Церковно-слов`янська мова з бігом часу ставала все більше та більше незрозуміла, і в нас, в Україні, з ХУІ-го століття вона вже не мала якогось помітнішого впливу ані на мову літературну, ані на мову живу народню. Відомий єзуїт Петро Скарга вже в 1577-му році глузливо писав про нашу Богослужбову мову: "З церковно-слов`янської мови ніхто ніколи вченим бути не може. І вже тепер її майже ніхто досконало не розуміє. Бо нема в світі такої нації, яка говорила б нею так, як у книжках написано,,. Звичайно, це насмішка, але якась частина правди в цьому була...
А православний учений чернець, Ієромонах Києво-Печерської Лаври Памва Беринда в своєму церковно-слов`янсько-українському Словнику 1627-го року скаржився: "Широкій й великославньїй язьік славенский трудности слов до вирозумення темньїх многии в собе мает, за-чим й самая Церковь Российская многим влас-ньім сьіном в огиду приходить,,.
Так починається передова до цього Словника.
Ось через усе це жива українська мова дуже рано входить до нашої Церкви, заступаючи помалу незрозумілу церковно-слов`янську мову. Найперше входить вона до Церкви з проповіддю, чого зразки маємо з ХІ-го століття. А вже з ХУІ-го століття, коли наша Церква мусіла боронитися від міцних нападків католицтва, у нас сильно росла жива проповідь українською мовою по всіх Церквах. В XVI 1-му столітті в нас працюють такі славні проповідники, як Иоаникій Галятовський, Антоній Радивиловсь-кий, й ін., що позоставили по собі грубі томи церковних проповідей, писаних гарною тодішньою українською літературною мовою.
Дуже рано входить українська мова до Церкви з Євангелією, бо вже від 1144-го року маємо т. зв. Галицьку Євангелію, в якій незрозумілі старослов`янські слова часто перекладено на зрозумілі. Це наша перша пам`ятка запровадження в нас живої мови до Церкви. А вже в XVI-му столітті в нас появляється довга низка ново-завітніх перекладів на живу тодішню українську мову, наприклад: Пересопницька Євангелія 1556-1561 р.р., Новий Заповіт Вал. Негалевського 1581 р., Волинсько-Житомирська Євангелія 1571 р., Крехівський Апостол 1560 років і т. ін.
Чимало маємо й перекладів Старого Заповіту, наприклад Біблія 1569 р. Луки з Тернополя, Пісня над Піснями XVI віку, Псалтир XVI віку, Псалтир Преслопського XVI 1-го віку й т. ін., з досить живою тодішньою українською мовою.
Що ці переклади читано в Церкві, про це
• Року 1961-го в Києві цей Словник перевиданий фотографі чно
свідчить наш консервативний письменник XVI-го й ХУН-го віку Іван Вишенський, який виступав в обороні церковно-слов`янської мови, правда, не зовсім: "Євангелію й Апостола, — писав він, — в Церкві на Літургії простим язиком не виворочуйте, по Літургії же, для зрозуміння людського, попросту тол куйте і викладайте,,.
Крім цього, в ХУІ-ХУІІ-му віках дуже поширені були по наших Церквах друковані і рукописні т. зв. Учительні Євангелії, — збірники проповідей на Євангельські теми, писані гарною українською мовою, їх читано по наших Церквах, а Митрополит Петро Могила зробив це читання обов`язковим.
Українська мова в ХУІ-ХУІІ віках входила до Церкви навіть у частинах Богослужень. Так, маємо Учительне Слово Івана Золотоустого в перекладі ще ХУІ-го віку. По Літії на Утрені читали по наших Церквах Катихизиса Св. Феодора Студита "простою мовою,,.
Українська мова в Церкві 1627 року.
Року 1627-го Києво-Печерська друкарня випустила в світ свою Тріодь Пісну, а в ній запровадила велику культурну новину, — усі т. зв. Си-наксарі чи повчальні довгі статті про Свята видрукувала в перекладі на живу українську мову Ігумена Тараса Земки.
А щоб не було нарікань різних консерватів, то відомий тодішній учений Ієромонах Памва Беринда в Післямові до цього видання подав отаке вияснення: "А щодо Синаксарів, — пише Беринда, — що їх з грецької на українську переклав Тарас Левонич Земка, проповідник Слова Божого, то не нарікайте на це ви, великороси, болгари, серби та інші, подібні нам у Право-славії, бо це ж зроблено з ревности та з бажання різних верстов народу нашого українського, — людей благородних, світських і інших, які не вчилися глибокорозумного слов`янського язика.
Не погрішили ж давні Святі Отці та філософи, коли Євангелію Матвія з жидівської на грецьку переклали, а з грецької принесли нам Марка, Луку та Івана, а також, коли грецькі богословські книжки переклали на мову слов`янську.
Отож, за тим прикладом робимо й ми на користь та на примноження братам своїм, і сподіваємося в Господі, що ми цим не погрішили. Робимо це на спасіння, щоб не сказали нам: "Ти добре молишся, але другий не будується, і розум мій без пожитку„.
Тому послухались ми Апостола (1 Кор. 14), що каже: "В церкві краще сказати п`ть слів зрозумілих, корисних і для інших, а ніж силу слів чужою мовою„. А ви, приймаючи цю книжку смиренномудрено, споминайте Апостола, що навчає: "Коли відкриється що комусь сидячому, другий нехай мовчить».
Отож, як бачимо, київські вчені Ієромонахи, що гуртувалися в Києво-Печерській Лаврі, добре розуміли потребу української мови в Церкві, і запровадили це до життя.
Звичай читати в Церкві Синаксарі "простою мовою„ довго держався в Церкві, але в XVIII-XIX віках Св. Синод вивів з України цю хорошу й навчальну звичку, — вивів силою.
Року 1726-го Митрополит Київський Йоасаф Кроковський склав був "простою мовою,, Акафіста Святій Великомучениці Варварі, але Синод не дозволив йому видрукувати його, — наказав перекласти його "на великорос-сийское наречие„...
По наших старих друкованих Требниках, з Могилянського Требника 1646-го року починаючи, маємо багато кусків Треб українс: кою мовою, як, напр., у Чині ісхода душі від тіла, в Чині Вінчання й ін. Усі священикові оповістки в Церкві виголошуються тільки живою українською мовою, зразки чого маємо по Требниках.
Отже, як бачимо, українська мова цілі віки була вже в Церкві, тільки звідти силою вигнала її московська світська влада, що не хотіла собі більшого впливу Церкви на український народ. Через це ми тепер кажемо, що Українська Церква потребує не українізації, але тільки одного — відмосковлення.
Богослужбовою мовою в розумінні, щоб ціла
якась Головна Служба правилася цією мовою, наша мова в старовину не була. Такою вона стала в частині нашої Церкви тільки з 1920-го року.