Основи віри

1. ВОРОГ НАСТУПАЄ НА ПРАВОСЛАВНУ ЦЕРКВУ.

Глибоким смутком і великою скорботою охоплюється серце кожної побожної православної людини, яка щиро пильнує про Славу Божу, коли вона бачить, як ненависник добра, споконвічний чоловіковбивця, із заздрощів до нашого спасіння, не перестає сіяти на ниві Господній різні бур`яни, щоб заглушити пшеницю.

Від нього й раніш у Церкві Божій виростали єретичні бур`яни, які всіляко шкодили й нині продовжують шкодити спасінню в Христі роду людського, та які, як негідні паростки та гнилі члени, справедливо відсікаються від здорового тіла Православної Кафоличної Церкви Христової.

У наступні ж часи ворог відірвав від Православної Христової Церкви й цілі народи Заходу, оселивши в Єпископів Риму духа надмірних гордощів, що породив різні незаконній незгідні з Євангелією новини.

Та цього замало: Римські Папи прикладають усіх зусиль при нагоді втягнути в ці помилки й Кафоличну непохитно на Сході перебуваючу в переданій від Отців Православній Вірі Христову Церкву, просто й без перевірки тягнучи до видуманого ними об`єднання.

 

2. ПАПСЬКЕ "ОБ`ЄДНАННЯ".

Ось, сучасний Папа Римський, його Блаженство Лев XIII, з нагоди ювілею свойого Єпископства, у липні місяці минулого 1894 р. оприлюднив Окружне Послання до царів та народів усього світу, в якому, між іншим, закликає і нашу Православну Соборну й Апостольську Христову Церкву до об`єднання з папським Престолом, розуміючи це об`єднання так, що воно може здійснитись лише через визнання Папи вищим Архиєреєм, найвищим духовним і цивільним головою всієї Церкви, єдиним намісником Христа на землі, та роздавачем всілякої Благодаті.

 

3. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ЗАВЖДИ ГОТОВА ЄДНАТИСЯ.

Звичайно, кожен християнин повинен бути переповненим бажанням об-єднання Церков. Особливо ж увесь православний світ, охоплений духом правдивого Благочестя, згідно з Божественною метою заснування Богочоловіком Христом Спасителем Святої Церкви, палко бажає об`єднання Церков в однім Правилі Віри, на підвалинах Апостольської й Свято-Отцівської науки, де "наріжним каменем є Сам Ісус Христос" (Єфес. 2. 20). Чому Церква наша й молиться постійно на спільних до Господа моліннях: "Розпорошених збери, заблудлих на шлях правдивий наверни", на той шлях, який один веде до Життя всього, до Єдинородного Сина й Слова Божого, Господа нашого Ісуса Христа (їв. 14. 6). Згідно з цим святим бажанням наша Православна Христова Церква завжди є готова відгукнутися на всяку пропозицію про з`єднання, якби тільки Римський Єпископ раз назавжди відкинув усі різноманітні новини, противні Євангелії, що викликали сумне розділення Церкви Сходу й Заходу, та повернувся до основних засад Святих семи Вселенських Соборів, які збиралися керівництвом Святого Духа із представників усіх Святих Божих

Церков для правдивого вияснення науки Віри супроти єретиків, і мають загальне й вічне значення в Христовій Церкві.

На це постійно і в творах, і в Окружних Посланнях зверталося увагу папської Церкви, та виразно й рішуче об`являлося, що до того часу, поки вона залишається при своїх новотворах (Православна ж Церква зберігає Божественні й Апостольські Передання та Постанови дев`яти перших віків Християнства, протягом яких і Церкви Заходу ще визнавали одну загальну Віру, і перебували в єднанні з Церквами Сходу), усяка розмова про з`єднання буде даремною й непотрібною.

Тому й мовчали ми до цього часу й не звертали уваги на згадану папську Енцикліку, уважаючи за краще зовсім не розмовляти з тими, хто не бажає нас вислухати. Однак, з деякого часу папська Церква, залишивши цілком шляхи переконування й обговорення, на дивовижу всім розпочала непокоїти сумління простіших православних християн за допомогою "діячів лукавих", що приймають на себе вид Христових Апостолів (2 Кор. 11. 13), засилає на Схід своїх духовних осіб в одязі православних Священнослужителів, а також планує й багато іншого злохитрого для досягнення своєї прозелитичної мети.

У наслідок чого ми вважаємо своїм святим обов`язком звернутись з цим Патріяршим й Синодальним Посланням до вірних, щоб охоронити від небезпеки Православну Віру й Благочестя, знаючи, що ``охорона правдивих Канонів є обов`язком кожного ревного християнина, зокрема ж тих, кого Провидіння поставило керувати іншими" (Послання Фотія 3. § 10).

 

4. ОБ`ЄДНУВАТИСЯ МОЖНА ТІЛЬКИ В ОДНОМУ ПРАВИЛІ ВІРИ.

Священне й найщиріше бажання Святої Соборної й Православної Апостольської Церкви Христової, — щоб, — як було висловлено вище, — Церкви, що відділилися від неї, знов об`єдналися з нею в одному Правилі Віри; без такої єдности в Вірі не може бути й так бажаного всім об`єднання Церков.

А як іцо це так, то ми справді не розуміємо, як Блаженніший Папа Лев XIII, визнаючи й сам цю зазначену правду, впадає в явне протиріччя самому собі, — з одного боку заявляючи, що правдиве об`єднання є в єдності Віри, а з другого, — що кожна Церква і після об`єднання може зберігати свої догматичні й канонічні Правила, хоч би вони й відрізнялися від Правил папської Церкви, як, висловлюється Його Блаженство в пізнішій своїй Енцикліці з ЗО листопада 1894 року.

Але яким же буде це об`єднання, коли в одній і тій же Церкві один стане вірувати, що Дух Святий походить від Отця, а інший, — що Дух Святий походоить від Отця "і Сина"; один стане хрестити через триразове занурення, інший — обливати; один вживати в Таїнстві Божественної Євхаристії квасний хліб, інший — опрісноки; один буде причащати вірних із Чаші, інший — тільки Святим Хлібом, і т. ін.

А що ж означує таке протиріччя: чи повагу до Євангельських Правд Святої Церкви Христової, чи приховану з його боку уступку та визнання цих Правд, чи щось інше, — знати ми не можемо.

 

5. ОСНОВИ ОБ`ЄДНАННЯ.

Як би там не було, але для здійснення побожного бажання об`єднання Церков раніш усього потрібно виробити загальну першооснову та обгрунтування цього. Такою непорушною першоосновою та обгрунтуванням може бути не щось інше, як тільки наука Святої Євангелії та семи Вселенських Соборів. Тому, звергаючись знов до цієї науки, — спільної для Східніх і Західніх Церков до їх роз`єднання, ми мусимо зо щирим бажанням дослідити, щоб пізнати Правду, у що вірувала тоді і на Сході, і на Заході вся Єдина, Свята, Соборна й Апостольська Христова Церква, та цього додержуватись у всій непорушності та незмінності. Усе ж, що за пізніших часів додано або скорочено, священним і всеконечним обов`язком кожного є, — як що тільки він шукає Слави Божої більш, ніж своєї, — виправляти те в дусі Благочестя, — пам`ятаючи, що тяжку відповідальність візьме перед Судом Найсправедливішого Судді Христа той, хто із-за гордости запекло викривлює Правду. Висловлюючи це, ми в жодному разі не маємо на увазі відмін, що торкаються Устава Священних Чинопослідувань та Піснопінь, або священного одягу й т. ін., бо різниці цього, що малися і в давнину, ніяк не шкодять істоті та єдності Віри.

Але ми маємо на увазі ті суттєві різниці, які стосуються Богом переданих Догматів Віри й Богом установленого канонічного устрою Церковного Управління. "Якщо відступлення не торкаються Віри, — каже Святий Фотій, — або іншої будьякої Соборної ухвали, наприклад, коли одні додержуються одних розпорядків та звичаїв, другі — зовсім інакших, то, правдиво міркуючи, потрібно визнать, що ті, які відомий звичай зберігають, не чинять нічого несправедливого як і ті, ідо не мають його, у гріх не впадають" (Послання Фотія 3. § 6).

 

6. ПРИЙМАЄМО ТЕ, ЩО БУЛО СПІЛЬНИМ ДО ПОДІЛУ ЦЕРКОВ.

Задля священної мети об`єднання Східня Православна Кафолична Христова Церква готова однодумно прийняти, якби що виявилось нею пошкодженим або знехтуваним з того, що до IX віку спільно визнавалося Церквами Сходу й Заходу, і якби, на підставі науки Святих Отців і Богом зібраних Вселенських Соборів, західні переконали нас, що до IX віку Римська Церква, — тоді ще Православна, — читала Символ Віри з додатком, або вживала обливання замість занурення, вчила про непорочне зачаття Вседіви, про світську владу, непомильність та головування Римського Єпископа, — тоді ми нічого висловити не маємо.

Коли ж, навпаки, ясно доказується, як і самі прихильники істини з латинян признають, що Східня Православна Кафолична Христова Церква дотримується тих самих стародавніх Догматів, які тоді визнавалися однаково на Сході й на Заході, і що Західня Церква викривила ці Догмати різними новотворами, тоді й для дітей стане зрозумілим, що найприроднішим шляхом до об`єднання є повернення Римської Церкви до стародавніх Догматів та стародавнього ладу Церковного Управління.

Бо Віра в жодному разі не змінюється часом або обставинами, а завжди і всюди залишається тією самою: "Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна Віра, одне Хрещення, Один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх" (Єфес. 4. 4-6).

 

7. ДУХ СВЯТИЙ ПОХОДИТЬ ВІД ОТЦЯ.

Єдина Свята Соборна й Апостольська Церква семи Вселенських Соборів вірувала й визнавала за Догмат, згідно слів Св. Євангелії, що Дух Святий походить від Отця. Але на Заході вже з IX віку почав поступово псуватися Символ Віри, укладений та стверджений Вселенськими Соборами, і самочинно стала розповсюджуватися наука, буцім то Дух Святий походить "і від Сина".

Без сумніву, Папа Лев XIII добре знає, що православний його попередник і захисник правдивої Віри Лев III на Соборі 809-го року відкинув і засудив (цей незаконний і противний Євангелії додаток "і від Сина" (Filioque), та ще й звелів написати на двох срібних таблицях — по-грецьки й по-латинськи — правдивий, без усяких додатків, Священний Символ Віри Першого й Другого Вселенських Соборів, з таким додатковим написом: "Наес Leo posui amore et cautela Fidei Orthodoxae" (`*Я, Лев, поставив це з любови та для збереження Православної Віри").*

Без сумніву, знає він і те, що в Римі цей незаконний і противний Євангелії додаток до Священного Символа Віри визнаний був законним тільки X або на початку XI віку. Значить, Римська Церква, що вперто тримається своїх нових видумок, та не бажаючи навернутися до вчення Вселенських Соборів, підлягає цілковито судові Єдиної, Святої, Соборної й Апостольської Церкви, яка твердо тримається науки Отців і вірно зберігає у всьому передану їй основу Віри, корячись Апостольській заповіді: "Добро припоручене стережи Святим Духом, що в нас пробуває" (2 Тим. 1. 14). "Ухиляючись марного базікання та суперечок знання, неправдиво названого так, дехто віддався йому й від Віри відпав" (1 Тим. 6. 20-21).

 

8. ХРЕЩЕННЯ ЧЕРЕЗ ТРИ ЗАНУРЕННЯ.

Єдина Свята Соборна й Апостольська Церква сімох Вселенських Соборів чинила Хрещення через три занурення в воді; Папа Пелагій триразове занурення називає установленням Господнім. На Заході ще в ХНІ віці Хрещення відбувалось через три занурення: про це ясно свідчать священні Хрещальні, що збереглися в стародавніх храмах Італії. Але в пізніші часи введено було в папській Церкві окропления та обливання, і цього нововедення вона дотримується й досі, ще більш поширюючи вириту нею прірву розділення.

9. ПРАВОСЛАВНІ СЛУЖАТЬ СВ. ЛІТУРГІЮ НА КВАСНОМУ ХЛІБІ.

Єдина Свята Соборна й Апостольська Церква сімох Вселенських Соборів, за прикладом нашого Спасителя, понад 1000 років на Сході й Заході відправляла Божественну Євхаристію на квасному хлібі, як визнають це й такі західні богослови, що шанують Правду. Але папська Церква з XI віку ввела в себе новину — вживання в Таїнстві Божественної Євхаристії "опрісноків".

 

10. ЧЕСНІ ДАРИ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ ПО МОЛИТВІ ПРИЗИВАННЯ СВЯТОГО ДУХА.

Єдина Свята Соборна й Апостольська Церква сімох Вселенських Соборів прийняла, що Чесні Дари освячуються після Молитви Призивання Святого Духа через ієрейське Благословення, як про це свідчать і стародавні римські та гальські чинопослідування.

Але пізніше папська Церква впровадила новину й тут, самочинно засвоївши думку про освячення Чесних Дарів під час виголошення слів Господа: "Прийміть, споживайте: це є Тіло Моє" та: "Пийте від неї всі: це Кров Моя" (Матв. 26. 26-28).

 

11. У ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ ВСІ ПРИЧАЩАЮТЬСЯ ІЗ СВ. ЧАШІ.

Єдина Свята Соборна й Апостольська Церква сімох Вселенських Соборів ідучи за заповітом Господа: "Пийте від неї всі" — давала Причастя всім із Чаші. Папська ж Церква з IX віку й пізніше впровадила й тут новину, позбавивши мирян Святої Чаші, всупереч велінню Господа, загальної практики стародавньої Церкви та ясних заборон багатьох давніх православних Єпископів Риму.

 

12. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА МОЛИТЬСЯ ЗА СПОЧИЛИХ.

Єдина Свята Соборна й Апостольська Церква семи Вселенських Соборів, ідучи за богонадхненою наукою Святого Письма та найдавнішого Апостольського Передання, призиває ласку Божу і молиться за відпущення прогріхів і упокоения спочилих у Господі (Матв. 26. 31, Євр. 11. 39; 2 Тим. 4. 8; 2 Мак. 12. 48).

Папська Церква, почавши з XII віку та пізніш, вигадала й скупчила в особі Папи немов би єдиного, винятковими правами наділеного Законодавця, багато нових навчань: про вогонь чистилища, про надмірні заслуги Святих і можливість роздачі їх грішникам, і т. ін., допустивши також навчання про остаточну заплату праведникам ще до Загального Воскресения й Суда.

 

13. ЗАЧАТТЯ БОГОРОДИЦІ І ВСЕДІВИ МАРІЇ.

Єдина Свята Соборна й Апостольська Церква семи Вселенських Соборів навчає про одне тільки чисте й непорочне, від Святого Духа і Діви Марії надприродне зачаття Єдинородного Сина і Слова Божого. Папська ж Церква лише 40 років тому ввела новий Догмат про непорочне зачаття Богородиці й Вседіви Марії, Догмат не відомий первісній Церкві, який викликав сильний спротив навіть з боку видатних латинських богословів.

 

14. НЕМА ПІДСТАВ НА ПАПСЬКИЙ ПРИМАТ.

Залишаючи поза увагою ці важливі й суттєві між двома Церквами віронавчальні різниці, що витворилися на Заході, Його Блаженство в своїй Енцикліці виставляє найважливішою і мов би єдиною причиною розділення питання про зверхність Римського Єпископа; при чому скеровує нас до джерел, щоб ми дослідили, як думали про це наші предки, і що нам заповідали перші часи Християнства.

Але, звертаючись до Отців Церкви і Вселенських Соборів перших дев`яти віків, ми цілком запевняємось, що на Єпископа Римського в Церкві ніколи не дивилися як на вищу владу й непомильного зверхника, і що кожний Єпископ є голова і Предстоятель своєї окремої Церкви, який підпокоряється тільки Соборним Правилам і рішенням Церкви Римської, як єдиним непомильним. Як свідчить про це церковна історія, Єпископ Римський ніколи не був винятком з цього правила.

Єдиний же Вічний Начальник і Безсмертний Голова Церкви єсть Господь наш Ісус Христос, бо "Той є Голова Тіла Церкви" (Колос. 1. 18). Своїм Божественним Учням і Апостолам, під час Свого Вознесения на Небо, Він сказав: "Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28. 20).

А Ап. Петро, якого папісти безпідставно виставляють засновником Римської Церкви та першим її Єпископом, опираючися на "Псевдоклиментинах", — апокрифічному творі II віку, у Святому Письмі зображається учасником розважань на Апостольському Соборі в Єрусалимі (Діян. 15) як рівний з рівними. Іншого разу його різко осудив Апостол Павло, як це видно з Послання до Галатів (Гал. 2. 11-12).

І те саме євангельське місце, на яке посилається Римський Папа: "Ти є Петро, і на скелі оцій Я побудую Церкву Свою" (Мт. 16. 18), як відомо й самим папістам, у перші віки Церкви і Передання, і всі без винятку Божественні й Святі Отці тлумачили цілком інакше і в дусі православному, пояснюючи його в переносному розумінні, — що покладений в основу непорушний камінь, на якому Господь збудував Свою Церкву, — яку й сили адові не подолають, — єсть правдиве Петрове ісповідання Господа: "Ти Христос, Син Бога Живого" (Мт. 16. 16).

На цьому ісповіданні й Цірі будується спасенна євангельська проповідь всіх Апостолів та їх наступників.

Ось чому, браний на Небеса Ап. Павло, мов на пояснення цього вислову Господа, богонадхненно промовляє: "Я, за Благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній... Ніхто бо не може покласти іншої основи, крім положеної, а вона Ісус Христос" (1 Кор. 3. 10-11).

В іншому розумінні підвалиною збудованих у Христі вірних, що є членами Тіла Христового або Церкви (Колос. 1. 24), він називає всіх взагалі Апостолів і Пророків: "Отож, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани Святим і домашні для Бога, збудовані на основі Апостолів і Пророків, де Наріжним Каменем є Сам Ісус Христос" (?фес. 2. 19-20). Пор. 1 Петр. 2. 4; Об`явл. 21. 4).

Коли є такою богонадхнена Апостольська наука про підвалину й Голову Церкви Божої, то цілком природно, що й Святі Отці, які міцно дотримувались Передань Апостольських, не могли припустити думки про вищу зверхність Апостола Петра та Єпископів Римських, або давати якесь інше, цілком невідоме Церкві, противне правді й Православію тлумачення вищенаведених євангельських слів, а також і не могли самі собою вимислити дивовижного Догмата про вищі привілеї Римського Єпископа, немов би наступника Апостола Петра, тим більше, що Апостол Петро зовсім не був засновником Римської Церкви. Історія нічого не знає про його апостольську діяльність у Римі. Скоріше, Церква Римська була заснована Апостолом народів Павлом через його учнів. У всякому разі, про його (Павла) апостольське служіння в Римі докладно відомо (Дії 28. 16; Рим. 1. 9; 15. 15-16, Филип. 1. 13).

 

15. ЄПИСКОП РИМУ МАВ ПРИВІЛЕЙ ТІЛЬКИ СТОЛИЧНОГО МІСТА.

Божественні Отці тільки з пошани до Єпископа Риму, як Єпископа головного міста імперії, надали йому почесний привілей головування перед усіма іншими Єпископами, але при цьому дивилися на нього просто, як на першого по ступені Єпископа, цебто першого між рівними. Ці привілеї пізніше були надані й Єпископу Костянтинополя, коли те місто стало столицею Римської держави, як свідчить 28 Канон IV Вселенського Халкидонського Собору, де, між іншим, сказано: "Те саме постановляємо й ухвалюємо про привілеї Найсвятішої Церкви Костянтинополя, Нового Риму. Бо Престолу Старого Риму Отці слушно надали привілеї, тому що він був пануючим містом. З тих самих міркувань 150 побожних Єпископів надали рівні привілеї Найсвятішому Престолу Нового Риму". З цього Правила ясно, що Єпископ Риму зрівняний з Єпископом Костянтинопольської Церкви та Єпископами інших Церков. Але ні в жодному Правилі та ні в жодного з Отців нема найменшого натяку на те, що Папа Римський є єдиний голова всієї Церкви, непомильний суддя Єпископів інших незалежних автокефальних Церков, або наступник Апостола Петра и Намісник Христа на землі.

 

16. УСІ ЄПИСКОПИ БУЛИ НЕЗАЛЕЖНІ.

Кожна окрема автокефальна Церква на Сході й Заході була цілком незалежна й самостійна в часи семи Вселенських Соборів.*

Єпископи як автокефальних Церков Сходу так само й Африки, Іспанії, Галлії, Німеччини й Британії, керували своїми Церквами через свої Помісні Собори. Римський Єпископ жодного права втручання не мав, бо й сам мусів підпорядкуватись рішенням Соборів. Коли ж виникали важливі питання, що вимагали рішення всієї Церкви, тоді скликався Вселенський Собор, який один завжди був і залишається найвищою Владою в Церкві. Таким був стародавній церковний устрій.

У взаємних відношеннях (один до одного) Єпископи були незалежні, і, кожний у своїй області був зовсім самостійний, підкорюючись лише Соборним постановам. На Соборах вони були присутні як рівні між собою. Ніхто з них ніколи не домагався одноосібної влади над усією Церквою. Якщо ж іноді деякі честолюбні Єпископи Римські виявляли надмірні домагання незнаної в Церкві зверх-ности, то такі зустрічали належне вияснення й осуд.

Отож, не є вірним, і підлягає засудженню, як явна помилка, твердження Лева XIII, який говорить у своїй Енцикліці, буцім то до часу великого Фотія ім`я Римського Престолу було святим для всіх народів християнського світу, і Схід, подібно Заходу, однодумно й беззастережно корився Римському Єпископу, як мовби законному наступнику Ап. Петра, а тому й Наміснику Ісуса Христа на землі.

 

 

* До цього добре надаються такі два Апостольські Правила: "Єпископам кожного народу належить знати першого з них, і визнавати його головою, та без його згоди не чинити такого, що перевищувало б їх (Єпископів) владу; чинити ж кожному лише те, що стосується його Єпархії та міст, до неї належних. Але й перший не чинить нічого без згоди всіх. Бо лише так можливо осягнути однодумність, щоб прославився Бог в Господі у Святому Дусі, Отець і Син і Святий Дух" (Правило 34; тіор. І Всел. Соб. Правила б та 7; II Всел. Соб. Прав. 2 та 3; III Всел. Соб. Прав. 8; IV Всел. Соб. Правил, б, 36 та 39; Антіох. Пр. 9).

"Єпископ не сміє поза межами своєї Єпархії чинити рукоположения в містах і селах, йому не підлеглих. Якщо ж станеться, що вчинить це без згоди керуючих цими містами та селами, то буде позбавлений сану й він, і той, що ним висвячений" (Прав. 35).

 

 

17. ПАПСЬКИЙ ПРИМАТ ЗАСНОВАНО НА СФАЛЬШОВАНИХ ПІДСТАВАХ.

На протязі дев`яти віків Вселенських Соборів Східня Православна Церква ніколи не визнавала бундючних зазіхань Римських Єпископів на зверхність, а тому й не підкорювалась їм, як про це свідчить історія Церкви.

Незалежність Сходу від Заходу ясно й рішуче відкривається в оцих небагатьох, але знаменних словах Василія Великого, які написав він в Посланні до Святого Євсевія, Єпископа Самосатського: "Люди бундючної вдачі, коли їм попускають, стають ще нахабніші. Як змилостивиться над ними Господь, то чого ще нам бажати, крім цього? А як упаде на нас гнів Божий, то яка нам буде поміч від Західньої гордости? Вони й не знають справи, якою вона є, і не хотять знати, але через фальшиві упередження роблять тепер те саме, що раніш робили відносно Маркелла". (Послання 239).

Вище згаданий Фотій, Святий Єрарх Костянтинопольський і Світило, захищаючи в другій половині IX віку незалежність Костянтинопольської Церкви, і передбачаючи викривлення церковного устрою на Заході та відпад Заходу від Православного Сходу, намагався спочатку мирним шляхом відвернути небезпеку. Але Єпископ Римський Микола І, усупереч Священним Канонам, своїм надмірним втручанням у справи Сходу й рішучим бажанням підкорити собі Костянтинопольську Церкву, перший довів справу до сумного розриву поміж Церквами.

Перше насіння таких надмірно владолюбних зазіхань Папства було посіяне в "Псевдоклиментинах", та до часу вже згадуваного Миколи І цілком було оброблено в так званих "Лжеісидорових Декреталіях", які містять у собі збірник частинно зфальшованих, а частинно видуманих царських наказів та Послань стародавніх Римських Єпископів, і в яких, усупереч історичній правді та встановленому церковному ладу, бундючно провадилася думка, буцім то християнська давнина визнавала за Римськими Єпископами найвищу владу над усією Церквою.

 

18. НЕПОМИЛЬНИЙ ТІЛЬКИ БОГ, А НЕ ПАПА.

З душевною скорботою згадуємо все це, бо папська Церква, хоч і визнає вже зіпсуття й зфальшовання тих Декреталій, на яких основуються u необмежені зазіхання, усе ж таки не лише вперто не бажає вернутись до Канонів і ухвал Вселенських Соборів, але наприкінці ось уже XIX віку, продовжуючи поглиблювати існуючу прірву розділення, на подив усього Християнського Світу, одверто проголосила непомильність Римського Єпископа.

Православна Східня й Кафолична Церква, крім невимовно Втіленого Сина й Слова Божого, нікого не знає, хто б перебував на землі непомильним. Сам Апостол Петро, наступником якого уявляє себе Папа, тричі відцурався був Господа, його ж журив Ап. Павло, коли той не належно поступив відносно Євангельської Правди (Гал. 2. 11).

Далі, Папа Ліберій в IV віці підписав аріянський Символ; також Зосима в V віці одобрив єретичне Ісповідання Віри, яке відкидало первородний гріх; Папу Вігілія в VI віці було осуджено за неправославіє на V Вселенському Соборі; Папу Гонорія, що став монофелитом, засуджено було в VII віці на VI Вселенському Соборі як єретика, і наступні Папи прийняли та потвердили його засудження.

 

19. ПРОТЕСТИ ПРОТИ ДОГМАТУ НЕПОМИЛЬНОСТИ ПАПИ.

Маючи все це й подібне перед очима, народи Заходу, що поступово розвинулися завдяки розповсюдженню науки, стали одверто свідчити проти папських нововведень, і домагатись, як це було в XV віці на соборах Констанцькому та Базельському, повернення до церковного ладу перших віків, в якому (ладу), з Божої ласки, перебувають і завжди будуть перебувати Православні Церкви на Сході й Півночі, з яких уже самих складається нині Свята Соборна й Апостольська Христова Церква, цей стовп і підвалина Правди.

Те саме вчинили в XVII віці вчені богослови галліканські та в XVIII в. Єпископи в Німеччині. У нинішньому ж віці науки й критики вся християнська свідомість, в особах відомих духовних представників і богословів Німеччини, обурилася проти Папства в 1870 р. з приводу Ватиканського Собору, який проголосив новий Догмат, — про папську непомильність. Наслідком цього руху явилось утворення окремих релігійних громад "старокатоликів", які відкинули Папство й зовсім порвали з ним зв`язки.

 

20. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА — ЦЕ ЦЕРКВА СЕМИ ВСЕЛЕНСЬКИХ СОБОРІВ.

Тому даремно Римський Єпископ скеровує нас до історичних свідчень для дослідження, як вірували наші попередники та що заповідали нам перші віки Християнства. У пам`ятниках історії ми, православні, знаходимо вказівки на всі ті стародавні й Богом передані ухвали, яких ми й дотепер турботливо додержуємось, але, у всякому разі, не на ті новини, які породили пізніші часи "суємудрія" на Заході, та які засвоїла собі й додержує до цього часу папська Церква.

Тому Православна Східня Церква правдиво хвалиться Христом, що вона є Церква семи Вселенських Соборів та дев`яти перших віків Християнства, отже Єдина, Свята, Соборна й Апостольська Церква, стовп і підвалина Правди" (1 Тим. 3. 15). Сучасна ж Римська Церква є Церквою нововведень, фальшивих отецьких творів та перекрученого тлумачення Святого Письма й ухвал Святих Соборів. Тому то вона достойно й правдиво оголошена й оголошується відділеною на ввесь той час, доки перебуватиме в своєму заблуканні. "Краще боротьба, достойна похвали, — каже Святий Григорій Назіянзин, — ніж мир, що відділяє від Бога".

 

 

21. ПАПСЬКА ЦЕРКВА НЕ ХОЧЕ ПОЄДНАННЯ.

Коротко кажучи, отакі важливіші й самовільні нововведення папської Церкви в ділянці Віри та порядку церковного управління, про які, ймовірно, навмисне замовчує папська Енцикліка. Та ці нововведення, що торкаються суттєвих підстав Віронауки й управління церковного, які явно суперечать усьому церковному ладу дев`ятьох перших віків, роблять бажане поєднання Церков неможливим.

Невимовною скорботою наповнюється серце кожної побожної православної людини, коли вона бачить, що папська Церква продовжує, як і раніш, бундючно боронити свої нововведення та ніяк не хоче співділати священній меті єднання зреченням від цих єретичних новин і поверненням до стародавнього устрою Єдиної Святої Соборної й Апостольської Христової Церкви, частиною якої й вона колись була.

 

22. ПАПИ НИЩИЛИ СЛОВ`ЯНСЬКІ ЦЕРКВИ ТА ПРАЦЮ КИРИЛА И МЕФОДІЯ.

Та що сказати про те, що пише Римський Первосвященик у своєму зверненні до славетних слов`янських народів? Ніхто, звичайно, ніколи «є заперечував, що більшість слов`янських народів сподобилась ласки спасіння завдяки апостольським трудам та добродійствам Св. Кирила й Мефодія.

Але історія свідчить, що ці Апостоли Слов`янства були греки, що вийшли з Солуня за часів великого Фотія й були близькими друзями цього Божественного Отця. Вони були послані для навернення на Християнство слов`ян не з Риму, а з Костянтинополя, де вони й освіту одержали, вдосконалюючись в монашестві в священному манастирі Святого Поліхронія.

Тому цілком безпідставні гучні заяви в Енцикліці Римського Папи, буцімто між Єрархами Римської Церкви й слов`янськими народами існував раніш близький зв`язок та стосунки. І хоч Його Блаженство замовчує про все це, то історія ясно свідчить, що Святі Апостоли слов`ян у своїй діяльності зазнали багато більше лиха та всіляких обмежень і перешкод з боку римських Єпископів, більше жорстокостей зазнали вони з боку гальських католицьких Єпископів, ніж від самих поганців слов`янських країв.

Його Блаженству добре відомо, що коли Святий Мефодій відійшов до Господа, то 200 його найталановитіших учнів, після довгої й тяжкої боротьби з протидіями Римських Пап, були вигнані геть з Моравії й за допомогою військової сили викинуті за її кордони, звідкіля потім розпорошилися по Болгарії й по інших місцевостях.

По вигнанні ж освіченішого слов`янського Духовенства було заборонено вживати Устав Східньої Церкви, як також і слов`янську мову(якої вживали при Богослужениях), так що з бігом часу в тих краях усякий слід Православія зник, і все це — при явній допомозі римських Єпископів, засобами й діями, цілком непристойними для Священного Єпископського сану.

Та Православні Слов`янські Церкви, що з ласки Божої зберігалися неушкодженими від усього того озлоблення, улюблені дочки православного Сходу, і зокрема велика та славетна Церква Богоспасаємої Росії, зберегли й до кінця віку будуть зберігати Православну Віру, даючи собою світлий приклад свободи у Христі. Тому, даремно папська Енцикліка обіцює Слов`янським Церквам добробут та величність. З ласки Божої вони цілком цими Дарами володіють, твердо перебуваючи в Отецькому Православії та хвалячись Ним у Христі.

 

23. СЛОВО ДО НАРОДІВ ЗАХОДУ.

У такому становищі справи при наявності незаперечних свідчень церковної історії, рахуємо обов`язком своїм звернутися зо своїм словом до народів Заходу, які, не знаючи правди й правдивих свідчень історії про церковні події минулого, легко стають жертвою омани та йдуть за незаконними, противними Євангелії нововведеннями Папства, відірвані, й перебуваючі поза Єдиною Святою Соборною й Апостольською Церквою Христовою, яка є "Церква Бога Живого, стовп і підвалина Правди" (1 Тим. 3. 15), в якій колись світили побожністю й правдивою Вірою славетні їхні предки, протягом цілих дев`яти віків залишаючись вірними й достойними її членами, що слухняно йшли й корилися постановам Богозібраних Вселенських Соборів.

 

24. НАРОДИ ЗАХОДУ, — ВЕРТАЙТЕСЯ ДО ПРАВОСЛАВІЯ!

Христолюбні народи славетних країн Заходу! Ми сповнені радости, спостерігаючи вашу пильність про Христа, яка має джерелом правдиве переконання, ідо без Віри у Христа "неможливо догодити Богові" (Євр. 11. 6). Але кожній добророзсудливій людині відомо, що спасенна в Христі Віра перш усього мусить бути цілком правильною та згідною зо Святим Письмом і Апостольським Переданням, на яких побудовано науку Божественних Отців та семи Святих Богозібраних Вселенських Соборів.

Відомо далі, ідо Єдина Христова Церква, зберігаючи в своїх надрах, немов Божественний Заповіт, цю спасаючу, єдину, правдиву й чисту Віру в тому вигляді, як вона дана з самого початку й богоносними Отцями протягом перших дев`яти віків богонадхненно розкрита й проголошена, вона справді єсть єдина і завжди одна й та сама, а не та, що зазнає змін в залежності від бігу часу.

Бо Євангельські Правди у всякому разі не допускають змін, або поступового вдосконалення, як це буває з різними філософськими науками: "Ісус Христос учора й сьогодні й навіки Той Самий" (Євр. 13. 8). Тому Святий Вікентій, що жив у половині V-гo віку, вигодуваний молоком батьківської побожности в Галлії в манастирі Ліринському, мудро і в дусі Православія окреслює правдиву кафоличність Віри й Церкви такими словами: "У Вселенській Церкві нам належиться особливо турботливо зберігати те, у що вірили всюди, у що вірили завжди, у що вірили всі. Бо те властиво й є в правдивому й властивому розумінні Вселенське (на що вказує й саме значення слова), яке охоплює, майже все цілком. Але це все буде тоді, коли ми підемо шляхами загальної єдності, стародавности й спільної згоди."

Але, як було згадано, Західня Церква, з IX віку й пізніше, запровадила в себе через Папство різні єретичні навчання й новини, і таким чином відокремилась та відійшла від правдивої Православної Христової Церкви. Тому то, щоб осягнути вічне спасіння у Христі, вам необхідно навернутись і прийти знов до стародавньої й неушкодженої церковної науки.

Ви добре це зрозумієте, якщо уважно подумаєте над тим, що заповідує браний на Небеса Апостол Павло в Посланні до Солунян, кажучи: "Отож, браття, стійте й тримайтеся Передань, яких ви навчились були чи то словом, чи нашим Посланням" (2 Фес. 2. 15). І ще в Посланні до Галатів той самий Божественний Апостол пише: "Дивуюсь я, що ви так скоро відхиляєтесь від того, хто покликав Христовою ласкою вас, на іншу Євангелію, що не інша вона, але деякі є, що вас непокоять і хочуть перевернути Христову Євангелію" (Гал. 1. 6-7). Утікайте від тих, хто псує Правду Євангельську: такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву. Вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних" (Рим. 16. 18). І верніться, нарешті, в лоно Єдиної, Святої, Соборної й Апостольської Церкви Божої, яка складається із сукупности окремих, по всьому Православному світу Богом насаджених, як виноград, добре розквітаючих Святих Божих Церков, нерозривно з`єднаних між собою єдністю спасаючої Віри в Христа та союзом мира й духом любови, щоб і ви осягнули бажаного у Христі спасіння. І прославиться тоді в нас найщасливіше й оспівуване Ім`я Господа й Бога й Сина нашого Ісуса Христа, що постраждав за спасіння світу.

 

25. А МИ БУДЕМО МІЦНО ТРИМАТИСЯ ПРАВОСЛАВІЯ!

А ми, що з ласки та благовоління Найдобрішого Бога сподобились бути членами Тіла Христового, цебто Єдиної, Святої, Соборної й Апостольської Церкви Його, будемо міцно триматися Благочестя, переданого нам від Апостолів і Святих Отців. Будемо всі пильнуватись й берегтися тих лжеапостолів, які приходять до нас в овечих одежах, щоб спокушати простих та несвідомих наших братів злохитрими обіцянками.

Вони для себе рахують усе дозволеним, і припускають об`єднання Церков під умовою визнання Римського Папи верховним і непомильним головою та необмеженим володарем усієї Церкви, єдиним на землі Намісником Христа й джерелом всякої Благодаті.

Особливо ж ми, що з ласки й милосердя Божого поставлені Єпископами, Пастирями й Учителями Святих Божих Церков, будемо "пильнувати себе та всієї отари, в якій нас Дух Святий поставив Єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною Кров`ю набув Він" (Діян. 20. 28), бо ми за це відповідальні.

Отож, будемо переконувати, потішати й збудовувати один одного (1 Сол. 5. 11). "А Бог всякої Благодаті, що покликав був вас до вічної Слави Своєї в Христі... Той нехай удосконалить" нас, "хай упевнить, зміцнить, уґрунтує" (1 Петр. 5. 10) та дасть просвіту Світлом Благодаті Його й пізнання Правди всім, хто далеко поза Єдиною, Святою, Соборною й Апостольською отарою словесних Його овець.

Йому Слава й влада на віки вічні. Амінь.

 

Костянтинопольська Патріярхія, місяць серпень, рік Спасіння 1895.

Патріярх Костянтинопольський А н ф и м, у Христі Бозі улюблений брат і богомолець.

Митрополити:

Кизицький Никодим.

Никомідійський Филофей.

Никейський Ієроним.

Бруський Нафанаїл.

Смирнський В а с и л і й.

Філадельфійський С т є ф а н.

Лемноський А ф а н а с і й.

Днррахійський В і с с а р і о н.

Велеградський Дорофей.

Єласонський Никодим.

Карпафський і КасійськиЙ Софроній.

Єлевферопольський Д і о н и с і й.