Проповідь – це промова релігійно-наставницького змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час Богослужіння.
Проповідь містить роз’яснення положень віровчення, коментарі до Священного писання, рекомендації щодо відповідної поведінки та дій. У проповідях велика увага приділяється соціально-економічним, церковно-історичним, етичним Богоугодним проблемам.
Проповіді можуть бути панегіричні, повчальні, апологетичні тощо.
На відміну від молитви священних текстів проповідь будується не за фіксованою схемою чи текстом, а довільно.
Через проповідь здійснюється Божественний вплив на людей, на всі сфери їх життя. Проповідь має великий вплив на розум людини, на її емоції, свідомість та підсвідомість, інстинкти, на всі органи чуття та діяльність людини.
Бесіда – це, по суті, та ж проповідь, але перед меншою кількістю людей, це фактично розмова.
Бесіда – розмова різної тривалості, найчастіше тривала, на різні теми. Бесіда частіше дружня або ділова.
Проповіді й бесіди не раз робили Іван Хреститель (Лк. 3. 1 – 20; Мт. 3. 1 – 12; Мр. 1. 1 – 8) та Ісус Христос.
Так, одного разу Ісус Христос бесідував із народом, розказував про Своє вчення. Одна жінка на радощах, не стримавшись, вигукнула серед численного народу про Ісуса: «Блаженна (найщасливіша) Матір, яка породила Тебе!».
Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос відповів на цей вигук:
– Блаженні ті, хто слухає Слово Боже і дотримується його. Це означає, що блаженні, найщасливіші всі ті, хто живуть за заповідями Божими.
Окрім притч, див, які творив Ісус Христос, Господь наш, безумовно, розмовляв із людьми на різні теми, інколи ці бесіди носили цілеспрямований характер і торкалися певної теми. Ісус Христос не раз виступав із повчальними, змістовними проповідями, якими Він намагався яскравіше і зрозуміліше для простих людей донести суть Свого Вчення. Ми не знаємо всіх бесід і проповідей Ісуса Христа. Але ті, що дійшли до нас, ми наведемо нижче.
19.1. Перша бесіда 12-річного Ісуса
в Єрусалимському храмі
Коли Ісусові було 12 років, то Він із Йосипом та Богоматір’ю прийшли у Єрусалимський храм Божий на свято. Після завершення свята Йосип із Марією пішли додому й не помітили, що з ними немає Ісуса, бо думали, що Він йде з родичами позаду. Повернувшись із півдороги, вони через 3 дні знайшли Ісуса в Єрусалимському храмі.
Батьки вельми дивувалися, бо Ісус сидів серед вчених людей, серед вчителів, священиків, книжників і не тільки слухав їх уважно, а й запитував їх і Сам відповідав на їхні складні запитання. Незвичайний, непересічний, винятковий, небувалий, неймовірний, рідкісний розум Ісуса і Його аргументовані, ясні та справедливі відповіді викликали у всіх неабиякий подив.
Це перша бесіда Ісуса, що ретельно описана Святим Євангелістом Лукою (Лк. 2. 41 – 52).
19.2. Вступна проповідь Євангелії
У своїй земній діяльності Ісус Христос теж часто виголошував проповіді, причому з перших днів Свого служіння, як про це пише Святий Євангеліст Марк: «А коли Іван був виданий, то прийшов Ісус до Галілеї і проповідував Божу Євангелію, і говорив: «Збулися часи, – і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Мр. 1. 14 – 15).
Навіть ця коротенька проповідь Ісуса містить великий і глибокий зміст.
По-перше, Ісус цими словами сказав, що збулися часи і прийшов час, призначений Господом Богом, для приходу Месії, Котрого так всі чекали, починаючи з старозавітних часів. Отже, Божий план звершився.
По-друге, наблизилося Царство Боже. Вчення про Царство Боже – це суть благовісті Ісуса Христа. Окрім цього, тут йдеться, що Ісус як Цар, Син Божий і Син Людський розгорне земну діяльність як Верховний Владика, керуватиме Своїм творінням.
По-третє, як каже Ісус, наступали часи для людей прийняти правильне рішення. Й Ісус у цій проповіді закликає до єдино правильного рішення: «Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Мр. 1. 15).
Це означає, що люди цілковито повинні віддати себе істинній, а не помилковій вірі. Адже тільки ті, що увірують у Євангелію (Благу вість) будуть удостоєні Царства Божого.
19.3. Проповіді Ісуса Христа у Галілеї
Проповідування Ісуса у Галілеї ретельно висвітлює євангеліст Марк (Мр. 1. 35 – 39). Він пише, що у над ранком, коли ще було темно (близько 4 годин удосвіта) Ісус прокинувся і пішов у самітне місце й там молився. А було це у неділю після напруженого й важкого суботнього дня.
На світанку до будинку, де ночував Ісус, прийшло багато людей, щоб послухати Його та лікуватися, але Ісуса вже не було вдома.
Тоді Симон Петро та інші учні квапливо пішли услід за Ісусом. Вони знайшли Ісуса й повідомили Йому, що прийшло багато людей і Його усі шукають. А Ісус каже учням: «Ходімо в інше місце, – до поселень та довколишніх міст, щоб там проповідувати, бо для цього Я прийшов» (Мр. 1. 38).
Далі Марк пише, що Ісус пішов і проповідував у їхніх синагогах по всій Галілеї (Мр. 1. 39). Ці проповіді тривали кілька тижнів.
19.4. Проповідь Ісуса Христа в Назареті
Це було в кінці 31 року після Різдва Христового. Коли Ісус зцілив сина царедворця, Він відправився до Назарету. Була субота й Ісус увійшов у синагогу.
Служіння у синагозі проводив священик. А у відповідний час відправи за звичаєм комусь із присутніх на Службі треба було читати й тлумачити Священне писання. Читати Священне писання дозволялося кожному єврею, хто знав Святе Письмо і виявляв бажання читати його на Службі.
І ось цього суботнього дня після вступних молитов у синагозі прийшов час читання й тлумачення писання. Ісус встав зі Свого місця і виявив цим бажання читати. Йому подали книгу пророка Ісаї. Ісус розкрив її та знайшов це місце, де було написано: «На мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4. 18 – 19).
Закінчивши читання цього тексту, Ісус закрив книгу пророка Ісаї, віддав її слузі синагоги та сів.
Всі присутні повернули очі на Ісуса з напруженою увагою й розмірковували, що ж скаже Ісус, як розтлумачить Він народові цей уривок із книги пророка Ісаї, який Він тільки-що прочитав.
Ісус почав тлумачити й каже: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» (Лк. 4. 21). Себто проповідь Ісуса містила пояснення того, що все написане пророком Ісаєм здійснилося на Ньому.
Вірні, що були в синагозі, дивувалися словам благодаті й солодкої промови, що линула з уст Ісуса, але, на жаль, народ був далекий від віри у сказане Ісусом. Люди мотивували своє невірство тим, що вони з малих років знали Ісуса як просту, убогу людину. Й звичайно, люди подумки бажали, щоб Ісус на їх очах звершив якесь диво.
Господь зрозумів їх думки й каже: «Звичайно, ви скажете Мені приказку: «Лікарю, – оздоров самого себе! Зроби тут, у Вітчизні Своїй, те, що, чули ми, Ти творив у Капернаумі. Правду кажу вам: жоден пророк не приймається у Вітчизні своїй» (Лк. 4. 23 – 24). Це було відповіддю на перші помисли людей.
А щодо чуда, то Ісус сказав людям, що воно твориться не для показу, а з милосердя до бідних, й, до того, для тих, котрі достойні цієї милості.
Далі продовжив Ісус: «Багато вдовиць було в Ізраїлі у часи Іллі, коли на три роки й шість місяців було зачинене небо, тому голод великий панував на цій землі. Але до жодної з вдовиць не був посланий Ілля, а лише до овдовілої жінки Сарепти Сидонської. Багато було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, але жоден з них не зцілився і не очистився, крім Неємана Сиріянина» (Лк. 4. 24 – 27).
Почувши це, назаретські євреї, що були у синагозі, розгнівалися, роз’ярилися. Вони встали, вивели Ісуса з міста до вершини гори і хотіли скинути Ісуса додолу у безодню. Але Господь не допустив довести Себе до краю прірви. Він зупинився і пройшов через цей натовп із такою небесною величчю, що ніхто не зміг й доторкнутися до Ісуса.
З цих пір Ісус залишив Назарет й вибрав місцем Свого перебування Капернаум. Й це місто Капернаум стало відоме як місто Ісусове.
19.5. Розмова Ісуса Христа з Никодимом
В Єрусалимі жив знаменитий законовчитель, фарисей і юдейський верховода Никодим. Никодим був членом синедріону, що нараховував 70 членів. Він був вражений чудесами, промовами і повчаннями Ісуса Христа, щиро симпатизував Ісусові. До Спасителя його притягало серце, він увірував в Ісуса, але Никодим боявся про людські очі, щоб його не осудили, не висміяли, як фарисея, погляди якого не зійшлися з поглядами інших фарисеїв.
Через те Никодим прийшов до Ісуса Христа вночі, потай від усіх, щоб про це не довідалися інші фарисеї та юдейські верховоди, котрі не любили Ісуса (Ів. 3. 1 – 21).
Никодим хотів переконатися, чи справді Ісус прийшов від Бога, як Учитель і як Спаситель та Месія, бо, як знав Никодим своїм розумінням, ніхто на світі не може чинити таких чудес, які творить Ісус, якщо Бог не буде разом з Ним. Никодим цікавився також тим, кого Ісус прийме у Своє Царство і що потрібно зробити людині, щоб увійти в Його Царства?
На це запитання Ісус відповів Никодимові:
– По-правді, по-правді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори (знову), то не може побачити Божого Царства» (Ів. 3. 3).
Цієї відповіді Никодим не зрозумів і його дивувало, як людина може народитися знову, згори, коли вона вже є стара, бо живе певну кількість літ. Хіба може вона знову увійти до утроби своєї матері та знову народитися.
Але Ісус говорив Никодимові не про звичайне, тілесне народження, а про духовне. Ісус Спаситель говорив про те, що людині треба змінитися, зробитися цілком іншою у своїй душі, більш досконалою, більш милосердною, цебто народитися духовно новою. Й таке, по суті, нове народження може відбутися за силою та волею Божою, завдяки Божій ласці, через Божу благодать.
Ісус сказав це такими словами:
– Коли хто не народиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Не дивуйся тому, що Я тобі сказав: Вам необхідно народитися згори. Вітер віє, де хоче, і його голос ти чуєш, та не знаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває з кожним, хто від Духа народжений.
«Народитися з води» означає народитися через хрещення, а «народитися від Духа» означає, що під час хрещення Дух Святий має зійти на людину.
Адже людина, котра народилася тільки від земних батьків, залишається такою ж грішною, як і її земні батьки, себто вона не гідна Царства Божого. А коли людина охрестилися і під час хрещення вона отримує Ангела Хоронителя та на неї сходить Святий Дух, тоді ж ця людина стає чистою від гріхів, освячується, стає святою до першого гріха після хрещення. І під час хрещення відбувається надзвичайна переміна в душі людській, чого нам грішникам не зрозуміти, бо це є Божа справа, якої нам не збагнути.
І Никодим цього не зрозумів, бо питав «Як це може статися?», через що Ісус сказав йому: «Ти – учитель ізраїльський, то чи ж ти цього не знаєш?».
Після цього Господь пояснив Никодимові, в чому помилялися євреї стосовно Його приходу на землю. Вони думали, що Месія буде простою людиною й переповненою Божою силою. Проти такої хибної думки Ісус сказав: «Ніхто не сходив на небо, тільки Син Людський з неба зійшов і є на небесах!».
Іншими словами, Ісус сказав Никодимові, що Він прийшов на землю постраждати і вмерти за людей, зійти не на царський престол, а на хрест. Адже, так, «як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить бути піднесений Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав життя вічне. Бо Бог так полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.
Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але, щоб через Нього світ спасся, перемінився на краще і врятувався.
Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив і Ім’я Єдинородного Сина Божого.
Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більше полюбили, ніж світло, – й лихі були їх вчинки!
Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганені вчинки його.
А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявилися, бо вони зроблені з Богом» (Ів. 3. 14 – 21).
Отже, так як Мойсей повісив на дерево мідного змія, щоб врятувати від смерті вжалених отруйними зміями євреїв, так само буде піднесене хресне дерево Ісуса – Сина Людського, щоб кожен віруючий не загинув, а мав життя вічне. Бог так любить світ, що Сина Свого послав на страждання і смерть для нашого спасіння. І спасіння кожного з нас прийде через віру у Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Вірувати можуть всі – і юдеї, і язичники, і всі народи світу, тому Царство Боже відкрите для всіх, хто бажає туди потрапити.
Життя вічне – це якісно нове життя, котре робиться на землі надбанням віруючих, і цього життя вони не втратять на віки вічні.
Ця бесіда Ісуса Христа з Никодимом настільки глибоко вразила фарисея Никодима, що він зробився послідовником Ісуса, таємним учнем Ісуса Христа, хоч й продовжував це скривати від юдеїв.
Отже, після цієї теологічної та філософської бесіди Ісуса Христа з членом синедріону, фарисеєм Никодимом, Никодим став таємним учнем Ісуса. Він весь час палко, хоча й скрито, співчував Ісусові на всьому трудному і тернистому земному шляху Господа. Попри те, пізніше Никодим знайшов у собі мужність відкрито захищати Ісуса в синедріоні. Його навіть фарисеї дорікали: «Невже і ви підманулися?».
А коли Никодим вдруге заступився за Христа, то знову фарисеї звинуватили його, єхидно запитавши: «…Чи ти не з Галілеї? Поглянь і побачиш, що з Галілеї не приходить пророк».
Серед тих, хто знімав розіп’ятого Ісуса з хреста, був і Никодим, який приніс близько 100 літрів суміші зі смирни і алое (Ів. 19. 39).
19.6. Бесіда Ісуса з самарянкою
Ісус Христос зі Своїми учнями повертався з Юдеї в Галілею і проходив Самарією, поблизу міста Сихем (інша назва – Сихар; сьогодні це місто Акара або Тель-Валат). На південь від цього міста були поля патріарха Якова, які він дав своєму синові Йосипові. Й там була криниця, яку ще викопав сам Яків.
Було це в обідній час, близько шостої години (це біля 12 години дня), тому учні Ісусові пішли у місто, щоб купити там їжі. А Ісус Христос втомився у дорозі й сів біля криниці, щоб відпочити.
Якраз у цю пору з міста прийшла до криниці одна жінка самарянка, щоб набрати води. Ісус каже їй:
– Дай напитися Мені!
Ці слова надзвичайно здивували самарянку. Адже в ті часи юдеї ворогували з самарянами і не розмовляли з ними. До того ж, за звичаями цих часів, чоловікам взагалі заборонялося вступати в розмову з незнайомою жінкою, тим більше юдеєві з жінкою-самарянкою. За тамтешніми законами, юдей повинен був мучитися від спраги й навіть померти, аніж порушити це правило. Мало того, якщо юдей напився б води з глечика самарянки, то він зразу ж ставав церемоніально нечистим. Ось чому самарянка так здивувалася й сказала:
– Як же Ти, юдей, просиш пити в мене, самарянки? Адже юдеї навіть не розмовляють із самарянами, ворогують й не сходяться з ними.
Ісус каже самарянці:
– Як би ти знала, який дар Божий, яку ласку послав тобі Бог у цій зустрічі з Тим, хто розмовляє з Тобою, то Ти б сама прохала у Нього, щоб Він тобі дав живої води.
Тут «живою водою» Ісус назвав Своє Божественне Вчення. «Жива вода» є також символом Святого Духа. Адже так , як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його вчення («Жива вода») веде до вічного життя.
Самарянка, безперечно, не зрозуміла цих слів Господа і думала, що Він говорить про звичайну, джерельну воду з колодязя, яка у юдеїв називається «живою» водою (з гебрайського «жива вода» – це джерельна вода). Через те самарянка з подивом запитала Ісуса:
– Пане, звідки у Тебе взялася жива вода (джерельна – на думку самарянки), якщо криниця глибока, а черпака у Тебе немає. Невже Ти більший від батька нашого Якова, який викопав нам цю криницю, сам з неї пив, і діти його пили, і худоба його пила?
Ісус пояснив жінці-самарянці:
– Кожен, хто п’є цю воду, знову, ще і ще захоче її пити. А хто буде пити цю живу воду, яку Я йому дам, той не знатиме спраги ніколи, бо ця вода, яку Я дам, зробиться у ньому джерелом води, що тече у життя вічне.
Але самарянка і цих слів не урозуміла й попросила:
– Пане! Дай мені цієї води, щоб я пити не хотіла і щоб не приходила сюди за водою.
Ісус, намагаючись втовкмачити самарянці Своє Вчення, каже їй:
– Іди додому, та поклич сюди свого чоловіка й приходь разом з ним.
А жінка повідомляє:
– Чоловіка я не маю.
Тоді Ісус сказав їй:
– Ти правду сказала, що у тебе немає чоловіка, бо у тебе було п’ятеро чоловіків. А той, хто з тобою тепер, не твій чоловік. Тут Ісус хотів показати Свою Божественність, що Він все знає і про кожного Йому відомо.
Самарянка вражена всевіданням Ісуса Христа, що викрив все її гріховне життя, аж тепер зрозуміла, що вона розмовляє не з простою людиною, а з Надприродною Людиною, й каже Ісусові:
– Бачу, Пане, що Пророк Ти. – І самарянка показала на гору Гаризин, де виднілися руїни зруйнованого самарянського храму, і каже Ісусові: – Наші батьки поклонялися Богові ось на цій горі, а ви, юдеї, твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно поклонятися Богові.
Запитавши це, самарянка хотіла дізнатися правди щодо давньої суперечки між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба більш угодна Богові.
Ісус відповів самарянці таке:
– Повір, жінко, Мені, що настають часи, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі ви не будете вклонятися, бо ви не знаєте, чому кланяєтеся. Адже, до цього часу тільки в юдеїв була істинна віра, лише у юдеїв Богослужіння проводилося правильно, угодне Богові. Але вже настав час, коли істинні богомільні люди поклонятимуться Отцеві в дусі та в правді, бо таких прихильників Бог Отець шукає Собі. Бог є Дух, Дух невидимий і безтілесний, тому всі люди, котрі поклоняються Богові повинні поклонятися Йому в дусі, істині та правді.
Це пояснення треба розуміти так, що Богові угодна така істина і служба, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не формально, самим лише тілом, зовнішніми знаками чи словами, сказаними про людське око, не від душі, а Богові угодна глибока і щира віра людини всією її сутністю, всією душею, всім серцем, всім переконанням, себто істинна віра в Бога, коли Бога люблять і шанують всіма своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.
Тут Ісус, мабуть, вказує, що наступить Його мученицька смерть, а опісля почнеться нова ера, ера Божественного домобудівництва, вік Христової Церкви і храми чи то на горі Гаризин, чи на горі Сіон перестануть бути центрами поклоніння Богові, а у кожному поселенні будуть святі Божі церкви чи храми, чи собори, чи костели та інші святі Божі споруди.
В цих словах Ісуса самарянка почула нове вчення й сказала Ісусові:
– Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос. І от коли Він прийде, то все розповість нам, навчить нас усьому.
А Ісус каже жінці-самарянці:
– Месія, Христос – це Я, Який розмовляє з тобою.
На жаль, святий Євангеліст Іван не описує з якою радістю, піднесенням й натхненням вразила жінку ця блага вістка, бо в цей час повернулися учні Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Учні, до речі, коли прийшли, то дивувалися, що Ісус розмовляв із жінкою-самарянкою. А це вказує на їх неповну духовну зрілість на той час, але жоден з учнів не запитав Ісуса, про що Він говорив зі самарянкою, чи чого вона хотіла.
Самарянка в цю мить залишила свого глечика і прудко побігла до міста. Там вона почала розказувати людям:
– Люди, йдіть хутко й побачите Того Чоловіка, Який все знає і розказав мені всю правду про мене, про все, що я вчинила. Чи ж Він не Христос?
І багато людей прийшло з міста до Ісуса Христа, Який ще був біля криниці (Ів. 4. 4 – 30).
Тим часом учні благали Ісуса:
– Учителю, їж!
Ісус відповів апостолам:
– У мене є їжа, якої ви не знаєте.
Тоді учні почали шепотом перепитувати один одного:
– Хіба хтось приніс Йому їсти?
Учні, безумовно, помітили велику переміну в Ісусі. Коли вони Його залишали біля криниці, Ісус був голодний, втомлений, Його мучила спрага. Від радості того, що у Ісуса прибуває все більше прихильників, Він навіть забув про їжу.
Ісус, почувши учнів, пояснив:
– Моя їжа є чинити волю Отця, Котрий послав Мене, щоб звершити Його справу. Чи не скажете ви, що через чотири місяці настануть жнива? А Я кажу вам гляньте ввись і гляньте на ниви (в цю мить натовп людей-самарян із міста йшов до Ісуса Христа), як вони вже дозріли й встигли до жнив (себто охоче бажають бачити, слухати і прийняти Спасителя – Ісуса Христа). А хто жне, той отримує нагороду та збирає врожай в життя вічне, так що сіяч і жнець разом радітимуть. І про це є дуже правдива поговірка «Один сіє, інший жне». Я посіяв і послав вас жати те, над чим ви трудилися: інші працювали, а ви увійшли до їхньої праці (Ів. 4. 31 – 38).
У цей час із міста Сихема прийшло багато самарян. І багато з них увірували у Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Цьому, безумовно, сприяло свідчення жінки-самарянки, яка розказала людям, що Ісус розказав їй все, що вона вчинила.
Вірні просили Ісуса, щоб Він побув у них. Ісус пробув з ними ще два дні, вчив їх, проповідував, зцілював. Ще більше людей ввірували в Ісуса. Люди навіть казали жінці-самарянці, що вони вже не за її словами вірують в Ісуса, а самі чули й пізнали, що Ісус Христос справді істинний Спаситель світу (Ів. 4. 39 – 42).
Звідти через два дні Ісус з учнями пішов в Галілею.
А самарянка, яка розмовляла з Ісусом Христом біля Якової криниці решту свого життя присвятила проповідям Євангелія Христового. У 66 році після Різдва Христового ця самарянка постраждала за Христові віру. Противники Христа мучили її та кинули у криницю, де ця ж самарянка на ймення Фотина (Світлана) закінчила своє земне життя.
Як бачимо із цієї розмови Ісус з Юдеї йшов у Галілею. Туди було дві дороги. Ця дорога, якою йшов Ісус була найкоротшою, але юдеї через свою ненависть до самарян не ходили цією коротшою дорогою. Вони ходили довшим шляхом, так званою східної дорогою, що простягалася через Перею, східніше ріки Йордан. Але Ісус, як бачимо, всупереч традиціям вибрав дорогу через ворожу для юдеїв Самарію, бо Ісус повинен був реалізувати план Божий – знайти і врятувати тих, що були гнані й відкинуті юдеями як люди, від яких юдеї відвернулися.
Самарія, як нам відомо, розташовувалася у центральній частині Палестини. Вона межувала на півдні з Юдеєю, на півночі з Галілеєю. Як і Юдея та Галілея, Самарією керував римський намісник.
Жителів Самарії можна назвати наполовину євреями. Релігія самарян відкололася від іудаїзму й, безперечно, включала деякі елементи іудаїзму. Самаряни, як і юдеї, очікували приходу Месії, але самаряни відкидали всі старозавітні Писання, окрім п’ятикнижжя Мойсея. Через те, на погляд самарян, Месія повинен був бути схожий на Мойсея, котрий прийде і вирішить всі їх проблеми. Центр богослужіння самарян знаходився на горі Гаризин. Ось чому між юдеями та самарянами була ще ворожнеча на релігійному ґрунті.
З цієї пригоди яскраво видно Божественну і Людську природу Ісуса Христа. Як Людина Ісус Христос втомлювався, відчував спрагу, біль, голод, а як Бог Ісус Христос був всезнаючий, адже все розказав про самарянку, і був всемогутній.
Фраза «Месія, Христос – це Я, Який розмовляю з тобою» є саморозкриттям Ісуса Христа перед самарянкою, чого Ісус ніколи не робив у Галілеї та Юдеї, де Він називав себе Сином Людським. Мабуть це пов’язано з тим, що юдеї надавали приходу Месії політичного змісту. Самарянська жінка, безумовно, була далека від політичних амбіцій, характерних, наприклад, націоналістам – зілотам. Ось чому Ісус розкрив Себе повністю самарянці.
Таким чином, у розповіді Ісуса Христа з самарянкою Ісус оповів істину про Себе та Своє Вчення, а також розвіяв спірні думки між юдеями та самарянами щодо правдивості їх релігій.
19.7. Нагірна проповідь Ісуса Христа
Ісус Христос зійшов з апостолами з вершини гори і став на рівнині. Тут чекало його багато учнів, послідовників, а також безліч люду, що зібрався звідусіль – з Галілеї, Десятимістя, Єрусалиму, Юдеї, Зайордання, Сирії та з інших місць. Люди прийшли послухати Ісуса Христа, бо слава про Нього розійшлася у різні країни, міста і села, а також зцілитися від різних хвороб. Усі жадали доторкнутися до Спасителя, тому що від Нього виходила цілюща сила.
Оскільки зібралося надзвичайно багато народу, Ісус Христос вийшов на підвищення гори, сів і почав промовляти до народу. Ця проповідь Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа називається Нагірною.
Нагірна проповідь зачіпає багато злободенних питань і проблем людського життя. У ній можна виділити такі розділи або частини: 1) заповіді блаженств; 2) взаємозв’язок Новозавітного закону зі Старим завітом; 3) завдання апостолам; 4) не гнівайтеся на свого ближнього; 5) про пожадливість, перелюб та розлучення; 6) не присягайтеся; 7) не противтеся злому; 8) любіть і ближніх, і ворогів своїх; 9) про милостиню; 10) про молитву; 11) прощайте ближньому своєму; 12) про піст; 13) складайте собі скарби на небі; 14) надійтеся на Бога; 15) не судіть своїх ближніх; 16) усе потрібне просіть у Отця вашого Небесного; 17) ходіть вузькою дорогою; 18) стережіться фальшивих пророків; 19) чиніть волю Отця вашого Небесного; 20) не будуйте на піску; 21) прикінцевий опис Нагірної проповіді.
Спершу Ісус охарактеризував, якими повинні бути Його учні та всі християни. Як вони повинні виконувати Закон Божий, щоб здобути блаженне, тобто радісне і щасливе, життя вічне у Царстві Небесному. Для всіх нас Ісус виголосив дев’ять заповідей блаженств, або заповідей благої вістки, доброї звістки, доброї новини, євангелії.
19.7.1. Заповіді блаженств
Ісус, говорячи хто блаженний, вказав нам праведні шляхи і діла, через які ми можемо увійти до Царства Небесного, тобто до Царства Божого.
1. «Блаженні (найщасливіші) вбогі духом (смиренні), бо їх є (їм буде дано) Царство Небесне» (Мт. 5. 3).
Цими словами Ісус вказав, що ті люди, які відчувають та усвідомлюють свої гріхи, які розуміють свої недоліки, жаліють про те, що грішили, ті люди, що пам’ятають про те, що самі без Бога не можуть зробити нічого доброго, тому нічим не хваляться, нічим не пишаються ні перед Богом, ні перед людьми, ті люди є смиренні та найщасливіші, бо у майбутньому їх чекає найрадісніше та найщасливіше вічне життя у Царстві Небесному.
2. «Блаженні (найщасливіші) засмучені (ті, що плачуть від гріхів своїх), бо будуть втішені (утішаться)» (Мт. 5. 4).
Ісус каже, що ті люди, котрі сумують, бідкаються, плачуть через те, що грішили, глибоко переживають й усвідомлюють свої недоліки, огріхи і прогрішення, цим людям Господь простить гріхи. Цим людям Господь дасть втіху ще на землі й ці люди втішаться і будуть найщасливішими та найрадіснішими, бо вічно житимуть у Царстві Божому.
3. «Блаженні лагідні (тихі), бо вони успадкують (отримають у володіння) землю» (Мт. 5. 5).
Ті люди, які лагідні, терпеливо переносять всілякі злидні, бідність, убогість, не скривджують Бога, не звинувачують Бога при цьому, не винять Господа у своїй убогості, а смиренно терплять різні кривди і образи від людей, що їх оточують, чи з якими вони працюють, чи живуть у сім’ї, а також не сердяться на них, ті люди успадкують Небесне житло. Вони успадкують нову (оновлену) землю у Царстві Божому. Ці люди будуть вічно жити у Царстві Небесному й користуватимуться всіма благами цього Царства, себто отримають у володіння землю Царства Небесного.
4. «Блаженні голодні, що прагнуть праведності (ті, що бажають правди й безгрішності), бо вони наситяться (будуть оправдані)» (Мт. 5. 6).
Ті, кого мучить спрага за праведністю, ті, що жадають правди від усього серця, як ті голодні, що жадібні до хліба, як ті спраглі води просять, ті, що просять Бога, щоб Він очистив їх від гріхів і допоміг їм жити праведно, ті, що бажають виправдатися перед Богом, то бажання цих людей сповниться, вони будуть оправдані, себто наситяться тим, чого бажають.
5. «Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані» (Мт. 5. 7).
Милостиві – це такі люди, у яких добре серце, які співчувають іншим, переживають страждання інших, це ті, що завжди допомагають ближньому усім, чим можуть, сприяють ближнім своїм стати добрішими, це ті, що допомагають всім, хто потребує їхньої допомоги. Ці милостиві люди будуть помилувані Богом. Їм Господь дасть особливу ласку. Ці люди отримають велику нагороду на небесах.
6. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5. 8).
Чисті серцем – це такі люди, які остерігаються поганих вчинків та душу свою намагаються зробити чистою. Вони охороняють себе від поганих, непристойних думок та бажань. Ці люди близькі до Бога і відчувають Господа душею. Такі люди у майбутньому вічно перебуватимуть з Богом і бачитимуть Господа в Царстві Небесному, оскільки вони чисті серцем у своєму земному житті.
7. «Блаженні миротворці, бо вони називатимуться синами Божими» (Мт. 5. 9).
Миротворці – це люди, які зі всіма живуть мирно, дружелюбно. Вони не люблять жодних сварок і стараються інших мирити один з одним. Ці люди уподібнюються з Сином Божим, Який є прибічник Божого правосуддя і прийшов на землю, щоб примирити людину, що згрішила. Ці люди, миротворці, будуть названі синами Божими, або дітьми Божими, й вони будуть особливо близькі до Бога.
8. «Блаженні гонимі за праведність, бо їх є Царство Небесне» (Мт. 5. 10).
Гонимі за праведність – це такі люди, які так люблять жити по справедливості, за законами Божими і дотримуватися Десяти Заповідей Божих, що через цю праведність вони терплять і переносять усілякі гоніння, злигодні, біди, знущання, приниження. Але, не зважаючи на цей їх статус, ці люди нічим не зраджують праведності й продовжують жити так як заповів Господь. За це праведні здобудуть Царство Небесне.
9. «Блаженні ви, коли ганьбити і гнати вас будуть, коли облудно (неправдиво) будуть наговорювати на вас всяке лихе слово і ширитимуть лиху славу ради Мене. Радійте і веселіться, бо велика нагорода вам на небесах. Бо так гнали пророків, що були перед вами» (Мт. 5. 11 – 12).
Тут Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос каже, що якщо вас будуть ганьбити, якщо над вами будуть знущатися, якщо вас будуть сварити, безчестити, якщо вас будуть утискувати, якщо на вас будуть ширити наклепи, якщо вас будуть обмовляти, якщо про вас будуть розповсюджувати неправду і всяку лиху славу, то ви не сумуйте, а терпіть, бо Бог Великий і Справедливий Суддя, Який справедливо розсудить вчинки одних і других. Вас за це Господь винагородить й ви здобудете Царство Небесне, тому радійте і веселіться, бо матимете життя вічне на небесах.
Й тут Ісус Христос нагадує нам, підбадьорює нас, що пророки теж йшли таким тернистим шляхом, але витримували всі гоніння ради того, щоб виконати те, що їм призначив Бог.
Ці дев’ять Заповідей Блаженств мають надзвичайно велике значення для праведного життя християнина. Вони мають велику цінність і доповнюють Десять Заповідей Божих.
19.7.2. Взаємозв’язок Новозавітного закону зі Старим завітом
Виклавши Заповіді блаженств, Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос на схилах зеленої та квітучої гори, що прилягає до Галiлейського моря, дав нам Новозавітній Закон Любові.
Нагірна проповідь відбувалася прекрасного ясного весняного дня. З Галiлейського моря тихо віяв прохолодний, підбадьорюючий вітерець. І цей Новозавітний Закон повсякденного людського життя є благодатною силою і втіхою для кожного з нас, тому що ми отримали Канон правди і віри, Закон Божественної любові й благодаті, ключ для нашого спасіння і спасіння світу та до життя вічного у Божому Царстві.
Треба підкреслити, що ще у Старозавітні часи у пустелі на горі Сінай Господь Бог через пророка Мойсея дав людям Закон – Десять Заповідей Божих. Але на жаль, люди не дотримувалися Десяти Заповідей Божий і настільки грішили, що Господь послав на землю Сина Свого Єдинородного, щоб врятувати нас і врятувати нашу планету, врятувати світ.
Й зараз Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос дає нам в додаток Дев’ять Заповідей блаженств. Це не означає, що ми повинні забути Десять Заповідей Божих. Ми повинні дотримуватися їх і надалі та не забувати Дев’ять Заповідей блаженств, що прозвучали у Нагірній проповіді Ісуса Христа. Адже як пише євангеліст Матвій «Ісус Христос прийшов не порушити Закон, а виконати» (Мт. 5. 17), тому Новозавітній Закон не руйнує Старозавітного Закону. Вони взаємодоповнюють один одного і є єдиним цілим і Повсякденним Законом для кожної земної людини.
«Хто ж порушить одну з найменших цих Заповідей та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім, а хто виконає всі Заповіді та й людей так навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. А коли праведність ваша не буде рясніша, ніж у книжників та фарисеїв, то не увійдете в Царство Небесне» (Мт. 5. 19 – 20).
Але Ісус Христос продовжував Свою Нагірну проповідь. Далі Він виклав завдання апостолів.
19.7.3. Завдання апостолам
Так як сіль запобігає псуванню харчових продуктів, так й учні Ісуса Христа повинні охороняти світ від руйнування його злом. Через те учні Ісуса такі ж цінні для світу, як й сіль, але в духовному розумінні. Якщо сіль, себто учні, псуватимуться, цебто відійдуть від Вчення Господнього й неправильно навчатимуть, то впадуть безмежно низько (до сатанинського пекла) не тільки учні, а й народ неправедний.
«Ви світло для світу» – називає учнів Ісус. А світло очищує від всякої нечисті, від хвороботворних мікроорганізмів. Світло показує шлях. Отож ви повинні випромінювати світло для інших, що в темноті, й показувати їм вірний шлях до спасіння. Й тоді вплив людей, що стануть на праведний шлях, буде настільки явний і яскравий, як ясно буде видне місто, що знаходиться на вершині гори, або як яскраво горить свічка, прикріплена на світильнику.
«Ваше світло нехай світиться перед людьми», і щоб люди бачили ваші добрі діла, і щоб люди прославляли Отця вашого Небесного.
Адже той, хто твердо стоїть у Божій праведності у вірі в Бога, той, хто має з Богом близькі духовні взаємостосунки, як дитина з улюбленим батьком, той отримає Царство Небесне (Мт. 5. 13 – 16).
19.7.4. Не гнівайтеся на свого ближнього
Переглядаючи фарисейські традиції, Ісус Христос нагадує, що у давнину казали: «Не вбивай, а хто вб’є, то підпадає він судові». Слова «не вбивай» є у Заповідях Божих, себто у Законі Мойсеєвому. І фарисеї так вчили, що вбивця – це той, хто позбавляє життя іншої людини, від себе додам, у тому числі той, хто призупиняє або спонукає до позбавлення внутрішньоутробного життя, роблячи аборт.
Але, як нагадує Христос, у заповіді цій мається на увазі не тільки здійснення акту вбивства й цей внутрішній стан людини (гнів, ненависть, злоба тощо), який у кінці кінців спонукає її до вбивства.
Через те кожен, хто гнівається на брата свого, насміхається з нього, ображає його, обзиває його – ледар, нікчемний, блазень, виродок, пустий, дурний, той вже грішний і підпадає судові й врешті-решт потрапить до гієни вогняної – до місця мук для грішників.
Слово «гієна», мабуть, походить від назви долини Гінном, котра знаходилася на південь від Єрусалиму і де спалювали все міське сміття.
Згадані гріховні почуття треба долати. Брати, себто всі люди, повинні миритися поміж собою, не важливо, чи це з ініціативи того, хто образив, чи того, кого образили. Без цього, якщо й ви принесете дари на жертовник Господу, то це принесення буде даремне. Спершу треба помирися з братом своїм, а потім приносити свій дар у жертву.
Ви повинні швидко миритися з своїм супротивником, ще коли йдете дорогою до судді треба у мирі та спокої завершити свій конфлікт. Якщо ви цього не зробите, то суддя відправить винуватця у в’язницю. А з в’язниці можна й не вийти, поки не віддаси, як розплату за скоєне, останнього шеляга, тобто дрібної монети вартістю 1/4 римського аса чи дві лепти (Мт. 5. 21 – 26).
19.7.5. Про пожадливість, перелюб та розлучення
Далі Ісус нагадує: «Ви чули, що сказано: «Не чини перелюбу» (Мт. 5. 27). І так казали фарисеї, суто викриваючи сам процес перелюбу як дію. Але ж кожен перелюб, як відомо, спершу починається у розумі людини, в її голові, в її уяві, в її серці. Там зароджується гріх, аж тільки пізніше він проявляється у дійстві, себто у фізичній подружній зраді та перелюбі. Це вказують нам слова Ісуса: «А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться з пожадливістю, той уже вчинив з нею перелюб у серці своїм» (Мт. 5. 28).
Далі Ісус навчає: «Коли праве око твоє спокушає тебе, його виколи і викинь; бо краще тобі, щоб загинув один з твоїх членів (органів), аніж щоб все твоє тіло вкинули до гієни вогняної.
А якщо правиця (права рука) твоя спокушає тебе, то відітни (відрубай) її та викинь; бо краще тобі, щоб загинув один з твоїх членів (органів), аніж щоб все твоє тіло вкинули до гієни» (Мт. 5. 29 – 30).
Тут не треба хибно розуміти, що буцімто Ісус закликає до калічення, членування чи розчленовування тіла. Це тільки нагадує людям, що, наприклад, сліпий може грішити у своїй уяві, в думках, у своїх уявних образах так само як і зрячий може грішити. А однорукий може грішити тією рукою, що залишилася у нього. Суть цих слів полягає у заклику до визволення свого тіла від внутрішнього спонукання, від внутрішніх мотивів до гріха, від визволення тіла від похоті. Тільки тоді матимемо шанс уникнути палаючої вогнем гієни.
Ось так розповів Ісус про пожадливість та перелюб. А стосовно розлучення Ісус сказав: «Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй розлучного листа. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той теж чинить перелюб» (Мт. 5. 31 – 32).
Як розуміти ці тези та чому Ісус торкнувся цього питання у Нагірній проповіді?
Річ у тому, що в Ісусові часи єврейська спільнота двояко відносилася до шлюбних розлучень.
Прибічники Гілеля вважали, що розлучення припустиме за будь-яких причин, а шанувальники Шемані припускали шлюбне розлучення лише за поважної причини. В той же час Господь Бог ясно вказує людям, що за Божим замислом шлюб нерозривний, а розлучення його неприпустиме.
Деякі вважають, що коли один з подружжя вчинить гріх перелюбу, то це є вагомою причиною розриву шлюбних стосунків. Інші вважають, що тут слід зважати на чотири варіанти перелюбу, або як зазначено у Євангелії «провини розпусти», для прийняття рішення щодо розлучення. До цих варіантів відносять:
1) єдиний випадок невірності у шлюбі;
2) невірність, що виявилася у період шлюбних заручин;
3) шлюб між близькими родичами;
4) постійна зрада в шлюбі.
Однак, не зважаючи на різні хибні думки, християнин повинен керуватися словами Ісуса Христа і старатися зберегти свій шлюб на все життя. Якщо ж так трапиться, що внаслідок зради і невірності в шлюбі можуть зруйнувалися взаємостосунки між чоловіком та жінкою, то розлучення припустиме.
19.7.6. Не присягайтеся
Цього питання торкнувся Ісус Христос у Нагірній проповіді тому, що фарисеї присягалися з всякої нагоди чи підстави. Вони присягалися небом і землею, Єрусалимом, своєю головою, правда, фарисеї Богом не присягалися і цим виправдовували свої присяги, бо вважали що вони не присягаються неправдиво.
Ісус сказав у Своїй проповіді, що в присягах немає потреби:
– А Я вам кажу не присягатися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо вона підніжки для ніг Господніх; ані Єрусалимом, бо це місто Царя Великого; не присягайся головою своєю, – бо навіть однієї волосинки на голові ти не можеш зробити білою чи чорною. Ваше слово хай буде: «так-так», «ні-ні», а що більше понад ці слова, то те від лукавого» (Мт. 5. 34 – 37).
Адже манера присягатися із-за найменшого приводу вказує на зіпсованість людського серця. Чим би ви не присягалися, це – погано, бо все чим ви присягаєтеся належить Богові – і небо, і земля, і ваша голова, – тому присягатися – гріх, присяга не угодна Богові.
Замість присяги повинна бути довіра людини людині. І якщо ви кажете «так» чи «ні», то це повинно й означати «так» чи «ні» й не потрібно присягатися.
Таким чином, всякі присяги, а тим більше псевдоприсяги, коли людина присягається, знаючи, що неправдиво присягається, бо не дотримається того, про що присягається, суворо заборонені і не Богоугодні, не прийнятні Богові. Бог суворо каратиме за такі присяги.
19.7.7. Не противтеся злому
Давним-давно був відомий принцип відплати чи помсти «Око за око і зуб за зуба». Цей принцип застосовувався людьми, щоб захистити невинного, щоб рівень покарання не був більший від рівня злочину.
Ісус же навчає, що цей принцип недоцільний, бо права невинних, по-перше, охороняються законом, як земним, так й Господнім, по-друге, праведні люди не потребують відстоювати свої права.
А для цього, щоб підтримувати мир на землі, – не противтеся злому: «І коли вдарить тебе хтось у праву щоку, підстав йому й другу щоку. А хто хоче тебе позивати до суду й забрати сорочку твою, віддай і свого плаща йому. А хто буде тебе силувати відбути подорожню повинність й нести щось на одну милю (1 миля дорівнює 1000 кроків), то іди з ним навіть дві милі. Хто просить у тебе щось, то дай йому, а хто хоче позичити в тебе – не відвертайся від нього, а позич» (Мт. 5. 38 – 42).
Ці слова навчають нас бути мудрішому від інших і уступати у всьому. А розсудить у всьому Господь, Який у свій час все розставить на свої місця: скривджений буде нагороджений, а злий буде засуджений. У всьому свій час і своє місце.
19.7.8. Любіть і ближніх, і ворогів своїх
Фарисеї, як відомо, вчили, що кожна людина повинна любити своїх ближніх, а ворогів Ізраїлю – ненавидіти. Навчаючи цього, фарисеї вважали, що ненависть послужить зброєю Божого Суду над їх ворогами.
Ісус Христос велить любити не тільки близьких своїх, а й усіх людей, які навіть образили вас чи скривдили вас, тобто любити і ближніх, і ворогів своїх. Ісус повчає: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, моліться за тих, хто вас переслідує, кривдить, гонить. Й тоді будете синами Отця вашого Небесного». Адже Отець наш Небесний любить всіх людей, не тільки добрих, а й злих, оскільки Бог велить сходити і сяяти сонцю Своєму над добрими і над злими, Господь посилає дощ на праведних і неправедних.
Отже, Господь любить всіх людей і радить нам:
«А коли ви любите тих, хто вас любить, то яка вам нагорода від того? Й те саме митники роблять!
А коли ви вітаєте тільки друзів своїх, то що ж особливого ви робите? Й так само погани роблять!
Отож, будьте досконалі, як й досконалий Отець ваш Небесний» (Мт. 5. 43 – 48).
Особливо слід підкреслити, поставити на перше місце чи наголосити цю думку Ісуса Христа, де Він каже, що якщо ви будете любити тільки тих, хто вас любить, якщо ви робитимете добро тільки тим, хто вам робить добро, якщо ви позичатимете тільки тим, від кого сподіваєтеся отримати назад, то за що Богові нагороджувати вас? Хіба не чинять цього ж і беззаконні люди? Хіба не чинять так і погани (язичники)? Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!
Це є основа основ всіх взаємостосунків між людьми. Це є Божественний зразок праведності, Божественний еталон праведності, оскільки Сам Бог є тим Еталоном на Який ми повинні рівнятися. Ми повинні уподібнюватися Богові, бути досконалими як Бог, себто бути зрілими і святими.
19.7.9. Про милостиню
Ісус Христос далі навчає, що ми завжди повинні робити добрі справи, причому кожну добру справу ми повинні робити не для хизування перед людьми, не для показу іншим, які ми добрі, не заради людської нагороди, а всяке добро ми повинні робити задля любові до Бога і задля любові до ближнього свого.
Ісус Христос особливо застерігає: «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб люди бачили вас; інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Отже, коли ви даєте милостиню, не сурміть, не трубіть, не розголошуйте поперед себе так, як це роблять лицеміри (це облудники й лукаві, які тільки вдають свою доброту, тільки прикидаються, що вони добрі) в синагогах і на вулицях, щоб хвалили їх люди.
Якщо ж ви даєте милостиню, то хай ваша ліва рука не знає того, що робить ваша права рука. Не хваліться сам перед собою, що ви вчинили добро – дали милостиню; забудьте про це. Хай таємна буде ваша милостиня. А Отець ваш Небесний бачить і знає всі ваші таємниці, Господь знає все, що в душі вашій коїться і задля чого ви даєте цю милостиню – чи від душі, чи від жалості, чи від співчуття до ближнього, чи задля помпезності й хизування собою. За будь-яких умов Господь Бог віддасть вам те, що ви даєте: якщо не тепер, то на останньому суді Своїм» (Мт. 6. 1 – 4). Добрі діла повернуться вам сторицею.
Не давайте милостиню так, як давали її фарисеї. Вони зі своєї благочинності влаштовували ледь не театральний показ, трубили про милостиню на вулицях і в синагогах, щоб показати які вони «праведні». Фарисеї помилялися, бо вони розраховували на подвійну нагороду: і від людей, і від Бога.
19.7.10. Про молитву
Якщо ви молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, котрі стають і моляться в синагогах та на перехрестях, лиш для того, щоб їх бачили люди. Не робіть молитву видовищем для людей, для публіки. Не перетворюйте молитву в акцію напоказ людям. Не демонструйте свою хибну праведність. Коли ви так молитеся, то ви звертаєтеся не стільки до Бога, скільки до довколишніх людей, у присутності яких ви молитесь.
Увійдіть до своєї комірчини, зачиніть двері та помоліться Отцеві своєму в тайні. Отець ваш бачить і чує таємне та віддасть вам явно.
Якщо молитеся, то не кажіть під час молитви зайвого, як ті погани, що думають ніби вони будуть вислухані за своє волемовство. Отож, не уподібнюйтеся поганам, бо Отець ваш Небесний знає, чого ви потребуєте і чого проситимете у Нього, ще до того, ніж ви висловите своє прохання у молитві.
Раніше молитви були довгі, повторялися багато разів. Ісус засудив цю фарисейську практику й навчив нас Господньої молитви. Ісус Христос велів нам молитися отак:
«Отче наш, Ти що є на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Бо Твоє є Царство, і Сила, і Слава навіки. Амінь» (Мт. 6. 9 – 13).
Так Сам Ісус Христос навчив нас молитися. Тут слід дати деякі пояснення. У деяких українських перекладах замість слова «насущний» пишуть «щоденний». Причому це не точний переклад, бо точніше є «насущний», що означає надістотний, на суть нам. Отже, не «щоденний», а «насущний».
У деяких давніх грецьких перекладах Євангелії відсутня фраза «Бо Твоє є Царство, і Сила, і Слава навіки. Амінь» (Мт. 6. 13), тому інколи без цієї фрази часто застосовують Господню молитву, але завершують її словом «Амінь». Амінь – це староєврейське слово, що означає «так, справді так, вірно».
19.7.11. Прощайте ближньому своєму
Навчивши присутніх Господньої молитви, Ісус Христос пояснює, наголошуючи, що «якщо ви людям простите прогрішення їхні, то Отець ваш Небесний простить і вам ваші прогрішення і гріхи. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогрішень і гріхів ваших» (Мт. 6. 14 – 15).
Тут Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос розкриває думку про прощення. Ісус говорить, що Господь прощатиме гріхи людини залежно від віри її. А вірна людина повинна прощати прогрішення, мимовільні необдумані висловлювання іншої людини, бо це є по-християнськи.
Якщо людина відмовляється прощати іншу людину, то така людина не може перебувати у спілкуванні з Богом.
Отже, прощайте ближньому своєму, не будьте злопам’ятними на неї, не озлобляйтеся на інших. Прощайте, і вам простять.
19.7.12. Про піст
Ісус Христос згадав у Нагірній проповіді й про піст. Це було зумовлене тим, що так звані праведні фарисеї, коли постили, то штучно створювали враження на людей, змінюючи своє обличчя, ставали сумніші, бляклі, поговорювали про буцімто високу духовність, себто все робили так, щоб люди бачили, що вони постять, загострювали увагу до себе і до свого посту.
Ісус Христос і тут підкреслює, що постити треба тайком, не показуючи людям, а Бог про це знатиме. Ісус сказав також, що «коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий» (Мт. 6. 17). Ці слова мають переносний, алегоричний, образний смисл. Змащування голови єлеєм є символом Святого Духа, а вмивання голови теж має те символічне значення, що людина під час посту очищається, стає чистішою, світлішою, розумнішою. У неї з’являються кращі думки і вона менше грішить.
Кожному, хто постить, Господь Бог віддасть сторицею.
19.7.13. Складайте собі скарби на небі
У цьому заклику Ісуса Христа мова йде про ставлення до земного багатства. Адже багатство є одним із показників праведності. Фарисеї, як відомо, гадали, що Бог любить багатих, бо він благословляє їх на матеріальне збагачення. Й тому вони накопичували багатство правдами і не правдами і не бачили в цьому гріха.
Ісус пояснює і просить: «Не складайте собі скарбів на землі». На землі ви легко можете позбутися вашого багатства, ваших скарбів. Їх може знищити міль та іржа. До них можуть підкопатися злодії та викрасти.
Ісус закликає: «Складайте собі скарби на небі!». Ці скарби вічні, їх ні міль, ні іржа не знищить, до них злодії не доберуться і не викрадуть.
«Бо де скарб твій, – там й буде серце твоє!» – навчає Ісус. Це треба розуміти так. Якщо ваше серце і розум тягнеться до земного збагачення, до земних скарбів, то вам ніколи не бачити Царства Небесного, а лише пекельні муки, а може ще й земні муки на засланнях та в’язницях за злодійство. Якщо ж ваше серце і розум тягнеться до духовного збагачення і до життя за Законами Божими, себто до скарбів на небі, то там й ви будете жити вічним небесним життям.
Людина, котра надмірно прив’язана до земного збагачення, не може жити небесним життям.
З цією проблемою зіткнулися фарисеї, бо у них був понижений «духовний зір», себто хворіли вони на «духовну сліпоту». Тому й Ісус каже, що «око – це світильник для тіла. І коли око твоє буде здорове, то й все тіло твоє буде світле. А коли око твоє було лихе (недобачало чи не бачило зовсім), то й все тіло твоє буде темне». Тут «здорове око» – це «висока духовність», «лихе око» – це бездуховність і все, що з цього випливає.
Духовно темна людина, людина, жадна до грошей і багатства, не може служити Господу Богу і стає рабом мамони, рабом багатства, бо втрачає все людське.
Отже, вибирайте і ставайте на правильний шлях! Це ніколи не пізно.
19.7.14. Надійтеся на Бога
Ісус каже: «Ніхто одночасно двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні (маєтку, багатству). Через те вам кажу: Не турбуйтеся надто про те, що вам їсти і що вам пити, чи у що вдягтися. Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у стодолу (житницю), і Отець ваш Небесний годує їх. А ви хіба не набагато кращі від них? Погляньте на польові лілії, як вони ростуть. Вони не трудяться, не прядуть. Та кажу Я вам, що сам Соломон у всій славі своїй не зодягався так, як кожна з них.
Якщо ж траву польову, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так зодягає ошатно, то тим більше вас, маловіри, Господь ще краще зодягне. Бог же, Отець ваш Небесний, знає кожну вашу потребу у всьому, знає все, що вам потрібно. Отож, не журіться: що ми будемо їсти, чи що ми будемо пити, чи у що ми зодягнемося? Шукайте насамперед Царства Божого і правди Його, і все це, про що ви журитеся, вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожен день має достатньо своєї турботи!» (Мт. 6. 24 – 34).
У цій частині Нагірної проповіді Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос навчає про промисел Божий. Ісус каже, що Отець наш Небесний промишляє, себто турбується, щиро піклується про кожного з нас, про всіх тварин, про всіх рослин, а точніше про все Своє створіння. Особливо Бог піклується про людей. Його турбота більша і краща, аніж опіка найдобрішого і найрозумнішого батька про своїх дітей. Господь допомагає нам у всьому, що необхідно нам у житті нашім і що служить для нашої істинної користі.
На жаль, маловіри не помічають Божої допомоги, Божої підмоги нам на кожному кроку, бо думають, що це заслуга їх самих й не усвідомлюють, що вони «без Бога ні до порога», як це повчає нас українська народна мудрість.
Й тут Ісус водночас викриває сутність фарисеїв, які в погоні за матеріальними благами не знали, що таке жити з вірою. Адже віруючі люди набагато цінніші в очах Господніх, аніж птахи, що не мають мислення про накопичення, а лиш виконують цю роботу, яку доручив їм Творець.
Лілії ростуть, підпорядковуючись цим законам природи, які встановив для них Господь, і не дбають про запаси в коморі. Так й людині не треба мучитися турботами про своє фізичне існування. Адже скільки не багатійте, скільки не заможнійте, скільки не збагачуйтеся, все одно ви не продовжите свого життя ні на секунду, все одно ви не проживете довше ні на хвилину, а тим більше ви не побачите білого світу навіть на годину довше, аніж відведено вам Господом. І усяка медицина тут безсила. Адже без відома Господа Бога з людської голови навіть волосок не впаде.
Замість того, щоб турбуватися про земні речі, перетворюватися у міщанина чи у Плюшкіна, то краще потурбуйтеся про речі духовні, тоді знайдете правду і Царство Боже.
Однак, ці повчальні слова Ісуса Христа не слід розуміти як заклик до лінощів, до бездіяльності чи до безтурботності. Треба працювати і жити, але не ставити збагачення за самоціль, а тим більше збагачуватися не правдами, як кажуть, «пройшовши через трупи людей».
19.7.15. Не судіть своїх ближніх
Ісус Христос велів не осуджувати інших людей і сказав: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судити будете інших, таким же судом осудять і вас. Якою мірою будете міряти інших людей, такою ж мірою і вам відміряють. Скалку (чи тріску, чи соломинку, чи прутик) в оці брата свого (тобто у будь-якої людини) ти бачиш, а колоди у своєму оці не відчуваєш. Або кажеш братові своєму: давай вийму скалку з ока твого, а у власному оці ціла колода. Лицемір, вийми спершу колоду з власного ока, а потім побачиш як витягнути скалку з ока брата твого» (Мт. 7. 1 – 5).
Отже, якщо ви будете поблажливі до вчинків інших людей, то й Божий Суд буде милостивий до вас («Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судити будете інших, таким же судом осудять і вас»). Чому ви любите помічати у інших людей й засуджувати їх навіть незначні гріхи, прогрішення чи недоліки, а в самому собі не хочете бачити навіть великих гріхів, вад і не хочете чути про них («Скалку в оці брата свого ти бачиш, а колоди у своєму оці не відчуваєш»)?
Отже, перед тим, ніж засуджувати, осуджувати чи висміювати когось, подумайте про себе і поставте себе на місце того, кого збираєтеся осуджувати.
Лицеміри, постарайтеся насамперед самі виправитися, а тоді зможете й у іншого виправити гріх, не ображаючи, не принижуючи його («Або кажеш братові своєму: давай вийму скалку з ока твого, а у власному оці ціла колода. Лицемір, вийми спершу колоду з власного ока, а потім побачиш як витягнути скалку з ока брата твого»).
У Христові часи такими лицемірами були самі фарисеї. Вони, як відомо, засуджували Ісуса Христа і вважали Його не підходящим для себе, для свого світогляду та життєвих, релігійних і політичних поглядів. Адже Ісус Христос пропонував їм Царство, але не таке, яке вони хотіли. Він закликав їх до цієї праведності, якою вони хизувалися, але не виконували. Це фарисеям було не до вподоби, через що вони засуджували Ісуса і відкинули Його Вчення.
«Не давайте святого псам і не розсипайте перл своїх перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, повернувшись, щоб не розшматували й вас…» – каже Ісус Христос (Мт. 7. 6). Це означає, що ніхто не повинен ні довіряти, ні ввіряти святині нечестивим, неправедним, гріховним людям («псам»), а також ніхто не повинен кидати коштовності перед «свинями», себто перед людьми, подібними «псам».Через це можна невинно поплатитися навіть життям, бо коштовності настільки заманлива і принадна річ, що, якщо зв’яжетеся з ними, то через них можуть розшматувати й вас.
19.7.16. Усе потрібне просіть у Отця вашого Небесного
Ісус каже нам, що якщо ми ревно молимося Богові та просимо Його допомоги, то Бог зробить все, що послужить для нашої істинної користі. Милостивий Господь любить нас, людей, і любить все Своє творіння, тому й завжди заслужено допомагатиме нам. Якщо й ми вміємо допомагати іншими людям, давати їм необхідне, милостиню, то й Отець наш Небесний дасть блага тим, хто Його попросить.
«У всьому, як хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтеся з ними і ви» – нагадує людям Спаситель (Мт. 7. 12). Це загальне золоте правило поводження з ближніми своїми, братами своїми, власне, зі всіма людьми не залежно від раси, національності, віросповідання чи якихось інших характеристик.
Ми, звичайно, хочемо, щоб усі люди любили нас, щоб усі люди робили нам добро і прощали нас. То поводьтеся з ними й ви так. Не робіть іншим людям злого, не насміхайтеся з них, допомагайте їм, прощайте їм, любіть їх.
Словом, не робіть іншим того, чого собі не бажаєте, а робіть їм те, чого собі бажаєте.
Якщо ви дотримуватиметеся цього золотого правила людського співіснування, людських стосунків, то можете бути впевнені, що все чого ви попросите у Господа Бога Отця вашого Небесного, то Він вам дасть, тому що ви заслужили цих благ.
19.7.17. Ходіть вузькою дорогою
«Входьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога ведуть до погибелі, а просторими воротами й широкою дорогою багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота і вузька та дорога, що ведуть до життя, – і мало таких, що знаходять тісні ворота й вузьку дорогу» – мовив Ісус Христос у Своїй Нагірній проповіді (Мт. 7. 13 – 14).
Після пояснення золотого правила Ісус чітко і ясно вказав людям шлях, що веде до праведності. Якщо ви вестимете просторий спосіб життя, порушатимете Закони Божі та елементарні правила людської моралі, себто ходитимете «широкою дорогою і просторими воротами», то цей шлях не приведе вас до життя, ви не досягнете Царства Божого.
Ісус, безперечно, також мав на увазі й спосіб життя фарисеїв, що ходили «широкою дорогою і через просторі ворота».
Отже, «широка дорога і просторі ворота» асоціюються тут із вседозволеністю, що не прийнятно ні з моральним кодексом людини, ні з Законами Божими.
Навпаки, «тісні ворота та вузька дорога» уособлюють у собі Вчення Ісуса Христа.
У цьому Вченні Ісус закликає до дотримання «букви і форми Закону». Адже вседозволеність і віра християнська несумісні, тому треба ходити «тісними ворітьми та вузькою дорогою», які ведуть до життя вічного, себто до небесного блаженства, а не до пекельних мук.
Таким чином, Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос закликає нас до обмеженості, до стримування, до дотримання Десяти Заповідей Божих і Дев’яти Заповідей Блаженств. Це і є «тісні ворота та вузька дорога». Все інше – це прогрішення і гріхи наші, які несумісні з високим званням Людина.
19.7.18. Стережіться фальшивих пророків
«Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – хижі вовки.» – каже Ісус Христос. – «Ви пізнаєте їх за їхніми плодами. Адже хіба виноград на терені збирають, чи фіги (смокви) збирають із будяків. Отож, знайте, що добрі плоди родить добре дерево, а зле (погане) дерево родить погані плоди. Не може добре дерево родити поганих плодів, а погане дерево не може родити добрих плодів. Усяке дерево, яке не родить добрих плодів, зрубують та й кидають у багаття для спалювання. Отож, за їх плодами пізнаєте їх (Божих чи фальшивих пророків)» (Мт. 7. 15 – 20).
У всі часи серед народу з’являлися різні проповідники, пророки, вчителі, серед них були й лжепроповідники, лжепророки і лжевчителі, себто посланці сатани. І людям нерідко важко зрозуміти, які з них від Бога, а які від диявола.
Взяти хоча б фарисеїв. Зовні вони, як овечки, проповідували, здавалось би, все Богоугодне, а насправді, їх вчення було не істинне, бо вело людство до загибелі.
Ісус навчає нас, що для того, щоб визначити чи не лжевчитель чи лжепророк перед вами, треба глянути на плоди їх діяльності, щоб зрозуміти істину.
Навіть якщо перед вами людина, що називає себе пророком чи вчителем, творить надприродні справи, пророкує, зцілює, виганяє бісів і чинить багато інших чудес, подумайте, чи волю Божу виконує ця людина, чи волю сатани.
19.7.19. Чиніть волю Отця вашого Небесного
Ісус розповів, аби люди знали, що для вступу в Царство Небесне мало лише добрих почуттів і бажань, а необхідні добрі діла. Не кожен, хто на кожному кроку каже «Господи, Господи!» увійде у Царство Боже, а лише той, хто виконує волю Отця нашого Небесного, дотримується Заповідей Божих і напуття Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа у Його Нагірній проповіді.
Отже, люди, чиніть волю Отця вашого Небесного!
19.7.20. Не будуйте на піску
І на завершення Нагірної проповіді Ісус Христос запропонував Своїм слухачам особистий вибір і сказав, що вони можуть будувати своє життя на одному з двох підґрунть: на камені (себто на скалі) чи на піску. Й Ісус розказав людям притчу, яку ми описали раніше «Про дім, заснований на камені й побудований на піску».
19.7.21. Прикінцевий опис Нагірної проповіді
Коли Ісус Христос закінчив Свою Нагірну проповідь (Мт. 5 – 7; Лк. 6. 12 – 41), народ, що був там і слухав Його, дивувався Його науці. Адже Ісус навчав, як Той, що має владу, а не так як вчили книжники та фарисеї.
Після завершення цієї проповіді Ісус Христос з учнями спустився з гори, а за ним пішло безліч люду. Ісус із милосердя Свого чинив великі чудеса.
19.8. Відправлення Дванадцятьох апостолів на проповідь
Під час Своїх подорожувань Юдеєю та Галілеєю Господь Ісус Христос бачив, що народ знаходиться у тяжкому скрутному, становищі, бідує як вівці без пастиря. Через те Ісус Христос вирішив послати Своїх Дванадцятьох апостолів у різні міста і села Землі Юдейської. Перед тим Ісус дав апостолам Своїм владу над нечистими духами, щоб вони могли виганяти бісів та зцілювати людей від усяких недугів.
Перед тим Ісус Христос дав апостолам такі настанови.
Ісус Христос велів апостолам у дорозі не заходити ні до язичників, ні в самарянські поселення. А йдіть до конаючих овець дому Ізраїлевого. Коли йтимете дорогою, проповідуйте, що наблизилося Царство Небесне. Хворих зцілюйте, прокажених очищайте, бісів виганяйте. Все це ви отримали задарма й задарма віддавайте людям, грошей не беріть.
Не беріть із собою ні золота, ні срібла, ні мідяків у пояси свої. В дорогу не беріть ні сумок, ні двох одягів, ні взуття, ні посоха, бо якщо ви трудитиметесь, то будете достойними, щоб вас прогодували.
В яке б місто чи поселення ви не прийшли, довідуйтеся, хто в ньому достойний, й у нього залишайтеся, поки не вийдете. Входячи у хату, привітайтеся словами: «Мир дому цьому!» А якщо дім буде достойний (тобто якщо жителі цього дому будуть достойні), то бажаний вами мир прийде у цей дім, а якщо ж мешканці дому не будуть достойні, то мир ваш до вас повернеться.
Якщо хтось не прийме вас і не послухається ваших слів, то, виходячи з дому чи міста цього, струсіть прах зі своїх ніг, які там забруднилися. Істинно кажу вам, що краще, відрадніше буде землі Содомській чи Гоморській у день суду, аніж місту цьому.
От і посилаю Я вас, як овець посеред вовків, і кажу: «Будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби. Остерігайтеся людей, бо вони будуть кривдити вас, віддавати під суд, а в синагогах своїх будуть вас бити. Вони поведуть вас до правителів і царів через Мене для свідчення перед ними і язичниками».
Коли ж будуть вас зраджувати, не хвилюйтеся і не турбуйтеся як чи що вам казати, бо в цей час вам зверху буде дано, що сказати. Й не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме за вас. Він говоритиме те, що треба в цей момент говорити. Адже учень не вищий від учителя і слуга не вищий від пана свого. Якщо ж господаря дому назвали Вельзевулом (князем бісів, начальником злих духів), то, звичайно, вони теж саме скажуть і про слуг його?
Не бійтеся тих, що вбивають тіло, бо душі вони не можуть вбити, а більше бійтеся того, хто може і душу і тіло згубити в гієні. Хіба не дві пташки продаються за асарій (дрібну монету)? Але жодна з цих пташок не впаде на землю без волі Отця вашого. У вас же волосся на голові все пораховане.
Той, хто прийматиме вас, приймає Мене і приймає Того, Хто послав Мене. Той, хто приймає пророка, в ім’я пророка, отримає винагороду пророка, а хто приймає праведника, в ім’я праведника, отримає нагороду праведника. А хто напоїть одного з малих цих тільки чашею холодної води в ім’я учня, по правді кажу вам, не втратить нагороди своєї.
Таким чином, апостоли на очах Самого Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа почали своє проповідницьке служіння. Як бачимо, у настановах апостолам, які дав їм Ісус Христос визначені їх обов’язки, вказані їх утруднення, ризик й небезпека, як проповідників віри й на майбутні віки.
І вийшли апостоли, і проповідували вони, щоб люди каялися. Апостоли звіщали Добру Новину. У багатьох грішників демонів вони виганяли, оливою хворих намащували та зцілювали людей. (Мр. 6. 7 – 13; Мт. 10. 5 – 33, 40 – 42; Лк. 9. 1 – 6).
Окрім Дванадцяти апостолів, Ісус вибрав ще 70 учнів, котрих послав проповідувати Своє Святе Вчення. Він сказав їм: «Жнива багато, а женців мало. Просіть Господаря, щоб Він послав женців на Своє поле».
Жниво – це справа проповіді й звернення людей, це справи милосердя і любові до ближнього, які творив Спаситель і заповідав Своїм учням. Такого жнива багато, і ми повинні просити у Бога бути добрими женцями на Його ниві. Навіть діти можуть навчити своїх менших товаришів або братів й наставити їх на добро прикладом та доброю порадою.
Отже, Ісус Христос послав Своїх учнів проповідувати ту ж звістку, яку проповідував Іван Хреститель Предтеча і Сам Ісус Христос. Господь особливо наголошував, щоб проповідники навчали лише євреїв-іудеїв та не йшли до язичників і самарян, котрі, по суті, лиш на половину були євреями, а на половину язичниками.
Самарянський народ, як відомо з історії, сформувався десь із 722 року до Різдва Христового, себто тоді, коли Ассирія загарбала Північне Царство й переселила туди багато жителів Месопотамії, яку вона теж поневолила. Й так самаряни з’явилися на території Ізраїлю внаслідок змішаних шлюбів.
Ісус заборонив апостолам брати з собою якісь дорожні речі, провізію, харчі, щоб не складалося враження, що проповідники здійснюють якийсь діловий, для когось вигідний захід.
Причому Ісус попередив апостолів, що їх чекає попереду: гонитва, невдачі, переслідування, ув’язнення, себто значні труднощі. Водночас Ісус Христос висловив слова втіхи апостолам.
До речі, тетрарх Ірод вельми занепокоївся у ті часи і, як відомо, стяв голову Івану Хрестителю Предтечі.
19.9. Дискусії Ісуса Христа з фарисеями
Фарисеї вельми часто задавали Ісусові різні запитання, не погоджувалися з Ним, дискутували, оскільки фарисеями керувало бажання знайти, так би мовити, зачіпку, щоб у чомусь звинуватити Ісуса перед народом, звести наклеп на Нього перед римським правителем.
Юдеї, як відомо, були у залежності від римського імператора і платили йому данину. А така підпорядкованість вважалася принизливою для юдеїв навіть із релігійних міркувань. Адже у євреїв була найправильніша в ті часи іудейська релігія, бо вони вірили в одного, істинного Бога.
Римляни, їх імператори та кесарі були язичниками, але вони володарювали на єврейській землі й пригнічували цей народ.
Одного разу, щоб спровокувати Ісуса Христа, фарисеї підіслали до Нього людей, а ті запитали: «Скажи нам, чи треба платити данину кесареві чи ні?
Господь взяв монету й питає: «Чиє на ній зображення?».
«Кесареве!» – відповідають фарисейські провокатори.
«Так от, віддайте Кесарю те, що йому належить, а Богу віддайте Боже!» – відповів Ісус.
Й таким чином Ісус не тільки не піддався фарисейській провокації, а й наочно показав і аргументував, що сплата данини язичницькому царю не заважає людям виконувати Заповіді істинного Бога.
Іншого разу, як вже згадувалося, фарисеї запитали Ісуса Христа:
– Чи може чоловік розлучатися з дружиною, бо Мойсей у Законі це допускає?
Ісус відповів їм:
– Мойсей дозволяв вам розлучатися з дружинами вашими черес вашу жорстоку не сердечність, але це Богові не угодно, адже сказано: «Людина залишить тата й матір свою й приліпиться до дружини своєї». Цими словами Ісус освятив таїнство шлюбу.
В Юдеї дітям ставилися всілякі перепони у поведінці та навчанні. Ісус же навчав, що кожен, хто наставить дитя на правильний Господній шлях і навчить дитя чогось доброго, той отримає благословення Господнє.
Одного разу Ісуса запитали: «Як бути, коли хтось когось намовляє зробити щось лихе ближньому своєму».
Ісус назвав такий вчинок тяжким гріхом і оповів: «Якщо грішитиме проти тебе ближній твій, то викрий його вчинок наодинці з ним. Якщо ж він не зрозуміє тебе і не послухається, то візьми для подібної викривальної розмови ще одного або двох свідків, щоб й вони підтвердили твої слова. А якщо й це йому не допоможе, то об’яви все це Церкві».
Священикам дана влада прощати гріхи тому, хто щиро й душевно каятиметься про свої гріхи. Покаяння і молитву дав Спаситель для нашого виправлення. А це велике благо.
19.10. Бесіди Ісуса Христа про земне і духовне
Одного разу до Ісуса Христа підійшла одна молода людина й питає: «Учителю, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?».
Ісус відповів: «Виконуй Заповіді Божі, ти їх знаєш: не чини перелюбу, нікого не скривджуй, ціни свого батька й матір свою».
Юнак повідомив, що всього цього ретельно дотримується.
Ісус тоді каже: «Одного тобі не вистачає: продай все своє багатство, роздай бідним і матимеш скарби на небесах».
Подібно учинили Матвій-митник, Петро, Яків та інші.
А юнак відійшов і засмутився, бо жалкував за своїм великим багатством. Він же звик до розкішного життя, користуватися пошаною серед людей, а Ісус запропонував йому бідність.
Коли юнак відійшов, Ісус сказав Своїм учням: «Як важко багатим увійти в Царство Небесне!».
Адже багатство і розкіш не тільки роблять людину черствою й віддалену від інших людей, а вони й віддаляють людину від любові до Бога. Коли у людини горе, нужда, якась потреба, то вона щиро й сердечно молить Богові, а коли людина живе у достатку, думає куди витратити зайві гроші, проводить вільний час ради свого задоволення і у ліні, то така людина, як водиться, забуває про Бога.
Але й багатого прийме Бог, якщо багач звернеться до Господа з любов’ю й почне частину свого багатства витрачати на благочинність на допомогу ближнім.
Якщо ж ви, дорогі читачі, прочитаєте цю оповідь і якщо вас оточує розкіш, то допоможіть бідним дітям, нещасним сім’ям, які живуть впроголодь, допоможіть жебракам, що заполонили підземні переходи міст й ходять просити милостиню від села й до села, від міста до міста й не мають на собі одежини, а в пошуках поживи копирсаються на смітниках. Не проходьте мимо таких людей, буцімто ви їх не помічаєте, не відвертайтеся від них. А якщо ви дуже заможні, то об’єднайте свій капітал з іншими такими ж заможними і збудуйте церкву. Там навіки згадуватимуть вас, як фундатора цієї святині.
19.11. Бесіда Ісуса Христа
у Капернаумській синагозі
Невдовзі після того, як Ісус Христос чудотворно нагодував п’ять тисяч осіб п’ятьма хлібами і двома рибами, за Спасителем почали ходити численні натовпи людей. Ісус, безперечно, проник у тайни думок своїх послідовників і заповнював прогалини – нестачу їх знань.
Ісус весь час виголошував докір, що багато людей ходять за ним суто з матеріальними вигодами. Чудеса їх приваблювали лиш як засіб зцілення від хвороб чи отримання їжі даром. Люди не мали того безмежного і неоціненного духовного прозріння.
«По правді кажу вам, – виголосив Ісус у Капернаумській синагозі, – ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, але й тому, що їли хліб і наситилися. Старайтеся споживати не мирську поживу, а їжу, що веде до життя вічного. Таку їжу дасть вам Син Людський.
Я є Хліб Життя. Кожен, хто приходить до Мене і увірує в Мене не буде ніколи відчувати голоду й спраги. Отці ваші їли манну в пустині й померли. А Я є Хліб Живий, що зійшов з небес. Кожен, хто їстиме цей хліб буде жити на віки вічні. Хліб, котрий Я вам дам – це Тіло Моє, котре я віддам за життя світу».
Ісус не раз закликав до їжі духовної, а не до корму для шлунка: «Не хлібом єдиним житиме людина, а словом Божим». Духовну поживу людям може дати тільки Син Людський. Адже Сам Ісус Христос є тією духовною поживою. Й про це засвідчив Сам Бог Отець.
Юдеї, у яких були тверді й непохитні релігійні традиції, ревно прагнули до вічності й тому просили Ісуса Христа пояснити їм, які діла їм творити, щоб угодити Богові. Не раз задаючи ці запитання, вони вважали, що задовольняють Небесного Отця своєю праведністю. Але Ісус спростував їх уявлення і сказав, що своїми так званими «добрими ділами» вони не виконують вельми важливого бажання Божого – вірити в Того, Кого Бог послав, себто у Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.
Деякі юдеї, як відомо, не раз настирливо вимагали від Ісуса особливого знамення – такого, щоб, побачивши його, вони повірили в Ісуса. Люди хибно думали, що спершу треба побачити, а потім повірити. Але Бог встановив інший порядок – побачить той, хто увірував. І в цьому великий смисл, що ґрунтується на міцній і непохитній вірі.
Народ розмірковував елементарно нерозумно, вважаючи, що якщо Ісус претендує на рівність із Мойсеєм, то Він повинен творити чудеса значно більші, аніж у свій час творив Мойсей. А хіба чудодійне насичення 5000 осіб мале за значимістю диво?
Словом, багатьом людям диявол перемішав розум, хоча Ісус стверджував: «По правді, по правді кажу вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, – Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові» (Ів. 6. 33 – 34).
Бог – джерело всякого життя. Син Божий, Котрий має життя в Самому Собі прийшов на землю для того, щоб дати істинне, вічне життя людям. Й тому Ісус є істинним хлібом Божим.
Але народ не розуміє, що Ісус говорить про Себе і подібно до тієї самарянки біля колодязя, яка хотіла ліпшої води, так і люди, що слухали Ісуса почали просити Христа, щоб він завжди давав їм такий хліб.
Ісус же казав їм: «Я – хліб життя. Хто до мене приходить, – не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, – ніколи не прагнутиме» (Ів. 6. 35).
А далі Ісус докоряє людям, що вони, хоч й бачили Його й все одне не вірують. І тут знову Ісус оповідає про Своє небесне походження і ще й ще повторяє, що прийшов , щоб чинити волю Бога Отця, щоб жодна душа не загинула, а мала життя вічне.
Кожен, хто повірить у Вчення Ісуса і сповідуватиме його, житиме вічно й Ісус заявляє, що воскресить такого вірного в останній день.
Духовно сліпі юдеї, безперечно, обурювалися заявою Ісуса Христа про Його небесне походження, бо вони слідували суто земній логіці, бо вони знали земних родичів Ісуса й не могли усвідомити істини.
Далі Ісус дає зрозуміти, що люди дуже глибоко загрузли у багнюці гріха та невір’я, тому їм важко повірити у Сина Божого. Аргументуючи свою розповідь, Ісус посилається на пророків, кілька разів наголошує, що Він є Хліб Життя (Ів. 6. 48).
Юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: «Як це Ісус може дати нам споживати Тіло Своє».
Ісус сказав їм: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не споживатимете Тіло Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя. Той, хто споживає Тіло Моє і п’є Кров Мою, матиме життя вічне і Я воскрешу його останнього дня. Бо Тіло Моє – це є істинна і правдива пожива, а Кров Моя – це істинне питво. Той, хто споживає Тіло Моє і п’є Кров Мою перебуває у Мені, а Я в ньому».
Багато людей і навіть учнів Ісуса, що чули ці слова Христа, не розуміли Його, а дехто зовсім залишив Ісуса і пішов.
Тоді Ісус звернувся до Своїх Дванадцяти апостолів і запитав: «Чи не хочете й ви піти?».
А Петро відповів: «Господи, до кого ж нам йти? Ти даєш вічне життя: й ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого». Й цими словами учні ще раз визнали, що Ісус є Месія.
Говорячи про Хліб Життя Ісус заклав ази Таїнства Святого Причастя. Тут Господь, так би мовити, лише теоретично започаткував це Таїнство, яке буде встановлене на Тайній вечері.
Причастя – це таке таїнство, в якому віруючий у вигляді хліба і вина споживає істинне Тіло і Кров Господа Ісуса Христа і таким чином таємно з’єднується з Ісусом Христом.
19.12. Остання бесіда Ісуса Христа з учнями
Ця остання бесіда до розп’яття Ісуса відбулася під час Тайної вечері. Ісус Христос сказав учням:
– Я дуже бажав спожити цю Пасху з вами, перш ніж муки прийму, бо кажу вам, що вже не споживатиму її, поки не сповниться вона у Царстві Божім.
Сказавши це, Ісус омив ноги Своїм учням та витер їх рушником, а потім знову сказав:
– Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви ж називаєте Мене Вчителем і Господом й це справді правильно. І якщо Я, Господь і Вчитель ваш, омив вам ноги, то й ви повинні чинити так. Я показав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам.
Скуштувавши Пасху, Ісус Христос взяв хліб, поблагословив його, розламав на частини і, даючи учням сказав:
– Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.
Потім Ісус взяв чашу з виноградним вином до людей і, даючи учням, сказав:
– Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.
Потім у розмові з апостолами під час Тайної вечері Ісус Христос сповістив учням, що один з них видасть Його.
І як ми побачимо далі це пророцтво Ісуса справдиться.
Від Воскресіння до Вознесіння Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа – надія наша і надія світу – Ісус ще не раз навчав учнів, бесідував з ними, з’являючись їм.
† † †