Основи віри

 

32.1. Господь Бог

 

Споглядаючи на довкілля, на надзвичайно красивий, гармонічний і премудро продумані всесвіт (небо і землю) та лад у ньому, не один з нас замислювався: як виник всесвіт; як з’явилася людина; яке призначення людини; що таке смерть; що після смерті; що там за межею нашого бачення. На всі ці та інші запитання наука ніколи не давала відповіді і не дасть, оскільки світ не пізнаний. Істинну відповідь дає тільки Біблія.

Вже з першого символу віри ми дізнаємося, що Господь Бог єдиний, що Господь Бог – Отець, Вседержитель, Всемогутній Творець неба і землі, всього видимого і невидимого. Ніхто з нас, земних людей, ніколи не бачив і бачити не може Господа Бога, бо Господь Бог є найдосконаліший, найчистіший, найсправедливіший і найвсемогутніший дух.

А жодна жива істота не здатна бачити дух своїми очима. Органи чуття (очі, вуха, ніс, дотик та інші) у нас недосконалих грішників нездатні відчути всюдиприсутність Духа Божого.

Отже, Господь Бог не має тіла, а є безсмертний дух, котрий має розум і вільну волю. Господь Бог завжди був, є і буде, себто у часі та розмірах Дух Божий – Бог не має ні початку, ні кінця, Він вічний, безсмертний, безмежний, всюдисущий і всезнаючий. Де б ви не поглянули, до чого б ви не доторкнулися, що б ви не взяли в руки всюди присутній Дух Божий.

Оскільки Дух Божий має розум і такі найчистіші та найвищі якості, то Бог все знає про все і про всі куточки всесвіту. Бог знає, що було, що є і що буде. Бог все знає про кожного з нас, про кожну живу і неживу істоту, про кожну крапочку, що знаходиться у будь-якому місці у всесвіті. Бог може вплинути і змінити все живе і неживе, що знаходиться у всесвіті.

Отже, Бог є всюди присутній і всезнаючий. Бог підтримує всесвіт. Він всемогутній, бо може все вчинити по своїй волі. Із кожним з нас Бог може у будь-яку мить вчинити все відповідно до наших заслуг, бо Господь Бог є найсвятіший, наймудріший, найрозумніший, найсправедливіший, наймилосердніший. Господь Бог вічний і незмінний. Сьогодні Господь Бог такий, як й був мільярди років тому, і завтра та через мільярди років Господь Бог буде такий же.

Хоча Господа Бога ніхто ніколи не бачив, проте Господь Бог проявляється у подобі людини, промовляє з нею людським голосом, зрозумілим для кожної людини незалежно від того, якою мовою вона розмовляє.

Господь Бог, хоч і дав людині вільний вибір та вільну волю, але він може вплинути й на розум людини, якщо така буде Його воля. Господь Бог промовляє з цілими народами через своїх вибранців – побожних і праведних людей, через праотців, патріархів і пророків.

Він виявляє свою присутність у довкіллі та різних явищах природи: хмара, грім, блискавка, буря, вогонь та інші явища природи. Він керує всім своїм сотворінням.

Отже, виходячи з Біблії, ми знаємо про Господа Бога таке:

1) Господь Бог є вічний, не створений, безсмертний, найсвятіший, всюди присутній (всюдисущий), незмінний, всезнаючий, всемогутній, наймудріший, найрозумніший, найсправедливіший, найдосконаліший, наймилосердніший, найвірніший, найчистіший дух;

2) Господь Бог є Творець всесвіту або Творець неба і землі та всього, що є на небі й на землі, тобто Творець всього видимого і невидимого світу;

3) Господь Бог є розумний і всемогутній Вседержитель. Він підтримує існування і розвиток всесвіту і всього, що знаходиться у всесвіті. Господь Бог може вчинити все, що бажає, у видимому на невидимому світі;

4) Господь Бог є наш небесний Отець, а ми є сотворіння Божі й діти Божі. Завдяки Господеві ми народилися у цьому світі. Господь Бог всім своїм сотворінням управляє як рідний батько, дбає про кожне сотворіння і про кожну людину;

5) Господь Бог є наш Господь і наш Суддя. Господь Бог дав всьому людству Заповіді Свої, Закон Свій, який ми повинні виконувати. Водночас кожній людині Господь Бог дав волю й свободу управляти своїми діями та вчинками. Господь Бог є наш Суддя, Котрий за добро нагороджує, а за зло карає. Господь Бог є сама Правда, сама Доброта, сама Любов;

6) Господь Бог є лише один єдиний, єдино існуючий; так завжди і всюди у всесвіті. Господь Бог як один єдиний існує у трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Одним іменем триєдиного Бога називаємо Пресвята Трійця. Отже, єдиний Бог має у Собі всі три Божі Особи – Отець, Син і Святий Дух. Це є Пресвята Трійця і єдине ціле. Водночас кожна Божа Особа і Отець, і Син, і Святий Дух – володіє всією повнотою Божества, цільною Божою природою (Мт. 3. 16 – 17). Це велика Божа тайна і багатьом людям важко це збагнути. Зрозуміліше можна пояснити це так.

Бог Отець є першопричина, першоджерело Пресвятої Тройці. Бог Отець – це замисел всього того, що було створено і що буде створено.

Єдинородний Син Бога Отця – це Ісус Христос. Ісус Христос – це предвічний Син Бога Отця, Який має Його образ і подобу. Якщо ви хочете знати, який Бог Отець, то гляньте на Сина Його – Ісуса Христа. Ідентичність Бога Отця і Бога Сина як у дзеркалі, бо Ісус Христос є другою Особою триєдиного Бога. Бог Син існував вічно і має всі ці та інші характеристики єдиного Господа Бога, що наведені вище. Лише на мить вічності, 2000 років тому, вічний Син Бога на землі прийняв людське тіло у череві Марії Діви і став людиною. Ісус Христос, як друга Божа Особа, прийняв на землі все людське, окрім гріха, тому ми кажемо, що Ісус Христос – Спаситель і Господь Бог наш. Ісус Христос – це Божа Мудрість, Боже Слово.

Святий Дух – це третя Особа Пресвятої Тройці, третя Особа триєдиного Господа Бога. Святий Дух походить від Отця і прославляється разом з Отцем і Сином.

Отже, є єдиний в трьох Особах Господь Бог – Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, або Пресвята Трійця. Отець, як першорушій, породжує творчий замисел. Син робить Творіння і виражає цей замисел. Дух Святий приводить у рух це творіння, знаходиться у процесі творіння, встановлює зв’язок між тим, що створено, і Собою та водночас із триєдиним Богом. Але цей розподіл умовний, бо Пресвята Трійця – єдиносущна і нероздільна.

Всі три Божі Особи вічні. Отець існує та існував завжди. З Ним завжди існував Син, Його відображення, віддзеркалення. Отець завжди любив Сина, і Син завжди любив Отця і служив Йому. Із цього взаємозв’язку, з цієї любові виник Дух Божий. Дух Божий теж вічний і теж був завжди.

Отже, не було такої миті, коли був би тільки Отець, а потім виник Син, а потім Святий Дух. Всі Троє існували ще до того, поки що-небудь виникло. Три Божі Особи є Одне і діють як Одне.

Згадаймо, як під час хрещення Ісуса Христа всі три Особи Пресвятої Тройці були присутні й діяли одночасно як одне. Бог Отець говорив з небес; Бог Син, охрестившись, вийшов із води; Святий Дух у вигляді голуба зійшов на Ісуса Хреста – на Бога Сина.

Правдиве Вчення про Бога добре викладене у Шістьох правдах віри. Вони показують нам таке.

1. Є один Бог, що все сотворив і всім управляє.

2. Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає.

3. Є три Божі Особи: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий – Це є Пресвята Трійця.

4. Друга Особа Божа, Син Божий, став чоловіком і помер на хресті задля нашого спасіння.

5. Людська душа безсмертна.

6. Божа ласка (благодать) дуже потрібна для спасіння.

 

 

32.2. Всесвіт

 

Колись давним-давно була одна лише пустота, темрява та хаос або небуття і був тоді один-єдиний Бог. Ми знаємо, що Бог є дух, Котрий є вічний, нестворений, наймудріший, всюдиприсутній, всемогутній. Бог не хотів, щоб все залишалося у пустоті, темряві, хаосі, по-суті, у небутті.

На початку Бог створив Небо та землю. Земля була, як безодня, пуста, невпорядкована, покрита водою. Над водою носився Дух Божий. Потім Бог створив світло і відділив його від темряви, себто започаткував циклічний розвиток – день, ніч. Це був перший день Творіння.

Другого дня Бог створив небозвід (твердь) або Небо. Воно було покрите хмарами.

Третього дня Господь зібрав небесні й земні води в одне місце, і появилася земля. Земля почала плодоносити і покрилася травами, зіллям, деревами, кущами.

Четвертого дня Бог створив сонце, місяць, зорі та інші небесні світила й тіла.

На п’ятий день у водах появилися риби, на землі – всякі повзуни, а у повітрі й на землі – птахи. На сухій землі з’явилися всілякі тварини, звірята.

Шостого дня Господь Бог створив людину за образом Своїм і за подобою Своєю. Бог дав розум людині, волю й владу над усіма сотворіннями на землі.

Побачив Господь Бог, що все створене Ним було дуже добре, гармонійно впорядковане, і сьомого дня Бог перестав творити, поблагословив світ і призначив сьомий день днем відпочинку (1М. 1. 1 – 31, 2. 1 – 6).

Слід зауважити, що Небесний день за тривалістю становить тисячі років і не відповідає тривалості дня на Землі.

Таким чином, Бог створив видимий світ і невидимий світ, які у Біблії вказані як «землю і небо», і привів все до буття. Видимий світ – це все, що ми бачимо на землі та в небесах – світила, галактики. Із створенням нескінченного видимого світу розпочався плин часу й виникло поняття простору.

Паралельно видимому світу існує невидимий світ, який у Біблії дістав назву «небо». У невидимому світі є зверхрозумні духи. Спершу там були богоподібні створіння – Ангели, Архангели, Херувими, Серафими, Престоли, Володарі, Сили, Власті, Начала. Всі вони є духи, не мають тіла, мають розум і волю і складають певну небесну ієрархію.

Так, Архангели – це вищий дев’ятий ангельський чин, начальник Ангелів. Архангелам підпорядковуються такі ангельські чини, як Серафими, Херувими, Престоли, Володарі, Сили, Власті, Начала, Ангели.

Херувими – це Ангели найбільше приближені до Престолу Божого. Херувими займають друге місце у ряду дев’яти ангельських чинів.

Серафими (перекладається як «полум’я, горіння, піднесений, благородний») – один із дев’яти чинів небесної ієрархії, що найближчий до Бога. Вони мають людський облік, по шість крил. Двома крилами серафими прикривають свої обличчя, як недостойні споглядати на Господа Саваота, двома крилами – ноги, як недостойні того, щоб Господь споглядав на них, і двома крилами літають, щоб виконувати волю Божу.

Престоли – це святі безтілесні духи, що складають третій чин небесної ієрархії.

Ангели та всі ангельські чини – це чисті духи, які мають розум і вільну волю, але не мають тіла. Вони добрі й святі. Бог створив Ангелів, щоб вони охороняли людей від зла.

Невидимий світ – це, по суті, віддзеркалення видимого світу. Але невидимий світ знаходиться в інших вимірах і з іншого боку суттєво відрізняється від видимого світу.

Спочатку всі Ангели були добрими і святими. Вони прославляли і слухалися Бога. Через деякий час один ангел на ім’я сатана згордів і хотів стати таким, як Бог. За сатаною пішло багато інших ангелів. Але велика кількість Ангелів залишилися вірними Богові. Так виникла жорстока й запекла боротьба духів у невидимому світі. У цій боротьбі перемогли добрі Ангели під проводом святого Михайла.

Господь Бог покарав злих духів на чолі з сатаною і засудив їх на вічну кару в пеклі. Тому злі духи, яких ще називають сатаністами, дияволами, чортами, ефіопами, ненавидять Бога, і маючи немалу силу, стараються дошкуляти Богові через завдавання шкоди людям. Вони пристають до людини, спокушають її на гріх, щоб затягнути її до пекла. До речі, пекло теж відноситься до невидимого світу.

Господь Бог нагородив добрих духів – Ангелів – вічним небесним щастям. Вони постійно перебувають разом з Господом Богом у Царстві Небеснім і охороняють людей від злих вчинків.

Ангели моляться Богові за людей. Кожна людина має свого Ангела-хоронителя, який супроводить людину в житті. До речі, всі добрі духи померлих людей теж є у невидимому світі, причому добрі – в раю, погані – в пеклі.

Так, що невидимий світ складний і невивчений, а можливості духів, які є у ньому, безмежні та неймовірні. Багато неясних нам явищ, які ми спостерігаємо, зцілень, чудес, творяться духами паралельного світу – добрими чи злими. В цьому кожна людина повинна розібратися, щоб дати правильну оцінку її спостереженням. Адже і сатана з своїм небесним воїнством має велику силу, з допомогою якої залучає людей на свій бік. Ще більшу силу має Господь Бог, який творить тільки добро на землі з допомогою святого Духа або небесних ангельських чинів чи інших духів.

 

 

32.3. Земне життя людини

 

Створив Господь Бог людину з пороху землі, потім вдихнув їй у ніздрі безсмертну душу і людина стала живою. Отже, людина складається з тіла та безсмертної душі. Першого чоловіка звали Адам.

Одного разу, коли Адам спав, Господь вийняв йому ребро і з нього створив жінку – Єву. Господь Бог злучив Адама і Єву у подружжя і поселив їх у Едемському саду. Цей сад був надзвичайно красивим і багатим. Там були різні дерева, кущі, квіти, екзотичні рослини, плоди, жили в ньому різні звірята, які слухали Адама і Єву та вірно служили їм, тому це місце називають раєм.

Едем знаходився на сході від нинішнього Ізраїлю. Поблизу було чотири ріки – Фісон, Гіхон, Тигр (Хідекель) і Євфрат. Через те можна здогадуватися, що Едем знаходився десь на території сучасного Іраку, а може північної Сирії.

Господь Бог дав першу заповідь Адаму і Єві, що жили в раю. Він сказав їм, що з кожного дерева вони можуть їсти овочі, тільки з одного дерева, що зветься «дерево пізнання добра і зла», їм було заборонено їсти.

Адам і Єва були людьми неперевершеної краси, сильного розуму і надзвичайних здібностей, бо вони були створені за образом і подібністю Божою. Вони служили Богові, спілкувалися з ним і були дуже щасливими в раю. Вони повинні були залишитися безсмертними і разом із тілом та душею перейти від райського земного життя до вічного щастя у невидимому світі.

Багато здібностей, які мали Адам і Єва, їх нащадки до сьогоднішнього часу втратили і це була не еволюція, а свого роду деградація – шляхом вниз.

Адам і Єва були красивими, щасливими. Вони дуже любили Бога, а Бог любив їх. І цьому позаздрив злий дух – сатана. Він перевтілився у змія і підмовив Єву, щоб вона з Адамом з’їла плід із «дерева пізнання добра і зла» й тоді відкриються їй очі та вона пізнає більше. Коли вони їли заборонений овоч, то усвідомили, що згрішили, втратили свою святість, бо порушили заповідь Божу.

Зі страху перед Господом Богом Адам і Єва заховалися в кущі. Й головне, коли Господь запитав їх, чи не порушили вони Його заповіді, то Адам і Єва, замість того, щоб покаятися, пошкодувати за свій поганий вчинок, перепросити Господа Бога, вони почали наговорювати то один на одного, то на змія. За це Бог покарав їх. Єві Він сказав, що матиме багато журби і терпіння, багато клопоту з дітьми і чоловік пануватиме над нею. Адамові Господь сказав, що через його гріх буде проклята земля. Важко працюватиме він все своє життя, а земля родитиме бур’яни, терня і будяки. У поті лиця працюватимеш на хліб (поживу) і вернешся в землю, з якої тебе взято, себто помреш, бо ти є пил і вернешся в пил після смерті.

Господь Бог вигнав Адама і Єву з раю і поставив Херувиму з полум’яним мечем, щоб стеріг вхід до раю.

Отже, Господь Бог створив людину, щоб вона жила на цьому світі, користувалася його благами, пізнавала Бога, вірила в Бога, любила Бога, прославляла Бога, виконувала святу волю Бога і заслуговувала собі право на вічне і щасливе життя в Небесному Царстві. Щастя Адама і Єви мало перейти на всіх їх нащадків. Вони були б святі, не терпіли б і не вмирали б, а з тілом і душею повинні були йти до неба. Але перші люди згрішили, бо не дотрималися Божої Заповіді. Їх гріх називається первородним. Цей гріх зашкодив всьому людству на Землі, бо з цього моменту був пошкоджений дух людини й тому після Адама і Єви кожна людина народжується морально ушкодженою, з ушкодженим духом, себто кожна людина вже народжується з первородним гріхом.

Лише єдина Пречиста Діва Марія не мала первородного гріха. Господь Бог охоронив Її від первородного гріха, бо Вона була вибрана Богом на Матір Сина Божого Ісуса Христа.

Господь Бог дав людству Свої Заповіді або Закони, яких повинна дотримуватися кожна людина. Свідоме й добровільне порушення Заповідей Божих є гріхом. Коли людина грішить, то вона втрачає Божу ласку, право на вічне життя на Небі і перестає бути Божою дитиною. Грішна людина служить сатані й після смерті сатана забирає собі цю людину до пекла на вічні муки.

Гріхи є важкі, або смертні та легкі, або ті, що прощаються Господом. Душа людини, що згрішила важким або смертним гріхом, ніколи не потрапить до Неба. За важкі гріхи Господь Бог карає людину вічними муками у пеклі.

Легкі гріхи такі, які допускаються у чомусь мало важливому, або не свідомо і недобровільно. За легкі гріхи Бог карає людину вже тут на землі або на другому світі у чистилищі. Через те, що Ісус Христос помер на хресті за всіх людей, то задля заслуг Спасителя нашого кожний грішник може отримати прощення гріхів у святому Хрещенні та у святій Сповіді. Під час Хрещення людина очищається від первородного гріха.

Щоб не грішити, кожна людина повинна дотримуватися християнської віри, Заповідей Господніх, церковних, чеснот і дарів Святого Духа, себто робити тільки добрі діла і бути високоморальною і високодуховною.

Законом Господнім або Кодексом для всього людства є Десять Заповідей Божих. Як з’явилися ці Заповіді? Щоб говорити з народом, Господь Бог вибрав для цієї місії Мойсея, бо Мойсей був вірним і послушним Господу. Мойсей вивів Ізраїльський народ з Єгипетського рабства. Одного разу, коли Ізраїльський народ розташувався біля гори Сінай, Мойсей пішов на гору. Там, на горі, Господь дав Мойсеєві кам’яні скрижалі, на яких були написані Десять заповідей Божих. Ці заповіді повинен дотримуватися не тільки Ізраїльський народ, але й всі народи землі. На скрижалях були написані ось такі Заповіді Божі:

«Я Господь Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі:

1. Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!

2. Не вимовляй марно ім’я Господа Бога твого!

3. Пам’ятай день святий святкувати!

4. Шануй свого батька і матір свою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі!

5. Не вбивай!

6. Не чини перелюбу!

7. Не кради!

8. Не свідчи неправдиво на свого ближнього!

9. Не жадай жінки ближнього твого!

10. Не жадай нічого того, що є власністю ближнього твого» (2М. 20. 1 – 26).

Є Дві головні заповіді любові, які спрямовують кожну людину на богоугодні, правильні взаємовідносини з Богом, на добрі й правильні вчинки.

Перша і найбільша заповідь: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма думками твоїми».

Друга заповідь любові подібна до першої та вказує як слід любити ближнього свого: «Люби ближнього твого, як самого себе».

Христова церква дає людині Шість заповідей церковних, котрих ми повинні дотримуватися:

1. Установлені свята треба святкувати.

2. У неділі і в свята треба брати участь у святій Божественній Літургії (у Службі Божій, котра відправляється у церквах).

3. Всі запроваджені пости треба постити.

4. Кожного року, щонайменше раз, у Пасхальному часі треба сповідатися і причащатися.

5. У заборонені часи не справляти ні весіль, ні забав.

6. Злих книжок і листів не читати. Не переглядати поганих кінофільмів, відеофільмів, телевізійних передач, не слухати поганих радіопередач, які деморалізують людину і підштовхують її на гріх. Не давати ближньому своєму читати злих книжок, чи переглядати злі відеокасети.

Є сім найголовніших гріхів, яких треба остерігатися і дотримуватися чеснот, що протилежні цим гріхам:

1. Не будь гордим, а будь покірним.

2. Не будь скупим, захланним, а будь щедрим.

3. Не будь нечистим ні тілом, ні духом, ні думками своїми, а будь чистим тілом, духом і думками своїми.

4. Не будь заздрісним, а будь доброзичливим.

5. Не будь пожадливий ні в чому, а май міру у всьому.

6. Не гнівайся, не сердься, не дратуйся ніколи, а будь лагідним.

7. Не будь лінивим, а будь пильним, працелюбним.

У людини можуть бути чужі гріхи, якщо вона сприяє, допомагає якійсь іншій людині чинити гріх. До чужих гріхів належать:

1. Наказувати комусь робити вчинок, що є гріхом.

2. Спонукати когось на вчинок, що є гріхом.

3. Радити комусь робити вчинок, що є гріхом.

4. Дозволяти комусь робити вчинок, що є гріхом.

5. Допомагати комусь у вчинку, що є гріхом.

6. Не карати за гріх.

7. Не забороняти комусь робити гріх.

8. Хвалити когось за те, що згрішив.

9. Мовчати, якщо хтось згрішив.

1. Надмірна надія на Боже милосердя.

2. Безнадійність на Боже милосердя.

3. Спротив пізнаній правді християнської віри.

4. Завидки ближньому, що має Божу ласку.

5. Закам’янілість на спасінні мстивого.

6. Нерозкаяність аж до смерті.

Є гріхи, що кличуть до помсти з неба. Це:

1. Навмисне людиновбивство.

2. Содомський гріх.

3. Скривдження убогих, вдів і сиріт.

4. Затримання заробітної плати.

Господь Бог і Свята Церква навчає людей, як дотримуватися Закону Божого, жити праведно і достойно. Це дотримання Чеснот і Дарів Святого Духа. Чесноти допомагають людині творити добрі діла і оминати злих вчинків.

По-перше, щоб бути праведним християнином і не грішити, треба кожну хвилину свого життя «Остерігатися злого і творити добро».

По-друге, кожній людині треба дотримуватися Семи святих Тайн, до яких відносяться:

1. Хрещення.

2. Миропомазання.

3. Пресвята Євхаристія: це є Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа під видами хліба та вина.

4. Покаяння.

5. Єлеопомазання.

6. Священство.

7. Подружжя.

По-третє, кожному слід дотримуватися трьох Божих чеснот: 1. Віра. 2. Надія. 3. Любов. Ці чесноти відносяться до Бога. Вони вказують, що ми повинні вірити в Бога, надіятися на Бога і любити Бога.

По-четверте, кожній людині без винятку повинні бути притаманні Моральні чесноти:

1. Мудрість.

2. Справедливість.

3. Мужність.

4. Стриманість.

По-п’яте, постійно слід творити такі Головні добрі діла:

1. Молитися.

2. Постити.

3. Милостиню давати.

По-шосте, кожна людина повинна бути милосердною, до чого закликають нас Сім діл милосердя для душі і Сім діл милосердя для тіла.

1. Грішника навернути.

2. Несвідомого навчити.

3. Тому, хто сумнівається, дати добру пораду.

4. Сумного потішити.

5. Якщо вас скривдили, то кривду терпеливо зносити.

6. Образу з серця прощати.

7. За живих і померлих слід молитися.

1. Голодного треба нагодувати.

2. Спраглого слід напоїти.

3. Погано одягненого одягнути.

4. Подорожнього в дім прийняти.

5. Хворого відвідати.

6. В’язня відвідати.

7. Померлого похоронити.

По-сьоме, людині дано Сім дарів і Дев’ять плодів Святого Духа.

І. Сім дарів Святого Духа, зокрема: 1. Мудрість. 2. Розум. 3. Рада. 4. Міцність. 5. Знання. 6. Побожність. 7. Боязнь Божа.

ІІ. Дев’ять плодів Святого Духа, притаманні кожній людині: 1. Любов. 2. Радість. 3. Мир. 4. Терпеливість. 5. Доброта. 6. Милосердя. 7. Віра. 8. Лагідність. 9. Поміркованість.

Кожна людина час від часу повинна запитувати себе: чи чинила вона милосердя ближньому своєму? Чи з усім вона примирилася? Чи не має вона у серці своєму ворожнечі з будь-ким? Завжди треба пам’ятати слова зі святого Євангелія: «Завжди відпускайте кожній людині гріх її, відпустить і вам Отець ваш Небесний гріхи ваші». Такий повсякденний девіз ніколи не зведе вас із правильного, вірного, християнського шляху.

Життя кожної людини дуже різноманітне, таємниче і непередбачене. Але головне в житті кожного з нас не порушувати морального Закону святого Євангелія, тому час від часу треба призадумуватися стосовно себе самого, своїх вчинків, перевіряти свою совість, згадувати свої вільні й мимовільні гріхи і прогрішення, каятися про них перед Господом.

Через те варто пам’ятати і згадувати, усі випадки коли ми грішимо, щоб легше каятися про гріхи свої, просити Бога про прощення вчинених гріхів.

1. Згрішили ми, коли не зберігаємо своїх обітниць, даних нами при хрещенні, в усьому брешемо, переступаємо закон і непотрібні вчинки коїмо, не діємо добра.

2. Згрішили маловір’ям, невір’ям, сумнівом, коливанням у вірі, не визнанням або ворожим ставленням до Бога і Святої Церкви, зарозумілістю і вільнодумством, марновірством, гаданням, самовпевненістю, недбальством, розпачем у своєму порятунку, надією на самого себе і на людей більше, аніж на Бога.

3. Згрішили забуттям про правосуддя Боже, відсутністю достатньої відданості волі Божій.

4. Згрішили непокорою до дій промислу Божого, завзятим бажанням, щоб усе було по-моєму, людиноугодництвом і упередженою любов’ю до тварі та речей.

5. Згрішили не старанням розкрити в собі повного пізнання Бога, волі Його, віри в Нього, благовоління до Нього, страху перед Ним, надії на Нього і ревнощами про славу Його.

6. Згрішили невдячністю до Господа Бога за усі Його великі і безперестанні благодіяння, що щиро й надмірно виливаються на кожного з нас і в цілому на весь людський рід і забуванням про це, ремством на Бога, малодушністю, зневірою, жорстокістю свого серця, відсутністю до Бога любові, притупленням страху і невиконанням святої волі Господа.

7. Згрішили, коли поневолюємо себе пристрастям: хтивості, користолюбства, гордості, самолюбства, марнославства, честолюбства, коли вимагаємо чи примушуємо інших, коли схильні до обжерливості, ласощів, тайних діянь, пияцтва, пристрастилися до азартних ігор, неморальних видовищ і звеселянь.

8. Згрішили божінням, невиконанням обітниць, примусом інших до божіння і клятви, не благоговінням до святині, хулою на Бога, на святих, на усяку святиню, блюзнірством, призиванням імені Божого намарно, у поганих справах і бажаннях.

9. Згрішили неповагою до свят Божих, не ходінням у храм Божий з лінощів і з недбальства, неблагоговійним стоянням у храмі Божім, розмовами, сміхом, неуважністю до читання і співу, розсіяністю розуму, блуканням думок, ходінням по храмі під час Богослужіння, передчасними виходами з храму.

10. Згрішили, коли в нечистоті приходили в храм і доторкалися до святинь його.

11. Згрішили недбальством до молитви, ігноруванням щодо ранкових і вечірніх молитов, відсутністю уваги під час молитви, залишенням читання святого Євангелія, Псалтиря й інших Божественних книг.

12. Згрішили утаюванням на сповіді гріхів, самовиправданням у них і приниженням їхньої ваги, формальним покаянням не від серця і не старанням до належного готування до причащання святих Тайн Христових.

13. Згрішили, коли не примирившись із своїми ближніми, приходили на сповідь і в такому гріховному стані приступали до причастя.

14. Згрішили порушенням християнської віри і недотриманням пісних днів – середи і п’ятниці, непомірністю в їжі та питві, недбалим і неблагоговійним зображенням на собі хресного знака.

15. Згрішили непослухом, самовпевненістю, порушенням моралі, зарозумілістю, самочинством, самовиправданням, лінощами до праці і несумлінним виконанням доручених робіт і справ та службових обов’язків.

16. Згрішили неповагою до батьків своїх і до старших від себе за віком, зухвалістю, самочинством і непокірністю.

17. Згрішили браком любові до ближнього, нетерпеливістю, уразливістю, дратівливістю, гнівом, заподіянням шкоди ближньому, непоступливістю, ворожнечею, зло за зло віддачею, не прощенням образ, злопам’ятством, ревнощами, заздрістю, злобуванням, бажанням зла, мстивістю, осудом, наклепом, хабарництвом, не співчутливістю до нещасливого, немилосердям до бідного, скнарістю, марнотратністю, користолюбством, невірністю, кривдою, жорстокосердістю.

18. Згрішили лукавством проти ближніх, обманом їх, нещирістю у співіснуванні з ними, підозрілістю, двоїстістю, плітками, глузуваннями, гостротами, неправдою, лицемірним поводженням з іншими і неправдоподібними лестощами.

19. Згрішили забуттям про майбутнє вічне життя, не думанням про свою смерть в страшному суді і нерозумною прив’язаністю уподобань до земного життя і його задоволень.

20. Згрішили непомірністю своєї мови, марнослів’ям, пустослів’ям, сміхотливістю, розголошенням гріхів і слабостей ближнього, спокусами у поводженні, безмежними вільностями, зухвалістю.

21. Згрішили непомірністю своїх щиросердечних і тілесних почуттів, пристрастю, хтивістю, нескромним поглядом на осіб іншої статі, вільним із ними поводженням, блудом і перелюбством і зайвим франтівством із бажанням подобатися і спокушати інших.

22. Згрішили, не маючи простодушності, щирості, простоти, вірності, правдивості, шанобливості, статечності, обережності в словах, розсудливої мовчазності, охорони і захищення честі інших, браком любові, помірності, цнотливості, скромності в словах і вчинках, чистоти серця, милосердя і смиренної мудрості, будучи користолюбним, здирником.

23. Згрішили зневірою, сумом, поглядом, чуткою, смаком, нюхом, дотиком, похіттю, нечистотою всіх наших почуттів, помислами, словами, бажаннями, справами.

24. Згрішили й в інших наших гріхах, яких через забудькуватість ми не згадали їх.

За всі ці гріхи і ті, що були забуті й згадалися тепер, треба каятися, просити їх прощення і більше не повторювати гріхів.

Отже, кожна людина повинна себе морально-етично виховувати, вести християнський спосіб життя, не грішити, уникати зла. Щоб уникнути зла і не грішити, людині потрібна тверда воля і рішучість у відмові від всього поганого. Всі свої дії та поведінку треба контролювати. Розумна людина завжди повинна бути помірна, не робити зла, не пити спиртних напоїв, не гнівити Бога і не гнівити свого ближнього, себто будь-яку іншу людину.

Надзвичайно велике повчальне значення має Нагорна Проповідь Ісуса Христа. Ця проповідь вчить нас, як ми можемо досягти християнської досконалості та святості. Вона вказує шлях до вічного блаженства у майбутньому вічному житті (Лк. 6. 20 – 49).

 

 

 

32.4. Смерть людини

 

Через гріх наших прародичів на земних людей прийшла смерть. Рано чи пізно земне життя людини закінчується і вона помирає. Смерть буває тілесна і духовна. Тілесна смерть полягає в тому, що тіло залишається душі, яка оживляла тіло. Духовна смерть полягає в тому, що душа людини залишається благодаті Божої, котра оживляла душу. Душа теж може померти, але не так, як помирає тіло.

Коли помирає тіло, то воно втрачає відчуття і руйнується. Коли помирає душа, то вона не руйнується, не знищується, а залишається в стані туману, скорботи і страждань. Душа, що помирає через гріхи, позбавляється духовного світла, радості й блаженства.

Коли виникає нагальна небезпека смерті людської, а виявляється, що ця людина – дитина чи доросла людина – не хрещена, а коли священика нема і немає кому висповідати цю людину, то кожен із вас може охрестити таку людину, а сама людина може розбудити в собі великий жаль за свої гріхи, щоб спастися.

Для того, щоб охрестити не хрещеного перед смертю, треба, щоб доросла особа перед смертю добровільно хотіла охреститися і жалувала за свої гріхи, якими вона образила Бога, втратила небо і заслужила собі пекло. Той, хто хрестить, повинен мати намір охрестити так, як хрестить Христова Церква. Він повинен полити водою (свяченою, а якщо немає, то й неосвяченою) голову того, кого хрестить, і водночас промовляти слова: «Хреститься раб Божий (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і святого Духа, амінь».

Коли людина вмирає, а немає священика, щоб висповідатися, то нехай згадає всі свої гріхи і розбудить у собі надзвичайний жаль за свої гріхи, нехай покається і нехай попросить прощення у Господа Бога за свої гріхи, щоб спастися. Треба також прочитати таку молитву почування жалю за свої гріхи:

«Боже, будь милостивий мені грішному! Жалую щиро за всі гріхи з цілого свого життя. Жалую не лише зі страху перед карою в пеклі, а більше тому, що я ними образив Тебе, свого найліпшого і наймилостивішого Бога. Бриджуся ними і постановляю вже більше не грішити. Крім того, постановляю надолужити Твоїй справедливості через покаянні діла й направити по можливості все, що злого я коли зробив, та заспокоїти всі кривди, заподіяні моїм ближнім. Змилосердься й помилуй мене, Господи, задля страждань і смерті Свого Сина й нашого Спасителя, Ісуса Христа. Амінь».

Перед смертю багато людей можуть помітити різні знаки, які свідчать про кончину людини найбільшим часом. Це може бути зустріч зі своїми померлими родичами уві сні, можуть відчуватися різні звуки: грюкіт, стукіт або музика, можуть відбуватися різні найдивовижніші явища, схожі навіть на полтергейст. Людям, котрі помирають від голоду, можуть ввижатися різні харчі.

Перед самою смертю багатьом тяжко хворим людям стає легше, щоб вони могли висповідатися, покаятися за свої гріхи. Багато людей якось нутром відчувають свій кінець на землі.

На момент смерті багато людей відмічає, що зупиняється годинник на тій годині, коли наступила смерть.

Відомо, що Господь Бог створив людину з земляного пилу та вдихнув їй життя. Отже, людина складається з тіла й душі. Під час смерті душа відділяється від тіла. Тіло йде в землю і, розкладаючись під дією мікроорганізмів, перетворюється на окремі хімічні елементи, себто земляний пил. Душа відправляється у невидимий світ.

Як людина залишається земного життя? Що з нею відбувається далі? Про це та інше буде у наступному підрозділі.

 

 

32.5. Позаземне життя душі людської

 

Коли людина знаходиться в агонії, тобто у останні хвилини свого життя, коли наступає час розлучення душі з тілом, то до неї приходять один-два або багато Ангелів Божих і багато злих духів (дияволів, ефіопів) від сатани. Вони вже літають у повітрі біля того місця, де помирає людина, чи то біля ліжка помираючого, чи на місті нещасного випадку, катастрофи.

Ангели Божі виглядають як юнаки і дуже красиво. Вони світлі, одяг їх сяє світлом і золотом.

Найстрашнішими виглядають злі духи. Вони чорні, мають страшний вид і погляд, шумлять, танцюють, радіють, дивно поводять себе. Страшно вони споглядають на помираючого, бо очікують і хочуть його душі. Ті, хто бачать злих духів, некомфортно себе почувають й відчувають, що злі духи жадають якнайшвидшої смерті, щоб забрати душу в пекло.

І Ангели, і злі духи прийшли вже зі всією інформацією про цю людину, що помирає. Звідки вони мають цю інформацію? Річ у тому, що за благословенням Господа Бога люди мають свого Ангела-хоронителя, який як би записує всі добрі діла людини протягом її життя. Але ж і сатана дає людині свого злого духа, яких не тільки намовляє людину робити зло, але й теж збирає інформацію про злі діла людини.

І ще одна деталь, якщо ж помирає цілковитий грішник або нехрещений, то Ангели не присутні при відділенні душі від тіла, а тільки злі духи. Злі духи забирають душу грішника і несуть її зразу до пекла. Такій душі не бачити Неба, або раю, або Царства Небесного.

У цю мить, коли душа відділяється від тіла, помираючий судорожно здригається, робить останній видих і навіки покидає цю землю, своїх близьких і рідних. Душа виходить із людини через тім’я голови, а потім набирає такого зовнішнього вигляду, якою було тіло покійника. Але душа після смерті безтілесна, вона не має тіла, хоча зберігає облік людини. Адже дух плоті та кісток не має.

Як тільки душа людини відділилася від тіла, вона направляється на суд Божий через попередні випробування, які називають митарствами. Цей суд Божий над душами попередній, бо це не всезагальний останній суд, котрий буде в кінці світу. Кожна людина зазнає суду після смерті.

По суті, попередній суд Божий відбувається вже одночасно з тим, як душа проходить шлях від землі в духовний світ. Душа повинна пройти свій шлях через повітря, точніше через той простір, котрий знаходиться між небом і землею. А на цьому шляху, як відомо, крутяться злі духи, тому душа, яка намагається потрапити до Неба, зустрічається зі злими духами, тобто бісами. Біси перешкоджають душі досягнути Неба, бо вони самі лишилися Неба і не сподіваються там бути.

Виникає питання: яке право мають біси зупиняти душу на шляху до Неба і не пускати її туди? А виявляється що мають через такі аргументи.

1. Дух бісів ходив вслід за людиною на землі, намовляв її робити погані діла, записував всі її погані діла?

– Так, ходив, намовляв і записував.

2. Дух бісів був присутній у момент, коли душа відділялася від тіла людини?

– Так, був присутній.

3. Людина творила на землі погані діла, які були угодні бісу, подобалася йому, себто грішила?

– Так, грішник на землі робив однакові з бісом справи. А якщо так, то біси вважають, що душа грішника – це їх душа. Така душа повинна піти в те місце, де знаходяться біси, бо ця душа до самої смерті грішила.

Однак, праведним душам, які не грішили, біси дають вільний доступ потрапити до Неба. Така душа легко і без страждань пройде всі митарства.

Отже, щоб душі дійти на суд Божий, вона проходить митарства у супроводі Ангелів і злих духів. Митарство – це страждання, муки й випробування душі. Ходіння цими митарствами – це ходіння у муках. Проходячи ці митарства, злі духи весь час нагадують душі про її гріхи, себто про злі вчинки протягом всього життя людського. Вони згадують цій душі про всі Заповіді Божі, котрі вона порушувала на землі.

На шляху до Неба диявол мучить душі на кожному митарстві. Нечисті духи представляють і перераховують душі померлого всі її гріхи і беззаконня, які вона робила ділом, словом і думками, усвідомлюючи їх і не усвідомлюючи, від дитячих років і до смерті. На кожному митарству біси нападають на душу, що намагається потрапити до Неба. Душі приходиться відбиватися від злих духів, захищати себе. Захистити себе душа може лише великою кількістю добрих справ.

До праведних душ з’являються Ангели ще у мить розлучення душі та тіла й супроводжують ці душі в рай. Проходячи через митарства, Ангели захищають душі праведних. І душі хрещених грішників спочатку супроводжуються Ангелами, але коли душа проходить через митарства і виявляється, що душа більше грішила, аніж творила добрих діл, то тоді Ангели залишають таку душу і біси забирають її до пекла.

Якщо ж, проходячи через митарства, виявляється, що у душі добрі та злі діла бувають у рівновазі, себто у однаковій кількості, то тоді надія лише на ласку і милосердя Боже. Господь Бог може простити такій душі й допомогти їй посягнути Раю Небесного.

Однак, через митарства проходять лише душі хрещених і віруючих у Господа Бога нашого Ісуса Христа. Невіруючі не проходять ці митарства, а зразу потрапляють до пекла.

Митарство 1. Душа мов через тунель відходить від землі до небесної висоти у супроводі Ангелів і злих духів й там їх зустрічають духи першого митарства. На першому митарстві душу мучать щодо гріхів пустослів’я, марнослів’я й всякого нецензурного базікання, що трапляється у безрозсудливих, мерзенних, бешкетників, що грішать. Душу катують тут за всякі теревені, базікання, пусту балаканину, марні слова і балачки. Тут згадають душі про всі її лихослів’я, мерзенні анекдоти, безстидні пісні, безчинні крики, сміх і регіт. Навіть покажуть все це записане на спеціальних згортках. На противагу гріхам Ангели покажуть добрі діла, які чинила душа на землі, й таким чином можна відкупитися від пекла та потрапити до другого митарства. А якщо у людини немає добрих діл для противаги, то злі духи забирають душу в пекло. Приходять до душі страшні ефіопи, з носа яких виходить полум’я, беруть цю грішну душу силою і тягнуть її у темні, страшні й вогняні місця.

Митарство 2. Воно знаходиться вище від першого митарства. Як й при попередньому митарстві, душу померлого у супроводі Ангелів і злих духів зустрічають духи другого митарства. Друге митарство – це митарство неправди і брехні. Всякі неправда, кривда, вигадка, брехня, несправедливість, дезінформація, поговір, пліткарство, підбріхування, облудність, нещирість, фальш, беззаконність, сваволя викриваються у цьому митарстві. На цьому митарстві душу мучать щодо всякого неправдивого слова. Це фальшиве свідчення на суді. Це й тоді, коли вимовляється ім’я Боже дарма, себто коли непотрібно, а особливо коли вимовляють його брехливо і не побожно. На цьому митарстві душу мучать щодо блюзнірства (або похабних слів проти Бога), нарікання на Бога (або скарг на Його провидіння), блюзнірства (коли священні предмети обертаються в жарт або наругу), неуваги під час молитви, фальшивої клятви, недотримання клятви, порушення обітниць, божіння. Духи будь-якого митарства дуже добре відносяться до своїх обов’язків. Вони ретельно випробовують душу, зважують всі її добрі та погані діла. Викупитися з будь-якого митарства можна тільки добрими, богоугодними ділами.

Митарство 3. Це митарство осудження і наклепу. Тут мордується душа за обмову, інсинуації, намову, наговори, кляузи, доноси і за всякі пасквілі. Тут затримуються фабриканти наклепів й тоді, коли осуджують будь-яку людину або когось обмовляють поза очі, наговорюють. Велике зло робити наклеп на когось, осуджувати його, безславити, сварити, сміятися над чужими вадами. Таких грішників у цьому митарстві мучать як антихристів. Не можна навіть слухати, не тільки погоджуватися, коли ваш співрозмовник чинить ці гріхи; його треба зупинити.

Митарство 4. Це митарство обжерливості та ненажерливості. Тут душа зазнає катування за ненаїдність, ненаситність, ненатленність, невситимість, зажерливість, ненатлість, прожерливість, пажерливість. Духи, які зустрічають душу в цьому митарстві, навіть схожі на осіб, що люблять випити і поїсти. Тут душі покажуть всі випадки її об’їдання, обжерливості, всі випадки, коли людина таємно їла або понад потребу. Тут вкажуть й на те, коли людина не помолилася зранку, а приступила до їди, або не перехрестилася перед прийняттям їжі, або їла перед Службою Божою. Тут викажуть душі всі випадки її п’янства, навіть покажуть чарки, чашки і посуд, з яких вона довела себе до гріха. Про кожну обжерливість злі духи, що супроводжують душу, радіють, а Ангели сумують.

Митарство 5. Це митарство лінощів. Там мучать грішників, які всі дні й години провели пустопорожньо, марно, у неробстві, ледарстві, безділлі та гультяйстві. Тут затримуються туніядці, що жили за рахунок чужої праці, а самі не хотіли трудитися. Тут затримуються найманці, ті, що брали плату, але не виконували тих обов’язків, котрі взяли на себе. Тут катуються й ті, котрі не раділи прославленню Бога, лінилися у святкові та вихідні дні ходити до церкви, храму на ранішні Богослужіння, на Божественну літургію, на вечірню і на інші священні служби.

На п’ятому митарстві випробовуються взагалі смуток, нудьга, зневіра і недбалість, неуважність, зневажливість, неохайність як мирських, так й духовних людей. Тут розбирається й аналізується недбальство кожного щодо душі своєї. Багато душ не проходять цього митарства і злі духи забирають їх у пекло, у безодню.

Митарство 6. Це митарство крадіжок і злодійства. Тут катують душу злодіїв і злодійок, крадіїв, злодюг, злодійчуків і злодюжок, торбохватів, хапокнишів, курохватів, конокрадів які крали, розкрадали, злодіювали. Навіть, якщо хтось у дитинстві несвідомо щось взяв чуже, тут нагадають йому про цей гріх. Тут наказуються душі як за злодійство, так й за грабіжництво (явне і ґвалтовне відібрання чужого майна), ошуканство (привласнення чужого хитрощами), святотатство (привласнення церковного майна), лихварство (коли використовують тяжкий стан ближнього, щоб на цьому збудувати власний добробут).

Митарство 7. Це митарство грошолюбства і скупості. Сюди відносяться скупі, грошолюби, сріблолюби і сріблолюбці, всякі скнари, жадібні, у кого зимою снігу не дістанеш, нещедрі або надто ощадливі та економні, ті, хто думають тільки про збагачення і не задовольняються тим, що Бог їм дає, ті, хто не роздає бідним, вбогим, жебракам й тим, хто потребує допомоги, ті, хто нехтує благодійництвом, доброчинством, меценатством. За всі ці гріхи душа зазнає тортур на цьому митарстві.

Митарство 8. Це митарство хабарництва. Тут катують душі хапуг, здирників, хапунів, дерунів за підкуп, підплати, могорич, мзду, хабарі. Тут нагадають всі випадки давання грошей за протизаконні відсотки, за присвоєння чужого. Сюди відноситься й духовне святотатство, коли одні продають, а інші приймають священні посади не по заслугах, а з корисливих цілей, а також давання хабара мирянами за різні посади, послуги, несправедливі оцінки.

Митарство 9. Це митарство неправди. На муки сюди потрапляють несправедливі судді, які через корисливість оправдовують винних і засуджують невинних. Сюди відносяться й ті, хто найняв людину до праці за певну плату, а потім не сплачує їй суми, про яку вони домовилися. Мучаться тут й душі продавців, які, торгуючи, застосовували неправдиву вагу або міру й тим самим ошукували народ, а також всі, що чинять будь-яку несправедливість.

Митарство 10. Це митарство заздрості. Сюди відносяться не тільки за натурою завидющі люди, але й ті, котрі у якісь моменти свого життя заздрили іншим. Їх мучать за нелюбов, ненависть до братів у вірі, недружелюбність й ненависть. Адже завидющий ніколи ні до чого не буває спокійний, у будь-якої людини він знайде те, чому можна заздрити. А це великий гріх.

Митарство 11. Це митарство гордості. Сюди відносяться горді, гонорові, пихаті люди, а також ті, котрі марнославні й марнолюбні, самонадіяні, вважають себе найвеличнішими і з презирством та гордовитістю відносяться до інших. Вони нерідко пишаються собою, гонорові, їх часто заносить і вони високо носяться собою, а інших ігнорують, зневажають їх або нехтують ними, принижують їх самоповагу. Тут мучаться душі людей, котрі не надавали належної честі своїм батькам і родичам, вище поставленим від Бога особам й не покорялися їм.

Митарство 12. Це митарство гніву та лютості. Люди з цими вадами часто гніваються, обурюються, роздратовуються, знервуються, сердяться на інших. Вони часто розлючені, шалені, ярі, несамовиті, нестямні, нещадні, жорстоко запеклі як хижі або скажені. Вони безжалісні, жорстокосерді й кровожерні. Духи-мученики цього митарства дуже люті, жорстокі й не прощають жодної провини.

Митарство 13. Це митарство злопам’ятності. Тут безжалісно випробовуються душі тих, хто в серцях своїх носять злість на ближнього свого і віддають злом за зло. Це ті, що злобствують, злопам’ятні на когось і наносять йому образу, кривду і прикрості.

Митарство 14. Це митарство розбою і вбивства. Тут тортур зазнають за будь-який поштовх, удар, стусан, синяк, рану, нанесену ближньому, за випихання його, виштовхування.

Митарство 15. Це митарство чародійства. Сюди відносяться чарівництво, чаклунство, викликання духів, бісів, спіритизм, магія, ворожіння, гадання, астрологія, хіромантія, окультизм. Духи цього митарства схожі на гадин, зміїв та жаб. Вони страшні, огидні, бридкі та відразливі.

Митарство 16. Це митарство блуду, в котрому мук зазнають за будь-який блуд, за блудні думки, за мисленні насолоди перелюбом, за блудні погляди, анекдоти, фільми, книжки, відчуття пристрасті й страсні дотики. В цьому митарстві мучать душі людей, які не були у подружжі, й чинили блуд. Князь цього митарства має особливий, нечистий і непристойний вигляд, і біля нього є багато бісів, готових взяти людину за блуд у безодню. Душі покажуть тут обличчя, місця й час – з ким, коли і де вона грішила, починаючи від юності її та до кінця земного життя.

Митарство 17. Це митарство перелюбу. Тут мордують душі людей, що жили у подружжі й не берегли подружньої вірності, не зберігали ложа свого не оскверненим, здійснювали перелюб, блудні похоті й насилля. Під перелюбом розуміється розпуста, або непорядна фізична любов, між людьми, що не одружені, власне перелюб, коли чоловік і жінка звертаються з подружньою любов’ю до сторонніх. До цих гріхів відносяться дуже суворо, що осуджують навіть внутрішній перелюб, тобто гидкі думки і бажання щодо перелюбу. Про це пише святий євангеліст Матвій: «...усякий, хто тільки спогляне на жінку, бажаючи її, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мт. 5. 28).

Тут особливо катують душі за блудні гріхопадіння людей, котрі обіцяли жити для Ісуса Христа, але не зберігали чистоти. Лукаві духи цього митарства готові вирвати грішну душу з рук Ангелів у будь-який час, якщо чаша добрих діл душі при зважуванні не переважить чаші беззаконня цієї душі.

Митарство 18. Це митарство содомських гріхів. В ньому мучать за всілякі протиприродні гріхи, кровозмішування (коли зв’язком, подібним до подружнього, лучаться близькі родичі) та інші скверні справи, що здійснюються таємно і про які навіть згадувати стидно, огидно і страшно. Князь цього митарства дуже мерзотний. Такі ж і слуги його. Всі блудні митарства дуже схожі. Багато душ гинуть у блудних митарствах. Це митарство найбільше заповняє вогняну безодню пекла.

Митарство 19. Це митарство єресі. Це митарство знаходиться вже недалеко від воріт Небесних. Тут мордують тих, хто неправильно мудрував про віру, хто відступав від віри своїх батьків, дідів і прадідів, а також тих, хто не вірив чи сумнівався у вірі, тих, хто осуджував, ганьбив, ганив святині Господні й таке подібне.

Митарство 20. Це митарство немилосердя і жорстокості. Двадцяте митарство – останнє. Жорстокі тут мученики і князь їх лютий. Він має сухий та похмурий вигляд. Тут без всякої милості тортур зазнають душі немилосердних. Навіть якщо хтось і робив великі подвиги, постив, молився, зберігав чистоту тілесну, але був немилосердний і жорстокий, то такого з цього останнього митарства скидають в пекельну безодню і він навіки не отримає милості.

На будь-якому митарстві, якщо в душі кількість гріхів перевищує кількість добрих діл, то можна побачити як біси оточують душу мертвеця, сміються, танцюють, радіють і ведуть цю душу у пекло.

Душі померлих, котрі пройшли всі 20 митарств наближаються до самих воріт Небесних.

Духи кожного митарства дуже ретельно знають все про кожну людину, душа котрої потрапила на ці митарства. Причому вони знають все не тільки явне, але й тайне. Вони навіть знають, які погані думки були у людини, коли вона подумки грішила.

Річ у тому, що кожний християнин після святого хрещення отримує від Бога Ангела-хоронителя. Ангел-хоронитель невидимо охороняє людину, оберігає її від гріха, наставляє її вдень і вночі на добрі діла, а також записує всі добрі діла людини, за котрі людина могла б отримати від Господа милість і вічне Царство Небесне. А князь тьми – сатана взяв собі за мету залучити до своєї погибелі весь рід людський. Він теж призначає одного з лукавих духів, щоб він ходив слід за людиною, помічав всі її злі діла, заохочував її до злих діл і записував все погане, що людина зробить впродовж свого життя. Ось зразу після смерті лукавий дух покійника розносить по митарствам всі гріхи людини, тому вони відомі духам-князям, що знаходяться на кожному митарстві. Ось чому на кожному митарстві все знають про душу, яка приходить до них.

Коли душа людини розлучається з тілом і хоче йти до Господа Бога на небо, то лукаві духи забороняють це. Вони показують на кожному митарстві всі гріхи людини. Якщо ж душа має більше добрих діл, ніж гріхів, то злі духи не можуть утримати душу. Коли ж гріхів знайдеться більше у порівнянні з добрими ділами, то на митарстві душа затримується на деякий час. Там душу ув’язнюють у в’язниці не бачення Бога, або чистилищі, і мучать, катують, мордують стільки, скільки сила Божа дозволяє їм мучити цю душу, поки та душа через молитви в церкві й милостині ближніх не отримає прощення.

Якщо ж якась душа буде настільки грішною і нечистою перед Богом, що не буде для неї ніякої надії врятуватися, то злі духи тут же опускають цю душу у бездну або в пекло, де й для цих же злих духів є місце вічних мук. Там душі померлих утримуються до другого приходу Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.

Під час другого приходу Ісуса Христа на Землю ці та інші душі людей стануть тілесними, бо знову з’єднаються зі своїми тілами. Духи, які грішили і очікували приходу Спасителя у пеклі, після страшного суду будуть із дияволами мучитися у гієні вогняній.

До речі, цим шляхом через митарства проходять і зазнають випробувань у митарствах лише ті, хто віруючий у Спасителя Господа Бога нашого Ісуса Христа і хто хрещений. Невіруючі не проходять ці митарства, тому що їх душі ще до розлучення з тілом належать пеклу. Коли ж ці антихристи помирають, то біси без всяких митарств беруть їх душі, як свою здобич і опускають у безодню – до пекла.

Душа може проходити митарства й таким чином. Душа бачить перед собою темну й туманну річку, через яку є міст. На цьому мосту проводиться випробування. Хто грішний, той падає в цю темну й смердючу ріку, котра несе його до пекла, а хто праведний, той проходить через міст вільно й піднесено на другий берег ріки. А на цьому берегу ріки видніється зелений луг, пахучі трави і квіти, а також обителі тих, хто живе там.

Одна грішна душа не могла пройти митарство. Їй запропонували два варіанти очищення:

1) або повертайся на землю, воскреснеш і будеш нестерпно мучитися на землі цілий рік у хворобі страшній;

2) або йди на три години в пекло на муки. А після цього душа врятується і пройде митарство. Душа, міркуючи земними вимірами, вирішила, що три години в пеклі, мабуть, легше і швидше, аніж цілий рік тортур на землі. Душа погодилася йти на три години в пекло на муки.

У пеклі ця душа терпіла страшні муки. Всюди туман, темнота, вогонь, літають духи злоби. Страшний страх і муки. Всюди тільки страждання, крик і скрегіт зубів. Бідна страждальна душа чекає і чекає, а за нею не приходить ніхто. Душі здалося, що пройшли цілі століття в муках.

Нарешті прийшов Ангел за душею і сповістив їй, що пройшла лише одна година, і що мучитися душі треба ще дві години. Тоді душа проситься на земні муки, бо тортури в пеклі нестерпні. Це вказує ще й на те, що у невидимому світі інші виміри часу і простору. Одна година на землі не відповідає одній годині у невидимому світі.

Для душі, що відходить на небо, немає іншого шляху, іншої дороги як через митарства. Зменшити кількість гріхів можна на сповіді, коли людина чистосердечно розкаже на сповіді всі свої погані діла, жаліє, що їх зробила, кається, то ці гріхи невидимо згладжуються Божим милосердям. Коли така душа, що покаялася приходить на те, чи інше митарство, то духи митарства не знаходять у своїх книгах нічого записаного. Така душа радіє, що піднімається до Престолу Божого. Дуже добре згладжує всі гріхи, коли людина хоч під кінець свого життя виправляється, перестає грішити і проводить своє життя праведно.

І так, із митарства 20 душа наближається до воріт Небесних, щоб потрапити на Небо. Проходить якраз 40 днів після смерті на землі. Отже, всі митарства проходить душа за 40 днів після розлучення її з тілом, всі 40 днів триває над душею посмертний суд. Так описано у книзі Священика Григорія (Дяченка) «Тайная жизнь души после телесной смерти».

Небо або Рай. Небесні ворота дуже красиві. Вони немов виготовлені з світлого кришталю і пречудово сіяють. Біля воріт Небесних стоять світлі, як сонце, красиві юнаки – Ангели. Вони, побачивши душу, що наближається до воріт Небесних, радіють, що з милосердям Божим ця душа пройшла всі повітряні митарства. Ангели привітно зустрічають душу біля воріт і заводять її до середини, до Небесного Раю і Царства. Наскільки красиво там, то ні словом сказати, ні пером описати. Жодне око людське ніколи не бачило такої красоти і пишноти. Жодне вухо людське ніколи не чуло такої надзвичайної краси звуків. Жодна людина земна не могла й не може уявити собі такої краси. Ворота самі відчиняються перед душею у супроводі Ангелів.

Пройшовши ворота Небесні, душа померлого на землі підноситься до Престолу Божого. Престол оточують Херувими, Серафими і багато воїнства Небесного. Вони завжди славлять Бога неперевершеними піснями своїми. Душа поклоняється Господу Богу, а Небесні сили співають пресолодку пісню, прославляючи Боже милосердя, непереможне гріхами людськими. Після цього душа померлого забуває все, що було з нею на землі, всі труди, які вона подіяла. Душа в цей час народжується у Раю, на Небі й вона цілковито віддається цьому новому життю.

Потім Ангели Божі показують душі всі обителі святих Небесних. Душа знайомиться з прекрасними обителями святих славних і всехвальних апостолів, пророків, мучеників і всіх святих. Вони надзвичайно просторі й красиві. Всюди чути голос духовної радості. Всюди видно торжество святих. Побачивши на цьому шляху душу, що пройшла всі митарства, всі святі радіють про її спасіння і прославляють Бога, що визволив душу від тенет ворожих.

Душа, знаходячись в Царстві Небесному, повна блаженства і радості. Це блаженна вічність, це безкінечне Царство Господнє, яке приготоване праведникам, безгрішним. Там одна доброта і слава Господня, приємні пахощі духовні. Всі душі там у світлому одязі, як блискавка, радісні, сяють у славі небесній. Там, у Божому Раї, незрівнянна красота. Там багато садів, високі дерева, що коливаються своїми гілками. Ця неперевершена красота насолоджує зір і приємний запах випаровується з гілок дерев та квітів. Одні дерева безперервно цвітуть, інші – прикрашені золотавим листям, а ще одні дерева тримають на собі надзвичайно красиві плоди. І все це водночас.

Жодне райське дерево, жодну райську квітку, жодний райський плід не можна зрівняти з тим, що на нашій грішній землі. Бо у Раю все посаджене Господом Богом, а не людиною. Обителі Раю насолоджуються цими прекрасними плодами, квітами.

У Раю немає пір року, до яких ми звикли – зима, весна, літо, осінь. Там завжди прекрасно і всі пори року водночас. Нашому розуму, нашій уяві це не вдається збагнути, тому що ми надто грішні, щоб урозуміти це.

У Райських садах безмежна кількість птахів. Одні птахи мають крила золотаві. Інші птахи мають білі, як сніг, крила, а на крилах інших птахів немов намальовані квіти. Сидячи на гілках Райських дерев, ці птахи так мелодійно, приємно і з насолодою співають, що кожна жива душа там віддає самовіддану хвалу Господу, дякуючи Йому за своє перебування там. Сердечну насолоду отримує кожна душа у Раю Господньому.

Сади Райські стоять у дивовижному порядку. Ходячи цими садами, мимоволі натрапиш на велику ріку, яка тече посеред садів й орошає їх. По берегах ріки ростуть виноградні лози, що прикрашені золотим листям і золотавими плодами.

Зі всіх чотирьох сторін Небесного Раю подуває легкий, тихий вітерець із приємним запахом при кожному його подуві. Вітерець приємно коливає сади. Листя дерев, коливаючись від вітру, відтворюють неперевершено приємний шелест.

В іншому місці видніється зеленіючий луг, прикрашений квітами пахучих трав. На лузі можна помітити зібрання духів людей, що одягнені в білі одяги. З лугу благоухає приємний запах, який насичує всіх, що живуть й гуляють там.

Є у Раю й височенні небесні місця – прекрасні гори. Око людське таких прекрасних гір не бачило. Розум людський не може посягнути їх краси, а язик не може висловити цього бачення.

У Раю є й будівлі. Вони надзвичайно красиві, бо побудовані, мабуть, із золотих та інших коштовних цеглин. У будівлях можуть бути пресвітлі й чудні палати, описати котрі неможливо. Райські духи мають свої палати, кожна з яких неперевершеної краси і відрізняється одна від одної.

Райські будівлі утворюють цілі райські поселення. В них живуть духи, котрі виконували всі Заповіді Божі.

Рай – це надзвичайно красиве й солодке місце. Все дуже красиве й все розкішне довкола.

Потрапивши в одне з місць Раю, складається враження, що ви на небозводі, а внизу наша планета Земля. Там можна побачити великий красивий хрест, схожий на небесну райдугу. Довкола хреста духи співають пресолодку пісню, котрою прославляють Господа, розп’ятого на хресті. Духи, що відвідують це місце, моляться і цілують хрест. Вони відчувають велику радість, що переповнює їх. Глянувши вниз з цього місця, складається враження, що внизу морська безодня.

Піднімаючись вище з небозводу над Землею, з’являється ще один небозвід, немов друге небо. Під цим небозводом дивні мужі знаходяться у великому спокої, постійному спілкуванні на мові не збагненній земній людині. Неподалік видніється дивне полум’я, яке не пече, а тільки просвітлює.

Піднявшись вище третього неба, можна побачити й почути незчисленну кількість Небесних сил, які співають і славлять Бога. Неподалік як блискавка виблискує якась заслона. Перед цією завісою стоять великі полум’яноподібні юнаки. Їх обличчя виблискують яскравіше від Сонця. В руках у них є зброя. А далі незліченна кількість небесного воїнства. За завісою лунає предивна пісня.

Привідкривши цю таємничу заслону, видно Престол Владики Христа. Кожна душа з трепетом і радістю підходить туди, щоб поклонитися Престолу Слави Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Неподалік від Ісуса стоять Серафими. Обличчя Царя нашого, Господа Саваота пресвітле. Побачивши Ісуса, кожну душу переповнює радість і тривога, пояснити яку неможливо. Це видовище надзвичайної Божественної красоти.

Неподалік можна побачити пресвітлу Царицю небесних сил, Вседіву Марію і Богородицю, Матір Бога нашого у Своїй обителі. Пресвяту Діву Богородицю супроводжують світлі Ангели. Палата Її дивної та неперевершеної краси.

Там в раю все усіяне трояндами, красивими квітами і різноколірною травою. Все це виділяє приємний запах. Там течуть бальзамові струмки і річки, ростуть найрідкісніші та найкрасивіші рослини. Там блаженні душі співають гімни.

Святий Іван Богослов зображає рай або житло для праведних під виглядом Нового Єрусалима (Об. 21. 1 – 27). У загальних рисах рай зображається як нове небо й нова земля, як святе місто, які Бог приготував для Себе і для людей. Це оселя Бога з людьми. Бог живе разом з людьми. Люди не будуть сумувати, бо Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре. Смерті там немає. У раю життя вічне. Немає там ні смутку, ні крику, ні болю – все це минулося на землі. На Престолі Сам Господь Бог. Велике Райське місто розташовується на великій та високій горі. Воно має славу Божу. Світлість його подібна до дорогоцінного каменя ясписа, що блищить як кришталь.

Є в цьому Райському місті дванадцять брам, а на брамах дванадцять Ангелів. Дванадцять брам – це дванадцять перлин і кожна брама з окремої перлини. На сході три брами, на півночі – три брами, на півдні – три брами і на заході – три брами. Мур має дванадцять підвалин, на котрих викарбувані імена Дванадцяти апостолів. Місто це чотирикутне: довжина, ширина і висота його рівні та мають по 12 тисяч стадій, а кожна стадія має 125 кроків. А мур має 144 лікті міри людської, яка й міра Ангела. Мур цей збудований з яспису, а все місто зі щирого золота, подібне до чистого скла. Підвалини муру прикрашені дорогоцінними каменями: перша підвалина з яспису, друга – з сапфіру, третя – з халкідону, четверта – зі смарагду, п’ята – з сардоніксу, шоста – з сардію, сьома – з хризоліту, восьма – з берилу, дев’ята – з топазу, десята – з хризопразу, одинадцята – з якинту, дванадцята – з аметисту.

Вулиці райського міста з щирого золота, прозорі як скло. А храму не видно в ньому, бо Господь Бог, Бог Вседержитель – і все це місто є храм. Місто райське не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, бо слава Божа його освітлює. Народи ходять у світлі цього райського куточку. Немає там ні дня, ні ночі. До раю ніщо нечисте не ввійде. Не ввійде той, хто чинить гидоту й неправду. У ньому знаходяться ті, хто записаний у книзі життя. А далі чиста ріка живої води, ясна, мов кришталь, що випливає з Престолу Бога.

Це чудне Райське життя. Це вічне блаженство для праведників. Цей Рай, куди потрапляють душі праведників, це не той рай, у якому жили Адам і Єва. Перші люди – Адам і Єва жили у земному раї, на землі, це був рай у видимому світі для тілесних людей. А Рай для душ праведників знаходиться у невидимому світі на Небі і в ньому живуть духи.

Потім душі показують пекло, безодню. Оскільки виміри земні не притаманні для невидимого світу, то складається враження, що Небо межує з пеклом і між ними буйно вирує вогненна ріка. Ріка тече з таким шумом, з таким страхом, що душа людська стерпіти не може.

По один бік ріки розташовується прекрасний рай, переповнений радістю й веселістю, переповнений приємними запахами, де прекрасні великі дерева коливає тихий вітер. Там все прекрасно, бо Сам Господь Бог приготував цей Рай. А далі за рікою – пекло.

Душі грішників, що в пеклі, засуджені на такі муки:

1. Грішники назавжди будуть віддалені від Бога і грішники будуть прокляті.

2. Грішники навіки будуть залишені всіх благ Царства Небесного.

3. Грішники назавжди потраплять в пекло.

4. В пеклі грішники зазнаватимуть нестерпних внутрішніх і зовнішніх мук.

5. В пеклі грішників чекає вічна загибель.

Пекло. Незалежно яким чином душа покійного потрапляє у пекло (чи зразу після відділення душі від тіла, чи з одного з двадцяти митарств, якщо на митарстві у душі не залишається добрих діл, які переважили її гріхи), душа потрапляє в одне й теж пекло.

У пеклі страшні й нестерпні муки грішників. Кожна душа, котра пройшла всі 20 митарств, визволила себе від цих мук пекельних. У пеклі чути воплі, плач і ридання, тих, хто мучиться там. Деякі душі там страшенно й несамовито кричать і проклинають день свого народження. Але ніхто до цих мучеників не проявляє милосердя у пеклі.

У пеклі є океан вогню. В цей вогонь занурені біси і душі грішників, які окутані прозорими, чорними або бронзовими язиками полум’я, які мають людський вигляд. Ці грішні душі літають у цьому полум’ї та не знаходять собі місця. Їх вогонь розносить у різні куточки пекла. Зверху хмари диму, який висить зі всіх боків. Із самих душ виходить вогонь, як іскри. Душі ці немов у невагомості не знаходять собі місця. Вони кричать і стогнуть від болю та відчайдушності. Вони страшаться й тремтять від страху.

Біси, що гасають у вогняному океані страшні, потворні. Вони набувають вигляду найстрашніших і невідомих плазунів, звірів, що немов розпалені чорні вуглики. Це страшне видовище бачила і розповіла сестра Лусія з Португалії 13 липня 1917 року (А. Борелли. Фатимская весть: Трагедия или Надежда. – Пер. с француз.).

У пеклі є також темниці пекельні. Там душі грішних знаходяться у вічній темноті. Там чути плач невтішний. Там плачуть ці духи і ніхто їх не жаліє, ніхто їх не втішає. Хоч й грішні душі кличуть на допомогу, але ніхто їх не слухає.

Святий Іван Богослов зображає пекло так (Об. 21. 8). Лякливі, невірні, мерзкі, душогуби, розпусники, чарівники, ідоляни та не правдомовці перебуватимуть у озері, що горить вогнем та сіркою. Це друга смерть душі після померлого тіла.

Отже, душі померлих у позаземному, невидимому для нас світі знаходяться у двох місцях. Душі праведників перебувають на Небі, яке називають Раєм або Царством Небесним, або Царством Божим, або домом Отця Небесного, або містом Бога живого, або Єрусалимом небесним. Отже, душі померлих праведників перебувають на небесах. Душі грішників перебувають у вічних муках в пеклі, яке ще називають шеола або гієна вогняна, або бездна, або царство тьми, або преісподні місця землі. Із послання святого апостола Павла до ефесян (Еф. 4. 9) можна зробити висновок, що душі нечестивих грішників знаходяться у пеклі, котре є «у найнижчих (преісподніх, безодніх) місцях землі».

Отже, складається враження, що пекло є у невидимому світі, яке може бути у найнижчих місцях нашої землі. А що ми знаємо про Землю як планету нашу з погляду сучасної науки. Ми знаємо, що на кожні 33 метри вглиб Землі температура зростає приблизно на один градус за Цельсієм.

Так, на глибині близько одного кілометра панує вже справжня літня спека, навіть тоді, коли на поверхні Землі тріщать морози, завиває хуртовина. На глибині 10 кілометрів вода перетворюється на перегріту пару, починають плавитися легкоплавкі мінерали.

Наприклад, у США в штаті Оклахома бурили свердловину і на глибині 9600 метрів натрапили на розплавлену сірку, яка в одну мить знищила все робоче обладнання і глибше не вдалося пробурити.

Отже, чим далі вглиб Землі, тим вища температура. Водночас, чим далі вглиб Землі, тим більший тиск. Таким чином, високі температура і тиск приводять до того, що породи і мінерали плавляться. Тут починається мантія або вогняна оболонка Землі. Тут немає твердих порід, але й рідкими їх не можна назвати. Увесь цей розплав зветься магмою, котра має вигляд тіста або розтопленої смоли. При виверженні вулканів ми можемо бачити цю магму. Така магма окутує ядро Землі зі всіх боків.

Ядро Землі починається на глибині 2400 кілометрів. Склад ядра невідомий сучасній науці, бо людство немає такого обладнання і устаткування, щоб дістатися до ядра Землі. Наука доводить, що тиск у ядрі Землі перевищує три мільйони атмосфер, а температура там перевищує кілька тисяч градусів. У якому стані знаходиться ядро Землі поки що невідомо. Відомо, що ядро не тверде. Воно, мабуть, перебуває у стані плазми, а може й у стані, який ще невідомий науці.

Це у певній мірі підтверджується й тим, що ніхто не знає, що таке незгасний вогонь, вічний вогонь чи пекельний вогонь, який вирує в пеклі та в якому мучаться грішники. В чому суть цього вогню? Відомо лише, що цей вогонь не такий як вогонь на Землі. Цей вогонь має цілком інші властивості, аніж матеріальний вогонь на Землі. Який цей вогонь: ніхто цього не знає. Про це відомо лише одному Богу.

Цілком ймовірно, що там – у центрі нашої Землі сатана вибрав собі пристановище і місце для пекла. Адже для душі померлої людини, яка є духом, немає перешкод пересування ні у просторі, ні у часі. Вона може переходити з одного тривимірного світу в інші багатовимірні світи.

Таким чином, душа, котра проходить від Землі до Неба вверх через всі 20 митарств, з будь-якого митарства може бути опущена у преісподню, себто у найнижчі місця Землі, де палає вічний вогонь, де плач і скрегіт зубів, де вічні муки й катування грішних душ.

Проте слід відзначити, що ніхто з людей не знає в якому місці всесвіту знаходиться Рай і ніхто з людей не знає, де знаходиться пекло, оскільки все це за нашим тривимірним світом, за нашими можливостями пізнання.

Отже сумніву немає, що посмертне або загробне життя існує. Ще у старозавітних священних книгах ми знаходимо вказівки на те, що після відділення від тіла душа продовжує своє існування. Тіло повертається в землю, а душа повертається до Бога, Який дав їй життя.

У загробному світі душі впізнають один одного. Там вони знаходять своїх земних знайомих, спілкуються з ними особливим способом – мислено, а не словами.

Загробне життя – це не земне життя. Там не потрібен шлюб, не потрібне продовження роду. Але й там всі риси земні душа має. Брат залишається і там братом, сестра і там сестра, батьки і там батьки. Дружина залишається дружиною своєму чоловікові. Це її право. Вона спілкується зі своїм чоловіком. Але духовні стосунки чоловіка і жінки визначаються Богом.

Таким чином, душі у невидимому світі зберігають свою стать. Але взаємостосунки між духами різної статі не такі як на землі.

Із Неба чи пекла душа, так би мовити, може відлучитися за особливих умов, тобто душа у будь-який час може з’явитися і на землі, сповістити щось чи допомогти своїм земним рідним, друзям, словом поспілкуватися з ними уві сні чи наяву.

 

 

32.6. Як допомогти душі померлого?

 

Після смерті тіла душі зазнають попереднього суду і душі праведних піднімаються на Небо для вічного блаженства, а душі грішників потрапляють в пекло – в місце мук і скорботи. Але до всезагального суду Господнього душі праведних не відчувають ще досконалого блаженства, а душі грішників не терплять ще досконалих мук.

Рідні та близькі, всі, хто бажає проявити свою любов і повагу до померлого, може допомогти душі його у невидимому світі. Це можна зробити таким чином.

1. Як тільки хтось помер, треба покликати священика або повідомити йому, щоб він міг прочитати «Молитви на вихід душі».

2. Самі моліться за спокій душі померлого.

3. Постарайтеся, щоб над померлим читали «Псалтир».

4. Постарайтесь, щоб покійного відспівували в церкві.

5. Потурбуйтеся про Сорокауст, себто про щоденне згадування померлого впродовж 40 днів.

6. У пам’ять про покійного варто послати пожертви монастирям чи в Єрусалим, де в святих місцях безперестанно моляться.

Отже, слід молитися, молитися і молитися за покійного. Це йому особливо потрібно впродовж 40 днів після смерті, коли душа проходить митарства. Тіло померлого нічого не відчуває, воно не бачить рідних і близьких, що зібралися, не відчуває запаху квітів, не чує надгробних промов. А душа чує молитви, які вимовляються за неї. Душа вдячна тим, хто молиться за неї.

Не зовнішня прикраса труни і могили потрібні померлому, не поминальні випивки потрібні йому, потурбуйтеся про душу померлого з допомогою молитви кожного рідного і близького, молитви в церкві, поминань на святій Літургії.

Нам треба молитися один за одного, за всіх людей і за душі покійних. Молитви наші дуже благотворні для померлих. Особливо молитви для душі покійного потрібні третій, дев’ятий, сороковий день після смерті та на річниці.

Третій день. Померлий був хрещений в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, в ім’я Єдиного Бога у Пресвятій Тройці. Ісус Христос воскрес на третій день згідно з Писанням. Перші три дні після смерті душа покійного, яка воєдино перебувала зі своїм тілом, любить своє тіло, не може вознестися по митарствам своїм.

Перші три дні душа блукає біля свого дому, біля тіла, біля могили. Вона може мандрувати тими місцями, де жила, мандрувала, творила, працювала людина.

На третій день Ангели ведуть душу на поклоніння Господу, а потім шість днів показують душі красоту Раю перед тим, як душа проходитиме митарства. В честь цього треба згадувати про покійного на третій день після смерті, щоб душа його благополучно пройшла всі митарства.

Дев’ятий день. На дев’ятий день закінчується огляд Царства Небесного і Ангели ведуть душу на друге поклоніння до Господа Бога. По апостольському переданню на дев’ятий день свята церква здійснює молитви і безкровну жертву за померлого. Церква молить Господа за спокій душі, тому душу треба згадувати і молитися за неї на дев’ятий день після смерті. Після повторного поклоніння Господу їй показують пекло, а потім починаються митарства над душею.

Сороковий день. Із десятого до сорокового дня відбуваються митарства душа, які є попереднім судом її. Всі ці дні треба згадувати покійного і молитися за його душу (Сорокауст), особливо на сороковий день, який є вирішальним для душі. На сороковий день душа знову возноситься на поклоніння Господу і Господь Бог визначає її місцеперебування.

Річниці. Через рік після смерті в день смерті покійного і щороку в дні смерті треба згадувати покійного і молитися за його душу.

 

 

 

 

 

32.7. Про прийдешнє життя людей

 

Після цього земного життя і смерті Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос вдруге прийде на землю в Царстві Своїм зі славою судити живих і мертвих. В ті дні, коли Ісус Христос другий раз прийде на землю, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба і сили небесні порушаться. Це буде кінець того існуючого світу.

Тоді душі всіх померлих (і ті, що в Раю, і ті, що в пеклі) стануть тілесними, бо з’єднаються з тілами своїми і стануть перед судом. Це буде загальне воскресіння людей померлих. Воно відбудеться з особливого повеління Господнього. Всі, що у гробах, почують голос Сина Божого, і вийдуть і ті, що чинили добро, і ті, що чинили зло. Потім наступить загальний страшний суд.

На цьому суді Господь виявить усім людям Своє правосуддя і буде вирішена доля кожної людини. Люди всіх вікових груп, всіх станів, націй, всі хто жив від початку створення світу і до одному лиш Богу відомого дня, повинні будуть з’явитися на Суд Божий і почути свій вирок. Тоді кожен повинен буде дати звіт про своє життя, зокрема про те, як він користувався дарами Господніми, часом, здоров’ям, розумом, благодаттю.

Кожен повинен відкрити перед всіма людьми та Ангелами гріхи всього свого життя – від дитинства і до смерті. Визнавати прийдеться все: чи не ображав хто Спасителя Ісуса Христа, коли не слухав Його слів, не дотримувався Заповідей Господніх.

Кожному нагадають про його гріхи, погані діла. Ніхто не зможе допомогти грішнику: ні світ, ні його земні друзі. Адже був час, коли Ісус Христос хотів врятувати грішника, але люди не хотіли цього.

Всі люди побачать Ісуса Христа, сидячим, Суддю свого. Господь розділить добрих від злих. Добрих, праведних Він поставить праворуч, а злих – ліворуч.

Тим, що будуть праворуч, тобто праведним, Господь скаже, що вони дали Йому їсти, коли Він голодував; вони Його напоїли, коли Він мав спрагу; вони Його прийняли, коли Він був чужинцем; вони Його одягли, коли Він був не одягнений; вони відвідали Його, коли Він був хворий; вони прийшли до Нього, коли він був у в’язниці; за це ви благословенні й візьміть у спадщину Царство Отця Мого.

Тоді праведні озвуться до Ісуса: «Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або не одягненим і одягнули? Коли ми бачили Тебе недужим чи у в’язниці й відвідали Тебе?».

Ісус відповість їм: все, що ви зробили, одному з Моїх братів, тобто будь-якій людині на землі, все це ви зробили Мені.

Тим, що будуть ліворуч, тобто грішникам, Христос Господь скаже: Йдіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, який приготований дияволові та злим духам його, бо коли Я голодував, ви не дали Мені їсти; коли Я мав спрагу, ви не напоїли Мене; коли Я був чужинцем, ви Мене не прийняли; коли Я був не одягненим, ви Мене не одягнули; коли Я був недужим і у в’язниці, ви не навідалися до Мене.

Тоді скажуть грішники: «Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, чужинцем або не одягненим, недужим або у в’язниці й Тобі не послужили?».

А Спаситель відповість їм: все, що ви не зробили, одному з Моїх братів, тобто будь-якій людині на землі, все це ви не зробили Мені.

Тоді праведні підуть у життя вічне до Неба, а грішні підуть на вічну муку до пекла. Отже, після Страшного суду буде тільки Небо і пекло, а чистилища вже не буде.

До Неба підуть всі праведні, що вмерли в святості, й ті, що вже відпокутували дочасні кари за свої гріхи (на землі або в чистилищі).

До пекла підуть ті, що померли в стані смертного гріха.

Таким чином, як вчить Свята Церква, останні речі є: смерть, суд, небо і пекло. Амінь.