Праці митр. Іларіона (Огієнка)

УСІ православні Церкви об`єднуються одним своїм Головою — Ісусом Христом, одним Св. Письмом, одними Догматами та Канонами. Але повної формальної зовнішньої єдності нема, бо Св. Письмо кожен православний народ має своєю рідною мовою, і багато Канонів та Св. Передання розуміє по-своєму, за своєю церковною Традицією, своїм Переданням. У всьому іншому православні Церкви національні: кожна має свою богослужбову мову, свої обряди, свої форми їх, свої Свята, свої властивості в Бого-службах і т. ін.

Взагалі, Православіє універсальне, вселенське по змісту, але національне по виконанні, по своїх зовнішніх формах. Святий Георгій Двоєслов (604 р.) виразно про це свідчить (41 лист до Леандра): "В єдиній Вірі нічим не шкодить Святій Церкві різноманітність звичаїв,,. Цебто, Православна Віра наша єдина й вічна, але зовсім не єдина й однакова зовнішня форма її виявлення.

Національність освятив Сам Основоположник Церкви, коли сказав хананеянці: "Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїля.

Не годиться взяти хліб у дітей і кинуть щенятам» (Мт. 15. 25-26).

Христос освятив і наказав любити передовсім своє рідне, бо посилаючи Своїх Учнів на проповідь, Він їм наказував: "На путь до поган не ходіть, і до Самарянського міста не входьте, але йдіте радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого!„ (Мт.10. 5-6).

Отож, Христос дбав найперше про Свій рідний народ, його спасіння — найближче Йому. Це навчальний приклад і всім нам, щоб ми теж не забували служити найперше своєму рідному українському народові, щоб потреби свого українського народу були найближчі для нас.

Бож служити Народові — то служити Богові!

Націоналізм усіх народів Христос освятив і тоді, коли ревно оплакував долю свого рідного столичного міста — Єрусалима (Мт.23. 37).

Книги Старого Заповіту переповнені національною ідеєю для всіх народів. Також і Євангелія часто дає нам зразки національного патріотизму. Так, про праведного Симеона Бо-гоприїмця говориться, що він "потіхи чекав для Ізраїля,, (Лука 2.25), — чекав щастя для рідного народу. Так само й Пророчиця Анна розповідала про Ісуса "всім, що чекали визволення Єрусалиму,, (Лука 2. 38), — визволення свого рідного народу від ворожого ярма римлян.

А це все вказує нам, українцям, найбільше любити свій український народ.

Апостоли говорили своєю рідною арамейською мовою, навіть із місцевим галилейським акцентом (вимовою). Євангелія свідчить це про Апостола Петра: присутні на подвір`ї Пилата говорять йому: "І ти справді із тих, та й мова твоя виявляє тебе„ (Мт.26.73, пор. 14. 70: "Бо ти га-лилеянин„).

Рідна мова в Церкві — це неписаний Догмат для всього Православія, освячений Св. Письмом, Св. Отцями Церкви та Церковним Пере-данням. Ось тому кожна Православна Церква має свою рідну богослужбову мову: грецьку, грузинську, арабську, коптську, румунську, російську, і т.ін., цебто і українську.

 

Хвалити й пізнавати Бога рідною (скажемо, українською) мовою — це Догмат у Православній Церкві, і тільки осліплення людське не хоче цього бачити з чисто суб`єктивних причин, головно політичних.

При останньому побаченні зо Своїми Учнями Ісус Христос дав їм Заповідь: "Тож ідіть та й зробіть всі народи за учнів Моїх!,, (Мт. 28. 19; по-грецькому це таІЬеІЄ5 "учень,,; по-церков-нослов`янському "навчіть всі народьі,, недокладне, бо "зробіть всі народи за учнів Моїх,, — глибше). Як же можна зробити всі народи учнями Христовими, проповідуючи їм Його науку чужою незрозумілою мовою? Як виконати цю Христову Заповідь без української мови?

Те саме читаємо й у Марка 16. 15: "Ідіте по цілому світові та всьому створінню Євангелію проповідуйте!,, А як можна нести Євангелію цілому світові, коли не визнавати національних мов? Коли не визнавати і української мови для Української Церкви?

Отож, рідна мова — це могутнє оруддя докладно виконати Заповідь Христову для спасіння всього людства, а тому жива рідна мова в Церкві, — це Догмат Християнської Віри.

Як бачимо, Христос дав величну Заповідь Своїм Учням: зробити Його учнями всі народи, цебто навчити Євангелії цілий світ. Але як жб це зробити?

Це ж завдання ніби понад сили людські, ніби для простих Учнів Його невикональне. Ні, Христос це передбачив, а тому додав: "А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: говоритимуть новими мовами,, (Мр. 16.17).

Ось у цьому й розв`язка виконання Заповіді: проповідуйте, навчайте по Церквах не самою тільки мовою гебрейською чи грецькою, чи латинською, але й новими мовами (у тому й українською), щоб вас люд розумів! Таким чином "нові мови,, стають конечним оруддям християнізації, стають непохитним Догматом для

Апостолів старих і нових, бо Апостоли будуть до кінця світу.

Отже, Сам Ісус Христос обіцяє Апостолам, що вони заговорять до світу різними національними мовами.

 

Мало того, щоб виконати цього наказа роз-вого Християнства, Ісус Христос робить чудо над Апостолами, — посилає на них Духа Святого, і тим навчає їх різних мов, а це дає їм змогу справді проповідувати Євангелію кожному народові його рідною мовою.

Це величезна історична подія в діях спасіння людства та в діях Богопізнання, а тому я нагадаю тут її за Діями 2.1-13 повно:

1. Коли ж сповнився день П`ятдесятниці, всі вони однодушне знаходились вкупі.

2. І нагло зчинивсь шум із Неба, ніби буря була ґвалтовна, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони.

3.1 явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів.

4. Всі ж вони переповнились Духа Святого, й почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.

5. Пробували ж ув Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усяких народів під Небом.

6. А коли оцей гомін зчинився, зібралася сила народу, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, ІЦо вони розмовляли їх власним наріччям.

7.І всі чудувалися та дивувалися, та й казали один до одного: "Хіба ж не галилеяни ці ось усі, що говорять?

8. Як же кожен із нас чує власне наріччя, що ми в нім народились?

9. Парфяни та мідяни, та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії,

10. і Фрігії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кіренй, й захожі римляни,

11. юдеї й нововірці, крітяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про Великі Діла Божі мовами нашими".

12.1 всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: "Що ж то статися має?„

13. А інші казали з насмішкою: "Вони повпивались вином молодим...,,

Оцей Схід Духа Святого на Апостолів — це нове Хрещення їх на найголовнішу їхню працю, на заснування й поширення Християнства. І власне це стало провідною думкою Христової Церкви, — нести народам Євангелію рідною мовою. Не народи приспособилися до однієї мови Апостолів, а навпаки, — Апостоли Божим чудом навчилися говорити різними мовами народів світу.

В Діях тут Апостол Лука подає аж 17 народів, рідним.и мовами яких заговорили Апостоли!

Це найбільше чудо, це чудо над чудами, — і воно мало, величезне значення, бо стало основою християнізації світу!

І через це Апостол Павло пізніше міг сміло сказати (Кол. 1. 23): "Євангелія проповідана всьому створінню під Небом, якій я, Павло, став слугою,,.

Звичайно, єретики одноязичники, що не вважали можливим чути в Церкві іншу мову, крім своєї гебрейської, виступали проти цього видимого чуда, кивали головами й видумували на Апостолів, що заговорили рідними мовами слухачів: "Вони повпивались вином молодим! „

А пізніше постали й єретики триязичника ми, цебто єритики, що навчали, ніби в Церкві молитися можна тільки трьома мовами: гебрей-ською, грецькою і латинською...

А сьогодні є й єретики чотириязичники, що додали ще й мову церковно-слов`янську. Коли вони чують українську мову в Церкві, то по-фарисейському кивають головою й говорять; "Вони повпивались вином молодим!„...

Отож, як бачим`о, рідна мова в Церкві — це Благодать Духа Святого, і хто виступає проти

Духа Святого, а такий гріх непрощений ані в цьому віці, ані в майбутньому (Мт. 12. 32).

Не проститься цей гріх і тим, хто виступає проти української мови в Церкві, бо такий виступ — це непрощений гріх проти Духа Святого!

 

Апостол Павло, будівничий Христової Церкви, у першому Посланні до Коринтян 14. 1-19 подав цілу свою божественну науку про вагу й конечність живої мови в Церкві, а цим самим зробив її непорушним Догматом Християнства. Ось ця наука (подаю тільки вірші 2, 4, 6, 8, 9, 11, 13-19, 23):

"Як говорить хто чужою мовою, той не людям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє...

Як говорить хто чужою мовою, той будує самого себе...

А тепер, як прийду я до вас, браття, і до вас говоритиму чужою мовою, який вам пожиток зробдю?... Бо коли сурма звук невиразний дає, — хто до бою готовитись буде?

Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого слова, що кажете? Ви говоритимете на вітер!

І коли я не знатиму значення слів, то я буду чужинцем промовцеві, і промовець чужинцем мені...

Так і ви, через те, що пильнуєте про духовне, то глядіть, щоб збагачувались на збудування Церкви.

Ось тому, хто говорить чужою мовою, нехай молиться, щоб умів виясняти.

Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду!

• Ну, а що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співати духом, і співатиму й розумом.

Бо коли будеш благословляти духом, то як

• Тут розбивкою подано те, чого в оригіналі нема, але що тр`еба лопчно додати

той, що займає місце простої людини, промовить "амінь,, на подяку твою? Не знає бо він, що ти кажеш. Ти дякуєш добре, але не будується інший.

Дякую Богу моєму — розмовляю я мовами більше всіх вас. Але в Церкві волію п`ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!...

А як зійдеться Церква вся разом, і всі говоритимуть чужими мовами, і ввійдуть туди й простаки, чи невіруючі, чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви?"

Це божественна Заповідь Апостола Павла, як пояснення Христових слів: ті, хто вірує, говоритимуть новими мовами (Мр^іб. 17). Ця Заповідь — це основа християнізації світу, бо без неї Церква не існувала б.

 

Так само й Старий Заповіт ясно наказує шанувати рідну мову кожного народу. Так, у Книзі Есфир читаємо, що цар Ксеркс панував над величезним краєм, але не денаціоналізував його, а "розсилав листи до всіх царських округ, до кожної округи письмом її, і до кожного народу мовою його,, (1. 22, 3. 12, 8. 9).

Тут же 1. 22 знаходимо надзвичайно важливу ще старозавітню Заповідь: "Щоб кожен чоловік був паном у домі своєму й говорив мовою свого народу!,, Цю величну Заповідь, що пізніше її розвинув Апостол Павло, всі переклади світу подають так; але російська церковнослов`янська Біблія, за грецьким неточним текстом подає таке: "Й посла царь книги во всь царства, да будет страхь имь вь жилищахь ихь„.

Неємія 13. 24-25 наказував не забувати своєї рідної мови. По Вавилонському полоні юдеї єдналися з своїми сусідами, а тому їхні сини говорили наполовину по-ашдодському, і не вміли говорити по-юдейському, а говорили мовою того чи того народу". Це лютило Неємію, про що

він розповідає: "І я докоряв їм, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом „, щоб не робили такого...

А в Книзі Пророка Софонії 1.8 читаємо таке: Так говорить Господь: "Покараю Я всіх, що вони зодягають одежу чужинну! „ Отже, Бог карає навіть за одягання чужинецької одежі, а що вже говорити про зраду рідної мови! Це й до тебе слово, український народе в розсіянні!

У Псалмі 46. 8 наказується: "Співайте Богові, співайте, співайте розумно! „ (пор. 1 Кор. 14. 15). А як же співати розумно, коли не розуміємо самої мови співу?

Ось через такі ясні накази Св. Письма Старого й Нового Заповіту в Християнській Церкві стало Догматом — хвалити Бога кожною живою мовою, старою чи новою, без вийнятку, у тому й мовою українською. Порушення цього Божого Наказу — це єресь, а тому всі, хто виступає проти української мови в Церкві — це єретики, як говорив про таких Св. Кирил-Костянтин (869р.).

На основі Христової Заповіді Євангелія перекладена на всі мови світу, у тому й на українську, і ці переклади розпочалися ще з II віку по Христі, — щоб кожен народ міг стати учнем Христовим, міг легко навчитися Святої Науки Христової!

А на яку мову перекладена Євангелія, вона свята, нею можна хвалити Господа в Церкві. Тому вільно служити в Церкві й українською мовою, бо ми маємо аж два переклади Біблії.

 

Св. Отці і Учителі Церкви глибоко розуміли Наказ а Христа про рідну мову та науку Апостола Павла про це, і дали вислів свого розуміння в церковній Службі на П`ятидесятницю й день Святого Духа.

 

Так,у другій Коліноприклонній Молитві на Зелені Свята зовсім ясно вияснено про рідну мову в Церкві: "Господи, Ісусе Христе, Боже наш! Ти людям подав мир Свій і Дар Найс-вятішого Духа... Ти сьогодні цю Благодать відкрито подав Своїм Учням і Апостолам, і уста їхні язиками огненними зміцнив, і через них увесь людський рід почув Богопізнання на рідній мові своїй! „ Чи можна ще ясніше говорити про живу рідну мову у Церкві?

Коліноприклонні Молитви, за Церковним Переданням, склав Отець і Учитель Церкви Григорій Великий (328-390).

А ось Стихира на Великій Вечірні Зелених Свят: "Ти рідними мовами, Христе, оновив Своїх Учнів, щоб ними вони прославляли Тебе, Слово Безсмертне, Бога, що подає душам нашим Милість велику.,,

Стихира на Стиховнах тоді ж: "Господи, Дух Святий, наповнивши Апостолів Твоїх, навчив їх говорити рідними мовами. Тим і сталося чудо, невірам ніби п`янство, а для вірних найс-лавніший спосіб спасіння. Благаємо Тебе, Чо-ловіколюбче, і нас учини достойними Сяйва його!„

Звідти ж: "Господи, народи, не розуміючи Сили Найсвятішого Духа, що зійшов на Апостолів Твоїх, уважали переміну мов за п`янство. Але ми, мовою рідною зміцнившися, невпинно говоримо так: Благаємо Тебе, Чоловіколюбче, — Духа Свого Святого не відбери від нас!„

сідельний на Утрені в понеділок Святого Духа: "Дух Найсвятіший, Огнем зійшовши сьогодні на Апостолів , жахом наповнив збори людей: коли бо Апостоли заговорили язиками огненними, кожен почув свою рідну мову. Тим і сталося чудо, невірам ніби п`янство, а для вірних поправді спасенне. Тому прославляємо Силу Твою, Христе Боже, благаючи послати милостиво слугам Своїм прощення провин.„

Оце свідчення нашої Церкви, що читаються або співаються на Зелені Свята. Тут ясно показано, що рідна мова в Церкві — це наказ її, який

має величезне значення. Церква наша тут свідчить, що рідна мова:

1. Це благодать Божа для Богопізнання всім,

2. Схід Духа Святого на Апостолів і відкриття їм інших мов, — це чудо Боже, спосіб спасіння для всіх,

3. Це спосіб, щоб усі славили Бога,

4. Це дія Святого Духа в людині.

Зшестя Духа Святого на Апостолів ясно показує, що хвалити Бога живою національною мовою — це Догмат у Христовій Церкві.

 

Ось чому Св. Отці дозволяли або допомагали правити Служби Божі різними живими мовами, щоб народ, для якого це робилося, зрозумів Бо-гослужбу. Так, Св. Іван Золотоустий 399-го року правив Св. Літургію готам у Царгороді. Никита Ремессіянський у У-му віці правив Богослужен-ня бессам (слов`янам ?) їхньою мовою. Сава Освящений в УІ-му віці уряджував Богослуження живими народніми мовами для вірмен, грузинів, бессів і ін.

Славний церковний письменник III віку Ориген (185-254) пише про рідну мову в Церкві так: `Треки під час молитви вживають грецьких слів, римляни — римських, кожен (народ) молиться й по змозі славить Бога своєю власною мовою, — і Господь чує всіх, хто молиться, на всіх мовах.„

Церковний письменник УІ-го віку Кассіодор свідчить, що "кожен народ співає в Церквах хвалебні пісні своєю природною мовою.„

 

Правда, рано постала, головно на Заході, т. зв. триязична єресь. Триязичники чи Пилатни-ки навчали, що Богослужби можна правити тільки тими трьома мовами, що ними була на-

* И.Бобровницкий: О происхождении й составі римско-католическ`ой Литургіи, Київ 1857, ст. 102-103.

писана Пилатова табличка над розп`ятим Хри-стом: гебрейською, грецькою й латинською. Поза цими мовами ніби жодна інша мова не годиться на Богослужбу.

Коли Св. Брати Кирило (869) та Мефодій (885) розпочали правити Богослужби старослов`янською (тоді живою болгарською) мовою, триязичники люто на них накинулися й сильно перешкоджали їм у їхній праці, забороняючи їм Богослуження слов`янською мовою.

Про це в Житті Кирила, написаному десь у Х-му віці, читаємо таке: Праця Кирила давала великий успіх. "І коли росла Божа Наука, споконвічний злий заздрісник, проклятий диявол, не терплячи добра цього, увійшов у свої створіння, і почав багатьох підбурювати, кажучи їм: такою Службою не можна славити Бога! Коли б це було Богові вгодним, то хіба ж Він не зробив би так, що з споконвіку можна б було славити Бога слов`янською мовою? Але Бог вибрав собі тільки три мови: єврейську, грецьку та латинську, що ними тільки й можна славити Бога. Таке говорили латинські прихильники, — Архиєреї, Ієреї та учні (їхні). Костянтин воював з ними, як Давид з ворогами, і переміг їх книжною наукою; він назвав їх триязичниками чи Пилатниками, бо то так Пилат написав був у напису Господньому,,.

Тяжка проте була боротьба Св. Братів з триязичниками, — через них Кирило помер ще молодим (869 р.), а Мефодій півчварта року просидів у тяжкій в`язниці, — його ув`язнили ла-тинники за те, що служив Богослужби слов`янською мовою. Ось чому Кирило-Костянтин, помираючи, гаряче молився до Бога: "Господи, Боже мій, погуби триязичну єресь!„ Цю саму Молитву вирили на ювілейній медалі року 1885-го в Варшаві... росіяни... І Великий Патріярх Царгородський Святий Фотій року 866-го склав "Твір проти франків», де перераховував відступлення латинян від рхідної Церкви, і тут у параграфі 19-му напи-

* Проф. Іван Опєнко Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність. Варшава, 1921 рік, том І ст. 218-219.

сав: "Франки заслуговують на догану, бо твердять, ніби молитися Богові не можна іншими мовами, як тільки цими трьома діялектами: єврейським, грецьким та римським„. Отже, Святий Фотій осудив триязичників!

Пам`ять Святого Фотія Церква святкує 6-го лютого.

Славний каноніст ХІІ-го віку, якого пояснення ввійшли навіть до "Книги Правил,,, Патріярх Антіохійський Вальсамон пише про живу рідну мову в Православній Церкві таке: "Православні з інших народів, що зовсім не знають грецької мови, можуть правити Богослужби своїми мовами, але під умовою, що вірно перекладуть Богослужбові Книжки„. Див. ст. 56.

До першого поділу Церков, цебто до 867-го року, не раз і Західня Церква висловлювалася проти триязичної єреси. Так, Франкфуртський Церковний Собор 794-го року постановив: "Нехай ніхто не вірить, ніби Бога можна хвалити трьома мовами, бож усіма мовами можна молитися Богові, і людина буде вислухана, якщо просить вона~справедливо.„

Папа Римський Іван VIII в своєму посланні 880-го року до Моравського князя Святополка писав: "Бог, що створив мову єврейську, грецьку та римську, створив і всі інші мови на Свою Славу й Хвалу„. Цебто, осудив триязичну єресь.

Триязичної єреси тримається тепер тільки Церква Латинська, бо Церква Грецька давно її покинула.

А за наших часів на нашій землі постала єресь чотириязична, бо до давніх трьох мов приваблюють ще четверту, т. зв. церковнослов`янську, хоч тепер ця мова обернулася в Церкві Російській просто в архаїчну російську мову. Цебто, Російська Церква боронить і накидає не церковно-слов`янську мову, а мову російську.

Так само й українці греко-католики ще тримаються церковно-слов`янської мови.

 

7. ЦЕРКОВНЕ ПЕРЕДАЙНЯ СВІДЧИТЬ ПРО ЖИВУ РІДНУ МОВУ В ЦЕРКВІ.,

Церковне Передання, що йде від апостольських часів, свідчить також, що від найдавніших часів кожен народ мав свою живу рідну мову мовою церковною. Ось тому окремі Православні Церкви мають свою рідну богослужбову мову: грецьку, грузинську, коптську, арабську, румунську й т. ін. Чому ж тоді не можна мати в Церкві й Мови української?

Православні слов`яни, цебто: болгари, серби, росіяни, українці й білоруси правлять Св. Бого-служби т. зв. церковно-слов`янською мовою, але всі вимовляють богослужбовий текст по-різному, — за фонетикою живої мови свого народу. В давнину болгари, серби, росіяни та українці мали свої трохи відмінні богослужбові тексти, але з бігом часу болгари й серби втратили свою незалежність, церковна культура в них понизилась, і тому вони не в стані й не в силі були розвивати свої богослужбові тексти, — брали церковні книжки перше з України, а, пізніше з Москви.

Року 1686-го Москва силою неканонічно приєднала до себе Українську Церкву, а згодом накинула їй свої Богослужбові Книжки. Ось тому в усьому православному слов`янському світі запанував помалу російський богослужбовий текст, запанував не з доброї волі Церков.

Але з нового часу, як Болгарія й Сербія здобули собі державну незалежність і заснували свої богословські школи, вони почали помалу виходити з-під російського церковного впливу, розвивати свої звичаї в Богослужбах, а церковна їхня мова наблизилася до своєї живої у вимові її.

Церковна традиція навіть у Церкві Католицькій допускає т. зв. додаткові^ Богослужби рідною- живою мовою. Наприклад, у Польщі польська мова входить до Костьолів усе більше та більше, — у додаткових Богослужбах.

Взагалі ж Православна Церква знає живу рідну мову в Церкві в Богослужбах як свій Догмат іще з апостольських часів, і часто вживає її й тепер. Навіть Церква Російська охоче вживає рідної мови, коли тільки справа йде не про українців. Так, у 1890-х роках Прот. Мальцев, Священик російського посольства в Берліні, правив там Богослужби німецькою мовою, які й вийшли друком.

Так само Російська Церква легко перекладає й править Богослужби різним народам з місійною метою, наприклад татарам, якутам, мордовцям, зирянам, китайцям, японцям і т. ін., і ніколи не постає жодного питання про якусь неканонічність Богослужб не церковнослов`янською мовою.

Але росіяни стають упертими триязичника-ми (Пилатниками), коли тільки справа йде про українців, бо в окремій Службі рідною мовою вони вбачають "політичний сепаратизм.,,

Іншими словами, — росіяни й їхні прихильники виступають проти української мови в Церкві не з якихсь догматичних чи канонічних перешкод, — бо таких нема, — а виключно з цілів політичних, щоб не допускати українців до більшої національної свідомости, а тим самим, щоб легче над нами панувати.

А це непрощенний переступ і проти Св. Письма, і проти Церковних Канонів, бо 8 Правило III Вселенського Церковного Собору наказує Церквам заховувати свої звичаї, а в нас же жива українська мова віддавна була вже мовою Церкви!

 

Отже, як ми бачили, у Православній Церкві ще від апостольських часів постав нерушимий Догмат про живу рідну мову в Церкві, бо про це наказує і Св. Письмо, і Отці Церкви, і Церковне Передання. Ось тому нема нічого дивного, що й видатніші новочасні богослови та Ієрархи навіть із росіян висловлюються за рідну мову в Церкві.

Так, року 1885-го в Росії врочисто святку-вався тисячелітній ювілей від смерти Апостола слов`ян Св. Мефодія (6 квітня 885 року), а це змусило багатьох російських богословів та Ієрархів передумати велич праці Св. Братів, Кирила й Мефодія, і висловитися про неї принципово. Я подам тут кілька голосів, подам дослівно, — нехай росіяни говорять по-російському, як вони й писали, щоб нічого не змінити при перекладі. Підкреслюю, що все це особи з вищою богословською освітою.

 

Один із дослідників праці Св. Братів, П.Зна-менський, професор Казанської Духовної Академії, справедливо писав: "Самая сущность первоучительских заслуг Свв. Кирилла й Мефо-дия заключается не в изобретении йми азбуки, а в самой мьісли дать славянам Богослужение на их родном язьіке славянском — мьісли великой й в своє время действительно необьічной при всей повидимому ее простоте. Зто такая заслуга Св. Первоучителей, перед которою й изобрете-ние славянской грамотьі, — й самьіе переводьі их являются заслугами уже второстепенньїми, менее важньїми,,.

"Им самим, — продовжує проф. Знаменський, — а не кому другому, принадлежит самая мьісль дать славянам Беру й Богослужение на национальном славянском язьіке, мьісль великая, до полного понимания которой не могут возвьіситься ни греки, ни латиньї даже нашего времени.

Едва ли возвьісились вполне даже й мьі, сла-вяне, обязанньїе ей началом всей нашей хри-стианской цивилизации. МьІ все, конечно, со-гласньї в том, что возносить сердечную молитву к Богу человеку можно не иначе, как только на природном своем язьіке, — зто психологическая аксиома, — но все ли й теперь еще могут примириться со всеми, необходимо вьітекающими из нее теоретическими й практическими вьіво-дами, напр., хоть бьі с обратньїм заключением,

что Богослужение на чужом язьіке єсть не что иное,, как религиозно-психологический абсурд".

 

Відомий професор Є.В.Барсов, що покінчив Петроградську Духовну Академію, так само підкреслює величезне значення для слов`ян головної кирило-мефодіївської ідеї. "Кирилл й Мефодий, — пише він, — явились провозвест-никами великого принципа усвоения Евангелия й совершения христианского Богослужения на родном язьіке славянских народов. С победо-носньїм проведением зтого великого принципа глубочайшим образом связана вся последую-щая судьба й образовавие всеславянского мира. Устроение славянских письмен, перевод Священного Писання на родной язьік, зарождение й первьіе опьітьі славянской письменности, преобразование язьїка, распределение й укреп-ление между Славянами Христианской ВерьІ, пробуждение й возвьішение в них народного са-мосознания й первьій шаг их на поприще обще-человеческой образованности — все зти собьі-тия внутренне связаньї с указанньїм великим принципом. Проведение зтого начала в жизнь бьіло новьім крещением славянского духа пу-тем образования родной мьісли й родного слова,, (Слово 6 апр. 1885 р., "Чтенія,, 1885 р. кн. І ст. 3). `

 

Подам ще одне твердження, — думку "Православного Обозрения,, про цю саму справу. "Самая слава Св. Первоучителей — читаємо тут — зиждется вовсе не на том, что они нашли способ изображать звуки, свойственные славян-скому языку, а главным образом на том, что они были ревностными и-славными борцами за глубоко-гуманную й чисто православную идею национального Богослужения на родном языке,

* "Православний Собеседник" 1885 р. Кн. IV. ст. 366.

а не на чуждом языке„ (в статті Священика Сергієвського, Москва, 1885 р. т. 1 ст. 285).

Силу народньої мови для Віри взагалі так само зазначає й проф. Московської Духовної Академії Н.Туницький: Св. Климент. 1913 р., ст. 175: "Народный язык в Богослужении й литературе, зто — огромная сила, охраняющая Веру. Без него самая христианская проповедь была бы лишена своего жизненного значення„.

Те саме читаємо в відомому богословському журналі "Странник„ 1885 р. І. 606 в статті ювілейній: "Основнеє требование, предьявляемое к христианскому Богослужению, должно состоять в том, чтобы оно соответствовало своєму назначению, не превращалось в совокупность механических действий й обрядов, но было разумным служением Богу, а для зтого необходимо, чтобы оно совершалось на языке понятном„.

 

Так само правдиво пише про це славний історик Церкви, проф. Московської Духовної Академії Є.Голубинський: "Может ли, повидимому, быть иначе того, чтобы у каждого народа Богослужение совершалось на его собственном языке?И как, повидимому, может быть то, что-бы у какого-нибудь народа оно совершалось на чужом непонятном для него языке? Богослужение должно быть понимаемо людьми, для которых оно совершается, ибо для зтого оно именно й совершается. Но как будет оно понимаемо, когда будет совершаться на непонятном языке? Более ясными, чем в данном случае, требования здравого разума, конечно не могут быть...

Право молиться на своем собственном языке столько же принадлежит каждому народу, сколько й право говорить на нем, й даже более того... Каждый народ должен молиться Богу на своем собственном, понятном для него языке; ничего не может быть бесспорнее зтого, й так зто й было в Христианской Церкви в первые ее века...

Богослуженце на чужом языке, ведь, зто єсть то, что — я пошел было в Церковь молиться Богу, а там служат не по-нашему; я так й простоял всю службу истуканом, не поняв ни єдиного слова й не зная, когда крестить свой лоб. Выра-жение "истукан,,, может быть, єсть выражение не особенно приличное; но большинство людей, принужденных молиться Богу за общественным Богослужением, совершаемым на чужом языке, представляют собою именно то в высшей степени грустное для зрения, что может быть обозначено только нашим воображением" ("Приближение к Творенням Св. Отцов", 1885 р. т. III ст. 173-175, 204).

 

Кращі Архипастирі російські віддавна вже твердять те саме, бо бачать малу християнізацію народу власне через причину незрозумілої богослужбової мови. Так, Єпископ Володимирський Феофан писав у своїх листах (1882 р. вип. 11 лист 289): "Всі наші Богослужбові Співи повчальні, високодумні й величні. В них уся богословська наука, вся християнська мораль, і вся втіха... Хто уважний до них, той зможе обійтися без жодних інших учительських книг. А між тим більша частина цих Співів зовсім незрозуміла, а це позбавляє наші Церковні Книги того плоду, який вони могли б видавати, і не дає їм послужити тим цілям, для яких вони призначені. І тому новий переклад Церковних Богослужбових Книг конче необхідний, — необхідний простіший їх переклад,,.

Року 1890-го відомий Архиєпископ Херсонський Никифор писав, що "наш народ зовсім не розуміє богослужбової церковної та догматичної християнської мови... Народ нічого цього не розуміє, й іде в штунду, щоб там хоч кепсько, хоч навиворіт, але може хоч щонебудь розуміти,, ("Церк. Ведом." 1890 р. N41 ст. 1366).

 

Коли Росія з 1905-го року готувалася до Помісного Собору, то Св. Синод запитався всіх Архиєреїв, між іншим, і про церковнослов`янське Богослуження. їхні відповіді надзвичайно цікаві, — вони видрукувані в книжці: "Сводка от-зывов епархиальньїх Преосвященных по вопросам церковной реформы,,, Спб., 1906 р., ст. 1-13.

Я не подаю цих відповідей дослівно, бо вони повторюють думки одна одної, але подам всі їхні думки за певним планом, нічого від себе до них не додаючи. Відповіді подаю 13 Архиєреїв єпархій: Ризької, Орловської, Архангельської, Могилівської, Астраханської, Полоцької, Нижегородської, Калузької, Фінляндської, Іркутської, Кишинівської, Холмської та Самарської. Зазначаю сторінки, на яких подано ці думки, в дужках.

 

Найперше всі 13 Архиєреїв підкреслюють величезне значення в церковній праці Бого-служб, бо вони подають вірним увесь зміст Християнства (ст. 3), його Правди та мораль (2). Богослужби мають глибокий повчальний характер (4), це могутній засіб впливу на паству (8-9). Взагалі ж Церква — це загальна школа для всього народу, а Богослужби — це виклади цієї школи, де вірний навчається всього життя (8-9). Православні Богослужби — величезний скарб, на жаль тільки, цей скарб захований на полі (24-25).

 

А це тому, що богослужбова мова тепер незрозуміла. Наші Богослужби — це переклад з грецької, звичайно літеральний (4-5), і з захо-

ванням грецької складні та грецького словоладу (1). Взагалі ж це переклад невдалий (4-5), бо робили його особи різного часу та різної освіти (6-7), а тому в ньому багато таких місць, що грецького оригіналу їх не зрозумієш. А навіть треба сказати, що часом цей переклад темний та неправдивий (4-5), окремі місця не мають граматичного сенсу (3), часом перекручують думку й змінюють її аж до єреси (1-2). Багато церковнослов`янських слів мають тепер інше значення й ріжуть нам вухо (4-5).

Дуже важлива й принципова річ іще й та, що багато Церковних Пісень у грецькому оригіналі написані віршами, а на церковну мову в нас переклали їх літерально й прозою (4-5, 7-8), а тому через те, "що в оригіналі для природного грека свого часу давало високу художню насолоду, те саме в чисто літеральному перекладі для росіянина чи взагалі для слов`янина являється правдивою мукою,, (7-8).

 

Архиєреї з свого довголітнього досвіду стверджують, що церковнослов`янська богослужбова мова тепер незрозуміла для більшости вірних (1), навіть інтелігенції (4-5), а що цікаве, — її не розуміють навіть люди з вищою богословською освітою (3). Навіть Пастирі багато чого не розуміють із того, що вони читають чи співають (4-5).

Такий стан нашої богослужбової мови, як твердять ці 13 Ієрархів, дуже шкодить Церкві, бо вірні втрачають любов до незрозумілої Бого-служби (1). Через цю незрозумілість богослужбової мови вірні не беруть активної участи в Бо-гослуженні (2, 4), — їхня Молитва приватна, своя, а не спільна (4). Ось чому частина вірних іде в штунду, бо в Церкві їм нема чого робити, їм тут нудно, бо вони нічого не розуміють (4).

 

Ось через це всі вищеназвані Архипастирі однодушно радять повиправляти всі Богослуж-

би так, щоб їх вірні легко розуміли (1), перекладати на нову церковну мову, наближену до російської, як те бачимо в мові сучасної Літургії (3). Те саме треба зробити з Біблією (6-7). А дехто радить усі Богослужби поперекладати на живу російську мову.