4.1. Географічне положення Палестини
Палестина розташована у Західній Азії. Її називали також земля Євреїв, земля Ізраїлева, земля Обітована. Ми називаємо її Святою Землею або Землею Господнею, тому що у Палестині перебував Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос. Він там народився, Він там і помер на хресті за спасіння людей на всій нашій планеті.
Границі Палестини спочатку визначались Йорданом і Мертвим морем, Кам’янистою Аравією, Середземним морем і Сирією. Пізніше до Палестини відійшли землі й по другий бік від Йордану – від Арнону й до Єрмону і до Антилівану. На південь границі Палестини простягалися до Мертвого моря, Ідумеї, Кам’янистої Аравії та до ріки Єгипетської. На заході Палестина межувала із Середземним морем, Філістимською землею та Фінікією. На північ Палестина простягалася від гір Ор і Єрмону до Сідону і Великого моря до гір Лівану і Антилівану та Дамаску в Сирії. На сході границі Палестини сягали Євфрату, володінь Рувимових, Гадових, Манасєйових поколінь до Амонитської та Амовитської землі. У різні часи границі Палестини мінялися.
Палестина розташовувалася в самому центрі стародавнього світу. Вона була близькою до держав Африки, Європи та Азії – на стику трьох континентів. Адже сам Бог говорив через пророка Єзекіїля: «...Єрусалим – Я поставив його в середині народів, а довкілля його країни» (Єз. 5. 5).
Місцевість Палестини горбиста. Ріка Йордан з прилеглою до неї Йорданською долиною розподіляє Палестину на східну і західну частини. Ця ріка бере початок з гірської території Лівану із струмків. Спускаючись в долину, гірські річки зливаються в одну ріку, яка пливе через озера Марон і Тивердіадське озеро та впадає в Мертве море. Східна частина Палестини являє собою велику високу рівнину, яка переходить у пустиню. У цій пустині євреї мандрували 40 літ.
Клімат Палестини різний: в гористих місцях помірний, на рівнинах – теплий. Цей клімат дуже корисний для здоров’я. Земля в Палестині дуже родюча. Природа надзвичайно красива, багата рослинним і тваринним світом. Із Біблії видно, що Палестина – найпрекрасніша і найродючіша земля.
Ще в перші біблейські роки села й міста в Палестині були невеликі.
4.2. Історія Стародавньої Палестини
Якщо згадати Старозавітну частину Біблії, то першими дітьми Адама і Єви, котрі народилися в них після вигнання із раю, були старший син Каїн і на 13-15 років молодший від нього син Авель. Коли Каїн вбив Авеля, то опісля відсторонився від Адамового сімейства на схід і там побудував місто, яке назвав іменем свого сина Єноха. Пізніше Каїн поплатився за свій надзвичайно важкий смертний гріх і Каїна вбив один із його ж правнуків. Це було на території Палестини ще до всесвітнього потопу. Нащадки Каїна завжди були жорстокіші й схильні робити зло, а нащадки Авеля завжди характеризувалися добротою і милосердям.
Третім сином Адама і Єви був Сиф, даний їм Богом як втіху після смерті Авеля. Гілка родоводу, яка пішла від Сифа, дала багато добрих людей, наприклад, прямим нащадком Сифа був праведний Ной. Він врятувався разом зі своєю сім’єю на побудованому за велінням Бога ковчегу під час всесвітнього потопу, який був насланий на людей за те, що вони грішили і не вірували в Бога,
У Ноя було три сини: Сим, Хам і Яфет (Іафет). Сим, старший син Ноя, – родоначальник семітів, предок Авраама та народу єврейського. Хам – родоначальник народів північної Африки та південно-західної Азії. Багаточисленні нащадки Яфета на протязі століть заселили Європу та північно-східну Азію.
Син Хама, онук Ноя, Ханаан мав велике потомство, відоме під загальною назвою хананеї, яке розділялось за кількістю синів Ханаана на 11 племен (євусеї, амореяни, гергесеяни, хеттеї та інші).
Хананеї поселилися вздовж Середземного моря до Західного берега Йордану. Земля ця стала називатися Ханаанською. На цю землю за покликанням Божим в 75-річному віці прийшов Авраам з міста Ура, що знаходилося у Халдейському краї. Авраам – син Фари із племені Сима. Він є прабатьком (родоначальником) євреїв (через Ісака) та арабів (через Ізмаїла та інших синів Авраама).
Ханаанська земля називалась ще й обітованою, бо вона за Божим благословенням (обіцянкою, обітницею) повинна була належати нащадкам Авраама. Ця земля при Авраамі була ще мало заселеною і забудованою, племена пастухів вільно переходили з одного місця на інше, міст було мало.
Від жінки Сари у Авраама народився син Ісак. У Ісака було два сина – Ісав та Яків. Ісава прозивали Едомом (що означає червоний) за те, що продав Якову первородство за червону юшку із сочевицею і за передбаченням батька був приречений на рабство, розбої та підкорення владі брата. Його нащадки ідумеї поселилися на півдні землі Ханаанської (на південь від Мертвого моря).
Яків та його 12 синів – родоначальники народу ізраїльського (єврейського). Друге ім’я Ізраїль йому дане після єдиноборства з Богом. Сини Якова продали одного з своїх братів – Йосипа у рабство до Єгипту. Йосип же, будучи у Єгипті, прославився і з рабського становища піднісся до вищого сановника при дворі фараона (єгипетського царя). Його батько, престарілий Яків та його брати, за Божим велінням переселилися у Єгипет і розмістилися в Гесемі (області в Єгипті).
Протягом 430 років (можливо, більш як 200 років) їх потомство із 75-ти душ на початок переселення зросло до одного-двох мільйонів. Коли ж почалося гоніння на євреїв, то Мойсей разом із своїм братом Ароном за Божим благословенням після ряду чудес вивів свій народ із Єгипту і після 40 років блукань Синайською пустинею та тяжких випробувань привів їх до Ханаанської землі, землі обітованої.
Ханаанська земля, коли туди прийшли євреї (від слова переходити через; ті, які прийшли з чужої землі), розміщувалася на великій території між Середземним морем і Йорданом, від Лівану до Єгипту і одержала більш поширену назву Палестина (від слова «палештим», що означає «філістимляни»). Філістимляни – це народ, який поселився у ХІІ столітті до Різдва Христового вздовж Середземного моря.
До появи євреїв на Ханаанській землі після їх переходу через пустелю вона була уже багатою і розвиненою країною із багаточисленним народом і багаточисленними царствами. Протягом шести років ізраїльтяни підкорили всю землю Ханаанську від Аравійської пустелі до гір Лівану, залишилась не завойованою тільки частина обітованої землі, де знаходилися приморські міста філістимлян і жили мілкі гірські племена.
Від 12 синів Якова вийшли 12 поколінь (племен), всі вони носили імена своїх родоначальників. Обітовану землю євреї розділили на 12 уділів. Протягом 450 років єврейським народом правили судії. Слово «судії» в ті часи було ширшим за змістом, ніж у пізніші часи. Судії правили усім єврейським народом, згуртовуючи всі уділи на основі загальної віри, традицій і законодавства, заснованого Мойсеєм.
У ХІІ ст. до Різдва Христового цар Саул заснував у північній частині Палестини Ізраїльське царство, в яке входило 10 уділів. Одночасно з Ізраїльським царством у південній частині Палестини виникло Юдейське царство, яке заснував цар Давид, куди увійшли два уділи – Юдине та Веніамінове.
Після смерті Саула Давид об’єднав ці царства в єдине Ізраїльсько-Юдейське царство. Таким же єдиним воно було і при царюванні Соломона. Після смерті Соломона Ізраїльсько-Юдейське царство розпалося на два: Ізраїльське та Юдейське.
Ізраїльське царство виникло за 975 років до Різдва Христового і за 254 роки свого існування мало 19 царів. Воно постійно хвилювалося міжусобицями, розорялося зовнішніми ворогами. Було введено ідолопоклонство та язичницькі обряди. Столицею Ізраїльського царства було спочатку місто Сихем (нині – Наблус), а потім Самарія.
У 721 році до Різдва Христового Ізраїльське царство було повністю розгромлене Ассирією, а його населення продане в рабство. На його місці поселилися самаряни.
В той час Ассирія була стародавньою рабовласницькою державою і розташовувалася у Північній Месопотамії. У ХІV – ІХ століттях до Різдва Христового ассирійці не раз підкоряли всю Месопотамію і прилеглі землі. Найвищої могутності досягла Ассирія від другої половини VІІІ до першої половини VІІ століть до Різдва Христового. Ассирія вела війни проти кіммерійців, скіфів і мідян.
У 680 – 669 роках до Різдва Христового в Ассирії царював Асаргаддон. Він вів війни в Аравії (676 рік до Різдва Христового), Фінікії та Єгипті (675 – 671 роки до Різдва Христового). За правління Асаргадона від Ассирії відокремилася Мідія. У 605 році до Різдва Христового Вавилонія і Мідія об’єдналися і знищили Ассирію.
Юдейське царство сформувалося із двох поколінь, проіснувало 400 років і мало 20 царів із нащадків Давида. Столицею його був Єрусалим – одне із визначних міст в Палестині. Він розташований на заході від Мертвого моря. Перші згадки про Єрусалим належать до середини 2 тисячоліття до Різдва Христового. В різні роки Єрусалимом володіли різні держави, завойовуючи це місто.
Хоч Юдейське царство було меншим від Ізраїльського, але воно користувалось більш духовним авторитетом і було міцнішим. Але все ж царі його, як і весь народ, дуже часто забували істинного Бога, впадали в ідолопоклонство та інші людські вади. Через те, як покарання від Бога, весь юдейський народ при Навуходоносорі ІІ був переселений у Вавилон, а Юдейське царство знищене.
Вавилонія – це давня держава у Месопотамії, що існувала з ХІХ століття до Різдва Христового до 538 року до Різдва Христового. Столицею її було давнє місто Вавилон (поблизу м. Хілли сьогоднішнього Іраку) від ХІХ до VІ століть до Різдва Христового. У роки царювання Хамурапі (1792 – 1750 роки до Різдва Христового) Вавилонія була великою рабовласницькою державою, в якій панували нелюдські відносини, деспотизм і тиранія. З 605 до 562 років до Різдва Христового у Вавилонії царював Навуходоносор ІІ. Він захоплював Сирію, Палестину, Єгипет, Північну Аравію.
Вавилонський полон почався у 606 р. до Різдва Христового, коли Навуходоносор ІІ після битви під Єгиптом погнав у полон частину євреїв, які підтримували фараона, потім ще декілька разів після його нападів на Юдейське царство. Останній полон був у 586 р. до Різдва Христового, коли було зруйноване царство. У Вавилонському полоні євреї були 70 років, як пророкував Ієремія. Закінчився полон у 536 р. до Різдва Христового. Персидський цар Кір у 538 році завоював Вавилон, а через два роки дозволив євреям (їх ще називали юдеями) повернутися у Палестину. Після цього Палестину стали називати ще й Юдеєю, яка все-таки залишалася під перським володарюванням. Юдея була розподілена на маленькі уділи. В ІІІ – ІІ століттях до Різдва Христового Палестина входила до складу держав Птоломеїв і Селевкідів.
4.3. Палестина напередодні Різдва Христового
У 63 році до Різдва Христового Палестина була завойована римлянами і приєднана до Римської провінції Сирії. Отже, з 63 року до Різдва Христового територія Юдеї знаходилася під Римським протекторатом. Столицею Римської імперії був Рим. Це місто збудоване на семи пагорбах, котрі мають назви – Палатін, Капітолій, Квіринал, Вімінал, Есквілін, Каелін та Авентін.
Палатін був заселений ще у бронзовому віці. Саме тут Ромул і Рем заснували місто Рим. На Палатіні імператори будували свої резиденції. Від назви цього пагорба «Палатін» пішло слово «палат» – резиденція правителя, монарха.
Капітолій був укріпленою зоною Рима. Назва цього пагорбу походить від слова «капут» – голова. Від цієї назви пішли такі слова як «капітель» верхня частина колони з візерунками, «капітул» – колегія духовних осіб католицької церкви, «капітан», «капюшон» тощо. На цьому Капітолійському пагорбі стояв храм Юпітера-Юнони-Мінерви. Капітолій вважався центром держави. Коли 390 року до Різдва Христового галли обложили Рим, то жителі рятувалися на Капітолії. Тоді галли вночі непомітно залізли на стіни цього укріплення, але їх плани зірвало гучне ґелґотання гусей.
З 1870 року після Різдва Христового пагорб Квіринал став резиденцією королів. Там був палац, який теж називався Квіриналом, де тепер перебуває президент Італії.
Ватиканський пагорб перебував у Христові часи за межами міста і не належав до стародавнього Риму. За часів середньовіччя він став резиденцією Папи римського.
У стародавні часи і під час земного життя Ісуса Хреста Палестина була під гнобленням Римської імперії. Палестина розподілялася тоді на чотири частини: Галілею, Самарію, Юдею і Перею. Трохи пізніше під володарюванням римлян Палестину умовно поділяли на три частини:
1) Палестина перша, до якої увійшли Юдея і Самарія;
2) Палестина друга (сюди входила Галілея, країна Трахонітида та Ітурея);
3) Палестина третя (до неї входили Перея та Ідумея). Управління всіма частинами Палестини здійснювалося римлянами через Сирію.
Палестина була під владою могутньої Римської імперії. Для контролю над країною римляни поставили вождем спритного і жорстокого царя Ірода, якого називали Ірод Великий. Він управляв Палестиною тоді, коли там народився Ісус Христос. Ірод був дуже жорстокий. Він вбив свою дружину й двох своїх синів. За його наказом були винищені 12 тисяч немовлят, які народилися у Вифлеємі. Водночас Ірод Великий багато уваги приділяв для прикрашення Єрусалиму і Єрусалимського храму. Він будував театри, гімназії, іподром, ввів змагання та ігри за римським зразком.
Після смерті Ірода Великого царство його було розподілене між трьома синами. Старший син Архелай отримав Юдею, Самарію та Ідумею. Ірод Антипа отримав Галілею та Перею. Филип отримав північно-східну частину Трахонітиду з прилеглими областями. Цей розподіл затвердив Римський імператор Август, але Архелаю він залишив лише титул етнарха, як би губернатора. Брати Архелая отримала звання тетрархів. Внука Ірода Великого звали Ірод Агрипа І. Він відомий жорстокими гоніннями на християн. Якраз Ірод Агрипа І ув’язнив апостола Петра, вбив апостола Якова.
Сина Ірода Агрипи І називали Ірод Агрипа ІІ. Його високо цінили в Римі. Він навіть отримав право від римського уряду призначати первосвященика. Цим були дуже незадоволені євреї, бо це принижувало їх гідність. Коли ізраїльтяни розпочали війну проти Риму Ірод Агрипа ІІ тут же перейшов на бік римлян. Саме перед ним та його сестрою Веронікою апостол Павло виступав із своєю захисною промовою.
Сина Ірода Великого і зведеного брата Ірода Філіпа І звали Ірод Антипа. До речі, Ірод Филип І, син Ірода Великого і його дружини Маріамни, був одружений на Іродіаді, яка покинула його і пішла до Ірода Антипи, ставши його дружиною. Через те Іван Хреститель (Предтеча) звинуватив їх у кровозмішуванні. Злопам’ятний і мстивий Ірод Антипа ув’язнив Івана Предтечу. На одному із балів Ірод Антипа був зачарований танцем Соломеї, дочки Іродіади від Ірода Філіпа І, та пообіцяв їй будь-яку винагороду за цей танець. Соломея під впливом своєї матері Іродіади захотіла голову Івана Хрестителя. Помер Ірод Антипа на засланні в Галії.
Ще один син Ірода Великого – Ірод Архелай – царював недовго. Він був дуже жорстокий, кровожерний, безжалісний і немилосердний. За доносом його змістило керівництво Риму і направило на заслання у В’єну.
Ірод Филип ІІ теж був сином Ірода Великого і Клеопатри з Єрусалиму. Рим поставив його тетрархом (від слова «tetros» – четвертина), себто правителем однієї четвертої частини країни, зокрема Інтурії і Трахотинської області. Його резиденцією була Кесарія – невелике місто біля Йордану, що було побудоване на місці древньої Панеї. Ірод Филип ІІ оженився на тій самій Соломеї, яка була причетна до відсічення голови Івану Хрестителю.
Внучка Ірода Великого – Іродіада – спершу була одруженою із своїм дядечком Іродом Филипом. Потім покинула його і стала дружиною Ірода Антипа.
Ось така була аморальна, розбещена, груба, людиноненависницька й люта династія Іродів, яка, гадаючи що вона безсмертна, крокувала трупами задля матеріального блага свого і своїх нащадків.
4.4. Палестина після Різдва Христового
У 66 – 73 роках після Різдва Христового тривала юдейська війна. Ця війна, по суті, була антиримлянським повстанням селян і ремісників у римській провінції Юдеї. Спочатку повстанці захопили всю територію Юдеї. Римляни скористалися недоброзичливими, недружелюбними стосунками і міжусобною боротьбою в Юдеї після 5-місячної облоги в 70 році вони здобули і зруйнували Єрусалим, у тому числі й храм. У 67 – 68 роках римські війська підкорили більшу частину країни, включаючи Єрусалим, у 73 році вони здолали останню фортецю повстанців – Масаду. Полонених продали в рабство.
З 395 року після Різдва Христового Палестина входила до складу Візантії, в VІІ столітті – її завоювали араби, в ХІ столітті – хрестоносці, в ХІІ столітті – єгипетські султани. В 1516 року Палестину підкорила Османська імперія, в 1917 р. – окупована англійськими військами, в 1920 – 1947 роках стала мандатною територією Великобританії.
29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) ліквідувала англійський мандат і створила на території Палестини дві незалежних держави: єврейську та арабську. Єрусалим виділився в самостійну адміністративну одиницю під управлінням ООН. 14 травня 1948 року на частині території Палестини виділилася держава Ізраїль, яка під час війни в 1948 – 1949 рр. із сусідніми арабськими державами захопила частину території, що призначалася арабській державі. Другу частину території арабської держави приєднала собі Йорданія, а район сектора Гази відійшов під контроль Єгипту. Ізраїльські збройні сили вигнали із захопленої території більше 900 тисяч арабів. Так виникла проблема палестинських біженців. У червні 1967 року Ізраїль захопив всю територію колишньої підмандатної Палестини, а також Синайський півострів, що належав Єгиптові, та Голландські висоти, що належали Сирії. Кількість біженців у цій війні склала понад 1,5 млн. Там створилася Організація визволення Палестини, яка очолила боротьбу палестинських арабів за свою незалежність.
І зараз на цій землі неспокій. Час від часу, то там, то інде спалахують сутички, терористичні акти, бої, повстання.
† † †