1. Бог, Який багаторазово й рiзноманiтно говорив здавна отцям через пророкiв, 2в останнi ці днi говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним i вiки створив. 3Цей, будучи сяєвом слави i образом iпостасi Його i тримаючи все словом сили Своєї, здiйснивши Собою очищення грiхiв наших, сiв праворуч престолу величi на висотi‚ 4ставши настiльки кращим від ангелiв, наскiльки славнiше вiд них успадкував iм’я. 5Бо кому коли з ангелiв сказав Бог: “Ти – Син Мiй, Я нинi породив Тебе?” Iще: “Я буду Йому Отцем, i Вiн буде Менi Сином”? 6Також, коли вводить Первородного у всесвiт, промовляє: “Iнехай поклоняться Йому всi Ангели Божi”. 7Про Ангелiв сказано: “Ти твориш духiв ангелами Своїми i слугами Своїми вогненне полум’я”. 8Апро Сина: “Престіл Твiй, Боже, повiк вiку: жезл царства Твого – жезл правоти. 9Ти полюбив правду i зненавидiв беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твiй єлеєм радости бiльше, нiж спiльникiв Твоїх”. 10Та: “Hа початку Ти, Господи, заснував землю, i небеса – дiло рук Твоїх; 11вони загинуть, а Ти перебуваєш, i всi постарiють, як риза, 12i як одяг згорнеш їх, i змiняться; але Ти Той самий, i лiта Твої не скiнчаться”. 13Кому коли з ангелiв сказав Бог: “Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогiв Твоїх до пiднiжжя нiг Твоїх”? 14Чи не всi вони духи служіння, що їх посилають служити тим, якi мають успадкувати спасiння?
2. Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти. 2Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару, 3то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього, 4при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами і даруванням Духа Святого з Його волі?
5Бо не ангелам Бог підкорив майбутнiй всесвiт, про який говоримо; 6навпаки, хтось десь засвiдчив, кажучи: “Що є чоловiк, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти вiдвiдуєш його? 7Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою i честю вiнчав його i поставив його над дiлами рук Твоїх, 8усе підкорив пiд ноги його”. Коли ж пiдкорив йому все, то не лишив нiчого непiдкореним йому. Hинi ж ще не бачимо, щоб усе було йому пiдкорене; 9але бачимо, що за перетерплення смерти увiнчаний славою i честю Iсус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всiх. 10Бо належало, щоб Той, для Якого все i вiд Якого все, Той, Хто приводить багатьох синiв у славу, вождя спасiння їх зробив довершеним через страждання. 11Адже Хто освячує i хто освячується, всi – вiд Єдиного; тому Вiн не соромиться називати їх браттями, кажучи: 12“Оповiщу iм’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспiваю Тебе”. 13Iще: “Я буду надiятися на Hього”. Iще: “Ось Я i дiти, яких дав Менi Бог”. 14Аоскільки дiти причетнi плотi i крови, то i Вiн також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола, 15i визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабствi. 16Бо не ангелiв приймає Вiн, але приймає с`iм’я Авраамове. 17Тому Вiн повинен був у всьому уподiбнитися браттям, щоб бути милостивим i вiрним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за грiхи народу. 18Бо оскільки Сам Вiн перетерпiв, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.
3. Отже, браття святi, учасники в небесному покликаннi, зрозумiйте Посланця i Первосвященика сповiдання нашого, Iсуса Христа, 2вiрного Тому, Хто поставив Його, як i Мойсей, у всьому домi Його. 3Бо Вiн достойний тим бiльшої слави перед Мойсеєм, чим бiльшу честь має в порiвняннi з домом той, хто збудував його, 4бо всякий дiм будується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог. 5IМойсей вiрний у всьому домi Його, як слуга, для засвiдчення того, що належало сповiстити; 6а Христос, – як Син у домi Його; а дiм Його – ми, якщо тiльки смiливiсть i надiю, якою хвалимося, твердо збережемо до кiнця. 7Тому, як говорить Дух Святий: “Нинi, коли почуєте голос Його, 8не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час нарiкань, у день спокуси в пустелi, 9де спокушали Мене батьки вашi, випробовували Мене i бачили дiла Мої сорок рокiв. 10Тому Я розгнiвався на той рiд i сказав: “Постiйно вони блудять серцем, не пiзнали вони шляхiв Моїх; 11тому Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого”.
12Глядiть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого i невiрного, аби вам не вiдступити вiд Бога Живого. 13Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити “нинi”, щоб хто з вас не розлютився, звабившись грiхом. 14Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тiльки розпочате життя твердо збережемо до кiнця, 15доки говориться: “Нинi, коли почуєте голос Його, не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час нарiкань!” 16Бо деякi з тих, якi чули, почали нарiкати, але не всi, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм. 17Hа кого ж гнівався Вiн сорок рокiв? Чи не на тих, якi згрiшили, чиї кістки лягли в пустелi? 18Кому ж клявся, що не ввiйдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися? 19Отже, бачимо, що вони не могли ввiйти через невiру.
4. Тому біймося, щоб, коли ще лишається обiтниця увiйти до спокою Його, хтось iз вас не запiзнився. 2Бо i нам воно сповiщено, як i тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вiрою тих, що слухали. 3Авходимо до спокою ми, що увiрували, бо Вiн сказав: “Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого”, хоч дiла Його були завершенi ще на початку свiту. 4Бо десь сказано про сьомий день так: “Iспочив Бог у день сьомий вiд усiх дiл Своїх”. 5Iще тут: “Hе ввiйдуть до спокою Мого”. 6Отже, як деяким залишається ввiйти до нього, а тi, яким ранiше благозвiщено, не ввiйшли до нього за непокiрнiсть, 7то Вiн призначає ще якийсь день‚ “нинi”, кажучи через Давида, що пiсля такого довгого часу, як раніше сказано: “Нинi, коли почуєте голос Його, не зробiть жорстокими сердець ваших”. 8Бо коли б Iсус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано пiсля того про iнший день. 9Тому для народу Божого залишена ще субота. 10Бо, хто ввiйшов до спокою Його, той i сам заспокоївся вiд дiл своїх, як i Бог вiд Своїх.
11Отже, постараймось увiйти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокiрнiсть. 12Бо слово Боже живе i дiйове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роздiлення душi й духу, суглобiв i мізкiв, i судить помисли й намiри сердечнi. 13Iнемає створiння, схованого вiд Hього, але все оголене i вiдкрите перед очима Його: Йому дамо звiт.
14Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Iсуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповiдання нашого. 15Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха. 16Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодатi, щоб одержати милiсть i знайти благодать для своєчасної допомоги.
5. Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служiння Боговi, щоб приносити дари й жертви за грiхи, 2який може бути поблажливий до неукiв та заблудливих, тому що й сам обкладений немiччю, 3i тому вiн повинен як за народ, так i за себе приносити жертви за грiхи. 4Iнiхто сам собою не приймає цiєї чести, але покликаний Богом, як i Аарон. 5Так i Христос не Сам Собi присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: “Ти – Син Мiй, Я нинi породив Тебе”; 6як i в iншому мiсцi говорить: “Ти – Священик повiк за чином Мелхиседековим”. 7Вiн, у днi плотi Своєї, з великим голосiнням та сльозами принiс молитви i благання Тому, Хто мiг спасти Його вiд смерти; i був почутим за Своє благоговiння; 8хоч Вiн i Син, однак стражданнями звик до послуху, 9i, вдосконалившись, став для всiх слухняних Йому причиною спасiння вiчного, 10бувши названим вiд Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
11Про це слiд було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати. 12Бо, зважаючи на вiк, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, i для вас потрiбне молоко, а не тверда страва. 13Кожен, хто годується молоком, несвiдомий у словi правди, бо вiн немовля; 14а тверда страва властива дорослим, у яких довгим навчанням почуття привченi розрiзняти добро i зло.
6. Тому, залишивши початки вчення Христового, поспiшаймо до довершеностi; i не будемо знову класти основу поверненню вiд мертвих дiл i вiри в Бога, 2вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих i про суд вiчний. 3Iце зробимо, якщо Бог дозволить. 4Бо неможливо – тих‚ що один раз просвiтилися‚ i прийняли дар небесний‚ i стали причасниками Духа Святого, 5i скуштували доброго слова Божого, i сили майбутнього вiку, 6i вiдпали, знову обновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собi Сина Божого i зневажають Його. 7Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дiстає благословення вiд Бога; 8а та, на якiй ростуть терня й будяки, негiдна i близька до прокляття, кiнець якого – спалення.
9Втiм, щодо вас, улюбленi, ми сподiваємося, що ви у кращому станi i дотримуєтеся спасiння, хоча й говоримо так. 10Бо Бог не є неправедний, щоб забув дiло ваше i труд любови, яку ви виявили в iм’я Його, послуживши i служачи святим. 11Бажаємо ж, щоб кожен iз вас, для повної впевнености в надiї, виявляв таку саму стараннiсть до кiнця, 12щоб ви не розлiнились, а наслiдували тих, якi вiрою та довготерпiнням успадковують обiтницi. 13Бог, даючи обiтницю Авраамовi, оскільки не мiг нiким вищим клястися, клявся Самим Собою, 14кажучи: “Iстинно благословляючи, благословлю тебе i, розмножуючи, розмножу тебе”. 15Iтак Авраам, завдяки довготерпiнню, одержав обiцяне. 16Люди клянуться вищим, i клятва на запевнення закiнчує всяку суперечку їхню. 17Тому i Бог, бажаючи iстотнiше показати спадкоємцям обiтницi незмiннiсть Своєї волi, вжив клятву, 18щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не мiг говорити неправду, тверде утiшення мали ми, що прийшли взятися за подану надiю, 19яка для душi є неначе якiр безпечний i мiцний i входить аж до середини за завiсу, 20куди предтечею за нас увiйшов Iсус, зробившись Первосвящеником навiк за чином Мелхиседековим.
7. Бо Мелхиседек, цар Салиму священик Бога Всевишнього, той, який зустрiв Авраама i благословив його, коли той повертався пiсля поразки царiв, 2якому i десятину Авраам вiддiлив з усього, – по-перше, тому що ім’я його означає – “цар правди”, а потiм i тому‚ що він є “цар Салиму”, тобто “цар миру”, 3без батька, без матерi, без родоводу, який не має нi початку днiв, нi кiнця життя, уподiбнюючись Синовi Божому, перебуває священиком назавжди.
4Бачите, який великий той, якому i Авраам патрiарх дав десятину з кращої здобичi своєї. 5Тi з синiв Левiєвих, що одержують священство‚ мають заповiдь – брати за законом десятину з народу, тобто зi своїх братiв, хоча й цi вийшли вiд стегон Авраамових. 6Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину вiд Авраама i благословив того, хто мав обiтницю. 7Без усякого ж заперечення менший благословляється бiльшим. 8Iтут десятини беруть люди смертнi, а там – той, хто має про себе свiдчення, що вiн живе. 9I, так би мовити, сам Левiй, котрий приймає десятини, в особi Авраама дав десятину; 10бо вiн був iще в стегнах батька, коли Мелхиседек зустрiв його.
11Отже, якби досконалiсть осягалась через левитське священство, – бо з ним сполучений закон народу, – то яка б iще була потреба поставати iншому священиковi за чином Мелхиседековим, а не iменуватися за чином Аароновим? 12Адже iз змiною священства необхiдно бути змiнi i закону, 13бо Той, про Кого говориться це, належав до iншого колiна, з якого нiхто не приступав до жертовника. 14Бо вiдомо, що Господь наш засяяв iз колiна Іуди, про яке Мойсей нiчого не сказав стосовно священства. 15Iце ще яснiше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик iнший, 16Який є таким не за законом заповiдi плотської, а за силою життя нескiнченного. 17Бо засвiдчено: “Ти Священик повiк за чином Мелхиседековим”. 18Скасування ж попередньої заповiдi буває через її неміч та марність, 19бо закон нiчого не довiв до досконалости; але вводиться краща надiя, через яку ми наближаємося до Бога. 20Iщо це було не без клятви, – 21бо тi були священиками без клятви, а Цей iз клятвою, бо про Hього сказано: “Клявся Господь i не розкається: Ти Священик повiк за чином Мелхиседековим”, – 22то поручителем кращого завiту став Iсус. 23До того ж тих священикiв було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному; 24а Цей, оскільки перебувати Йому вiчно, має i священство нескiнченне, 25тому й може завжди спасати тих, якi приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.
26Таким i повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий‚ непорочний, вiддiлений вiд грiшникiв i пiднесений вище небес, 27Який не має потреби щоденно, як тi первосвященики, приносити жертву спочатку за свої грiхи, потiм за грiхи народу, бо Вiн зробив це один раз, принiсши в жертву Себе Самого. 28Бо закон настановляє первосвящениками людей, якi мають немочi, а слово клятвене, пiсля закону, поставило Сина, навiки довершеного.
8. Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сiв праворуч престолу величi на небесах 2i є Священнослужителем святилища та скинiї правдивої, яку збудував Господь, а не чоловiк. 3Кожен первосвященик настановляється для принесення дарiв i жертви; а тому треба було, щоб i Цей також мав що принести. 4Якби Вiн перебував на землi, то не був би i священиком; бо тут такi священики, якi за законом приносять дари 5i служать образу та тiнi небесного, як сказано було Мойсеєвi, коли вiн приступав до будування скинiї: “Гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобi на горi”. 6Але Цей Первосвященик дiстав служiння тим прекраснiше, чим кращого Вiн Посередник завiту, утвердженого на кращих обiтницях. 7Бо, якби перший завiт був без недолiку, то не було б потреби шукати мiсця iншому. 8Але пророк, докоряючи їм, каже: “Ось настають днi, говорить Господь‚ коли Я укладу з домом Iзраїля i з домом Іуди Новий Завiт, 9не такий завiт, який Я уклав з батьками їхнiми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх iз землi Єгипетської, бо вони не перебували в тому завiтi Моєму, i Я зневажив їх, говорить Господь. 10Ось Завiт, який заповiдаю дому Iзраїля пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхнi, i напишу їх на серцях їхнiх; i буду їхнiм Богом, а вони будуть Моїм народом. 11Iне буде вчити кожен ближнього свого i кожен брата свого, кажучи: “Пiзнай Господа”; тому що всi вiд малого до великого будуть знати Мене, 12бо Я буду милостивий до неправд їхнiх, i грiхiв їхнiх, i беззаконь їхнiх не згадаю бiльше”. 13Кажучи “новий”, показав застарiлiсть першого; а що занепадає i старiє‚ близьке до зотління.
9. Перший завiт мав постанову про Богослужiння i святилище земне; 2бо побудована була скинiя перша, в якiй був свiтильник i трапеза та жертовнi хлiби i яка називається “святе”. 3За другою ж завiсою була скинiя, названа “Святе святих”, 4яка мала золоту кадильницю i обкутий з усiх боків золотом ковчег завiту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронiв розквiтлий та скрижалi завiту, 5а над ним херувими слави, що осiняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно. 6При такому влаштуваннi, до першої скинiї завжди входять священики вiдправляти Богослужiння; 7а до другої – раз на рiк один тiльки первосвященик, не без крови, яку приносить за себе i за грiхи народу. 8Цим Дух Святий показує, що ще не вiдкрита путь у святилище, доки стоїть перша скинiя. 9Вона є образ теперiшнього часу, за якого приносяться дари i жертви, якi не можуть зробити досконалим у совiстi того, хто служить. 10Iвони зi стравами i напоями та рiзноманiтними обмиваннями й обрядами, що стосуються плотi, були встановленi тiльки до часу їх виправлення.
11Але Христос, Первосвященик майбутнiх благ, прийшовши з бiльшою та досконалiшою скинiєю, нерукотворною, тобто не такого спорудження, 12i не з кров’ю козлiв i телят, але зi Своєю Кров’ю, один раз увiйшов у святилище i здобув вiчне вiдкуплення. 13Бо якщо кров телят i козлiв та попiл телицi через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тiло, 14то тим бiльше Кров Христа, Який Духом Святим принiс Себе непорочного Боговi, очистить совiсть нашу вiд мертвих дiл для служiння Богу Живому i істинному! 15Iтому Вiн є Посередник Нового Завiту, щоб внаслiдок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне. 16Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника, 17бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий. 18Чому і перший завіт був утверджений не без крови. 19Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та iссопом i окропив як саму книгу, так i весь народ, 20кажучи: це кров завiту, який заповiдав вам Бог. 21Також окропив кров’ю i скинiю та всi богослужбовi сосуди. 22Та майже все за законом очищається кров’ю, i без проливання крови не буває прощення.
23Отже, образи небесного повиннi були очищатися цими, а саме ж небесне – жертвами, кращими вiд цих. 24Бо Христос увiйшов не в рукотворне святилище, створене за зразком iстинного, але в саме небо, щоб постати нинi за нас перед лице Боже, 25i не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю; 26iнакше треба було б Йому багаторазово страждати вiд початку свiту; Вiн же один раз, на кiнцi вiкiв, з’явився, щоб знищити грiх жертвою Своєю. 27Iяк людям визначено один раз умерти, а потiм суд, 28так i Христос, один раз принiсши Себе в жертву, щоб взяти грiхи багатьох, вдруге явиться не для очищення грiха, а для тих, що чекають Його на спасiння.
10. Закон, маючи лише тiнь майбутнiх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, якi щороку постiйно приносяться, нiколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними. 2Iнакше їх перестали б приносити, бо тi, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже нiякої свiдомости грiхiв. 3Але жертвами щороку нагадується про грiхи, 4бо неможливо, щоб кров телят i козлiв знищувала грiхи. 5Тому Христос, входячи у свiт, говорить: “Жертви i принесення Ти не захотiв, але тiло приготував Менi. 6Всеспалення i жертви за грiх неугоднi Тобi. 7Тодi Я сказав: ось, iду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже”. 8Сказавши перше, що нi жертви, анi принесення, нi всеспалення, нi жертви за грiх, – якi приносяться за законом, – Ти не захотiв i не благозволив, 9потім додав: “Ось iду виконати волю Твою, Боже”. Скасовує перше, щоб настановити друге. 10За цiєю-то волею ми освяченi одноразовим принесенням тiла Iсуса Христа. 11Iвсякий священик щодня стоїть у служiннi та багаторазово приносить однi i тi самi жертви, якi нiколи не можуть знищити грiхiв. 12Вiн же, принiсши одну жертву за грiхи, назавжди сiв праворуч Бога, 13чекаючи далi, доки вороги Його будуть покладенi до пiднiжжя нiг Його. 14Бо Вiн одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються. 15Про це свiдчить нам i Дух Святий, бо сказано: 16“Ось Завiт, який заповiдаю їм пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхнi, i в думках їхнiх напишу їх, 17i грiхiв їхнiх та беззаконь їхнiх не згадаю бiльше”. 18Аде відпущення їх, там не потрiбне принесення за гріхи.
19Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Iсуса Христа, дорогою новою i живою, 20яку Вiн знову вiдкрив нам через завiсу, тобто плоть Свою, 21i маючи великого Священика над домом Божим, 22приступаймо з щирим серцем, з повною вiрою, кропленням очистивши серце вiд порочної совiсти та обмивши тiло водою чистою, 23будемо триматися сповiдання надiї неухильно, бо вiрний Той, Хто обiцяв; 24будемо уважними один до одного, заохочуючи до любови й добрих дiл, 25не будемо залишати зiбрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, i тим бiльше, чим бiльше бачите наближення того дня.
26Бо коли ми, одержавши пiзнання iстини, свавiльно грiшимо, то не зостається бiльше жертви за грiхи, 27але якесь страшне очiкування суду й лютости вогню, готового пожерти противникiв. 28Якщо той, хто зрiкся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свiдках, без милосердя карається смертю, 29то наскiльки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого i не шанує як святиню Кров завiту, якою освячений, i Духа благодатi ображає? 30Ми знаємо Того, Хто сказав: “У Мене помста, Я вiдплачу, – говорить Господь”. Iще: “Господь буде судити народ Свiй”. 31Страшно впасти в руки Бога Живого!
32Згадайте попереднi днi вашi, коли ви, бувши просвiченi, витримали великий подвиг страждань, 33то самi серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для iнших, то подiляючи участь iнших, якi були в такому ж станi; 34бо ви й моїм кайданам спiвстраждали‚ i розграбування майна вашого прийняли з радiстю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще i неминуще. 35Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода. 36Терпiння потрiбне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обiцяне. 37Бо ще “небагато, зовсiм небагато‚ i Грядущий прийде i не забариться”. 38“Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя”. 39Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вiрi на спасiння душi.
11. Вiра ж є здiйснення очiкуваного i впевненiсть у невидимому. 2Через неї були засвiдченi древнi. 3Вiрою пiзнаємо, що вiки створенi Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚ 4вiрою Авель принiс Боговi жертву кращу, нiж Каїн, нею дiстав свiдчення, що вiн праведний, як засвiдчив Бог про дари його; нею вiн i після смерти ще говорить. 5Вiрою Енох переселений був так, що не бачив смерти; i не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення вiн мав свiдчення, що догодив Богу. 6Абез вiри догодити Боговi неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вiрував, що Вiн є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду. 7Вiрою Hой, дiставши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив вiн увесь свiт i зробився спадкоємцем праведности через вiру. 8Вiрою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, i пiшов, не знаючи, куди йде. 9Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; 10бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiвничим якого є Бог. 11Вiрою i сама Сарра‚ неплiдна‚ одержала силу прийняти сiм’я i, незважаючи на вiк, народила, бо знала, що вiрний Той, Хто обiцяв. 12Iтому вiд одного, i до того ж омертвiлого, народилось так багато, як багато зiрок на небi i як незлiченний пiсок на морському березi.
13Усi цi померли у вiрi, не одержавши обiтниць, а тiльки здалеку бачили їх i радiли та говорили про себе, що вони подорожні й пришельцi на землi; 14бо тi, якi говорять так, показують, що вони шукають батьківщини. 15Iколи б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися; 16але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому i Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнiм Богом; бо Вiн приготував їм мiсто.
17Вiрою Авраам, будучи випробуваним, принiс у жертву Iсаака, i, маючи обiтницю, принiс єдинородного, 18про якого було сказано: “В Iсааковi назветься тобi с`iм’я”. 19Бо вiн думав, що Бог має силу i з мертвих воскресити, тому i одержав його як передвiстя. 20Вiрою в майбутнє Iсаак поблагословив Якова та Iсава. 21Вiрою Якiв, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового i поклонився на верх жезла свого. 22Вiрою Йосиф, при кончинi, нагадував про вихiд синiв Ізраїлевих i про кістки свої заповiдав. 23Вiрою по народженнi Мойсея батьки ховали його три мiсяцi, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, i не злякалися царського повелiння. 24Вiрою Мойсей, досягнувши вiку, вiдмовився називатися сином дочки фараонової 25i захотiв краще страждати з народом Божим, нiж мати тимчасову грiховну насолоду, 26i ганьбу Христову вважав бiльшим для себе багатством, нiж єгипетськi скарби; бо вiн дивився на нагороду. 27Вiрою залишив вiн Єгипет, не побоявшись царського гнiву, бо вiн, мовби бачачи Hевидимого, був твердий. 28Вiрою вiн справив Пасху та пролиття крови, щоб винищувач первiсткiв не торкнувся їх. 29Вiрою перейшли вони Червоне море, як по сушi, на що спокусившись, єгиптяни потопилися. 30Вiрою впали єрихонськi стiни пiсля семиденного обходження. 31Вiрою Раав‚ блудниця, з миром прийнявши пiдглядячiв (та повiвши їх iншою дорогою), не загинула з невiрними. 32Iщо ще скажу? Hе вистачить менi часу, щоб розповiсти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Iєффая, про Давида, Самуїла та (iнших) пророкiв, 33якi вiрою перемагали царства, творили правду, одержували обiтницi, затуляли пащi левiв, 34гасили силу вогню i уникали вiстря меча, змiцнювалися вiд немочi, були сильнi на вiйнi, проганяли полки чужинцiв; 35жiнки одержували померлих своїх воскреслими; iншi ж замученi були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресiння; 36iншi зазнали наруги та ран, а також кайданiв i в’язниць, 37були побитi камiнням, перепилюванi, зазнавали катування, помирали вiд меча, тинялися в овечих i козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; 38тi, яких увесь свiт не був достойний, блукали по пустелях i горах, по печерах та ущелинах землi. 39Iвсi цi, засвiдченi у вiрi, не одержали обiцяного, 40тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости.
12. Тому i ми, маючи довкола себе таку хмару свiдкiв, скиньмо з себе всякий тягар i грiх, який нас обплутує‚ i з терпiнням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, 2дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса, Який замiсть радости, яка Йому належала, витерпiв хрест, зневаживши посоромлення, i сiв праворуч престолу Божого. 3Подумайте про Того, Хто перетерпiв таку над Собою наругу вiд грiшникiв, щоб вам не знемогтися i не ослабнути душами вашими. 4Ви ще не до крови стояли, проти грiха змагаючись, 5i забули втiшення, яке пропонується вам, як синам: “Сину мiй, не нехтуй покаранням Господнiм i не сумуй, коли вiн викриває тебе, 6бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає”. 7Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як iз синами. Бо хiба є який син, якого не карав би батько? 8Коли залишаєтеся без покарання, для всiх загального, то ви дiти незаконнi, а не сини. 9До того ж коли ми, будучи каранi плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно бiльше повиннi покоритись Отцевi духiв, щоб жити? 10Тi карали нас, як знали, на небагато днiв; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святостi Його. 11Кожна кара здається спочатку не радiстю, а смутком, але потiм навченим через неї дає мирний плiд праведности. 12Отже, змiцнiть опущенi руки та ослабленi колiна 13i ходiть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося. 14Намагайтеся мати мир з усiма i святiсть, без якої нiхто не побачить Господа. 15Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гiркий корiнь, що вирiс, не завдав шкоди i щоб ним багато хто не осквернився; 16щоб не було мiж вами якого блудника або нечестивця, який би, як Iсав, за одну лише їжу вiдмовився вiд свого первородства. 17Бо ви знаєте, що пiсля того вiн, бажаючи успадкувати благословення, був вiдкинутий: не знайшов можливости для покаяння‚ хоча зі сльозами шукав його.
18Ви приступили не до гори, вiдчутної на дотик‚ i не до палючого вогню, не до темряви i мороку та бурi, 19не до звуку сурми й голосу слiв, що тi, якi чули його‚ просили‚ щоб бiльше не мовилося слово до них, 20бо вони не могли стерпiти того, що було заповiдано: “Якщо i звiр доторкнеться до гори, буде побитий камiнням або уражений стрiлою”; 21i таке жахливе було це видiння, що i Мойсей сказав: “Я настрашений і тремчу”. 22Але ви приступили до гори Сиону i до мiста Бога Живого, до Єрусалима небесного i до безлiчi ангелiв, 23до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, i до Суддi всiх – Бога, i до духiв праведникiв досконалих; 24i до Посередника Завiту Нового Iсуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, нiж Авелева. 25Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим бiльше не уникнемо ми, якщо вiдвернемось вiд Того, Хто говорить з небес, 26голос Якого тодi похитнув землю, нинi ж обiцяє‚ говорячи: “Ще раз потрясу не тiльки землю, але й небо”. 27Оте “ще раз” означає замiну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне. 28Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Боговi з побожнiстю i страхом, 29тому що Бог наш – вогонь‚ що поїдає.
13. Братолюбнiсть нехай перебуває мiж вами. 2Гостинности не забувайте, бо через неї деякi, не знаючи, гостинно прийняли ангелiв. 3Пам’ятайте в’язнiв, нiби i ви з ними були в кайданах, i тих‚ хто страждає, бо й самi знаходитесь у тiлi.
4Шлюб у всiх нехай буде чесний i ложе непорочне; блудникiв i перелюбникiв судить Бог. 5Майте вдачу не срiблолюбну, задовольняючись тим, що є. Бо Сам сказав: “Hе залишу тебе i не покину тебе”, 6тож ми смiливо говоримо: “Господь менi помiчник, i не злякаюся: що зробить менi людина?”
7Пам’ятайте наставникiв ваших, якi проповiдували вам слово Боже, i, дивлячись на кончину життя їхнього, наслiдуйте вiру їхню. 8Iсус Христос учора й сьогоднi i навiки Той же. 9Ученнями рiзними й чужими не захоплюйтесь; бо добре благодаттю змiцнювати серця, а не їжею, вiд якої не одержали користи тi, що займалися нею. 10Ми маємо жертовник, вiд якого не мають права споживати тi, що служать скинiї. 11Тому що тiла тварин, кров яких для очищення грiха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, – 12то і Iсус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою.
13Отже, вийдемо до Hього за табір, несучи Його наругу; 14бо не маємо тут постiйного мiста, але шукаємо майбутнього. 15Отже, будемо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плiд уст, що прославляють iм’я Його. 16Hе забувайте також добродiйности i спiлкування, бо такi жертви благоугоднi Богу.
17Слухайте наставникiв ваших i будьте покiрнi, бо вони постiйно дбають про душi вашi, як ті‚ що зобов’язанi дати звiт; щоб вони робили це з радiстю, а не зiтхаючи, бо це для вас не корисно.
18Молiться за нас, бо ми певнi, що маємо добру совiсть, тому що в усьому бажаємо поводитися чесно. 19Особливо ж прошу робити це, щоб я скорiше був повернений вам. 20Бог же миру, Який пiдняв iз мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завiту вiчного, Господа нашого Iсуса Христа, 21нехай вдосконалить вас у всякому доброму дiлi, на виконання волi Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Iсуса Христа: Йому слава на вiки вiків! Амiнь.
22Прошу ж вас, браття, приймiть це слово повчання; я ж небагато i написав вам. 23Знайте, що брат наш Тимофiй визволений, i я разом iз ним (якщо вiн скоро прийде) побачу вас.
24Вiтайте всiх наставникiв ваших i всiх святих. Вiтають вас ті‚ що в Італiї.
25Благодать з усiма вами. Амiнь.