За своїм внутрішнім змістом Хрещення є унікальним і дуже важливим таїнством для кожної людини, яка вирішила прийняти християнство і вже це зробила. Лише через Хрещення людина вдруге народившись стає членом Церкви Христової і спадкоємцем Царства Божого.

 Підсумовуючи огляд історичного розвитку чину таїнства Хрещення, ми можемо зробити висновок, що це таїнство має дуже багату і цікаву історію свого розвитку.

Чинопослідування таїнства Хрещення складається з багатьох поєднаних і водночас незалежних між собою богослужбових актів, кожен з яких має свою власну історію розвитку і приєднання до чину Хрещення. Досліджуючи історію всіх цих актів, ми бачимо, що в історичному розвитку таїнство Хрещення в цілому не втратило своєї внутрішньої сутності і мети, а, навпаки, зовнішньо, у літургічному плані, розвинулося і вдосконалилося. З простого елементарного апостольського часу воно протягом декількох століть набуло пишного чинопослідування, яке вдосконалювалося аж до часів Середньовіччя, поки і не здобуло свого сталого вигляду.

Аналізуючи святоотецьку спадщину, не важко помітити, що тема Хрещення була актуальна протягом усіх часів існування Древньої Церкви.

Досліджуючи історичний розвиток таїнства Хрещення на теренах Київської Митрополії, ми побачимо, що вітчизняна літургічна школа не поступалася школі грецькій і завжди йшла з нею пліч-о-пліч. Саме у требнику святителя Петра Могили 1646 року були врегульовані усі розбіжності у чинопослідуванні Хрещення, які містилися як серед требників усіх слов’янських народів так і у відношенні слов’янських требників до євхологіїв Грецької Церкви. Саме требник св. Петра Могили подав нам чин Хрещення, який майже нічим не відрізняється від сучасного нам чинопослідування.

Українська літургічна школа попрацювала не тільки над уніфікацією чинопослідувань таїнства Хрещення усіх слов’янських требників, але й розробила власне розуміння деяких елементів Хрещення. В першу чергу, це стосується самої форми Хрещення, сутність якої полягає у звершені цього таїнства не тільки через повне занурення тіла похресника у воду, але й можливості Хрещення через так звану «занурювально-обливальну» форму. Така форма Хрещення, яка викладена і розвинена святителем Петром Могилою, по суті не заперечує акт видимого омовення і очищення, бо похресник у такому Хрещенні не частково, а повністю зволожується водою.

Судячи з того, що подібної форми Хрещення не знає жодна з християнських Церков, її сміливо можна віднести до особливостей українського чинопослідування таїнства вступу до християнського суспільства.

Також слід зауважити, що практика форми здійснення Хрещення через обливання, у сенсі часткового зволоження тіла похресника, яка нині повсемісно практикується в Українській Церкві, є спрощенням «занурювально-обливальної» форми. Беручи до уваги вчення Вселенської Православної Церкви, Хрещення через часткове обливання треба вважати «нездоровою» формою, яка за древнім християнським вченням могла використовуватися лише в екстремальних випадках. І хоча Хрещення через таку форму не втрачає своєї цінності і дієвості, та слід таки працювати над відновленням і впровадженням у практику Української Церкви Хрещення саме через занурення, або, принаймні, що, мабуть, було б насприятливіше для нас, відновлення древньої української «занурювально-обливальної» форми хрещення.

Здійснення правильного Хрещення є також центром порозуміння в екуменічму русі. Лише через Хрещення в ім’я Св. Трійці можна визначити наскільки спільнота віруючих є християнською. Істинне Хрещення у такому випадку стає найпершим мірилом і еталоном в екуменічному русі.