Значення таїнств як у Православній Церкві так і в усьому Християнстві є, безсумнівно, величезним. Без цих сакраментальних актів неможливе повноцінне церковне і духовне життя кожної людини, яка вирішила стати членом народу Божого. Через таїнства під виглядом певних видимих дій і слів посилається тому, хто його приймає, і невидима сила – Дари Святого Духа, освячення і Боже благословення. І тому значення таїнств у житті кожного християнина настільки велике, що кожен раз вони стають новими етапами у їхньому житті. Вони є дієвими Божими знаряддями, які неодмінно діють благодатно на тих, хто до них приступає[i].

Кількісно церковних таїнств у Православній Церкві є сім. І найпершим таїнством, яке необхідне для вступу до християнського суспільства і без якого нереально увійти до благодатного Царства Божого, є таїнство святого Хрещення. Хрещення є дверима до спасіння і до Царства Божого. «Якщо хто не народиться водою і духом, - сказав нам Христос Спаситель, Який і встановив це таїнство, - не може увійти в Царство Боже» (Ів. З, 5). Хрещення «водою і духом» повністю змінює і очищує людину – вона вмирає для життя старого і народжується для нового святого життя в тілі Христовому (1 Кор. 12, 13).

Христос заповів Своїм ученикам: «Йдіть, навчайте всі нарoди, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святoгo Духа» (Мф. 28, 19), і таким чином Хрещення стало одним із найголовніших елементів у житті Церкви і влилося у богослужбову християнську практику.

На початку свого розвитку чин таїнства Хрещення був дуже простим, як і будь-яке інше богослужіння у часи апостолів. Але разом із зовнішнім розвитком Церкви, як живого організму, хрещення поступово змінювалося і розвивалося, перетворюючись із елементарного акту у складне богослужбове чинопослідування. Досліджуючи богослужбовий розвиток таїнства Хрещення, не важко помітити, що воно ніби завжди пристосовувалося до конкретного часу, і разом з цим незмінно несло у собі те духовне значення і внутрішній зміст, якими воно було наділене з часів апостолів.

Будучи одним із таїнств Церкви, Хрещення за своєю важливістю є одним із найскладніших, за своїм змістом, богослужбових актів. Воно містить у собі багато богослужбових елементів, які хоч і поєднані разом в одному чинопослідуванні, але, водночас, є настільки самостійними, що кожне може розглядатися в окремому літургічному дослідженні. Така структура таїнства робить його не легким для дослідження. А внаслідок відсутності протягом багатьох століть окремих письмових пам’яток, які б спеціально стосувалися до нашого предмету, і разом з цим при великій кількості коротких уривочних, а інколи і протилежних згадок у творіннях церковних письменників, дослідження історичного розвитку хрещення стає ще важчим.

Так, за перше століття християнської ери, за часи апостолів, ми не маємо жодного твору, який би спеціально і конкретно викладав порядок, склад, форму і характер богослужіння і звершення хрещення у апостольський вік. Збереглися лише короткі і уривочні вказівки у Новозавітних писаннях, які часто не достатні для відтворення чинопослідування хрещення у першому столітті.

Від другого і третього століття ми також не маємо жодного систематизованого викладу таїнства хрещення, як і будь-якого іншого богослужіння. Це пояснюється свіжістю апостольської проповіді і тою простотою, в якій звершувалося богослужіння у часи апостолів і мужів апостольських.

Безперечно, не можна вважати, що за ці перші століття було мало свідчень про здійснення таїнства Хрещення. Їх було багато, але жодний із церковних письменників не ставив собі за мету викласти на папері чин Хрещення своєї сучасності, а обмежувався лише короткими згадками про це таїнство у тих випадках, коли було необхідно, здебільшого в апологетичних творах.

Четверте і п’яте століття – час розвитку і торжества християнської науки. І хоча ми маємо дуже багато свідчень про здійснення богослужіння у ці часи, та, все ж таки, на першому плані творінь святих отців стоїть догматична сторона таїнств, а не практична, яка і є головною складовою християнського богослужіння. Лише один богослужбовий пам’ятник цього часу можна віднести до більш-менш систематизованого опису чину Хрещення – це твір «Про Церковну ієрархію», відомий нам під іменем св. Діонісія Ареопагіта.

За наступні два століття - VI i VII, свідоцтва про здійснення Хрещення взагалі майже відсутні. Тому ці два століття розглядаються у даній роботі найменше.

Але вже з VIII століття і до часу книгодрукування збереглося дуже багато рукописних молитвословів і требників. І тому, фактично з VIII століття, стає можливим дослідження здійснення Хрещення не за окремими скромними вказівками, а за цілими і спеціальними чинопослідуваннями. Особливо в цьому напрямку потрудився дослідник церковних обрядів і християнської старовини католицький священик Я. Гоар (ХVII ст.), який прославився виданням грецьких богослужбових книг VIII-XVII століть.   

Для дослідження розвитку чинопослідування Хрещення на теренах Київської Митрополії бралися до уваги рукописні слов’янські требники Соловецької бібліотеки XIV – XVII століть, які дослідив і видав А. Алмазов у праці «История чинопоследований крещения и миропомазания»[ii].

При написанні праці була використана велика кількість святоотецької спадщини, яка торкалася теми здійснення і значення таїнства Хрещення. Як джерела, використовувалися древні друковані требники, як слов’янські так і українські. Важливе місце серед друкованих джерел посів требник святителя Петра Могили (1646 року)[iii], який можна цілком справедливо вважати вершиною розвитку української та слов’янської літургіки.

Найбільшим розвитком у дослідженні таїнства Хрещення було XІX століття. Серед дослідників цього часу слід виділити А. Димитрієвського[iv], А. Алмазова[v], Ф. Смирнова[vi], Н. Одинцова[vii].

Актуальність теми.

Актуальність теми полягає у тому, що дослідження чину таїнства Хрещення дає можливість краще це таїнство зрозуміти і вияснити його значення у житті кожного християнина. Особливо таке розуміння актуальне для нашого українського народу, який протягом майже всього минулого століття, з відомих причин, існував поза Церквою і у своїй більшості втратив не тільки церковність, але і духовність. Сьогодні, коли прихід до Церкви став масовим, і майже кожний новий громадянин України приймає християнське Хрещення, стає дуже важливим правильне розуміння сутності цього таїнства, яке мусить стати для людини не лише даниною моди і звичаю але і переміною власного життя.

 

Наукова новизна.

Дослідженнь з даної теми в Українській Православній Церкві ще не проводилися. Найпізніші дослідження були розроблені Російською Православною Церквою і сягають лише середини XIX століття. Але Російська Церква завжди упереджено ставилася до форми хрещення на теренах сучасної України і, по можливості, перехрещувала тих, хто приймав хрещення не через повне занурення. Досліджуючи цю тему, дисертант висвітлює проблему «обливально-занурювальної» форми українського хрещення, яке звершується не тільки через обливання а й часткове занурення. Така форма не суперечить вченню Вселенської Церкви і не робить похресника, який хрестився таким способом, меншовартісним від інших християн.

 

Практичне значення.

Мета цієї праці є у тому, щоб дослідити історичний розвиток чину таїнства, показати, яким воно було з самого початку і як і на що перетворилося протягом двадцяти століть. Знання такого літургічного розвитку допоможе священнослужителю краще зрозуміти хрещення, символічне значення кожної дії, кожної молитви, а мирянам свідоміше сприймати це таїнство, а, значить, допоможе глибше зрозуміти сутність і важливість акту прийняття до церковної спільноти.

Така переміна в ставленні до Хрещення має велике значення для утверження Української Православної Церкви і духовності українського народу. Свідоме прийняття Хрещення зробить нашу Церкву і державу духовнобагатшими  і досконалішими.

Правильне розуміння таїнства Хрещення допоможе і у справі екуменізму, головною засадою якого є поєднання християнських Церков, яке може відбутися тільки за умови визнання істинності Хрещення членів різних Церков.

 

У першому розділі ми розглянемо Хрещення з догматичного боку. У другому і третьому розділі висвітлений історичний розвиток чинопослідувань таїнства. Значення Хрещення у сучасному екуменізмі викладене у четвертому розділі.


[i] Послання патріархів східної вселенської церкви про православну віру проти протестанства й англіканства, 1723 року. // Православна віра. – Вінніпег, 1957. – С. 46.

[ii] Алмазoв А. Истoрия чинoпoследoваний крещения и мирoпoмазания. – Казань, 1884.

[iii] Требник Петра Мoгили. – Канберра-Мюнхен-Париж, 1988.

[iv] Дмитриевский А. Бoгoслужение в Русскoй Церкви в XVI веке. – Казань, 1884.

[v] Алмазoв А. Истoрия чинoпoследoваний крещения и мирoпoмазания. – Казань, 1884.

[vi] Смирнoв Ф. Литургический характер таинств. // Труды КДА. – К., 1874.

[vii] Одинцoв Н. Пoрядoк oбщественагo и частнагo бoгoслужения в древней Рoссии дo XVI. // Душепoлезнoе чтение. – М., 1877.