30.1. Вчення Пресвятої Богородиці
На всіх етапах духовного подвигу Ісуса Христа в ім’я спасіння людей поряд з Ним стояла Його Мати – Пресвята Богородиця. Вона несла Свій хрест з великим достоїнством.
Згадаймо, у холодну ніч Вона народила Сина і не могла приютити Його в Своєму домі. Пригадаймо втечу від царя Ірода, який велів по-варварськи вбивати всіх немовлят у Вифлеємі та його околицях. 14000 невинних дітей – хлопчиків стали жертвою за Христа за волею царя Ірода, який гадав, що серед вбитих немовлят виявиться новонароджений Цар Юдейський – Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос – надія наша і надія світу. Неможливо ні розказати, ні описати, який страх перенесла Богоматір за життя Свого Сина?!
Йосипа, юридичного чоловіка Свого, Марія похоронила, коли Ісус був ще в юному віці. Це теж неабияка психологічна травма для Богоматері.
Треба відзначити, що Йосип теж скромно і благородно виконав свій життєвий подвиг. З нього треба брати приклад. Адже, кожній людині, що тільки народжується, Господь Бог призначає якийсь шлях, якусь місію в цьому житті, якісь випробування. Господь бажає, щоб ми виправилися в цьому житті й достойно підготували себе до життя вічного.
Найвагомішим і найголовнішим поводирем у житті кожної людини має бути її совість.
Пречиста Діва Марія жила за совістю, за законами Божими. Щосекунди, щохвилини вона переживала за життя Ісуса – від народження до розп’яття і до Вознесіння. Це ж природні переживання кожної матері.
Неможливо собі уявити горе Вседіви Марії, нещастя, яке випало їй, коли неотесаний натовп юдеїв знущався над Ісусом, коли невігласи нівечили Його, коли кров застигала на чолі Її Сина – Спасителя нашого – від тернового вінка, і коли прийшлось Пречисте Тіло Ісуса знімати з хреста… Всі ці ганебні події відбувалися на очах Матері.
Але мужність, витриманість, воля Пресвятої Діви Марії перемогли. Вона могла знайти в Собі сили, щоб витримати і перебороти все в Собі.
Після Вознесіння Христового, яке сталося на очах Матері, земний шлях Богородиці був ще досить довгим і плідним. За різними даними, після Вознесіння Ісуса Христа Богоматір жила на землі від 10 до 22 років. Все земне життя Богородиці вкладається у 72 роки. Вона жила у апостола Івана Богослова, який прийняв Її до себе в дім за заповітом Господа Ісуса Христа. Їй призначено було разом з апостолами нести у світі Вчення Христа. Богородиця раділа успіхам Сина. Пресвята Матір Христова стала для всіх учнів Христових спільною Матір’ю. Вони разом з Нею молилися і з великою радістю слухали Її повчальні бесіди про Христа.
Суть Християнського життя Богоматір шукала не в словах, не у виступах чи промовах, а в самому житті. Вона Своїм прикладом навчала людей християнству. Це, до речі, дуже дійовий і психологічно аргументований метод повчання. Можна мало говорити, а багато робити. Це особливо добре сприймають діти, благочестиві та праведні люди.
Діва Марія старанно служила людям, особливо бідним. Вона завжди і словом, і ділом пособляла жебракам, прохачам. Вона доглядала хворих, допомагала сиротам і вдовам.
Богородиця Діва була мало говірлива. Вона була велика любителька читання. Правилом Її було нікого не ображати, всім бажати і робити добро, шанувати старших, не завидувати, не хвалитися, бути в здоровому глузді. Вона ніколи навіть виразом обличчя не скривдила родичів. Завжди погоджувалася з батьками. Вона ніколи не гордилася. Завжди була скромною людиною. Ніколи не сміялася зі слабшого. Очі Її завжди були добродушні. Говорила розсудливо і нічого необачного, нічого непристойного не казала. Рухи Її були виважені, пристойні, скромні, хода тиха, голос рівний. Її тілесний вигляд був виразом душі й віддзеркаленням чистоти. В Ній з’єднувалося єство ангельське з людським.
Дуже багато часу віддавала Пресвята Діва Марія молитвам біля гробу Сина. І цьому треба вчитися всім нам і не забувати своїх померлих близьких, рідних, родичів.
Богородиця вчила людей жити на цьому світі з урахуванням їх буття, матеріальних і духовних цінностей. Своїм повчальним прикладом Мати Божа пробуджувала в людині Совість – голос Бога.
Пресвята Вседіва Марія навчала кожну людину відкривати свою душу перед Богом, довіряти Йому тайни, каятися за гріхи, сподіватися на Його милість.
Живучи в Єрусалимі Матір Божа любила відвідувати ті місця, де часто бував Спаситель, де Він народився, навчав, постраждав, помер, воскрес і вознісся на небо. Вона молилася на цих місцях, плакала, згадуючи про страждання Сина Свого і Господа Бога нашого – Ісуса Христа.
Сама Мати Божа дуже рідко, а точніше майже ніколи, не виступала публічно перед народом. Але одного разу Богородиця намірилася відвідати Кіпр. Корабель переїхав Середземне море і ось-ось повинен був показатися острів. Але раптово забушувало море, знеслася велика буря і корабель став некерований. Вітер і хвилі занесли корабель в Егейське море. Блукаючи між островами корабель зупинився у підніжжя Афонської гори.
Богоматір вийшла на землю і побачила, що ця місцевість кишіла язичництвом. Раз від разу стовбичили ідоли. В центрі височів храм Аполлона, де здійснювали різні гадання, займалися магією, астрологією.
Йдучи поміж людей, до Святої Богородиці почав сходитися народ і запитувати:
– Хто такий Христос?
– Що Він приніс на Землю?
Тоді Богородиця довго розповідала людям про народження Ісуса, Його діяльність, страждання за людські гріхи, про Його розп’яття і смерть на хресті, про Воскресіння і Вознесіння на небо. Вона відкрила людям суть Вчення Ісуса Христа: покаяння, прощення, любов до Бога і до ближнього.
Після такої ґрунтовної та чуттєвої проповіді Божої Матері звершилося незвичайне дійство. Багато людей увірували в Ісуса і прийняли хрещення.
Покидаючи підніжжя Афонської гори, Богородиця благословила нових оголошених християн і висловила таке пророцтво:
– Це місце хай буде вибором, даним Мені від Сина і Бога Мого. Хай буде благодать Моя над людьми, що з вірою і благочестям живуть тут і дотримуються заповідей Сина і Бога Мого. Вони будуть мати достаток і малою працею все необхідне для земного життя та не зменшиться до них милість Сина Мого. До кінця віку я буду Заступницею місцю цьому і прохачем перед Богом Моїм.
Вся подальша історія Афона і до цього дня свідчить про Божественну опіку до цього краю.
Благодіянь Богородиці можна навести чимало.
30.2. Успіня Пресвятої Богородиці
Під кінець Свого життя Божа Мати всім Своїм єством намагалася до Неба. Вона часто молилася, щоб Христос скоріше взяв Її до Себе на небо. Одного разу під час молитви явився Богородиці на Оливній горі знову Архангел Гавриїл і з радістю приніс Їй від Всевишнього Благу Вість. Архангел сказав, що Богородиці залишилося перебувати на Землі всього три дні й Господь візьме Її до Себе. Вона з такою радістю прийняла це послання, тому що для Неї не було більшого щастя, як вічно споглядати на Свого Божественного Сина.
Архангел Гавриїл вручив Божій Матері райську фінікову гілку, яка випромінювала надзвичайно яскраве Божественне світло і вдень, і вночі.
Про це явлення Архангела Гавриїла Богородиця розповіла апостолу Івану. Він перший дізнався про це від Богоматері. Треба відмітити, що Іван майже не розлучався з Матір’ю Божою. Потім Богоматір розказала про цю звістку від Архангела Гавриїла всім домашнім апостола Івана.
Богородиця почала готовитися до Своєї кончини. Вона почала прикрашати стіни і ложе своїх покоїв, кадити фіміам, запалювати свічки. Богоматір благала близьких не плакати за Нею, а швидше радіти тому, що Вона зустрінеться з Сином Своїм і буде просити Його направляти благі діла на людей, що живуть на Землі, що Вона й надалі буде відвідувати і оберігати бідних людей на Землі.
Святий Дух повідомив про це всім апостолам, що проповідали Слово Боже у різних країнах світу. Чудесним чином зібралися на похорон Одинадцять апостолів, окрім Хоми, зібралися й інші учні, щоб провести Богородицю в останню путь.
Близько 70 найвідданіших проповідників Вчення Христа прибули до дому апостола Івана, де жила Богородиця. Біль охопив їх, коли вони дізналися, для чого Бог зібрав їх – попрощатися з Богородицею та їх спільною Матір’ю перед смертю. Але Божа Мати утішала їх, обіцяла, що не залишить їх, не залишить без опіки і всіх християн після Своєї смерті. Потім Божа Мати всіх їх поблагословила.
В один з днів серпня біля третьої години пополудні в хвилини кончини незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Божа Матір. Стіни кімнати немов розсунулися і над головами людей Сам Господь Ісус Христос з’явився в оточенні ангелів, архангелів, праведних душ праотців, пророків, мучеників, всіх Небесних сил.
Піднявшись із ложа, Богородиця вклонилася Сину Своєму і Господу Богу та мовила:
– Звеличує душа Моя Господа і радується дух Мій у Богу Спасі Моєму у смиренні раби Своєї!.. Хай буде Мені за словами Твоїми…
Споглядаючи на пресвітле обличчя Господа, найдорожчого Сина Свого, без найменшого тілесного страждання, ніби солодко засипаючи, Богородиця передала Йому в руки пресвітлу і пречисту душу Свою. Господь прийняв Її пречисту душу. Це був урочистий момент переходу Діви Марії від земного життя до життя вічного.
На землі здійснювалося поховання тіла Діви Марії. Святі Петро, Павло, Господній двоюрідний брат Яків й інші апостоли підняли на плечі одр з тілом Марії та понесли його від Сіону через Єрусалим до Гетсиманського поселення. Попереду святий Петро ніс райську фінікову гілку, яку вручив Марії Архангел Гавриїл. Фінікова гілка сяяла небесним світлом.
Над всією багатолюдною похоронною процесією і пречистим тілом Божої Матері раптово виник хмарний круг, подібний до пречудового вінка. Радісний спів Небесних сил розлився у небі. Сяйво фінікової гілки і Божественні піснеспіви супроводжували процесію до самого поховання.
Під час поховання зчинилося дуже багато чудес. Доторкаючись до одру Божої Матері сліпі прозрівали, біси виганялися, всяка хвороба зцілялася у людей. Безліч люду супроводжувало пречисте тіло Богоматері.
Однак, невіруючим мешканцям Єрусалиму не подобалася велич похоронної процесії. Вони озлобилися почестями, які віддавали Матері Ісуса Христа. Про все це вони донесли юдейським властям.
Юдейські священики і начальники видали наказ: «Знищити всю ходу, а гріб з тілом Марії спалити!». Вони намагалися розігнати цю святу процесію, але Господь невидимо охороняв їх. Відбулося чудо. Сяючий небесний вінок, Божественна сфера, як захисним ковпаком, прикрила всіх людей, що проводжали Богоматір в останню путь.
Римські воїни, що налетіли розганяти процесію, чули кроки людей, що проводжали Матір Божу, чули спів пісень, але нікого не могли побачити. Вони натикалися один на одного, вони напорювалися на огорожі, вони наражалися на стіни будинків, відчували себе немов сліпі. Ніщо не могло зашкодити урочистому похованню Пресвятої Вседіви Марії.
Один юдейський священик Афоній, у якого не засліпилися очі, таки підбіг і схопився за одр, на якому несли тіло Божої Матері, щоб перевернути його. Але невидимий Ангел відрубав йому обидві руки, які відвалилися і впали на землю. Афоній, уражений таким страшним чудом, негайно покаявся і апостол Петро тут же зцілив його.
Апостоли поховали пречисте тіло Божої Матері згідно з Її бажанням у Гетсиманському саду, в печері, де спочивали тіла Її родичів і праведного Йосипа.
Як бачимо, це не була смерть Святої Богородиці як така. Це не була така смерть, як вона буває зі всіма іншими людьми, коли тіло захоронять в землю, а душа відходить до Бога. Це, по суті, було Успіня. Діва Марія заснула.
Через три дні після поховання Божої Матері прибув у Єрусалим апостол Хома, який був відсутній на похороні. Він дуже засмутився, що не зміг попрощатися з Божою Матір’ю. Він дуже жадав поклонитися Її пречистому тілу. Апостоли зглянулися над ним. Вони пішли, щоб відвалити камінь від могильної печери, щоб дати Хомі можливість попрощатися з тілом Божої Матері.
Коли апостоли відкрили печеру, то побачили, що там, де лежало тіло Богоматері, лежить саван.
Приголомшені апостоли повернулися всі разом в дім і молилися Богу, щоб Він оповів їм, що сталося з тілом Божої Матері.
Увечері Дванадцять апостолів сіли за трапезу. За звичаєм, вони залишали одне місце не зайнятим. Це було місце Ісуса Христа. Там вони клали кусок хліба, щоб після трапези подякувати Богові, прославити ім’я Святої Трійці. І цей шматочок хліба всі вони вкушали як дар Божий із благословенною молитвою: «Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, допомагай нам!».
Звідси походить дуже коротка молитва «Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного (грішну)!», яку рекомендується багато разів повторяти при всякій скруті, раптових негараздах чи перед наглою смертю й неможливістю висповідатися!
За трапезою апостоли тільки й говорили про чудесне щезання тіла Богородиці. Коли трапеза була закінчена, всі встали і, за звичай, підняли хліб, що був відкладений в честь Господа…
Спрямувавши очі вверх, готовлячись до молитви, всі апостоли почули ангельський спів і побачили у повітрі Божу Матір в тілі, оточену Ангелами, в сяйві небесної слави.
Божа Мати сказала апостолам:
– Радійте! Я з вами повсякчас і завжди буду молитися перед Богом.
Апостоли в радості виголосили:
– Пресвята Богородице, допомагай нам!
Так Господь прославив Свою Матір. Він воскресив Її і взяв до Себе з пресвятим тілом Її та поставив вище Ангелів, Херувимів і Серафимів.
Пресвята Богородиця ще за земного життя і тепер є посередником між людиною і Богом. І про це добре відзеркалено у молитві до Пресвятої Богородиці:
«Преславна Вседіво Богородице, прийми молитви наші й донеси їх Синові Твоєму і Богові нашому, щоб спас задля Тебе душі наші».
Цю молитву треба повторювати щодня під час інших щоденних молитов.
30.3. Вістки про святих апостолів
Після Воскресіння Ісуса Христа і засилання на апостолів Святого Духа своїми проповідями апостоли навернули до Хреста силу-силенну язичників, серед яких були прості й незнатні люди, вчені, царі, правителі. Кількість християн зростала з року в рік.
Разом з апостолами і після них у проповідях євангельських трудилися учні апостолів, пастирі, вчителі, отці Церкви Христової.
Доля Дванадцяти апостолів Христових після Вознесіння Господнього складалася по-різному.
Святий Першоверховний апостол Петро (Симон) проповідував в Юдеї, потім в Антіохії, Віфанії, Асирії, Іліпіці, всій Італії та Римі. Він написав два соборних послання. В Римі Петро був розп’ятий вниз головою в часи імператора Нерона. Апостол Петро разом з апостолом Павлом найменований святою Церквою першоверховним апостолом за великий внесок у проповідуванні віри Христової.
Святий Першоверховний апостол Павло (Савл) проповідував у багатьох країнах, починаючи від Єрусалиму і кінчаючи столицею світу Римом. Павло написав 14 послань до окремих церков та осіб. В Римі за наказом імператора Нерона Павлові відтяли голову.
Святий апостол Андрій Первозваний був в Україні. Він встановив хрест на Київських горах і провістив тут Христову віру. Він проповідував на берегах Чорного моря та інших країнах. У Візантії Андрій висвятив у єпископи Стахія, одного з 70 учнів Христових. В містах Патрах, в Ахайї (Греція) язичники розіп’яли Андрія на хресті, який мав форму літери «Х». Тому такий хрест називають Андріївським хрестом.
Святий апостол Яків Заведеїв проповідував у Єрусалимі й першим з апостолів постраждав за віру в Хреста. За наказом юдейського царя Ірода Агрипи Якова обезглавили у Єрусалимі.
Святий апостол Євангеліст Іван Богослов потрапив на острів Патмос після тортур в Римі. Написав книгу про земне життя Ісуса Христа (Євангеліє), три соборних послання і Одкровення. Він опікувався Матір’ю Божою Пресвятою Богородицею після смерті на Христі Ісуса. Іван прожив найдовше серед всіх апостолів. Його з власної волі учні поховали живим на горі Ефес в Азії. А коли невдовзі прийшли християни і розрили могилу, то там тіла св. апостола Івана не виявилося.
Святий апостол Пилип проповідував в Ассірійських країнах разом з апостолом Варфоломієм і сестрою своєю Маріамією. У Фригії (провінція Малої Азії) в місті Ієраполі Пилип прийняв мученицьку смерть. Його розіп’яли головою вниз.
Святий апостол Варфоломій (Натанаїл) спочатку проповідував разом з апостолом Пилипом в Сирії та Азії, потім був в Індії, де переклав Євангеліє від Матвія. Пізніше проповідував у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть у місті Альвані: або був розіп’ятий вниз головою, або був замордований.
Святий апостол Хома (Близнюк) проповідував у багатьох азіатських країнах, в Індії, де мученицьке був проколотий списами, а потім порубаний мечем.
Святий апостол Євангеліст Матвій довго проповідував в Юдеї, потім в Ефіопії (Абисинія, Нубія, Кардафан, Дарфур та ін.). Написав життєпис Ісуса Христа. В одному з міст Ефіопії його вбили мечем.
Святий апостол Яків Алфеїв проповідував у Сирії, Єгипті та інших країнах. Написав соборне послання. В одній із країн його розіп’яли на хресті.
Святий апостол Юда Яковів (Фаддей чи Левей) проповідував в Юдеї, Галілеї, Самарії, Ідумеї, Аравії, Сирії, Месопотамії. Написав соборне послання. В Араратській країні його повісили на дерев’яному хресті і розстріляли стрілами.
Святий апостол Симон Зілот (чи Кананіт) проповідував у Мавританії, Африці. Був у Англії. В Грузії за наказом іверійського царя Адеркія або в Персії його розіп’яли на хресті.
Святий апостол Матвій був обраний із числа 70 учнів Христових на місце зрадника Юди Іскаріотського. Проповідував в Юдеї і в Ефіопії. Повернувшись в Юдею був, каменований, а потім обезглавлений.
Святий апостол Євангеліст Марк – із числа 70-ти. Супутник і сподвижник святого Петра. Проповідував на берегах Адріатичного моря. Написав Євангеліє Ісуса Христа. Мученицьку смерть прийняв у Олександрії.
Святий апостол Євангеліст Лука – з числа 70-ти. Супутник і сподвижник святого Павла. Написав Євангеліє і Діяння апостолів. Проповідував у Лівії, Єгипті, Фіваїді, Фівах. Отримав мученицьку смерть.
Святий апостол Яків Праведний – із числа 70-ти. Він був сином Йосипа Обручника і двоюрідний братом Ісуса Христа. Був першим Єрусалимським єпископом. Написав Божественну Літургію, яка покладена в основу літургій Василя Великого та Івана Златоуста. У 62 році його скинули з даху Єрусалимського храму, а потім вбили ударом по голові.
† † †