Кульмінаційним моментом діяльності Ісуса Христа був тріумфальний вхід Його в Єрусалим. Ісус, як відомо, зразу ж відвідав Єрусалимський храм і щоденно навчав у цьому храмі, а ночував за містом, в основному, на Оливній горі. Ісус Христос творив дива, наприклад диво з символічним прокляттям фігового дерева.
Ісус і навчав. Так, побачивши, як багачі щедро давали добровільну пожертву на храм, а надзвичайно бідна вдова поклала туди лише дві лепти (це один римський кондрант), Ісус Христос сказав, що ця бідна жінка поклала найбільше за всіх, бо вона поклала весь свій прожиток і таким чином посвятила Богові все, що мала. І багато іншого навчав Ісус в останні дні Свого земного життя.
23.1. Гнів офіційних осіб
Ще під час тріумфального входу в Єрусалим офіційним властям Ізраїлю – «вождям народу» – не подобалася ця урочистість і слава, з якою Спаситель Христос увійшов в Єрусалим дорогою покритою зеленню та верхнім одягом людей. Їм не подобалися очищення Єрусалимського храму, проповіді Ісуса у Єрусалимському храмі, зцілення там людей.
Недарма Ісус на ніч виходив за межі Єрусалиму, переховувався на Оливній горі та в інших місцях, а на день знову повертався в Єрусалим, щоб навчати.
Неприйняття Спасителя ще більше проявляло себе після тріумфального входу Господа в Єрусалим. Проте Ісус продовжував навчати притчами, чинив дива, зцілював. До цього періоду діяльності Ісуса Христа належать оповідь притчі про злих виноградарів, почувши яку первосвященики, фарисеї, книжники зрозуміли, що Ісус казав про них у цій притчі. Вони, розлютившись, хотіли схопити Ісуса, але злякалися народу, бо народ вважав Ісуса Христа за пророка.
Отже, первосвященики, книжники і начальники, як відомо, були досить освіченими людьми. Вони мали неабияку владу над єврейським народом. Але, на жаль, замість того, щоб готувати народ до прийняття Спасителя, вони використовували владу лише у своїх інтересах, як це буває і нині.
Якщо згадати історію Ізраїльського народу, то яскраво видно, що Бог не раз посилав народові пророків, але вони переслідували і вбивали їх. Й так єврейський народ, передусім владні мужі, зробилися пророковбивцями, а згодом і апостоловбивцями.
Вивчаючи всю діяльність Ісуса Христа видно, що Ізраїль, котрий мав найвірнішу і найправильнішу віру, сповідував Єдиного Бога, відкинув Спасителя, вивів Його зі свого міста Єрусалиму і розіп’яв. Через те у ізраїльтян Господь забрав Царство Боже і віддав іншим народам, Церкві Христовій, яка складалася з язичників.
Лукаві запитання не раз лунали під час Ісусового повчання. Спаситель Ісус Христос після славного входу в Єрусалим продовжував навчати. Але юдейські старійшини, фарисеї та іродіани за цей час радилися між собою яким чином спіймати Ісуса Христа як не на ділі, то хоч на слові, щоб звинуватити Його перед народом і перед римською владою. Й недарма вони вигадали лукаве запитання про податок кесареві. Але відповідь Ісуса Христа «Віддайте кесареві – кесареве, а Богові – Боже» здивувала їх мудрістю і надзвичайною простотою настільки, що вони навіть осоромлені відійшли від Ісуса.
Суперечки з саддукеями точилися чи не щодня останнім часом. Саддукеї, як відомо, не вірили у воскресіння мертвих і теж хотіли спантеличити Ісуса Христа своїми запитаннями. Вони одного разу запитали: «Якщо сім братів почергово одружуватимуться з дружиною попереднього свого брата, через те, що він помер, а на кінець померла й дружина їх, то під час Воскресіння, котрому з сімох братів вона буде дружиною, бо на землі вона була дружиною всім семи братам».
Ісус відповів, що у Воскресінні ніхто не одружується і заміж не виходить, а перебувають на небі, мов Ангели. Ісус звинуватив саддукеїв у тому, що вони не знають Писання, де написано: «Я Бог Аврама, і Бог Ісака і Якова; Бог не є Богом мертвих, а живих».
У той час Аврам, Ісак, Яків вже не жили на землі, а Бог все ж називав Себе їхнім Богом, то значить вони для Бога живі, бо Бог не може назвати Себе Богом неіснуючого. А оскільки це так, то є життя після смерті. Народ знову дивувався мудрим і аргументованим відповідям Ісуса. Це визнавали й деякі книжники.
Частішали зіткнення з фарисеями. Дізнавшись, що Ісус відповів саддукеям, фарисеї зібралися разом і придумали таке. Вони послали одного з найкращих знайків Закону Мойсеєвого, щоб він запитав Ісуса: «Яка найбільша заповідь у Законі?». Так й було зроблено.
Ісус на це запитання відповів: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм», а другою за значенням є заповідь «Люби ближнього свого, як самого себе».
«На цих двох заповідях стверджується весь закон і пророки» – сказав Ісус.
Законник, що прийшов з цим запитанням, підтвердив, що відповідь Ісуса є правильною. Після цього всі вже з острахом задавали запитання Ісусові.
Запитання Ісуса до фарисеїв теж звучали не раз. Одного разу, коли Ісус Христос звернувся до гурту фарисеїв і запитав їх: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?».
Вони відповіли «Давидів».
Слово «син» у євреїв означало не лише суто «син», а й «нащадок», тому вислів «Син Давидів» треба розуміти – «нащадок Давидів».
Далі Ісус запитує: «Як же Давид, силою Духа, називає Його Господом, коли каже: «Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, поки не покладу Я ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх?». «Виходить, якщо Давид називає Його Господом, то як же Він син йому?».
Але ніхто не зміг відповісти на це запитання Ісуса Христа. Фарисеї не тямили, що Христос, як Боголюдина, є нащадок Давидів лише Своїм тілом, а за Божеством Своїм Ісус Христос був завжди, бо «Ісус Христос є Син Божий і від віку Сутній».
Словом, Ісус Христос, як Син Божий був ще на початку віків, ще тоді, коли створювався світ впродовж шести днів.
Відтоді вже ніхто не смів запитувати Ісуса Христа. Так Ісус осоромив вчену людську гордість і всім показав Свою Божественну Премудрість Спасителя.
Після цього Ісус Христос у своїй грізній промові привселюдно викрив лицемірство фарисеїв, книжників, провіщаючи їм велике горе. Це був останній шанс для книжників, фарисеїв, лицемірів врятуватися, але на їх обличчях не було каяття, а лиш прихована злоба на Спасителя.
Попередження «вождям» теж звучало з уст Господа. Ісус Христос дуже часто дискутував з книжниками, фарисеями, первосвящениками, старійшинами та іншими «вождями» народу. Він попереджав, що їх чекає неминуча загибель, якщо вони й надалі будуть йти несправжнім шляхом й не визнають Вчення Ісуса Христа, яке показує істинно правильний шлях до Царства Божого.
23.2. План зради і страти Ісуса Христа
Четвертого дня після славного в’їзду Господа в Єрусалим Ісус Христос сказав Своїм учням: «Ви знаєте, що через два дні буде Паска, – і Людський Син буде виданий на розп’яття» (Мт. 26. 1 – 2).
У Євангеліях нічого не сказано, як відреагували учні, почувши це передбачення з уст Свого Учителя і Господа нашого.
Цього ж дня в середу первосвященики, книжники і старійшини народу зібралися у дворі первосвященика Каяфи і радилися, як би їм знищити Ісуса Христа Вони вирішили взяти Ісуса Христа хитрощами та вбити Його. Цей план вони вирішили здійснити не у свято Паски, бо тоді збирається у Єрусалимі багато народу, з них багато людей підтримують Ісуса Христа і могли б протестувати, обурюватися.
З цих міркувань змовники прийняли рішення стратити Ісуса не у свято, а після Паски. Вони гадали, що після Паски народ розійдеться до своїх домівок, підуть паломники, що прибули в Єрусалим на свято. І лише тоді зрадники вирішили розправитися з Ісусом.
Але час розправи над Ісусом, який вибрали його вороги та вороги народу, не збігався з планом Божим. Адже Господь обрав інший час. І цю корективу здійснив Юда Іскаріотський, який невдовзі добровільно видасть Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.
Один з дванадцяти апостолів Христових, Юда Іскаріотський, був дуже жадібний до грошей. Наука Христова не виправила його і не змінила його. Душа Юди так і не змінилася і не покинула грошолюбства.
Юда Іскаріотський сам прийшов до первосвящеників і сказав їм: «Що ви дасте мені, якщо я видам вам Ісуса Христа?» (Мт. 26. 15).
Змовники зраділи і виплатили Юді тридцять срібняків. Срібняк – це срібна гебрайська монета, сатир срібний шекель, що дорівнює чотирьом драхмам.
Відтоді Юда Іскаріотський шукав слушної нагоди, щоб видати ворогам Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.
23.3. Тайна вечеря
На п’ятий день після тріумфального входу Ісуса Христа в Єрусалим, себто у четвер, учні запитали Ісуса Христа, де б Він хотів, щоб Йому приготували Паску.
Святкування Паски, як відомо, започаткував Мойсей в пам’ять виходу євреїв з Єгипту. Цю Паску ми називаємо Старозавітною Паскою.
Ісус сказав Петрові та Іванові, щоб вони пішли у місто й там зустрінуть людину з глечиком води. Побачивши цю людину, нехай ідуть за нею у дім й нехай звернуться до господаря дому з такими словами: «Вчитель каже: де світлиця, в якій Я споживатиму Паску з учнями Своїми?».
Господар покаже вам велику прибрану кімнату (світлицю) й там приготуйте Паску.
Петро з Іваном пішли в місто і все справдилось так, як сказав Ісус, й учні приготовили Паску.
Увечері того ж дня Ісус із Дванадцятьма апостолами Своїми прийшли у приготовлену світлицю. Ісус наперед знав, що цієї ночі Його буде зраджено і Він страждатиме й прийме мученицьку смерть.
Коли всі розташувалися за столом, Ісус Христос сказав: «Я дуже бажав спожити цю Паску з вами, перш ніж муки прийму, бо кажу вам, що вже не споживатиму її, поки не сповниться вона у Царстві Божім».
Сказавши це, Ісус підвівся, зняв із Себе верхній одяг, обв’язався рушником, налив в умивальник води і почав омивати ноги Своїм учням та витирати їх рушником, яким Він був обв’язаний.
Коли Ісус помив ноги учням, то зодягнувся і знову сказав учням: «Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви ж називаєте Мене Вчителем і Господом й це справді правильно. І якщо Я, Господь і Вчитель ваш, омив вам ноги, то й ви повинні чинити так. Я показав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам».
Цим прикладом Ісус показав, що Він любить учнів, і навчив їх бути смиренними. Смиренність, покора, поступливість, слухняність, непротивлення, послух означає, не вважати за приниження для себе служити будь-кому навіть людині, яку ви вважаєте, що нижча для вас. Хоч поняття «нижча» чи «вища» людина надумані людьми, ці поняття видумка, бо для Бога всі люди рівні й за кожного з них Господь дорожить, піклується про кожного, хоче, щоб кожен став на правильний шлях.
Скуштувавши Старозавітну Паску, Ісус Христос взяв хліб, поблагословив його, розламав на частини і, даючи всім учням почергово, сказав: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів!».
Це означає, що за нас людей Тіло Христове віддається на страждання, муки і смерть для прощення наших гріхів.
Потім Ісус Христос взяв чашу з виноградним вином, поблагословив її, подякував Богові Отцеві за всі Його ласки і благодать до людей і, даючи учням чашу з вином, продовжив мовити: «Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів!».
Це означає, що у вигляді хліба і вина Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос подав Своїм учням те саме Тіло і ту саму Кров, які завтра (другого дня) після цього дійства Він віддасть на страждання і смерть за наші гріхи.
Таким чином, Ісус Христос установив на цій вечері Таїнство Святого Причастя. Оскільки це є Таїнство, бо ніхто не знає як хліб і вино стали Тілом і Кров’ю Господа, тому Святе Причастя – це Таїнство, а ця вечеря називається Тайною вечерею.
Так Ісус Христос причастив апостолів і проголосив Свій Заповіт: «Це чиніть на спомин про Мене».
Через те це Таїнство Святого Причастя з цього часу завжди і на віки вічні здійснювалося, здійснюється і буде здійснюватися під час Божественної Літургії, себто під час Служби Божої чи Обідні.
Потім у розмові з апостолами під час Тайної вечері Ісус Христос сповістив учням, що один з них видасть Його. Для учнів це було великою несподіванкою. Вони розгубилися, засумували і волі-по-неволі перепитували один одного: «Чи ж не я, Господи?».
До речі, Юда теж запитав: «Чи ж не Я, Равві?». А Ісус тихо мовив йому: «Ти!», але цього не чули інші учні тільки бачили, що Ісус ворушив губами і ніби щось сказав Юді Іскаріотському.
Іван сидів поруч з Ісусом, а Петро дав знак Іванові, щоб Іван перепитав, про кого з них сказав Господь.
Тоді Іван припав до грудей Спасителя і стиха мовив: «Господи! Хто це?».
Ісус Христос знову ж тихо відповів: «Той, кому Я, вмочивши окраєць хліба, подам». Але цих слів теж ніхто не почув, бо вони прозвучали немов на підсвідомому рівні, на рівні духовному.
Ісус вмочив окраєць хліба у сільничку і подав його Юді Іскаріотському й сказав: «Що робиш, роби швидше». Це чули всі, але жоден з учнів не зрозумів, що означають ці слова, сказані Юді, та навіщо Ісус їх сказав.
Юда, як відомо, був скарбником серед 12 учнів. У нього була скринька з грішми. Через те, коли Ісус сказав Юді «Що робиш, роби швидше», то учні подумали, що Ісус Христос, можливо, посилає Юду Іскаріотського купити щось на свято Паски, а, можливо, Ісус посилає Юду роздати милостиню жебракам, як це часто практикував Господь Ісус Христос.
Юда Іскаріотський взяв окраєць хліба і тієї ж митті вийшов. Була вже ніч.
Ісус Христос продовжив бесіду з Одинадцятьма апостолами і каже: «Діти! Не довго вже бути Мені з вами! Знову Я даю вам заповідь: «Любіть один одного! Як Я вас полюбив! Якщо любитимете один одного, то це буде ознакою, за якою всі пізнають, що ви учні Мої». Немає більшої любові від того, коли хтось віддасть життя своє за друзів своїх. Ви ж – друзі Мої, якщо виконаєте все те, що Я заповідаю вам».
Потім Ісус Христос сказав учням, що всі вони спокусяться про Нього цієї ночі, усі розбіжаться й залишать Його одного. Учні не хотіли вірити у це провіщення й апостол Петро впевнено мовив: «Може й спокусяться всі, але не я».
А Ісус тоді каже Петрові:
– По правді кажу тобі, що цієї ночі, перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене і скажеш, що ти не знаєш Мене.
Петро, не збагнув, що може таке статися, й почав запевняти Ісуса:
– Я ніколи не відречуся від Тебе, Господи, якщо й навіть доведеться помирати з Тобою!
Подібні переконання висловлювали й інші апостоли. Однак, слова Ісуса Христа вельми і вельми засмутили учнів. Ісус Христос почав втішати їх словами: «Не наповнюйте смутком серця ваші, віруйте в Бога (Отця) і в Мене (Сина Божого) віруйте. Ісус пообіцяв послати учням від Отця Свого Утішителя та Вчителя – Святого Духа, мовивши: «Я вблагаю Отця і Він дасть Вам іншого Утішителя, Духа істини, Якого світ не може прийняти, тому що не бачить Його і не знає Його. А ви знаєте Його, бо Він з вами перебуває і з усіма віруючими перебуватиме. Ще не довго і світ вже не побачить Мене, але Ви побачите Мене, бо Я є Життя і смерть не може перемогти Мене, і ви житимете».
Далі Ісус пояснив, що Утішитель – це Дух Святий, якого пошле Бог Отець в ім’я Бога Сина. Святий Дух навчить апостолів і нагадає їм усе Ісусове Вчення, щоб вони правильно навчали Слово Істини Господньої.
Ісус Христос завбачив і розказав учням, що вони зазнають багато зла і бід через те, що вони вірують у Нього. Будуть у них і хвилини смутку, але «будьте відважні», – далі сказав Ісус, – «Я переміг зло у світі».
Потім Ісус Христос помолився за учнів Своїх і за всіх людей, котрі віруватимуть у Нього – Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.
Під кінець Тайної вечері Ісус Христос з Одинадцятьма учнями підвівся і вони разом проспівали псалми. Потім Ісус пішов у Гетсиманський сад.
А учні, мабуть, й не здогадувалися, що це була остання бесіда Ісуса Христа з ними.
23.4. Молитва Ісуса у Гетсиманському саду
Після Тайної вечері Ісус Христос з Одинадцятьма учнями вийшов за потік Кедрон, де був Гетсиманський сад (слово «Гетсиманія» перекладається як прес для видушування оливок». Гетсиманський сад представляв собою гай оливкових дерев, що розкинувся на схилі Оливної (або Елеонської) гори. Це місце добре знав Юда Іскаріотський – зрадник Господа, бо тут Ісус часто збирався з Своїми учнями. Юда, будучи переконаний, що після вечері прийде Ісус у Гетсиманський сад, саме тут Юда планував зрадити Ісуса.
Увійшовши в Гетсиманський сад, Ісус Христос сказав учням: «Посидьте тут, поки Я помолюся!», а Сам взяв із Собою Петра, Якова та Івана і пішов у глибину саду. Ці три учні помітили, що Ісус почав сумувати та журитися. Потім Спаситель каже їм: «Душа Моя огорнена сумом смертельним! Залишіться тут та пильнуйте за Мною!».
Сказавши це, Ісус відійшов від Петра, Якова та Івана на віддаль кинутого каменя, припав до землі та щиросердечно молився і благав: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай промине Мене чаша ця (страждання), а проте нехай буде не як Я хочу, а Твоя нехай станеться воля» (Лк. 22. 42).
Коли Господь помолився, то повернувся до трьох Своїх учнів – Петра, Якова, Івана – й бачить, що вони сплять. Тоді Ісус каже до них: «Чи ж ви не могли годину попильнувати за Мною? Пильнуйте та моліться, щоб не впасти у спокусу!». А потім відійшов і знову молився, молився, молився.
Коли через деякий час Ісус вдруге підійшов до трьох учнів, то побачив, що вони знову сплять. Прокинувшись і побачивши Ісуса, очі Петра, Якова та Івана опустилися, засмутилися і вони не знали, що відповісти Ісусові.
Ісус Христос втретє відійшов від учнів і продовжував молитися.
23.4.1. Поява Ангела Господу Ісусу
Втретє відійшовши від учнів, Ісус Христос молився, молився так щиро, так переживав, що з обличчя Його падали на землю краплі кривавого поту.
І тоді Ангел Божий з неба з’явився Ісусові та підбадьорив Його, заспокоїв Його.
Закінчивши молитву, Христос підвівся і підійшов до учнів, які продовжували спати з журби. Вони прокинулися й Ісус сказав їм: «Ви продовжуєте спати і спочиваєте? Закінчено (себто марно пройшов той час, коли ви молитвою своєю могли б допомогти собі та Мені), наблизилася та година. У руки грішників віддають Сина Людського. Вставайте, ходімо, ось наблизився Мій зрадник».
23.5. Юда поцілунком зраджує Ісуса
Коли Ісус Христос ще говорив оці слова «… У руки грішників віддають Сина Людського. Вставайте, ходімо, ось наблизився Мій зрадник», то в цей час у Гетсиманський сад прийшов один із Дванадцятьох учнів Ісуса – зрадник Юда Іскаріотський із великою юрбою людей. Ці люди були озброєні. У них в руках були смолоскипи, кілки, мечі. З Юдою йшли воїни та служителі. Всіх їх прислали первосвященики та фарисеї, щоб схопити Ісуса. Юда домовився з ними, що дасть їм знак і щоб брали Того, кого він поцілує: «Кого я поцілую, Того й хапайте».
У Христові часи поцілунком вітали поважних осіб, тому поцілувати означало привітати шановну особу.
І от Юда Іскаріотський наблизився до Ісуса Христа і сказав: «Радій Равві (Учителю)!». І Юда поцілував Ісуса Христа.
Знаючи задум Юди, Ісус сказав йому: «Друже, з яким наміром ти прийшов? Чи не поцілунком (знаком любові та дружби) видаєш Сина Людського?» (Лк. 22. 48). В цю мить Юда отямився і зрозумів, що зробив погану справу, зрадив Господа Бога нашого Ісуса Христа.
23.6. Ісус добровільно віддає Себе ворогам
Перемовившись з Юдою Іскаріотським, Ісус Христос підійшов до натовпу й питає: «Кого ви шукаєте?».
З юрби пролунало: «Ісуса Назорея».
Господь каже їм: «Це Я!».
Ці слова приголомшливо спантеличили воїнів та людей, деякі з них із переляку відсахнулися назад і попадали на землю. А коли отямилися, то намагалися зловити у натовпі учнів Христових.
Господь Христос вдруге запитав: «Кого шукаєте!».
Із натовпу почулося: «Ісуса Назорея!».
«Я ж казав вам, що це Я» – сказав Ісус. «Отже, якщо Мене шукаєте, то залиште їх (учнів), нехай ідуть».
Тоді воїни і слуги «вождів юдейських» наблизилися до Ісуса Христа та оточили Його в кільце.
23.6.1. Чудодійне зцілення Свого ворога
Апостоли, побачивши, що наближається небезпека, хотіли захистити свого Вчителя.
Петро мав із собою меч, витяг його та вдарив ним слугу первосвященика на ім’я Малх та відтяв йому праве вухо. Вухо на тонесенькій шкірці висіло відтяте, а з рани бризками потекла кров.
Але Ісус Христос в ту ж мить сказав Петрові, щоб заховав меч, бо хто підніме меча проти іншого, той сам від меча загине.
«Невже ти думаєш, – каже Ісус Петрові, – що Я не можу попросити Свого Отця, щоб Він захистив Мене і прислав Мені на допомогу легіони Ангелів? Невже Мені уникнути тих страждань, які велів Мені Отець для спасіння людей».
Ісус Христос доторкнувся до вуха Малха і зцілив Його і Господь Бог наш Ісус Христос добровільно віддав Себе в руки ворогів, які прийшли за Ним.
23.7. Схоплення Ісуса Христа
У натовпі людей були також і верховоди юдейські – старійшини та начальники храму. Ісус Христос, оточений воїнами, звернувся до них: «Ви немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб схопити Мене. Я ж щодня був із вами у храмі, навчав, але ви не взяли Мене. Але тепер прийшов ваш час і влада темряви» (Лк. 22. 52 – 53).
Воїни зв’язали Ісуса Христа і повели Його до первосвящеників.
Апостоли страшенно перелякалися. Вони залишили Спасителя і зі страху порозбігалися. Тільки два учні – Іван та Петро, здалеку йшли за юрбою, що вела Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.
Ці події завершилися десь біля 2 годин 30 хвилин після опівночі.
Поблизу цього місця спав один юнак, можливо, – це син Марії, якій належав цей сад. Шум розбудив юнака. Він вийшов, огорнувшись простирадлом, яким накрився, і теж Ішов за Ісусом вслід. Вояки запідозрили юнака та схопили. Він ледь-ледь врятувався. Вирвався і залишив в руках нападників простирадло.
Ісус Христос, як бачимо боровся зі Своєю спокусою у саду. Можливо, це символізм. Адже у саду наші прародичі Адам і Єва вперше згрішили. І тепер звільнення від гріха всього людства здійснюється теж в саду. Різниця в тому, що Ісус Христос, на відміну від Адама, виконав волю Божу.
Ісус Христос бере на Себе гріхи всього світу і мученицькою смертю помирає за них. Тут же в саду Ісус Христос спершу, спокушаючись, все-таки виразив готовність виконати волю Отця Небесного. Йому допоміг також Ангел Небесний.
Ісус Христос, коли молився, закликав молитися і Своїх учнів, бо їм теж загрожувала небезпека.
Аналізуючи описані події, видно кілька важливих моментів.
1. Ісус знав, що Юда зрадить Його.
2. Ісус виявив співчуття до Свого ворога Малха навіть у момент арешту та зцілив Його.
3. Ісус докоряв Своїх ворогів у лицемірстві, що вони не взяли Його вдень, коли він проповідував у храмі. Прийшли на Нього з мечами та кийками, немов на розбійника.
Арешт Ісуса Христа у Гетсиманії, хоч й відбувався з санкції синедріону, але він не був законний, бо виконувався таємно за доносом зрадника Юди, якому заплатили. І це було грубим порушенням тодішніх законів.
† † †