Праці митр. Іларіона (Огієнка)

 

 

Творилися нечувані грабунки й розкрадання церковного майна, і Митрополит Арсеній мусів за-реагувати на це святотатство. Так підказувала йому його Архиєрейська совість!

Перша неділя Великого Посту в 1763-м році, т. зв. Неділя Православія, припадала на 9-го лютого. У цю неділю по Св. Літургії в той час відбувався Чин анатеми на всіх ворогів Церкви.

І ось, з доручення Митрополита Арсенія, Протодиякон голосно на всю Церкву виголосив таку офіційну анатему: „Усі, хто чинить насилля і кривдить Святі Божі Церкви та манастирі, відбираючи від них маєтки, дані їм давніми богомольцями й православними монахами, і через те нищать діло Христового Втілення і Безкровну Жертву, коли вони від сьогодні не відстануть від такого задуму, а вище будуть задумувати про таке злодійство, як Ананія і Сапфира, і як найбільші вороги Божі, — нехай будуть прокляті!"

Цієї неділі в Ростові була повнісінька Катедра народу, і всі чули це прокляття, і всі його однаково сприйняли: Митрополит прокляв царицю Катерину!

Люди розсудливі добре розуміли, що починається велике й жорстоке мучеництво Митрополита Арсенія, але більшість сприйняла це з задоволенням, що царицю, убійницю мужа свого й Церкви, давно вже треба було проклясти!

Це прокляття стало найтяжчим обвинуваченням Митрополита Арсенія, а тому хоч коротенько проаналізуємо його.

1. Це прокляття було виголошене в Неділю Православія, коли офіційно за церковним Уставом виголошується багато проклять, що мусів чинити Митрополит.

2. Текст того прокляття, яке було виголошене в м. Ростові, не був новим, — це стародавній текст. Ось він докладно: „Всє насилующіи и обидящіи Св. Божій Церкви и монастыри, отнимающе у нихъ данная тємь села и винограды, и аще не отстануть от сего дне такового начинанія, но и еще помышляюще таковое злодейство, да будуть прокляти!"

Порівняймо цей оригінал з Уставу з вищеподаним перекладом тексту Митрополита Арсенія, то побачимо, що Митрополит нового тексту не дав, — він тільки підновив його: замість „села і винограды" (поля і сади) він дав „імінія", та додав малозмістовний кінець.

Проф. Московської Духовної Академії А. Карташев, порівнявши ці два тексти, пише: „У чині Арсенія не було нічого формально незаконного".1 А офіційний текст взагалі не раз мінявся або й скорочувався. Архиєреї звичайно самі робили в тексті Анатеми малі зміни.

Напр. Митрополит Новгородський Димитрій Сеченов, сам член „Особливої Комісії" відібрання церковних маєтків, року 1763-го цієї Анафеми не читав, — просто самовільно дипломатично опустив її. Але всі інші Єпископи по своїх Катедрах таки виклинали тих, що „чинять насилля і кривдять Св. Божі Церкви і манастирі, і віднімають у них надані їм поля та сади". Робили це за церковним Уставом, і ніхто їх за це не карав.

Цю справу „пришили" Митрополиту Арсенію, бо шукали проти нього обвинувачення, чого конче хотіла цариця Катерина. І сам Св. Синод не зробив зарядження, — опустити місце про маєтки, не виголошувати його. А Синод, беручи на увагу біжучий час, мав би видати таке зарядження. Не видав, — і в с і це прокляття виголошували по всіх Єпархіях в Росії й Україні.

Багато дослідників цієї справи Анатеми, напр. А. Трачевський (II. 224) подають, ніби „Арсеній врочисто прокляв „хищників церковних маєтків". Зовсім це не так, — не сам один Арсеній це зробив тоді, а зробили це в Неділю Православія (9-го лютого 1763-го року) всі російські Архиєреї, — як робили це до того, так робили і по 1763-м році. Це була офіційна ще з XV віку формула Анатеми на тих, хто грабував церковні маєтки. Митрополит Арсеній виконав тілько те, що віки існувало до нього, і що виконати обов`язаний був за існуючим церковним Уставом.

Тільки час був такий, що це прокляття слухачі віднесли на царицю Катерину.

Звичайно, на Чин Анатеми всі звернули збільшену увагу. Тогочасний Ростовський Літопис записав під 1763-м роком: „Митрополит 9-го лютого учинив прокляття на розкольників і інших єретиків. Почали між єретиками проклинати й тих, хто підписався для звільнення селян у казну ".2 Цей запис не відповідає правді, бо текст прокляття на тих, хто відбирає церковні маєтки, складений був ще в XV столітті.

Царський двір, і ввесь уряд саме тоді вже переїхали в Москву, бо всі приїхали на коронацію цариці Катерини. У Москву переїхав і Св. Синод.

 

1 Очерки по истории Русской Церкви, 1959 р., том II, ст. 359.

2 А. Карташев, ст. 459.

 

 

 

Усе склалося так, що наступав вирішальний і грізний час: Цариця Катерина постановила неодмінно відібрати землі від Церков і манастирів, Св. Синод не відважувався виступати проти цього. Позоставався один Архиерей, явно незгідний зо всім цим, — Митрополит Ростовський Арсеній, і цариця це знала.

Року 1762-го 29-го листопада почала працювати „Особлива Комісія", яка підготовлювала секуляризацію церковних земель. Члени Св. Синоду були в дій Комісії.

Цього часу Св. Синод розіслав офіційні записові книги по манастирях і по Архиєрейських Домах. І був наказ: віднині докладно записувати до цих контрольованих книг усі прибутки й усі видатки, які вони мають.

Усі прийняли ці образливі книги мовчки, але всі горіли злобою проти них, — світський уряд вмішується в церковні справи!... І Митрополит Арсеній написав 6-го березня 1763-го року проти всього цього сильного протеста і відіслав його Св. Синодові. І це згубило його ...

„Прислані до мене (рахункові) книги, — писав Ростовський Митрополит — це зневага архиєрейському санові. Вони показують, що ніби не всі Архиєреї піклуються про користь Церкви. Св. Синод розіслав (рахункові) книги до Архиєреїв і до Настоятелів манастирів, так, ніби до яких прикажчиків, і це великий тягар не тільки Архиереям, але і всьому Духовному чину незносний і ніколи не чуваний".

„Від Апостольських часів — пише Митрополит — церковні маєтки нікому не підлягали, а тільки Апостолам, а після них — Архиереям: позоставалися в єдиній їх волі та розгляді. Ніхто не повинен відбирати церковних маєтків і вживати їх на інші цілі. А відібране треба невідмінно вернути. Але тепер не тільки не думають вертати, але хотять і останнє забрати, що ми вже й бачили за минулої влади".

,,Перший почав відбирати церковні маєтки цар Юліян Відступник. А в нас від часів князя Володимира не тільки за царювання православних князів, але й за часу татарської держави церковні маєтки були вільні. За Петра Великого Мусін-Пушкін установив накази про доходи (державі) з церковних маєтків та керування ними. Цей наказ Мусіна-Пушкіна пе-ревищав не тільки турецькі постанови, але й устави нечестивих римських царів, ідолослужителів. Св. Киприян Картагенський, приведений на місце страти, звелів своїм домашнім видати катові 25 золотих, але коли б тоді вже мав силу наказ Мусіна-Пушкіна, то такого благодійства зробити було б ні з чого" ...

„Та хоч наказ Мусіна-Пушкіна перевищав і поганські звичаї, але Церква й бідні Архиєреї мусіли були терпіти таку нужду, бо їх і не питали, принаймні про те, що їм було дане. А тепер, коли почалось таке мордування, то в`язничники й старці (богадельные) стали щасливіші за бідних Архиєреїв! ... І таку муку ми терпимо не від поган, а від своїх, які виставляють себе правовірними овечками" ...

„У Маніфесті про вшестя на престол цариці сказано, що вона вступила на престол для піддержки Православія, якому — за попередніх правлінь — грозила небезпека. Про Пастирів сказано: „Коли хотять виконати Слово, нехай чинять це з радістю, а не з зітханням". Але як тепер не зітхати і при самій

Безкровній Жертві від такого мученичого тягара, який тяжчий за тягара турецького?" ...

„Щоб Архиєреї із своїх коштів заводили академії, — про це ніде не написано. Та коли б це і не було неможливим, то на які прибутки заводити їх, коли відбирають останнє? Та й парафіяльні Священики у більшій частині знаходяться в останній бідоті: вони обкладені податками не менше від мужиків, і для свого прожиття змушені обробляти землю. І хоч буде Священик богословом чи астрономом, —- більше доходу він не одержить" ...

„Справді, потрібні і школи, і академії, але відповідним порядком, як у давнину було в Греції, а тепер на Заході, цебто по містах великих, по столицях, на кошти держави. По великих містах, а не по грязях та болотах".

„Треба найперше збільшити число Церков і відповідно їх удержувати. Але в нас за теперішній час про це і в думках не мають, коли багато-хто вважають за потрібне годування собак, а не Священиків чи монахів, і доглядають, щоб за Церквами й манастирями в жодному разі не було „зайвого маєтку". А під видом „зайвого" і останнє відбирають" ...

„Багато Церков і манастирів стоять порожні, а решта — у надзвичайній бідності, — і все таки й вони викликають заздрість!... І тому тепер охочих до постригу насилу знайти, а пізніше і зовсім не буде. А без монашества ні звідки бути Архиереям, а без Архиєреїв яке наше Православіє і яка наша Церква? ...

„Нехай Бог хоронить від такого випадку, щоб нашій державі бути без Архиєреїв! Тоді від давньої Апостольської Церкви настане відступлення. Спочатку буде ще поповщина, а потім безпоповщина, і наша держава зо всіма своїми академіями стане розкольничою, лютеранською, атеїстичною" ...

„Кажуть, що маєтків від Церкви не відіймуть, але „штати" зроблять, ніби спинюючи зайве. Але й для цього зразком є Юда Іскаріотський, який, бажавши продати Христа — бачивши, що жінка — за теплотою Віри й любови — помазує Його дорогоцінним миром, казав: „Чому цього миру не продано за триста динарів і не роздано старцям?"

„Яка такому штатнику похвала в Євангелії, може кожен знати і вичитати. Така і наша Молитва буде перед Богом: „Нехай святиться Ім`я Твоє!" І які ми будемо прихильники, щоб Ім`я Боже святилося в нас і державі нашій, коли не нами, але іншими дане на прославлення Божого ймення будемо обертати на штати, як непотрібне?"

Отак написав Святитель Арсеній 6-го березня 1763-го року своє Донесення Св. Синодові.21 Як бачимо, це правдивий крик розпуки зболілого серця, яке добре бачило, що робиться! Це правдивий голос чесного Святителя, — голос тяжкий, але правдивий, на історії опертий. Так, подана тут гірка правда, але правда, а до того на історії оперта!

Перечитайте уважно всього цього листа, і візьміть на увагу увесь його зміст, — що, власне, тут такого, щоб за нього засудили аж на смертну кару? У цьому листі є свій особливий гіркий і не салонний стиль, але тільки стиль, і в жодному разі не образа Величности! Святитель свого Доклада основував на Св. Письмі та на історичних даних.

Візьмім ще на увагу, що Митрополит своє Донесення писав до Синоду, до своїх собратів, своїх товаришів, і йому вільно ж було поскаржитися... Митрополиче Донесення — це звичайна скарга, яких Св. Синод одержував завжди не мало. Це скарга на вчинки світських урядників, а не на Синод і не на царицю. Зрештою, це ідейна оборона!

Звичайно, Митрополит Ростовський писав своє Донесення до Св. Синоду, зовсім не думаючи, що той може виконувати і поліційну функцію й донести на нього, більше того — передати Донесення самій цариці. У цьому Донесенні, справді, згадується, що цариця своїх обіцянок, даних Церкві в її першому Маніфесті, не виконала.

Свої думки проти конфіскати церковних і манастирських маєтків Митрополит Арсеній склав був ще давніше, ще за час цариці Єлисавети Петрівни. Року 1757-го загостив до Митрополита Ростовського його земляк українець, Архиепископ Переяславський Амвросій Зертис-Каменський. Розмова зайшла про над-ходячу секуляризацію. Амвросій сказав, що в цій справі він особисто просив царицю Єлисавету „оберегти Церкву від озлоблення".

Митрополит Арсеній дав Амвросієві копію своєї Записки про це до верховної влади, давніше виготовлену. Вернувшися в Переяслав, Архиепископ перечитав Арсенієву Записку, — і жахнувся від її стилю та тону... І він зараз таки написав Ростовському Митрополитові, що такої Записки цариці подавати ніяк не можна, — нехай би Арсеній краще сам поїхав і усно все цариці розповів.22 Але Арсеній свою записку, при новій потребі, таки подав, переробивши її, подав тепер Синодові.

Як бачимо, справою грабування Церкви Святитель здавна болів.

А власне кажучи, вся біда була в тому, що за того часу ніхто не смів критикувати заряджень цариці, хоч які шкідливі вони були! У чому була „провина" сміливого оборонця прав Церкви? У тому, що він посмів виступити проти диктатури цариці німки, протестантки й атеїстки ...

 

 

3. Перестрах у Митрополичій Консисторії.

 

Митрополит Арсеній мав у себе в Ростові Духовну Консисторію, в якій було багато різних працівників. На чолі цих працівників стояв Секретар Консисторії Іван Волков. Уся Консисторія добре знала про настрої свого Митрополита, а в цей час уряд вів "тут свою агітацію і мав свої уші й очі.

Донесення Митрополита в Синод переписувалося в Консисторії, тому вся Консисторія знала їх зміст. Коли було виготовлене перше Донесення, вся Консисторія звернула увагу на його гострий стиль та критику, — так писати за такого непевного часу, який тоді панував, було зовсім необережно, особливо беручи на увагу вільний стиль, а не стиль рабський, який тоді вживався в писаннях до вищої влади.

Донесення 6-го березня склав сам Митрополит Арсеній, а він, як українець, рабського стилю ніколи не знав. Коли б це Донесення складав сам Секретар Консисторії Іван Волков, він би написав усе, що було в Донесенні, але так, що Синод спокійно прийняв би його.

Усі урядники Консисторії, на чолі з Секретарем І. Волковим, пішли до свого Митрополита й заявили йому, що „на царські накази подань чинити не випадає, бо це не пасує з уже заведеним міністерським і (приказним) порядком" .. .3

Митрополит на цю добру ділову пораду консисторських знавців коротко відповів:

— Це не ваша справа... Виконати треба невідмінно!

І зчинився бунт: Секретар Консисторії Іван Волков зрікся скріпити Донесення своїм підписом, не записали Донесення і в книгу вихідних паперів, — воно пішло, як особистий лист самого Митрополита. 4 Це була прикра неприємність, яка нічого доброго не віщувала...

Але все це показує сильний характер Митрополита Арсенія, який усією своєю істотою розумів, що „подобає коритися більше Богові, ані ж людям" (Діяння 5. 29). Навіть попереджений, що буде біда, Митрополит не спинився і свідомо пішов на Гол-готу...

 

3 А. Карташев, т. II, ст. 462.

 

 

 

Через тиждень по цьому по Архиєрейських Домах, з наказу уряду, поїхали, від „Осібної Комісії", відставні обер-офіцери, щоб особисто перевірити на місцях доставлені Архиереями та манастирями відомості про церковні речі та маєтки. Малоосвічені, п`яні і брутальні офіцери сильно зневажали Архиєреїв, яких вони тепер перевіряли. І дуже часто бувало, що такі „ревізори" переступали міру, і виходило багато непорозумінь. 5

Ось такі офіцери - ревізори приїхали і в Ростов, і стали ревізувати Митрополита Арсенія, — вони скрізь нишпорили, де є що цінніше... І описували також майно храмове, вівтарне, Ікони, Церковний Посуд...

„У нас не Англія, — писав Митрополит у Донесенні Синоду, — щоб на самі гроші жити й пробиватися. А найбільше манастирям і Архиєрейським Домам, працювати в яких селянинові легче й вигідніше, як давати гроші".

„При таких порядках Архиєреї стануть у залежність від селян. Збідніють Храми, Богослужби, Посуд і все в Церкві, а вже про величність церковну не може бути й речі..." „І таким чином Православіє зникне не від татар, і не від чужоземних, а від своїх домашніх" ... 6

Чимало з того, що писав Митрополит Арсеній, увійшло до акту синодального судового приговору про нього.

Друге Донесення Синодові так само, як і перше, не має жодної образи Величности, —- це звичайна скарга Синодові з критикою того, що робиться. І тільки треба було злісних ворогів, щоб вони таке Донесення обернули в справу політичну...

Посилаючи в Москву Синодові 15-го березня це своє друге Донесення, Митрополит Арсеній ще нічого не знав, що Св. Синод уже подав цариці його перше Донесення, вже готові найтяжче засудити й покарати його приятелі та учасники в задумі протесту ...

Холодна логічна аналіза двох цих Донесень Св. Синодові не може знайти в них нічого переступного. Урядники зневажали Церкву, — і хіба на це не можна було поскаржитися Св. Синодові? Чому цю справу обернули в політичну?

Уся справа була в тому, що на чолі Св. Синоду був особистий заклятий ворог Арсенія, — Митрополит ворог кожного українця, Димитрій Сеченов, який підлизливо виконував волю цариці, що вже давно зненавиділа Ростовського Митрополита, що не хотів кривити душею у справах Церкви і дати своє Благословення на грабунок Церкви.

А інші члени Св. Синоду, українці в більшості, мовчали й сиділи тихо, як миші під віником ... Хоч перед тим умовлялися виступати разом.

Бо це вирішувалася справа стану в Російській Церкві українського вільного й чисто православного Єпископату...

 

4 А. Карташев, т. II, ст. 462.

5 Е. Поселянин, ст. 128.

6 А. Карташев, том II, ст. 464.

 

5. Шукання рятунку.

 

Подавши два свої Донесення Св. Синодові, Митрополит Арсеній скоро почув, що Синод робить з цього велику карну справу, а Головуючий Митрополит Димитрій Сеченов готується знищити його. Треба було рятуватися.

У Митрополита був близький земляк, Ієромонах Лука, з Ростовського манастиря, і він послав його в столицю, і там доручити копію його обидвох Донесень Синодові своїм приятелям: царициному Духівникові о. Прот. Дуб`янському та графу Бестужеву-Рюміну. Він мав їх просити перечитати ці Митрополичі Донесення і заступитися за те, про що пише Митрополит.7

Найперше Митрополит Арсеній звернувся до свого приятеля, Протоєрея Феодора Михайловича Дуб`янського (1691—1772), — з ним Митрополит Арсеній приятелював, як з Духівником цариці Ли-савети. Прот. Дуб`янський був високоосвічений і впливовий. Він же позостався Духівником і цариці Катерини.

Видно, о. Дуб`янський уже добре знав ставлення цариці Катерини до Митрополита Ростовського, тому нічого не відповів йому. Це вже свідчило, що насувається гроза ...

Другий близький знайомий Митрополита Арсе-нія був граф Олексій Петрович Бестужев-Рюмин (1693—1766). Він був канцлером за Єлисавети, і 16 літ (1742—1758) правив Росією, поки р. 1758-го не впав аж занизько. Але цариця Катерина знову піднесла його, і він мав вплив на неї. І Митрополит Арсеній вислав йому копію своїх двох Донесень в Синод, і просив заступитися за його справедливу справу.

Бестужев зрозумів критичний стан Митрополита, бо цариця всю справу знала й не по-людському розлютилась. І все таки він удався до царищ з листом, і просив її вирішити цю справу спокійно і скоріше. Він написав цариці 31-го березня 1763-го року такого листа: „Донесення Митрополита Арсенія в Синод наповнене не тільки нечемностями, але й дуже вразливими образами, за які Ваша Величність справедливо на нього ображені". Граф не хоче заступатися за цього Арсенія, але „тільки осмілюється з обов`язку до свого ближнього, що впав у переступ, по-рабському просити виявити йому монарше й матірне милосердя в тому приговорі, якого йому винесе суд тяжким. При цьому додаю свою маленьку думку, чи не зволить її Величнсть в його явному і не потребуючому вияснення переступі скоріше скласти висновок на монарше затвердження, і тим закінчити цю справу, щоб запобігти різним про це чуткам, які серед громадянства і так уже ходять ".8

Як бачимо, лист складений дуже дипломатично. Бестужев просить зробити так, щоб не дратувати громадянства, бо тоді вже вся Росія про цю справу шепотіла. Лист дуже дипломатичний, але показує, як справа за короткий час задалеко зайшла. Із-за чого? Через стиль писання особи, що правду боронила ...

Дипломатія не помогла. Чого Бестужев не сподівався, — Катерина відписала йому в повному гніві й подратуванні: „Думаю, що при жодному цареві не було стільки заступлень за зневаження Величности, як тепер за арештованого всім Синодом Митрополита Ростовського. Не знаю, яку я подала причину сумніватися в моєму милосерді та чоловіколюбстві. Раніше бувало, що без жодної церемонії і форми і за не такі важливі справи Преосвященним голови сікли („сікали"). І я не знаю, як би я могла утримувати і скріплювати спокій та добро народу (мовчу вже про оборону й збереження мені від Бога даної влади), коли б бунтівників не карати!" ... 9

Ця грізна відповідь цариці вже не давала жодної надії на спасіння старого Митрополита. Вона брутальна, і найбільший історик Росії, подавши цього листа, не утримався, щоб не написати (непевного і свого часу): „Звичайно, ані Бестужев, ані інший хто не могли б пригадати собі, коли то „Преосвященним і не по таких важливих справах голови сікали без жодної церемонії й форми" ...10 Тонкий виговір неграмотности цариці німкені!

Думаю, що цариця Катерина натякала про голосну справу Архиепископа Досифея. Року 1718-го судили Архиепископа Ростовського Досифея, що був замішаний у справу царевича Олексія, сина Петрового. З наказу Петра І Досифея позбавили сану, назвали Демидом і „колесували". Оповідають, ніби секретар, якому доручили страту, помилився: замість того, щоб відрубати голову, а тіло спалити, він колесував Архиерея" ...10

Благородний П. Бестужев поспішив відписати цариці, щоб її заспокоїти, й таки згадати ще раз про обережність у такій дражливій справі. Він писав: „Для найнижчої відповіді всепідданіший раб доносить, що він і раніше за Ростовського Арсения ніколи не заступався, але в Петербург ним прислану цидулу зо своєю приміткою доставив. Так і тепер я не заступався за його справді великі переступи, а тільки згадав про незабарне рішення, щоб тим спинити зайві поголоски й міркування в народі, який дійсної справи не знає. А коли старий (Митрополит) у чому погрішив, то тільки від самої ревности, через що тепер з своєї невинности й журиться ...

Яке благородне й дипломатичне закінчення перед розгніваною й упертою тиранкою! І насправді — це виправдання Митрополита!

Безсердечна цариця добре зрозуміла, що Ол. Бестужев її боїться, і брутально написала на його листі: „Жалію, що журиться. Але я писала Вам для того, щоб Ви мали що відповідати тим, хто Вас мучить проханням. Бажаю Вам спокійно спочивати!"12 Цебто, жандарми з „Таємної Канцелярії" не прийдуть у ночі забрати вас ...

Високоважливе листування в справі Митрополита Арсенія. Воно показує, що за Митрополита таки немало осіб заступалися перед царицею. А Бестужев у своєму листі таки подав цариці зовсім інший погляд на всю справу: „Коли старий прогрішив, то тільки від самої ревности!" Цебто ревности в Божому ділі. Так думала тоді вся Росія, вся Церква. А за ревність до Церкви не судять на кару смерті!

Але цариця від люті загубила розум...

 

7 А. Карташев, том II, ст. 462.

8 Соловьев, XXV, ст. 1449.

9 С. Соловьевъ, том XXV, ст. 1449.

10 Там само.

11 Д. С. Мережковскій: Петръ и АлексЬй. Спб. 1905 р., ст. 446.

12 Там само, ст. 1450.