1. Початкова наука.
З свого походження Арсен Мацієвич був українець — волиняк. Він був сином бідного Священика в місті Володимирі Волинському, народився року 1697-го, звався Олександер.
Викохався синок Олександер у щирочеснотній духовній священичій родині. Від давнини і до нових часів священичі родини жили високочеснотним життям, і звичайно защіплювали його всім членам родини. В Україні священичі родини були особливо міцні у Вірі, і свою міць вони передавали й своїм вірним. „Твердий русин", цебто „твердий православний" міцно защепилося про кожного українця. Усі уніятські родини були звичайно схильні до Православія, або тихо православні, бо ж вони унію перейняли з польського насилля, а не з переконання... І тяжко носили трагедію у серці своєму, бо ясно розуміли, що унія — загибіль української нації...
Батько Олександра звався Іваном Мацієвичем, був уніятським Священиком при старенькій Спаській Церкві в Володимирі Волинському. Родина була бідна, але шляхетська.1
Про свою першу освіту сам М. Арсеній писав пізніше, що „для науки я був у тамошній Володимирській, а також у Варенжській і Львівській академіях, і в них дійшов до школи риторики, а року 1715-го з того міста Володимира, на своє бажання, сам перейшов з Польщі в Російську державу, у місто Київ. Явився я в Київській Академії до префекта її, і був у школі риторики".2
У м. Володимирі Волинському, при єпископській уніятській катедрі, була колегія, — у цій школі, певне, і навчався молодий Олександер Мацієвич спочатку. Року 1688-го і в Варенжі заснована була колегія, як середня школа, і до неї пізніше вступив наш Олександер, і тут він пройшов інфіму, граматику та синтагму, — три перші відділи тодішньої колегії.
З невідомої причини молодий Олександер далі перейшов до школи у Львові. Де саме навчався Олександер, не відомо, але того часу там православних шкіл уже не було. По всіх цих школах Ол. Мацієвич добре навчався латинської мови, яку знав досконало.3 У його бібліотеці все були латинські книжки.
2. Переїзд в Україну і наука в ній.
Але притягальним центром для всіх православних уніятів у Польщі був Київ. Року 1715-го наш юнак утік з Польщі і прибув у Київ, до префекта Могилянської Академії Ієромонаха Сильвестра Пи-ковського, і вступив на курс риторики. Звичайно, унію покинув і прийняв Православіє. Пробув тут один рік.
Року 1716-го юнак Мацієвич часово позоставив Київську Духовну Академію, бо його тягнуло в монашество, хоч йому було тоді тільки 19 років. Він вибрав собі Спасів Преображенський манастир у Новгороді Сіверському, і вдався туди. Манастир цей славився тоді своєю великою освітою, і взагалі там склався, ще за Мазепиних часів, видатний церковний національний центр. Тут Олександер Мацієвич пробув два роки, тут Ієромонах Геннадій Стефанович постриг його в монашество, і він став Арсенієм.
Хто хотів віддатися правдивій науці, той тоді вступав у монашество, — це віковічна дорога освіти в старій Україні, яка була широкою ще й у віці XVII. І цією дорогою й пішов молодий Олександер Мацієвич.
Таке раннє пострижения в монахи було тоді звичайним, — нагадаймо, що й Данило Туптало в 18 літ став ченцем Димитрієм. Іван Желізо став монашком Іовом у 10 літ.
Початковий послух ченця Арсенія був головно клиросний, — співати. Здається, він мав гарний голос. Крім цього Арсенія призначили до школи навчати латинської мови, якою він вільно говорив.
Незабаром по цьому чернець Арсеній був висвячений в Ієродиякони. Для цього він поїхав в Чернігів, де жив Чернігівський Єпископ Антоній Стаховський, і той поставив Арсенія в Диякони.
Ієродиякон Арсеній близько зійшовся з Єпископом Антонієм. Єпископ мав добру освіту і полюбив молодого освіченого монаха, і пам`ятав про нього.
Ієродиякон Арсеній два роки прожив у Спаському манастирі в Новгороді-Сіверському, і на все життя сильно його полюбив. Він тут став пробувати свої сили в проповідництві, і подавав великі надії, як добрий проповідник.
Дворічне перебування в видатному українському культурному центрі безумовно багато дало молодому Арсенію, — він навчався тут національної української ідеології в поглядах на Церкву й Духовенство. У Новгороді-Сіверському і в Чернігові завжди було певне „москвофільство", викликане самою історією цього краю, але типу Архиєпископа Лазара Барановича (| 1693 р.): Хочемо єднання з Росією, але автономного, бо Українська Церква культурніша за Російську, а Духовенство — основа держави, її душа.
Але Арсеній добре пам`ятав, що він не закінчив ще Київської Академії, і тому став проситися відпустити його в Київ „щоб слухати філософію і богословіє", головні предмети для Духовенства. Його відпустили.
І Арсеній ще 8 літ (1718—1726) навчався в Київській Академії. Він сильно й свідомо полюбив науку, і досяг тут повної високої освіти. Перебування в столиці України дало багато Арсенієві, — він здобув повну богословську освіту, здобув і глибоку національну українську свідомість. Він часто проповідував, і сам слухав проповіді найкращих українських проповідників, що все купчилися в Києві. Це дало молодому Арсенію основи на все життя.
Разом з Арсенієм навчалося тоді багато студентів, що пізніше стали видатними Ієрархами. Напр.: з ним навчався по 1723 рік і здружився Амвросій Юшкевич, що був у роках 1736—1740 Вологодським Єпископом, а з 1740—1745 Архиепископом Новгородським, і головою Св. Синоду, і що так багато допоміг Арсенію, коли той виїхав на північ Росії.
Року 1723-го Ієродиякон Арсеній був висвячений в Ієреї. Про це він пише сам у своїй автобіографії: „Року 1723-го, на предложения Ректора Академії, тепер Преосвященного Иосифа, Єпископа Могилівського, він, Мацієвич, з Благословення бувшого тоді Преосвященного Варлама (Вонатовича), Архиєпископа Київського, був висвячений в Ієромонахи в Київській Соборній Софіївській Церкві пробувавшим тоді в Києві Преосвященним Кирилом (Шумлянським), Єпископом Переяславським".
Року 1726-го о. Арсеній закінчив повний курс Духовної Академії, і Київський Митрополит Варлам (він тоді звався тільки Архиєпископ) на послух призначив молодого монаха проповідником („в послушаніє предикаторське"), і жив при Митрополиті. А роки 1728—1729 жив також у Києво-Печерській Лаврі при Архимандриті Варлаамі Сенютовичу, так само, як проповідник.
Року 1729-го Ієромонах Арсеній відпросився з Києва в Чернігів, бо туди тягло його, і тут оселився в Троїцькому Ільїнському манастирі. Єпископом там був тоді Іродіон Жураківський, який мав сильний вплив на ідеологію Арсенія. Єпископ Іродіон відкрито стояв на тому, що світський уряд не може й не повинен вмішуватися в церковні справи, і завжди активно боронив таке своє переконання. Отже, о. Арсеній міг ближче пізнати таку ідеологію ще в ` Чернігові,4 — і він її тримався все своє життя.
Цим власне й покінчилася початкова праця о. Арсенія в Україні. Щось докладніше про неї ми не знаємо.
Ця початкова молодеча доба праці о. Арсенія була дуже важлива для нього, — і в Духовній Академії, і в Новгороді Сіверському та в Чернігові, і в Києво-Печерській Лаврі, — скрізь молодий монах навчався високої української церковної ідеології, і защепив її собі на все життя. А в той час ця ідеологія глибоко вже виробилась, і сильно відрізнялась від церковної ідеології московської.
Українське церковне життя на той час, по 1686-му році, коли Українська Церква мусіла піддатися під юрисдикцію Московського Патріярха, було оправою гострою, часто заогнювалося, і йшло в парі з політичним станом України. Мазепинське повстання потрясло всю Україну, а особливо Духовенство!
Вихованці Київської Духовної Академії на той час усі були однієї церковної ідеології:
1. Київська Українська Церква охрестилася перша, і вже вона охрестила Церкву Московську, тому вона Мати для неї.
2. Основоположником Української Церкви був Апостол Андрей, тому вона Церква Первозванна.
3. Освітою своєю і своєю церковною культурою українське Духовенство значно перевищує Духовенство московське.
4. Українська Церква чисто Православна, тому має більше й свободи Христової.
5. Українська православна Церква світському урядові зовсім не підлягає, і він не може вмішуватися в церковні справи.
На цих ідеологічних церковних переконаннях виростало тоді все українське Духовенство, і побрало це все в своє життя й свою ідеологію.
Глибоко все це сприйняв і о. Ієромонах Арсеній Мацієвич, і все своє життя словом і ділом ісповіду-вав цю високу й чисту українську церковну ідеологію. Ця ідеологія вважалася в Україні нормальною й основною, і ніхто ніколи проти неї не виступав. Бо вона складалася й склалася в Україні цілими віками, і була відбиткою її історії.
1 В Музеї Київської Духовної Академії зберігається грамота Мацієвичів на шляхетство. Герб — пава й гармата. Дід Арсенія, Василь, зазначається ніби поляком. Див. М. Попов, ст. 4.
2 „Осьмнадцетый вькъ" П. Брежнєва 1868 р., ст. 361—365. Тут саме подана Автобіографія А. Мацієвича.
3 М. Попов, ст. 5—7.
4 М. Попов, ст. 10.