Праці митр. Іларіона (Огієнка)

 

 

Про початок Почаївської друкарні в нашій науковій літературі немає єдности. Дослідники звичайно твердять про стародавність почаївського друкарства, повторюють старе, або додають до нього часом неоправдані перекази. Так уже А. Петрушевич 1863 р. зв`язував початок Почаївської друкарні від друкарні Острізької, і подавав, ніби перша почаївська книжка 1618 р. надрукована "бьити можеть типами, закупленними изь Острога"1

Але частіше повторюється думка, ніби Анна Гойська, засновуючи манастиря, разом з тим дала потрібні засоби й на друкарню;2 думка ця немає ніяких підстав, бо ж у грамоті Анни Гойської з 1597 р. ані одним словом не згадано про жодну друкарню.

Першим, хто розпочав друкарство в Почаєві, був звісний проповідник свого часу, Кирило Транквілліон Ставровецький. Написав він єретичний труд свій "Зерцало Богословіи", і дав читати його декому з тодішніх православних богословів. Ті, перечитавши, рішуче зле відізвалися про цю книжку, як зовсім неправославну, і не радили друкувати її. Здається, ось це й примусило Ставровецького завести собі власну друкарню.

І ото ж, пробуваючи Ігуменом Унівського манастиря, він тут склав собі невелику власну друкарню, і певне тут, в Уневі, розпочав друк своєї книжки: "Зерцало Богословіи"; можливо, що в Уневі видрукувано перші 29 листів цеї книжки. Ігуменом Унівського манастиря був Ставровецький до 3-го січня 1618 року.3

По цьому Ставровецький кидає Унів, і разом зо своєю друкарнею і з початком надрукованої книги переходить до Почаєва. У Почаєві Ставровецький знову розташовує свою друкарню, і докінчує тут друкування своєї книжки (84 + 2 листи, а також передмови). Накінець, 12-го березня 1618 р. в Почаєві й побачила світ ця неправославна книжка: "Зерцало Богословіи" Кирила Ставровецького, в 4°, складом в 29 + 84 + 2 листи.

Оце й була найперша книжка, видрукувана в Почаєві. На книжці зазначено, що вона "видрукувана власним коштом й накладом" Кирила Транквилліона, — отже, манастир до цієї книжки стосунків не мав, бо друкарня була власністю Кириловою. Книжка тільки "видрукована в манастиру Почаєвском, в маєтности єго милости пана Андріва Фірлея".4 Книжку цю присвячено різним особам (Лавріну Древинському, Івану Ярмолинському Костянтиновичу та кн. Олександру Пузині), певне тим, хто помагав своїми коштами на її видання, —це все видатні волинські пани, оборонці Православія.

 

 

Православні дослідники, пишучи про Почаївську друкарню, вперто повторюють, ніби Почаївський манастир ще з початку XVII ст. мав свою друкарню, яку заклав Ігумен Іов Желізо, і в цій друкарні о. Кирило Ставровецький, відомий проповідник того часу, і видрукував р. 1618-го своє "Зерцало Богословія". Це чисте непорозуміння, — ніякої друкарні в Почаївському манастирі спочатку не було. Але о. Кирило Транквілліон Ставровецький року 1618-го таки видав у цьому манастирі свою книжку "Зерцало Богословія", і я тут трохи спинюся і на цьому авторі, і на його виданнях.

Кирило Ставровецький був учителем Львівської Братської школи, і тут року 1589-го вітав по-грецьки Патріярха Вселенського Єремію. З Львівським Єпископом Гедеоном Балабаном у нього склалися зовсім злі стосунки (навіть за це ніби й утратив бороду, і став зватися Безбородьком), а тому 1592-го року перейшов до Вільни. Пізніше прийняв монашество, і став Ігуменом Унівського манастиря. В Уневі набув собі на власність друкаренку, і став друкувати свою працю "Зерцало Богословія".

Але з невідомих причин року 1618-го мусів покинути Унівського манастиря і перебрався до манастиря Почаївського, під руку Ігумена Іова Желізо. І тут, у Почаєві, о. Ставровецький закінчив друк "Зерцала Богословія". Напевне Ігумен Іов Желізо добре перечитав новий твір, і побачив, що він повний неправославних думок, а тому поспішив випровадити о. Ставровецького разом з його друкарнею з манастиря.

Ставровецький забрав усе своє майно й друкарню, і подався до містечка Рохманова біля м. Шумська на Крем`янеччині.

Кирило Ставровецький був блискучий проповідник, і цим набув собі славу; але в проповідях його не раз були відступлення від Православної Віри, і на це проповіднику звертали увагу. "Зерцало Богословія" — це курс православної Догматики, і цей свій твір о. Кирило давав декому читати, — і його всі зганьбили.

Тоді о. К. Ставровецький звернувся за виясненнями до славного афоніта Іова Княгиницького, основника Скиту Манявського. о. Іов прислане перечитав, і все скритикував,5 і порадив о. Ставровецькому не друкувати "Зерцала Богословія", а перше дати на розгляд і виправлення вчених людей. І радив: "Краще підождати й прославитися, ані ж поспішити й знеславитися".6

На жаль, рада Ігумена Княгиницького прийшла запізно, бо о. Ставровецький поспішав, і свою працю таки докінчив друком у Почаєві. Ставровецький був надто гордий, і о. Іову Княгиницькому відповів лайливим листом на його добрі поради.7

Ігумен о. Іов Желізо через усе це змусив о. Ставровецького покинути Почаївського манастиря, бо не чисто православному не місце було тут.

Треба звернути увагу ще на одне. На "Зерцалі Богословія" надруковано: "Видрукована в мана-стьіру Почаєвскомь, в маєтности єго милости пана Андрія Фирлея".8 Це дуже тяжке речення, — По-чаївський манастир судився з лютеранином Андрієм Фірлеєм, що він не є його маєтність, бо блаж. пам`яті Анна Гойська цю маєтність правним актом передала Почаївському манастиреві. Видно, о. К. Ставровецький знюхався з лютеранином А. Фірлеєм, і певне той дав йому й грошей на видання підозрілого "Зерцала Богословія", за що Ставровецький і надрукував, що Почаївський манастир — це маєтність пана Андрія Фірлея! .. .

Звідси ясно, чому Ігумен Іов поспішив випровадити о. Ставровецького з його друкарнею.

По цьому о. Кирило подався до м. Рохманова, дідичка якого, княгиня Ірина Вишневецька Могилянка дала йому змогу працювати в неї. І о. Кирило почав тут, у Рохманові, друкувати свою нову книжку: "Євангеліє Учителноє", яке й вийшло у світ 9 листопада 1619-го року. Це був збірник проповідей на неділі й Свята всього року, на 552 листи. У передмові, посвяченій княгині Ірині Вишневецькій, підкреслює, що в неї він "друкарню в убозій кущі странствія моєго поставих", і що вона "мя прияла в дом свой в пелґримстві моєм".9

Це "Євангеліє Учителноє" так само викликало проти себе великі застереження, бо було повне неправославних думок. І справа закінчилася тим, що й княгиня Ірина Вишневецька Могилянка випросила від себе о. Кирила, і він виїхав разом зо своєю мандрівною друкарнею до Замостя, де й служив проповідником п`ять літ, роки 1621—1625.10

Обидва нововидані твори: "Зерцало Богословія" 1618 р. і "Євангеліє Учителноє" 1619 р. поставили проти себе ввесь православний провід, — думки Ставровецького вважали єретичними. "Але Кирило Ставровецький уперто тримався своїх поглядів, не рахуючись з тим, чи вони погоджуються з православним становищем, чи ні"11 Справа закінчилася зле: Собор Єпископів у Києві, з Митрополитом Іовом Борецьким на чолі, засудив обидва твори о. Ставровецького, як неправославні, і постановив: "Тих книжок новонаписаних Кирилових нікому з православних і побожних християн у Церквах і домах не держати, не читати, не купувати. А хто зачне, не зважаючи на цей соборний приказ, ті книги в Церквах або в домах держати, або читати, або купувати, такі хай будуть прокляті".12

Кирило Ставровецький на цей засуд Собору Єпископів відповів так, що свою гордість поставив вище голосу Церкви, — пішов в унію ... Уніяти прийняли Ставровецького радісно, хоч перед тим гудили його праці, як єретичні.

Король польський Сигизмунд III військовою силою забрав тоді у Чернігові Єлецького манастиря, і року 1626-го посадив туди Ігуменом о. Ставровецького, як нагорода за відступство. Ставровецький перевіз до Чернігова і свою мандрівну друкарню, але спочатку нічого не друкував, і тільки року 1646-го випустив тут своє "Перло многоцінноє".

Чернігівське громадянство сильно любило Єлецького манастиря, бо в ньому була Чудотворна Ікона Божої Матері. Та не дивлячись на це, чернігівщани організовано виявили своє презирство до відступника Ставровецького: його 20 літ усі бойкотували, монахів у манастирі не було, і ні один вірний не приходив до манастиря ... У повній самотності, всіма зненавиджений, кінчав там дні свої гордий відступник о. Кирило Ставровецький ... На листі, де були дані деякі відомості про о. Ставровецького, якась інша рука дописала старим письмом: "Здохль року 1646 на том игуменстві тамже",13 — так чернігівщани поважали Ігумена відступника ...

Один давній рукопис так вияснює відступство в унію о. Кирила Ставровецького: "Хіба Кирило Безбородий пішов у розкол нечестивих уніятів ради Церкви або ради спасіння душі? Хіба не тому, що зшив з чужих уривків книгу "Євангеліє Учителноє", противне науці Східньої Віри, пустив його друком у світ? Бо коли він одержав нагану Духовного Собору, і від нього вимагали, щоб він свою книжку віддав на духовний перегляд і цензуру, і тільки після духовного одобрення видрукував її, він цього прийняти ніяк не схотів, і, непокірний, пішов в унію, де разом зо своїми книгами був прийнятий за праведного".14

Так само твори Кирила Ставровецького осудила і Церква Російська, осудила 1 грудня 1627-го року. І з наказу царя Михайла Федоровича та Патріярха Филарета звелено було про твори Ставровецького: "Ті книги собрать й на пожаріхь сжечь, чтоб та єресь й смута в мирі не била".13

Усе вищеподане про о. Кирила Ставровецького та про його видання ясно нам показує, що ті письменники, які гордяться його "Зерцалом Богословія" 1618-го року, як буцім то початком Почаївської друкарні, пишуть це просто з повного незнання справи. Так, у книзі Архиєпископа Віталія читаємо: "Почаївську церковну друкарню заснував Преподобний Іов Почаївський на ті кошти, які дала йому дідичка Анна Гойська. Із перших видань Почаївської друкарні до наших днів збереглася книга Кирила Транквілліона "Зерцало Богословія", видрукувана 1618-го року, — з цього можна зазначити приблизно рік заложення друкарні".16 Це повне незнання історії Почаївської друкарні, бо праця про неї проф. Ів. Огієнка вийшла ще року 1924-го, де все було належно вияснено.*

Більше того. Тільки з темного незнання в Почаївській Лаврі за останніх часів був намальований образ, — Преподобний Іов виконує друкарський послух, при ньому рукописи, каси з літерами, друкарські станки. До війни, до 1915-го року образ цей стояв в Почаївській друкарні, але Лавра відіслала його в Чехословаччину до с. Владимирова, де тоді знаходився Архимандрит Віталій зо своєю "Почаївською" друкарнею. І він це вважає "благословенням продовжувати велике діло Преподобного Іова — служити Церкві й народу російському друкованим словом".17 Цю друкарню о. Віталій Максименко перевіз в Сполучені Штати Америки, і вона й тепер зветься "Друкарнею Преподобного Іова Почаївського" ...

Кирила Транквілліона Ставровецького з його друкарнею разом року 1618-го Преподобний Іов Желізо вигнав з Почаївського манастиря, всі православні його цуралися, дві Церкві, Українська й Московська прокляли його друки.

Друкаренка о. Кирила Ставровецького була тільки мандрівна, і книжки він видавав на свій власний кошт, бо їх таки цуралися. Так, на "Зерцалі Богословія" 1618 року подано, що вона "вьидрукована власнимг. коштом й накладом", те саме на "Євангеліє Учителноє" 1619-го року: "Власним стараням, коштом й накладом, з друку на св`Ьть ново видана". На "Перло многоц-бнноє" 1646-го року: "видана єго власнимь коштом".

Уніяти ширили й перевидавали не раз ці видання, але православна заборона на них ніколи знята не була.

Зо всього поданого ясно видно, що початок Почаївської друкарні не можна вести від випадкового друку уніята о. Кирила Ставровецького.

 

 

За православної доби життя Почаївського манастиря (1597—1721) він ніколи друкарні не мав, як не мали її й інші православні манастирі. За тодішніх правних умов вистаратися православним королівського дозволу на друкарню не було жодної можливости. Зо смертю кн. К. Острозького (1608) спинилися і його друкарні в м. Острозі та Дермані. Коли ж де по Волинських манастирях і появлялися друкарні, то це були друкарні таємні мандрівні, які, по видрукуванні одної книжки, мандрували далі. Такою приватною друкарнею була й друкаренка Кирила Ставровецького.

У всякому разі Преподобний Іов, Ігумен Почаївський, ніколи нічого спільного з друкарнею не мав. І це за його Ігуменства о. Кирило Ставровецький був випхнутий року 1618-го з Почаївського манастиря разом зо своєю друкарнею. "Життя Преподобного Іова", яке написав його учень Досифей, ані словом не згадує ані про друкарню, ані про які друкарські справи, а воно це зробило б, коли б це було так. Не згадує, бо їх не було,18 а згадувати православним про сумної пам`яті випадкову друкаренку підозрілого православного К. Ставровецького було соромно.

Накінець зазначу, що коли б 1618-го року розпочалася в Почаєві нормальна друкарня, то Львівська Братська друкарня зараз би потягла її до суду, бо королівський дозвіл на друкарню мала тільки вона. Друкаренка о. Кирила Ставровецького була приватна й таємна, т. зв. похідна, а не нормальна.

Так, у нашій літературі часом зазначають різні ніби почаївські видання з 1618 по 1730 рік, але ні одного з них до нашого часу не збереглося, бо й не було. Я пильно шукав почаївські видання за ці роки, і ніколи їх не бачив ані в одному з наших музеїв.

Усю справу старої Почаївської друкарні докладно й науково висвітлив проф. Ю. Тиховський у цінній своїй праці: "Мнимая типографія Почаевскаго монастиря".19 Тиховський зайнявся критичним аналізом усіх звісток про стародавнє почаївське друкарство і всіх ніби стародавніх почаївських видань. По довгих шуканнях Ю. Тиховський прийшов до правдивого висновку: За роки 1597—1730 в Почаївськім манастирі ніколи друкарні не було.

Як доповнення до праці Ю. Тиховського в "Записках НТШ" у Львові том VII за 1895 р. у розділі "Різне" ст. 1—3 появилася коротка статтейка А. Щуровського: "До питання про початок Почаївської друкарні". Автор тут видрукував з Луцької Гродської Записної Книги 1732 року доти невідомого акта, - привілей короля Августа II з 18 жовтня 1732 р. для заложення Почаївської друкарні, чому автор і схиляється до правдивої думки, що початок Почаївської друкарні треба віднести на 1732-ий рік.

Почаївські монахи бачили друкарську працю Кирила Ставровецького, але собі друкарні не заснували, певне з цричини тих неспокійних часів, що тоді все були на Волині.

Часи були справді неспокійні, і закласти друкарню Почаїв ніяк не міг. Почалася релігійна боротьба, правдивіше — щоденні напади уніятів на Почаївський манастир. Без королівського дозволу закласти друкарню в Польщі не можна було нікому, а дістати цей дозвіл православному манастиреві при тодішніх умовах не було жодної можливости, — на сторожі проти цього стояли і єзуїти, і уніяти, і всі їхні вдохновителі. Звичайно, не виключено, що Почаївський манастир не раз просив дозволу закласти друкарню, але йому такого дозволу ніколи не давали.

 

 

Друкарство в Почаївському манастирі могло розпочатися тільки тоді, коли його захопили уніяти. Можливо, що православні не раз починали клопотатися про друкарню, але всі гонителі Правосла-вія, з уніятами на чолі, не допускали до цього. Коли ж Почаївський манастир таки попав в уніятські руки, то католицьке провідництво відразу оцінило його, як центр поширення унії. Звичайно, добути королівського дозвола для уніятів було ділом не трудним.

Додаймо до цього, що уніяти знайшли в Почаївському манастирі великі маєтки й великі готові гроші, за які легко можна було спорядити друкарню й провадити її. На цей час на Волині не було жодної друкарні, а тому василіяни захоплювалися й тими великими матеріяльними зисками, які нова друкарня могла принести.

Звичайно, не ходило фундаторам Почаївської друкарні про народню освіту, а тільки про уніятську агітацію та про зиски.

Першим фундатором Почаївської друкарні був перший із уніятів Архимандрит її Феодосій Лубенецький-Рудницький. Року 1730-го він став Єпископом Луцьким, і з того часу Почаївський манастир, міцно підтримуваний своїм Єпископом, діяльно почав закладати собі друкарню. Уніятам ходило про більшу агітацію своєї науки, і вони наперед вірили й знали, що на це король дозволить їм друкарню.

Року 1730-го почаївські василіяни спровадили собі з Києва словолитника (гісера), перше жида а потім християнина, і той відлив їм потрібні літери; гравером став у них теж киянин Голота.20 У новій друкарні найпершими друками були: Проскомідійний листок та Пастирський Лист Єпископа Рудницького.21 Так розпочалося Почаївське друкарство.

 

 

Але нова друкарня помітно підривала мате-ріяльні інтереси львівського Ставропигіяльного Братства, яке постійно так ретельно боронило своє виключне королівське право на друкарство в цілому краї. І Братство зараз же р. 1730-го розпочало, по своїй звичці, безконечного процеса, домагаючись закриття нової Почаївської друкарні; процес цей з перервами точився більше сорока років. Львівські купці, агенти Братства, були в Почаєві на річному 15 серпня ярмарку, і бачили там нові почаївські видання.

Щоб нам глибше зрозуміти судові процеси між Братською Друкарнею у Львові і василіянською в Почаєві, треба нагадати, що львівська Братська Друкарня безконкуренційно постачала Богослужбові книжки та інші свої видання не тільки по всій Галичині, але й по всій Волині, Поділлі, а також по Молдавії та Валахії. Львівське Братство найдовше боролося проти унії, і здалося на унію тільки 2-го травня 1708-го року. Але здалося на своїх умовах, — що буде незалежним, а залежатиме тільки від самого Папи, який забезпечив Братству волю друку книжок.

Почаївський манастир, захоплений уніятами 1721-го року, став відразу осередком василіян, "руських єзуїтів", — найзапекліших ворогів Православія та "руськости", поскільки вона зв`язана з ним, які поставили собі завдання окатоличити український народ у Вірі й ополячити його в національності.

Дві папські силі зударилися, — котра візьме гору? Безумовно Братство сильніше, але воно ще чіпляється за все православне. А почаївські василіяни, -— вони вірні папські раби!

Братство зразу ж виграло процеса, бо 20-го жовтня 1730-го року дістало собі нового королівського привілея на виключне право друкування руських книжок.

Але й Почаїв не здався, і вперто провадив далі організування своєї друкарні. Так, року 1731-го зняли на почаївській Троїцькій Церкві старого даха, що був свинцевий; Церкву покрили міддю, а з свинцю наробили літер.22

Повів Почаївський манастир також і свою боротьбу з Братством, що тоді процесувалося з Митрополитом Афанасієм Шептицьким. Саме того часу спеціяльна папська комісія, на доноси до Папи, переглядала братські видання, чи нема в них чогось противного Католицькій Вірі (при цій нагоді, як свідчить Д. Зубрицький, комісія знищила багато книжок), і от почаївські василіяни, самі гарячі папісти, на початку лютого 1732-го р. подали відкритого доноса до папського нунція в Варшаві, ніби у львівських братських виданнях повно схизматицького та багато прогріхів проти католицької Віри.23

Але нічого не помогло, і Братство таки виграло справу: 26-го вересня 1732 р. Трибунал Апостольської Нунціятури в Варшаві заборонив Почаївському манастиреві мати свою друкарню й друкувати українські книжки: "Inhibitum est — читаємо в декреті Нунціятури — monasterio Poczajovienski typographiam erigere librosgue Ruthenico idiomate imprimere",24 цебто: "Почаївському манастиреві забороняється провадити друкарню й друкувати книги рутенським наріччям".

 

 

Почаївські василіяни пильнували бути якнайближчими до папської Нунціятури в Варшаві, і вони тут завжди нашіптували, що львівському Братству вірити не можна, — хоч вони й прийняли унію, але це приховані схизматики, і в їхніх книжках повно протикатолицького. І власне цю дорогу почаївські василіяни найбільше топтали, і вірили, що вони переможуть.

Тому Почаївський манастир не склав рук по такій дошкульній невдачі. У той саме час енергійний Ігумен Почаївський Гедеон Козубський, за допомогою свого Єпископа Луцького та Острізького Феодосія Рудницького, почав уперто клопотатися в Варшаві перед королем, щоб одержати доброго привілея на Почаївську друкарню. Козубський доводив, що він, власне, просить привілея не на відкриття нової друкарні, а лише на відновлення старої, бо ж друкарня в Почаївському манастирі "in antecessum erecta, sed propter vicissitudines et hostilitates neglecta".25

Ці заходи Ігумена Козубського мали повний успіх: 18-го жовтня 1732-го року король Август II таки видав привілея на заснування Почаївської друкарні.

Пізніше, 24-го липня 1736 р. і король Август III видав Почаївському манастирю нового привілея, і підтвердив попередні права; тут читаємо: "officina typographica antiguitas in monasterio Poczajovensi existebat".26

Звичайно, надавати якогось особливого значення виразам: "in antecessum erigowana" (перший привілей), або: "officina antiguitas" (другий привілей), не приходиться: ці вирази, як то звичайно тоді було, внесені до королівських привілеїв з прохання самого Почаївського манастиря,27 який, звичайно, міг і справді вірити, ніби він вдавнину мав уже свою друкарню, бож про книжку Кирила Ставровецького 1618 р. манастир знав і про неї це й згадує, — це була книжка напівкатолицька, свого ж василіянина.

 

 

Першою поважною книжкою, надрукованою вже у власній Почаївській друкарні, був "Служебник" 1735 р. Як і треба було сподіватися, книжку присвячено фундаторові Почаївської друкарні Єп. Рудницькому; на звороті заголовного листа вміщено герба Рудницьких з латинським підписом. А далі йде довга посвята книжки Рудницькому, для нас цікава особливо тим, що вона кидає жмут світла на початок Почаївської друкарні.

От же, тут уже виразно зазначено, що Рудницький відновив друкарство. Далі читаємо, що "Служебник" 1735 р. — це перша почаївська книжка: "Сію книгу приліжньм руковожденіемть Тво-им совершихомь. Кому бо приличнЬє преизящноє сіє типографское первенство вручити достоить? Первоцвітущій крин... Служебник — сіє бо первенство Тупографіи нашой". Під цією великою посвятою (на 4 л. в лист) підписався Ієромонах Гедеон (Козубський), Ігумен Почаївський "со всією о Христі братією".

На л. 3-ім уміщено передмову до читача, — його просять: "Книгу Літургікон», аки новую, н о-вой тіпографіи д і л о , сладці прійми".28

Уже в цей час Почаївська друкарня була дуже добре технічно уряджена. До нас зберігся інвентар цієї друкарні з 17-го вересня 1736 р., і він показує, що.в друкарні було два нових, зо всіма потрібними додатками, друкарських станки (преси) і один старий; досить було й шрифту різних гатунків; була повна скринька образків на дереві та ініціялів. При друкарні була добре уряджена словолитня (ґісерня), а в ній багато найрізніших матриць. Так само переплетня мала все, що потрібне для доброї роботи.29

 

 

Звичайно, львівське Братство дуже занепокоїлося новою друкарнею, і прикладало всіх сил, щоб таки закрити ЇЇ. З доручення Братства, 21-го березня 1737 р. проти Почаївського манастиря виступив Михайло Нагродський. Він скаржився до Варшавської Нунціятури, що Почаївський манастир, не дивлячись на заборону 1732 р., таки друкує й продає руські книжки.

Від Почаївського манастиря виступив Іван Лен-чевський; він посилався на те, що манастир веде свою друкарню за привілеями королів Августа II та III. На цей раз львівське Братство програло справу: 13-го травня 1737 р. папський нунцій в Варшаві відмінив свою першу постанову з 1732 р. і визнав за Почаївським манастирем право на друкарню, бо ж право належить йому "per praedicta bina privilegia serenissimorum Augusti II et Augusti III".30

Братство не задовольнилось таким рішенням, і перенесло справу аж до Риму. Довго лежала тут справа , тільки 11-го березня 1745 р. Конгрегація De propaganda Fide затвердила постанову Варшавської Нунціятури.31 Почаївська друкарня знову виграла справу.

Папська Нунціятура дуже добре бачила істоту справи: Львівське Братство друкувало книжки для заробітку й ухилялося друкувати виразно католицькі книжки, бо ще не забуло своєї служби народові. Навпаки, Почаївська друкарня займалася тільки унійною пропагандою, і служила тільки Папі. Тому папська нунціятура підтримала почаївських василіян, своїх вірних слуг. Папа легко забув, що львівське Братство прийняло унію з умовою, що завжди матиме упривілійовану друкарню.

Тимчасом львівська Ставропигія мала за собою привілей від самого Папи, тож не спиняла судових процесів, і вносила нові скарги на Почаїв до різних установ; так, вона скаржиться знову р. 1753 і 1754, а 20 червня 1761 р. вносить свою скаргу до королівського суду, домагаючись закриття Почаївської друкарні.32 Суд знову затягнувся аж на десять років, бо й Почаїв завзято боронився.

І тільки 26-го червня33 1771 р. вийшло рішення, — Братство виграло справу, перемогло таки Почаївську друкарню. Король наказав: Почаївський манастир не може друкувати тих книжок, що їх друкує львівське Братство; коли б же Почаївська друкарня такі книжки видрукувала, то їх наказано конфіскувати на користь Ставропигії. Крім цього, наказано ті книжки, що вже видрукувано, передати за відповідну плату Ставропигії.34 Такий королівський вирок, звичайно, сильно підривав діяльність Почаївської друкарні, бо їй, власне, заборонено було друкувати всі найважніщі богослужбові книжки, на яких вона мала найкращий прибуток, а вона ганялася і за ним.

 

 

Королівського наказа почали вже виконувати, але наспів перший поділ Польщі: р. 1772-го Львів відійшов до Австрії, а Почаїв лишився за Польщею. Власне, для Почаївської друкарні настав тепер найкращий час: вона розв`язалася з ревнивою Ставропігією, і з цього часу могла вільно друкувати потрібні книжки. І справді, час з 1772 по 1795 рік, — це час найбільшої праці Почаївської друкарні, коли вона працювала вже без всякої перешкоди. Десь у цей же час Ставропігіяльне Братство цілком добило Унівську друкарню в Галичині, і її, здається, продано до Почаєва, про що свідчить і зовнішня подібність деяких видань унівських та почаївських.35

Року 1772-го 3-го грудня луцький Єпископ Сильвестер Рудницький підписав з Почаївською друкарнею цікаву умову в справі друкування книжок. У цій умові читаємо, що на Тридентському Соборі ухвалено, що кожний Єпископ має право закладати потрібну йому друкарню, а також Луцька єпархія має привілей на фундування друкарні і від королів польських, а тому він, Єпископ луцький Сильвестер Рудницький хоче провадити друкарню.

У березні 1773 р. король затвердив цю умову. І з того часу розпочалася енергійна праця Почаївської друкарні: за час з 1772 по 1795 р. друкарня ця надрукувала книжок більше, як за ввесь інший час свого столітнього існування. Друкарня містилася тоді в першому поверсі окремого будинку, що був приєднаний з північносхіднього боку до великого Братського Корпусу; тут потім була Зимова Церква з 1861 р.36

 

 

Року 1795-го прийшов остаточний поділ Польщі, і Почаїв перейшов до Росії; для Почаївської уніятської друкарні настала судна пора, бо над нею висіла примара закриття, а крім цього — книжки її, по уніятському виправлені, втратили ринок збуту. І ось тому тодішній префект Почаївської друкарні о. Спиридон Коберський уже 15 грудня 1795 р. звернувся до львівського Братства з пропозицією закупити почаївські видання: "Тутешня (Почаївська) друкарня — писав Коберський — не має збуту на книжки, друковані для духовного вжитку тутешньої, з`єднаної з Римом, Руси, бо більша частина цієї Ру-си відпала від єдности з Римською Церквою під теперішнім російським пануванням, тому звертається до вас, добродії, з пропозицією, чи не схотіли б виприйняти якоїсь скількости цих книжок на склад своєї друкарні для ужитку тамошніх уніятів, далеко щасливіших під пануванням його Цісарсько-апостольської Високости".37

Братство погодилося закупити книжки, і в другому листі, з 20 лютого 1796-го року, о. Спиридон дякує Братству, що в такому нещасливому положенні, в якому опинилася Почаївська друкарня, воно погодилося рятувати почаївських василіян.38 Почаївські василіяни на великих грошах сиділи, і їм не тільки про них ходило.

Для почаївських василіян настала не зовсім ясна пора, а тому навіть "Почаївський манастир добровільно зобов`язався відступити за умірковану ціну Ставропігії у Львові свою руську друкарню".39

Але ці страхи були тільки на початку. Скоро о. Коберський добре орієнтувався в положенні, і позакладав по Галичині склади своїх видань і не зле продавав книжки, підрізуючи тим матеріяльний стан Братства, що хотіло закупити ці видання собі, і воно мусіло знову скаржитися Архиєпископові львівському на почаївських василіян, що привозять "з чужої держави в нашу провінцію"40 різні книжки.

Справа скінчилася так, як Братство й не сподівалося: австрійський уряд не дозволив йому закупити почаївські видання. Правда, ця заборона особливої сили не мала, бо почаївські видання, що серед уніятів були відомі, ще довго перепачковувалися до Галичини і розходилися по церквах.

Почаївські видання були більше виправлені на католицьке, як видання братські, і Духовенство могло дістати собі книжки за вподобою.

Але й російський уряд не закрив Почаївської друкарні, і вона вільно продовжувала свою працю, як і до того. Щоб прислужитися новій владі, о. Коберський р. 1796-го видрукував навіть таку книжечку: "Проповідь при нарочитомь обхожденіи й именованіи Ея Превьісочайшего й Непреодолєнного Величества СамодержицьІ й Государини Императрицьі всея Россіи ЕкатериньІ Вторьія", — це реальний доказ загального підлабузнювання єзуїтів та уніятів до цариці Катерини II, доказ їхнього хамелеонства. Таким же хамелеонством пахне і друге видання почаївських василіян: "О поб`БД`ь на супостатовть" 1812 р., коли Наполеона гнали з Росії (раритет цей бережеться у львівському Національному Музеї ч. 947, опис його в Каталозі І. Свенцицького ч. 643). Це реальні докази повної денаціоналізації почаївських василіян.

Порівняймо з цим таке: Архиєпископ(українець) Могилівський Варлаам Шишацький, що був перше Єпископом Волинським, року 1812-го присягнув Наполеонові, за що був позбавлений сану... Див. проф. Ол. Оглоблин: Люди старої України XVIII віку. Мюнхен, 1959 рік, ст. 300—309.

Почаївські видання по поверненні народу до Православія жодної ціни не мали, і тому не розходилися. При передачі друкарні 1831-го року передано було 362 великі мішки непроданих книжок,41 які Почаїв передав уніятській Консисторії.42

 

 

З іменем Почаївської друкарні зв`язано декілька т. з. старообрядових книжок. Так, уже р. 1782-го в Почаєві видрукували "Собраніє краткія науки о артикулах Віри". Ця книжка "друкована с переводу книжици Катихисиса (Москва, 1649 р.), ни в чем не отмінно".43

Трохи пізніше з Чернігівщини, з Клинцівського посаду, прибув до Почаєва старообрядець Василь Желізняк; він приніс зразки старообрядових видань і склав з василіянами умову на друкування цих книжок. Василіяни взялися за цю справу, і книжки видрукували. Але р. 1800-го російський уряд про все це довідався, — і постала неприємна справа. Проте справу цю потушили, бо за неї взялися католицький Митрополит Сестринцевич та Єпископ уніятський Степан Левицький. Справу не тільки потушили, але й здобули для Почаївської друкарні нового привілея: 4-го травня 1800-го року цар Павло 1 дозволив цій друкарні друкувати духовні книжки під доглядом свого Єпископа.44

Видання почаївські для старообрядців дуже ними цінилися, та й були вони заборонені. Російський письменник П. Мельников-Печерський (1819—1883) у своєму загальновідомому романі "В лісах" 1871-го року подає устами Ігумені старообрядового манастиря, щоб поховали старі книжки, і додає: "А найбільше ховай почаївські видання, бо їх уважають забороненими".45

 

 

Так жила Почаївська друкарня, потроху занепадаючи, аж по 1831 р., коли російський уряд ясновстановив, що почаївські василіяни допомагали польським повстанцям, а тому 9-го жовтня 1831 р. манастиря вернули знову православним. А 10-го жовтня 1831 р. василіяни передали його й свою друкарню.

Стан переданої друкарні був такий: 4 друкарських станки, окремо станок для друкування картин. Літери церковнослов`янські й польські. Матриці для відливання літер. Мідні дошки для друкування Ікон. Дереворити для Образів, а також мідорити і інше.46 Ані словолитні, ані переплетні при друкарні вже не було —- друкарня занепала.

Коли для почаївських василіян спинилася можливість унійної і папістської агітації, вони зовсім перестали цікавитися і манастирем, і друкарнею, приховавши гроші. Ось на це цінний доказ: 15 лютого 1832-го року Єпископ Волинський Амвросій, який жив у Почаєві, доносив Св. Синодові, як прийнята від василіян друкарня: "Друкарня прийнята від почаївських базиліян у найгіршому стані: станки старі, літери малоздатні до вжитку, дошки постирані, і взагалі все в стані поношеному" .. ,47

Цікаво підкреслити, що російське Міністерство Духовних Справ, яке знаходилось ще й тоді під великим католицьким впливом, дуже неохоче перебирало Почаївську друкарню від василіян. У жовтні 1831-го року воно писало до Обер-Прокурора Св, Синоду: "Почаївську друкарню перевести в Полоцьк, де задумано закласти Грекоуніятську Академію, а кошти цього перевозу покрити з манастирських сум. А коли це незручне, то — за згодою світської влади з Управлінням Іншовірних Ісповідань, — передати друкарню Грекоросійській єпархіяльній владі.48 Прийняте було друге предложення.

 

 

По передачі Почаївської друкарні православним вона існувала безперестанно аж до нашого часу, до 1918 року, коли частину її вивезено до Києва, а звідти до Москви.

Почаївська друкарня добре працювала, і випускала богослужбові й церковні книжки на всю Волинь. Друкарня сильно розрослася, і друкувала багато й інших книжок з церковної історії Волині, а також "Вольшскія Епархіальньїя вєдомости", які виходили з вересня 1866-го року аж по 1915-ий рік, тричі на місяць. У цих ВЕВ видрукувано багато цінних праць для досліду історії Церкви Волині.49

Стара поуніятська друкарня була зовсім тісна та непридатна, — її кілька разів переробляли, але це її не уліпшувало. Нарешті, в р. 1893-му постановлено таки поставити добру друкарню, і за роки 1894— 1897 така постала, і стала належно працювати. Трохи пізніше, Архимандрит Віталій Максименко розбудував цю друкарню поновочасному. Але за нового часу, коли Почаїв з Волинню опинився під Польщею, провадити православну друкарню стало неможливим, — і друкарня змушена була припинити своє існування . . .

 

 

Почаївська друкарня в історії українського друкарства займає не останнє місце, — вона видрукувала багато книжок; так, неповний список А. Пе-трушевича зазначає, що з Почаєва за час 1618— 1831 р. (власне, треба б 1730—1831) вийшло 148 книжок церк.-слов`янською та руською мовою, 32 книжки польською мовою і 7 книжок мовою латинською, разом 187 книжок.50

На основі списка Петрушевича надруковані в Почаєві книжки можна поділити на доби так(кни-жок без зазначення року не приймаю до обрахунку): Перша доба, 1618—1730 рр., — вийшло ніби 12 книжок (це помилка, — вийшла тільки 1 книга в мандрівній друкарні р. 1618-го); друга доба, 1730—1771 рр. (доба організування й боротьба з Ставропігією) — 46 книжок; третя доба, 1772— 1795 р. (розцвіт, польська доба) — 87 книжок, і четверта доба, 1796—1831 рр. (доба без грунту) — 33 книжки.

Змістом своїм почаївські видання найрізніші. Головна їх маса — це книжки Богослужбові, це ті книжки, які жваво розходилися і давали добрий прибуток, за чим так виразно гналися почаївські василіяни. Але видавалися й книжки богословські проповідні, навчальні, Життя Святих і т. ін.

Були видання й капітальні, напр. року 1798-го василіяни передрукували Острізьку Біблію 1581-го року.

А року 1770-го василіяни видали книжечку, як належить себе вести: "Політика свіцкая, младьімь приличная, всімь же обще благопотребная". У заголовку подано, що ця книжечка "от іностранних авторов вкратці собранная", але джерело її подає дослідник: "а в першій мірі з московських подібних видань".51 Друге видання Політики вийшло 1800-го року. А року 1790-го ця Політика була передрукована в додатку до львівського Букваря.

Року 1788-го Почаївська друкарня випустила корисну книжку, - "Книжиця для господарства", - це ветеринарійний порадник "руською мовою". Автором його був староста Ленкевич.52 Зміст цієї книжки видно з повного наголовку її: "Книжиця для господарства, указующая, як ратовати в хоробахь всякую скотину, то єсть: коні, воли, вівці, кози, свині, якь білити полотно, якь боронити пашні от саранчи, якь ратоватися от джуми, як губити гуселницю от капусти, як ловити рибу, як губити миши й щурі, як ратовати людей, которьіхь собаки скаженії покусали, якь ратовати человіка, которий не вь давномь времени зь ума вьшдеть".

Книжок польською мовою василіяни видавали дуже багато, а цим вносили полонізацію в український народ, — мій список їхніх польських видань перевищує 50. Року 1775-го василіяни видали: Kalendarz polski I ruski, в чвірку, якого склав проповідник Ксьондз Гімназій Левицький, але тут "руського" було дуже мало.53 Року 1798-го вийшла книжечка: Zabawa ogrodowa. А року 1818-го учитель Волинської гімназії в Кременці Андрій Шемеґа видрукував свою працю: Rysunki topograficzne.

Видання почаївські часом мали гарний зовнішній вигляд, — оригінальні черенки, часом хороші прикраси; взагалі, на окрасу своїх видань в Почаєві звертали увагу,54 хоч і не належну, — далеко їм було до видань київських або львівських!

 

 

Подаю тут списка почаївських видань. Не є мій список повний, але все найголовніше занотоване в ньому. Складений цей список був року 1924-1925-го, коли я день-у-день працював на стародруках Національного Музею у Львові.

Більшість описаних тут книжок я мав у своїх руках.

Звертаю увагу, що Почаївська друкарня, видрукувавши яке видання, часто повторювала його без змін, — зміняла тільки сам рік видання. Виходило все „свіже" видання, а не нове.

Розмір книжки зазначаю: в лист, 4° — чвірковий, 8° — вісімковий, 16° — шіснадцятка листа.

Книжки подаються за азбуковим порядком їх назов.

Список охоплює видання 1735-1827 років, — час реальної праці Почаївської друкарні.

При назві книжки подаються і всі роки її перевидання (або тільки „підсвіження" видання).

Польських книжок тут не подаю, а їх було понад 50.

 

 

Акаеисгь Св. Варвар-Ь, 4«, 1773 р., 1783 р.

АкаеистьІ различніи, 8°, 1756 р., 1776 р., 1793 р., 1798 р., 1808 р., Ь809 р. 40, 3+316 л. 1823 р.

Акаеисть о непорочномь зачатій БогородицьІ, без року.

Апостол, в лист, 7-237 л. л. 1759 р., 1768 р., 1783 р.

Біблія, в п`яти томах, передрук Біблії Острізької 1581-го року, 8, 1798 р.

Величанія Праздником-ь, 4°, 1763 р., 1774 р., 1789 р., 1818 року. І

Возслідованіє Праздникомь, в лист, 1741 р., 1762 р.

Євангеліє, в лист, 7-268-44 л. л., 1759 р., 1768 р. Видання друге, в лист, 7-272-44 л. л., 1771 р., 1776 р., 1780 р., 1818 р.

Євангелія Страстньїя, 1759 р., 1803 р.

Ірмологіонт, содержащь в-ь себь различная чтенія церковная Октоиха, Миній і Тріодіоновь, в лист, 8-202-4 л. л., 1766 р. Видання друге 1775 р. Видання 1792 р. 8° без нот. Видання третє 1794 р.

Каноньї БогородицьІ, 1774 р.

Літургія Св. Іоанна Златоустаго, в лист. 1755 р. 1765 р., 1793 р.

Минея общая, 1773 р., 1800 р.

Минея Праздничная, в лист, на 505 л., 1777 р.

Минея Служебная, 1761 р.

Минея Четья, в лист, 6 книг по два місяці в книзі, 1761 р. Подає Ундольський: Оч. 1871 р., сумнівне.

Октоихь, в лист, 1-380 л. л., 1758 р. Видання друге, в лист. 1-500 л., 1774 р., 1775 р. (частина І), 1776 (частина II), 1800 (ч. ч. І-ІІ).

Осмогласникь, 4°, 1793 р. Полуустав, 1776 р.

Посльдованіе иноческаго погребенія, 4°, 60 ст. 1780 р. Посльдованіє пострига, 1750 р.

Посл`вдованіє Страстей Господних, 1786 р., 1800 р. Псалтирь, 4«, 1737 р., 1750 р., 1758 р., 1763 р. 1774 р., 1775 р., 1776 р., 1777 р., 1783 р., 1784 р. 1789 р., в лист, 3-34-252-1 л. 1792 р., 1794 р., 1803 р., 1809 р., 1816 р., 1827 р. Седмодневникь, 8°, 1800 р., 1806 р. Слово о исход-б души, Св. Кирилла, 1797 р. Служба Пресвятой Евхаристіи, 1741 р. Служебникь, в лист, 1734-1735 р. Вид. 2, 1744 р. Вид. З, 1755 р. Вид. четверте 1765 р. Видання п`яте в лист, 4-307-4 л. л., 1778 р., 1788 р., в лист, 144-14-2 л. 1791 р., 1793 р. Типиконь, вид. друге, 1770 р.

Требникь, 1741 р., 80, 347-12 л. л., 1771 р. (40), 1778 р., 1786 р.

Требникь мальїй, 8°, 1792 р. Трефолой, 4», 1773 р., 1776 р.

Триодь Постная, в лист, 1744 р. Видання друге 1767 р. Видання третє 1773 р., 1784 р.

Тріодь Цвьтная, 1747 р., в лист, л. л. 3-410-29. Видання друге 1767 р. Видання третє 1776 р., 1786 р. Уставець, 1794 р. Уставь церковнаго пьнія, 1780 р. Часословець, 8°, 1750 р.

Часословь, в лист, 2-357 л. л., 1760 р., 1775 р., 1777 р., 1778 р., 1794 р., 1798 р., 1801 р., 1811 р., 1812 р. (8°). Часн царскіе, 6°, 1771 р.

Чинь діаконскаго служенія, 8°, 1764 р., 1788 р., 1812 р. Чинь общихь намвреній, 12°, 1813 р., додаток до Мо-литовослова 1813 р.

 

 

Артикули братскіе, Єпископа Максимиліана Рилла, 1776 року.

БесьдьІ парохіалнія на нед`Ьли й нарочитій Свята всего л-Ьта, 8°, 1789 р. Мовою церковнослов`янською. Переклад з польської, а польський — з італійської.

Благодарственное п^вніє, 1810 р.

Богогласникь, пьсни благогов-вйньїя праздникомь Гос-тюдськимь, Богородичньїмь й нарочитьіхь Святьіхг черезг

весь годь приключающимся. 8°, 1790 р., 1791 р., 1805,-1825 р. Уміщено 248 пісень, серед них польських 33, латинських 3, решта по-церковнослов`янському.

Богословія нравоучителная, Антоіне, 4°, 1751 р. Видання друге 1756 р.

Видання дальші: 1776 р., 1779 р., 1787 р., 1791 р., 1793 р. У додатку: „Лексіконг сир-Ьчт> словесника славенскій", церковнослов`янсько-польський. Див. тут мал. 26.

Егхірідіон-ь о Священств-в, 1775 р.

Житіє Василія Новаго, 1795 р.

Житіє Св. Климента й Св. Євстафія, 8°, 1802 р.

Житіє Преподобнаго Ьова Жел-Ьзо, 8°, 16 л. 1791 р.

Житія н-бкіихь Свягьіх-ь, 1814 р., 1819 р.

Испов-Ьданіє міряномт>, 8°, на 18 л., 1792 (?) р.

Каноник-ь, 1783 р., 1786 р., 1792 р., 1793 р., 1795 р., 1816 р.

Катихизис-ь, 12», 1819 р.

Книга Василія Нового, 1794 р.

Краткоє богомолія собраніє, 1813 р.

Краткоє собраніє Богослови. Антоіне, 4°, 1776 р., 1792 р., 1799 р.

Молитвослов-ь, 8<>, 1741 р., 1748 р., 1755 р., 1758 р., 1763 р., 1768 р., 1770 р., (16») 1771 р., 1776 р., 1779 р., 1787 р., 16», 4-480 л., 1793 р., 1813 р. (160), 1829 р.

Народов-Ьщаніє или слово кт> народу каеоліческому, 1756 р. Видання друге 1768 р. Видання третє, 4°, 8-300-1 л., 1778 р.

Наука христіанская, 8°, 1821 р.

Науки Парохіальнія, 1794 р. Це друге видання „бесід па-рохіалних" 1794 р., уже „простим й посполитим язиком!» руским-ь".

Образг примиреній гр-Ьшнаго челов`Ька ст> Богом, 4а, 1756 р.

О подражаніи Хрісту, 0омьі ІКемпійскаго, 1764 р.

О христіанском-ь житій, 1783 р.

Писмена си єсть Начатки догматонравоучителнаго Богословія, 4°, 50-915 (?) ст. 1771 р.

Покаяніє скитскоє, 1782 р.

Поученіе о обрядах-ь христіанскихь (із Народов-Ьщанія), 4°, 1774 р., 1779 р.

Правило о Св. Пульхерії, 8°, 1780 р.

Проповзли Игнатія Витошинскаго, 1796 р., 4°.

Давида Пророка й Царя П-Ьсни рекше Псалмьі, мовами руською й польською, 1779 р., 8°, 262 л., 1798 р.

П-Ьсни благогов-вйньїя, 8°, 1806 р., тут 45 побожних пісень.

Соборник моленій, 1777 р., 1785 р. (16»), 1789 р.

Славяно-польскій (Катехізм-ь, 1756 р., 1792, 1793 р.

Слово о святом-ь соединеніи Церквей, Мих. Ольшавского, 1769 р.

обмя Слова Божія, на нив-б сердец-ь челов-Ьческих-ь •С`Ьяннаго, 4°, 3-343 л. л., 1772 р. Видання друге 1780 р., 3-242-1-293 л.

Уставьі братскіи, 1767 р., 1826 р.

Уставь о христіанскомтз житій, 8°, 1794 р., 1795 р.

цв-бтник-ь, 40 на 76 л., 1785 р. (?), 1794 р.

Чинь ієрейскаго наставленія вт> пути в`бчньїя, 1786 р.

Чинг> наставленія бол-Ьзнующимт», 1776 р.

3. КНИГИ РІЗНІ.

Басни Махмутовьі, 8°, 1794 р.

Буквар-ь, 8°, 1818 р.

Гора Почаевская, 1742 р., 40, 47 л., і 1757 р., 1772 р., 1793 р.,

1803 р.

Граматика. Краткоє вещей собраніє, 1772 р.

„Зерцало Богословія", Кирила Транквілліона Ставровецько-то. Почаїв, 1618 р., 1790 р. (8°, зо змінами).

Книжица для господарства, 1788 р.

Лексикон-ь Славенопольскій, 8°, 1804 р. Див. мал. 26.

Політика св-Ьцкая младьімт> приличная, вс-бм же обще бла-топотребная. 1770 р., 1800 р.

Псалтир-ь учебная, 4°, 1806 р.

Зресітеп Ессіе&іае Кийшпісае, о. Гната Кульчинського,

1729 р.

 

1. ВИДАННЯ ДЛЯ СТАРООБРЯДЦІВ.

 

1. Поученія Аввьі Дороеея (за Київським виданням 1628 року), 1778 р., 1795 р.

2. Соборникг, в лист 1782 р., 1787 р.

3. Апостол-ь Толковьій, 1784 р.

4. Собраніє краткія науки о Артикулах!, В-ЬрьІ, 1782, 1783, 1785 р. Ця книжка „друкована с переводу книжицьі Катихизи-са ни в чемь не отм-бнно" (з московського видання 1649 р.).

5. Часовник-ь 1778 р., 4», 4-128-172 л. 1789 р.

6. Пандектьі й Тактиконт>, Никона Черногорца, 1795 р.

7. Златоуст, 1798 р., 1813 р.

8. Слово в неділю мясопустную, рік?

 

ЛІТЕРАТУРА ПРО ПОЧАЇВСЬКУ ДРУКАРНЮ.

 

Література. Повну літературу про Почаївську друкарню див. у Проф. їв. О г і є н к а : Історія українського друкарства, Львів, 1925 р., ст. 204-207, тут же монографічний огляд: „Почаївська друкарня" ст. 193-204. — А. П е р л ш т е й н т> : Очерки исторіи типографій на Вольти, „Вол. Губ. В-Ьд." 1855 р. ч. ч. 4 і 5, це саме в ЖМН Пр. 1855 р. ч. 87 ст. 22-26. — А. С Петрушевичь: Историческое извіістіе о древней Почаевской Обители Чину Св. Василія Великого й типографіея, ст> росписью вь той печатньімт> книгами, Львів, „Галичанинь" 1863 р. кн. І вип. З і 4 ст. 158-Ш1, про друкарню ст. 168-172, на ст. 172-180: спис почаївських дру-ків по 1829 рік, спис неповний. — Архим. Амвросій. Сказаніе о Почаевской Успенской Лавр-Ь, Почаїв 1878 р., ст. 32-33, 68-69, 74, 75, 80, 135-137, 156-157, 239, 246, 263, 279-280. — X о й н а ц к і й А. 6- Православіє на запад-Ь Россіи, М. 1888 р., на ст. 161-163: Православньш книги, изданньш вт> Почаевской типографій во время преподобного їова", — усе некритично й помилково. — Девятисотл`Ьтіе Православія на Вольши, Житомир, 1892 р., тут стаття ІН. Трипольського: Древнія Вольшскіе типографій, ст. 237-239. — Ю. Тиховскій: Мнимая типографія Почаевскаго монастьіря, „Кіев. Стар." 1895 р. том 50 ст. 1-35 і 248-281, — науково доказав, що в По-чаївськім манастирі за роки 1597-1730 ніколи ніякої друкарні не було. Працю Ю. Тиховського доповнює А. Щ у р о в с ь к й й : До питання про початок Почаївської друкарні, Зап. НІШ" 1895 р. т. VII, — привілей короля Августа II 18 жовтня 1732 р. про фундування Почаївської друкарні. — По-чаевская типографія й Братство Львовское вт> XVIII В`Ьк`Ь, „Вол. Еп. в-бд." 1909 р. чч. 35-38, — судові процеси Почаева з Братством на основі почаївського архіву. — М. В о з н я к, „До історії почаївських видань XVШ-го віку, — про умову Почаївської друкарні з Львів, братством 1796 р. Див. „Записки", Львів, том 130 ст. 107.