Святіший Нового Риму Костянтинополя та Вселенський Патріярх Є р є м і я.
Блаженніший Патріярх міста Божого Антіохії А ф а н а с і й.
Блаженніший Патріярх Святого міста Єрусалиму X р и с а н ф, та
Преосвященні Архиєреї, цебто Митрополити, Архиєпископи, Єпископи і всесь Християнський Східній Православний Клир, що є при нас, — сущим у Великій Британії Достойношановним та улюбленим у Христі Архиепископам, Єпископам і всьому вельми почесному їх Клирові, — бажаємо всякого добра й спасіння від Бога!
ВСТУП: КОЛИ АНГЛІКАНСЬКА ЦЕРКВА ХОЧЕ ЄДНАТИСЯ З ПРАВОСЛАВНОЮ, ТО НЕХАЙ ПРИЙМЕ ВСЮ ПРАВОСЛАВНУ ВІРУ.
Писання ваше, у вигляді невеликої книжки, яким ви відповідаєте на наші до вас раніше послані відповіді, ми одержали. Довідавшись із нього про ваше добре здоров`я, про вашу ревність та пошану до нашої Східньої Святої Христової Церкви, ми вельми втішилися, прийнявши належно ваш благочестивий і добрий намір, ваші турботи й зусилля про з`єднання Церков.
Таке єднання є зміцненням вірних; ним виконується заповіт Господа й Бога нашого Ісуса Христа, Який і ознакою єднання з Собою поставив для Священних Своїх Учнів і Апостолів взаємну любов, згоду й однодумство. Так, на вимогу вашу, ми тепер коротко відповідаємо вам, що, уважно прочитавши ваше останнє писання, ми зрозуміли зміст його, і нічого більше не маємо сказати на нього, крім того, що вже сказали були раніш, висловивши свою думку і вчення нашої Східньої Церкви.
І тепер на всі, прислані вами нам пропозиції, ми говоримо те ж саме, цебто, що наші Догмати, і вчення нашої Східньої Церкви ще вдавнину правильно досліджені, православно названі і затверджені Святими й Вселенськими Соборами: не можна дозволяти щось додати до них, або відкинути від них. Тому ті, хто бажає згодитися з нами в Божественних Догматах Православної Віри, мусить у простоті, послухом, без будьякого дослідження й цікавости, наслідувати й покоритися всьому, що визначено й ухвалено давнім Переданням Отців і затверджено Святими Вселенськими Соборами з часу Апостолів та їх наступників Богоносних Отців нашої Церкви.
Хоч досить і цих відповідей на те, про що ви пишете, але, для повнішого й незаперечливого засвідчення, ось ми посилаємо вам найширший виклад Православної Віри нашої Східньої Церкви, який, по докладнім й уважнім дослідженні, був прийнятий на давньому Соборі, що зветься Єрусалимським (1672 р. по Р. X.). Цей виклад пізніше надрукований грецькою та латинською мовами в Парижі 1675 року і, можливо, того ж часу дійшов до вас, і ви його маєте. З нього ви можете пізнати й безсумнівно зрозуміти благочестивий і православний образ думок Східньої Церкви. Коли ви погодитесь з нами, задовольнившись тим вченням, яке ми виклали тепер, то будете у всьому одне з нами й не буде ніякого розділення між нами
Щодо інших звичаїв та Церковних чиноположень, виконання Священих обрядів Літургії, — то й це, при доконанім з Божою допомогю єднанні, можна буде легко й безболізно виправити, бо з церковних історичних книг відомо, що деякі звичаї й чиноположення в різних місцевостях і Церквах були й бувають змінні, але єдність Віри й однодумство в Догматах залишаються незмінними.
Нехай же Владика й Опікун усіх "Бог, ідо хоче, щоб усі ` люди спаслися й прийшли до пізнання Правди" (1 Тим. 2. 4) дасть, щоб судження й дослідження про це відбувалось згідно з Божественною Його волею до душекорисної й спасенної твердости в Вірі. Ось у що ми віруємо і як мислимо ми, Східні Православні Християни:
ЧЛЕН 1: ВІРУЄМО В ПРЕСВЯТУ ТРОЙЦЮ.
Віруємо в Єдиного Бога правдивого, Вседержителя й Безконечного Отця, Сина й Святого Духа: Отця неродженного; Сина родженного від Отця перше всіх віків, одноістотного Йому; Духа Святого, що від Отця походить, Отцю і Сину одноістотного.
Ці три Особі (Іпостасі) в Єдиній Істоті ми називаємо Всесвятою Тройцею, Яку все творіння завжди достойно благословляє, прославляє й їй поклоняється.
ЧЛЕН 2: СВЯТЕ ПИСАННЯ,
а. Надхненість Святого Писання.
Вірумо, що Божественне й Святе Писання надхнене Богом. Тому ми
мусимо вірити йому безперечно, і при тому не якнебудь по-своєму, а саме так, як пояснила й передала це Вселенська Церква.
б. Правдиво вияснювати Святе Писання може тільки Церква.
Фальшива мудрість єретиків приймає Божественне Писання, тільки неправильно вияснює його, користаючись іншомовними й подібного значення висловами та хитрощами людської мудрости, поєднуючи те, чого не можна поєднати, і граючись по-дитячому такими предметами, які не підлягають жартам.
Інакше, коли кожен щоденно став би пояснювати Писання по-своєму, то Вселенська Церква не залишилась би, за Благодаттю Христовою, донині такою Церквою, яка є однодумна у Вірі, і завжди вірує однаково й непохитно.
Вселенська Церква поділилась би на безчисленні частини, піддалась би єресям і одночасно перестала б бути Церквою Святою, стовпом і підвалиною Правди, стала б Церквою лукавих, цебто, без сумніву, Церквою єретиків, які не соромляться вчитися від Церкви, а після беззаконно заперечують її.
в. Православна Вселенська Церква непогрішима.
Ми віруємо, що Свідоцтво Вселенської Церкви має не меншу силу, як і Божественне Писання. Через те, що Причина того й другого є Один і Той же Святий Дух, то однаково: чи від Писання навчатися, чи від Вселенської Церкви.
Людина, яка говорить сама від себе, може погрішати, обманювати й обманюватися, але Вселенська Церква, яка ніколи не говорила й не говорить від себе, а від Духа Божого (Якого вона безперестанно має й буде мати своїм Учителем довіку), — ніяк не може погрішати, ні обманювати, ні обманюватися, але, подібно Божественному Писанню, непогрішима й завжди важлива.
ЧЛЕН 3: ПРО СПАСІННЯ ЧИ ОСУД ЛЮДИНИ.
Віруємо, що Вседобрий Бог визначив наперед для Слави тих, яких вибрав від вічности, а яких відкинув, тих піддав осуду, але не тому, щоб Він хотів таким чином без причини одних оправдати, а інших залишити й засудити. Це не властиве Богові, Який для всіх однаковий Отець, і Який "хоче, щоб усі люди спаслися й прийшли до пізнання Правди" (1 Тим. 2. 4).
Через те, ідо Бог передбачив, що одні будуть добре користуватися своєю власною волею, а інші недобре, то одних визначив наперед для Слави, а інших засудив.
Щодо користування своєю свободою, ми мислимо так: добрість Божа дарувала Божественну і просвітню Благодать, яку ми звемо також попереджаючою, і яка веде всіх, подібно світлу, що світить тим, які ходять у темряві. Ті, хто бажає вільно коритися Благодаті (вона допомагає тим, хто шукає її, а не тим, хто противиться їй) і виконувати її накази, конечно потрібні, щоб спастися, — ті отримують ще й особливу Благодать, яка сприяє, укріплює й завжди удосконалює їх в любові Божій, цебто в тих добрих ділах, яких вимагає від нас Бог (і яких вимагала також попереджуюча Благодать), — оправдує їх і визначає наперед для Слави.
Навпаки, ті, хто не хоче коритися Благодаті й іти за нею, і тому не виконує заповідів Божих, але, йдучи за намовами сатани, зловживає своєю свободою, яку дав їм Бог, щоб вони вільно робили добро, — піддаються вічному осуду.
Коли богохульні єретики говорять, буцімто Бог наперед визначає для Слави або засуджує, ніяк не дивлячись на діла і тих, що визначені наперед для Слави, і тих, що засудЖені, — то ми це вважаємо за божевілля й нечестивість, бо в такому випадкові Писання суперечило б самому собі. Воно ж навчає, що кожен віруючий спасається Вірою і ділами своїми, й одночасно уявляє Бога лише Єдиною Причиною нашого спасіння через те, що Він наперед подає Благодать, яка освячує. Ця Благодать дає людині пізнання Божественної Правди, і навчає його жити згідно з нею (коли він не противиться їй) і робити добро, приємне Богові, щоб одержати спасіння, не знищуючи власної волі людини, але даючи їй можливість коритися чи не коритися ЇЇ дії.
Чи не божевільно після цього твердити без усякої підстави, буцім то Божественне хотіння є вина нещастя засуджених? Чи не значить це говорити страшний наклеп на Бога? Чи не значить це висловлювати жахливу несправедливість і хулу на Небо?
Бог непричасний ніякому злу. Він усім однаково бажає спасіння. У Нього всі люди рівні. Тому ми ісповідуємо, що Він справедливо піддає засудженню тих, хто залишається в нечесті з причини розбещення своєї волі й нерозкаяности серця. Але ніколи, ніколи не називали й не назвемо Бога виновником вічної кари й муки, і ніби чоловіконенависного,. бо Він Сам сказав, що на Небі буває радість, коли один грішник кається.
Вірити й мислити так ми не посміємо ніколи, поки маємо свідомість. А тих, хто так говорить і думає, ми піддаємо вічній анатемі, і визнаємо, що вони гірші від усіх невірних.
ЧЛЕН 4: ДОБРО й ЗЛО В СВІТІ.
Віруємо, що Триіпостасний (Три-особовий) Бог, — Отець, Син і Дух Святий, — є Творець усього видимого й невидимого. Під словом "невидимого" ми розуміємо Ангольські Сили, розумні душі, демонів (хоч Бог і не такими створив демонів, якими вони стали пізніше за власним почином). "Видимим" ми називаємо небо й усе піднебесне.
Творець в істоті Своїй Добрий, і тому все створене Ним прекрасне. Бог ніколи не бажає бути Творцем зла. Коли ж є в людині чи в демоні (бо взагалі в природі ми не знаємо ела) якебудь зло, цебто гріх, противний волі Божій, — то це зло походить або від людини, або від диявола.
Бо це цілком правдиве і не підлягає ніякому сумніву, що Бог не може бути виновником зла, і що повна справедливість вимагає не приписувати його Богові.
ЧЛЕН 5: БОЖЕСТВЕННА ОПІКА НАД СВІТОМ.
Віруємо, що все існуюче, видиме й невидиме, керується Божественною Опікою (Промислом). Зло, як таке, Бог передбачає й допускає, але не опікується ним, бо Він і не створив його. Оскільки зло вже виникло, то воно спрямовується до чогонебудь корисного Верховним Добром, що Саме не творить зла, а скеровує його до кращого, оскільки це можливо.
Не досліджувати, а побожно ставитися мусимо ми перед Божественною Опікою (Промислом) і його таємними й недослідженими чинами.
Але те, що відкрито нам про це в Святому Письмі, як те, що відноситься до вічного життя, нам треба з благопристойністю досліджувати, і нарівні з першими поняттями про Бога приймати, як безсумнівне.
ЧЛЕН 6: ПРАБАТЬКІВСЬКИЙ ГРІХ.
Віруємо, що перша людина, створена Богом, згрішила (упала) в Раю тоді, коли переступила Заповідь Божу й послухалась підступної ради змія.
Звідси батьківський гріх розповсюдився спадково на всіх нащадків так, що нема ні одного з народжених тілом, хто був би вільний від того тягару, і не почував би наслідків падіння в теперішньому земному житті.
Тягарем і наслідком падіння ми звемо не самий гріх, якто: нечестивість, богохульство, убивство, ненависть і все інше, що виходить від злого людського серця в супереч волі Божій, а не від природи (бо багато Праотців, Пророків й інших незчисленних, як в Старому так і в Новому Заповіті Мужів, також Божественний Предтеча, а особливо Мати Бога Слова й Вседіва Марія, були непричасні як цим, так і іншим подібним гріхам), — але легку схильність до гріху й ті біди, якими Божественне Правосуддя покарало людину за її непослух, якто: тяжкі труди, скорботи, тілесні немочі, муки народження, важке до деякого часу життя на землі мандрування, і накінець тілесну смерть.
ЧЛЕН 7: УМАЛЕННЯ СИНА БОЖОГО.
Віруємо, що Син Божий, Господь наш Ісус Христос умалив (істощив, kenosis) Себе Самого, цебто, прийняв на Себе у Власній Особі тіло людини, зачате в утробі Діви Марії від Святого Духа, і став людиною.
Він народжений без скорботи та болізні Матері його тілом, і без порушення ЇЇ дівоцтва.
Він страждав, був похований і воскрес у Славі на третій день за Писанням, вознісся на Небеса й сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде, як чекаємо, судити живих і мертвих.
ЧЛЕН 8: ЗАСТУПНИЦТВО СВЯТИХ.
Віруємо, що Господь наш Ісус Христос єдиний Заступник наш, Який Своєю Кров`ю примирив людину з Богом і Який ввесь час піклується й захищає Своїх послідовників й умилостивляється до гріхів наших.
Ісповідуємо також, що Святі заступаються за нас у молитвах і проханнях до Нього, а найбільш Пренепорочна Мати Божественного Слова, також Святі наші Анголи Охоронителі, Апостоли, Пророки, Мученики, і всі, кого Він, прославив, як вірних Своїх слуг, до яких причислюємо Архиєреїв, Ієреїв, як тих, що стоять перед Святим Престолом, і праведних мужів, відомих своїм добродійством.
Ми знаємо з Святого Писання, що треба молитися один за одного, що ``багато може молитва Праведного", і що Бог більше схиляється на благання Святих, ніж на благання тих, хто залишається у гріхах.
Ісповідуємо також, що Святі є посередниками й заступниками за нас перед Богом не лише тут, під час їхнього перебування з нами, але ще більш після смерти, коли вони, по знищенні дзеркала (про яке згадує Апостол, 1 Кор. 13. 12), з усією ясністю споглядають Святу Тройцю й безмежне Світло її.
Бо, як ми не маємо сумніву в тому, що Пророки, коли ще були у смертнім тілі, бачили предмети небесні, чому й передрікали майбутнє, — так само не тільки не маємо сумніву, але й непохитно віруємо й ісповідуємо, що Анголи й Святі, які стали, якби Анголи, при безмежному Світлі Божому, бачать наші потреби.
ЧЛЕН 9: КОНЕЧНА ПОТРЕБА ВІРИ.
Віруємо, що ніхто не може спастися без Віри. Вірою ж ми називаємо правильне поняття наше про Бога й Божественні предмети. Через те, що вона йде вкупі з любов`ю, або, що однаково, з виконанням Божественних Заповідей, вона оправдує нас через Христа, і без неї неможливо догодити Богові.
ЧЛЕН 10: ПРО ЦЕРКВУ И ЄРАРХІЮ.
а. Церква земна й Церква Небесна.
Віруємо, як і навчені вірити, у так звану й яка є дійсно такою, Святу
Вселенську Апостольську Церкву, яка охоплює всіх і всюди, хто б вони не були, віруючих у Христа, які тепер ще знаходяться в земному мандруванні, і ще не оселилась в Небесній Вітчизні. Ми не змішуємо Церкви земного мандрування з Церквою, яка досягла Вітчизни.
Деякі єретики думають, ніби та й друга існують і складають ніби дві отари одного Архипастиря Бога й освячуються одним Святим Духом. Таке змішування їх несумісне й неможливе, через те, що одна воює й знаходиться ще в путі, а друга вже торжествує перемогу, досягла Вітчизни й отримала нагороду, що буде й зо всією Вселенською Церквою.
б. Єпископ і Священик.
Через те, що людина смертна, і не може бути постійною головою Церкви, то Господь наш Ісус Христос Сам, як Голова, держачи керму правління Церкви, керує нею за посередництвом Святих Отців. Для цього Святий Дух окремим Церквам, законно заснованим і законно складенним з членів, поставив Єпископів, як Правителів, Пастирів, Голів і Начальників, які є такими не через зловживання, а законно. Дух Святий указує в цих Пастирях образ Начальника й Виконавця нашого спасіння, щоб громади вірних під цим керуванням підносилися в силу Його.
Єретики, серед їхніх інших нечестивих думок, твердили, ніби звичайний Священик й Архиєрей рівні між собою; що можна бути й без Архиєрея; що декільки Священиків можуть керувати Церквою; що рукополагати в Священики може не лише Архиєрей, але і Священик; що декільки Священиків можуть рукоположити й Архиерея, — і розголошують, ніби Східня Церква поділяє з ними цей блуд.
Але ми, згідно з думкою, яка з давнини панує в Східній Церкві, підтверджуємо, що звання Єпископа так потрібне в Церкві, що без нього ні Церква Церквою, ні християнин християнином не тільки бути, алей зватися не можуть. Єпископ, як наступник Апостольський, — накладанням рук і призванням Святого Духа одержавши спадково дану йому від Бога владу розрішати й зв`язувати, — є живий образ Бога на землі, і через священнодіючу силу Святого Духа є повне джерело всіх Таїнств Вселенської Церкви, через які набувається спасіння.
Ми вважаємо, що Єпископ так само потрібний для Церкви, як потрібні дихання для людини та сонце для світу. Ось чому деякі в похвалу
Архиєрейського сану добре говорять: "Що є Бог у Церкві першородних на Небесах і сонце у світі, — те кожен Архиерей у своїй окремій Церкві, так-що паства їм освітлюється, огрівається й робиться Храмом Божим".
Що велике Таїнство й звання Єпископства перейшло до нас спадково, — це очевидно. Господь, що обіцяв бути з нами довіку, хоч і знаходиться з нами й під іншими образами Благодаті й Божественних добродійств, але через Священнодію Єпископську сполучується з нами особливим засобом, пробуває й з`єднується з нами через посередництво Священних Таїнств, яких першим виконавцем і священнодіячем, за силою Св. Духа, є Єпископ, і він не допускає упасти в єресь.
Тому Святий Іван Дамаскин в своєму четвертому листі до Африканців говорить, що Вселенська Церква взагалі була доручена Єпископам; що наслідниками Петра визнаються: у Римі Климент перший Єпископ, в Антіохії — Єводій, в Олександрії — Марк; що Святий Андрій поставив на Костянтинопільському Престолі Стахія; у великім же Святім місті Єрусалимі Господь поставив Єпископом Якова, після якого був другий Єпископ, а після третій і так аж до нашого часу.
Тому то й Тертулліян у листі до Папіяна зве всіх Єпископів наслідниками Апостолів. Про спадкоємство їх, Апостольське достоїнство й владу свідчить також Євсевій Памфил, і багато з Отців, яких перелічувати було б зайвим; а також і загальний і давній звичай Вселенської Церкви.
Очевидно також, що Єпископський сан відрізняється від сану звичайного Священика, бо Священик рукополагається Єпископом, а «Єпископ рукополагається не Священиками, але, за Правилом Апостольським, двома або трьома Архиєреями. При тому, Священик обирається Єпископом, а Архиерея обирають не Священики або Пресвітери, і не світська влада, але вищий Собор Церкви того краю, де знаходиться місто, для якого призначається висвячуваний; або, у крайнім разі, Собор тієї области, де належить бути Єпископові. Іноді обирає й ціле місто, але не просто, а вибір свій пропонує Собору, і коли виявиться згідним з Правилами, то вибраного підносять (до сану Єпископа) за посередництвом Єпископського рукоположения через призвання Святого Духа.
Крім цього, Священик владу й Благодать Священства приймає лише для себе, Єпископ же передає її і іншим.
Перший, Священик, прийнявши від Єпископа Священство, довершує тільки: Святе Хрещення з молитвами; священнодіє Безкровну Жертву; роздає народу Святе Тіло й Кров Господа нашого Ісуса Христа; помазує тих, кого хрестить, Святим Миром; вінчає благочестиво й законно тих, хто вступає в шлюб; молиться за хворих, про спасіння й приведення до пізнання Правди всіх людей, а найбільш про прощення й відпущення гріхів православним живим і померлим; і, нарешті, через те, що він відрізняється знанням і добродійністю, то, згідно з владою, наданою йому Єпископом, навчає тих з православних, які приходять до нього, указуючи їм путь до Царства Небесного, і стає проповідником Святої Євангелії.
Архиєрей же, крім того, що він довершує все це (бо він, як сказано, є джерело Божественних Таїнств і дарувань за силою Святого Духа), один він виключно освячує Святе Миро; йому лише одному надано посвячення у всі ступені й посади церковні; він особливо й переважно має владу в`язати й розв`язувати, та творити, по заповіді Господа, суд, приємний Богові; він проповідує Святу Євангелію й зміцнює православних у Вірі, а непокірних, як поган і митарів, відлучає від Церкви, а єретиків вилучає з Церкви й піддає анатемі; він свою душу віддає за вівці.
Звідси відкривається незаперечлива різниця Єпископа від звичайного Священика, а разом і те, що крім нього всі в світі Священики не можуть пасти Церкву Божу й досконало керувати нею.
Справедливо зауважено одним з Отців, що не легко знайти з поміж єретиків розсудливу людину, бо, покидаючи Церкву, вони позбавляються Святого Духа, і не залишається в них ні знання, ні світла, але темрява й засліплення. Бо, коли б цього не було з ними, то вони не відкидали б зовсім очевидного, як, наприклад, дійсно великого Таїнства Єпископства, про яке говорить Писання, згадують церковна історія й писання Святих, і яке Вселенська Церква завжди визнавала й ісповідувала.
ЧЛЕН 11: ГРІШНІ ЧЛЕНИ ЦЕРКВИ.
Віруємо, що членами Вселенської Церкви є всі ті вірні, хто без сумніву ісповідує чисту Віру Спасителя Христа (яку ми прийняли від Самого Христа, від Апостолів і Святих Вселенських Соборів), хоч би деякі з них і мали різні гріхи.
Бо, коли б вірні, які згрішили, не були б членами Церкви, то не підлягали б її суду. Але вона судить їх, кличе до покаяння й веде на путь спасенних заповідей; а тому, не дивлячись на те, ті, хто грішить, залишаються й визнаються членами Вселенської Церкви при умові, щоб вони не зробилися відступниками, і трималися Вселенської й Православної Віри.
ЧЛЕН 12: ВСЕЛЕНСЬКА ЦЕРКВА НЕПОГРІШИМА.
Віруємо, що Святий Дух навчає Вселенську Церкву, бо Він є Той Правдивий Учитель, Якого Христос посилає від Отця, щоб учити Правді`й проганяти темряву від ума вірних.
Святий Дух учить Церкву через Святих Отців й Учителів Вселенської Церкви. Бо як усе Писання, за загальним визнанням, є слово Духа Святого не тому, що Він безпосередньо сказав його, а тому, що говорив у ньому через Апостолів і Пророків, — так і Церква навчається від Оживлюючого Духа, але не інакше, як за посередництвом Святих Отців і Учителів і Канони яких визнані Святими Вселенськими Соборами, чого ми не перестанемо повторювати.
Тому ми не тільки переконані, але й без сумніву ісповідуємо, як тверду Правду, що Вселенська Церква не може погрішати або заблуд жуватися й говорити неправду замість Правди, бо Дух Святий, Який завжди діє за посередництвом Отців і Учителів Церкви, які вірно служать їй, забезпечує ЇЇ від будьякого блуду.
ЧЛЕН 13: НАС ОПРАВДУЄ ВІРА ЧЕРЕЗ ДІЛА.
Віруємо, що людина оправдується не тільки самою Вірою, але Вірою, поєднаною з любов`ю, цебто через Віру й діла.
Визнаємо за зовсім нечестиву думку, немов би Віра заступає діла, і лише сама дає оправдання у Христі. У такім разі Віра могла б бути у кожного, і не було б ні одного, хто не спасся б, що, очевидна, є неправдиве.
Навпаки, ми віруємо, що не видимість тільки Віри, а дійсна в нас Віра через діла оправдує нас у Христі. Діла ж ми вважаємо не лише свідоцтвом, що підтверджує наше призвання, але й плодами, які роблять нашу Віру діяльною, і можуть, за Божественною Обітницею, дати кожному заслужену нагороду, добру чи недобру, відповідно до того, що він робив зо своїм тілом.
ЧЛЕН 14: БЛАГОДАТЬ ВЕДЕ НАС ДО СПАСІННЯ.
Віруємо, що людина, яка впала (згрішила) через переступ, уподобилась безсловесним тваринам, цебто потьмарилася й позбавилася досконалости та безстрастя, але не позбавилася тієї природи й сили, яку отримала від Вседоброго Бога. Інакше вона зробилась би нерозумною, і значить не людиною.
Але вона має ту природу, з якою створена, і природну силу вільну, живу, діяльну, так що вона може, з природи, вибирати й робити добро, утікати й відвертатися від зла.
А що людина може з природи робити добро, на це вказує й Господь, коли говорить, що погани люблять люблячих їх, і дуже ясно4 навчає Апостол Павло Рим. 1. 19, і в інших місця, де говорить, що "погани, що не мають Закона, з природи чинять законне" (Рим. 2. 14).
Звідси очевидно, що зроблене людиною добро не може бути гріхом, бо добро не може бути злом. Будучи природним, воно робить людину тільки душевною, а не духовною, і саме без Віри не діє на спасіння, але не веде й до засудження, бо добро, як добро, не може бути причиною зла.
У відроджених же благодатно воно, посилюване Благодаттю робиться досконалим, і робить людину достойною спасіння.
Хоч людина до відродження може з природи бути схильною до добра, вибирати й робити моральне добро, але щоб, відродившись, вона могла робити добро духовне (бо діла Віри, бувши причиною спасіння, й які виконуються понадприродною Благодаттю, звичайно звуться духовними), — для цього треба, щоб Благодать попереджувала й керувала, як сказано про визначених наперед.
Таким чином людина не може сама по собі творити діл, достойних життя у Христі, а тільки може бажати діяти згідно з Благодаттю.
ЧЛЕН 15: ПРО СВЯТІ ТАЇНСТВА.
Віруємо, що в Церкві є євангельські Таїнства, числом сім, — ні менш, ні більше. Число Таїнств понад сім видумане нерозумними єретиками. Седмеричне число Таїнств, як і інші Догмати Православної Віри, засноване на Святому Писанні.
1. Святе Хрещення передав нам Господь у цих словах: "Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх у ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа" (Матв. 28. 19); "Хто увірує й охреститься,— буде спасений, а хто не увірує, — осуджений буде" (Марк. 16. 16).
2. Таїнство Святого Мира чи Святого Миропомазання також засновується на словах Спасителя: "Ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь Силою з Висоти" (Лук. 24. 49), якою Силою Апостоли й зодяглися, коли зійшов на них Святий Дух. Ця Сила дається через Таїнство Миропомазання, про яке говорить і Апостол Павло (2 Кор. 1. 21-22), а ясніше Діонисій Ареопагит.
3. Священство засноване на таких словах: "Це робіть на спомин про Мене" (1 Кор. 11. 24), а також: "Що на землі ти зв`яжеш, те зв`язане буде на Небі, а що на землі ти розв`яжеш, те розв`язане буде на Небі" (Мат. 16. 19).
4. Безкровна Жертва — на таких словах: "Прийміть, споживайте, — це Тіло Моє"... "Ця Чаша — Новий Заповіт у Моїй Крові. Це робіть, коли тільки будете пити" (1 Кор. Н. 24-25). "Якщо ви споживати не будете Тіла Сина Людського й пити не будете Крови Його, то в собі ви не будете мати життя" (їв. 6. 53).
5. Таїнство Вінчання має підставу в словах Самого Бога, які сказані ще в Старому Заповіті (Бут. 2. 24). Ці слова підтвердив й Ісус Христос, кажучи: "Що Бог спарував, — людина нехай не розлучає" (Матв. 19. 6). Апостол Павло шлюб називає великою Таємницею (Єфес. 5. 32).
6. Покаяння, з яким з`єднується таємнича Сповідь, засноване на
цих словах Писання: "Кому гріхи простите, — то простяться їм, а кому задержите, — то задержаться" (їв. 20. 23), а також: "Коли не покаєтеся, то загинете всі так" (Лук. 13.
3).
7. Про Таїнство Святого Елея, або про молитвований Єлей згадує Євангелист Марк, ясніше свідчить брат Божий (Якова 5. 14-15).
Таїнства складаються з природного й надприродного, і вони не є тільки знаки Божих Обітниць. Ми визнаємо їх засобам, які неодмінно діють Благодаттю на тих, хто приступає до них.
Ми заперечуємо, як чужу християнській науці, ту думку, ніби Таїнства чиняться тільки під час дійсного вживання (напр. споживання і т. ін.) земної речі, цебто, немов би коли не вживається освячена в Таїнстві річ, то вона залишається простою річчю й після Освячення.
Це суперечить Таїнству Причастя, яке встановлено Передвічним Словом. Коли освячуються хліб і вино через призвання Святого Духа, то вони перетворюються в дійсне Тіло й Кров Христові. І вчинення цього Таїнства з потреби попереджує його вживання через Причастя. Коли б воно не вчинялося перед Причастям його, причасник недостойно не їв би й не пив би в суд собі (1 Кор. 11. 29) тому, ідо він причащався б простого хліба й вина. Але причащаючись недостойно, він суд собі їсть і п`є. Таким чином Таїнство Євхаристії вчиняється не під час самого Причастя, але перед ним.
Также ми вважаємо вкрай неправдивим і нечестивим те навчання, ніби недосконалістю Віри порушується цілість і повнота Таїнства. Бо єретики, яких приймає Церква, коли вони зрікаються своєї єресі й приєднуються до Вселенської Церкви, отримали Хрещення повне, хоч мали Віру недосконалу. І коли вони нарешті набувають Віру досконалу, то їх не перехрещують.
ЧЛЕН 16: ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ. ХРЕЩЕННЯ НЕМОВЛЯТ.
Віруємо, що Святе Хрещення, заповідане Господом і яке робиться во Ім`я Святої Тройці, потрібне всім. Без нього ніхто не може спастись, як говорить Господь: "Коли хто з води й Духа не родиться, той не може ввійти в Царство Боже" (їв. 3. 5). Тому воно потрібне й немовлятам, бо й вони мають первородний гріх, і без Хрещення не можуть отримати відпущення цього гріха. І Господь, показуючи це, сказав без усякого винятку, просто: "Хто не родиться"; цебто після пришестя Спасителя
Христа, усі, хто має ввійти в Царство Небесне, мусять відродитися. Коли ж немовлята мають потребу в спасінні, то мають потребу й у Хрещенні. А ті, хто не відродився, і тому не отримав відпущення прабатьківського гріха, підлягають вічній карі за цей гріх і, значить, не спасаються. Таким чином і немовлятам конче потрібне Хрещення.
Відомо, що немовлята спасаються, як говориться у Євангелиста Матвія (19. 14), а хто не хреститься, не спасається. Отже немовлята неодмінно мусять хреститися. І в Діях Св. Апостолів говориться, що хрестились всі домашні (16. 33), значить і немовлята.
Про це ясно свідчать і стародавні Отці Церкви, а саме: Діонисій в книзі про Церковну Ієрархію, й Юстин у 57-му питанні говорить: "Немовлята удостоюються добра, що дається через Хрещення, за Вірою тих, які приносять їх до Хрещення".
Августин також свідчить: Е Передання Апостольське, що немовлята спасаються Хрещенням". І в іншому місці: "Церква дає немовлятам ноги інших, щоб вони ходили; серця, щоб вірували; язик, — щоб ісповідували". І ще: "Мати Церква дає їм материнське серце".
Щодо речі Таїнства Хрещення, то ним не може бути ніяка інша рідина, крім чистої води. Доконується воно Священиком. За потребою може бути доконане й простою людиною, але лише православною, і при тому, щоб вона розуміла важливість Божественного Хрещення.
Дії Хрещення коротко такі: По-перше, через нього дається відпущення в прабатьківському гріху й у всіх інших гріхах, зроблених тим, хто хреститься. По-друге, той, хто хреститься, звільнюється від вічної кари, якій підлягає кожен і за природжений гріх, і за власні смертні гріхи. Потрете, Хрещення дає блаженне безсмертя, бо, звільнюючи людей від попередніх гріхів, робить їх Храмами Божими.
Не можна говорити, ніби Хрещення не звільняє від усіх попередніх гріхів, і що вони хоч і залишаються, але не мають вже сили. Вчити так є крайня нечестивість, є заперечення Віри, а не визнання її. Навпаки, усякий гріх, що є або був до Хрещення, знищується, і вважається таким, ніби він не існує або ніколи не існував.
Усі образи, під якими подається Хрещення, указують очищальну його силу, і вислови Святого Писання, Щодо прощення, підтверджують, що через нього отримується повне очищення.
Це видно й з самих назов Хрещення. Коли воно є Хрещення духом і вогнем, то ясно, що воно дає повне очищення, бо дух очищає повністю. Коли воно є світло, то всяка темрява проганяється ним. Коли воно є відродження, то все старе минає, а це старе є ніщо інше, як гріхи.
Коли той, хто хреститься, скидає з себе "стародавню людину", то цим звільняється й від гріха. Коли він зодягається у Христа, то дійсно робиться безгрішним через Хрещення, бо Бог далеко є від грішників, й Апостол Павло ясно про це говорить: "Як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними" (Рим. 5. 19). Коли ж праведні, то й вільні від гріха, бо не може перебувати в одній людині одночасно життя й смерть.
Коли Христос дійсно вмер, то значить дійсне й відпущення гріхів через Святого Духа. Звідси видно, що всі немовлята, які померли після Хрещення, без сумніву дістануть спасіння за силою смерти Ісуса Христа. Вони очищаються від спільного (всім людям) гріха через Божественне Хрещення, а також і від власного, бо ще не мають своєї власної сваволі, як немовлята, і тому не грішать; вони без сумніву спасуться .
Хрещення накладає незгладиму печатку. Неможливо перехрещувати того, хто вже раз правильно хрестився, хоч би він після цього наробив тисячі гріхів, або вирікся самої Віри. Хто бажає повернутися до Господа, приймає втрачене синівство через Таїнство Покаяння.
ЧЛЕН 17: НАУКА ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ ПРО ТАЇНСТВО ЄВХАРИСТІЇ.
Віруємо, що Всесвяте Таїнство Святої Євхаристії, яке вище ми поставили четвертим у числі Таїнств, — є Таїнство, заповідане Господом у ту ніч, коли Він віддав Себе за життя світу. Бо, взявши хліб і поблагословивши, Він дав Своїм Учням і Апостолам і сказав: "Прийміть, споживайте, це Тіло Моє". І взявши Чашу, віддав хвалу й сказав: "Пийте від неї всі: це є Кров Моя Нового Заповіту, що за вас проливается на відпущення гріхів".
Віруємо, що в цій Священнодії є присутній Господь наш Ісус Христос, і не символічно; не образно (tipikos, eikonikos); не надміром Благодати, як в інших Таїнствах; не лише одним пришестям, як це деякі Отці говорили про Хрещення; і не через проникнення хліба (kat`enartismon — per impanationem), так, щоб Божество Слова входило в предложений для
Євхаристії хліб, істотно (ipostatikos), як наслідники Лютера досить невправно й недостойно пояснюють, — але правдиво й дійсно, так що після Освячення хліба й вина, хліб обертається, переістотнюється, перетворюється, перемінюється в саме правдиве Тіло Господа, що народилось у Вифлеємі від Вседіви, Хрестилося в Йордані, постраждало, поховане, воскресло, вознеслось, сидить праворуч Бога Отця, і має явитись на Хмарах небесних.
А вино перетворюється й переістотнюється в Саму правдиву Кров Господа, яка під час страждань Його на Хресті пролилась за життя світу.
Ще віруємо, що, після Освячення хліба й вина, вони не залишаються лише хлібом і вином, але Самим Тілом і Кров`ю Господньою під видом і образом хліба й вина.
Ще віруємо, що це Пречисте Тіло й Кров Господня роздаються і входять в уста й утроби тих, хто причащається: і благочестивих, і нечестивих. Тільки тим, хто благочестиво й достойно приймає, вони дають відпущення гріхів і життя вічне, а нечестивим, хто недостойно приймає, вони уготовлюють осуд і вічні муки.
Ще віруємо, що Тіло й Кров Господа, хоч і розділюються й роздріблюються, але це відноситься в Таїнстві Причастя лише до видів хліба й вина, в яких вони (Тіло й Кров Господні) можуть бути видимі й відчуті, а самі в собі вони зовсім цілі й нероздільні. Чому й Вселенська Церква говорить: "Роздроблюється й розділюється Роздроблюваний, але Неподільний, що завжди споживається, і ніколи не спожитий (не вичерпується), а причасників (розуміється достойних) освячує".*
Ще віруємо, що в кожній частинці до найдрібнішої перетвореного хліба й вина знаходиться не будьяка окрема частина Тіла й Крови Господньої, бо Тіло Христове завжди ціле й у всіх частинах єдине, а Господь Ісус Христос присутній в єстві Своєму, цебто з душею й Божеством або досконалий Бог і досконала людина.
Тому, хоч в один і той же час буває багато Священнодій у всесвіті, але не багато Тіл Христових, а один і Той же Христос є присутній правдиво й дійсно, одне Тіло Його й одна Кров у всіх окремих Церквах вірних. І це не тому, що Тіло Господа, яке знаходиться на Небесах, сходить на Жертовники, але тому, що Хліб Предложения, який приготовляється окремо по всіх Церквах, і після Освячення перетворюється й переістотнюється, робиться одним і тим же з Тілом, що є на Небесах.
* Це слова Священика при роздроблюванні Агнця за Літургією.
У Господа завжди одне Тіло, а не багато в багатьох місцях. Тому то де Таїнство, за загальною думкою, є найчудесніше, яке можна збагнути тільки Вірою, а не міркуванням людської мудрости, марність якої й божевільну допитливість щодо речей Божественних, відкидає ця Свята, Небом визначена за нас Жертва.
Ще віруємо, що цьому Тілу й Крові Господній в Таїнстві Євхаристії потрібно віддавати особливу пошану, Божественне поклоніння; бо як ми повинні поклонятись Самому Господу нашому Ісусу Христу, то так само у такій же мірі повинні поклонятися Тілу й Крові Господній.
Ще віруємо, що ця Жертва є правдива для умилостивления, яка приноситься за всіх, хто благочестиво живе і помер, і, як сказана в молитвах цього Таїнства, переданих Церкві Апостолами, за наказом Господнім, "за спасіння всіх".
Ще віруємо, що ця Жертва, як до уживання зразу ж після Освячення, так і після уживання, яка зберігається в Священних Сосудах для напутьствування тих, хто умирає, — є дійсно Тіло Господа, ніскільки не різниться від Його Тіла.
Так і до уживання після освячення, і в час уживання, і після, — завжди залишається правдивим Тілом Господнім.
Ще віруємо, що словом "переістотнювання" не пояснюється образ, яким хліб і вино перетворюються в Тіло й Кров Господню, бо цього неможливо зрозуміти нікому, крім Самого Бога; і зусилля тих, хто бажає зрозуміти це, можуть бути наслідком лише божевілля та нечестивости.
Тут показується тільки те, що хліб і вино після Освячення перетворюються в Тіло й Кров Господню не образно, не символічно, не надміром Благодати, не наданням або пришестям однієї Божественности Єдинородного, і не випадкова будьяка частина хліба й вина перетворюється у випадкову частину Тіла й Крови Христової, будьякою зміною або змішенням, але, як було вище сказано, правдиво, дійсно, по суті хліб становиться найправдивішим Тілом Господнім, а вино — Самою Кров`ю Господньою.
Ще віруємо, що це Таїнство Святої Євхаристії доконується не кожним, а тільки єдино православним Ієреєм, який отримав Священство від православного й законного Єпископа, як навчає Східня Церква.
Це є скорочене вчення Вселенської Церкви про Таїнство Євхаристії. Це є правдиве Ісповідання й найдавніше Передання, яке ті, хто бажає спастися і хто відкидає нові фальшиві мудрування єретиків, ні в якім разі не повинні міняти. Навпаки, зобов`язані зберігати в цілості й непошкодженості це законне Передання. Бо тих, хто викривлює його, Христова Соборна Церква відкидає й проклинає.
ЧЛЕН 18: ДУШІ ПОМЕРЛИХ І МОЛИТВИ ЗА НИХ.
Віруємо, що душі померлих блаженствують (тішаться щастям) або мучаться, відповідно до того, які були їхні діла. Розлучившись з тілами, вони зараз же переходять або до радости, або до журби й скорботи. Вони ще не почувають повного блаженства (щастя), або повної муки, бо повне блаженство або повну муку кожен отримує після Загального Воскресения, коли душа поєднується з тілом, в якому жила доброчесно чи порочно.
Душі людей, що впали в смертні гріхи і які під час смерти не впали у відчай, але ще до розлуки з теперішнім життям покаялись, тільки не встигли принести ніяких плодів покаяння (які є: молитви, сльози, засмучення, втіха бідних і вияв ділами любови до Бога й ближнього, що все це Вселенська Церква з самого початку визнає Богоприємним і добропотрібним), — душі таких людей йдуть до аду й терплять кару за вчинені ними гріхи, але в той же час не позбавляються полегші від них.
Полегшу ж отримують вони, з безконечної доброти Бога, через молитви Священиків та добрі діла, які робляться за померлих. Особливо ж силою Безкровної Жертви, яку зокрема приносить Священнослужитель для кожного християнина за його близьких, а взагалі за всіх завжди приносить Вселенська й Апостольська Церква.
ДОДАТКИ. 1. ЧИТАННЯ СВ. ПИСАННЯ.
Питання 1: Чи всі взагалі християни повинні читати Святе Писания?
Відповідь: Ми знаємо, що все Писання Богонадхненне й корисне, і гак потрібне, що без нього неможливо бути православним, але читати його не всі здібні, а тільки, ті, хто знає, яким чином досліджувати Писання, вивчати й правильно його розуміти.
Таким чином кожному православному дозволяється слухати Писання, щоб "вірувати серцем в праведність, а устами ісповідувати на спасіння",але не кожному на користь читати Деякі частини Писання, особливо старозавітнього.
Без розбору читання Святого Писання непідготованим значить те ж, ідо немовлятам запропонувати вживання твердого харчу.
Питання 2: Чи всім християнам, які читають Писання, воно зрозуміле?
Відповідь: Коли б усім християнам, ідо читають Святе Писання, воно було б зрозуміле, то Господь не наказав би досліджувати його тим, хто бажає отримати спасіння. Святий Павло даремно сказав би, що Церкві від Бога даний дар вчення, не сказав би й Петро, що в Посланнях Павлових є таке, що дуже важко зрозуміти (2 Петр. 3. 16).
Таким чином, оскільки ясно, що в Писанні знаходиться глибина й височина думок, то тому потрібні люди досвідчені й Богом освічені для дослідження його, для правдивого розуміння, для правильного пізнання, згідно зо всім Писанням й Творцем його, Святим Духом.
Хоч відродженим відомо вчення Віри про Творця, про Втілення Сина Божого, про Його страждання, воскресения й вознесения на Небо, про відродження й суд, за яке вчення багато охоче перетерпіли й смерть; але нема потреби, або краще, — неможливо всім зрозуміти те, що Дух Святий відкриває тільки досконалим у мудрості й святості.
2. ПОКЛОНІННЯ ІКОНАМ І СВЯТИМ.
Питання 3: Як потрібно думати про Святі Ікони і про поклоніння Святим?
Відповідь: Через те, що є Святі, і Вселенська Церква визнає їх заступниками, то тому ми й шануємо їх, як друзів Божих, що моляться за нас перед Богом усього.
а. ПОШАНА СВЯТИХ І ІКОН ТА ІН.
Наша пошана Святих подвійна. Одна щодо Матері Бога Слова, Яку ми шануємо більш, ніж рабу Божу. Богородиця хоч і є дійсно раба Єдиного Бога, але Вона є й Мати, що породила тілом Єдиного з Тройці. Тому ми й величаємо її вищою без рівняння всіх Анголів і Святих, і віддаємо поклоніння більше, ніж яке гідне рабі Божій. >
Другого роду поклоніння, пристойне рабам Божим, стосується до Святих, Анголів, Апостолів, Пророків, Мучеників і взагалі до всіх Святих.
Крім цього, ми ще шануємо поклонінням Дерево Чесного й Животворящего хреста, що на нім Спаситель наш постраждав за спасіння світу; Ікони Животворящого Хреста; Вифлеємські Ясла, через які ми визволені від безсловесности; Голготське місце, живоносний Гріб, і інші Святі місця; також Святу Євангелію, священні Сосуди, в яких звершується Безкровна Жертва.
Ми шануємо й славимо Святих, згадуючи щороку про них, всенародніми святкуваннями, будуванням Святих Храмів і пожертвами.
Ще поклоняємось Іконам Господа нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці і всіх Святих. Шануємо ці Ікони й цілуємо їх, а також Ікони Святих Анголів в тих виглядах, як вони являлися деяким Патріярхам і Пророкам, зображаємо Пресвятого Духа так, як Він з`явився, в виді голуба.
б. СВЯТІ ОТЦІ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ШАНУВАННЯ ІКОН.
Коли ж дехто за поклоніння Святим Іконам докорить нам ідолослуженням, то ми такий докір вважаємо пустим і безглуздим, бо ми нікому іншому не служимо, а тільки Єдиному в Тройці Богові.
Святих же ми шануємо подвійно. Попереше, щодо Бога, бо ради Нього ублажаемо Святих; подруге, щодо самих Святих, оскільки вони є живі образи Божі. Шануючи Святих, як рабів Божих, ми шануємо Святі Ікони відносно, — шанування Ікон відносячи до першообразів. Хто поклоняється Іконі, той через Ікону поклоняється першообразу. Таким чином ніяк не можна відокремлювати шанування Ікони від шанування того, Хто на ній зображується. Те й друге перебувають в єдності, подібно як шана, що віддається царському посланцеві, нероздільна з шаною, що віддається самому цареві.
в. СВЯТЕ ПИСАННЯ ПІДТВЕРДЖУЄ ШАНУВАННЯ ІКОН.
Ті місця Писання, які противники беруть на підтвердження свого безглуздя, не так багато сприяють їм, як попи думають; навпаки, вони (місця Писання) повнотою погоджуються з нашою думкою.
Читаючи Божественне Писання, ми зважаємо на час, особу, приклади й причини. Тому, коли знаходимо, що Один і Той же Бог в одному місці говорить: "Не роби собі ідола й нічого подібного, не поклоняйся їм і не служи їм", а в іншому наказує зробити Херувимів, і коли бачимо в Храмі зроблені малюнки волів і левів, то це ми не приймаємо забобонно (бо забобони не є Віра), але, як сказали, зважаючи на час і інші обставини, доходимо до правильного розуміння. Слова "Не роби собі ідола й нічого подібного" за нашим розумінням значать те саме, що й слова:не поклоняйся богам чужим, не служи ідолам. Таким чином і прийнятий
Церквою з часів Апостольських звичай поклонятися Святим Іконам, і належне служения єдиному Богові залишаються недоторканими, і Бог не буде суперечити Своїм словам.
А щодо того, що наші противники посилаються на Святих Отців, які немов би говорять, що непристойно поклонятися Іконам, то ці Святі мужі більш захищають нас. Вони в змаганнях своїх повстають на тих, хто Святим Іконам віддає Божеське поклоніння, або вносить в Храми малюнки своїх померлих родичів. Таких поклонників вони піддають анатемі, але не картають правильного поклоніння Святим і Святим Іконам, Чесному Хресту й всьому вищесказаному.
А що від Апостольських часів Святі Ікони були в Храмах і вірні поклонялись їм, про те розповідають дуже багато-хто, разом з якими й Святий VII Вселенський Собор ганьбить усяке єретичне блюзнірство.
Цей Собор дуже ясно дає розуміти, як повинно поклонятись Святим Іконам. Він піддає прокляттю та відлученню тих, хто віддає Іконам Божеське поклоніння, або хто називає православних, що поклоняються Іконам, ідолослужителями.
Г. АНАТЕМА НА ТИХ, ХТО НЕ ШАНУЄ СВЯТИХ І ІКОН.
Разом з цим Собором і ми піддаємо анатемі тих, хто або Святому, або Анголові, або Іконі, або Хресту, або Мощам Святих, або Священним Сосудам, або Євангелії, або іншому чому, що на Небі вгорі, і що на землі долі, і в морі віддають таку шану, яка належить Єдиному в Тройці Богові.
Так само піддаємо анатемі і тих, хто поклоніння Іконам зве ідолослуженням, і тому не поклоняються їм, не шанують Хреста й Святих, як заповіла Церква.
д. ЗНАЧЕННЯ ІКОН.
Святим і Святим Іконам ми поклоняємось так, як сказали; і малюємо Ікони для прикраси Храмів, щоб вони служили для невчених замість книг, і спонукували б до наслідування чеснот Святих, і згадці про них; допомагали б до збільшення любо-ви; до пильнування й повсякчасного взивання Господа, як Владики й Отця, а Святих, як рабів Його, помічників та посередників наших.
3. МОЛИТВА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ.
Єретики ганять і саму молитву православних до Бога, і ми не розуміємо, чому вони особливо ганьблять молитву монахів. Ми, навпаки, певні, що молитва є бесіда з Богом, прохання пристойного добра в Бога, від Якого сподіваємось отримати його. Вона є піднесення до Бога, благочестивий, спрямований до Бога, настрій; духовне шукання небесного; лікування святої душі; служения, приємне Богові; ознака покаяння та твердого уповання.
Молитва буває або в самому умі, або в умі й на устах. Під час молитви ми почуваємо добрість і милість Божу, а свою негідність; ми наповнюємося почуттям подяки, даємо обітницю в майбутньому коритися Богові.
Молитва зміцнює Віру й надію, навчає терпіння, зберігання заповідей і осооливо прохання небесного добра. Вона вирощує багато плодів, перерахування яких було б зайвим. Вона виконується у всякий час, або в простому стані тіла, або навколішки.
Така велика користь від молитви, що вона складає поживу й життя душі. Усе сказане обґрунтовується на Святому Писанні, і той, хто вимагає доказів цьому, подібний божевільному або сліпому, який під час ясного півдня має сумнів в сонячному світлі.
4. МОНАХИ ТА ЇХНІ МОЛИТВИ.
Єретики, бажаючи відкидати все, що заповідав Христос, вчепилися й молитви. Соромлячись дуже явно виявляти свою нечестивість, вони не відкидають молитви взагалі, але за те повстають проти молитов монахів, і роблять це з тією метою, щоб у простодушних викликати ненависть до монахів, щоб показати їх людьми нестерпними і навіть негідними новинкарями, щоб ніхто не побажав повчатися від них Догматів Благочестивої й Православної Віри.
Супостат хитрий на зло, й умілий на діла марноти, тому й наслідники його (якими дійсно є ці єретики) не мають охоти ревно займатись ділами Благочестя, як ревно вони прямують до безодні зла, і спадають в такі місця, якими Господь не опікується.
Після цього повинно спитати єретиків, що вони скажуть про молитви монахів? Коли єретики доведуть, що монахи є щось незгідне з православною християнською побожністю, то й ми погодимось з ними, і монахів не тільки не будемо звати монахами, але й християнами. Коли ж монахи з повним забуттям себе сповіщають славу й чудеса Божі, безперестанно і в усякий час, коли це можливо, прославляють велич Божу в піснях і славослов`ях, оспівуючи слова Писання, або добираючи гімни з Писання, або складають свої, які погоджуються з Писанням, — то монахи, на нашу думку, виконують діло Апостольське, Пророче, або краще, — діло Боже.
5. ЦЕРКОВНІ ПІСНІ ТА МОЛИТВИ.
Тому й ми, коли співаємо утішні пісні з Тріоді й Мінеї, не робимо нічого такого, що було б негідне християн. Усі ці Книги мають розумне й правдиве Богословіє, і складаються з пісень або добраних з Святого Писання, або складених під надхненням Св. Духа, так що в наших церковних співах тільки слова інші, ніж в Писанні, а власне ми співаємо те ж, що в Писанні, тільки іншими словами. Для цілковитого підтвердження того, що наші гімни складаються із слів Писання, ми в кожному, так званому Тропарі містимо вірш Писання.
Коли ж ми читаємо й молитви, складені стародавніми Отцями, то нехай єретики скажуть нам, що вони помітили богохульного або нечестивого у цих Отців? Тоді разом з єретиками й ми станемо проти них.
Коли ж єретики указують ще на повсякчасну й безперестанну молитву, то яке зло від такої молитви для них і для нас? Нехай вони не противляться (як і дійсно противляться) Христові, Який сказав притчу про несправедливого суддю саме для того, щоб засвідчити потребу безперестанної молитви; Який вчив пильнувати й молитися, щоб уникнути напастей і вірно стати перед Сином Людським. Нехай не противляться словам Апостола Павла в Посланні до Солунян розд. 5, і багатьом іншим місцям Писання.
Не вважаємо потрібним давати ще свідоцтва інших Божественних Учителів Вселенської Церкви, скільки їх тільки було з часів Христових до нас, бо на сором єретиків досить і того, щоб зазначити посилену молитву Патріярхів, Апостолів і Пророків.
Таким чином, коли монахи наслідують Апостолів, Пророків, Святих Отців і Праотців і Самого Христа, то очевидно, що молитви монахів є плоди Духа Святого.
Щодо єретиків, які вигадують хулу на Бога й на все Божественне, перетлумачуючи, викривляючи й ображаючи Святе Писання, то їх видумки є хитрощами й винаходом диявола.
6. ПРО ПІСТ.
Нікчемне й те заперечення, немов би неможливо наказати Церкві піст, втримання від поживи без примусу й насильства. Церква добре зробила, Установивши з усякою дбайливістю,
щоб умертвити плоть і пристрасті, — молитву й п іст, яких зразково дотримувалися всі Святі. За посередництвом них (молитви й поста) супостат наш диявол, з допомогою вищої Благодати, перемагається з усіма своїми воїнствами й силами, і добре здійснюється належна благочестивим путь.
Таким чином Вселенська Церква, входячи у все це, не примушує, не робить насильства, але закликає, умовляє, навчає того, що є в Писанні, і переконує силою Духа.
У Костянтннополі 1723 року від Різдва Христового, місяця вересня.
Є р є м і я III, з ласки Божої Архиепископ Костянтинополя, Нового Риму, і Вселенський Патріярх, власною рукою підписав, і свідчу, і ісповідую, що це є Православна Віра нашої Христової, Апостольської, Соборної і Східньої Церкви.
Афанасій, з ласки Божої Патріярх великого міста Божого Антіохії, власною рукою підписав, і свідчу, і стверджую, і ісповідую, що це є Православна Віра нашої Христової, Апостольської Соборної і Східньої Церкви.
X р и с а н ф, з ласки Божої Патріярх Святого міста Єрусалиму, власною рукою підписав, і свідчу, і ісповідую, що це є Православна Віра нашої Христової, Апостольської, Соборної і Східньої Церкви.
Архиерей Каллиник Іраклійський, власною рукою підписав, погоджуючись серцем і устами з вищезазначеними Святими Патріархами, що й буду ісповідувати до останнього мого зідхання.
А н т о н і й Кізнкійський, ісповідую, що це є Віра Соборної Східньої Церкви.
П а ї с і й Никомідійський, власною рукою підписав і ісповідую, що це є Віра Соборної Східньої Церкви.
Герасим Никейський, власною рукою підписав і ісповідую, що це є вчення Соборної і Східньої Церкви.
П а х о м і й Халкидонський, власною рукою підписав, і ісповідую, і свідчу, що це є вчення Соборної і Східньої Церкви.
І г н а т і й Фессалонікійський, власною рукою підписав, і ісповідую, і свідчу, що це є вчення Вселенської і Східньої Церкви.
А н ф и м Филиппопільський, власною рукою підписав, ісповідуючіі і свідчучи, що це є вчення Соборної і Східньої Церкви.
Каллиник Варнський, власною рукою підписів, і ісповідую, і свідчу, що це є вчення Соборної Східньої Церкви.