Але коли син мій увійшов у шлюбний чертог свій, він упав, і помер. 2І перекинули всі ми світильники, і всі співгромадяни мої піднялися утішати мене, і я спочила до ночі другого дня. 3Коли ж усі перестали утішати мене, щоб залишити мене у спокої, я, уставши вночі, побігла і прийшла, як бачиш, на це поле. 4І думаю вже не повертатися у місто, але залишатися тут, не їсти, не пити, але безперестанно плакати і поститися, доки не помру. 5Залишивши розмірковування, якими займався, я з гнівом відповів їй і сказав: 6о, найбезумніша з усіх жон! чи не бачиш скорботи нашої і що сталося з нами – 7що Сион, мати наша, засмучується безмірно, вкрай принижена, і плаче гірко? 8І тепер, коли всі ми уболіваємо і засмучуємося, тому що всі засмучені, чи будеш ти засмучуватися через одного сина твого? 9Запитай землю, і вона скаже тобі, що їй-то слід оплакувати падіння такої безлічі, що народжується на ній; 10бо всі народжені з неї від початку й інші, які мають народитися, ледь не усі гинуть, і така безліч їх віддається на знищення. 11Отже, хто повинен більше засмучуватися, як не та, яка втратила таку безліч, а не ти, що уболіваєш за одного? 12Якщо ти скажеш мені: “плач мій не подібний до плачу землі, бо я втратила плід утроби моєї, який я носила із сумом і народила у болістях; 13а земля – за властивістю землі; на ній теперішня безліч як відходить, так і приходить”: 14і я скажу тобі, що як ти з трудом народила, так і земля дає плід свій людині, яка від початку обробляє її. 15Тому утримайся тепер від скорботи твоєї і мужньо перенось втрату, що трапилася у тебе. 16Бо якщо ти визнаєш праведним визначення Боже, то у свій час одержиш сина, і між дружинами будеш прославлена. 17Отже, повернися у місто до чоловіка твого. 18Але вона сказала: не зроблю так, не повернуся в місто, але тут помру. 19Продовжуючи говорити з нею, я сказав: 20не роби цього, але послухай пораду мою. Бо скільки бід Сиону? Утішся заради скорботи Єрусалима. 21Бо ти бачиш, що святилище наше спустошене, вівтар наш скинутий, храм наш зруйнований, 22псалтир наш принижений, пісні замовкли, радість наша зникла, світло світильника нашого погасло, ковчег завіту нашого розкрадений, Святе наше осквернене, й ім’я, наречене на нас, ледь не зганьблене, діти наші потерпіли знеславлення, священики наші побиті, левити наші відведені у полон, дівчата наші осквернені, дружини наші потерпіли насильство, праведники наші захоплені, отроки наші загинули, юнаки наші у рабстві, сильні наші знемогли; 23і що з усього найтяжче, знамено Сиону позбавлене слави своєї, бо віддане у руки ненависників наших. 24Тому залиш великий сум твій, і відклади безліч скорбот, щоб помилував тебе Кріпкий, і Всевишній дарував тобі заспокоєння і полегшення трудів. 25При цих словах моїх до неї, несподівано засяяло лице і погляд її, і ось, вигляд зробився блискучим, так що я, переляканий нею, думав, що б це було. 26І ось, вона несподівано випустила настільки голосний і настільки страшний звук голосу, що від цього звуку жінки захиталася земля. 27І я бачив, і ось, жінка більше не являлася мені, але створювалося місто, і місце його позначалося на великих основах, і я переляканий голосно викликнув і сказав: 28де ангел Уриїл, який спочатку приходив до мене? бо він привів мене до такої несамовитости розуму, в якому мета мого прагнення зникла, і молитва моя обернулася на ганьбу. 29Коли я говорив це, він прийшов до мене; 30і побачив мене, і ось, я лежав, як мертвий і в непритомному стані; він узяв мене за праву руку, укріпив мене і, поставивши на ноги, сказав мені: 31що з тобою? від чого збентежені розум твій і почуття серця твого? від чого бентежишся? 32Від того, – відповів я йому, – що ти залишив мене, і я, чинячи за словами твоїми, вийшов на поле, і ось побачив і ще бачу те, про що не можу розповісти. 33А він сказав мені: стій мужньо, і я поясню тобі. 34Говори мені, господарю мій, – сказав я, – тільки не залишай мене, щоб я не помер марно; 35бо я бачив, чого не знав, і чув, чого не знаю. 36Чи почуття моє обманює мене, чи душа моя марить уві сні? 37Тому прошу тебе пояснити мені, рабові твоєму, цю несамовитість розуму мого. Відповідаючи мені, сказав він: 38слухай мене, і я навчу тебе, і поясню тобі те, що налякало тебе: бо Всевишній відкриє тобі багато таємниць. 39Він бачить правий шлях твій, що ти безперестанно уболіваєш за народ твій і сильно засмучуєшся за Сион. 40Таке значення видіння, яке перед цим явилося тобі: 41жона, яку ти бачив, що вона плаче, і намагався утішати, 42яка потім стала невидимою, але явилося тобі місто, що будується, 43і яка тобі розповіла про смерть сина свого, ось що означає: 44жона, яку ти бачив, це Сион. А що сказала тобі та, яку ти бачив, як місто, яке тільки будується, 45що вона тридцять років була неплідна, цим указується на те, що впродовж тридцяти років у Сионі ще не приносилася жертва. 46Після закінчення тридцяти років неплідна народила сина: це було тоді, коли Соломон збудував місто і приніс жертви. 47А що вона сказала тобі, що з трудом виховала його, це було перебування у Єрусалимі. 48А що син її, як вона сказала тобі, входячи у чертог свій, упав і помер, це було падіння Єрусалима. 49І ось, ти бачив подобу її, і як вона уболівала за сина, намагався утішати її у тім, що трапилося: то належало відкрити тобі про це. 50Нині ж Всевишній, бачачи, що ти страждаєш душею і всім серцем уболіваєш за нього, показав тобі світлість слави його і красу його. 51Для цього-то я повелів тобі жити у полі, де немає дому. 52Я знав, що Всевишній покаже тобі це; 53для того і повелів, щоб ти прийшов на поле, де не покладено основи дому. 54Бо не могла справа людського творіння існувати там, де почало показуватися місто Всевишнього. 55Отже, не бійся, і нехай не страшиться серце твоє, але ввійди і подивися на світлість і красу творіння, скільки можуть бачити очі твої. 56Після того почуєш, скільки можуть чути вуха твої. 57Ти блаженніший за багатьох і покликаний до Всевишнього, як небагато хто. 58На завтрашню ніч залишайся тут, 59і Всевишній покаже тобі видіння найвеличніших діл, які Він створить для жителів землі в останні дні. 60І спав я в ту ніч і у наступну, як він повелів мені.