1. Катерина передає справу на суд Св. Синодові.
Коли Св. Синод одержав перше Донесення Митрополита Арсенія від 6-го березня 1763-го року, він просто розгубився й не знав, що почати з листом такого стилю. Але на чолі його стояв найбільший ворог Арсенія, Митрополит Димитрій Сеченов, — він добре знав, що саме треба робити: лицемірно передати справу на вирішення самої цариці. А ми вмиваємо руки...
Св. Синод усю справу зараз же передав цариці Катерині. Але підказав їй нечувану провокаційну думку. Синод писав, що, на його думку, Донесення Ростовського Митрополита містить у собі образу Величности, за що автор підпадає світському судові. Але він, Св. Синод, без відома цариці не сміє приступити до справи, тому передає її на її особисте вирішення та ласку...
Це була велика й нечувана провокація, — офіційно заявити цариці й ствердити, що в Донесенні Владики Арсенія є образа Величности. А на справді цього ж у Донесенні нема, — є там відсутність панівного тоді в писаннях до цариці й до високих установ рабського стилю, є гостра критика справи конфіскати церковних маєтків, але образи Величности нема! Та й критика тут не цариці, а членів „Особливої Комісії".
У всякому разі Св. Синод віддав Ростовського Митрополита на суд самої цариці, і вмив руки, — він не хоче судити свого собрата... Лицемірство!
Може й справді, як думає про Синод історик С. Соловйов, „цариця була обережна й поблажлива щодо неприємних і ворожих їй осіб, а тому, беручи на увагу делікатність справи і звання Арсенія, цариця не дасть справі повного ходу і звелить обмежитися виговором і підкаже піти на спокій і т. ін. Але Синод помилився у своїх розрахунках: Катерина виявила небувале досі подратування"...1
Цариця власноручно відписала Синодові так:
„Святіший Синоде! Учора ви подали мені доклада, в якому представлено, що Архиерей Ростовський Арсеній прислав Синодові Донесення від 6-го березня, в якому все, що тільки там написано, відноситься до імператорської Величности, за що ви признаєте його заслуговуючим суду. Але без мого відома не смієте приступити до того, і передаєте справу на мій розгляд і милість. Я думаю, що й Св. Синод, без сумніву, признає, що влада всіх благочестивих монархів, — до них і себе включаю, і своїми ділами — про які ви свідчите — доводжу, не тільки для них але й для спільного всіх правдивих синів Батьківщини добробуту, повинна бути обережна й бережена. І в його, Архиерея Арсенія, мені присланому від вас для перечитання оригінальному Донесенні, яке я вам при цьому вертаю назад, я побачила перекручені і підбурливі вияснення багатьох слів Св. Писання і Книг Святих".
„Через це для охорони постійного спокою моїх вірнопідданих, цього Архиерея Арсенія, якого ви признали таким перекупником, передаю Св. Синодові на справедливий, на законах заснований суд. А який присуд буде йому винесений, його представте нам для затвердження, і ще буде йому моя полегкість та беззлобність ".2
Лист цариці Катерини — зразок диктаторського самодержавного поступовання: цариця німкеня судить Митрополита за те, що він „перекручує Св. Писання та Святі Книги" ... Ще не бувало такого, щоб цар судив Митрополита за „неправильне" вияснення Св. Писання!... І то перед Св. Синодом ...
І цариця вернула справу Св. Синодові: судіть ви, а я виявлю підсудному тільки свою ласку ...
2. Розбита змова Єпископату.
Є докази, що вся справа Митрополита Арсенія не була справою тільки його самого, — ніби він виступав в імені всього вищого Єпископату, або групи їх. Була змова, що як уряд таки буде й далі грабувати Церкви та манастирі, то ввесь Єпископат накладе на Росію загальний інтердикт (заборону служити Служби Божі). Цариця Катерина своєчасно довідалася про все це. Спочатку всі Єпископи були справді однодушні, але Катерина насіла на Архиепископа Сеченова, і той зрадив, і від справи перший відпав. Але Митрополит Арсеній став робити один, —- і впав. А Арх. Сеченова за зраду товаришам цариця зробила Митрополитом, а ще й подарувала йому 1000 кріпаків з землями ...3
Кидається ввічі, що Синод навмисне похапцем провадить суд, і сильно пильнує, щоб не поширити числа підсудних. Особливо боявся Синод, щоб не втягнути до справи інших українських Архиєреїв. Арештоване в М. Арсенія листування почали переглядати, але вибрали зовсім мало. По всьому знати, що це голова Синоду, М. Сеченов затирає сліди попередньої змови Архиереїв.
А суджений Митрополит держався на суді по-лицарському, і кожне своє слово обдумував, щоб часом не видати кого з своїх спільників. А спільниками ж були всі теперішні судді його!.. .4 Висока чес-нотність Митрополита!
І можливо, що цариця все знала, і це з її відома затиралися сліди змови, бо було постановлено — убити найсильнішого Митрополита, а решта — будуть мовчати ... „Вражу пастиря, — і розпорошаться вівці отари" ... (Мт. 26. 31).
По суді над Митрополитом Арсенієм було багато різних подібних справ над меншими й більшими церковними працівниками, бо багато осіб співчували засудженому Мученикові, і в той чи інший спосіб виявляли своє співчуття.
Безумовно, були друзі Ієрархи, які перше згоджувалися виступати в обороні Церкви спільно, але ця спільнота була легко розбита. До друзів М. Арсенія Мацієвича належав і Митрополит Тобольський (1758—1768) Павел Конюскевич. Це був високоосвічений Ієрарх українець, родом із Самбора, першорядний проповідник і богослов. Уперто говорив до всіх українською мовою.
Сибір був тяжкий для праці, бо місцева адміністративна влада все захопила в свої руки, навіть Священики більше слухалися її. Митрополит Павел був справедливий, але суворий, і повів проти непорядків завзяту боротьбу, не спиняючись ні перед чим. Бо ісповідував, що світська влада не може вмішуватися в справи церковні.
Але світська сибірська влада перемогла, і обвинуватила Митрополита Павла ніби „в жорстокості", і донесла про все цариці Катерині та Синодові. Митрополит Павел сміливо ішов дорогою Митрополита Арсенія, і сильно лякав царицю і Синод. І справа пішла уторованим шляхом: 22-го червня 1767-го року Св. Синод, на чолі з українофобом Митрополитом Новгородським Димитрієм Сєченовим, звільнив Митрополита Павла з Тобольської Катедри, і наказав їхати до нього. Митрополит не поїхав ...
Розлючений Синод позбавив Митрополита Павла його сана, але цариця мала досить клопоту з засудженим М. Арсенієм, і синодальний засуд не затвердила, і наказала М. Павлові вертатися в Тобольськ.
Митрополит Павел не послухався, і поїхав до Києва й оселився в Печерській Лаврі. Але незабаром, струджений та знеможений, Митрополит Павел 4-го листопада 1770-го року упокоївся в Бозі... М. Павла поховали в склепі ліворуч у головному Успінському Соборі. Пізніше виявилося, що тіло його нетлінне, і так нетлінне було воно й до наших часів.
Українська людність уважає Митрополита Павла за Святого Ісповідника, творилися й чуда. Кілька раз підіймалася справа Канонізації М. Павла, але уряд на це завжди згоди не давав, як особі, що наслідував ідеологію Митрополита Арсенія.5
Оцей Митрополит Павел був у зв`язку з Митрополитом Арсенієм, — боронити Святу Православну Церкву.
1 С. Соловьев, том XXV, ст. 1447—1448.
2 С. Соловьев, том XXV, ст. 1448.
3 М. Попов, ст. 407.
4 м. Попов, ст. 421, 429, 432.
5 Е. Поселянинъ: Подвижники XVIII віка, 1905 р., ст. 172—181.
3. Арешт і ув`язнення Митрополита.
Заходи Митрополита нічого не помогли, — буря вдарила!...
14-го березня з Москви в Ростов відправили синодального офіцера Дурново, і дали йому наказа негайно їхати в Ростов, арештувати там Митрополита Арсенія, забрати його листування, і так же негайно привезти все в Москву цариці Катерині.
У Вербну суботу 15-го березня Митрополит Арсеній врочисто служив у Ростовській Катедрі Вечірню. Душа була неспокійна, бо з Москви все приходили злі вісті.
Вернувшись додому з Вечірні, Митрополит сказав своєму келейникові:
— Не замикай воріт на ніч, — опівночі будуть у мене гості!...
Келейник сильно здивувався: Яких це гостей чекає Митрополит?...
Дійсно, опівночі прибув посланець з Москви, офіцер гвардії Дурново з озброєними солдатами...
Офіцера впустили. Він підійшов до Митрополита і попросив у нього Благословення.
— Я вже не Архиєрей! — відповів Митрополит, і Благословення тому, хто арештовує слуг Божих, не дав...
Дурново подав Митрополиту Арсенію писаного наказа від Сенату привезти Ростовського Архиерея в Москву. Жодних речей його не брати, але все митрополиче листування запечатати й привезти для розгляду в Москві.
Митрополит попросив дозволити йому піти в Катедру і попрощатися з Святими, — Дурново дозволив ...6
Арештували слугу Божого й швидко повезли на Пилатів суд ...
Синодальний офіцер, що арештував Митрополита, мав наказа негайно доставити арештованого в Москву, тому він сильно поспішав. Митрополит був тоді зовсім недужий, і дорога для нього була тяжка. Митрополит просив офіцера стати на дорозі, для фізичної потреби, — Дурново дозволив... Так він їхав до самої Москви ...
Березня 17-го Митрополита привезли в Москву, і помістили в Симоновому манастирі „під кріпким караулом", як державного переступника.
Цариця раділа і написала власноручну записку своєму генерал-прокуророві Глібову: „Сьогодні вночі привезли Враля (Брехуна), якого треба висповідати. Приїздіть до мене, він буде тут у двірці" ...
„Сповідали" Митрополита всій Росії відомі чекісти кати: страшний Шешковський, Орлов та Глібов. На допиті була й сама Катерина ... Є передання, що Митрополит сміливо говорив правду Катерині, так що вона наказала „закляпити йому рота" (ввіткнути кусок дерева в рот) ...7
Коли Митрополита Арсенія привезли в Москву, то відразу з ним стали обходитися, як з державним переступником, — його помістили під сильну сторожу в Симонів манастир.
Звертає на себе увагу, що цариця в цьому листі зве Митрополита Вралем (Брехунцем), — пізніше, року 1767-го царський суд так і назвав Митрополита Арсенія, — ясно, що з бажання самої цариці.
6 Е. Поселянин, ст. 131.
7 М. Попов, ст. 414.
4. Синодальний засуд Митрополита Арсенія.
З судом над Митрополитом Арсенієм взагалі поспішали, хоч слідство тяглося. І 1-го квітня 1763-го року Св. Синод розпочав свій суд. Було 6 суддів, членів Св. Синоду, — усе це були особи молоді, М. Арсеній був найстарший між ними... Усі жаліли оскарженого, бо всі були його приятелі, усі погодилися були на спільний протест. Один тільки зрадник, росіянин Митрополит Сеченов був проти М. Арсенія, і всіх страхав, і всі мовчали ... Але Митрополит Московський Тимофій Щербацький, українець з Києва, гірко плакав...
Усі вони, власне, підговорили Митрополита Арсенія на протест, а тепер усі дріжали, бо Сеченов міг їх усіх, до того ще й українців, видати й знищити ...
А 4-го квітня Синод поспішив виголосити присуд на Митрополита Арсенія, хоч судове слідство зовім не було ще покінчене ... Цариця наглила ...
А 7-го квітня подали цариці останнього свого приговора.8
Ось цей синодальний присуд на брата свого:9
„Святіший Правлячий Синод досить вияснював, що цей Митрополит Арсеній виявляється без усякого вибачення винним в образі її імператорської Величности. А саме тим, що він, у супереч Слову Божому і Апостольським Правилам та Переданням, забувши свою Архиєрейську й загальну присягу, і в супереч державних законів, та особисті її імператорської Величности накази років 1762 і 1763-го про церковні маєтки, зробив заперечення своїми Донесеннями, присланими Синодові, першим від 6-го, а потім і другим від 15-го березня".
„Ці його заперечення мають характер тільки образи її імператорської Величности, бо він подає в них перекручені ним вияснення багатьох Слів Св. Писання та з деяких Книг, вияснення, які не згоджуються зо змістом і значенням тих Слів. А саме..." (подаються ці вияснення з Донесень Митрополита).
„Те Донесення кінчається заявою, що все те писати і від Слова Божого і Закона приводити побуджувала його не інша причина, а тільки ревність у Бозі і Законі Божому, досить виявлена у маніфестах і монарших наказах її імператорської Величности. А коли в тому знаходиться який його огріх, то він просить прощення".
„Але цього ні за яке оправдання вважати не можна, бо не тільки на царські накази, але й на веління своєї Команди10 жодних, а тим більше уразливих представлень і заперечень, чинити під найтяжчою карою заборонено. Та й такої підстави, щоб вищезазначене заперечення з такою зухвалою відвагою видумувати і справді ніби під видом своєї ревности виявляти йому, Митрополиту, і нікому іншому, цілком не було й нема".
„Хоч він на допиті і показав, що буцімто у тих своїх Донесеннях на образу її імператорської Величности він ні в чому не намірявся, усе те писав з ревности та за совістю, щоб не бути двоєдушним. А все те складав не як заперечення на накази, але на подання інших, що через ті подання і ті накази вийшли. Це розуміється на подання Комісії, у тій думці, що як не відкинені ті подання, так і його подання відкинене не буде, і в жодному разі не буде, прийняте як образа її імператорської Величности. Але коли воно прийняте, як образа її Величности, то, найпокорніше і найнижче припадаючи до ніг її імператорської Величности, він просить прощення і помилування".
„Але це показання його, Митрополита, неправдиве, бож, за показанням канцеляриста Жукова, що був при ньому для писання, копії з обох Донесень у Синод були відправлені в Москву двом високим особам".
„Року 1743-го Синод зробив був йому писемний виговір за те, що в своєму Донесенні Синоду відважився написати дуже противні і образливі вирази. Цей виговір був зроблений йому з таким попередженням, що коли такий спротив і зневагу виявить ще раз, то буде позбавлений не тільки архиєрейського сану, але й клобука".
„Беручи це все на увагу, приговорили: Митрополита Арсенія, який уже й давніше попадав у немалі переступи, а тепер винний найбільше в тяжкому й зневажальному переступі, а також у пе-реступі архиєрейської й загальної присяги і всіх державних законів, — за ті його тяжкі провини і за образу ЇЇ імператорської Величности, за силою 84 Апостольського Правила ,11 позбавити Архиєрейства, а згідно з його розпискою на оголошеному йому року 1743-го виговорі, і клобука, і послати його в далекий манастир під кріпкий догляд.
А паперу й чорнила йому не дати.
Димитрій, Митрополит Новгородський. Тимофей, — Митрополит Московський. Гавриїл, — Архиепископ С. Петербурзький. Геннадій — Єпископ Псковський. Амвросій — Єпископ Крутицький. Афанасій — Єпископ Тверський. Михаїл — Архимандрит Новоспаський".12
Відомий богослов, проф. Н. Барсов про засуд М. Арсенія пише: „Коли цариця Катерина приступила до секуляризації церковних і манастирських маєтків, то Митрополит Димитрій Сеченов, головуючи в Синоді, цілком став на бік світської влади, і став аж надто жорстоким суддею Митрополита Арсенія Мацієвича, який боронив право манастирів на земельні маєтки".13
8 М. Попов, 422.
9 Текст з малими пропусками.
10 Команда — це Св. Синод...
11 Апостольське 84 Правило наказує: „Коли хто досадить цареві або князеві не поправді, нехай понесе кару. А коли такий буде з Клиру, то нехай буде позбавлений священного сану. А коли це мирянин, нехай буде відлучений від церковного єднання".
12 Приговора подаю за С. Соловйовим, том XXV, ст. 1450—1451.
13 „Знциклопедическій словарь" Брокгауза, 1893 рік, пів-том 20, ст. 610.
5. Цариця затвердила синодальний приговір.
Нечувана й безсердечна справа добігала кінця.
Приговора Св. Синоду від 7-го квітня судді зараз подали на затвердження цариці, і та власною рукою на постанові Синоду написати зволила:
„Згідно з цим приговором сан Митрополита і Священства зняти. А коли Святі Правила й інші церковні Закони дозволяють, то — для зручнішого переступнику покаяння і через старість його літ — монаший чин тільки залишити. Від світського суду і від катування ми, за чоловіколюбством, звільняємо його. Наказуємо нашому Синодові заслати його в далекий манастир під догляд розумного начальника з таким наказом, щоб там неможливо було йому (Арсенію) ані писати, ані усно спокушати слабих і простих людей" ...14
Синод постановив був, щоб Митрополита Арсенія заслати в Ферапонтів манастир, на Вологодщині, у той манастир, куди року 1666-го був засланий Па-тріярх Никон. Люта цариця і це змінила: 15-го квітня вона наказала через оберпрокурора Синоду заслати Арсенія на північ у Карельський Микольський манастир ...
Катерина II любила звільняти невгодних їй осіб з почесним повищенням по службі. „І тому з великим здивуванням всі довідались, що Катерина поступила аж надто суворо, виявила особисте подражнення, можна сказати — особисту злобу в переслідуванні особи, яка, своїм саном, здавалося, вимагала уважнішого ставлення до неї. Особою цією був Ростовський Архиерей Арсеній Мацієвич".15 Так свідчить найбільший російський історик, — С. Соловйов.
Св. Синод своїм рішенням потвердив, що Митрополит своїми писаннями зневажив її Величність, — за це нехай його судить суд світський. А за зневаження Величности суд знав тоді одну тільки кару — кару смерти ...
І це добре знав увесь Синод, добре знав і старий знеможений Митрополит (мав 66 літ) ...
Смертна кара ... І скільки мусів пережити великий Мученик!...
Але цариця Катерина „змилосердилася", — відмовила віддавати Митрополита ще й світській карі, цебто — дарувала Митрополитові життя ... Бо вона, бачте, „милосердна" ...
Не дарувала, а змушена була дарувати, бо незчисленні юрби народу стали збігатися до Хрестової Патріяршої Палати, коли прочули про суд над Митрополитом Ростовським, якого народ уважав Святим.
Цариця й далі не випускала Митрополита з під свого ока, і призначила йому на утримання ... три рублі на місяць, по 10 копійок денно ... Ласка цариці „матері" ...
14 С. Соловьев, том XXV, ст. 1451.
15 С. Соловьевъ: Исторія Россіи, том XXV, ст. 1444.
6. Неканонічний суд Св. Синоду.
Сім день судили в Москві старого й зболілого Митрополита Арсенія, підсудний сильно й сміло боронився, але не видав ані словом нікого з своїх бувших однодумців. Відразу по Москві пішла тайна поголоска: неправильно й неканоиічно судять Митрополита, оборонця Церкви! Народ став збігатися великими товпами, і погрожував зруйнувати фарисейське судилище...
Старий і хворий Митрополит, як ми бачили вище, глибоко вияснив, що в його Донесенні нема жодної образи Величности, що він тільки, за вказівками архиєрейської совісти своєї, подавав вияснення всієї справи. Маймо на увазі, що справа секуляризації церковних земель цього часу ще не була закінчена (маніфест про неї вийшов 26-го лютого 1764-го року), ще існувала Комісія, яка збирала потрібні матеріяли, — і свою критику Митрополит Арсеній мав право вільно писати... І ця критика стосувалася, власне, діянь „Особливої Комісії", а не цариці.
Старий і хворий Митрополит просив прощення й милости цариці, а Синод... у світі ще цього не бувало: просить царицю не вірити в щирість митрополичого покаяння!... Бож Митрополит — українець! ...
Це страшний акт безправства, який кидає чорну тінь на всю російську Церкву: убили Митрополита Мученика!...
Синод першим ділом ствердив і цариці подав, що Митрополит Арсеній образив її Величність, а за таку ж образу законом встановлена була — смертна кара ... І Св. Синод це добре знав, і спокійно віддав свого члена на смерть ...
Синод згадав навіть справу канцеляриста Жукова, щоб ще більше обтяжити Митрополита.
Крім цього, витягли стару справу 1743-го року, коли Митрополит Арсеній сперечався з Колегією Економії, — бо з самих Донесень потрібного цариці засуду скласти не було змоги ...
Звертає на себе увагу, що про анатему, яку кинув Митрополит на руїнників Церкви, в синодальному присуді згадки зовсім нема: Катерина вирішила за ліпше промовчати про неї...
Заховала від народу найважливіше!
Склад Синоду, що так жорстоко засудив Митрополита Арсенія, у своїй більшості складався з Архиєреїв українців, але вони безсилі були допомогти, і — застрашені — сиділи мовчки, похнюпивши голови. Тільки Митрополит Московський Тимофій Щербацький, українець, довголітній Митрополит Київський, голосно плакав на всю залу...
Головував у Синоді Митрополит Новгородський Димитрій Сеченов, лютий ненависник українців, — він один був задоволений, що нарешті знищив свого найбільшого ворога, найсильнішого Архиерея ...
Митрополит Московський Платон (Левшин) пізніше скаржився: „Немалий час був я в Синоді, бачив там спокуси, що вони змусили мене звідти вийти"...16
Такою нехристиянською спокусою був і Пилатів суд над оборонцем прав Церкви, Митрополитом Арсенієм...
Поголоска про неправдиве засудження царицею-німкою найсправедливішого оборонця Церкви скоро поширилася по всій Росії і всій Україні. Скрізь тихо лаяли царицю німку, що вбила навіть свого чоловіка, Петра III, але нічого зробити не могли...
Усі звістки ці сильно захвилювали всю Росію!...
Уся Москва сильно хвилювалася судом над хворим Митрополитом Арсенієм. Справа дійшла аж до того, що уряд змушений був оповістити в тодішніх „Московських Відомостях", що Митрополит Ростовський сильно провинився проти цариці, що його протести до Синоду „від початку до кінця переповнені отруєю зневаги її Величности."17
Але цьому ніхто не вірив, і всі молилися за Митрополита Мученика...
Як не ховали страшну справу Митрополита Арсенія, проте вона стала відома по всій Росії і по всій Україні. Стала вона відома і за кордоном, бо нею цікавилися чужоземні посли. Напр.: голандський резидент писав з Петербурга своєму королеві: „Сюди привезений Єпископ Ростовський, арештований за одне своє писання проти цариці та проти уряду... Синод однодушно засудив його ... Взагалі неймовірно, як тут чиниться багато безбожжя серед Духовенства ... З нещасного Єпископа Ростовського зняли сана і заслали в далекий манастир звичайним монахом" ...
Він же повідомляє свого короля ще й 24-го червня 1763-го року: „Позавчора під барабанний бій на всіх рогах вулиці оголошений був наказ цариці, щоб ніхто не смів вільно говорити, що Єпископ Ростовський Арсеній розжалуваний. Мені кажуть, що народ уважає його за Святого".18
16 Е. Сумароков: Лекцій по исторіи Русской Церкви, 1945 р., ст. 232, Харбин.
17 А. Карташев, том. II, ст. 465.
18 М. Попов 433. Див. „Историческій В`Ьстникъ" 1884 р., том XVIII, ст. 1—14.
7. Акт зняття митрополичого сану.
Призначено було, що вирок суду буде проголошений 14-го травня в Хрестових Патріярших Палатах. Буде й зняття з Митрополита сану. На це дике й неканонічне знущання з духовного сану були допущені монахи й біле Духовенство. А жодного якогось Чину зняття духовного сану нема, бо й бути не може: духовний сан ніколи не знімається!...
Народу прибуло безліч, так що густою юрбою оточили площу перед Палатою. Багато народу голосно плакало ...
Ось військо веде старого сивого Митрополита... Він в повному Архиєрейському Облаченні, — в Мантії з Джерелами, в Омофорі, на грудях Панагія, у білому Клобуці, у руці архиєрейський посох ... Військова сторожа насилу дорогу зробила йому через натовп. Митрополит, як розбійник, оточений військом ...
Вели Митрополита в судилище ... Усі судді зібралися, — суворі та вдають спокійних. Як колись Патріярх Никон, так і Митрополит Арсеній стоїть, — йому не дозволили сісти ... Більшість суддів — його учні, або ті, за яких він клопотався та допомагав. І це ті, що склали були таємну змову протестувати всім разом ...
Прочитали наказа Синоду, затвердженого царицею: зняти з Митрополита його сана ... Як я вище сказав, жодного Чину зняття сана в Церкві нема і ніколи не було, бож Таїнство Висвячення єдине й вічне, — можна спинити особу в виконанні нею священних Таїнств та Треб, але зняти саме Свячення — не можна... Та судді виконували волю жорстокої тиранки, атеїстки-німки, і стали знімати ознаки Архиєрейства так, як їх здіймали сто років тому з Патріярха Никона, року 1666-го. Судді підходили до Митрополита Арсенія, і за чергою забирали частини Митрополичого Облачения ... Але жоден суддя нічого не зняв сам, — Митрополит цього не дозволив, а врочисто сам здіймав з себе ту чи іншу освячену річ, і голосно і врочисто читав відповідну Молитву на зняття Облачения ...
Судді мовчали й не протестували: виходило, що Митрополит розоблачався сам за старим Чином ро-зоблачення, і подавав ту чи іншу річ своїм суддям, як ніби своїм Іподияконам ... Митрополит розоблачився так, що ніби взавтра чи коли знову буде облачатися...
Судді спочатку не зрозуміли, що підсудний Митрополит глибоко з них насміявся: відбулося не зняття Сану, а Чин розоблачення архиєрейського, при чому ролю Іподияконів грали судді-Єписко-пи ... Цебто, Митрополит Арсеній так ніби зняв сана зо своїх суддів, змусивши їх виконувати обов`язки Іподияконів . ..
Судді мовчали, як поніміли, один тільки Митрополит Московський Тимофій Щербацький гірко й демонстративно плакав ... Він був українець, ще недавно був Митрополитом Київським.
До нас дійшли спогади про цей Пилатів суд, про зняття Митрополичого Сану, одного з тих, що були на ньому. Митрополичий посошник, Олександер Златоустов був на суді зо своїм Митрополитом, — стояв позад нього з посохом. Ось цей О. Золотоустов докладно розповів, що бачив, п. Артинову, і його розповідь дійшла до нас. Я подаю її тут повно.19
„Митрополит Арсеній прийшов на суд, як ніби на Богослужбу: в архиєрейській Мантії з Джерелами, в Омофорі і білому Клобуці, з Панагією на грудях і з архиєрейським посохом у руці. За ним ішов посошник Олександер Золотоустов. При вході Митрополита в судову залу всі взори присутніх звернулися на нього: Арсеній входив без страху й без смутку! Навпаки, видно було його сильний гнів на своїх собратів . .. Він чинив і говорив самовладно, ніби він був у себе в Єпархії...
Секретар перечитав наказа про зняття сану. Митрополит, вислухавши це, голосно й твердо сказав:
— ,Добре мені, бо Ти смирив мене, Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини!" ...
При такому видовищі наруги над Архипастирем один тільки Московський Митрополит Тимофій не міг стриматися від сліз, і заплакав... Арсеній вказав на нього рукою й сказав: „Це воістину ізраїльтянин, в якому нема підступу!"
Першим із суддів приступив до Арсенія Митрополит Петербурзький і Новгородський Димитрій Сеченов, щоб зняти з нього білого Клобука. Арсеній не допустив до цього, але з відповідною Молитвою зняв сам. А подаючи Клобука Митрополитові Димитрію Сеченову, прорік: „Твій язик був для мене гостріший від меча, — він задушить тебе, і ти помреш!" ...
Другим приступив до Арсенія Архиепископ Псковський, бувший друг Арсенія, Амвросій Зертис-Каменський, щоб зняти з нього Омофора. Але Арсеній зняв його сам з Молитвою, подав його Амвросію і прорік: „Той, хто їв хліб зо Мною, той побільшив мені прикрощі... Ти —як віл той — ножем будеш заколений!" ...
Третім за чергою приступив до Арсенія Архиепископ Афанасій Волховський, щоб зняти Панагію. Але Арсеній зняв її сам з Молитвою, подав Афанасію і передрік: „Молодшого благословляє старший. Своїми устами звіщу всю долю твою: Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому ти й помреш, як помер Арій!" ...
Четвертим приступив до Арсенія Петербурзький Вікарій Гавриїл, щоб забрати посоха Мацієвича. Але той сам узяв його від посошника Златоустова, оповідача про цей суд, і сам передав Гавриїлу. І перед рік: „Ти забув, яким має бути Архиерей Божий... За твою Іродияду твій суперник задушить тебе, бо то танцюючи з нею, ти осудив мене" ...
П`ятим за чергою приступив до Арсенія Архиепископ Крутицький Гедеон, щоб зняти з нього Мантію. Але Арсеній з Молитвою зняв її сам, і подав Гедеону й передрік: „Нема мені оправдання там, куди я прийшов ... Але ти — позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребства, — тому ти не побачиш більше Престола свого!"...
Шостий і останній суддя Арсенія приступив до нього, щоб зняти з нього і останню одежину, рясу. Це був Новоспасовський Архимандрит Мисаїл. Арсеній зняв з себе і останню одежину, рясу, що була під Облачениям, подав її Мисаїлові. і прорік: „Я бачив кінця всього, а найбільше ворогів моїх. Ти умудрив мене і я набрався розуму більше за старця. Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб, спечешся в печі!" ...
По цьому наділи на Мацієвича просту монашу одежу, і прочитали заборону чинити яке-будь Богослужения. І з воєнною сторожею відправили в Ферапонтів манастир" ...
Оце яскрава й мальовнича оповідь посошника Олександра Златоустова про суд над його Митрополитом ...
Взяли з Арсенія підписку, що він ніколи не буде звати себе не тільки Митрополитом чи Архиереем взагалі, але не буде зватися й Ієромонахом. Це вже було перебільшення помсти ...
Незабаром Катерина змінила місце заслання: замість Ферапонтова манастиря, більш-менш добре уладженого, де був ув`язнений Патріярх Никон, о. Арсенія наказано замкнути в холодний Карельський манастир, Архангельської Єпархії... А місцевому Архиереєві наказано було тримати в`язня „під кріпким караулом" ...
Бувший Митрополит мав рубати дрова, носити їх, палити печі, мити підлоги й т. ін. Щоб пам`ятав. Що проти цариці не вільно виступати ... Бо в Росії вона керувала Церквою ...
19) За Е. Сумароков™, том II, ст. 239—240.