Основи віри

 

Книга «Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві» мала великий вплив на поширення Ісусової молитви не тільки на слов`янському Сході, але й у цілому світі, бо її вже перекладено багатьма мовами. Вона заслуговує на увагу і українського читача, тому що місця, події, духовний підхід до деяких основних правд, а то й сам автор — близькі нашому народові.

«Щирі розповіді» написані в середині XIX ст. в російському мо-нашому середовищі, але досі невідомо, хто був їхній автор. Олексій Пєнтковський твердить, що це колективна праця не тільки таких маловідомих монахів, як Михаїл Козлов і Арсеній Троєпольський, але й славних постатей російської духовности — святителя Теофана Затворника і старця Амвросія з Оптинської пустині.

Олексій Пєнтковський критично проаналізував найдавніші рукописи «Щирих розповідей» і знайшов нові джерела до історії їхнього виникнення. На основі своїх студій він видав (1992) у російськомовному паризькому журналі «Символ» критичну версію «Щирих розповідей». Треба відзначити, що в цьому виданні збережений чарівний розповідницький стиль попередніх видань, зокрема четвертого російського, що вийшло у видавництві УМСА-Рress 1973 року.

У нашому виданні всі сім розповідей подані за критичною редакцією О. Пєнтковського, однак примітки взято з різних видань і додано «Три ключі внутрішнього молитовного діяння»2, що містяться у творах відомих отців-аскетів.

Основна тема цієї книги — Ісусова молитва: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного. Прочанин, простий селянин, дошукується відповіді на запитання: як виконати заохоту св. апостола Павла: «Моліться безперестанку»? (1 Сол. 5:17). Монах-старець дає йому простеньку пораду: наполегливо призивати Ім`я Ісуса. Спочатку Прочанин доходить до трьох тисяч, відтак до шести, а врешті — до дванадцяти тисяч призивань денно, — а потім перестає їх лічити. Його уста ворушаться самі, без зусилля, навіть під час сну.

Згодом молитва язика переходить у молитву серця. Прочанин помічає, що його молитва з`єдналася з ритмом його серцебиття, наче серце теж почало молитися: 1. Господи, 2. Ісусе, 3. Христе — і так далі.

«Висновок, що випливає з цих розповідей, такий: той, хто поєднує молитву з биттям свого серця, ніколи не зможе її припинити, адже молитва стає життєвою функцією його існування. Чи це вже досконала молитва? Прочанин не сміє цього твердити, але вважає, що він на добрій дорозі, щоб завдяки Божій благодаті досягти її».

Промовляння Ісусової молитви (або молитви серця) постало на основі практики перших монахів, які проказували коротенькі молитви, щоб зосередити ум і серце в Бозі. Монахи-пустинники боролися зі спокусами та злими духами, тобто лихими думками. Для цього була потрібна відповідна духовна зброя, яку вони, за прикладом Ісуса, знаходили в Святому Письмі. Якщо Ісус переміг диявола в пустиш, а Своєю смертю і воскресінням остаточно зруйнував його царство та його самого полонив, то, коли будемо взивати божественне Ім`я Ісуса — всі злі духи будуть переможені. Отже, монахи відкрили божественну силу Ісусового Імени, і це святе Ім`я стало їхньою безперервною молитвою.

Після постригу настоятель вручає монахові чотки, називаючи їх мечем духовним проти злих духів, тобто поганих думок. Цією духовною зброєю треба орудувати так, щоби повсякчасно мати Ім`я Ісуса в устах, умі й серці.

Якими є плоди молитви? Часто призиваючи Ісусове Ім`я, людина набуває Його безконечної доброти й лагідности, а її обличчя починає сяяти тим Божим світлом, що й Христове.

Плодами цієї молитви є насамперед подолання думок, що відводять серце від Бога, а також: зосередженість, дар невимовної любови до Бога й ближнього, відчуття близькости духовного світу, дар глибокого розуміння Святого Письма, в якому, — як каже апостол Павло, — заховані всі скарби мудрости й знання (Кол. 2:3).

Для того, щоб Ісусова молитва стала безперервною, святі Отці вказували на деякі засоби, як: відповідне місце, щоб уникнути розсіянь (які походять від форм, кольорів, звуків тощо); ум мусить бути «порожнім» — вільним від зайвих думок; ритмічне дихання, що заспокоює і врегульовує кровообіг, який також має прямий вплив на внутрішні сили душі — розум, серце, волю, уяву.

Застосування цих засобів може викликати в декого такі дивні феномени, як внутрішнє тепло, «видіння» і т.п. Ці прояви не можна вважати духовними плодами, бо вони можуть бути духовною оманою, спокусою чи наслідками відповідної техніки. Той, хто хоче практикувати Ісусову молитву, повинен це робити під наглядом досвідченого духовного провідника.

Пропонуємо нашим читачам «Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві», це прекрасне введення до глибокого духовного життя, а водночас дороговказ для вивчення Ісусової молитви.