Основи віри

Під Святим Письмом, або Священним Писанням, розуміють книги, які написані посланцями Божими або людьми освяченими Богом – пророками, апостолами, Біблія (від грецьк. Biblia – книги). Слово «Біблія» асоціює в нашій уяві образ великої книги, яка містить Святе Письмо. Так воно й є, але Біблія поєднує в собі багато різних книг, що написані в різні часи, різними авторами, сповненими Духа Святого. Біблія розказує нам про найвизначніші події в історії людства, починаючи від створення світу і до кінця світу, коли буде Страшний суд.

Водночас домовимося, як слід розуміти історичний час. Події, що відбувалися до Різдва Христового називають ще «до нашої ери», а події, що почалися після Різдва Христового – це події «нашої ери». Як у термометрі, відлік років ведеться від цифри «0» (нуль, або початок). Всі події до Різдва Христового або «до нашої ери» ведуться в зворотному порядку: історія тут рухається від великих цифр і до самого нуля. Отже, чим далі від нас подія до Різдва Христового, тим більша цифра. Поряд із цифрою пишуть «до Різдва Христового» або «до нашої ери».

Відлік після Різдва Христового, або «нашої ери», ведеться від цифри нуль і до великих цифр, себто від маленьких цифр до великих. Чим далі від нас подія, тим менша цифра. Це літочислення від Різдва Христового.

Є й інший спосіб літочислення – від сотворіння світу. За цим способом літочислення Різдво Христове було у 5508 році після сотворіння світу. Себто різниця між двома системами літочислення складає 5508 років. У зв’язку з цим 1991 рік після Різдва Христового є 7499 роком від сотворіння світу, бо 1991 + 5508 = 7499, а 2000 рік після Різдва Христового – це 7508 рік після сотворіння світу.

Однак, слід зауважити, що достеменно точно невідомий день і рік народження Ісуса Христа. Коли переходили на нове літочислення допустилися помилки, й, мабуть, вийшло так, що 1-й рік нашої ери не відповідає точно Різдву Христовому. Враховуючи прийняте сьогодні літочислення, за різними даними Ісус Христос народився між 7–5 роками раніше визначеного літочислення. Це могло бути через 747–749 років після заснування Риму. А Ромул і Рем заснували Рим, як вважають, у 754 або 753 роках до нашої ери.

Отже, історичні дати можуть мати неточності ймовірно на 3 або більше роки.

 

 

2.1. Книги Старого завіту

 

Біблія складається із двох частин – Старого і Нового завітів – і містить 66 книг, які були написані 40 усякими авторами. Старий завіт – це перша, найдавніша частина Біблії, яка була написана на давньоєврейській мові до Різдва Христового і містить 39 книг. Старозавітну частину Біблії писали від ІХ ст. до 60-х років ІІ ст. до Різдва Христового. Написання Нового завіту проводилося давньогрецькою мовою протягом І – ІІ ст. після Різдва Христового. Сюди ввійшло 27 книг, тексти яких є єдиними для всіх християн. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження і занять: царі, селяни, філософи, рибаки, поети, державні мужі та вчені. Біблія записувалася щонайменше на трьох континентах і, незважаючи на це, вона являє собою єдине ціле – від Книги Буття до Об’явлення св. Івана Богослова.

Отже, написання Біблії завершилося у ІІ столітті, а наприкінці ІV століття ця книга утвердилася як канонічна. У 1205 році Кентерберійський архієпископ Стефан Ленгтон упорядкував біблійний текст, розподіливши латинський переклад Старого завіту на 929 розділів, а новозавітні грецькі рукописи на 260 розділів. Таким чином, 66 книг Біблії поділяються на 1189 розділів. У 1448 році рабин Натан поділив єврейський Старий завіт на вірші, а у 1551 році французький друкар Робер Етьєн (Стефанус) видав у власній друкарні в Парижі грецький Новий завіт з поділом на вірші. Таким чином, Біблія поділена на 31173 вірші.

При посиланні на Біблію не даються сторінки, а вказується книга, розділ і вірш, наприклад, Лк. 12. 7, що означає Євангеліє від святого Луки, розділ 12, вірш 7.

Далі наводимо перелік книг та розділів Біблії (в дужках подаємо їх скорочені назви, що подаватимуться при посиланні під час викладу матеріалу).

1. Перша книга Мойсеєва: Буття (1 М.);

2. Друга книга Мойсеєва: Вихід (2 М.);

3. Третя книга Мойсеєва: Левіт (3 М.);

4. Четверта книга Мойсеєва: Числа (4 М.);

5. П’ята книга Мойсеєва: Повторення Закону (5 М.).

1. Книга Ісуса Навина (Книга Єгошуї) (Єг.);

2. Книга Суддів (Суд.);

3. Книга Рут (Рут.);

4. Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів) (1 Сам.);

5. Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів) (2 Сам.);

6. Перша книга царів (1 Цар.);

7. Друга книга царів (2 Цар.);

8. Перша книга хроніки (1 Хр.);

9. Друга книга хроніки (2 Хр.);

10. Книга Ездри (Езд.);

11. Книга Неемії (Неем.);

12. Книга Естер (Ест.).

1. Книга Йова (Йов.);

2. Книга Псалмів (Пс.);

3. Книга Приповістей Соломонових (Пр.);

4. Книга Еклезіястова (або Проповідника) (Екл.);

5. Пісня над піснями (Соломона) (Пісн.).

1. Книга пророка Ісаї (Іс.);

2. Книга пророка Єремії (Єр.);

3. Плач Ієремії (Плач.);

4. Книга пророка Єзекіїля (Єз.);

1. Книга пророка Даниїла (Дан.);

2. Книга пророка Осії (Ос.);

3. Книга пророка Йоіла (Йоіл.);

4. Книга пророка Амоса (Ам.);

5. Книга пророка Овдія (Овд.);

6. Книга пророка Йони (Йона.);

7. Книга пророка Михея (Мих.);

8. Книга пророка Наума (Наум.);

9. Книга пророка Авакума (Ав.);

10. Книга пророка Софонії (Соф.);

11. Книга пророка Огія (Ог.);

12. Книга пророка Захарія (Зах.);

13. Книга пророка Малахії (Мал.).

1. Євангеліє від св. Матвія (Мт.);

2. Євангеліє від св. Марка (Мр.);

3. Євангеліє від св. Луки (Лк.);

4. Євангеліє від св. Івана (Ів.).

1. Дії святих апостолів (Дії.).

1. Послання св. апостола Павла до римлян (Рим.);

2. Перше послання св. апостола Павла до коринтян (1 Кор.);

3. Друге послання св. апостола Павла до коринтян (2 Кор.);

4. Послання св. апостола Павла до галатів (Гал.);

5. Послання св. апостола Павла до ефесян (Еф.);

6. Послання св. апостола Павла до филип’ян (Фил.);

7. Послання св. апостола Павла до колосян (Кол.);

8. Перше послання св. апостола Павла до солунян (1 Сол.);

9. Друге послання св. апостола Павла до солунян (2 Сол.);

10. Перше послання св. апостола Павла до Тимофія (1 Тим.);

11. Друге послання св. апостола Павла до Тимофія (1 Тим.);

12. Послання св. апостола Павла до Тита (Тит.);

13. Послання св. апостола Павла до Филимона (Филим.);

14. Послання до євреїв (Євр.).

1. Соборне послання св. апостола Якова (Як.);

2. Перше соборне послання св. апостола Петра (1 Петр.);

3. Друге соборне послання св. апостола Петра (2 Петр.);

4. Перше соборне послання св. апостола Івана (1 Ів.);

5. Друге соборне послання св. апостола Івана (2 Ів.);

6. Третє соборне послання св. апостола Івана (3 Ів.);

7. Соборне послання св. апостола Юди (Юд.).

1. Об’явлення св. Івана Богослова (Об.).

 

Всі книги релігійного значення поділяються на канонічні, неканонічні та апокрифи. Канонічні (від грецьк. kanon – норма, правило) книги – це Богоугодні, Боготворні, Богодуховні святі книги Біблії, написані під впливом Святого Духа. Різні релігії визнають канонічними різну кількість святих книг, особливо старозавітних – 38, 39, 45, 50 і т.д. Неканонічні книги вважаються лише літературою релігійного змісту, корисною для читання і навчання. Неканонічними вважаються книги Товіт, Юдіф, Премудрість Соломона, Премудрість Ісуса, сина Сирахова, Друга і Третя книги Ездри, три книги Макавейські, а також окремі розділи або вірші у канонічних книгах, які описані в Біблії, наприклад, пісня трьох юнаків у Книзі пророка Даниїла та інші. Апокрифи розглядаються як твори, що не мають віроповчального значення. Так, до новозавітних апокрифів належать: Повчання 12 апостолів (Дидаха), Послання Варнави, Перше і Друге послання Климента до коринтян, Пастор Герма, Апокаліпсис Петра, Діяння Павла, Послання Полікарпа до филип’ян, Сім послань Ігнатія, Євангеліє від Псевдо-Матвія, Протоєвангеліє від Якова, Євангеліє народження Марії, Євангеліє від Никодима, Євангеліє дитинства Спасителя, Євангеліє Ісуса Христа від Леві (скороч. – Лв.), Євангеліє від Пилипа, Євангеліє від Фоми, Євангеліє від Марії, Історія теслі Йосипа.

Сьогодні Біблія перекладена на всі мови світу – більше як 4000 мов та діалектів, у тому числі записи на пластинках, касетах, видання для сліпих шрифтом Брайля.

Слов’янський переклад Біблії зробили брати Кирило-Константин і Мефодій у другій половині ІХ століття. З Болгарії цей переклад Біблії прийшов на Київську Русь у церковно-слов’янській (давньоболгарській) версії. Найдавнішими були Юрієвське Євангеліє (1118–1128 рр.), Симоновська Псалтир (до 1280 р.), Галицьке Четвероєвангеліє (1144 р.).

У 1581 р. Іван Федорів видав першу друковану Острозьку Біблію. У ХVІ столітті були видруковані Бібліа Руска білоруса Франциска Скорини (1517–1561 рр.), Пересопницьке Євангеліє (1556–1561 рр.), Учительне Євангеліє (1568 р.) та Апостол (1574 р.). На українську мову Біблія перекладена із мови оригіналу давньоєврейської та давньогрецької.

Для того, щоб правильно зрозуміти Біблію треба знати стиль біблійного викладу, враховувати загальні історичні обставини тих часів, про які йдеться у Святому Письмі, розрізняти основні, повчальні деталі, кому вони адресовані, а також слід завжди мати на увазі, про які взаємини Бога з людиною йдеться.

 

 

2.2. Книги Нового завіту

 

Центральною темою Біблії є життя, діяння і вчення Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Спасителя і Владики світу. Цьому колу питань присвячені 27 книг Нового завіту, передусім Євангелії, які складаються із чотирьох книг і написані найближчими учнями (апостолами) Ісуса Христа: Матвієм, Марком, Лукою, Іваном. Ці книги написані євангелістами після смерті Ісуса на хресті через багато років після вознесіння Ісуса Христа.

Матвій писав Євангеліє в Антіохії приблизно у 60–65-ті роки після Різдва Христового. Матвій був збиральником податків. Він став учнем Ісуса Христа на початку Його діяльності, тому він був очевидцем тих подій, які він описав.

Марк писав Євангеліє у Римі у ці ж роки, що Матвій. Марк був одним із супутників апостола Павла. Пізніше він поселився в Римі і допомагав Петру як писар. Він був очевидцем всього того, про що писав апостол Петро. Марк більше описує те, що Ісус робив, аніж те, що він говорив.

Лука писав Євангеліє у 60-ті роки після Різдва Христового в місті Кесарії. Лука за професією був лікарем, пізніше теж був супутником апостола Павла. Лука інколи описує такі деталі життя Ісуса, які не зустрічаються в інших Євангеліях.

Найпізніше писав Євангеліє Іван – у 85–90-ті роки після Різдва Христового. Він писав у місті Ефесі. Іван наводить багато фактів, про які не згадують інші євангелісти, особливо те, що Ісус говорив своїм учням незадовго до смерті, а також ретельно описує події після смерті й воскресіння Христа.

Розповідаючи про Ісуса Христа, Матвій переконливо говорить про те, що Ісус – Месія, якого очікують євреї згідно з Писанням. Марк підкреслює, що Ісус – слуга Бога. Лука каже, що Ісус Христос – це вдосконалена Боголюдина, родовід Якого походить ще від Авраама. Іван підкреслює Божественну природу Ісуса Христа і глибоку любов Ісуса до нас, до людей, а також те, який світ отримають люди, які вірують у Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.

Книга Дії святих апостолів, що написана Лукою у 65–70 роки після Різдва Христового, є продовженням Євангелії, яку він написав. Лука описує перші роки християнства і життя перших християнських громад, життя церкви в Єрусалимі. Він описує про апостола Петра, про перші гоніння на християн, про місіонерські подорожі Павла і прихід його в Рим.

Послання св. апостола Павла до римлян написане апостолом у 57 році після Різдва Христового. В цей час Павло був у Коринфі під час своєї третьої місіонерської подорожі. Павло ніколи ще не був у Римі й перед подорожжю він пише це послання до християн Риму. В ньому він систематизовано узагальнює суть християнської віри, показує гріховну сутність людини і віддзеркалює важливе значення юдеїв у Божому плані спасіння, а також повчає християнських обов’язків і християнського способу життя.

Перше послання св. апостола Павла до коринтян написане ним у 56 році після Різдва Христового в місті Ефес. Це послання зумовлене тим, що під час своєї другої місіонерської подорожі апостол Павло заснував християнську громаду у грецькому місті Коринфі. Коли він залишив Коринф, то у нової християнської громади виникло багато труднощів. У зв’язку з цим, Павло пише їм, щоб допомогти знайти для них правильний шлях. Говорячи про коринтянські проблеми, апостол Павло торкається багатьох вельми важливих питань християнського вчення.

Друге послання св. апостола Павла до коринтян написане у 57 році після Різдва Христового в місті Ефес. Оскільки перше послання Павла до християн Коринфу, хоч і мало сприятливий вплив, але не вирішило всіх їх проблем, то через рік св. апостол Павло пише своє друге послання до коринтян. Павло на прикладах із свого життя показує, як Бог повертає важкі обставини на благо. Диявол весь час намагається зруйнувати добрі стосунки між людьми, але він не може зашкодити тим, хто прийняв Господа і живе за Його Законами.

Послання св. апостола Павла до галатів написане у 48 або 49 році після Різдва Христового. Історики не встановили місця написання цього листа до християн в Галатах. Ще під час своєї першої місіонерської подорожі Павло побував в Галатах. Він проповідував там Євангеліє і заснував християнські церкви. Коли Павло пішов з Галатії, то ці місця навідали християни, які не могли повністю розлучитися з іудаїзмом. Вони почали вимагати, щоб християни в Галатах теж прийняли і виконували закон Мойсея, без якого нібито неможливо отримати спасіння. Ось тому Павло пише до галатів, щоб відновити істину і порядок, направити християн Галатії на правильний шлях.

Послання св. апостола Павла до ефесян написане у 60 або 61 році після Різдва Христового під час ув’язнення в Римі. Цим посланням Павло хоче підбадьорити християн Малої Азії (нинішня територія Туреччини). Він підкреслює, що наша надія і спасіння в Ісусі Христі. Павло говорить також про стосунки в сім’ї та на роботі.

Послання св. апостола Павла до филип’ян теж написане у ці ж роки під час ув’язнення в Римі. Пишучи своїм друзям у Филипах, апостол Павло радить їм у всьому покластися на Господа і попереджує їх про небезпеку несправжніх вчень.

У 60 або 61 році після Різдва Христового у римській в’язниці написане Послання св. апостола Павла до колосян. Він пише християнам в Колосах, яких він ніколи не бачив, але чув, що вони притримуються язичницьких традицій, займаються астрологією, піддаються впливу фанатичних юдеїв. Для того, щоб навернути їх на правильний шлях, Павло дає їм поради щодо практичного християнського життя.

Перше послання св. апостола Павла до солунян написане в місті Коринфі у 50 або 51 році після Різдва Христового. Під час другої місіонерської подорожі Павло відвідав македонське місто Солунь і побачив як сильно переслідують солунян за християнську віру. Павло пише, щоб втішити і підбадьорити солунян. Він повчає солунян, говорячи їм про Бога, Ісуса Христа, Духа Святого, про християнський спосіб життя. Він нагадує їм, що Бог завжди з нами навіть у ці важкі хвилини, що Ісус Христос знову повернеться на землю, що мертві воскреснуть.

Друге послання св. апостола Павла до солунян написане у 51 році після Різдва Христового в Коринфі. Воно є якби продовженням першого листа. Павло завіряє солунян, що Ісус справді повторно прийде на землю, щоб утішити тих, хто вірить у Нього, і засудити тих, хто переслідує. День повторного приходу Ісуса Христа не наступить несподівано. Дивіться, щоб вас ніхто не ввів в оману. День цей не настане до цих пір, аж поки не прийде такий час, що люди відступлять від Бога, і поки люди самі своїми діями не засудять себе на погибель (2 Сол. 2. 3).

Перше послання св. апостола Павла до Тимофія написане у 64 році після Різдва Христового можливо у Римі. Цей лист написаний Павлом у кінці його життя. Тимофій працював разом з Павлом у Ефесі. Тепер Тимофій повинен допомогти місцевій церкві в Ефесі у вирішенні її проблем. Павло заохочує Тимофія, щоб він продовжував допомагати ефесянам, дає йому настанови і радить суворо дотримуватися правильного вчення.

Друге послання св. апостола Павла до Тимофія написане у 66 році після Різдва Христового теж, мабуть, у Римі. Цей лист, можливо, останній із всіх листів Павла. Апостол Павло висловлює свої особисті почуття, описує свою боротьбу за істину і ще раз радить Тимофію бути твердому у християнській вірі, незважаючи на переслідування.

Послання св. апостола Павла до Тита написане у 65 році після Різдва Христового. Місце написання не встановлене. Павло раніше працював з Титом. Тит залишився на одному із великих островів Середземного моря – Криті, щоб допомогти там християнській громаді, яка тільки-що організувалася. Тит повинен був знайти добрих керівників і навчити членів громади основ християнської віри. Павло говорить Титу як це зробити, вказує на можливі труднощі та як їх подолати.

Послання св. апостола Павла до Филимона написане в Римі у 60 або 61 році після Різдва Христового. Филимон – це господар-християнин, що жив у Колосах і мав свого раба Онисима. Онисим, який належав Филимону, втік від нього в Рим. У Римі Онисим зустрів Павла і став християнином. У цьому посланні Павло пише Филимону (господарю Онисима) і просить його прийняти Онисима, не тільки як раба, а як брата-християнина. Таким чином Филимон і Онисим стали братами у Христі. До того ж, християнське вчення поступово зруйнувало рабовласницький лад.

Послання до євреїв написане у 60–70-ті роки після Різдва Христового. Ні автор, ні місце написання його невідомі. Це послання до юдейських християн, деякі з них, можливо, вирішили знову повернутися до іудаїзму. Автор підкреслює, що після приходу Христа на землю вже недоцільно дотримуватися юдейських обрядів. План Божий завершений в Ісусі Христі й повернення до старого життя і старих обрядів зараз просто безглуздо. Автор доводить, що шлях до Бога відкритий в Ісусі Христі, що Ісус стоїть вище від Мойсея, ангелів і священників Старого завіту.

Соборне послання св. апостола Якова написане у 45–48 році після Різдва Христового. Місце написання його невідоме. Яків – брат Ісуса Христа. Він пише євреям-християнам і дає їм поради щодо життя християн у вірі.

Перше соборне послання св. апостола Петра написане у 63 або 64 році після Різдва Христового, мабуть, у Римі. Петро пише цього листа вже під кінець свого життя з тим, щоб підбадьорити християн юдейського походження в Малій Азії (територія сучасної Туреччини). Він переконує християн не покидати віри в Господа нашого Ісуса Христа і не повертатися до іудаїзму.

Друге соборне послання св. апостола Петра написане у 66 році після Різдва Христового, найімовірніше в Римі. Петро знає, що скоро закінчиться його земне життя, і він пише цього листа, щоб допомогти християнам вирішити низку їх проблем. Він закликає їх зростати духовно, покладаючись на істину, що відкрита в Євангелії. Він застерігає християн оберігатися лжевчителів, які намагаються захопити владу і керівництво у християнських громадах. Він нагадує християнам, що Ісус повернеться знову на землю і тоді все зміниться на цьому світі.

Перше соборне послання св. апостола Івана написане у 85–90 році після Різдва Христового, мабуть, у Ефесі. Іван писав цього листа на схилі літ. Він звертається до християн, яких він добре знав. У ньому Іван дає поради щодо християнського життя своїм братам у Христі, або як він називає їх, своїм дітям.

Друге соборне послання св. апостола Івана написане найімовірніше у 90 році після Різдва Христового в Ефесі. Метою цього листа є пробудити у християнах почуття любові й турботи один про одного. Він зазначає, що ми повинні проявляти до людей таку любов, яку Бог проявляє до нас. Іван попереджує їх про можливість несправжніх вчителів.

Третє соборне послання св. апостола Івана написане приблизно у 90 році після Різдва Христового у Ефесі. Цей лист Іван пише своєму улюбленому учню – Гаєві. Він просить його підтримувати подорожуючих християнських вчителів, а також попереджує його про Діотрефа, який відмовився допомогти поширювати євангельську вістку та просить Гая унаслідувати приклад Дмитра, який поступає істинно.

Соборне послання св. апостола Юди написане в 65–70 роках після Різдва Христового. Місце написання його невідоме. Юда – брат Якова. Це не той Юда Іскаріот, що зрадив Ісуса Христа. Кому конкретно адресоване послання Юди невідомо, але воно вирішує актуальні проблеми як того часу, так й сьогодення. Юда закликає християн чинити опір несправжнім учителям та їх вченню. Він описує як живуть і чинять несправжні учителі (лжевчителі). Юда закликає бути вірним Богу, бо тільки Бог може допомогти нам вийти на правильний шлях.

Об’явлення св. Івана Богослова написане у 90–96 роках після Різдва Христового на острові Патмос. Це невеликий скелястий острів, що розташований південно-західніше від Самоса. Об’явлення св. апостола Івана складається з двох частин. Перша частина – це листи до семи церков, друга – це об’явлення про долю народу Божого, про переслідування, які він переживає, символічний опис боротьби між добром і злом, повторного приходу Христа, Страшного суду. Книга закінчується молитвою: «Прийди, Господи Ісусе!».

Таким чином, книги Нового завіту розказують про земне життя і діяльність Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа, про заснування Ним Церкви Христової та про діяльність святих апостолів.

У Київській Русі було багато жінок-добродійниць. Донька Ярослава Мудрого Анна, як відомо, одружилася із французьким королем Генріхом І. Після смерті короля у 1049 р. Анна стала правлячою королевою Франції. Євангеліє із книгозбірні Анни, привезене з Києва, стало святинею Франції. На цьому Євангелії, що зберігається в соборі міста Реймса, протягом століть заприсягали королі, а згодом – президенти Франції.

Євпраксія, сестра Володимира Мономаха, як відомо, стала німецькою імператрицею. Інша Євпраксія – внучка київського князя Володимира Мономаха і дружина візантійського царевича – створила високомистецьке Євангеліє, відоме як «Горностаєве».

Княгиня Гойська заснувала друкарню в Почаєві. Волинська княгиня Раїна Ярмолинська заснувала друкарню в Рахманові й переклала Євангеліє з грецької мови на українську.

Усі народи Західної Європи сповідували католицизм і творили молитви латиною, а не рідними мовами. У православних країнах церковні відправи проводили «церковнослов’янським язичієм». Так і в Україні. Люди спілкувалися поміж собою своєю українською мовою, а молилися незрозумілою і навіть тепер мовою. Княгиня Анастасія Заславська (Жеславська) є творцем Пересопницького Євангелія українською мовою. На день Успіння Пресвятої Богородиці була закінчена перша частина. Завершувалася ця благородна справа у Пересопницькому монастирі стародавнього містечка Пересопниця на Рівненщині. Пересопницьке Євангеліє переклали із церковнослов’янської мови на українську в дусі волинської народної говірки. Як зазначають перекладачі, переклад здійснений «Для ліпшого врозуміння люду християнського посполитого». Пересопницьке Євангеліє – це рукописна книга-фоліант обсягом 964 сторінки. На Пересопницькому Євангелії урочисто й відповідально заприсягалися перші президенти незалежної України Л.М.Кравчук та Л.Д. Кучма. До 1600 р. це Євангеліє перебувало у Пересопницькому монастирі, потім відомості про нього втрачені. На Волині його знайшов гетьман Іван Мазепа і подарував Євангеліє бібліотеці Вознесенського монастиря і Кафедрального собору у м. Переяславі. У 1845–1846 рр. це Євангеліє досліджував Тарас Шевченко у Переяславі. Він дав надзвичайно високу оцінку цьому перекладу.

Коли ж Переяславська семінарія перемістилася до Полтави, туди ж перевезли й Пересопницьке Євангеліє. Там у 1871 р. Пересопницьке Євангеліє побачив міністр освіти Російської імперії обер-прокурор Святішого Синоду Дмитро Олексійович Толстой, відібрав Святе Писання та одвіз його до Санкт-Петербурга, щоб буцімто передати Государю для огляду.

Через деякий час Пересопницьке Євангеліє потрапило у власність князя Петра Георгійовича, принца Ольденбурзького. Через сім років після його смерті Пересопницьке Євангеліє спромоглися повернути до Полтави.

У 1941 р. Пересопницьке Євангеліє вивезли на Схід. Після війни Пересопницьке Євангеліє потрапило до Києво-Печерської лаври, звідки його передали на зберігання до відділу рукописів Центральної бібліотеки Академії наук України.