ЦЕРКВА — це душа народу. Душа правдива, жива, що оживлює кожного народа й робить його справжньою нацією.
Народ без своєї окремої Церкви — народ без душі, народ мертвий, печаткою нації не означений, на денаціоналізацію призначений.
Церква — це душа нації. Нація виявляється найперше в Церкві своїй, в її віковічній праці та її віками виробленій ідеології. Тому без своєї окремої Церкви нема й окремої нації.
Рідна мова — це душа Церкви, це той Дух Святий, що оживлює всю Церкву, саму істоту її, як Він оживив був Апостолів в Єрусалимі в 50-ий день по Воскресенні. Рідна мова міцно єднає вірних з Богом, сильно допомагає їм у Бо-гопізнанні.
Рідна мова — шлях До Бога! Не рідною мовою Бога не пізнаєш!
Церква без рідної мови — Церква мертва, не діяльна, це Церква без душі. Народ у цій Церкві — чужий їй, пасивний, бо він тут не оживлений найвищим даром Духа Святого, — даром рідної мови, даром найглибшого Богопізнання.
Без рідної мови Церква не зіллється з народом, а народ не стане нацією.
Церква — це душа народу, а мова Церкви — це ключ до цієї душі. Коли церковна -мова зрозуміла вірним, то цей ключ в руках Духовенства, коли ж ні — він далеко від них! І стоїть іРака Церква, немов ті розкішні палати замкнені, що ключі від них закинено в море глибоке...
Наука Христова — найбільша й найглибша, найвірніша й найясніша наука у світі. Це наука, що перероджує цілий світ на Божих синів. Християнізація світу — це перше завдання кожної Церкви, кожного Духовенства. Возносячись на Небо, Христос дав Своїм Учням тільки одну заповідь: "Ідіть, — і зробіть всі народи за учнів Моїх!,, (Матв. 28.19). Але деякі Церкви не завжди належно виконували й виконують власне
оцю велику Христову Заповідь, бо часом стають установою формальною, а тому правдива християнізація світу давно вже не провадиться належно...
Християнізація світу сильно спиняється, а одна з великих причин цього — чужа, незрозуміла мова в Церкві.
Формалізм перероджує Церкву на розкішні палати замкнені, до яких нема доступу, — на Церкву без Божества. Світ морально гине, бо він правдиво не християнізується. Любов до ближнього — основа Християнства, а вона ж забулася вже таки основної...
І все це тому, що Церква часом далека від своїх вірних, часом чужа й мертва для них, що вона не ставить собі завданням найміцніше зв`язатися з душею народу, що вона йому часто не Рідна Мати, але бездушна мачуха... Одною з причин цього завмирання є відсутність рідної живої мови в Церкві, що споводовує занепад правдивої й глибокої християнізації мас.
Відсутність живої української мови в Церкві — це грабунок вірних. Це приготовити щедрий бенкет для голодних, — і тільки показати його їм, але не дати насититися голодному!...
Дайте рідну українську мову в Церкву — і Дух Святий огорне її, як мати дитину, і Церква оживе й розцвіте, немов та троянда травнева, і стане живою та милою!
У нас звичайно забувають, що церковні Бо-гослужби, — це ж глибока щиросерда поезія! І справді, багато Молитов — це поетичні перлини, тихе й щире слово зболілої людської душі до рвого Господа. Вечірня, Утрення, Похорон, Ака-фисти й т. ін. — це ж найщиріша поезія! Канони в своїй більшості, як і частина Молитов, у грецькому оригіналі писані віршами. Добра третина Біблії в оригіналі написана віршами, напр.: Йов, Псалтир, Плач Єремії, Приказки Соломо-на, Еклезіяст, Пісня над Піснями й майже всі Пророки, — і не тільки написані вірщами, але написані й глибоко поетичною мовою .
* Див. мою працю: "Біблійна поезія", "Віра й Культура` 1960р. ч.ч. 3-12.
Як же наша душа відчує й зрозуміє цю божественну поезію, коли нам її в Церкві читають чужою, незрозумілою мовою, та ще й простою прозою?!...
Запекла, найгрішніша душа тцКо заплакала б покаянними слізьми, коли б цріна справді душею почула й серцем зрозуміла ці щирі Божі Слова... Наш народ ще не звик масово читати Св. Письмо (а католикам це просто заборонялося), не звик, бо не бачить йош в сучасному перекладі, а чужою мовою не може й не хоче читати... А через це зменшується християнізація мас, безбожжя у .світі легко росте, як верба над водою...
Таке ставлення до Божого Слова, до Святих Богослужб у Церкві — це грубий грабунок хліба в голодного нашого ближнього!...
А наслідок цього грабування — байдужість до Віри й Церкви, безбожжя, комунізм!...
Крім цього, на жаль, ми зовсім не маємо своєї розвиненої релігійної поезії українською мовою. Спрагнена Божої ласки душа не має в нас на чому спинитися, не має на чому відпочити, не має на чому рости...
Ось через це я віддав усього себе релігійній поезії, цебто тій поезії, в якій можна говорити з Богом! Щоб найкращим словом говорити до нашого Господа, — й єднатися з Ним!...
Горе тому народові, що його Церква чужа йому! А вона буде йому чужою, коли в ній богослужбова мова — не жива його мова.
У Старому Заповіті мовою Молитов була мова гебрейська, але рано появилися Молитви й живою арамейською мовою. Проте панувала думка, що "молитвенні Анголи не звертають увагу на арамейську мову,, .
Потребу рідної мови для Церкви сьогодні визнає кожен, хто вміє логічно думати й хто правдиво шанує Бога, цебто шанус Його розумом, душею та серцем, а не тільки самими фарисейськими устами.
Найбільше "виступають проти рідної мови в Церкві росіяни, і то виступають тільки проти ук-
* Еврейская Знциклопедия, Спб. том XI ст. 242
раїнської мови. Виступають проти не тому, що вони взагалі проти рідної мови в Церкві, — це вони визнають, — але виступають власне тільки проти української мови. А роблять це не з причин церкоцних, а тільки з політичних: щоб український народ не усвідомлювався, не націоналізувався! Оце правдива причина всіх тих, хто виступає проти української мови.
Виступають вони не тільки проти самої нашої мови, але тим самим проти самого народу, бо коли нема української мови в Церкві, то нема українського народу як нації. Вони ж не визнають взагалі нашої окремої історії, нашої окремої літератури, нашої окремої культури, нашої окремої мови, нашої окремої Церкви, — взагалі не визнають українського народу! "Не бьіло, неть й бьіть не можеть,, такого!...
Не визнають української мови в Церкві ті росіяни, а головно їхнє Духовенство, їхг Ієрархія, що формою заступили собі зміст Вірі що буквою заступили духа, що довгі віки билися й б`ються за сугубу чи трегубу Алилую, за дво-чи триперстя, за ходіння посолонь чи проти сонця і т.ін.
Це всі такі зарозумільці, що й знати не хо-тять науки Апостола Павла, який каже: "А тепер ми звільнились від (Старого) Закону, умерши для того, чим були зв`язані, щоб служити нам в обновленні духа, а не в старості букви,, (Рим. 7.6). Або: "Христос нас зробив бути здатними слугами Нового Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживлює,, (2 Кор. 3.6).
Забувши накази Святого Письма, ці засліпленці не допускають нам української мови до Церкви, бо бажають, щоб у Церкві панувала тільки їхня російська мова, а в Богослуж-бах — тільки їхня церковна мова, яку вони звуть неправильною мовою старослав`янською: це не старослав`янська мова, а тільки зархаїзована російська!
Хто проти української мови в Церкві, той ворог українського народу й ворог Церкви взагалі, бо він:
1. Спинює християнізацію народу, цебто ви-
ступає проти Заповіді Христа (Мт. 28. 19) навчати всі народи.
2. Спричинює падіння впливів Церкви на народ, бо ж рідна мова міцно єднає народ з Церквою та Богом.
3. Не має любови до ближнього, бо хоче держати наш народ у темноті, щоб легше було над нами панувати, цебто він не християнин, а ко-лоніяліст.
4. Підтримує триязичну єресь, цебто й сам єретик, бо виступає проти Св. Письма (проти 1 Кор. 14).