запричастив помираючого.
По цьому, відчуваючи правду, Священик о. Кондратов кинувся навколішки перед в`язнем і попросив у нього Благословення.
В`язень поблагословив, як Архиерей ... 3 о. Кондратова перше взяли розписку, що він „по кінець свого життя ні з ким не буде говорити про в`язня" ...
Через два дні, 28-го лютого 1772-го року, о годині 8-ій вранці Митрополит Мученик тихо упокоївся в Бозі...
Обрадуваний комендант зарядив зараз же поховати померлого, — і ввечері того ж 28-го лютого Митрополита поховали недалеко при російській Св. Миколаївській Церкві. А за законом ховати можна було тільки третього дня ...
А всі речі наказано роздати бідним. Книжки віддано Священикові Св. Миколаївської Церкви о. Саві Кондратову.
У всіх осіб, що брали участь у Похороні Митрополита Арсенія, взяли розписку, що до самої своєї смерті нікому нічого не оповідатимуть про покійного, — під загрозою смертної кари ...
Де тепер знаходиться тіло Великомученика Арсенія? Одної відповіді нема. Е. Поселянин твердить, що ,,ще й досі показують мощі похованого Митрополита — біля правого крилоса, у приділі Успіння Божої Матері, якого поставили на могилі Арсенія" (ст. 137). А. А. Карташев (ст. 479) подає, що „при перебудові Церкви року 1821-го могила о. М. Арсенія ввійшла в границі Храму і опинилася якраз під Солією біля Царських Врат".
Те саме твердить і о. М. Попов, що відвідував Ревель і шукав могилу Митрополита Арсенія.
Пізніше в цій Церкві стали молитися „о упокоєнії бившого Митрополита Арсенія, зде погребенного".
До нас дійшла розписка про витрати на Похорон Митрополита Ростовського Арсенія: „Куплено гріб, дано 1 рубль 4 копійки. Холста на саван на 50 коп. Грамота і Вінчик 6 коп.".
Отак оцінено в Росії велику 20-тилітню працю одного з найвидатніших українських Митрополитів...
„Ціна Оціненного!" (Матвія 27. 9) ...
7. Божий Суд над нечестивими суддями.
Нечестивий суд Синоду над невинним Божим слугою, гарячим оборонцем віковічних прав Святої Церкви, ударив і сполошив усю Росію й Україну! Безбожна німкеня силою захопила царського престола і знущається над Православною Церквою ...
Як не ховалися з нечестивим судом, справа вийшла наверх, і сховати її ніяк не можна було. Митрополита Ростовського тисячі людей знали добре, а тепер усі за всім придивлялися, — що з ним сталося? Бо все робилося таємно, але тепер помалу все виходило наяв , і родило безконечні чутки та легенди.
Нечестивий суд Св. Синоду невинний Митрополит, як ми бачили, обернув на Божий суд, і всім своїм неправим суддям передрік близьке й жорстоке падіння та люту смерть. Господь заступиться за свого Праведника!
Судова заля (Хрестова Патріярша Палата, де судили й Патріярха Никона) була переповнена ченцями та білим Духовенством. Затаївши духа, всі слухали кожне слово засудженого Праведника.
1. І найперше на всю залю роздалося тяжке пророцтво Засудження: „Добре мені, що Ти смирив мене, Боже!... Але цариця Катерина за все це не вдостоїться християнської кончини!" ...
Уся заля зімліла, і до свого кінця кожен пам`ятав це пророцтво: Катерина загине страшною смертю! ...
Так і сталося!
Сталося це 6-го листопада 1796-го року. Бог терпів безбожниці 33 роки ...
Ось опис нечесного кінця Катерини, як подають його сучасні записки.24
„Цариця Катерина прокинулася 6-го листопада 1796-го року в хорошому настрої. Весело жартувала, встала з постелі. Умилася, напилася міцної кави. Весело пожартувала з Платоном Зубовим і відпустила його.
Покликала в свою спальню секретаря й сіла за працю. Але раптом схопилася, попросила секретаря перейти в сусідню кімнату і трохи зачекати її. Сама пішла в уборну, що була поруч зо спальнею.
Секретар засоромився і вийшов. Минуло досить часу, а цариця не вертається ... Секретар звернув на це увагу камердинера Зотова. Той захвилювався і постукав до уборної.
— Ваша Величність! Матушко! — закликав він дрижачим голосом. Але відповіді не було ...
Тоді Зотов взявся за ручку дверей, — двері відчинялися в середину, але були замкнені. Зотов узяв ножика і просунув його в щілину дверей, і підняв гачка, яким двері були замкнені з середини.
Гачок повернувся. Зотов начавив двері, але з жахом відчув, що двері не відчиняються, особливо долі, ніби щось там навалилося на них...
А з уборної почувся тихий, але страшний хрипкий крик...
Зотов з силою прочинив двері: в маленькій уборній на підлозі, притулившись спиною до дверей, сиділа цариця Катерина... Вона була бездиханна, ліву ногу підсунула під себе, а праву витягла ... Обличчя її було багряно-червоне, повіки опущені... Із рота рвалося хрипіння ...
Зотов схопив царицю попід руки, і, напруживши всі свої сили, підняв її і трохи відсунув від дверей тяжке її тіло. Прибіг постельник, схопив з ліжка матраца і кинув його на підлогу. А потім узяв царицю за ноги, і за допомогою Зотова, що вже задихався, вніс царицю в спальню і поклали її на матраца...
Цариця лежала й хрипіла, тяжко закинувши голову, під яку не догадалися покласти подушку... Перед матрацом навколішках стояв один з лікарів і витирав чорну піну, що текла з царициного рота ...
Обличчя цариці було страшне!... Воно безперестану мінялося в кольорі: із темного воно раптом наливалося кров`ю і ставало багряно-червоним, а потому знову швидко темніло ...
У сусідній кімнаті зібралися близькі, і хтось раптом тихо нагадав пророцтво „Андрія Брехуна" („Враля"), як той передрік, що цариця Катерина загине соромною смертю ...
Усі очі звернулися на лікаря Роджерсона. А той сказав:
— Таж я ясно вже сказав, що жодної надїі нема. Часи її Величности пораховані... Відкрила очі... Ну то що з того? Це агонія" ...
Ось так, без Сповіді й без Причастя, загинула страшною смертю та, що ограбувала Церкву Божу в Росії і в Україні, позбавила її віковічних прав, підняла беззаконну свавільну руку на Праведника Божого, Митрополита Арсенія...
2. Головою суду був Митрополит Петербурзький і Новгородський Димитрій Сеченов. Голова Св. Синоду. Це був найбільший царський угодовець, фанатик українофоб. Йому Мученик Арсеній передрік загибель від свого власного язика. Так і сталося: Митрополит Димитрій помер страшною смертю, — його розбив параліч. Язик від паралічу витягся на чверть аршина, і його вигляд був страшний ... Власне від язика, від його довжини, а був він товстий-претовстий, Митрополит Димитрій і задихнувся у страшних муках... Це сталося 14-го грудня 1767-го року.
3. Другому нечестивому своєму судді, Архиєпископові Псковському Амвросію 3 є р т и с-Каменському Мученик передрік, що він буде, „як той віл заколений ножем". Так і сталося. У Москві року 1771-го була страшна чума, і Архиепископ зарядив зняти Чудотворну Ікону, щоб народ не юрбився і не розносив зарази. Товпа напала на Амвросія, і один м`ясник зарізав його, а його тіло розірвала юрба на шматки... Це сталося 16-го вересня 1771-го року.
4. Третьому судді, Архиепископу А ф а н а с і єв і, Митрополит Мученик прорік , що він помре, як помер Арій. Це був той, що став по Арсенію Митрополитом Ростовським, — перед смертю, тяжко хворіючи, в нього випало нутро, і він помер у тяжких муках...
5. Четвертим суддею був Петербурзький Вікарій Г а в р и ї л, — йому Митрополит Арсеній передрік, що він буде задушений. І дійсно, келейник Гаврилів задушив його подушкою ...
6. П`ятий суддя, Архиепископ Крутицький Гедеон, — був висланий з Москви, і по дорозі помер того ж 1763-го року. Це був Гедеон Криновський, Архиепископ Псковський, відомий проповідник, українець родом.
7. Останній шостий суддя, Новоспаський Архимандрит М и с а ї л, — якому Мученик Арсеній передрік, що він спечеться в печі, і він справді спікся. Коли він тяжко захворів, то один знахар порадив йому влізти в манастирську піч, — Архимандрит вліз, — і помер там.25
Як бачимо, усі судді померли тяжкою смертю. Про їхню смерть говорила вся Росія й Україна, і зв`язували їх незвичайну смерть з пророцтвами Митрополита Арсенія.
Того ж 1763-го року, року несправедливого суду, 4-го червня раптом упала Церква трьох Святителів Московських, — ця Церква була суміжна з Палатою, де судили Митрополита Арсенія. Народ пояснив це Божою карою за засуд Праведника.26
Загинув і головний донощик на Митрополита Арсенія, коли він перебував у Карельському манастирі, — Ієромонах Йоасаф Лебедів. Вкінці Лебедева заслали в Сійський манастир, — і там відкрито його ненавиділи і били... І він почав доносити і на своїх отців, і багато надокучував цариці Катерині.
І цариця звеліла: „Ієромонаха Лебедева, як людину дерзку і неспокійну, щоб він без праці не тинявся, і своєю нехорошою поведінкою не наносив на чернецтво нарікань та спокус, — позбавити його монашества й віддати в солдати на Сибір" ... А це ж той донощик, що його доноса цариця Катерина поклала в основу другого суду над М. Арсенієм...
Але Лебедів і це попередив і оминув! Сильно напився, і в грудні 1768-го року раптом помер ...27
Тяжко загинув і другий донощик на Митрополита Арсенія, монах Герман Батогов. За доноса на М-та Арсенія цариця Катерина нагородила його, як і Лебедева, — дала по сто рублів. Він остався жити в Карельському манастирі, але тяжке, юдине було його життя: його всі ненавиділи, лаяли й били!...
Він робив нові доноси, на які ніхто вже не звертав уваги ... А вся братія його оминала й била ...
Коли він почув, що Лебедів загинув, то крикнув при всіх: „Поламайте мені ребра, то скоріше і я помру!" ...
Так загинули всі ложні судді Митрополита-Мученика ...
24 Подаємо за Е. Сумароковим: Лекції..., ст. 242—243.
25 Е. Сумароков, II, 240.
26 Е. Поселянин, ст. 132 — Е. Сумароков, II. 238.
27 М. Попов, ст. 578.